Минула весна. Наступний ранок

Кіра прямує до головного корпусу. Навколо, перетинаючи широку галявину доріжками, чи навпростець через газони, рухаються на першу пару студенти. Недалеко від широкого входу розслаблено курить зграйка місцевої дівочої еліти. Решта студентів покурити ходять в різні більш-менш потаємні локації, ці ж не роблять над собою таких зусиль. Викладачі, проходячи повз, інколи невдоволено поглядають – але нічого не кажуть. Серед еліти виділяється перша красуня курсу Карина. Нинішня офіційна пасія Роми. Вона в яскравому червоному піджаку з великими різнобарвними квітами на чорних обшлагах і лацканах, в штанцях небесно-блакитного кольору. Як завжди, на високих шпильках. Гладеньке волосся має колір липового меду. На обличчі виділяються яскравою карміновою плямою припухлі капризні губи.

Коли Кіра з’являється на доріжці, очі Каріни зацікавлено спалахують. Вона щось каже решті дівчат і ті знаходять і супроводжують Кіру поглядами, перешіптуючись. Кіра не дивиться на них, проходячи повз. В коридорах на неї теж дивиться кожен другий. Хтось із цікавістю, хтось глузливо всміхаючись. Одна з дівчат з її групи, проходячи повз, ніби випадково штовхає її плечем. Немає сумнівів – щось відбувається.

Кіра звертає до жіночого туалету й, зачинившись у кабінці достає телефон і зазирає в потаємну студентську телеграм-групу. Вважається, що адміністрація про неї не знає. Швидко промотує стрічку назад і бачить себе на торішній гіфці з сметаною, що скрапує з її волосся й обличчя й розтікається на одязі. Гіфка раз за разом повторює її жалюгідний погляд у камеру. Дев’яносто чотири коментарі. Викладено сьогодні вранці. Не те, щоб це було вперше. Та й коментарів з кожним разом меншає. Але не просто так вона тут з’явилася. Кожного разу її поява означає початок загостреного періоду цькування Кіри. Читати всіх коментарів вона не збирається – кожного разу одне й те саме. Та й часу до пари обмаль. Швидко вловлює суть. Найкраще її передає ще одна гіфка, де вирізана з оригіналу сметана скрапує з огидної морди орка з Володаря перстнів. Орк скалить ікла і стріпує довгими вухами. Підпис: «новий хлопець Зиготи».

Ясно. Кіра виходить з кабінки і йде мити руки. Ще одна тиха жертва цькувань, хоч і значно менш «популярна» за Кіру – Ксенія на прізвисько Ксю, миючи руки поруч, скошує очі на відображення Кіри у дзеркалі. Тихо каже: «Рома на тебе злий. Обережно.»

Кіра мовчки йде і крокує до аудиторії.

В аудиторії ще немає викладача. Стоїть звичайний гомін. Хтось гортає конспект, щось комусь пояснюючи, хтось ходить чи бігає проходами, гупаючи по сходинках амфітеатру. Хтось спілкується. Прайд Роми ліниво обробляє дрібну здобич – чорнявого круглоголового Костю, якому просто не пощастило зі зростом, і який взагалі виглядає восьмикласником. Рома щось каже Кості з недобрим вогником в очах, періодично несильно штовхаючи в груди пальцями. Костя киває, знічено опускаючи голову. Кіра піднімається сходами нагору іншим проходом, не дивлячись в бік Роми й решти. З усіх боків чує своє прізвисько, проказане пошепки. Звук гомону змінюється, стишується. Кіра чує свої кроки. Сідає на своє звичне місце й дивиться у вікно. Але відчуває й бачить краєчком ока погляди прайду, спрямовані на себе. Рома хмикає і повільно, склавши руки на грудях, піднімається до неї. Тої ж миті заходить викладач статистики, кладе журнали на стіл, дивиться на дошку, тоді в аудиторію. Прокашлюється.

- Вітаю! – каже чоловік.

- А що сьогодні за свято? – відпускає звичний тупий жартик бета-самець Дрон.

- Доброго ранку, шановні. Прошу сідати й приготуватися. – каже викладач, ігноруючи нахабного студента.

Рома сідає біля Кіри й присувається впритул, притискаючи стегно до її стегна і давлячи ліктем їй убік. Вона чує його збуджене сопіння. То там то тут Кіра бачить зблиски білків очей, що з гострою цікавістю позирають на неї і Рому знизу вгору. Тут, нагорі, вони одні.

