Нинішня осінь

Близько шостої вечора в будинку Кіри дзюркотить вхідний дзвінок. Це відбувається так зрідка, що вона лякається і не одразу розуміє що це за звук. Тоді вибігає в тамбур і обережно визирає в бік вулиці через заґратоване вікно, не поспішаючи відчиняти дверей. Над хвірткою піднімається рука із закатаним рукавом лляної сорочки. В руці великий брунатний паперовий пакет з ручками. Рука переносить пакет через хвіртку й вішає на гостре навершя хвірткового стовпчика.

Кіра, здогадуючись що відбувається, з посмішкою йде до дверей, відчиняє й виходить. Крокує до хвіртки. Відчиняє. На вулиці немає нікого. Вона виходить за двір. Вже далеко бачить фігуру Германа, що поволі йде додому. Він вже на розі провулку. Майже біля свого будинку. На стукіт хвіртки він обертається й привітно здіймає руку у привітанні. Жестом показує, ніби відкриває щось невидиме перед собою й зазирає всередину. Кіра знімає з паркану пакет і повторює жест Германа. В пакеті видовжена хлібина й двійко тонких багетів. Кіра опускає пакет, дивиться на Германа, усміхається й, приклавши руку до серця робить кніксен, підтримуючи поділ білої сукні. Герман, втомлено всміхається у відповідь і по-мушкетерськи вклоняється, зиґзаґом направляючи долоню правиці від чола додолу. Кіра сяє широкою усмішкою й складає долоні на рівні грудей, дякуючи ще раз. Герман піднімає долоню на прощання й, сховавши руки до кишень широких штанів, чвалає далі вулицею.

* * *

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.