Народжена в кайданах

Таким чином, Марічка була звільнена від прислуговування пані. Натомість цей тягар впав на плечі Ірині. Зі слів служниці, господиня сидить зовсім сумна та бліда, відмовляється від їжі та багато плаче. Одного разу Ірина бачила, як з її покоїв вийшов Якуб. Від нього наче іскри летіли, настільки був злим та роздратованим. Дівчина аж відхитнулася, таким різким здавався той вихід. Вона боязко заглянула до пані, а та сиділа скривлена та червона від сліз. Тремтяча Тетяна хитнула головою, аби служниця покинула кімнату. Дівчина і сама була рада зайти пізніше…

Здавалося, позбавлення від ненависних обов’язків вносило полегшення в життя Марічки. Та сталося навпаки. Після розкриття «злочину» жінка втратила спокій. Вона те й діло згадувала сумне, шоковане обличчя пані, від якого серце охоплював сором. Марічка відчувала себе крадійкою.

Ще з дитинства її мало цікавила думка оточуючих. Після пережитого горя з матір’ю Марічка достатньо швидко збагнула, що людей мало цікавить правда та справедливість. «Їм лише б чуже горе посмакувати та висказати про це свою думку», — міркувала молодиця. Та на прикладі ненависного коваля вона побачила, що думка та і виїденого яйця не коштує. «Поки ти багатий та впливовий, тобі простять будь-який грішок. А як тільки втратиш привілеї — зразу помідорами закидають». Пам’ятала Марічка і власний приклад, коли до появи пані їй майже не дорікали тим зв’язком з Якубом, «бо боялися його гніву…І хоч я вважалася грішницею, та зі мною розмовляли, передавали прохання, вічно либились». А як тільки пан одружився, на Марічку миттю всі понакидалися, наче вовки голодні. «Від курячого гімна і то більше користі буде, аніж від людської думки. Ним хоч земельку удобрить можна», — не раз міркувала молодиця.

Жінка гарно розуміла, що оточуючі далеко не кращі за неї. Просто хтось пиячить, б’є свою дружину, пліткує про ближнього чи потайки зраджує чоловіку. А вона спить з паном і має від цього користь. От і все, всі рівні у своїх гріхах. Не дуже дорікало сумління і за Максима. Так, серце піднивало за ту брехню, за те, що довела до пияцтва. Проте в глибині душі Марічка усвідомлювала, що робить все заради блага родини, і, можливо, таки зможе визволити родичів із кріпацтва, аби тільки з’явилася нагода.

Але випадок з пані підняв в душі ті почуття, які вона й не очікувала в собі побачити. Сором відкрився у нових гранях. Марічка відчувала провину просто за своє існування в маєтку. Вона намагалася не стикатися з Тетяною в коридорах і садку, стала потай ходити та оглядатися по сторонах, аби не побачити знайомий силует. Серце занивало від новин, що Тетяна погано їсть та не встає з ліжка. Жінка навіть пересилила страх перед паном та напряму питала про самопочуття Тетяни. Спочатку Якуб відмахувався від тих запитань, проте помічаючи в її очах стурбованість, пересилював себе і відповідав:

— Там все добре. Тебе це не стосується.

— Але я чула, що пані погано їсть, — схвильовано продовжувала жінка, наче дізнавшись про цю новину вперше.

— Вона завжди так їсть! — роздратовано відповідав Якуб, починаючи стягувати з неї одяг.

Марічка за звичкою підняла руки, аби він міг зняти сорочку. Та подумки була в тривозі та міркуваннях. В цей час Якуб почав мацати руками її оголені груди. Його доторк трішки привів жінку до тями, після чого коханці перейшли на диван та віддались пристрасті. У цей момент Марічка чітко відчула різницю між бажаннями голови та власного тіла.

Тіло приймало ласку з жагою. Вагітність завжди впливала на жінку саме таким чином. Вона хотіла кохатися та бути коханою. В той час як в голові творився безлад. Протилежні почуття, які пробуджували задоволене тіло та вражена душа швидко змінювали одне одні, викликаючи різні думки та оцінки цієї ситуації. Та попри різноманітність переживань, Марічка усвідомлювала одне: зараз вона скоює злочин.

Наступного дня її спіткала не менш хвилююча новина: Ірина повідомила, що пані хоче побачитись. Від тих слів в жінки аж серце підстрибнуло. Миттю піднялися страх та провина, які спонукали постійно уникати Тетяну. Але водночас відчувалось полегшення. Можливо, ця розмова прояснить щось для обох жінок.

Марічка постукала тихо, аби не викликати зайвої уваги. Не дочекавшись дозволу, вона проскочила всередину і причинила двері. Все-таки побоювання зіткнутись з Якубом переважало над соромом перед пані.

