Сідлаючи грози

Настав час вирушати у дорогу і побажавши одне одному удачі, друзі почали розд'їзжатися. Першими залишити Грінспрінг мали Зіпер та Вік. Минаючи широку вулицю, подорожні звернули увагу на старий будинок до якого схоже вже багато років ніхто не заходив.
— Колись тут мешкав славетний воїн на ім'я Генром, — вклонившись у бік споруди мовив Вік. — Свого часу Магіус дозволив мені зазирнути до стародавніх трактатів у яких згадувалося про нього. Так, геройські були часи… 
— Були, — загадково відповів Зипер.
Друзі виїхали з міста і спрямували своїх коней у бік старого лісу. Звивиста дорога вела подорожніх крізь хащі де згідно позначок на мапі розташовувався найближчий з таємних арсеналів, втім Зипер чомусь вирішив змінити попередньо запланований маршрут.
— Для початку зазирнемо до ще одного місця, — коротко пояснив лицар своєму супутникові.
Зупинившись поблизу старої, занедбаної споруди, Зипер зістрибнув з коня і наказавши Віку чекати, попрямував до входу. Старі двоповерхові руїни з сірого каменю навряд походили на чиєсь обійстя, проте їх ймовірний господар мешкав під землею.
Лицар пройшов у середину приміщення і зауважив, що вертатись за смолоскипом йому не доведеться, сходи до підвала виблискували помаранчевим світлом, лякаючи своїм дивним танцем. Спуск зайняв менше хвилини і Зипер опинився посеред невеликої кімнати. На дубовому столі горіли з дюжину свічок, розтавлених у іржавих канделябрах, відкидаючи світло на старі книжкові полиці.
Зипер дивився перед собою, відчуваючи погляд чорних очей, що спостерігали за ним із темряві.
— Я чекав не тебе. Скучив за лісом, або шукаєш смерті? — лунав десь праворуч спокійний, глибокий голос.
Лицар зробив висновок - якщо він ще й досі живий, отже господар підземелля надає йому шанс на діалог.
— Мені стало цікаво, що тобі ближче, світло або пітьма, Генром? — мовив Зипер, не зводячи погляду з полум'я свічки.
— А як ти сам гадаєш? — не забарився із відповіддю господар. — Я загинув і був повернутий до життя завдяки темному ретуалу, що перетворив мене на Морока. Ти стоїш посеред темного підвалу, куди не потрапляє денне світло, розмовляючи з напів мерцем, то як гадаєш що мені ближче? — з темряві з'явилося сіре, молоде й водночас літнє обличчя Моргена. На тонких губах грала посмішка, чорне волосся гострими кінцями торкалось плечей, а не менш чорні очі впивалися поглядом в непроханого гостя.
Зипер мовчки кинув на стіл лист, що отримав від Магіуса незадовго до початку своєї подорожі. Це було саме те послання, яке Морок передав Флауер, втім до справжнього адресата воно так і не потрапило.
— Не гарно читати чужі листи, — протягнув Морген.
— Так чи інакше виклик прийнято! — вигукнув лицар.
— Як знаєш, — витримавши паузу відповів Морок. — Ти хороший вершник, проте на мечах тобі мене не побити, отож на правах господаря даю тобі можливість обрати зброю.
— Турнірний спис, — коротко відказав Зипер.
— Якщо гадаєш, що в мене немає коня та відповідної зброї і бій не відбудеться - я тебе розчарую, — посміхнувся Морген, відступивши у темряву.
На якусь мить Зиперу здалося, буцімто і не було цієї розмови. Аж занадто порожнім видавався наразі темний підвал, але за мить відчуття лицаря змінилися. З надвору подув вітер, що здавалося долинав до самісіньких сходів, «шматуючи» язики полум'я смолоскипів, які зненадська сполохалися ніби перелякані птахи, змахуючи своїми вогняним крилами.
Лицар раптово згадав про Віка, який терпляче чекав нагорі. Зірвавшись із місця, Зипер чимдуж побіг кам'яними східцями, залишаючи темний підвал. Діставшись надземного поверху він побачив старі зачинені двері, яких раніше здавалося не було. Взявши розгін, Зипер щосили пхнув ногою у невідомо звідки виникшу перепону, після чого подвійні «вартові» зі скрипом відчинилися.
