Дерев'яний воїн

В голові Віка продовжувала кружляти нестримна круговерті думок. Нові дивні знайомі викликали у вартового з Грінспрінга чимало запитань, а що важливише - підозр. Хто вони? Чого прагнуть і яким чином опинилися поруч саме в цей час?
— Це мої друзі, — ніби відчувши думки Віка мовив чоловік в чорному. — Кремезний велет, що не відає страху та не знає жалю до ворогів - Мортир. Добродій, котрий причаївся за деревом має ім'я Корвен і вправності його у володінні мечем позаздрять більшість з кращих воїнів світу.
Вік зачаровано слухав співрозмовника на якусь мить забувши про клопоти, що хвилиною раніше міцно затисли в лещата його свідомість. Незнайомець говорив простими словами, втім кожне з них чомусь не викликало жодного сумніву щодо їх правдивості.
— Ну а я… Вважай мене чарівником із царства тіней, — не назвавши власного імені мовив Дарк.
— Вік, — з пересторогою назвався хлопець.
— От і добре, Віку! Ну а зараз маєш відпустити коней. Не переймайся, вони знайдуть шлях додому, а нам час іти. Дорогою все розповім, — пролунав голос чоловіка у чорному вбранні.
Вік вагався. З одного боку новий знайомий був правий. Залишатися на місці посеред лісу було не ліпшим рішення. В свою чергу повернувшись до Грінспрінга, Вік навряд би натрапив на когось із друзів, а потрапити до споруди за стінами якої зник Зипер виявилося безнадійною справою.
— Вирішуй, лицарю! Якщо б хотіли убити, ти зараз тут не стояв та й на розбійників ми навряд схожі, — посміхнувся Дарк.
— Це мене і лякає, — зізнався Вік і поплескавши по спині Шторма хутко прошипотів йому щось на вухо.
Кінь неохоче розвернувся в бік і поволі почимчикував в напрямку з якого нещодавно привіз свого господаря. — Цей не піде, — ствердно мовив Вік, вказавши на білосніжного скакуна Зипера.
— Піде. Його господар хотів би так, — відповів Дарк і не помилився.
На велике здивування Віка, кінь Зипера покірно рушив слідом, наздоганяючи зникаючого у кущах Шторма.
Виходу не було і вартовий Грінспрінга пристав на пропозицію нових знайомих.
Четвірка йшла вузькою лісовою стежкою, залишаючи за спиною зачароване обійстя Моргена. Вік постійно думав про Зипера та решту друзів і схоже зовсім забув, що перебуваючи в подібному стані й сам легко може втрапити у халепу. Якщо вже не втрапив…
— Ми йдемо до «Старого болота», — розвіяв лісову тишу Дарк. — Незалежно від того хто саме з твоїх друзів виступить у вирішальному двобої проти темного володаря зі звичайним мечем в руках він не матиме жодного шансу на успіх.
Вік повернувся до реальності і одразу цілковито поринув у розповідь нового знайомого.
— Той хто коли небудь стикався з чорним лицарем - знає, що обладунки його не підвладні найкращим мечам. Ці воїни самі розповідали мені, бо після зустрічі з володарем лише я можу чути їх голоси, — продовжував супутник.
— Вони загинули? — припустив Вік на що отримав схвальну відповідь.
— В болотяній каламуті, на самісінькому дні темного озера лежить скриня, що ховає в собі зброю, яку не здатен створити жоден з ковалів сьогодення. «Меч правди» - в умілих руках він здатен пробити будь який обладунок, навіть «Шепіт ночі», який захищає тіло чорного лицаря пояснив Дарк.
— В болотяній каламуті? — знітившись перепитав Вік. — Що можно знайти в занедбаному озері ще й на самісінькому дні?
— Головне знати де шукати, — загадково посміхнувся Дарк.
Дивна мандрівка продовжувалася і невдовзі компанія нових знайомих прибула до місця свого призначення. «Старе болото» - Вік лише чув про це місце і на жаль усі чутки, як один не віщували нічого доброго. Спустившись ближче до темної води четвірка зупинилася.
— Здається у нас гості, — вкотре за сьогодні посміхнувся чоловік у чорному, проте наразі його обличчя виглядало втомленим. Так, ніби сили його раптово й невпинно почали добігати кінця.
Вік, Мортир та Корвен хутко розернулись. З невеличкого пагорбу, що оточував «Старе болото» на них споглядали десятки пар хижих очей Мороків, які утворивши широке кільце перекрили собою шляхи до відступу потрапивших у пастку подорожніх. Навіть завжди спокійний Корвен на мить заметушився. Він ніколи не підпустив би ворога так близько до свого господаря, але сьогодні не відчув жодного звуку, або ж натяку на присутність поблизу болота кого небудь крім своїх супутників.
— Не картай себе друже, — втомлено видихнув Дарк. — Ти не міг їх почути - це справа магії. Хай там як та ми приймаємо бій!
Мортир миттю скинув з себе балахон і Вік одразу побачив у руках здоровання величезний молот. Корвен поволі дістав з під темного плаща пару гострих мечів. Долоня Віка підпорядкувалася голосу підсвідомості і він також неспішно дістав свою зброю.
