Війна чемпіонів

Вінд швидко біг темним коридором. За його спиною залишилися друзі, які продовжували свій відчайдушний бій. Звісно лицар не збирався тікати злякавшись чисельної переваги ворогів, знав про це і Кетл, який прямував слідом. Вінд лише хотів відвернути увагу «Залізного капітана» на себе, тим самим прибрати найсильнішого опонента з місця подій. Це була ризикована гра, оскільки передбачити напевно, як поводитимуть себе супротивники ніхто з друзів не міг. Задум, який наразі планував втілити у життя Вінд був лише одним з варіантів, що його вигадали троє товаришів напередодні бою.

Кетл дістався кінця довгого коридору, побачивши в кількох метрах від себе дерев'яні, непримітні двері. Колись давно «Залізний капітан» неодноразово бував у замку «Чемпіон», але про існування цього виходу не знав. Відчинивши двері, він зробив крок та вийшов на двір, після чого розвернувся обличчям у бік невеликого озера. Це було саме те місце, де Кнайт разом з Віком днями поповнювали запаси питної води. По лівий бік, неподалік озера росли високі лісові дерева. Праворуч розташовувалася довга стіна замку, вздовж котрої й рушив «Залізний капітан». Таємні двері, крізь які хвилиною раніше вийшов Кетл мали сірий колір та вдало маскувались, зливаючись з кам'яними стінами. Напевно саме через це більшість тих, хто коли-небудь відвідував околиці замку не знали про їх існування.

Вінд зупинився біля старих дверей, що також, як і їх попередники ніби вросли у величну будівлю. За кілька хвилин лицар мав потрапити в поле зору Кетла, який впевнено прямував вздовж стіни. «Залізний капітан» здогадувався куди попрямував Вінд. Повертатися у зворотній бік до центрального входу або тікати у ліс його супротивник не став би.

Вже за мить лицар побачив вдалині масиву фігуру, яка важкими кроками прямувала до нього. Зачекавши ще трохи й упевнившись, що він був помічений, Вінд увійшов у двері, зникнувши в пітьмі.

«Залізний капітан» не квапився. Підійшовши до входу Кетл постояв якусь мить, а потім зробив крок у сповнене темрявою приміщення. В цьому місці наразі дійсно було замало світла. Вогонь, який ще вчора жваво виблискував у горні давно згас. Посередині кімнати в оточенні молотів, кліщів та численних залізних обладунків стояло ковадло. Зброя була розставлена хаотично, займаючи майже всю ліву частину приміщення не даючи змоги рухатися у цьому напрямку. З правого боку також вистачало обладунків, шоломів та бердишів. Проте центр був абсолютно вільний для пересування.

— Ну от ми й зустрілися, — почувся голос Вінда.

Кетл неквапливо озирнувся по сторонах, продовжуючи тримати в руці довгий, сріблястий меч.

— Подобається? — продовжив Вінд, стоячи на протилежному кінці вкритої темрявою кузні.

— Не погано. Якісний обладунок часом може врятувати життя, головне не забути одягнути його у необхідному місці в потрібний час, — мовив Кетл, маючи на увазі шолом, який був відсутній на голові Вінда у момент загибелі.

— Тебе він сьогодні не врятує, — відповів лицар.

За мить із темряви до ніг «Залізному капітанові» впали дві жовті лілеї. Це було нагадування про трагічну загибель Кетла у лісовому болоті.

— Ти дуже пошкодуєш через свій гумор, — спокійно мовив капітан і стиснувши меч у долоні рушив вперед.

Кетл зробив кілька впевнених кроків, проте зупинився, почувши звук, що нагадував гуркіт ланцюгів, що падають. Вже за мить з суцільної пітьми у його бік прямувала колода на зразок тарану, що сьогодні принесли з собою Мороки. Тільки ця здавалося була ще більшою.

