Таверна

Таверна «Хитрий лис» здавна користувалась лихою славою. Оповита чутками та розповідями тих, кому доводилося бувати в цьому загадковому місці, вона давно перетворилась на легенду відому далеко за межами Гротвіля. Поговорювали, що саме у стінах цієї будівлі збираються найвійчайдушніші вбивці та мисливці за головами. Північ завжди притягувала до своїх земель найманців і Гротвіль не став виключення з правил. Проте недоброї репутації «Хитрий лис» зазнав не стільки через найманих вояків, скільки завдяки чутками про те, що колись звичайна таверна стала місцем зібрання нечистої сили. 
Чув про це і Кетл, тому і вирушив на пошуки воїнів саме до Гротвіля. «Залізний капітан» ставив за мету відібрати найкращих з найманців, розраховуючи знайти у таверні очільників, котрі мали у своєму розпорядженні вже сформовані загони. Безумовно, вояки з потойбіччя викликали у капітана не менший інтерес, проте купити їх за гроші було практично неможливо. Хіба що поталанить знайти того, хто має владу над подібними створіння, підписавши угоду безпосередньо з ним. 
Кетл переступив високий дерев'яний поріг і опинився всередині. Знайшовши неподалік дверей вільний стіл, капітан сів та крадькома почав оглядати присутніх. Звісно, поява невідомої особи не могла лишитись непоміченою і вже наступної миті Кетл зауважив, як до нього прямує незнайомець у чорному. 
— Вітаю у місті жахів! — мовив Дарк, сідаючи на стілець поруч із «Залізним капітаном»
— Навряд ми знайомі, — відповів Кетл не зводячи погляду з полум’я свічки, що стояла на столі. 
— Імена не мають значення. У мене є те задля чого ви прибули до цього скорбного місця. Я трохи привідкрию завісу, обіцяю, буде цікаво.
Після цих слів, чоловік у чорному нахилився до помаранчевого вогника та пошепки мовив:
— Покажи справжнє...
Поступово частина відвідувачів таверни почала змінювати свою подобу. Корчмар, що причаївся у дальному куті, зараз ледве нагадував людину. Його сіра немов попіл шкіра була вкрита глибокими зморшками. Довгі, гострі вуха, що стирчали догори здавалося ловили найменші звуки, чуючи голоси кожного з присутніх. В глибоких темних очах відбивалося тьмяне світло масляної лампи. Неподалік вхідних дверей розташувалися двоє осіб за своєю подобою схожих на власника сірої шкіри.
У протилежній частині залу стояв високий чоловік, який хвилиною раніше мав вигляд похиленого до землі старого. Наразі він «змінив» свій дірявий плащ з капюшоном на обладунки вояка, а кволе тіло почало скидатися на ранковий туман, раптово набувши міцних обрисів.
— Сьогодні тут досить людно, — всміхнувся Дарк.
Кетл поглянув у бік свого співрозмовника.
— Я не дарма наголосив, що цього вечора переважна більшість відвідувачів смертні. Невідомо хто саме запропонує вам свої послуги. Упирі, привиди та безліч інших цікавих осіб. Не вгадаєш на кого натрапиш. Зазвичай сюди приїздять у пошуку людських найманців, але запевняю, є воїни не менш гідні.
Дарк відшукав поглядом Мортира і схвальним рухом вказав йому на те, що час починати.
За мить круглий дубовий стіл, за яким сидів велетень у капюшоні, полишив своє місце та з гуркотом впав на підлогу.
Гостровухі, котрі в очах решти відвідувачів мали вигляд міських вартових, рушили у бік розбишаки.
— Вгамуйся чоловіче, якщо не хочеш знайти вічний спокій у цих стінах, — мовив один з вояків. 
Проте, як тільки варта підійшла ближче, Мортир схопив одного з них, відкинувши до центру зали немов щеня. Молот, що до часу чекав в пітьмі коло стіни, ніби живий стрибнув до рук Мортира, жадаючи гарячки бою, потужним ударом збивши із ніг другого вартового. 
Корчмар, який уважно споглядав за розвитком подій, непомітно для всіх тричі плеснув в долоні і десь у темряві підземних катакомб, почулись кроки. Відмінний слух давав можливість власнику таверни чути набагато більше, ніж могло вловити людське вухо. На його поклик відгукнулися і невдовзі приміщення мало поповнитися новими гостями. 
