Нинішня осінь

Того ранку, у тривозі виходячи від Кіри швидким кроком, Герман зіштовхується із сусідкою по вулиці на розі провулку, що не мав назви, бо будинків на ньому не було. То була просто ґрунтовка, що пологим схилом спускалася до зарослих високими травами і місцями болотяних лук. Раз на кілька років, коли розливалася невелика річка, луки затоплювало. Тож трави там росли незвичні, вологолюбні. А ще там ріс чудовими кущами верболіз. З оберемком довгих рівненьких пагонів і крокувала поволі додому сусідка. Вона подеколи плела кошики на продаж. Якби не це, Герман навряд чи зустрів би у кінці вулиці когось – крім Кіри й Германа мешканців тут не було.

Мало не налетівши на жінку, Герман різко зупинився, а сусідка завмерла перелякана й здивована. За мить Герман, буркнувши щось нерозбірливе, покрокував далі. А жінка проводжала його поглядом, повним тривоги й недобрих підозр. Ніхто і ніколи не бачив ще солдатика поголеним, причесаним і у пристойному чистому одязі. Жінка втягнула носом повітря й відчула у повітрі свіжий запах чоловічого одеколону. Її зморшкуваті губи розтулилися від здивування, а потім голова, ніби сама собою, повернулася до хвіртки останнього будинку на вулиці, що ледь визирав із бур’янів і покинутих будматеріалів. Очі жінки розкрилися ще більше й заблищали сенсаційним здогадом.

Герман не знав що саме треба взяти з собою на батьківські збори. На таких заходах він зроду не бував. Тож повісив через плече віднайдену на антресолях і напередодні відтерту від вікового пилу ділову шкіряну сумку, у якій лежав простий тоненький шкільний зошит і дві авторучки. Документів з собою він, звісно, не брав. Переконався що призабутий смартфон заряджений і вирушив на автобус.

Вперше Кіра заговорила із ним минулої осені, проходячи повз, поки він орудував секатором у трояндах. Побачивши, як він методично знищує розкішні квітучі кущі (їй здалося, що він їх нищить, бо працював він впевнено й швидко), вона не втрималася він розпачливого вигуку. Тоді вони обмінялися лише кількома фразами. Він не мав настрою щось пояснювати. Віджартувався досить прохолодно і віддав дівчині важезний букет із півсотні квітів, як не більше. І вона взяла. Йдучи додому, із ранцем на спині й величезним букетом біля грудей, вона, здавалося, похитувалася на тонких ніжках, ніби мурашка. Герман поглянув услід дівчинці й посміхнувся. Чомусь настрій в нього тоді сильно покращився.

Герман інколи бачив сусідку протягом часу, що збіг, відколи вона тихо з’явилася поруч. А якось, смутно пригадував, вона затягла його до веранди, коли він відключився перед власним двором. Неможливо уявити як це вдалося цьому крихкому створінню. Може таки, то був хтось інший і йому примарилося. Знав її ім’я, бо подеколи чув, як вона чемно вітається із зустрічними сусідами і як їй приязно відповідають.

З тих пір їм зрідка траплялося перекинутися кількома словами. Решта сусідів ніколи не розмовляли із Германом, навіть не віталися. Дівчина ж, здавалося, намагалася бути із ним такою ж приязною, як і з будь ким іншим. Він здебільшого бував п’яним, огидним і підозрілим. І його дивувало що вона, здається, майже не зважає на це. Інколи бісило. Інколи він, бувало, казав їй грубе слівце, як був в не настрої, або жартував непристойно. Але вона не ображалася, а інколи несподівано веселилася з його чорних жартів. І «тролила» у відповідь так, що й у нього вуха червоніли. З’ясувавши, що Кірина яскрава іпостась курить, він інколи стріляв у неї сигарети. Зрідка вона навіть залишалася на пару хвилин покурити разом.

З часом ця дуальність образу молодої сусідки не те щоб зацікавила Германа. Скоріше, він бажав би раз почути просте й банальне пояснення, щоб викинути цю тему з голови раз і назавжди.