По той бік на нього чекав збентежений Вік, тримаючи в руці турнірний спис.
— Вони не відчинялися із зовні, — тремтячим голосом мовив товариш.
— З тобою все гаразд? — запитав Зипер.
— Я на мить поглянув, як там коні, а коли подивився у бік споруди, побачив двері і спис, що стояв біля них. Розумієш, коли ти заходив їх не було, —  запинаючись пояснив Вік. — А ще погода - вона змінилася на очах.
Зипер поглянув у чорне небо, що з кожною секундою стягувало під свої темні знамена нові й нові хмари. Поривчастий вітер знову нагадав про себе, підсвистуючи раптово спалахнувшій блискавці.
— Щоб там не трапилося, зберігай спокій, — мовив Зипер.
Вік із занепокоєння чекав на подальший розвиток подій. Невтішна перспектива знову стати мовчазним свідком зустрічі із потойбіччям відверто напружувала. Тим часом Зипер вже сидів верхи на своєму коні, готуючись до майбутнього двобою. Чекати довелося недовго, з грозового неба раптово зірвалася чорна хмара, стрімко посунувши до землі і менш ніж за хвилину зникла десь позаду напівзруйнованої будівлі. Вік із Зипером уважно спостерігали за неприродним рухом темної хмарини, завмерши в очікуванні. 
Небом пронісся гучний розкат грому і на протилежному боці від Зипер з'явився вершник. Лицар безумовно знав хто саме буде його сьогоднішнім візаві, але побачити Моргена в такій епостасії точно не розраховував. Турнірний спис із древком з темного дерева, трикутний щит та шолом вкритий гострими шипами навряд спантеличили Зипера, але кінь…
Очільник Мороків сидів верхи на чорній хмарині, що набула обрисів бойового скакуна. Магічний кінь хрипів, видуваючі з ніздрів темний дим, а тілом його немов ріки розтікалися спалахи яскравих блискавок.
Наступний грім став для воїнів сигналом до початку двобою. Розігнавши своїх коней, супротивники мчали одне на одного. Вік на мить завмер, після чого у вухах його дзвінко пролунало відлуння удару. В цій дуелі вершників, Зипер виявився трохи спритнішим, вибивши Морока з сідла. Тіло Моргена з гуркотом впало на землю, шолом злетів із голови, відкотившись у бік, а примарний кінь розчинився в повітрі, ніби ранковий туман.
— Думаєш це кінець? — пролунав глибокий голос вибитого з сідла Морока, що доволі легко здійнявся на ноги.
Зипер зістрибнув із коня і дістаючи меч стрімко рушив до опонента, але й припустити не міг того, що трапилося наступної миті… Із швидкістю буревію, Морген скоротив дистанцію та міцно схопивши лицаря, проштовнув його в прочинені двері, після чого останні хутко зачинилися, перетворившись на суцільний камінь.
Уже вдруге за сьогодні Вік безпорадно закляк на місці. Підбігши до стіни хлопець відчайдушно намагався зрушити непохитні цеглини, але все було марно. Прогнилий дах також поновився і наразі вкрився міцною, залізною «лускою». Невзмозі бодай щось змінити, Вік з розпачем сів на землю. Вітер розвіяв хмари, привітно засвітило сонце, проте у душі, чорним відбитком завмерла нещодавна негода.
— З ним все буде гаразд, — пролунав незнайомий голос, і Вік поспіхом підвівся, дістаючи меч.
Навпроти хлопця стояли троє невідомих. З правого боку височів кремезних розмірів здоровань, ліворуч за деревом причаївся чоловік із сірим обличчям. Прямісінько ж перед Віком на колоді сидів третій незнайомець, одягнений у чорну туніку.
— Заховай зброю лицарю, ще встигнеш повоювати, — розпочав невідомий. — Генром схоже єдиний з усієї компанії темних, хто зберіг рештки здорового глузду і здатність дослухатися розумних порад. Він нічого не заподіє твоєму приятелю.
— Хто ви такі? — лише й спромігся вичавити з себе Вік.
— Напевно твої нові супутники. Залишатися самому у лісі я б не радив. Повертатися до міста і відсиджуватися, поки твої друзі ризикують життям схоже також не твій варіант. Отож давай знайомитись вартовий із Грінспрінга, — посміхнувся чоловік у чорному.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.