Недобрий гість

Майже торкаючись землі, зкоцюбившись темна фігура в довгому чорному балахоні з широким каптуром, що покривав голову і приховував обличчя, повільно рухалася по вкритій мороком вулиці, спираючись на кривий, дерев'яний посох.
Хвіртка нечутно, розчинилася і горбань, пройшовши всередину, тихо прикрив її за собою. Незнайомець випростався і від образу горбаня, не залишилося й сліду. Висока постать в чорному балахоні підкралася до вікна і заглянула до нього. У будинку було темно, господар або ж міцно спав, а цілком можливо ще не повертався. Завдяки своєму вмінню орієнтуватися в абсолютній темряві, Морген чітко визначив, що в приміщенні порожньо. Потім він нечутно обійшов навколо будинку і заглянув у вікно, яке виходило на протилежний бік. У цій кімнаті також нікого не було.
Морген з легкістю переліз через огорожу, та прослідував до сусіднього будинку. Він непомітно проник до житла Віка і, не знайшовши там нікого, залишив приміщення. 
Після свого поєдинку в замку, Кнайт міг прийти до Магіуса, або Флауер. Будинок міського лікаря, куди в першу чергу мав відправитися поранений чемпіон, Морген вже перевірив і, на зворотному шляху мав намір навідатися туди ще раз на випадок, якщо вони з Кнайтом розминулися.
У Магіуса чемпіон не з'являвся. Господар Моргена вмів спостерігати за тим, що відбувається навколо, перебуваючи далеко за межами місць, де розгорталися події. Помічником в його темних справах слугував місяць, будучи для нього «другими» очима. Разом з нічним світилом він міг «зазирнути» туди, куди проникало місячне світло.
Спостерігав чорний лицар і за поєдинком чемпіона на ристалище проти Зипера. Коли Вік і Кнайт залишили замок «Чемпіон», після того, як чемпіон отримав поранення, ніч ще не прийшла на зміну дню і простежити, куди вирушили друзі, він не міг. А зараз щільні завіси на вікнах будинків, де жили товариші, не давали місячному світлу проникнути до кімнат, тому Моргену довелося зробити це самостійно.
Залишався будинок Флауер, туди і попрямував Морок, накинувши широкий каптур на голову і зігнувшись ніби старий, стискаючи в руці посох.
Флауер жила з матір'ю і сестрою в невеликому одноповерховому будиночку в західній частині Грінспрінга. Всередині будинок виглядав набагато просторіше, ніж зовні, і в ньому панувало відчуття тепла та затишку. Батько дівчат вже два роки жив окремо, переїхавши на околицю міста. Колись дуже щасливі батьки Флауер і Роуз, розлучилися після сварки і зараз жили окремо. Сестри щиро вірили у те, що все налагодиться і настане день, коли батько із матір'ю помиряться, і вони знову будуть жити разом, як одна щаслива сім'я.
У передпокої сиділа красива, молода дівчина з блакитними очима, тримаючи в своїх руках голку з ниткою, вона щось вишивала. Її білосніжне, розпущене волосся, спадало на одне плече. Довге, синє плаття виглядало святково і в той самий час стримано, доповнюючи красу своєї власниці.
Три коротких стуки порушили вечірню тишу. Флауер відклала вишивку і, підійшовши до дверей, відчинила їх.
На порозі стояв незнайомець в чорному балахоні, обличчя його приховував каптур. Дівчина могла б подумати, що це жебрак, який ходить по домівках з проханням про милостиню, але навіть крізь балахон, можна було помітити, що це не змучений життям безхатько, а статний чоловік.
— Добрий вечір, — привітався Морген. — Можу я бачити людину на ім'я Кнайт? — додав він, непомітно ковзаючи поглядом по кімнаті.
Флауер відразу відчула щось недобре. Вона не могла знати всіх знайомих Кнайта, тим більше, обличчя незнайомця приховував каптур, але інтуїція підказувала її, що це не його друг.
— Напевно, ви помилилися будинком, ми живемо тут з матір'ю і сестрою, — відповіла дівчина.
Можливо, було занадто необачним, сповістити незнайомцеві, про те, що у будинку немає чоловіків, але дівчина чомусь не боялася.
