Найкращий друг

Зпіймавши себе на думці, що він провів за читанням книги добру половину дня, Кнайт вирішив зробити перерву, і відправився пообідати до солдатської їдальні. Лицар досить часто заглядав туди, безумовно, не з метою економії, просто це давало можливість побачити знайомих і друзів, які продовжили службу в армії короля.
Хлопець не був шляхетного походження, але до свого віку, завдяки виступам на турнірах, став досить забезпеченою людиною і міг, дозволить собі харчуватися в будь-який таверні. Не дивлячись на це, Кнайт залишався абсолютно не жадібним і завжди пригощав товаришів при першій нагоді, а також жертвував гроші тим, кому доводилося скрутно, робивши це абсолютно щиро та не на показ.
Кнайт повернувся додому і знову взявся за вивчення книги, де був зображений цікавивший його шолом. Лицар зрозумів, що не помилився. Планам трохи потренуватися на ристалищі, сьогодні не судилося збутися. Настав вечір, і чемпіон вирішив лягти спати раніше, аби з самого ранку знову відвідати Магіуса.
Як тільки перший промінь сонця злегка промайнув у вікні, Кнайт одразу прокинувся і, одягнувшись, поквапився до будинку чарівника.
Двері в кабінет були привідчинені, Магіус сидів за столом, і вивчав, якусь товсту книгу.
— Доброго ранку Кнайт, заходь, сідай.
— Вибач за такий ранній візит, мені потрібна твоя порада, — мовив лицар.
— Слухаю тебе.
— Я забрав дещо із замку «Чемпіон», відчуваю, вчинив неправильно, хочу повернути цю річ її власникові.
— Що ж, шляхетне рішення, — схвалив Магіус, — але ж це не єдина причина з якої ти волієш повернутися туди?
—  Ні, — відповів чемпіон, — хочу провести ніч в замку і розвіяти деякі сумніви, на ранок планую повернутися.
—  Добре Кнайт, у мене буде невелике прохання до тебе. У замку повинна бути збройова кімната. Свого часу в ній зберігалося близько трьохсот комплектів зброї та обладунків. Потрібно перевірити, чи перебувають вони там до сих пір. Арсенал захований, я припускаю, що він знаходиться під холом, зовсім поруч із входом до бібліотеки. Двері праворуч, приведуть тебе в кімнату з книгами.
—  Звичайно, Магіус, я спробую його знайти, — відповів чемпіон.
—  Спасибі, тільки не їдь до замок один, візьми Віка з собою. Захопіть побільше смолоскипів, він допоможе тобі з додатковою поклажею, та й удвох веселіше.
—  Добре, я так і зроблю, — відповів гість і попрямував до виходу.
—  До зустрічі мій хлопчик. Нехай світлий ангел береже тебе. Повертайся живим і неушкодженим, — прошепотів Магіус, коли Кнайт вже залишив кабінет і спустився сходами.
Лицар вийшов на вулицю і вирушив до сторожової вежі, де знаходився один з постів охорони. Увійшовши всередину, він незабаром повернувся і попрямував до помешкання Віка, який жив по сусідству з нинішнім чемпіоном.
Вік був його найкращим другом, ще з раннього дитинства. Хлопчики жили в сусідніх будинках, разом грали і мріяли колись стати справжніми лицарями.
Будучи дітьми, вони билися на дерев'яних мечах, уявляючи, як виступають на ристалищі, під приголомшуючий гомін трибун і захоплені погляди глядачів.
Хлопці з минулого виросли, але виступати став лише один з них. Незважаючи на те, що Кнайт був славетним чемпіоном і улюбленцем городян, дружба між ними залишилася такою ж міцною.
Лицар підійшов до одноповерхового будинку, в якому мешкав Вік і постукав у двері.
— Так, так проходьте.
Кнайт увійшов, заставши друга за читанням. Вік підняв очі і у поспіху, сховав книгу за спину.
— Що там у тебе?
— Та так, кулінарія, — збентежився господар.
Готування було таємною пристрастю Віка, і потрібно визнати, готував він дуже непогано, але чомусь соромився цього захоплення.