Тим часом Тетяна сиділа за столом та сумно дивилась у вікно. Стук у двері змусив її здригнутися. Дівчина миттю повернула голову, та Марічка вже стояла біля дверей. Вона окинула кріпачку засмученим поглядом і зітхнула. Хоча в очах Марічки майорів сум, та стан виглядав рівним, а достатньо довга коса гордо спадала на груди. На відміну від розчавленої та заплаканої Тетяни, яка так глибоко поринула у сумні думи, що вже забула, коли останній раз розчісувалася.

— Щось ти до мене не заходиш… — тихо промовила пані.

Марічка здивувалася тим словам, але у відповідь лише знизала плечима. Тетяна продовжила:

— Ірина — гарна дівчина. Мені з нею краще, ніж з тобою. Вона не спить з моїм чоловіком і не заставляє їсти.

У Марічки стиснулося серце. Пані схопила її за живе — за той злочин. У тілі відчулася слабкість, сльози в будь-який момент могли затьмарити розум і вилізти назовні. Проте жінка стиснула вуста і не промовила ні слова, аби хоч якось затримати цей неприємний момент.

— І давно ви так? — продовжила жалити дівчина.

Марічка відвела погляд і заперечливо похитала головою.

— З осені, — тільки й відповіла.

— Ого! — вигукнула пані.

Запанувала тиша. Дівчина опустила погляд і наче міркувала про щось. А Марічка подумки молилася, щоб ця розмова скоріше закінчилася.

— Ти казала, що заміжня. Тобі не соромно перед своїм чоловіком? — продовжила колупати Тетяна, дивлячись прямо в очі. Було видно, що в неї самої вже накипіло.

Марічка ще дужче стиснула вуста. Підступні сльози ось-ось могли вибігти з очей. Та вона навмисне почекала, після чого вимовила:

— Соромно. Та ні він, ні я, нічого з цим вдіяти не можемо.

— Як так? — з наїздом запитала Тетяна, витріщивши свої сірі очі, — а не чіплятися до Якуба — не варіант?

Тут Марічка відчула, що всередині неї все сколихнулось. Минулий жаль став витискатися злістю, яка миттю охопила серце. Жінка випрямилася, та, не відриваючи від Тетяни погляду, промовила:

— Ви кажете так, наче в мене є вибір. А чи не забули ви, пані, ким я тут являюся? — голос Марічки почав тремтіти. Вона набрала повітря і продовжила: — Я не можу відмовитися від наказів та домагань. Можливо, ви можете, а ось я — ні! Тому в мене є лише два виходи. Або відповісти пану взаємністю, або бути побитою, після чого все одно під нього лягти.

Тетяна міцно стиснула спинку стільця. Марічка замовкла, але злісним поглядом свердлила дівчину. Та опустила голову і заплакала.

— Я не знаю, що робити, — промовила Тетяна. — Все це ненормально…

Цей плач знову розчулив кріпачку. Вона навмисне уникала думки про те, як боляче зробила цій дівчині, адже не хотіла відчувати нову хвилю страждань. Та саме в цей момент, коли побачила щирі сльози пані, жінка остаточно збагнула, що є справжньою злочинницею.

Роздираючий плач був доказом того, що у світі таки існують порядки, і вони мають свою вагу. Попри те, що про це думає сама Марічка. Вона увірвалася в життя нещасної дівчини та відібрала в неї те, що належить їй за правом. І жінці не важко було уявити це почуття: скільки сліз вона пролила, коли в неї самої забрали матір та дім…

Від такого порівняння в серці здригнулось. Марічка збагнула, що надалі вже не зможе так жити. Кохатись з Якубом, коли за стіною знаходиться його дружина. Дивитись в очі своєму чоловіку, коли вертається додому після чергової зради. Молодиця подумки уявила Максима, який плакав не менше, ніж зараз Тетяна. Від тих думок її наче громом пробило.

Марічка підійшла до Тетяни й промовила:

— Я не хочу бути коханкою. Знайте про це…

Пані не підіймала голови, продовжуючи ридати. Здавалося, вона виплакувала всі сльози, що накопичилися за цей час. Тим часом кріпачка продовжила:

—… Але ви — також моя господарка. У вашій силі припинити це все…

— Як? — різко підняла голову Тетяна і глянула на жінку червоними від сліз очима. — В мене нема такої сили. Він мене вб’є!

— Що? — приголомшено перепитала Марічка. — Не кажіть дурниць! Я вам прислуговую, ви можете давати накази. У вас є влада. До того ж батько ваш точно не дасть скривдити. Не те, що в мене… Ні волі, ні захисту…

— Я… Я боюся, — тремтячим голосом відповіла дівчина, — він мене не послухає, ні.

