Час прощання

Чорна кіптява розсіялася і Кнайт окинув втомленим поглядом всіх присутніх. Дивовижна пригода та життя на вістрі леза.
— Ти маєш зробити свій вибір друже, — поквапив чемпіона Дарк.
Кнайт поглянув на Вінтера. Тепер його доля в руках переможця.
«Крижаний король» нерішуче підняв вказівний палець вгору. Вінтер розумів, увесь цей час вони з Кнайтом перебували по різні боки і розраховувати на диво не варто.
— Нехай буде так, — коротко мовив Кнайт.
Зненадська постать Вінтера охопив блакитний вихор і здавалося навколо нього на мить закружляв дрібний сніг. Від ніг колишнього короля потягнулася крига, що швидко вкрила собою усе тіло. Мить! І щойно створена крижана скульптура розлетілась на безліч маленьких шматочків, втім усі присутні добре бачили, як до стелі стрімко здійнявся промінь блакитного сяйва.
Наступними мали стати Фрог та Кетл. Чи буде новий володар настільки ж щедрим до них? Адже тепер життя цих лицарів у його руках…
«Залізний капітан» мовчав. Благати стосовно майбутнього рішення було вище його сил, втім чи не вперше за багато років він по-справжньому зрозумів, що втомився від вічності у світі живих.
— Звільни, прошу, — мовив Фрог, вклавши у власні слова відразу два прохання.
«Володар боліт» не зводив погляду з Кнайта, і хоча закритий шолом, що приховував обличчя не дозволяв зазирнути у вічі, чемпіон розумів - прохання щире.
— Нехай буде так, — мовив Кнайт.
Тіла Фрога і Кетла вмить охопив магічний вихор та вже за мить, два блакитних промені зірвалися вгору. Натомість на кам'яну підлогу з гуркотом впали обладунки колишніх воїнів, що нарешті звільнилися від служіння темряві.
— Здається я знаю, що ти обереш, — мовив Кнайт, бачивши, як Морген з надією спостерігав за останньої подорожжю блакитних променів.
— Дякую, — відказав Генром і за кілька миттєвостей розчинився у повітрі, перетворившись на вже знайомий небесний промінь.
Половину справи було зроблено, втім на серці ставало дедалі важче. Настав час Зипера і здається Кнайт також здогадувався стосовно його вибору.
— З вами добре, друзі, але на мене чекають, — мовив лицар згадавши Мелісу.
На очах Віка проступили сльози. Невідомо чому, та емоції самі рвалися на волю. За цей невеликий проміжок часу, Зипер спромігся стати для нього справжнім другом.
Не легко було і решті лицарів. Вінд намагався не виказувати почуттів, втім від цього вони нікуди не зникали.
— Поводь себе добре, — піджартував Клаус, також на силу даючи раду власному хвилюванню.
— Я пригдядатиму за вами, — посміхнувся Зипер, після чого обійнявши по черзі друзів з якими прожив пліч о пліч ціле життя, попрямував до вартового з Грінспрінга.
— Не сумуй, — посміхнувся до Віка Зипер, поплескавши хлопця по плечу. — Будь ласка приглянь за моїм другом, ти знаєш про кого я.
Вік спробував посміхнутися, але зрадницькі краплі видавали його справжній настрій.
— Все буде добре, — підморгнув Зипер.
За мить на місці де щойно стояв лицар, з гуркотом впали обладунки з гравіювання коня, відпустивши блакитний промінь назустріч небесам.
Запала тиша. Відпускати колишніх помічників темного володаря було значно легше, чого аж ніяк не можно сказати стосовно тих, хто залишився в очікуванні...
Незважаючи на те, що трійця лицарів із замку «Чемпіон» нещодавно повернулися до звичного людського життя, вони так чи інакше мали можливість зробити свій вибір, повідомивши та залишивши його на розсуд Кнайта.
— З вашого дозволу, я залишуся. Маю деякі незавершені справи, — мовив Клаус.
— Нехай буде так, — посміхнувшись мовив чемпіон, мимохідь пригадавши двобій під люстрою у якому він ледь не програв. Кнайт дійсно не хотів аби хтось із його нових друзів йшов.
— Кажуть, що вітер вільний і не може надовго затримуватися на одному місці, втім хтось має наглядати за вами, — задумливо мовив Вінд, натякаючи, що також залишається.
Очі Кнайта відповіли без слів і рішення було прийнято.
— Я також волів би залишитися, оскільки темного володаря не стало, певен моє життя налагодиться. До того ж не хотілось би залишати своїх друзів, — мовив Дарк, поглянувши у бік Корвена і Мортира.
Кнайт поглянув на Віка, котрий дав зрозуміти, що чемпіон не помиляється у своєму рішенні.
— Гаразд, — мовив Кнайт. — Нехай буде так. 
У «Залі слави» залишився лише один із друзів Кнайта, котрий ще не почув схвальної відповіді на своє прохання.
— А як би хотів ти? — запитав Магіус, поглянувши в очі чемпіонові. — Ти маєш знати, що втрапив у цю пригоду через мою необачність. Як бачиш, я також отримав безсмертя від темного володаря і ця помилка зі мною на протязі всього життя.
— Я хотів би, щоб ти залишився, — мовив Кнайт. — Але вибір за тобою, мій добрий Магіусе.
Чарівник вагався та врешті зважився…
— Якщо вже так сталося, можливо з мене ще буде користь, — відповів маг.
— Бути по тому, — посміхнувся Кнайт, поглянувши на Віка, що в останні хвилини дещо повеселішав.
— Ну от і добре, — мовив Дарк. — Про обладунки я подбаю. Пропоную віднести те, що залишилося після Кетла та Фрога до лісового озера. Нехай спочивають з миром. Щодо нагрудника з гравіюванням вершника вирішувати вам.
— Якщо не важко, візьми на себе болота, про обладунки Зипера ми подбаємо самі, — мовив Вінд на що отримав схвальний уклін.
Сили Магіуса дивовижним чином відновились і він разом з рештою друзів відправився до будинку, попередньо утворивши блакитний портал.
— Здається і нам час, — мовив Дарк, разом зі своїми побратимами пройшовши крізь помаранчевий.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.