Минула весна. Травень

На вулиці скромно, один раз гуде автомобільний клаксон. Кіра крокує до дверей. Її постава пряма, а рухи вільні як у щасливої людини. Вона усміхається. Виходить на ґанок одночасно з тим, як відчиняється хвіртка і Женя, як завжди якось бочком, ніби не бажаючи випадково потурбувати господарів, заходить. І обережними кроками, смішно похитуючись на довгих ногах, крокує до неї. Він ніяк не звикне, що є бажаним гостем у цьому домі. Він у сорочці кольору індиго з короткими рукавами й тонкій червоній краватці, що надає йому, як завжди, дуже неформального вигляду. У вусі поблискують двоє сріблястих кілечок – він проколов саме того тижня, коли таємничим чином змінив життя Кіри у коледжі.

Дворик перед будинком заливає яскраве, вже тепле сонце. Днями обіцяють 27 - 28 градусів. Сьогодні хлопець Кіри із букетиком білих ромашок. Завжди приносить квіти, коли помічає ознаки в’янення квітів, що подарував кілька днів тому. Вона спускається до нього низькими сходинками, бере квіти й закидає руки йому на плечі. На її зап’ястку тихо передзвонюються браслети. Він обіймає її за талію. Він приємно пахне чистотою й свіжістю. Вони цілуються.

Інколи такими ранками вони поспішають, тож Кіра бере ранець, замикає двері й вони йдуть до машини. Інколи в них є кілька вільних хвилин. Тоді дівчина бере хлопця за руку, й він крокує за нею до будинку. Вона варить каву у маленькій турці. Наливає два маленькі горнятка. Женя любить із молоком, Кіра – без. На столі завжди лежить книжка, яку вони купили разом і Жені теж кортить почитати. Він зазирає на якій сторінці закладка. Кіра ділиться загальними враженнями без спойлерів. Женя пробігає очима декілька рядків, поки п’є каву, й кладе розгорнуту книжку на стіл корінцем догори. Це його єдиний поки що недолік. Кіра шикає на нього й він виправляється. Вони швиденько діляться якимись новинами. Часу немає, тож лише побіжно згадують про події в країні та коледжі. Потім Кіра сідає Жені на коліна й вони цілуються знову. В залитій світлом кухні повисає тиша, що її порушують вологі звуки поцілунків й пришвидшеного дихання двох молодих людей. Раз чи двічі вони не змогли зупинитися й у журналах прогулів в обох з’явилися відповідні позначки.

Потім вони їдуть до коледжу. Кіра сидить на пасажирському сидінні, згорнувшись кошенятком і мружиться. Одна її рука часто опиняється біля голови хлопця й занурює пальці в його волосся. Він щось розповідає, стежачи за дорогою і замовкає, кола вона пестить його. Він часто каже, що любить її і який він щасливий.

Після пар Кіра інколи їде додому автобусом, і в такі дні, зазвичай, вони більше не бачяться, якщо не враховувати спілкування у меседжері. А інколи, коли співпадають розклади, Женя забирає її. В такі дні вони їдуть містом, щоб придбати книжки чи вино, зависнути в кав’ярні чи сходити до кінотеатру. Інколи до них доєднуються інші знайомі. В Кіри дивним чином з’являється коло спілкування. Приятелі Жені та їх дівчата, зустрівши Кіру приязно вітаються та вважають за рівну. Це приємно. Пару разів з ними в кіно їздила Ксю. Виявляється, вона весела й прикольна, дуже класно малює в стилі аніме і в неї всередині загадковий і багатий внутрішній світ. Інколи не до прогулянок і Женя відвозить Кіру прямо додому. В обох складнощі з таймлайном. Травень – фінішна пряма перед екзаменами й захистом курсових. Кіра закінчує третій курс. В Жені взагалі на носі диплом і випуск.