— Чого ви його боїтесь? — не відставала кріпачка. Їй знову закортіло пригримнути на Тетяну, вправити ту дурну голову, аби думала краще. Марічці б ту владу, що мала її господиня! Вона підняла б всіх на вуха, покликала батька, тих людей у формі, сусідів! Якуб і зачепити її не посмів би, тим паче зраджувати зі служницею. «Просто я — безправна, тому веде зі мною, як хоче. І ніхто не захистить. Але якби була панянкою! Мені б на місце цієї дурепи…»

Жінка не витримала і стала нервово розходжувати по кімнаті. Тим часом пані тихенько промовила:

— Він грубий зі мною… хапає за руки, за шию… коли хоче лягти. Зі мною.

Було видно, що дівчині соромно про це казати. Вона спотикалася на кожному слові й, зрештою, почервоніла.

Марічка зупинилася та шоковано глянула на Тетяну. «Так ось воно що! — подумки вигукнула. — Яке цнотливе. Тепер все зрозуміло. Йому не достатньо її ласки, тому знову на мене перейшов». Жінка відчула, що хоче схопити пані та гарненько потрусити. «Боже, і після цього вона ще мене звинувачує… Курва!» Марічка не витримала і роздратовано промовила:

— Тому і не дивно, що він мене так використовує! Ви з ним не спите. Так чи я в цьому винна?

Почувши таке, дівчина знову кинулася в плач.

— Це не правильно… — приказувала вона. — Так не повинно бути… Чоловіки не повинні так робити.

Марічка лише мугикнула на ці слова. Вона пригадала свого Максима та подумки подякувала йому за те, що ніколи й руки не підняв на неї, і слова злого не сказав. «Нічого, Масику… Скоро я кину це кубло та повернусь до тебе. З мене досить». Тут жінка відчула в собі певну впевненість і промовила до панни:

— Досить плакати, сльозами горя не проймеш. А ось посмішкою — можна!

Тетяна здивовано глянула на Марічку, а та сіла навпроти неї на постіль і продовжила свою розмову:

— А ви спробуйте вести себе інакше. Наприклад, почніть дивитися на нього так, наче перед вами цар! Спробуйте захоплюватися ним.

— Я не можу ним захоплюватися, — сполохано відповіла дівчина. — Якуб — злий та жорстокий. Він одружився зі мною лише заради лісу, про який постійно розмовляє з батьком! Він не цікавиться моїм життям, мріями, надіями. Не заходить вже до мене тиждень… Хоча я цьому і рада, чесно кажучи. Але так не повинно бути.

Марічка заперечливо покрутила головою.

— Він може сто разів бути вам неприємним. Та не показуйте цього! Зробіть вигляд, що вам хочеться його бачити. Що ви йому раді. Постріляйте очима, покрутіться перед ним, погладьте якусь річ, натякаючи на своє бажання…

Тетяна не витримала і відвернулась від жінки. Вона прикрила свої очі й голосно промовила:

— Господи, що ти таке кажеш! Я не можу це чути.

— Пані! — з роздратуванням відповіла Марічка. — Тільки так ви повернете собі чоловіка. Уж повірте, якщо він знайде в вас насолоду, то ніякі інші жіночки не будуть грозити вашому шлюбу.

Тетяна скривилася та стиснула спинку стільця.

— Я не буду. Не хочу про це чути. Повинно бути не так.

— А як? — перехопила Марічка. — Забудьте про ті історії в книжках, пані! Зараз у вас той чоловік, якого обрала ваша родина. І він ніколи не зміниться… Та ви можете спасти себе і мене, просто спробувавши відноситися до нього по-іншому.

— Я його не люблю, — як випалила пані. — Нехай кохається з тобою, лише мене не чіпайте. Я згодна.

У Марічки кольнуло в серці. «Так от ти яка, стерво, — подумки вилаялася, — не спиш зі своїм чоловіком, потім звинувачуєш мене у підлості, мучиш мою совість, а зараз, — на тобі, — кидаєш мене напризволяще!»

— Ні, пані, так не піде! — злісно сказала Марічка і підірвалась з місця. Вона попрямувала до дверей, і перед тим як вийти, промовила: — Скажу пану, що ви заборонили мені ходити наліво. Буду цнотливою як дитина. А ви скористайтеся нагодою та спробуйте на ділі мої поради. Він буде злим та голодним, в мить клюне!

— Що? Ні! — схопилася Тетяна, та кріпачка вибігла з кімнати. Поки дівчина докульгала до коридору, Марічка вже зникла з поля зору.