Народжена в кайданах

І

Марічка вертілась по сторонах, не в силах заснути. Тривога заполонила голову і відгукувалася біллю в серці.

Думки були тільки про пана та можливу кару.

Чи могла вона знати, що той насуплений розпатланий чоловік, який так несподівано з’явився в її садку – їхній пан?

«Треба було хоч поцікавитися у домашніх, як його звати і як виглядає» — подумки докоряла себе жінка.

Чи могла вона здогадатися, що того злощасного ранку краще не сидіти напівголою в садку, а погодувати свою дитину в хаті — не в гущі фруктових дерев та кущів, куди зайти могла будь-яка людина?

Поряд зі страхом в душі промайнуло обурення.

«Я – хазяйка! І це моя територія, що хочу, те й роблю!»

Та сміливі думки згасли вмить, як тільки перед очима постав суворий погляд пана.

Чому він так дивився? Що коїлось в його голові?

Несміливі міркування перервалися протяжним стогоном, що мимоволі вирвався з її грудей. Після цього жінка наче прийшла до тями та стала дослухатися до тиші, аби збагнути, чи прокинувся хтось з родичів. Та діти тихенько посапували уві сні, чоловік і голови не підвів, а золовка голосно захропіла, наче перекреслюючи цим всі побоювання Марічки.

Жінка знову відкинулася на подушку і прикрила очі.

Ну ось і все, вийшов їй боком той характер.

Молодиця завжди піклувалася про те, аби її родина виглядала зразковою, а за межі хати не виходили сварки та приводи для пліток. Їй хотілося пробуджувати в людях заздрість та нариватися на компліменти. Але часом кортіло публічно наплювати на устої оточуючих і викликати в деяких людей роздратування. Вона могла голосно розмовляти у церкві під час служби, аж поки якась бабця не зробить зауваження. Тоді молодиця дивилася на неї з відвертою насмішкою і нахабно мугикала у відповідь.

Іноді Марічка вела себе ще нагліше. Одного разу вийшла з волості, з немовлям на руках та коханим чоловіком поруч. Аж раптом зупинилася біля будівлі, розв’язала сорочку, вийняла грудь та і почала кормити дитину. А навкруги проходили люди. Хтось сором’язливо опускав очі, а дехто поглядав з цікавістю, те й діло переводячи погляд. Тим часом наблизилась якась бабця та і почала голосить:

— Ти що цицьки свої повиставляла?

А Марічці цього і треба. Вона жваво глянула на стару і промовила:

— Я кормлю дитину, не видно?

— Такі діла робляться в хаті, при закритих фіранках та прикритому переду, — не відставала стара.

— А-ха-ха, — дзвінко розсміялася молодиця, — може моїй дитині ще з голоду вмерти, аби вам задоволення принести?

Тим часом навкруги позбиралися люди, з цікавістю спостерігаючи за дійством. Чоловік її, Максим задумливо дивився то на дружину, то на бабцю, проте і слова не промовив.

— Що ти балакаєш! – насуплено відповіла стара. Тут до неї приєдналася ще одна бабка:

— Оце поробилися такі матері, свої витребеньки на люди виставляють…

— Витребеньки? – з викликом запитала Марічка, — в мене красиві груди. Може ви зі своїми переплутали?

Тут у невеликому натовпі роздався смішок. Тим часом друга бабка голосно заволала:

— Як ти смієш так говорити зі старшими?

— Ну, ви же смієте огризатися на матір, яка корме свою дитину. Ось і отримуйте відповідь.

— Ти розбещуєш чоловіків! Тут навкруги люди ходять…

У натовпі знову розразився регіт. Деякі парубки схопилися за роти, аби не видати зайвий смішок.

— Я? Я роблю своє материнське діло, а ось ви тут зудите навкруги і лякаєте мою дитину.

— Оце нещасне, — стала проговорювати одна з бабць, — оце матір дісталася…

— Ой! – з посмішкою вигукнула молодиця, — А з вас буцімто приклад можна брати. Мабуть, залишали своїх дітей голодними, із страху цицьку висунути.

Одна бабця поспішила піти геть, інша також стала відходити, але все ще бубоніла під ніс:

— Що за жінки пішли…Ведуть себе, як розтрибухи…

Тим часом Марічка закінчила годувати, поправила сорочку і передала дитину Максиму.

— Мабуть, по собі суде! – голосно промовила молодиця, наче звертаючись до чоловіка.

По дорозі додому Марічка все ніяк не замовкала і продовжувала перемивати кістки нещасній бабці.

—…Мені навіть страшно уявити, скільки поронів вона зробила у своєму житті. Ще мораль мені читати сміє. Це мені, яка народжує! Стара гнида. Бачу я ті гнилі душонки здалеку… Чим більше варнякає, тим більше грішила.

Зухвалі вчинки молодиці нікого не залишали байдужими. Багато хто засуджував таке свавілля і перекреслював для себе весь той статус гарної господині, який носила жінка. Але були і ті, хто підтримував її непокірність устоям і захоплювався гордовитістю та сміливістю.

Всі ці реакції тішили самолюбство Марічки, але були не основним, що вона мала на меті. Просто молодиця всім серцем ненавиділа святош. І це спонукало навмисно вчиняти деякі скандальні дії, аби викликати у них відповідну реакцію. Марічка вступала в словесні баталії, в яких намагалася безжально задавити їх своїм гострим язиком і показати справжнє обличчя, що ховалося за маскою чесноти. Іноді такі хитрощі спрацьовували, а часом молодиця терпіла поразку. Але, яким би не був результат, їй завжди вдавалося поставити на вуха громаду і при цьому не отримати ніякого покарання. На будь-які словесні випади в неї малася гостра відповідь, ну а до різок ті вчинки не дотягували. Закон не передбачав побоїв за розмову в церкві, годування дитини на людях чи висунутого язика якій-небудь сварливій бабці.

Так і жила Марічка безтурботно аж до того проклятого ранку в садку. Тепер її серце було не на місці. «Пан поб’є мене за розпатланий вигляд, мов людей навкруги розбещую. А ті сволоти ще зааплодують на радощах. І байдуже, що я не винна. Пани інакші, їм аби крові попити, людину до смерті забити. Тільки привід знайти, а там вже байдуже, винен, чи ні». В душі Марічки піднялась хвиля обурення. Ні, вона не повинна цього допустити! Жінка почала активно думати. А якщо вона надавить на жалість? Мов на ній немовля, після третіх пологів вже дах поїхав, тому не завжди тямить, як виглядає… Раптом це спрацює. Весь цей час виходило людям голову дурити, може і зараз повезе. Наплете нісенітниці, та й відчепляться від неї. До того ж пан більшу частину часу виглядав задумливим, насупився лише в кінці, коли треба було йти. А так, все було нормально.

Ну добре, час покаже…

Марічка пробувала заснути, але втома звалила її лише під ранок.

1 Порон — те й саме, що і «аборт».