Якось нещодавно вона прийшла до його двору й походжала туди-сюди хвилин із двадцять, поки Герман не зглянувся й не вийшов ніби покурити за двір. З першої розмови пройшов мало не рік, що його Герман наповнював запоями, вештаннями містом, випадковими жінками, садом. Припадки бажання взятися за пензля ставалися із ним не часто, ніби якась комета інколи пролітала повз Землю, видима лише йому одному, й на кілька тижнів, або хоча б днів осявала його затьмарений розум пронизливим, кришталево яскравим світлом, що було сильніше за всі його пороки, його розпач і невблаганний потяг до саморуйнування. Але це осяйне небесне тіло, промайнувши, завжди поринало знову у непроглядну далечінь крижаного космічного мороку.

Дівчина тоді була не схожа ні на першу свою невиразну іпостась, що покликана була приховати її вроду, ні на другу, що цю вроду робила подібною до вигостреної зброї. Герман добре запам’ятав, як Кіра виглядала в той день. Були теплі вересневі дні. На ній була лимонного кольору маленька сорочка із мініатюрними ґудзиками й милими коротенькими рукавами. Сорочка облягала тіло, ненав’язливо підкреслюючи його приховану красу, але на плечах якось старомодно бралася м’якими вільними складками. Герман досі не знає як називаються всі ці фасони жіночого одягу, у яких дівчина, безперечно, зналася бездоганно. Були на ній і брунатні брючки, верх яких виглядав просторим через великі і дещо відстовбурчені кишені, а короткі холоші звужувалися до литок. Маленькі стопи були взуті у ніби прості, але дуже приємні на вигляд коричневі туфельки із золотистими застібками. Лице дівчини, що його, здається, зовсім не торкалася косметика, було чистим і свіжим, як пелюстка білої троянди, вмитої вранішньою росою. Сильне темне волосся пружною хвилею спадало на плечі, пірнало до ключиць, пробираючись під малесенький розстібнутий на один ґудзик комірець. На дівчині не було жодних прикрас, крім маленьких сережок у вигляді квіточок. Дивлячись на її гарні руки, Герман в уяві починав малювати їх.

Того ранку він був тверезий, бо вже з тиждень його комета осявала його підрамники й полотна. І, здається, в світлі яскравого осіннього сонця, вперше роздивився Кіру як слід.

Вона була розгублена. В чорних сумних очах він бачив, що на дев’яносто дев’ять відсотків вона впевнена, що прийшла сюди марно. Але, мабуть, піти їй було більше ні до кого – тільки так і належало це все розуміти. Був в неї хлопчик – високий, кучерявий, на машинці. З’явився навесні, побув літо. Був, та й загув. І Герман чітко побачив у всіх рухах дівчини, і в глибині її гарних очей горе від досі не пережитої сердечної драми. Колись і Герман був молодий і закохувався, і був щасливий, і втрачав те, без чого, здавалося, немає сенсу жити… Давно це було. І добре, що нема тому вороття.

Вона запропонувала йому гроші за якусь дурню. Це було так неприродно, ніби він потрапив до комедії з П’єром Рішаром, написаної поганим сценаристом. Три тисячі гривень за те, щоб він гарно помився, поголився, вдягнувся у чисте й посидів мовчки на батьківських зборах у коледжі Кіри, виконуючи роль її батька. Щоб послухав і покивав годину чи дві.

Три тисячі гривень. Герман мало не засміявся. Але чомусь погляд його зупинився на западинці між ключиць дівчини, де вітер ледь помітно гойдав тонкі темні павутинки її волосся. Тоді він швидко подивився у її очі і мало не відсахнувся. Стільки відчайдушної й безнадійної надії ховалося в тих очах. І, звісно він погодився. Всім виглядом показуючи, що заробіток йому аж ніяк не завадить.

В Германа були гроші. Колись, до війни, він добре попрацював, і тепер міг не працювати до кінця своїх днів, не надто зашкодивши заощадженням, враховуючи його вельми скромні потреби.

* * *

Крокуючи до головного корпусу коледжу, Герман пригадує короткі інструкції Кіри. Знаю, що викликали, був у закордонному відряджені. Мати хворіє. Микола Олександрович. Рима Павлівна. Кураторка Ірина Сергіївна.

