Нинішня осінь

Герман прокидається від звуку у домі, але ще деякий час не відкриває очей. Десь у кухні чує ледь чутні кроки. Хтось відчиняє й зачиняє якісь дверцята. Він вловлює дивне відчуття в ногах і ворушить пальцями. Лежить деякий час, тоді ворушить знову, і лише зараз здогадується, що хтось стягнув із нього взуття й шкарпетки. Він різко відкриває очі й підводить голову з подушки. Відкидає плед і дивиться на свої голі ступні. Тоді знов лягає і дивиться в бік кухні. Там все ще хтось тихо вовтузиться. Як звали ту жінку? Намагається пригадати Герман. Навіщо вона повернулася? Герман переводить погляд на стіл – пляшок значно поменшало. Всі порожні зникли, але ті, в яких ще щось є – на місці і розставлені рядком, який завершується двома ніби чистими склянками.

Герман простягає руку і бере найближчу пляшку. Його рука погано слухається, сильно тремтить. Дуже хочеться пити. Він жадібно припадає до горла пляшки, робить два ковтки і зупиняється, бо відчуває як накочує нудота.

Він ставить пляшку на підлогу, сідає трохи вище, ще раз роззирається. В кімнаті чисто заметено, фарбовані дошки ще відблискують розводами після вологого прибирання. Найдальше він нього вікно відкрите на провітрювання.

Герман сідає і обережно опускає на підлогу ноги.

До кімнати заходить Кіра. На ній просторі теплі штанці, завеликий біло-червоно-зелений плетений светр, а на голові – зелена в’язана шапочка. Побачивши, що Герман прокинувся, вона усміхається і каже:

- Доброго ранку.

Герман мовчки дивиться на неї. Так ніби розуміє хто вона і не здивований, що вона тут. Але оскільки її тут бути не має – він просто гадає, що досі спить, чи щось таке.

- Я відварюю картоплю. – каже Кіра. – ти як більше любиш? Зробити пюре, чи просто шматочками?

В шлунку Германа її слова несподівано пробуджують спогади про їжу.

- В мене рис там… ще залишився. Я варив.

- Рис ти не будеш.

- Чому?

- В тебе в холодильнику було три каструлі рисової каші. Літрова, дволітрова і трилітрова. – Кіра загинає пальці, перелічуючи. – З жодної ти майже не їв і це все скисло.

Герман занурює пальці у волосся, намагаючись перетравити слова дівчини. Перші відгуки сорому починають підніматися звідкілясь із глибин.

- А ти чого тут?

- Зайшла провідати. Можна?

- Можна… А яке сьогодні число?

Герман випростовує із під пледа руку й дивиться на зап'ясток. Раніше там був годинник, що вказував і дату. Але зараз він десь подівся. Рука тремтить, і Герман ховає її знову.

- Друге.

- Друге… жовтня? – обережно перепитує Герман.

- Друге листопада. – каже Кіра, поки підходить і сідає коло Германа.

Він мимохідь відсувається від дівчини. Хочеться ще випити, але…

- Кіро. Ти, може, йди вже додому?

- Ні, не піду.

Вона дивиться перед собою, а Герман дивиться на неї.

- Чому? – повільно питає він.

- Не хочеться. – вона повертає обличчя до чоловіка, і він чітко бачить – не піде.

Вона встає і заклопотано йде до кухні. А Герман тут таки хапає пляшку і припадає до неї.

- Не треба від мене ховатися. – гучно каже Кіра з глибини будинку. – Хочеш пити – пий. Але краще використовуй склянки.

Герман закашлюється – потрапило не в те горло – і відставляє пляшку подалі на стіл.

- То що з приводу картоплі? Пюре чи шматочками? – гукає Кіра.

- Краще шматочками. – каже Герман. Від думки про пюре його нудить.

- Масло класти?

- Ні! – трохи злякано гукає Герман.

Потім швидко встає і, хитаючись, прямує до туалету. Його сеча темна, маже як міцний чай. Потім він згинається над унітазом і намагається виблювати без зайвого галасу, гучно пустивши воду у рукомийнику. Але йому це майже не вдається. Він п’є з крану і повертається до кімнати. Лягає на диван і кімната починає поволі обертатися довкола нього. Коли Кіра зазирає, він, здається, знову спить. Вона тихо підходить, поправляє плед і сідає поруч, піджавши під себе ноги.

Годину потому в кухні каструлька із відвареною картоплею ще тепла, на підлогу тихо осідають останні невагомі порошинки. У кухонне вікно світить неочікуване тепле сонце, примушуючи їх виблискувати крихітними іскорками. Тихо вуркотить холодильник. З крану зривається крапля і розбивається об металеву поверхню. З кімнати чути приглушене чоловіче хропіння. Коли воно інколи стихає, можна почути невагоме дівоче дихання.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.