Минула весна

Кіра веде Женю до кімнати, у якій вона живе. Останнім часом кращої аналогії до поняття «домівка» ніж ця кімната в неї немає. В кімнаті теж небагато речей чи дрібниць, що якось характеризували б дівчину, що тут мешкає. Є широке низьке ліжко під покривалом із стилізованим зображенням бамбукового лісу. Є стіл із підручниками, зошитами, канцелярськими виробами, ноутбуком і настільною лампою. Є невисока біла книжкова поличка – вона стоїть вздовж ліжка, так що можна брати і повертати книжки на місце не встаючи. Є шафа для одягу. Є невеличке трюмо щоб накладати косметику. На трюмо фен, дві губні помади, резинки для волосся, заколки, розчіска, баночка крему для рук, туш для вій і купка дрібних грошей. Ніде не видно сімейних фото, постерів, картин. Стіни незаймано чисті. Для освітлення в темну пору на стелі кімнати світильник, схований у абажур у вигляді великої білої паперової кулі. Всі предмети розташовані у легкому безладі, який, втім, викликає відчуття, що його спеціально створено для фотографування. Єдине вікно закривають білі жалюзі, що пропускають знадвору пом’якшене світло. На вікні є єдина кімнатна рослина. Вона сидить у білому горщику, ніби вирізаному з пористого каменю. В неї гладеньке й лискуче листя.

Женя відчуває тривогу, йдучи за Кірою. Він не може сформулювати точну причину цієї тривоги. В нього вже кілька разів бували інтимні стосунки. І останніми тижнями, після того як вперше побачив Кіру, він тільки і мріяв знайти засіб опинитися в ситуації, яка зараз несподівано ставала реальністю. І все ж його не полишало відчуття, що він йде по лезу. Що найменший неправильний крок, зайве слово, може все зруйнувати в одну мить. Він не міг опиратися дивному відчуттю, ніби перебуває уві сні і дуже боявся прокинутися й побачити, що все закінчилося.

Впустивши хлопця досередини, Кіра прикриває двері й сідає на ліжко, простягаючи руку, щоб він підійшов і сів поряд. В дівочому коротенькому халаті з шовку він почувається як ідіот. Не часто він потрапляв в такі безглузді ситуації. Він уявляє як виглядає зараз в очах дівчини і йому соромно. Але він не має вибору – має придушувати сором. Він підходить і обережно сідає поруч, зціпивши зуби й тамуючи біль у всьому тілі. Вона дивиться на нього і розуміє, що йому ніяково і боляче. Але не заговорює про це зараз, бажаючи відволікти Женю він неприємних відчуттів. Вона вказує долонями на свою колекцію, запрошуючи Женю оцінити і винести свої судження.

- Що скажеш? Всі мої таємниці в одному комплекті.

Женя очима швидко пробігає корінцями. Простягаючи довгу руку, витягає деякі книжки, зазирає на обкладинки і повертає книжки назад. Він справді зацікавлений.

- Теж його люблю. – він вказує на рядок різноманітних видань українського прозаїка й поета. – Якось чув, що всі вважають його кращим поетом, ніж прозаїком і тільки він сам вважає навпаки. Але, як на мене, він бездоганний і там, і тут.

- Так. Це точно. – погоджується Кіра. - Я часто плакала над його віршами. Але це приємні, меланхолійні й ніжні відчуття.

Женя бачить на полицях і європейську вже класику минулих двох століть, і найсвіжіші закордонні й українські видання українською й англійською. Тут багато прозових творів про почуття, про людські долі. Збірок віршів не так багато, як в його орендованій кімнаті. Вона більше полюбляє романи. Не сказати, що він все це читав. Але, принаймні половину – доводилося. Він витягає одну з книжок і залишає в руці.

- Свіженька. Теж щойно прочитав. Як тобі?

- Як на мене – дуже класна. Так розумію, що майже у всіх виникають сумніви чи це література, яка швидко буде забута, чи все ж щось вартісне, на десятиліття принаймні. З одного боку – бестселер, а з іншого – просто часто протилежні відгуки. Від захоплених до розгніваних. Я навіть багато критичних відгуків передивилася в ютубі, щоб почути що думають про це інші.