— Передайте йому це, — Морген, простягнув Флауер невеликий, складений в кілька разів аркуш пергаменту, затиснутий між пальцями, що приховували шкіряні, чорні рукавиці. — Там вказано, де мене шукати. Перекажіть вашому другу, у разі, якщо він не прийде, я сам знайду його.
Флауер, неначе зачарована, простягнула руку і взяла пергамент. Після чого, Морген зробив реверанс та вклонившись, злегка піднявши голову, посміхнувся дівчині. Вона побачила його обличчя і з жахом відскочила назад. Можливо, колись цей чоловік насправді зачаровував жінок, а посмішка його могла закохувати, але зараз було чітко зрозуміло, що це не жива людина, котра незв'ясовним чином здатна говорити і рухатися.
— Надобраніч Флауер, — мовив Морген і, розвернувшись, вийшов геть.
Дівчина швидко зачинила двері за страшним незнайомцем і тремтячими руками замкнула їх на засув. Підбігши до столу, що стояв по центру передпокою, вона схопила залізний канделябр і обережно підійшла до вікна, завмерши по лівий бік від дверей. Відчуття справжнього жаху, що у ці миті заполонив розум дівчини вперто не хотіло відпускати її зі свого полону. Але попри шалену круговерть думок, Флауер все-таки визирнула у вікно. Вона боялася, що зараз незнайомець виникне з протилежного боку. І хоча Флауер не бачила мечів, закріплених по обидва боки на поясі Моргена, що їх приховував балахон, але вигляду обличчя незнайомця їй цілком вистачило.
За вікном нікого не було. Морген вже давно перейшов на протилежний бік вулиці і перебував далеко від будинку дівчини.
— Хто там приходив? — пролунав з дальньої кімнати голос Роуз.
Флауер пересмикнуло від несподіванки. За мить, сестра з'явилася у передпокої. Роуз була всього на рік старше за Флауер. Красива дівчина з темним волоссям і карими очима, одягнена в блідо червону сукню. За характером вони з Флауер були геть різні, але це не заважало їм добре ладнати один з одним.
— Все у порядку? 
— Так. Приходив якийсь подорожній, шукав місце для ночівлі. Я сказала, що ми не можемо допомогти, — відповіла Флауер.
— Симпатичний? — пожартувала сестра.
— Не дуже. Ти не знаєш, Кнайт з Віком вже повернулися? — з надією в голосі запитала Флауер.
— Ні, Вік обіцяв відразу зайти, навіть якщо приїде серед ночі. Стало бути, вони ще не поверталися. Не хвилюйся. Кнайт найкращий лицар королівства, та й мій Вік може за себе постояти.
— У мене погане передчуття Роуз, я сходжу до нього додому, раптом вони вже повернулися.
— Флауер, на дворі ніч! Грінспрінг спокійне місто, але все ж, — Роуз секунду мовчала, а потім додала: — Я з тобою. Мама залишилася ночувати у сусідки, думаю, вона не дізнається про наші нічні прогулянки.
— Спасибі тобі, — подякувала Флауер.
Тим часом, Морген прямував до виходу з Грінспрінга, це місто він знав, як ніхто інший. Ніч вже повністю огорнула темрявою спорожнілі вулиці. Проходячи повз таверну, Морген знову зігнувся, прийнявши образ безхатнього горбаня. Він уже майже минув таверну, як почув позаду чийсь хрипкий голос:
— Гей ти, волоцюга, чого ошиваєшся тут!
Це був Вольфгант, місцевий задирака. Після вечірньої пиятики, рослий воїн буквально вивалився з таверни. Він вийшов зробити ковток свіжого повітря і, побачивши горбаня, не знайшов нічого кращого, ніж гукнути його. У Грінспрінзі, більшість чоловіків мали відношення до військової справи, або як мінімум вміли поводитися зі зброєю і перед тим, як спровокувати, когось, варто було двічі подумати. У таверні відповідних кандидатур для конфлікту не виявилося, а скорчений горбань, що він міг зробити цьому високому і фізично сильного воїну?
Морген добре чув слова Вольфганта і усвідомлено йшов в темний кінець вулиці. 
— Стій, я до тебе звертаюся! — не вгамовувався задирака. 
Звичайно, він був упевнений, що горбань все чує і від страху поспішає сховатися, але Морген зупинився. 