- Ну шо ти, сучка? Що будемо з тобою робити? – шепоче Рома їй у саме вухо, обдаючи запахом несвіжої попільнички. – Розкажи мені що ти тепер завинила мені і хлопцям?

- Відвали. – тихо каже Кіра.

Рома совається й тихенько гигоче, скептично мотаючи головою. Його лікоть боляче втискається у тіло Кіри, але вона не відсувається, бо це нічого не змінить.

- Та ні, криска моя, так не піде. Що значить відвали? Відвали і все? Це як? В Дрона вчора ледве очі в унітаз не випали після твого балончика. Ти ж розумієш що просто «відвали» тепер не катить? Ти ж маєш, як гарна дівчинка, хоча б відсмоктати потерпілому.

- Відвали кажу! – голосніше каже Кіра і намагається відштовхнути від себе Рому.

Викладач, що вже почав щось викладати, зводить очі нагору й байдуже каже: «Горовий, поверніться, будь ласка, на своє звичне місце до свого конспекту».

- Ще побачимося, соска. – сичить на вухо Рома і невимушено, не поспішаючи йде, вкарбовуючи кроки у дерев’яні сходинки.

Обличчя Кіри незворушне. Вона дивиться у вікно зі звичним байдужим виразом у очах. Її тіло трясеться. Щоб не бачити свої руки, вона ховає їх між стегон і міцно стискає.

Після дзвоника на велику перерву Кіра біжить на перший поверх і забігає в жіночий туалет. Коли вона виходить з наміром прожогом добігти до гардеробу, взяти куртку й вирватися із цих стін, одразу за дверима її хапає за горло сильна рука й припечатує до холодної стінки. Кіра б’ється спиною й потилицею. Пальці на горлі міцно стискаються і послаблюють хватку лише за кілька секунд. Ромине обличчя скажено дихає на Кіру, присунуте впритул. Його сталеві очі шалені.

В напівтемному коридорі пусто – більшість студентів досі неквапом збирають речі в аудиторіях, перемовляються.

- Привіт, сосочко. – сичить Рома. – Як почуваєшся? Приємно? Я тут подумав – Дрон хай сам за себе мутить. Ти мені відсосеш. Зрозуміла? Тобі сподобається. Ще добавки проситимеш.

М’язисте Ромине тіло з усієї сили притискає Кіру до стіни і вона відчуває його ерекцію. Вільною рукою він бере і міцно стискає грудь Кіри крізь одяг. Тисне дуже боляче. Кіру знову колотить. Вона не має більше сили залишатися незворушною. З її очей котяться сльози. Рома роздивляється її мокре почервоніле обличчя. Йому приємно це бачити.

Здається, хтось з’являється в кінці коридору з боку холу. Кіра скошує очі. Дві далекі дівочі фігурки забувають про намір йти до туалету і швиденько зникають у напрямку виходу з корпусу.

Рома наближає обличчя, притискає гладеньку щоку до щоки Кіри і треться вверх, вниз. Він збуджено сопе. Він вивалює язик і злизує сльози з щоки Кіри. Трохи відсувається й дивиться, облизуючи губи. Кіра відчуває як коридор похитується і починає зсуватися кудись вбік і вниз.

- Блять. – каже Рома з огидою. – Яка ж ти нікчема. Жалюгідне пусте місце.

Він раптом відводить голову назад і різко плює в обличчя Кіри.

Десь гудуть голоси натовпу, грюкають двері. В холі в напрямку виходу сунуть хлопці та дівчата. В коридорі з’являються чиїсь постаті. Хтось біжить в цьому напрямку.

- Рома! Якого чорта?! Ти ж кобель вонючий!!! – Кіра впізнає гнівний вереск Каріни.

Пальці на горлі Кіри миттєво розтискаються, і вона повільно сповзає на підлогу. Поки Рома тягне Карину до виходу з корпусу, та кричить:

- Не підходь до мого хлопця! Іди пошукай свого орка, сучка!

* * *

У повному забутті Кіра йде дворами до технологічних корпусів. Піти умитися вона в своєму стані не здогадалася. Ноги несли її геть з корпусу самі. Під кленами парку вона витягла серветки. Витерла ними вмите сльозами обличчя, але краще від цього не стало. Вона відчувала огидний смак несвіжої попільнички у себе в роті. Побачивши корпус, де міг бути Женя, вона витягла телефон.

