Мертве болото

Схилившись над магічним дзеркалом, що лежало на столі, Вінтер дивився на відтворений бій Мороків проти трійці друзів.

— Як можна так безглуздо програти!? Чисельна перевага була на вашому боці. Морок в кілька разів сильніше за людину. Чого ви чекали? У твоєму розпорядженні знаходилися стрільці! — лицар поглянув на Залізного капітана, що опустивши голову сидів на масивному дубовому стільці.

— Заспокойся Вінтер, це були чари. Хтось затьмарив мій розум і схоже закляття подіяло на воїнів також.

— Що вже скажеш... Біс з ними, зараз є купа інших питань. Морген потроху стягуватиме до нашого замку кістяних вояків. Перші з них мають прибути вже завтра ввечері. Ти маєш відвідати болота, або вирушити до віддалених північних земель по найманців. Я відповідатиму за кузні, прибуття нових воїнів та їх озброєння. Обирай, що тобі ближче, хурделиця чи болотна ряска?

— Поїду до північних міст, а лісами нехай Фрог блукає - це його парафія, — відказав Кетл.

— Спогади не відпускають? — посміхнувся володар замку.

— Я ні про що не жалкую. Приготуй краще гроші, якщо хочеш отримати найкращих воїнів.

— Золото не проблема. Візьмеш скільки вважаєш за необхідне. Проте гроші їм надовго не знадобляться, як тільки ці люди перетнуть межу лісу, вважай, що вони наші, — мовив Вінтер.

— З воїна перетворюєшся на чарівника? — поцікавився Кетл.

— Не будемо гаяти часу. Поклич до мене Фрога і починай збиратися, — проігнорувавши запитання мовив Вінтер.

— Гаразд, — відповів капітан та попрямував до виходу.

Невдовзі Фрог вже підіймався сходами й за мить зупинився навпроти Вінтера.

— Вітаю. Маю для тебе завдання, — мовив хазяїн замку.

— Що потрібно зробити?

— Відвідати Мертве болото, необхідно підняти на поверхню трохи наших потонулих друзів.

— В тебе зберігалася книга? Я не пам’ятаю усе закляття, формула занадто довга, — запитав Фрог.

— Тримай, — Вінтер простягнув співрозмовнику товстий фоліант у чорній палітурці.

— Чудово!

— Прочитаєш чотири перших сторінки, а після того, як закінчиш, кинеш мішечок із золотом у воду, — нагадав Вінтер.

— Це я пам’ятаю.

— Не буду затримувати тебе, — мовив Крижаний король, після чого Фрог, міцно стиснувши книгу, попрямував до виходу.

Залишивши стіни замку, Фрог дістався стайні. Поклавши фоліант до лляної торби, лицар осідлав коня і вирушив у дорогу.

Мертве болото розкинулося за кілька годин їзди від замку «Вінтер». Прямуючи лісовою дорогою, яку він добре знав, Фрог помічав, як швидко змінюється погода. Сніг, що йшов без перестанку, невдовзі припинився, а зимовий ліс поступово став перетворюватися на весняний.

Діставшись потрібного місця, Фрог прив’язав коня до одного з дерев неподалік від болота і взявши з собою торбу попрямував у напрямку вкритої ряскою водойми. Мішечок із золотом, ще від ранку знаходився у сумці, яку Фрог завбачливо розмістив на збруї коня. Лицар відчував, що подорож до боліт невдовзі має відбутися та скоріш за все саме він буде відповідальний за ритуал призову мерців.

Фрог почав спускатися до болота, проте на мить зупинився, помітивши неподалік берега дивного незнайомця. Чоловік з коротким чорним волоссям стояв відвернувшись обличчям до лицаря.

З одягу на лісовому подорожньому Фрог побачив чорну туніку, що доходила до колін. Штани та високі чоботи мали такий самий колір. Зброя та обладунки були відсутні.

Лицар ще кілька секунд не зводив очей з незнайомця, що ніби концентруючись, завмер, вдивляючись у вкритий болотною ряскою берег. Зачекавши кілька секунд, Фрог рушив у бік дивного чоловіка.

— Тут сьогодні зайнято, раджу пошукати собі інше місце для ритуалів, — мовив чоловік, не зводячи погляду з річкового каменя.

Фрог опустив торбу на землю та рушив назустріч своїй потенційній жертві. Можливо загадковий незнайомець своїм виглядом міг налякати випадкового подорожнього, що заблукав у лісових хащах, проте сьогодні був зовсім інший випадок. Майстерний лицар вже подумки бачив, як скидає тіло вбитого зухвальця в темну воду, аби згодом повернути його до життя разом з рештою утоплеників Мертвого болота.

— Думаєш все так просто? Ти маєш певну владу над водою, проте земля - моє царство, — мовив невідомий і у його темних очах блимнув помаранчевий вогник.

За кілька секунд лицар мав дістатися своєї цілі, але закляк на місці. Фрог поглянув униз та побачив коріння дерев, що висунулись з під землі, міцно охопивши його ноги, змусивши лицаря зупинитись. Не відчуваючи ані краплі страху, «полонений» миттєво відтяв свої пута, що намагалися затримати впевнену ходу, не даючи змоги дістатися незнайомця. Проте для Фрога все лише починалося.

З-за спини почувся гучний скрип. Озирнувшись, Фрог побачив перед собою двох створінь, що ніби щільно сплетені між собою гілки дерев набули обрисів людських фігур. Один з лісових вояків спробував завдати Фрогу удару в голову, проте лицар перехопив дерев'яну руку нападника та наніс відповідь. Правиця в якій Фрог стиснув меч, рознесла плетіння, яке виконувало роль черепа супротивника. Не відводячи очей від гілок, що падали на землю, воїн завдав удару ногою і вже за мить коліно другого вояка із хрустом підломилося. Не встигнувши за стрімким продовженням атаки лицаря, лісовий воїн розсипався від удару сталевого меча.

Незнайомець у чорному одязі, занурив долоню в озерну воду, після чого відступив на декілька кроків.

Вода забулькотіла та Фрог, який сам був володарем боліт знав, що саме наразі має відбутися. Лицар кинувся до водойми й блискавичним рухом випростав лезо меча перед собою у ту саму мить, коли в кількох метрах від берега, сколихнувши болотяну каламуть випірнуло бліде тіло мерця.

Воскреслий утопленик завмер, потрапивши точнісінько на вістря зброї, що тримав у своїй руці Фрог.

Висмикнувши меча з тіла ворога, лицар одразу спрямував погляд у бік незнайомця, проте єдине, що встиг побачити - це червону квітку, яка невідомо звідки розквітла на долоні чоловіка у чорному. Набравши повітря у груди, невідомий дмухнув на пелюстки та зник у хмарі кольорового пилу.

Невдовзі дивна завіса розсіялась, залишивши по собі насичений запах лісових квітів. Навкруги було порожньо. Тіло мерця впало назад до каламутної води, рештки дерев'яних вояків лежали на землі. От тільки загадковий незнайомець зник, так само як і торбина з книгою. Кінь, якого лицар прив’язав до одного з дерев був мертвий. Темне коріння оповило тіло бідолашної тварини залишивши її у своїх обіймах.

— Бісів син! Ти пожалкуєш про це! — вилаявся Фрог, обрубуючи злощасні лісові тенета.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.