— У мене до тебе справа. І прохання.
— Справа? — зацікавився Вік.
— Чи не складеш мені компанію у невеликій подорожі? Потрібно відвідати одне місце, тут недалеко, години чотири верхи.
— Я не проти, але сьогодні у мене нічна варта. Ти ж завжди приходиш, день в день.
— Гарт відпустив тебе на сьогодні, якщо звісно не заперечуєш. З'їздимо, а завтра вранці повернемося додому. До речі у тебе післязавтра, також вільний день, не дякуй мені, — посміхнувшись мовив Кнайт.
— Що тут скажеш, — знизав плечима Вік, — коли виїжджаємо?
— Пропоную вирушити за кілька годин, візьмемо з собою дюжину смолоскипів, щось поїсти і гарний настрій.
— Смолоскипів?
— Там в нічний час не освітлюється, — відповів Кнайт.
Вік, лише похитав головою в різні боки. Він давно вже звик до несподіваних пропозицій друга, але все одно, до кінця не переставав, йому дивуватися.
— Їсти будеш?
— Якщо чесно, вже три дні не готую вдома, якийсь насичений тиждень, — зізнався чемпіон.
— Запіканка. Новий рецепт, сідай, розкажеш все докладно, — впевнено мовив Вік. 
Господар приготував трав'яний відвар, і друзі близько години розмовляли. Переважно Кнайт розповідав про свою подорож до таємничого замку, а товариш зрідка уточнював для себе деякі моменти. Згодом, друзі трохи змінили хід своєї розмови.
— У Флауер давно був? — поцікавився Вік.
Кнайт з деякою сором'язливістю і почуттям провини опустив очі.
— Вже тиждень не заходив, три дні не потикав носа з ристалища, а потім Магіус попросив відвідати замок. Потрібно було зібратися з думками, я хотів зайти, — із сумом мовив Кнайт.
Він дійсно дуже хотів побачити дівчину, яку сильно кохав, але так до сих пір не наважився сказати їй про це. Кнайт був прекрасним воїном, але в душі все ще залишався хлопчиськом і сором'язливість в питаннях романтики та любові, зосталася у ньому.
— Забігався. Думаю, вона ображається на мене.
— Ні, — посміхнувшись, підбадьорив товариша Вік. — Я вчора заходив до Роуз і все розвідав, Флауер знає, що ти сидів там у себе на ристалищі.
— Ну не те, щоб сидів, — почав було виправдовуватися Кнайт, але потім спокійно додав, — тренування і батькові потрібно було допомогти, йому все-таки не двадцять років уже.
— Вона розуміє, не переймайся, — ствердно мовив Вік.
— Дякую, — щиро відповів друг.
— А що там у вас з Роуз?
— Воюємо. Б'ємося за позицію, хто буде головним.
— Так може час вже тобі здаватися, — посміхнувся Кнайт.
— Ну, я ще трохи повоюю. А так все у порядку.
Друзі ще трохи поговорили і почали розходитися. Вік пішов збирати продукти і готувати свого коня, Кнайт попрямував за смолоскипами до Гарта — начальника охорони.
Чемпіон повернувся протягом години. У правій руці він тримав вудила, за які неспішно вів прекрасного чорного скакуна. Вік з'явився за хвилину, він вийшов із заднього двору і також був у супроводі свого вірного друга.
— Я готовий, — мовив хлопець, вийшовши разом із Штормом, крізь широку секцію паркану, яка за необхідності відчинялася. 
З собою Вік узяв продукти, казанок, а ще трохи вівса і яблук для коней. У Клевера, коня Кнайт, по обидва боки від сідла були закріплені смолоскипи, а також сідельна сумка, в яку лицар поклав шолом, привезений із замку «Чемпіон». Сьогодні він планував повернути його.
Клевер не був схожий на польову квітку, але дуже любив у вільний від виїздів час погуляти по лузі, тому Кнайт і назвав його так.
— Можемо висуватися, потрібно дістатися замку завидна, — мовив чемпіон. 
Друзі осідлали коней і рушили у напрямку центральної вулиці, яка вела до виїзду з міста.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.