Вартовий, що був відкинутий Мортиром до центру зали, підвівся та діставши меч рушив у бік свого кривдника. На допомогу сірошкірому з-за столу вистрибнув кремезний бородань, що озброївшись дубовим стільцем, також вирушив на зустріч з велетнем. 
Тим часом, майстерно замасковані потаємні двері, які знаходились неподалік від корчмаря, відчинилися і з підвалу одне за одним вийшли троє створінь, одягнені у старе лахміття. Таємничі постаті зовні скидалися на людей, що судячи з усього довгий час не бачили ванни, або бодай звичайної водойми. Мужні обличчя невідомих, як і решту відкритих частин їхнього тіла вкривав товстий шар чорного, схожого на чорнозем бруду. В руках першого із вояків знаходилася сітка, надійно сплетена з товстої мотузки. Двоє інших створінь мали при собі палиці із залізним навершям. 
Бородань кинувся до Мортира, але отримавши удар важким чоботом, відкотився назад. Вартовий, котрий також вирішив піти у наступ, сповна відчувши на собі поштовх молота, відлетів у бік. Ставало зрозуміло, що велетня так легко не вгамувати. 
Наступної миті тіло Мортира оповила мотузяна сітка, котру підкравшись зі спини, майстерно накинуло одне з новоприбулих темних створінь. Велетень озирнувся, одночасно спробувавши звільнитися від пут, але сітка немов кокон, міцно оповила могутній торс, не даючи змоги повноцінно рухатися. 
Після того, як велетень тимчасово втратив можливість атакувати, вояки озброєні палицями швидко скоротили відстань, почавши засипати Мортира потужними ударами. Істота, що хвилиною раніше накинула сітку на здорованя раптово зникла, ніби розчинившись у повітрі. 
Мортир намагався ухилятися, але частина ударів все ж таки досягали своєї цілі. Втім побиття тривало недовго. За лічені секунди за спинами вояків з'явився Корвен, потужним ударом меча відтявши голову одному з кривдників Мортира. Другий нападник полишив велетня і рушив до Корвена, але не зчувся, як отримав смертельний, колючий удар та з гуркотом повалилився на підлогу. 
— Де ж третій? — пошепки мовив Дарк. 
Корвен підбіг до Мортира і швидко звільнив побратима, розрізавши сітку. Тим часом остання з істот, прикликаних корчмарем знову проявила себе, виникнувши на протилежному кінці приміщення. За час своєї відсутності, невидимка устиг озброїтись мечем, котрий підібрав в одного з вартових та стрімко рушив до центру зали. 
Мортир підхопився з місця і відкинувши молот побіг на зустріч супротивнику. Опонент приготувався, міцно стиснувши меч, проте велетень, що дістався своєї цілі, швидким рухом вибив зброю із рук вояка та підхопивши соперника жбурнув його у бік вікна. Пролунав гучний удар і всім присутнім стало зрозуміло, що суперник Мортира підведеться не скоро. 
Привид, який терпляче споглядав за побоїщем врешті не витримав та підлетів до столу за яким сидів Кетл. 
— Прошу вибачення панове, чи не могли б ви перенести бійку на двір? Я вже другу годину намагаюсь відновити сили та все марно. Ця таверна найближче місце де я маю змогу перепочити, але енергетика змішалась настільки, що це стає практично неможливим, — мовив привид, дивлячись на Дарка. 
— Вибачте за незручності ми скоро йдемо, — відповів чоловік у чорному. 
Така відповідь задовольнили примарного вояка і схиливши голову на знак подяки він повернувся на своє місце. 
У таверні запала тиша, решта присутніх, котрі протягом усіх подій спостерігали за дійством сидячи за столами перезирнулись, але мірятися силами з розбишаками не квапились. В цей час потаємні двері нечутно рипнули і корчмар зник у темряві підвалу.
— То що скажете пане лицарю? — мовив Дарк, поглянувши на капітана. 
— Непогано, — стримано відповів Кетл. 
— Пропоную знайти більш спокійне місце і продовжити розмову там. Цей спектакль нам так просто не подарують, тому раджу поквапитись, — усміхнувся чоловік у чорному.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.