Частина Мороків тримала напоготові свою зброю призначену для ближнього бою, інша ж половина неначе слідуючи невидимій команді направила важкі арбалети у напрямку четвірки.
— Приглянь за малим лицарем, — пошепки віддав команду Дарк, звернувшись до Корвена.
В цей самий час один із стрільців привів арбалет у дію і залізний болт наскрізь пройшов крізь плече Мортира. Здоровань зарипів від болю, проте ні на крок не зрушив з місця. Наступний постріл ледь не поцілив в обличчя Корвена, та той дивовижним чином в останню мить відвів корпус у бік, уникнувши смертельної атаки. Не чекаючи на подальший постріл, Дарк заплющив очі, широко розкинувши руки. Обличчя чоловіка у чорному на якусь мить здалося Вікові земляним покривом, яким неначе грозовий розряд промайнув ланцюг глибоких тріщин. Долоні Дарка затряслися і за мить стиснулись, перетворивши пальці на кулак. Міцні арбалети, як один зламалися в руках своїх власників. На магію темряви сил вже майже не було. Чимало енергії забрали переміщення порталами і показовий спектакль поблизу таверни у Гротвелі. Сили природи та залишки суміжних навичок, ось на що розраховував чарівник.
Відкинувши зламані арбалети, стрільці швидко схопились за мечі і за підтримки піхоти неначе лавина сунули з гори у бік озера.
Четвірка чекала. Мортир міцно стис у кремезних руках велетенський молот і ніби не помічав рани, що кровоточила. Корвен терпляче чекав, допоки вороги скоротять дистанцію, чекав і Вік. Лише чоловік у чорному щось шепотів споглядаючи на дерев'яну колоду, яка лежала поблизу каламутної води.
Секунди, що тягнулися неначе вічність промайнули. Ворог звузив кільце і чекати більше було неможливо. З ревом, Мортир зірвався з місця та шаленим ударом молота збив з ніг кремезного Морока. Не зупиняючись, велетень підскочив до другого опонента зацідивши останньому древком у скроню. Поштовх був такої сили, що навіть надійний шолом представника темних не допоміг йому встояти на ногах. Наступним у гру вступив Корвен. Неначе блискавка він підскочив до ворогів, що насувалися, майстерно влучяючи гострими вістрями у шиї супротивників. Вік, який ніколи в житті не бачив Мороків у ці миті забув про власний страх і уникнувши удару опонента, проштрикнув його своїм мечем, після чого відразу зчепився в запеклому двобої з другим. Повітря було сповнене відваги, проте сили були нерівними. По той бік болота до Мороків сунуло підкріплення і чисельна перевага віщувала для відчайдухів сумні наслідки.
Двоє Мороків підскочили до Дарка, заносячи мечі над головою чарівника, втім той невидимим поштовхом відкинув їх назад. Зупинивши таким самим чином ще двох мечників, чоловік у чорному зібрався з силами і здійнявши в повітря тіло одного із насувавшихся ворогів, відкинув його до каламутної води. Бій продовжувався, а чисельної підтримки незвичному квартету сміливців конче не вистачало. Мортир продовжував розкидати опонентів, встигнувши отримати ще одне поранення. Меч одного з Мороків таки зміг залишити не глибоку смугу на нозі велета. Вік впорався зі своїм опонентом та наразі був змушений стримувати шалений наступ одразу двох мечників, а Корвен здавалося був скрізь, встигаючи завдавати поранень представникам темних, водночас балансуючи поряд із Віком та Мортиром. Дарк вкотре відштовхнув від себе кількох ворогів, після чого здійняв у повітря колоду, жбурнувши її у трійку опонентів, що наближалися до нього.
Величезна колода миттєво збила з ніг заплановану Дарком ціль, після чого відбулося дещо, що зовсім не вкладалось у голові Віка, а можливо і решти супутників чарівника. 
Кремезний стовбур заворушився і здавалося почав пускати коріння просто на очах у здивованих учасників шаленого дійства. Ті хто встиг побачити дивне перетворення на мить застигли на місці. Стара колода набувала людських обрисів, а радше відростила собі кінцівки, подібні до людських. Здійснявшись на ноги та озброївшись мечами вбитих ворогів, дерев'яний воїн розпочав свій неймовірний танок. Неначе навіжений він носився вздовж берега стрибаючи, ухиляючись та наносячі разючі удари своїм спантеличеним опонентаи. Влучити у нього здавалося неможливим, а удари супротивників, котрі врешті досягали мети, лишали на тілі диво-солдата лише ледь помітні зарубки. 
Надихнувшись раптовою підтримкою, Корвен та Мортир ще з дужчою силою кинулись у бій. Не пас задніх і Вік, а чарівник, що весь час перебував поруч, зібравши в собі рештки магічної енергії, як міг стримував залишки Мороків. Зрештою шальки терезів похитнулися у бік четвірки, що заручившись підтримкою дерев'яного вояка врешті усіяла тілами ворогів берег «Старого болота». І запала тиша...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.