«Можеш, будь ласка, вийти? Я буду біля старої липи». - написала Кіра Жені.

Відповідь надійшла миттєво: «Вже йду».

Кіра бачить нове повідомлення від Роми: «подаруй мені свою любов солоденька сучка. я не можу без тебе жити».

Вчора і них з Женею нічого не було. Вони цілувалися, потім лягли поруч, обійнялися й цілувалися знову. Жені інколи було боляче через розірвану губу та забої на тілі. Але він не зважав. Цілуватися було дуже приємно і Кіра почала цілувати його синці, ніби сподівалися вилікувати їх цілунками. Вона знала, що Женя збуджений. Це було помітно неозброєним оком. Вона сіла поруч і теж зняла халат. Знову лягла в його обійми і провела долонею по його животу. Але він зупинив долоню і знову почав її цілувати. Кіра відчувала, як її шкіра притискається до його, ковзає і їй захотілося. Вона спитала чи Женя хоче і він сказав так. Вона зняла бюстгальтер. Вони знову обійнялися. Тепер було ще приємніше. Але нічого так і не сталося. Вони довго лежали в обіймах одне одного, цілувалися. Женя заривався обличчям в її волосся. Вона хотіла зрозуміти чому він не поспішає. Він прошепотів, що боїться, що якщо все станеться зараз, то на завтра вона розтане як сон разом із своїм будинком. Він більше не зможе її знайти. Він пожартував, що їм таки варто почати з походу на каву, коли його обличчя загоїться. Вона не зрозуміла, але відчула, що він правий. Хто знає, можливо завтра вона дійсно нарешті зникне. Можливо, її ніколи і не існувало. Вона поцілувала Женю і поклала голову йому на груди. Він почав розповідати щось заспокійливе, приємне. Згадував якісь віршовані рядки. Смішний. Ні про що не питав. З очей Кіри потекли тихі сльози, але він цього не бачив. Потім вона задрімала під його заколисуючий голос.

Коли він ішов ввечері, знову вдягнутий в чисте й сухе, поцілувавши її в передпокої чомусь спитав що за тими зачиненими дверима. Вона наморщила носика, мовляв – це не важливо. Там речі господарів будинку. Та кімната завжди замкнена – відповіла вона.

* * *

Вона весь час дивилася в бік, звідки мав з’явитися Женя, але потім задивилася на молоді липові листочки. Один із ранніх спогадів дитинства – вони з першим татом збирають липовий цвіт. Тато нагинає догі гнучкі гілки до землі, щоб маленька Кіра могла дістати. Вона обриває оберемками, із зеленим листям, а тато вчить як обривати правильно, щоб у мішечку було тільки корисне.

Коли Кіра помічає Женю, він уже майже поруч. Долаючи останні метри до неї, він іде швидко, майже не накульгуючи. На ньому довгий чорний двобортний піджак з вузькими лацканами. Рукави піджака романтично розстібнуті на один ґудзик, з них виглядають манжети білосніжної сорочки, що, як і зазвичай, одягнута навипуск. Половину обличчя ховають велетенські непроникно-чорні сонячні окуляри, які, втім, він знімає на ходу.

Коли Кіра раптом бачить Женю, вона, хоч і не збиралася, починає плакати перш, ніж він встигає пригорнути її до своїх грудей. Вона все ще дрижить. І він, здається, теж починає дрижати:

- Знову вони? – його голос глухий і монотонний, як в робота.

Кіра мовчки киває.

- Що вони зробили? Ти ціла?

Кіра киває знову, ковтає клубок у горлі і шепоче, схлипуючи:

- Все нормально. Вибач. Я не знаю навіщо прийшла.

Хлопець піднімає її мокре обличчя і обціловує її очі, щоки й чоло.

- Давай підвезу тебе додому.

Вона сумнівається хвилину, тоді каже:

- Та ні. Думаю, на сьогодні вони вже заспокоїлися. Я повернуся на пари. Забагато прогулів останнім часом.

Женя намагається відмовити її різними аргументами, але їй лише стає все більш соромно за її слабкість, за те що марно потурбувала. Зрештою, вони йдуть до кафе. Випивши, проти звичаю, чашку міцної кави, Кіра заспокоюється й Женя проводжає її до входу в головний корпус. Вона вмовляє його розійтися на півдорозі, але він йде з нею до самих дверей, тримаючи її долоню в своїй. Коли вони підходять, всі погляди спрямовані лише на них. Карина в гніві жбурляє на бруківку недопалок і люто чавить його туфлею. Подружки, оточивши її, починають заспокоювати на всі голоси.

