Народжена в кайданах

Пан похмуро дивився на лист, що покоївся на столі. Сьогодні прийдуть слідчі. Всі довідки від лікаря вже були заготовлені, тому побоювань щодо несподіванок на серці не спостерігалося. Але напруження викликало те, що прийти повинен був слідчий Журавльов, дуже прискіплива і допитлива людина. Він докопувався до дрібниць і міг вийняти навіть мертвого з могили.

Після сніданку Якуб завершив свої справи з листами та наказав Анці зібрати всіх слуг у залі. Там він провів челяді коротке роз’яснення тому, що сьогодні буде відбуватися. Пан озвучив ряд питань, які можуть ставити кожному слузі, та надав конкретні відповіді, які повинні бути озвучені. За гарне виконання справи було обіцяно певні поблажки та грошову винагороду. Звичайно, ці слова нікого не залишили байдужими.

Слідчий приїхав після обіду, у супроводі двох охоронців та пана Трухіна. Це був чоловік тридцяти п’яти років, блідий, з рідким рудим волоссям та великим чолом. Підстрижені вуса стирчали по боках, а невеликі, круглі окуляри час від часу збільшували очі. Він дивився на оточуючих безпристрасно, не даючи нікому надії на поблажку. Якуб зустрів слідчого біля дверей і протягнув руку. Той злегка потиснув її, ніяк не змінюючи свій холодний вираз обличчя.

— Володимире Олексійовичу, — промовив Якуб, який і сам озброївся насторожуючим поглядом.

— Пане Якуб, — відповів слідчий.

Трухін ніяк не привітав господаря маєтку, але нервово звернувся до Журавльова:

— Розпочнімо вже, мені треба швидко забирати доньку з цього кубла.

— Обережніше зі словами, — підвищив тон Якуб, та слідчий перебив обох:

— Ми будемо працювати згідно з протоколом, — він повернувся до Якуба. — Ведіть нас до кабінету.

Там і розпочався перший етап допитування, у якому Якуб розповів свою версію подій, показав синці та висновок лікаря. Слідчий уважно вичитував документи, в той час як пан Трухін став наїжджати на Якуба і звинувачувати в брехні. Журавльов те й діло встрявав у цю словесну перепалку і ніяк не міг зосередитися на вивченні висновку.

Обидва чоловіки кипіли, особливо старий пан. Він не міг повірити своїм вухам, коли Якуб щиро заперечував свій зв'язок з кріпачкою і звинувачував Тетяну у вигадливості. Хоча Ігор Михайлович не сильно рахувався з думкою своєї доньки, та вірив він їй безсумнівно. Тетяна достатньо емоційно писала про те, як Якуб гучно кохається зі служницею, після чого та заходить у кімнату і починає її в усьому винити. До того ж розмовляє з нею таким тоном, у якому геть відсутній хоч якийсь натяк на повагу! Читаючи того листа, Трухін не знаходив місця своєму гніву. А побачивши ту саму кріпачку на власні очі, миттю відкинув всі сумніви: зустрічав він таких жінок, тож добре знав, на що вони здатні. Їм лиш би голови чоловікам кружляти, а там і доїти почнуть, як корову. Звичайно, його тендітна Тетяна не спроможна була поставити таку діваху на місце. Та здатний був сам Трухін, що і поспішив зробити того разу на кухні.

Врешті-решт Журавльов вичитав документ і щось відмітив у своїх паперах.

Потім чоловіки направилися до кімнати Тетяни. Дівчина одразу напружилася, коли побачила таку кількість людей у своїх покоях. Та помітивши батька, вона аж посвітлішала. Журавльов розпочав допит, але дівчина дещо запиналася, наче боялася говорити до кінця. Це і не дивно, адже майже навпроти неї стояв насуплений Якуб, який схрестив на грудях руки та пильно дивився в її обличчя. Трухін встряг у це неподобство, в результаті чого знову розпочалася перепалка. Слідчий вимушений був виставити обох чоловіків за двері, залишивши з ними двох охоронців. У якості свідків було покликано Анку та Ірину.

