У пошуках відповідей

Друзі їхали досить швидко, хмари на небі зникли, а ніч здавалася вже не настільки темною. Вік на мить озирнувся, позаду не було нікого і хлопець, поглянувши на свого товариша, запитав:

— Що сталося Кнайт? — чемпіон кілька секунд мовчав.

— Можливо, ти вважатимеш мене за божевільного, — відповів Кнайт і повідав другові про свій двобій із загадковим лицарем.

— Ти віриш мені Вік? Тільки скажи чесно.

— Я вірю Кнайт, — щиро відповів друг.

— Дякую, — мовив чемпіон. — Це був не сон, плече болить дотепер. Я впав, коли відстрибнув, уникаючи удару, мені не могло примаритися!

— Знаєш, я б розгубився на твоєму місці. І це ще до того моменту, як ти підняв забрало переможеному воїну. Ні, поєдинки не лякають мене, але вийти проти справжнього чемпіона, не кожен зважиться, а судячи з твоєї розповіді, це був незвичайний лицар, — задумливо мовив Вік.

— Я не планував проти нього виходити, — відповів Кнайт.

— Усе гаразд, скоро будемо вдома, — підбадьорив товариша Вік. — Тобі не завадить хороший відпочинок. Насниться щасливий, світлий день, кохана дівчина і ніяких лицарів, турнірів і живих скелетів.

— Я не проти хороших снів, — мовив чемпіон.

Так за розмовою друзі виїхали на дорогу, що вела до Грінспрінгу.

— Заночуєш у мене, — запропонував Кнайт, після того, як товариші проїхали крізь міські ворота.

— Не заперечую, — відповів Вік.

Кнайт був практично впевнений, що їх не переслідують, до того ж в місті стільки лицарів та вартових, що навряд чи хтось наважиться, прийти сюди з поганими намірами, хіба тільки проникнути потайки, або у супроводі цілої армії.

Друзі під'їхали до будинку Кнайта, зупинившись біля огорожі.

— Я напою Шторма та Клевера і можна йти спати, — сказав Вік.

Кнайт заніс речі та склав її під дерев'яним навісом, потім друзі увійшли до будинку.

Господар поступився ліжком Віку, а сам, розстеливши собі постіль і знявши обладунки, розташувався на підлозі. Кнайту здалося, що друг заснув за хвилину, після того, як його голова торкнулася подушки, чемпіон заснув за дві.

Промені сонця прослизнули по обличчю Кнайта, і він розплющив очі. За відчуттями, був вже пізній ранок. Чемпіон побачив Віка, світло падало на нього, але він лише злегка покрутившись, продовжував спати.

Кнайт піднявся з ліжка і за мить відчув біль у лівому плечі. Засукавши рукав, він побачив величезний синець на місці, яке забив при падінні. Можна сказати, лицар дуже легко відбувся, як для поєдинку такого рівня, наслідки могли бути набагато гірші.

Він одягнувся, при цьому намагаючись не створювати шуму, а потім, вийшовши на вулицю і зачинивши по собі двері, поспішив до будинку Магіуса. У Кнайта накопичилося багато питань, які потребували негайних відповідей.

Підійшовши до будинку чарівника, лицар піднявся на другий поверх. Двері в кабінет Магіуса, як і минулого разу були трохи прочинені, лицар, хотів постукати, але почув знайомий голос:

— Доброго ранку Кнайт, проходь, будь ласка.

Чемпіон увійшов до кабінету і сів за стіл.

— Доброго ранку Магіус, — привітався гість.

— Як минула ваша подорож мій друже, все у порядку?

— Якщо можна так сказати, — відповів лицар і розповів Магіусу про нічну пригоду.

Чарівник, не перебиваючи, вислухав гостя.

— У мене багато питань, на які я не можу знайти відповідь. Як неживий вершник може пересуватися, мислити, атакувати? Замок, в якому сто років немає людей, але всі вікна цілі, підлога не згнила і досить чисто, як для закинутого місця. Ти ж щось знаєш Магіус?!

Співрозмовник мовчав і пильно вдивлявся в чорні очі лицаря.

— Нам потрібно готуватись до війни Кнайт, ворог нарощує свої міць. Я припускаю, у нас є близько чотирьох місяців, а можливо і того менше. Результат війни мені не відомий, можу лише сказати, що людям здобути перемогу в ній буде більш ніж важко.

Кнайт на секунду опустив очі, а потім, глянувши на мага, сказав:

— Я не великий знавець стратегії, але навіть мені відомо, що основою будь-якої, військової кампанії є солдати. Їх потрібно екіпірувати, годувати, весь цей час, вони повинні десь перебувати. Де взяти таку кількість воїнів? Якщо мова йде про війну проти всіх королівств, армія ворога, повинна вимірюватися у десятках тисяч. Необхідні досвідчені командири й лідер. Звідки взяти стільки зброї та обладунків?!

Магіус спокійно вислухав гостя.

— У мене є відповіді практично на всі твої запитання. Почнімо з початку мій друже.

