Пастка
Клаус продовжував вдивлятися у загадкову постать і на якусь мить лицареві здалося, що із шолома воїна, котрий перебуває на троні поволі виходить холодна пара.
— Краще б ти послухав старого мага, хоча навряд це щось змінило, — прокотився залою глибокий голос, що долинав від таємничої фігури. — Ласкаво просимо до замку «Вінтер»!
Темрява раптово зникла. Сотні смолоскипів спалахнули яскравим полум'ям. Здавалося їх було настільки багато, що попри ніч, котра царювала за вікном, «Зала слави» була наповнена світлом.
— Все вирішиться тут, а поки доведеться трохи зачекати, — мовив Вінтер піднімаючись з трону.
Клаус не стримався і вихопивши меч побіг назустріч до свого колишнього опонента. Втім рух лицаря швидко зупинила невидима стіна.
— Не зараз, лицарю. Наш бій вже нічого не вирішить, проте затриматись все ж таки доведеться, — мовив Крижаний король, плеснувши у долоні.
Чисельні двері, що знаходились в тронній залі одночасно розчинилися і з них неначе хвилі, котрі стрімко летять до берега, рушили кістяні вояки, окресливши своїми тілами широкий квадрат приміщення.
У руках Магіуса спалахнули блакитні кулі, що мали слугувати за майбутню зброю, втім на великий подив чарівника так само раптово згасли.
— «Зала слави» змінилася і тепер тут діють власні правила, — мовив Вінтер. — Ніяких чарів, крім тих, що приховують у собі магічні предмети.
Клаус кілька разів вдарив відкритою долонею у невидимий бар'єр, проте всі спроби були марними. Прозора стіна надійно стримала своїх бранців, окресливши навколо них умовне коло. Вінтер не збрехав - сили Магіуса не діяли у цих стінах, натомість чари, що їх заздалегідь наклали для створення пастки, спрацьовували, як слід.
— Не переймайся, лицарю. Невдовзі твої друзі складуть нам компанію, — пролунав голос Крижаного короля.
Тим часом у темному підземеллі, Зипер із Моргеном готувались до зустрічі з невідомою небезпекою.
— Навіщо ви тут? — пролунав протяжний шиплячий голос, що линув від п'єдесталу.
— Нам потрібні «Очі правди», — коротко відказав Морген.
Темною кімнатою прокотився дзвінкий сміх.
— Ти дорого заплатиш за спробу викрасти артефакт, Мороку, — пролунало у відповідь.
Темрява почала поволі розсіюватися і за мить почувся гучний брязкіт обладунків. З десяток залізних вояків, одночасно зробили крок у напрямку своїх майбутніх опонентів. Здавалося, нерухомі манекени, що відкрилися очам Зипера миттю раніше, враз ожили, перетворившись на справжніх лицарів.
— Мародерство буде покарано! — лунав вже знайомий таємничий голос.
— Постривай! Ми воїни, а не крадії. Я пропоную обмін, — мовив Морген.
Залізні вояки, ніби підкорившись нечутній команді, завмерли на місці.
— Обмін? — поцікавився голос.
— Так. Нам потрібні «Очі правди» для поєдинку з темним володарем. Гадаю ти не міг не чути про нього. Обіцяю повернути артефакт, як тільки він виконає свою магічну справу, — відповів Морок.
На кілька секунд у повітрі запала гнітюча тиша.
— Гаразд. Хочеш «Очі правди», тоді нехай хтось із вас залишить натомість власні, — посміхнувся голос.
Зипер не знав, що саме відбувається, але ситуація була не з приємних і якщо Морген не квапиться вступати у двобій із дюжиною загадкових лицарів, вочевидь заздалегідь знає чим саме завершиться це протистояння.
— Візьми ось це, — відказав Морген, жбурнувши до п'єдесталу посох, що тримав у руці.
— Хм… «Посох перевтілень», — зі знанням справи мовив голос. — Гаразд, Мороку, вважай сьогодні тобі пощастило. Можеш взяти «Очі правди». Втім пам'ятай, вони відкриють справжнє лише раз, після чого, срібний шолом зникне, повернувшись до цієї кімнати, — відповів голос.
— Згода, — відказав Морген.
За мить темрява знову набула неприродно чорного кольору. Пролунав знайомий брязкіт, вочевидь охоронці шолому відступили до своїх позицій. Залізні ґрати з гуркотом піднялися, відкриваючи заповітний шлях до виходу.
Морген підійшов до п'ятисталу й обережно взявши до рук артефакт, поклав його у шкіряний мішок, на якому шолом стояв миттю раніше.
Зипер із Мороком поквапилися залишити темну кімнату, швидко сховавшись у павутинні чисельних коридорів.
— Куди далі? — поцікавився лицар.
— Нам потрібно дістатися магічного каменю. Це місце особливої сили, що здатне створити портал і доправити своїх гостей туди, куди вони воліють потрапити, — пояснив Морген.
Нові друзі продовжували свою подорож хитросплетінням підземних коридорів. Зипер розумів, що наступне його запитання навряд остаточно розвіє сумніви стосовно Моргена, втім, лицар нічого не втрачав.
— Що змусило тебе перейти на бік світла, адже це йде всупереч твоїй нинішній природі? — поцікавився Зипер.
— Чарівник в компанії якого наразі перебуває твій нещодавній супутник має владу над мертвими. Знайшовши мене, йому вдалося відкрити у втраченій пам'яті спогади минулого. Побачити часи коли все було інакше, — не забарився з відповіддю Морген.
— Хочеш сказати, ти пригадав усе своє минуле життя? — продовжував Зипер.
— Ні, лише те, що колись моїм шляхом було світло, — задумливо відповів Морок.
Подорожні продовжили свій шлях. Зипер навіть не міг уявити, що підземні лабіринти можуть простягатися настільки далеко.
— Залишилося небагато. Незабаром всі шляхи зійдуться в один, — загадково мовив Морген.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!