Навколо пусто. Студентів сьогодні немає. В фойє Герман вручає куртку гардеробниці. Та запитує групу доньки. «017М» - впевнено відповідає Герман. «Це на другий поверх сходами і трохи вліво аудиторія» - розпливається у посмішці жінка, зацікавлено поглядаючи на високого гарного мужчину. Нічого така жіночка. Доглянута, із широчезними, але гармонійними стегнами, із важкими круглими грудями. Може, колись Герман і не проминув би нагоди познайомитися поближче. « Давайте я вас проводжу!» - пропонує жінка й ледь помітно червоніє. Йдучи попереду сходами, вона дещо занадто погойдує розкішними стегнами.

В аудиторії переважно жінки – зовсім різні. Двоє чи троє чоловіків. Попереду, очевидно та сама кураторка, що неголосно розмовляє з парою жінок з першого ряду. Герман заходить і вітається на загал. Кураторка занотовує на бланку чий це татко прийшов. Дивиться на Германа ще раз з незрозумілим виразом очей. Герман проходить трохи вгору аудиторією й сідає на вільне місце.

Свою роботу на три тисячі гривень він виконує бездоганно. Сидить собі й зацікавлено слухає, інколи киваючи. Після кураторки слово дають якійсь викладачці, що надійшла пізніше. Потім заходить миршавий чоловік – невисокий й при вусах. У костюмі. Це і є директор. Говорить він більш загальними фразами, не надто знаючись на персоналіях окремих студентів. Герман поволі втрачає сенс того, що чує – надто вже нудна в чоловіка манера говорити. Але він, як і раніше, зображає уважного слухача й зрідка киває головою. Зошита для нотаток він не достає, оскільки ніхто цього не робить. Дехто щось занотовує у смартфонах. Кіру, якщо і згадують, то говорять про гарну успішність у навчанні, та й по всьому. Але серед деяких батьків Герман помічає дивне пожвавлення при згадках Кіри. Хтось неприязно позирає чомусь на нього самого, хтось починає ніяково соватися на лаві чи перешіптуватися із сусідами.

Зрештою, коли директор просить ставити запитання і відповідає на всі, повисає пауза, підчас якої вже здається, запитання вичерпалися й ось-ось оголосять завершення зборів, якась жінка, що весь час париться у яскраво-червоному пуховику голосно й дещо роздратовано питає:

- А що там з тією дівчинкою, що на онліку порнухою приторговує? Це якось, знаєте, не нормально! Я, типу, все розумію, вони вже, типу, діти дорослі, але це вже, знаєте, занадто! Нездорова херня якась!

В аудиторії відбувається пожвавлення. Совання і перешіптування деяких батьків посилюються. Директор примирливо зводить руки перед собою долонями до слухачів, а Герман чомусь ловить на собі стривожений і напружений погляд кураторки, що склавши руки на грудях, стоїть біля директора. Один з чоловіків у аудиторії – чийсь тато – теж скошує очі на Германа й саркастично посміхається. Ніби каже «тримайся, брате».

- Шановні! – перебиває жінку, що може, здається, говорити годинами, директор. – Шановні! Прошу вас! Це питання давно розслідуване і всі необхідні заходи зроблені. Запевняю вас, питання вичерпане.

Голосом, що стишується, низенький чоловічок намагається погасити бурю невдоволення, що була почала розгорятися у приміщенні. Герман не розуміє про що мова, але всередині його ніби натягнута до дзвону струна. Він думає про Кіру. Це якийсь абсурд.

- Які заходи? – кидає невдоволено жінка в червоному пуховику, гидливо кривлячи неприродно пухлі губи, наколоті гіалуронкою. – як вчилася з моїм пацаном, так і вчиться! Я, знаєте, типу, на таке не згодна! Хай на панель валить, а не парту протирає, раз вже… така.

Жінка таки стримується, щоб не сказати все, що думає. Чийсь тато презирливо всміхається й з осудом хитає головою. В аудиторії стоїть тихий гул голосів.

- Степане Юрійовичу, можна я? – рішуче питає кураторка, і не чекаючи згоди, починає говорити, виходячи вперед.

- По-перше, шановні батьки, я хочу особливо наголосити – ця ситуація надто делікатна, щоб ставати предметом загального обговорення!

Кураторка говорить голосно й впевнено, так що голоси стихають, а всі погляди звертаються на неї. Це мила темноока жінка із зачіскою-каре у довгому вовняному кардигані кольору кави з молоком.

