Кузня

Вінд швидко біг темним коридором. За його спиною залишилися друзі, які продовжували свій відчайдушний бій. Звісно лицар не збирався тікати злякавшись чисельної переваги ворогів, знав про це і Кетл, який прямував слідом. Вінд лише хотів відволікти увагу «Залізного капітана» на себе, тим самим прибрати найсильнішого опонента з місця подій. Це була ризикована гра, оскільки передбачити напевно, як вестимуть себе супротивники ніхто з друзів не міг. Задум, який наразі планував втілити у життя Вінд був лише одним з варіантів, що його вигадали троє товаришів напередодні бою. 
Кетл дістався кінця довгого коридору, побачивши в кількох метрах від себе дерев'яні, непримітні двері. Колись давно «Залізний капітан» неодноразово бував у замку «Чемпіон», але про існування цього виходу не знав. Відчинивши двері, він зробив крок та вийшов на двір, після чого розвернувся обличчям у бік невеликого озера. Це було саме те місце, де Кнайт разом з Віком днями поповнювали запаси питної води. По лівий бік, неподалік озера росли високі лісові дерева. Праворуч розташовувалася довга стіна замку, вздовж котрої і рушив «Залізний капітан». Таємні двері, крізь які хвилиною раніше вийшов Кетл мали сірий колір та вдало маскувались, зливаючись з кам'яними стінами. Напевно саме через це більшість тих, хто коли небудь відвідував околиці замку не знали про їх існування.
Вінд зупинився біля старих дверей, що також, як і їх попередники ніби вросли у величну будівлю. За кілька хвилин лицар мав потрапити в поле зору Кетла, який впевнено прямував вздовж стіни. «Залізний капітан» здогадувався куди попрямував Вінд. Повертатися в зворотній бік до центрального входу або тікати у ліс його супротивник не став би. 
Вже за мить лицар побачив вдалині масиву фігуру, яка важкими кроками прямувала до нього. Зачекавши ще трохи і упевнившись, що він був помічений, Вінд увійшов у двері, зникнувши в пітьмі. 
«Залізний капітан» не квапився. Підійшовши до входу Кетл постояв якусь мить, а потім зробив крок у сповнене темрявою приміщення. В цьому місці наразі дійсно було замало світла. Вогонь, який ще вчора жваво виблискував у горні давно згас. Посередині кімнати в оточенні молотів, кліщів та численних залізних обладунків стояла наковальня. Зброя була розтавлена хаотично, займаючи майже всю ліву частину приміщення не даючи змоги рухатися у цьому напрямку. З правого боку також вистачало обладунків, шоломів та похилившихся бардишів. Проте центр був абсолютно вільний для пересування.
— Ну от ми і зустрілися, — почувся голос Вінда. 
Кетл неквапливо озирнувся по сторонах, продовжуючи тримати в руці довгий, сріблястий меч. 
— Подобається? — продовжив Вінд, стоячи на протилежному кінці вкритої темрявою кузні. 
— Не погано. Якісний обладунок часом може врятувати життя, головне не забути одягнути його у необхідному місці в потрібний час, — мовив Кетл, маючи на увазі шолом, який був відсутній на голові Вінда у момент загибелі. 
— Тебе він сьогодні не врятує, — відповів лицар. 
За мить із темряви до ніг «Залізному капітана» впали дві жовті лілеї. Це було нагадування про трагічну загибель Кетла у лісовому болоті. 
— Ти дуже пошкодуєш через свій гомор, — спокійно мовив капітан і стиснувши меч у долоні рушив вперед.
Кетл зробив кілька впевнених кроків проте зупинився, почувши звук, що нагадував гуркіт падаючих ланцюгів. Вже за мить з суцільної пітьми у його бік «летіла» колода на зразок тарану, що сьогодні принесли з собою Мороки. Тільки ця здавалося була ще більшою. 