Вольфгант не бачив, як «горбань» розтиснув долоню правиці і його посох з глухим звуком впав на землю. Здоровань з таверни явно не очікував, такого повороту і йому не залишалося нічого іншого, як підійти до нього. Це була велика помилка.
Вольфгант зупинився за спиною скоцюбленої фігури і вже спокійним голосом вимовив:
— Ти чого тут тиняєшся?
У цей момент Морген розвернувся в бік свого кривдника, випроставшись і за зростом ставши врівень з Вольфгантом.
Здоровань відразу протверезів. Він все ще не бачив обличчя Моргена, але те, як горбань змінився в розмірах, неабияк приголомшило його.
Морген в одну мить, лівою рукою схопив Вольфганта за шию, з величезною силою здавивши її, а правою вихопив меч і боковим ударом, загнав його своїй жертві в серце. Після цього, Морген висмикнув зброю з тіла Вольфганта, і мертвий здоровань повалився на землю. Морок витер закривавлений меч об штани горе воїна і, заховавши клинок назад під балахон, підняв з землі посох та зігнувшись, попрямував геть.
Горбань пройшов близько трьохсот кроків і, повернувши праворуч, зупинився біля невеликого дноповерхового будинку. Колись це було його житло. Багато років тому, Морген був одним з накращих полководців і захисником столиці королівства. В одному з військових конфліктів він загинув. Морген не пам'ятав нічого про свою сім'ю, не відаючи, чи були у нього дружина і діти. Але він точно знав, що ця скромна обитель, колись була його будинком. На згадку про великого воїна, городяни не дали плину часу зруйнувати це житло, зробивши його своєрідним пам'ятником для майбутніх поколінь.
Це було його рідне місто. Ось чому Морген без зусиль міг проникнути в Грінспрінг і так само легко й непомітно залишити його, знаючи всі таємні ходи, і виходи зі столиці. Безумовно, з плином років місто змінювалося, але Морген досить часто навідувався сюди і знав про всі зміни.
Морген відрізнявся від решти інших Мороків, після смерті, він повною мірою зберіг інтелект і був здатен мислити так само, як раніше. У розмові з Флауер, він міг сказати, що повернеться знову у разі, якщо Кнайт не з'явиться сам. І якби чемпіон дізнався, що його коханій загрожує небезпека, то, безумовно, прийшов би на зустріч з Моргеном. Але Мороку вистачило короткого спілкування з дівчиною, щоб зрозуміти, що вона не розповість чемпіону про їхню розмову, аби вберегти Кнайта від цієї зустрічі. До того ж, Морген ніколи не вбивав жінок і дітей, це було його правилом, і ще однією істотною відмінністю цього воїна, від решти Мороків, які беззаперечно підкорялися наказам господаря. Морген, на відміну від них, був готовий відстоювати свої принципи, не дивлячись ні на що.
Посох в руках Морока, був не просто антуражем, доповнюючи собою образ горбаня. Цю річ, Морген знайшов не так давно. Проходячи вздовж однієї з лісових доріг, він зауважив дерево, яке лежало на землі. Воно було розколоте на частини, ніби після влучяння кульової блискавки. У його центрі, між шматків розламаного стовбура, знаходився довгий, дерев'яний посох. Складалося враження, що дерево, слуговало лише оболонкою для артефакту, а цей предмет був створений самою природою. Морген підняв посох і забрав його з собою.
Повертаючись до свого житла, що знаходилося в глибині лісової гущавини, Морок, поглянув у каламутну воду одного з озер і побачив там власне відображення. «Ніби старий» — подумки мовив Морген, побачивши себе з палицею в руці. І після цих слів, його відображення змінило свою форму, замість статного воїна у озерній каламуті відбивалося зображення худорлявого старого. Посох міг виконувати накази свого господаря, приймаючи образ старця, або чарівника, або ж подорожнього. Одним словом вигляд людей, яких найчастіше можна було побачити з цим предметом. Але це були далеко не всі можливості артефакту. Морок не був магом, і більшість секретів цієї чарівної речі були закриті для нього.
Постоявши навпроти будинку ще кілька хвилин, Морген зробив кілька кроків у темний провулок, зникнувши в ньому.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.