Переддень минулого літа

Напередодні захисту Жениної дипломної роботи, Женя й Кіра йдуть погуляти в центр. Сидять у грузинському ресторанчику й Женя вчить дівчину правильно їсти хінкалі. Вона попросила дві з сиром і одну гостру з м’ясом. Та виявилася надто гостра – її довелося їсти Жені. Потім вони куштують хачапурі по аджарськи, п’ють вино. Вони сміються, але Кіра бачить, що Женя збирається з духом сказати їй щось важливе. Він такий гарний – у білосніжній сорочці з недбало підгорнутими рукавами, що так пасує до його темного волосся й зелених очей. Що, як він просто зараз встане на коліно й відкриє перед нею коробочку з обручкою? Кіра трохи панікує. Вона не знає, що робити в такому випадку. Вона щаслива із Женею, але не відчуває себе готовою до таких серйозних кроків.

Але вони виходять з ресторану, а нічого так і не стається. Йдуть під руку. Позираючи на сумне обличчя Жені, Кіра розуміє, що навряд чи мова піде про заручини. Тут можна поки що не хвилюватися. Але що ж тоді? Приємний вітерець з боку ріки гойдає маленьку чорну сукню Кіри на тоненьких бретельках. Ласкаве вечірнє сонечко гріє її голі плечі. Коли вона йде, тоненькі сріблясті браслети ледь чутно дзвякають на її тонкому зап’ястку. Більше вона не боїться бути гарною і жаданою, гуляючи з Женею містом і навіть заходячи у коридори й аудиторії коледжу. Її образливе прізвисько забуте усіма, перетворилося на табу. Вчорашні насмішники все частіше знаходять привід заговорити, зазирнути в очі. Хлопці реагують на її неочікуване перетворення у красуню по-різному, але не реагувати зовсім майже ніхто із них не здатний. Дівчата, особливо з вчорашньої касти лузерів, тягнуться до неї, шукають дружби. А колишня банда Роми Горового щось зовсім впала у розпач. Їх не видно і не чути. Викладачі теж тихо радіють змінам – нарешті навчальний процес йде легко і невимушено. Менше стресів і клопотів.

Зміна, що сталася із Ромою дійсно разюча. Пояснити як може так змінитися людина всього за кілька днів в Кіри не вистачає уяви. Кілька днів він ходив, ніби автомат, притискаючись до стіни, коли раптом зустрічав Кіру в коридорі. Ховав очі. Бліднішав. Покинув свою Карину. Уникав спілкування будь з ким.

За кілька днів, на якійсь парі Кіра відчула на собі чийсь погляд і, не думаючи, повернула голову. Рома тут таки опустив очі, але вона запам’ятала його вираз обличчя. То був погляд людини, якій невимовно соромно й тоскно. Пробігаючи очима по рядках конспекту, Кіра не могла позбутися здивування, що спалахнуло в ній. Неможливо, щоб людина аж так змінилася. Їй стало дуже цікаво і моторошно. Вона точно знала, що до цього магічного перетворення якось причетний Женя. Вона вирішила за будь яку ціну примусити його розповісти що саме сталося із Горовим.

Вони приходять на набережну, що височіє на високому березі ріки. Колись тут були древні фортеці, укріплення, що тисячу років боронили місто від навал ворогів. Вони зупиняються над рікою, внизу видно дивну будівлю річкового порту і білі прогулянкові кораблики, в яких вже розпочався сезон. У променях призахідного сонця всі люди, що прогулюються, говорять, ведуть за руки діток, їдять морозиво, цілуються, сміються здаються рідними й дуже гарними. Здалеку долинають гітарні рифи вуличного музиканта.

- Женя. Щось сталося? – питає Кіра, тримаючи руку хлопця у своїй і спираючись спиною на коване огородження набережної.

- Я… Маю тобі сказати…

Кіра дивиться на ріку й кораблики. Може, так йому буде легше. Може, їй буде легше почути його слова теж. Сум прокрадається у її серце.

Він нахиляється й цілує її в носик. Його очі всміхаються, сиплючи зеленими іскрами.

- Не парся так. Не все так страшно. Я хотів сказати, що буду поступати в Києві. Я все одно буду приїздити кожні вихідні й сумуватиму за тобою дуже-дуже. А за рік ти закінчиш і приїдеш до мене. Так?

Кіра зазирає йому у вічі. Вона завжди знала, що ніщо не буває вічним, тим більше щось дуже хороше.

- Ну ти чого? Не сумуй. – каже Женя з тривогою ловлячи погляд дівчини.

Вона хоче спитати, чи дійсно він приїздитиме до неї. Що казатиме, коли якісь важливі справи, навчання, підробіток, обов’язок допомогти новим друзям, а згодом і вечірки, інші дівчата завадять приїхати? Як довго проіснує їх почуття у скайпі, телеграмі і твіттері? Що буде, якщо за рік вона залишиться тут, або опиниться деінде? Питання виникають в голові одне за одним, але вона не вимовляє їх вголос. Замість цього вона ковтає сльози, швидко втирає ледь почервонілий носик і всміхається:

- Добре.

- Добре? – Женя із благанням зазирає в її усміхнені й вологі від раптового суму очі. Притискає її до грудей. – Я дуже люблю тебе. Шепоче він і цілує згори її маківку.

Кіра довго мовчить, потонувши в його обіймах, а тоді одними губами шепоче:

- Я теж тебе люблю.

Але, мабуть, за гомоном і музикою, щебетом птахів і далеким гудком кораблика, що закликає пасажирів, він не почув.

* * *

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.