Потужний удар влучив точно в ціль, відкинувши «Залізного капітана» на кілька метрів у бік дверей. Кетл, тіло якого здавалося неможливо зрушити з місця, наразі лежало нерухомо. Прибічник темних сил зазнав таких ушкоджень, від яких звичайна людина загинула б на місці.

Вінд швидко вийшов із темряві, яка вміло приховувала його весь цей час. Підбігши до Кетла і тримаючи меч обома руками, лицар завдав майстерного удару, відтявши супротивнику голову. Поглянувши у бік дверей, Вінд згадав про друзів, які продовжували свій бій на протилежному кінці замка. Він дуже сподівався, що вони ще в змозі його продовжувати.

Прохолодний вітер пронісся кузнею і Вінд, що за секунду мав залишити її стіни поспішаючи на допомогу товаришам раптово зупинився.

— Вони перемогли, роби те, що маєш. Не марнуй часу, — пролунав голос із шолома.

Зазвичай чарівна річ попереджала його про наближення ворогів, або присутність того, хто не потрапив у поле зору господаря, але подібного не «говорила» ніколи. Після хвилини вагань, лицар все ж таки дослухався голосу та прийнявся за роботу.

Минуло зовсім небагато часу, як у кузню вбігли Зипер із Клаусом. Перед їхніми очима на великому ковадлі лежала відрубана голова «Залізного капітана». У цей час Вінд майже закріпив товсту мотузку, надійно зв’язавши ноги Кетла.

— Всі цілі? — спокійно запитав Вінд, поглянувши на друзів та не виказуючи того хвилювання, яке хвилиною раніше не давало йому спокою.

Клаус схвально кивнув.

— От і добре. Мені необхідна ваша допомога, потрібно винести капітана на свіже повітря. Після цих слів друзі підійшли до Вінда і всі разом взявшись за мотузку, почали тягнути Кетла до виходу з кузні.

Це виявилося не простим завданням. «Залізний капітан», здавався непіднімний, але справа все ж таки просувалася.

— Важкезна сволота! — вилаявся Зипер.

— Напевно добре харчується, — відповів Клаус.

Врешті трійця лицарів підтягнула тіло Кетла до невеликого озера, неподалік від стін замку.

— Ну, щасливої дороги, — мовив Вінд і друзі зіштовхнули «Залізного капітана» у глибоку водойму. Тіло Кетла миттєво пішло на дно. Ще кілька хвилин товариші мовчки дивилися на воду, а потім швидко рушили у напрямку центрального входу замку.

— Бачу, вам було не сумно без мене, — мовив Вінд, перетнувши поріг холу.

— Ніколи було сумувати, — відповів Зипер.

— Добре, що все так закінчилось, але здається мені, що це лише початок, — продовжив лицар з гравіюванням діви на обладунку.

— Що робитимемо далі? — поцікавився Клаус.

— Залишатися тут не можна. Я впевнений, що наш темний «друг» вже знає, як закінчився візит його прибічників. Нам потрібно як найшвидше потрапити до Грінспрінга, туди їм поки що дорога закрита, принаймні у великій кількості до міста вони не проникнуть, — сказав Вінд.

— Тоді вирушаємо, — мовив Зипер.

— Я маю доброго знайомого у якого ми можемо зупинитись на певний час. Можливо він допоможе нам знайти відповідь на питання, що робити далі. Якщо насувається війна, треба ворушитися, не чекаючи допоки ворог «постукає» у наші двері, — мовив Вінд.

— Ми скористаємося підземним ходом, а ти поїдеш верхи Зипере та чекатимеш нас біля виходу з протилежного боку тунелю. Якщо поруч буде небезпека магічний шолом попередить заздалегідь, — сказав Клаус.

— Добре, будьте обережні — мовив Зипер, попрямувавши до виходу.

Вінд і Клаус натомість взялися розчищати центр холу від тіл убитих Мороків. Після цього, відкривши потаємний хід до арсеналу друзі спустилися вниз, зникнувши в темряві збройової кімнати...