Потужний удар влучив точно в ціль, відкінувши «Залізного капітана» на кілька метрів у бік дверей. Кетл, тіло якого здавалося неможливо зрушити з місця, наразі лежало нерухомо. Прибічник темних сил зазнав таких ушкоджень, від яких звичайна людина загинула б на місці. 
Вінд швидко вийшов із темряві, яка вміло приховувала його весь цей час. Підбігши до Кетла і тримаючи меч обома руками, лицар завдав майстерного удару, відтявши супротивнику голову. Поглянувши у бік дверей, Вінд згадав про друзів, які продовжували свій бій на протилежному кінці замка. Він дуже сподівався, що вони ще в змозі його продовжувати. 
Прохолодний вітер пронісся кузнею і Вінд, що за секунду мав залишити її стіни поспішаючи на допомогу товаришам раптово зупинився. 
— Вони перемогли, роби те, що маєш. Не марнуй часу, — пролунав голос із шолома. 
Зазвичай чарівна річ попереджала його про наближення ворогів, або присутність того, хто не потрапив у поле зору господаря, але подібного не «говорила» ніколи. Після хвилини вагань, лицар все ж таки дослухався голосу та прийнявся за роботу.
Минуло зовсім небагато часу, як у кузню вбігли Зипер із Клаусом. Перед їхніми очима на великий наковальні лежала відрубана голова «Залізного капітана». У цей час Вінд майже закріпив товсту мотузку, надійно зв’язавши ноги Кетла.
— Всі цілі? — спокійно запитав Вінд, поглянувши на друзів та не виказуючи того хвилювання, яке хвилиною раніше не давало йому спокою. 
Клаус схвально кивнул. 
— От і добре. Мені необхідна ваша допомога, потрібно винести капітана на свіже повітря. Після цих слів друзі підійшли до Вінда і всі разом взявшись за мотузку, почали тягнути Кетла до виходу з кузні. 
Це виявилося не простим завданням. «Залізний капітан», здавався не підйомним, але справа все ж таки просувалася. 
— Важкенний сволота! — вилаявся Зипер.
— Напевно добре харчується, — відповів Клаус.
Врешті трійця лицарів підтягнула тіло Кетла до невеликого озера, неподалік від стін замку. 
— Ну, у добру путь, — мовив Вінд і друзі зіштовхнули «Залізного капітана» у глибоку водойму. Тіло Кетла миттєво пішло на дно. Ще кілька хвилин товариші мовчки дивилися на воду, а потім швидко рушили у напрямку центрального входу замку.
— Бачу, вам було не сумно без мене, — мовив Вінд, перетнувши поріг холу.
— Ніколи було сумувати, — відповів Зипер.
— Добре, що все так закінчилось, але здається мені, що це лише початок, — продовжив лицар з гравіюванням діви на обладунку.
— Що робитимемо далі? — поцікавився Клаус.
— Залишатися тут не можно. Я впевнений, що наш темний «друг» вже знає, як закінчився візит його прибічників. Нам потрібно як найшвидше потрапити до Грінспрінга, туди їм поки що дорога закрита, принаймні у великій кількості до міста вони не проникнуть, — сказав Вінд.
— Тоді вирушаємо, — мовив Зипер.
— Я маю доброго знайомого у якого ми можемо зупинитись на певний час. Можливо він допоможе нам знайти відповідь на питання, що робити далі. Якщо насувається війна, треба ворушитися, не чекаючи допоки ворог «постукає» у наші двері, — мовив Вінд. 
 — Ми скористаємося підземним ходом, а ти поїдеш верхи Зипере та чекатимеш нас біля виходу з протилежного боку тунелю. Якщо поруч буде небезпека магічний шолом попередить заздалегідь, — сказав Клаус.
— Добре, будьте обережні — мовив Зипер, попрямувавши до виходу. 
Вінд і Клаус натомість взялися розчищати центр холу від тіл убитих Мороків. Після цього, відкривши потаємний хід до арсеналу друзі спустилися вниз, зникнувши в темряві збройової кімнати...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.