Кіра забирається на ліжко з ногами і зручно влаштовується серед подушок, повернувшись до хлопця. Знову всміхається його недоречному вбранню.

- Слухай, ну правда. Скинь цей дурний халат. Неможливо дивитися. Ти ж не голий. – просить.

Женя стискає губи, але встає, стягує халат і залишає на краєчку стола. Мить він стоїть – високий, довгий, трохи розгублений, ледь сутулячи спину. Його волосся вже висохло і знову лягло непокірними пружними завитками. Потім він потискає плечима й маше долонею. Й сідає знову, теж повернувшись до Кіри, але відділений від неї майже всією довжиною ліжка.

- Здається, мені стало краще. Не почуваюся так по-ідіотськи. – він широко усміхається із полегшенням. Морщиться, бо від посмішки заболіла розбита губа. – Ну, і до чого ти дійшла? Мені правда цікаво.

Кіра дивиться на синці, що вкривають тіло Жені. Великі, страшні і різнокольорові. Щойно побачила і на спині теж. Може в нього зламані ребра, а вона сидить тут і розводиться про літературу? Вона піднімає погляд і дивиться в очі Жені. Насправді, в нього надзвичайно красиві очі. Це вона помітила ще в перший день. Окрім жартів – такі не часто побачиш. Вона збирається з думками, намагаючись повернути в серце події і переживання героїв книжки, що її тримає в руках хлопець.

- Я думаю, це велика драма сучасних людей. Самотніх і невільних у своїх рішеннях. Люди втрачають вплив на власне життя. І втрачають найцінніше безглуздо, бо вони просто люди. Роблять помилки, не мають сміливості, бояться показати свою вразливість, зважають на думки оточуючих, не можуть позбутися травм дитинства й безглуздих зобов’язань. Не мають сили переступити межу, що відділяє від волі і щастя. І зрештою, навіть якщо їм пощастить зустріти те, або того, заради чого чи кого варто прожити життя, вони втрачають це заради другорядного, жалюгідного, мізерного. І залишаються на згарищі, рятуючись самопереконанням, що все не так і погано. Це дуже сумно. Я кілька разів плакала, читаючи.

Женя дивиться на неї задумливо й захоплено.

- Ти не думала спробувати викладати думки на папері? Здається в тебе дуже гарно виходить. – каже він серйозно.

- Не знаю. Я почала читати запоєм досить недавно. До того якось не до того було. Для мене це новий шлях. Подивимось, куди він приведе… Ну а що ти побачив у романі?

- Здається, як не сумно, він просто не здатен був полюбити її так, як вона його. Її любов вимагала повної жертовності, повністю віддати себе іншій людині. Отримати владу над нею і в той же час подарувати повну владу над собою. Аж до розчинення особистості в іншій людині. Це все, чого вона хотіла. А він так і не зміг їй цього дати. Не був здатен.

Кіра дивиться здивовано:

- Він у всьому винний, ти гадаєш? А я всю книжку на неї сердилася!

Женя сміється:

- А я на нього. Думаю, в цьому є якась загатка. Саме тому це крута книжка.

Вони обидва сміються, відчуваючи незвичне збудження від пізнання одне одного і прекрасну відмінність їх суджень одне від одного, і в той же час згоду в головному.

Обговоривши книжку, Женя знову дивиться на поличку, а Кіра – на Женю. Пауза в їх розмові здається йому затягнутою й напруженою, а їй – приємною й милою.

- Я хотіла дещо сказати тобі з приводу того, що ти казав раніше. Ну, про справжніх чоловіків.

Женя повертає голову і зустрічається із Кірою поглядом.

- Я ніколи не зустрічала більш мужнього чоловіка, ніж ти. Навіть гадки не мала, що вони ще існують. Можна я тебе поцілую?

Вона каже це без тіні сумніву чи сум’яття.

* * *

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.