Допит Тетяни тривав близько години. Якуб те й діло ходив зі сторони в сторону, нервуючи через таку тривалість процедури. Що там вона розказує про нього? Чи дуже переконливо говорить? Чоловік не знаходив собі місця, а Трухін те й діло вставляв гострі коментарі:

— Отак я повірив тобі, довірив свою доньку, а ти, пройдисвіт, так відплатив! Але нічого, скоро всі дізнаються, яка в тебе чорна душонка…

— Брехня! — гримнув чоловік у відповідь. — Ти навмисне наговорюєш на мене, аби не дивитися правді в очі. Твоя Тетяна хворіє, їй тямиться якась маячня. Але ми справимося самостійно.

— З тою кріпачкою справитеся? — продовжував приказувати Трухін, спираючись спиною на стіну й згорнув руки у грудей. — Яка ганьба!...

Зрештою вийшов Журавльов, а за ним і Анка. Якуб поспішив підійти до слідчого, та той лише підняв руку і не відривав погляду від паперів.

— Коментарі — згодом. Приведіть наступну постраждалу…

***

Марічка повільно підіймалася на другий поверх, з побоюванням поглядаючи на кабінет пана. Там зараз було людно.

Жінка хвилювалася, адже ніколи ще не брала участі в таких справах. Вона не розуміла, що їй буде за ті відповіді, які вона збирається надати. Чи відкриється брехня? Якщо так, чи посадять її в чорну?...

По тілу промайнув холодок. Вона зайшла усередину. Хоча в кімнаті перебувало багато незнайомих людей, Марічка одразу зустрілася поглядом з Трухіним. Від його виду всередині все здригнулось. Давно вона не бачила такої ненависті до себе.

— Сідай, — звернувся до Марічки слідчий і вказав на найближчий стілець. Жінка невпевнено сіла та оглянулася навкруги. Трухін все ще стояв осторонь і дивився на неї з-під лоба. Якуб обперся об стіл і переводив погляд то на Марічку, то на слідчого. Він явно готувався встрягати в бесіду та оборонятися. Двоє охоронців, що всюди супроводжували Журавльова, теж дивилися навкруги, аби у кімнаті зберігався порядок. Проте те й діло поглядали на кріпачку, яка була однією з ключових винуватиць цих подій. Вони знали про суть конфлікту і, можливо, подумки оцінювали жінку: чи вартувала вона того, щоб заради кохання з нею пан ризикував репутацією та став учасником такої гучної справи?

Марічка це помітила й опустила очі.

Їй все більше хотілося збігти з цього клятого місця. Та слідчий тільки розпочинав. Чоловік присунув до неї стілець, сів навпроти й дістав папір у твердому переплетенні.

— І так, — розпочав Журавльов, — ти Марія Мазниченко, вірно?

Жінка трішки оторопіла від дивного питання і боязко поглянула на Якуба. Той насуплено дивився на те, що відбувалося. Від її погляду він похмурнішав ще більше, проте ледь помітно кивнув.

— Так, — згодом відповіла Марічка.

Журавльов помітив те хвилювання, проте нічого не сказав. Після почутої відповіді чоловік продовжив:

— Скільки ти вже працюєш у цьому маєтку?

— З минулої осені…— почала Марічка.

— Нічого собі! — не витримав Трухін. — Майже рік триває цей содом! І, маючи коханку, ти зі спокійною совістю пішов сватати мою доньку?

Трухін кинув на Якуба глузливий погляд, та у голосі чулася образа та біль. Старий пан все більше усвідомлював ту підлість, із якою зіштовхнулися вони з донькою. Та Якуб лише гримнув у відповідь:

— Брехня!

— Заспокойтеся! — встряг слідчий і знову повернувся до жінки. — У довідці лікаря зазначено, що ти вагітна. Хто батько дитини?

Після того питання Марічка аж спалахнула. Тож усі ці люди щиро вважають її повійницею? Для цього й викликали, аби принижувати? У Марічки почервоніли щоки, вона не витримала і, дивлячись в очі Журавльова, відповіла:

— Пане, в мене є чоловік! Я заміжня жінка!

Після цього Марічка оглянула всіх, хто був присутній у кімнаті. Здавалося, що вона готова вскочити та накинутися на кожного, хто посмів би їй щось заперечити. Тим часом Якуб надав слідчому якийсь документ.

— Тут все зазначено. В неї є чоловік і троє дітей.

Журавльов уважно став вивчати документ. Навкруги всі мовчали.