Чарівник дістав зі столу товсту книгу і, поклавши перед Кнайтом, відразу розкрив її.

Перед чемпіоном постав образ істоти, на перший погляд, дуже схожої на людину. Статна висока фігура з м'язистими руками була одягнена в лахміття, а крізь її розірвану сорочку, проглядався рельєфний торс. Тіло людське, ось тільки обличчя виглядало дещо дивно. Щось в його рисах видавало не людську сутність.

— Знаєш, хто це? — запитав Магіус.

Кнайт нахилив голову трохи в бік, на кілька секунд поглянувши на малюнок.

— «Лісовик» або «Морок», якось так здається. Нас з Віком лякали ним в дитинстві, персонаж з казок, говорили, що він краде дітей і самотніх подорожніх. Не знаю, як Вік, а я його не боявся, ну і зараз він мене не лякає, щоб мене кудись затягти, потрібно добре постаратися.

— Їх називають «Лісовими Мороками». Дітей вони не викрадають, нападають по більшій мірі на подорожніх, торгівців, або воїнів. Ці створіння набагато сильніші, аніж, людина. Такого воїна, як ти, віч-на-віч, їм не здолати, але у великій кількості, Мороки являють собою серйозну загрозу для будь-якого ворога.

— Як їх можна вбити? — запитав Кнайт.

— Власне так само як і звичайну людину. За своєю будовою вони багато в чому схожі на нас, — відповів Магіус.

— Звідки вони беруться? — поцікавився лицар.

— Мороки - це тіла і душі загиблих воїнів, яких земля «повернула» назад.

Чемпіон уважно слухав чарівника.

— Тепер наступне твоє запитання, стосовно обладунків та озброєння. Як я казав тобі раніше, близько трьохсот комплектів, зберігалися у замку «Чемпіон», але я практично впевнений, що не так давно, їх вивезли звідти. Замок «Вінтер», там, думаю, могло залишатися під тисячу і це лише ті місця, про які мені відомо. Десь існує стара мапа, на якій позначено нині закинуті фортеці. Я припускаю, що вона захована у вже знайомому тобі замку, перехопити її раніше, ніж це зробить наш ворог, було б величезною удачею.

— Можливо, наші вороги вже знайшли її? — припустив Кнайт.

— Не виключено, — відповів Магіус, — але щось підказує мені, що мапа все ще прихована від очей.

Господар будинку дістав з шухляди столу книжковий аркуш, і поклав його перед лицарем.

Одна зі сторінок, які були відсутні у книзі, що розповідала про лицарів, Кнайт не помилився. Перед ним постав малюнок із зображенням чоловіка, що сидів на кам'яному троні. Тіло лицаря захищали панцерні обладунки, а на бічній частині його шолома, знаходилися отвори для надходження повітря, що являли собою вміло виконане гравіюванням у вигляді восьмикутної зірки.

— Про цього воїна, я розповім тобі сам. Його ім'я Вінтер. Він жив близько двохсот років тому в королівстві північних земель, як і ти, він був чемпіоном, а згодом став королем. Колись давно цей лицар був доброю людиною, але доля змінила його, забравши усе хороше, заповнивши темної сутністю, позбавивши людяності. Він загинув. Ранньою весною, після чергової перемоги на турнірі, Вінтер гуляв озером, неподалік від замку, і провалився під кригу. Важкі обладунки не залишили йому шансів на порятунок, а лід, який ніколи не тане в цих краях, в той день, розкрив свої обійми для одного з найкращих лицарів тих часів.

Кнайт мовчки дивився на малюнок, а потім запитав:

— Цей лицар виступав, бувши королем?

— Ні. Він зайняв трон, коли припинив виходити на ристалище, — відповів Магіус.

— Виходить, уже після смерті, — підсумував Кнайт.

Магіус, знову нахилився до столу, діставши ще один аркуш, і поклав його перед Кнайтом.

— Кетл. Ця людина була втіленням зла. Він ненавидів людей, можливо від того, що не було кому любити його самого. Кетл жив близько ста двадцяти років тому і був одним з основних командирів армії західних королівств. Жорстокий, підлий і підступний воїн, але як командир, не поганий, хоча це жодним чином не виправдовує його діянь.

Кнайт уважно розглядав картинку, на ній був зображений лицар у важких обладунках і круглому шоломі, з тонкими прорізами для очей та отворами для дихання у вигляді численних вертикальних смуг. За статурою воїн здавався величезним. Швидше за все, він не міг похвалитися рельєфним торсом, але габарити вражали.

— Як для людини, такої комплекції, він дуже непогано рухається, — зауважив Магіус.

— Він також загинув? — запитав Кнайт.

— Так. Кетл, зник в околицях боліт, що лежать за «Чорним лісом», разом зі ще одним лицарем, — відповів маг.

Кнайт продовжував вдивлятися в масивну фігуру, зображену на аркуші.

— Моя коротка розповідь стосовно Вінтера і Кетла, відповідь на твоє питання, хто готовий повести за собою армію, і ці воїни не єдині.