- Я наголошую! Це особливо важливо тому, що не існує жодних незаперечних доказів того, що на тих фото саме наша дівчина. Це просто нонсенс! Ви маєте знати, що молоді люди часто зазнають систематичного булінгу. Фізичного й морального насилля з боку інших студентів. З цим явищем вкрай важко боротися. І це саме той випадок! Дівчина, щодо якої виникли ці підозри постійно піддавалася ледь не тотальним знущанням і глузуванням. Тепер ще й це! Побійтеся Бога, шановні! Комусь щось здалося і знову починається новий виток спіралі жорстокості по відношенню до зовсім молодої дівчини!

Кураторка Ірина Сергіївна замовкає і обводить палаючим поглядом всіх присутніх, на трохи довшу мить зупиняючи очі на Германові.

- Дехто з присутніх взагалі не розуміє про що мова. – продовжує жінка. – І я закликаю всіх, хай так і залишається. Решту ж прошу не розносити безпідставних чуток! Прошу врахувати, що дівчина має право в судовому порядку переслідувати людей, що не задумуючись загрожують зламати молоде життя. І якщо вона вирішить стягнути з когось відшкодування за моральні збитки, навчальний заклад буде на її боці!

Аудиторія цілковито принишкла після останніх слів Ірини Сергіївни. Жінка в червоному пуховику дивиться на свій манікюр, невдоволено піджавши пухлі губи. Кураторка ще раз обводить поглядом батьків і відступає на крок назад.

- Ще є питання, шановні батьки? – тихо питає директор і прокашлюється.

Висить мовчанка.

- Що ж, дякуємо, що завітали, що цікавитеся життям і успішністю своїх дітей. Гадаю, збори завершені. Ірина Сергіївна може переговорити окремо з кожним в кого ще залишилися якісь питання. Всього найкращого, шановні батьки!

Герман з гіркою посмішкою думає, що свої чесні гроші він уже відпрацював із головою. Але йому здається, це ще не кінець. І він правий. У коридорі дорогою до сходів він зупиняється, ніби щоб роздивитися зразки робіт студентів, стенди із фоторепортажами з якихось свят, і невдовзі його дійсно наздоганяє Ірина Сергіївна:

- Миколо Олександровичу? Вітаю ще раз. Ви не заперечуєте, якщо я заберу у вас ще декілька хвилин?

- Так, звісно. – каже Герман і спокійно крокує за кураторкою до викладацької.

* * *

У приміщенні жінка пропонує Герману каву, але він відмовляється. Сама ж Ірина, як про себе з повагою починає називати жінку Герман, відходить до кофейної машини і робить собі філіжанку. Сівши навпроти нього, вона озирається на зачинені двері й тихо починає:

- Миколо Олександровичу. Мені шкода, якщо те що ви почули щойно є для вас несподіванкою. Ви зрозуміли про що йде мова?

- Кіра… якось задіяна в порно-бізнесі? – питає Герман із непідробною гіркотою у голосі. Від вимовлених слів він раптом відчуває клубок у горлі.

- Ні! – вигукує Ірина й, без усіляких коливань, накриває долоню Германа своєю і легко стискає на мить. – Не думайте так! Я поясню. По-перше, ви маєте знати, що так само, як щойно я намагалася переконати батьків не лізти у цю делікатну справу, так само я переконала педагогічний склад в тому, що це взагалі помилка. Що дівчина в інтернеті просто схожа на Кіру. Переконати було не складно, оскільки те, якою всі знають вашу доньку надто вже неспівставне з образом дівчини в інтернеті. До того ж адміністрації зовсім не потрібні скандали. Тож і директор і інші легко прийняли вигідну версію. Але будемо чесними. Я особисто переконана, що це таки ваша донька. В Кіри ж немає сестри-близнючки? – раптом цілком серйозно питає жінка.

- Ні.

- Що ж. – дещо розчаровано каже кураторка. – В такому випадку… Ви маєте знати. Кіра дотримується чітких і непорушних меж. Те що вона робить – якісне еротичне мистецтво. Це аж ніяк не порно. Це вишукані й дуже красиві фото й короткі відео, де вона демонструє своє тіло – крім… статевих органів. Це дійсно мистецтво. І здобути таку популярність не дозволяючи собі того, чим просто набитий зараз інтернет – це просто дивовижне досягнення, на моє переконання. Зовсім молоді дівчата зараз виробляють із собою таке, що, безперечно, шкодить не лише їх моральному а й, часто, фізичному здоров’ю. Кіра не робить нічого подібного. І це добра новина. Крім того, схоже, вона більше не оновлює контент після свого розкриття. Можливо, вона покинула цю справу.