Вертаючись на пари, Женя поринає у важкі роздуми, стискаючи у кишені піджака телефон. До останнього дзвоника він майже нічого не чує і не помічає. Він думає, що коли ти стаєш жертвою агресії в тебе є три шляхи. Перший – ховатися й мімікрувати, як восьминіг під колір морського дна. Як робив він і як досі робить Кіра. Другий – дати щось агресору, щоб він відчув своє домінування і залишив тебе у спокої на деякий час, як зробив вчора він у парку. І третій – якщо перші два вже не працюють – нищити хижака. А для цього інколи одна людина має віддати частину свого життя заради частини життя іншої людини, що їй не байдужа.

Після пар Женя сідає в машину і, не вмикаючи двигуна, робить дзвінок.

- Алло. – каже на тому кінці солідний баритон. Там бачать хто дзвонить, і все одно офіційне «алло».

- Добрий день, тату.

- Здравствуй, сину.

- Я вирішив. Я згоден. Я подам документи на юридичний.

- Добре. Дуже добре.

- В мене є прохання. Можна заїхати ввечері?

На тому кінці мовчать кілька секунд. Прочищають горло.

- Звісно. Заїжджай.

* * *

* * *

У п’ятницю Рома Горовий зникає. Замість нього на пари приходить клон Роми Горового. Він виглядає старшим і якимось висушеним, схудлим. На обличчі видніють дивні подряпини. Губи в нього припухлі і потріскані, їх вкриває білий наліт відлущеної шкіри. Цей клон йде до коледжу механічною ходою і проходить повз Карину, не повернувши до неї голови. Ошелешена красуня дивиться йому услід, широко розкривши рота. Те ж саме роблять всі її подружки. В аудиторії він мовчки займає чиєсь звичне місце за першою партою. Йому бояться заперечити, тож той хтось просто пересідає деінде. Старі друзяки гукають до ватажка. Але він, не повертаючи голови, зводить догори руку з відстовбурченим середнім пальцем. І цей клон починає вчитися. Він мовчки пише конспекти, інколи розминаючи правицю, що швидко терпне від незвичного зайняття. Слухає викладачів. А на перервах виходить покурити й курить за рогом – стоячи наодинці подалі від усіх.

Зустрічаючи Кіру, він блідне, а його вирячені очі опускаються долі. Здається, він фізично не здатен підняти на вчорашню жертву погляд.

* * *

В понеділок зранку на потоці лавиною наростають революційні зміни. Карина артистично ридає, приймаючи по черзі нещирі співчуття від подружок. Рома її кинув. На роль нового альфи обережно заходить вчорашній бета прайду хижаків – Андрій, або Дрон. Він не має ні Роминого хисту, ні запалу, ані харцизького безумства, тож вся ієрархія хижаків зазнає суттєвого послаблення якості. Кіра проходячи коридорами, заходячи до аудиторій бачить, що багато очей поглядають на неї зі забобонним острахом, а розмови при її наближенні обертаються на перешіптування, чи зовсім стихають. Хтось видаляє з телеграм-групи останні гіфки зі сметаною. Перед початком другої пари Ксю мовчки складає свої конспекти в сумку, йде сходами нагору й сідає поруч із Кірою. На здивований погляд Кіри повертає голову й приязно усміхається. Її порожевілі щічки в облямівці вогняно-рудих хвостиків випромінюють нові надії й безтурботну радість.

Жені Кіра не бачила з їх зустрічі під липою – вже п’ять днів. Він написав не хвилюватися й обіцяв бути у кав’ярні як завжди. Тож із дзвоником, що сповіщає велику перерву, Кіра вирушає з корпусу, стримуючи себе, щоб не почати бігти.

Женя вже на місці. Побачивши Кіру він галантно встає й чекає поки вона підійде. Привітавшись швидким поцілунком, вони сідають поруч, торкаючись стегнами, колінами, навіть взуттям. Обличчя Кіри червоне від збудження, очі сяють.

- Я маю тобі щось розповісти! – тріумфально шепоче вона, стискаючи руку Жені у своїй.

Женя милується радістю на обличчі дівчини. Вона уважно придивляється до його погляду, який він не встигає відвести вчасно. І підозріло примружує очі.

- Або навіть не так… Я маю в тебе щось запитати!

* * *

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.