Тож вони не можуть проводити разом всі вечори. Дві спроби навчатися разом були ганебно провалені, і надалі вони готуються кожен в себе вдома. Коли Кіра присвячує вечір навчанню наодинці, на ранок Женя помічає, що під очима пролягають легкі тіні. Він сварить її, каже, що вона має спати хоча б шість годин.

Приблизно кожну третю ніч вони проводять разом.

* * *

Женя: Салют. Як справи?

Кіра: Привіт. Мрак. Пишу діловодство./смайлик, що гірко плаче/

Женя:/смайлик з гівняшкою/ Співчуваю. Тримайся.

Кіра:/гіфка з милим кошенятком, що вдячно дивиться оченятами/ А в тебе що там? Диплом?

Женя: Я воль.

Кіра: Втомився?

Женя: Дивлюся на твою фотку, коли очі починають лізти з орбіт, стає краще.

Кіра: Якщо так, може тобі потрібна моя особлива фотка? Щоб ти взагалі забув про сон і спокій і працював як вічний двигун?/три смайлики підряд заливаються реготом/

Женя: Яка ще особлива?/спантеличений смайлик/

Кіра: А яку б ти хотів? Увімкни уяву!

Женя: Ооооооо….

Кіра: Такккккк!

Кіра: То що?

Кіра: ???????

Женя: Вибач. Сашко додому прийшов. Зве на пиво. Я відбивався.

Кіра: Як там у Сашка справи? Передавай привіт.

Женя: Як завжди краще всіх. Ти ж його знаєш. Вже віддав на рецензію і ходить всміхається, відволікає. Він тобі теж привіт передає.

Кіра: Дякую.

Кіра: Ну що, працюй. Напиши пізніше.

Женя: Люблю, цілую. До зв’язку.

Кіра:/смайлик з сердечком/

Кіра дивиться у вікно. Жалюзі підняті. Небо ядуче-сине. Хмари, підсвічені останніми пурпуровими й рожевими відсвітами дня, схожі на солодку вату. Між хмарами розсипані перші мерехтливі зірки. Насправді, вона вже дописала курсову. Залишається роздрукувати завтра з флешки. Вона опускає очі й ще два рази перечитує переписку. Дивиться на рядочок знаків запитання, які надіслала Жені.

Кірі сумно. Її трохи нудить. Вранці почалися місячні. Вона прокинулася від неприємного відчуття у животі. Невдовзі стало гірше. Вона пішла в душ, зробила гарячу воду. Під струменями води стискала боки руками, зігнувши спину. Терпіти можна. Зараз вона на пігулках, цикл рівний, а переживати ці дні стало легше. Колись їй було набагато гірше й ні в кого було спитати поради. Тоді вона думала, що скоро помре, а на розтині патологоанатом вискочить з кімнати, щоб виблювати.

Кіра перечитує знову і вимикає телефон. Можливо, їй просто треба поїсти. Вона варить яйце-пашот і підсмажує зі спеціями і сиром польські баклажани з супермаркету. Ставить чайник. Вечеряє. Зірок стає все більше, а небо робиться ліловим. Одинадцята вечора. Повільно допивши вино, Кіра опускає жалюзі й йде в душ. Потім накладає маску на обличчя й читає. Думки раз по раз зіскакують з подій роману й відлітають у вільний політ. Вона думає про те, чому жодного разу не сказала Жені, що любить і як він ставиться до цього? Чи він помічає взагалі? Кіра боїться заплакати. Зараз не час. Треба працювати.

Опівночі вона вимикає світло у всьому будинку і повертає ключа в замку зачинених дверей. Вони безшумно відкриваються у цілковиту темряву й тишу, ніби за порогом – вічна пустота за межами відомого Всесвіту. Кіра стоїть довше, ніж хвилину. Потім наважується клацнути вимикачем і закриває очі. Світло легко проходить її повіки. Вона бачить червоне, рухливе тло. Не відкриваючи очей, розв’язує пояс халату і шовк нечутно зісковзує, прощаючись з її тілом ніжним дотиком. Кіра переступає поріг і зачиняє за собою двері.

* * *

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.