Пастка

Клаус продовжував вдивлятися у загадкову постать і на якусь мить лицареві здалося, що із шолома воїна, котрий перебуває на троні поволі виходить холодна пара.

— Краще б ти послухав старого мага, хоча навряд це щось змінило, — прокотився залою глибокий голос, що долинав від таємничої фігури. — Ласкаво просимо до замку «Вінтер»!

Темрява раптово зникла. Сотні смолоскипів спалахнули яскравим полум'ям. Здавалося їх було настільки багато, що попри ніч, котра царювала за вікном, «Зала слави» була наповнена світлом.

— Все вирішиться тут, а поки доведеться трохи зачекати, — мовив Вінтер піднімаючись з трону.

Клаус не стримався і вихопивши меч побіг назустріч до свого колишнього опонента. Втім рух лицаря швидко зупинила невидима стіна.

— Не зараз, лицарю. Наш бій вже нічого не вирішить, проте затриматись все ж таки доведеться, — мовив Крижаний король, плеснувши у долоні.

Чисельні двері, що знаходились в тронній залі одночасно розчинилися і з них неначе хвилі, котрі стрімко летять до берега, рушили кістяні вояки, окресливши своїми тілами широкий квадрат приміщення.

У руках Магіуса спалахнули блакитні кулі, що мали слугувати за майбутню зброю, втім на великий подив чарівника так само раптово згасли.

— «Зала слави» змінилася і тепер тут діють власні правила, — мовив Вінтер. — Ніяких чарів, крім тих, що приховують у собі магічні предмети.

Клаус кілька разів вдарив відкритою долонею у невидимий бар'єр, проте всі спроби були марними. Прозора стіна надійно стримала своїх бранців, окресливши навколо них умовне коло. Вінтер не збрехав - сили Магіуса не діяли у цих стінах, натомість чари, що їх заздалегідь наклали для створення пастки, спрацьовували, як слід.

— Не переймайся, лицарю. Невдовзі твої друзі складуть нам компанію, — пролунав голос Крижаного короля.

Тим часом у темному підземеллі, Зипер із Моргеном готувались до зустрічі з невідомою небезпекою.

— Навіщо ви тут? — пролунав протяжний шиплячий голос, що линув від п'єдесталу.

— Нам потрібні «Очі правди», — коротко відказав Морген.

Темною кімнатою прокотився дзвінкий сміх.

— Ти дорого заплатиш за спробу викрасти артефакт, Мороку, — пролунало у відповідь.

Темрява почала поволі розсіюватися і за мить почувся гучний брязкіт обладунків. З десяток залізних вояків, одночасно зробили крок у напрямку своїх майбутніх опонентів. Здавалося, нерухомі манекени, що відкрилися очам Зипера миттю раніше, враз ожили, перетворившись на справжніх лицарів.

— Мародерство буде покарано! — лунав вже знайомий таємничий голос.

— Постривай! Ми воїни, а не крадії. Я пропоную обмін, — мовив Морген.

Залізні вояки, ніби підкорившись нечутній команді, завмерли на місці.

— Обмін? — поцікавився голос.

— Так. Нам потрібні «Очі правди» для поєдинку з темним володарем. Гадаю ти не міг не чути про нього. Обіцяю повернути артефакт, як тільки він виконає свою магічну справу, — відповів Морок.

На кілька секунд у повітрі запала гнітюча тиша.

— Гаразд. Хочеш «Очі правди», тоді нехай хтось із вас залишить натомість власні, — посміхнувся голос.

Зипер не знав, що саме відбувається, але ситуація була не з приємних і якщо Морген не квапиться вступати у двобій із дюжиною загадкових лицарів, вочевидь заздалегідь знає чим саме завершиться це протистояння.

— Візьми ось це, — відказав Морген, жбурнувши до п'єдесталу посох, що тримав у руці.

— Хм… «Посох перевтілень», — зі знанням справи мовив голос. — Гаразд, Мороку, вважай сьогодні тобі пощастило. Можеш взяти «Очі правди». Втім пам'ятай, вони відкриють справжнє лише раз, після чого, срібний шолом зникне, повернувшись до цієї кімнати, — відповів голос.

— Згода, — відказав Морген.

За мить темрява знову набула неприродно чорного кольору. Пролунав знайомий брязкіт, вочевидь охоронці шолому відступили до своїх позицій. Залізні ґрати з гуркотом піднялися, відкриваючи заповітний шлях до виходу.

Морген підійшов до п'ятисталу й обережно взявши до рук артефакт, поклав його у шкіряний мішок, на якому шолом стояв миттю раніше.

Зипер із Мороком поквапилися залишити темну кімнату, швидко сховавшись у павутинні чисельних коридорів.

— Куди далі? — поцікавився лицар.

— Нам потрібно дістатися магічного каменю. Це місце особливої сили, що здатне створити портал і доправити своїх гостей туди, куди вони воліють потрапити, — пояснив Морген.

Нові друзі продовжували свою подорож хитросплетінням підземних коридорів. Зипер розумів, що наступне його запитання навряд остаточно розвіє сумніви стосовно Моргена, втім, лицар нічого не втрачав.

— Що змусило тебе перейти на бік світла, адже це йде всупереч твоїй нинішній природі? — поцікавився Зипер.

— Чарівник в компанії якого наразі перебуває твій нещодавній супутник має владу над мертвими. Знайшовши мене, йому вдалося відкрити у втраченій пам'яті спогади минулого. Побачити часи коли все було інакше, — не забарився з відповіддю Морген.

— Хочеш сказати, ти пригадав усе своє минуле життя? — продовжував Зипер.

— Ні, лише те, що колись моїм шляхом було світло, — задумливо відповів Морок.

Подорожні продовжили свій шлях. Зипер навіть не міг уявити, що підземні лабіринти можуть простягатися настільки далеко.

— Залишилося небагато. Незабаром всі шляхи зійдуться в один, — загадково мовив Морген.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.