- Коли це сталося? – глухо питає Герман.

- Десь в середині вересня, на початку семестру.

Жінка зі співчуттям і одночасно острахом дивиться на чоловіка, що, нахмуривши чоло, споглядає свої важкі руки.

- Миколо Олександровичу. Я маю знати, що в цій ситуації ми на одному боці – на боці Кіри. – Ви дорослий чоловік і, сподіваюся, розумієте, що ваша донька стала дорослою жінкою, розкриття жіночності дуже складний і крихкий процес. Ви ні в якому разі не маєте карати її.

Герман скидає на жінку суворий погляд.

- Я не буду карати її. – каже він, як завжди без довгих фраз.

І Ірина Сергіївна відчуває з його інтонації, що він каже чисту правду. Що його навіть обурило таке припущення. На серці їй стає легше і вона дивиться на чоловіка перед собою із більшою симпатією.

- З неї знущалися інші студенти? – питає Герман.

- О, нажаль так. Майже із самого початку. Але ви маєте знати, що це припинилося в кінці третього курсу. І я гадки не маю що саме сталося. Молоді люди – вони ніби прибульці. В них свій світ, що лише дотикається до світу дорослих. Але це припинилося і її статус змінився мало не на протилежний. Її справи пішли на лад. Мені казали, в неї є хлопець… Я забагато говорю. Вибачте.

- Нічого. Я… був надто зайнятий. Багато чого пропустив.

- Але потім хтось із хлопців помітив Кіру в інтернеті. І останнім часом… Я не знаю як змалювати те, що відбувається зараз. Про булінг більше не йде мови… але… становище Кіри у коледжі стало унікальним. Ви маєте розуміти, що, на відміну від дорослих, вся молодь не сумнівається, що Еллі з онліфанс – це саме Кіра. Тепер вона, без сумніву, найпопулярніша дівчина нашого коледжу… і не тільки. Вона магніт для хлопців і чоловіків. Її дія на них схожа на магію. Чорну магію. Навколо неї ніби… вирує вогняний вихор. І ніхто не знає чим це скінчиться. Такого рівня конкуренції, пристрастей ще не бачили ці стіни. І так як багато хлопців божеволіють від бажання здобути її прихильність, так і багато дівчат ненавидять її, бо не здатні здійнятися на її п’єдестал. Знаєте, ми, викладачі, із сумом згадуємо спокійні минулі часи, коли всі наші проблеми полягали в булінгу одних студентів іншими, в якихось проблемах із легкими наркотиками, звичайним буянням гормонів у молодих людей.

Жінка замовкає і Герман змушений видушити із себе:

- Я розумію.

- І ще, Миколо Олександровичу. Ви маєте знати – у вас дуже розумна й талановита дівчинка. Високий рівень інтелекту, розвинута емпатія. Зрозумійте вона – молодець. Вона не зробила нічого поганого. Але ви маєте спитати її чому вона це робила. Чи лише вся справа в грошах. Я так підозрюю, досить не малих грошах, до речі… але… чи не має глибших причин. Розумієте?

Герман киває. Гарне питання. Він хоче провалитися під землю. В нього дуже сильно болить серце.

- Ви в порядку? – тихо питає Ірина.

- Так… Не зовсім. Ви не заперечуєте?..

- О! Так, так. Звісно. Вам є над чим подумати. Гадаю, в мене теж є справи. Останнє, що я хотіла попросити вас – якщо ви не проти – обміняємося телефонами? Так ви матимете зі мною пряму комунікацію.

Вони швидко роблять це, а тоді Герман йде до дверей.

- Миколо… Олександровичу.

Він обертається.

- Будь ласка, будьте до неї добрі.

Він не відповідає. Але вона бачить все по обличчю чоловіка. Він буде добрий до Кіри.

- Дякую вам, Ірино. – каже він. – і виходить.

* * *

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.