— А лицар із замку? Зипер. Він, на чиєму боці? Теж на темному? — запитав чемпіон.

— Колись він був на боці добра, зараз не знаю. Зипер також помер не своєю смертю, його вбили, — Магіус вказав пальцем на розгорнуту книгу у коричневій палітурці. — У лісі, неподалік від замку «Чемпіон», Зипер потрапив у пастку. Нападників було надто багато. З дюжину він убив, але цього виявилося недостатньо. У чесному бою його було не здолати, тому бій був нерівним.

— Дуже шкода, — щиро мовив Кнайт, на мить опустивши очі.

— Лідер темного війська мені також відомий. Але зараз ще не прийшов час говорити про нього. Лише на одне питання я поки що не маю відповіді. Мені невідомо де наразі перебувають сили ворога. Я підозрюю, що деяка їх частина розташувалася в замку «Вінтер», але це всього лише припущення.

— Звідки ти все це знаєш? — запитав Кнайт.

— Щось приходило до мене у видіннях. Деяких з лицарів, про яких я тобі розповів, мені доводилося знати особисто, коли вони ще були людьми.

— Отже, мені потрібно знову відправиться до замку і спробувати відшукати збройову кімнату і мапу, — підсумував Кнайт.

— Так. Я попрошу тебе взяти Віка з собою, — продовжив чарівник.

— Ні! Мені сильно пощастило, що я зараз сиджу тут і розмовляю з тобою. Я не хочу, аби мій найкращий друг загинув. Він хоче створити сім'ю, йому ще зарано «йти».

— А хіба ти не хочеш? — спокійно запитав Магіус, — він ніби читав думки Кнайта.

— У мене немає вибору, — мовив чемпіон.

— Є. Ти можеш відмовитися. Але я не думаю, якщо сили ворога переможуть, хтось із вас зможе бути щасливим. Вони хочуть не просто захопити всі землі, їх мета знищити людей. Залишаться тільки найкращі воїни, які погодяться приєднатися до темного господаря. Він зробить їх безсмертними, але без долі й без рідних людей поруч. На твою думку, як це, пережити весь свій рід, коли прадід молодий, і сильний, а правнук повинен померти від старості?

Кнайт мовчки, дивився на чарівника.

— Вибач. Не подумай, що старий маг настільки безсердечний, але якщо ти поїдеш один, то додому вже не повернешся. І я зараз не кажу про те, що люди у твоєму обличчі втратять надію на порятунок. Тебе втратить Флауер, Вік, батько і я. Всі ті, хто щиро люблять тебе, не за чемпіонство Кнайт, за твоє серце.

Чарівник, кілька секунд мовчав, а після продовжив:

— Якщо поїдете разом з Віком, шансів буде набагато більше.

— Добре, я запитаю Віка. Але вмовляти не буду, якщо він не захоче їхати, або з якихось причин не зможе, то значить це доля, нехай буде так, — відповів Кнайт.

— Я зможу, — почувся чийсь голос. У дверях стояв Вік. — Доброго дня Магіус, — мовив новий гість.

Магіус кивнув у відповідь, і посміхнувся. Кнайт розумів, що Вік їде з ним. В душі він щиро радів і не тому, що від цього могло залежати його власне життя. Просто це був Вік і його компанія для Кнайта, завжди була приємною, незалежно від ситуації та настрою.

— Я знаю, що підслуховувати недобре. Не знав, як приєднається до вашого розмови, не наважувався перебити, — зізнався Вік.

— Можна поцікавитися, з якого моменту ви з нами? Я просто хотів уточнити, аби не довелося переказувати нашу тривалу бесіду, — запитав чарівник.

— Починаючи з «Мороків». До речі. У дитинстві я також їх не боявся, ну а тепер вже починаю, — відповів Вік.

Кнайт і Магіус, одночасно посміхнулися.

— Сідай, — люб'язно запросив Віка господар.

— Дякую Магіус, я постою.

— Пропоную виїхати завтра вранці. Якщо впораємося до темряви, повернемося того ж дня, — сказав Кнайт.

Спочатку чемпіон, волів відправитися до замку один, і провести там всю ніч. Проте Кнайт не хотів ризикувати життям Віка.

— Підтримую. Так, зовсім забув уточнити. Немає сенсу шукати арсенал з внутрішньої сторони двору, він точно знаходиться десь під холом. Вам знадобиться, якомога більше світла, завтра буде хмарно. Свічки я підготував, їх лише потрібно забрати з крамниці. На найближчі три дні ти вільний від варти Вік, про це можеш, не турбуватися, — додав чарівник.

Друзі попрощалися із господарем і поквапились до крамниці, що знаходилася неподалік. Забравши свічки, завчасно куплені Магіусом, товариші попрямували до будинку Кнайта.

Підготувавши все необхідне для подорожі, Вік і Кнайт ще довго обговорювали сьогоднішню розмову з Магіусом, а з настанням темряви, лягли спати. Завтра на них чекав новий день, що він приготував, не відав майже ніхто.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.