— Добре, — відповів слідчий, після чого знову звернувся до Марічки, — але у довідці зазначено, що ти вагітна лише декілька місяців, а ось працюєш у маєтку давно. Виходить, з чоловіком ти не бачилась.

Трухін аж здригнувся від почутого. «Декілька місяців…саме стільки моя Тетяна одружена за цим нелюдом».

— Вона щонеділі їздить додому, — встряв Якуб. — Це ніде не зазначено, проте підтвердити може будь-яка людина з маєтку та сусіди, які бачили її у себе вдома.

— Щонеділі? — здивовано перепитав слідчий. — Забагато вихідних ви даєте своїм слугам…

— В неї маленькі діти, тому пішов на зустріч, — відповів пан.

— Так а навіщо ви взяли на прислуговування жінку, з якою виходить стільки незручностей? В мене є інформація, що з нею тут проживає маленька дитина, яка постійно голосить і заважає оточуючим…

Марічка опустила голову. Її серце защемило, знову стали накатувати сльози. «Це Тетяна наговорила, — думала вона. — Всі інші обожнюють мого Миколку. Господи, яке приниження…»

— Так склалося! — роздратовано став відповідати Якуб. — Я зовсім випадково зайшов у дім Мазниченків. Виявилося, що їх мати гарно готує…

— Гарно готує, чи щось інше…— тихо прошипів Трухін.

— …Тоді прийшла думка, що її можна пристроїти на нашу кухню, там від неї буде більше користі, ніж на полях. Стара служниця якраз перестала справлятися зі своєю роботою. Я її відправив у село…

Якуб поспішив протягнути слідчому документ, той одразу почав вчитуватися. Пан показав на якийсь рядок і продовжив:

—…ось, скільки їй було років. Тут зазначено, що вона працювала ще за мого батька.

Слідчий ствердно кивнув, зосереджено вивчаючи рядки.

— Я вирішив, що нинішню кухарку поставлю служницею, а цю кріпачку — на кухню. Та згодом з’явилася проблема. Через свій вік кухарка не справлялася з обов’язками служниці. Я зрозумів, скільки на мене може навалитися проблем: перевірити стару кухарку, чи витягне нову роботу; знову шукати служницю серед селян; постійно ризикувати, адже чим більше нових людей у маєтку — тим більше проблем. Тож, я вирішив не морочити собі голову. Поставив цю кріпачку у служниці. Подумав, хай зараз буде так, потім переставлю на кухню…

Кажучи це, Якуб аж схопився за голову:

— Так, це все може виглядати нераціонально, але ви розумієте, скільки непотрібних проблем могло впасти на мою голову? Мені і після батька вистачає, що розгрібати. Проблеми з врожаєм вимушують шукати якісь нові методи культивування. Бо від землеробства в нас зараз одні збитки. Мене саме ці питання хвилюють, а не те, хто буде готувати їжу та мити підлогу.

Якуб став підтверджувати свої слова документами. Здавалося, що чим більше паперів він підсовує слідчому, тим більше той вірить у невинність…

У Трухіна в очах аж потемнішало. Він знав, що кожне слово Якуба — брехня. Старого абсолютно не бентежило те, що приводом для сумнівів був лише один лист від доньки. Він беззастережно вірив у чесність Тетяни, до того ж нинішній хворобливий вигляд дівчини ще більше підливав масла у вогонь його образи.

Старий пан підірвався з місця і направився до слідчого:

— І ви дійсно йому вірите? Ви вірите? — став кричати Трухін. Червоний від злості, він впився своїм поглядом у Журавльова та аж дрижав від люті. Марічка гарно пам’ятала цей стан. Вона швидко вскочила і стала біля поліцейських. Тим часом Трухін продовжував:

— Ви бачили мою доньку? Що ці падлюки з нею зробили? Вони морять її голодом, бідна встати не може…

— Заспокойтеся! — почав приказувати слідчий, та старий пан не замовкав:

— Я заберу її сьогодні ж, і ніщо мене не зупинить: ні закон, ні головорізи цього сволоти… — чоловік знову глянув на Якуба. Та пан лише схрестив руки на груді й задоволено дивився на це дійство. Така поведінка тільки шкодила репутації Трухіна.

— Припиніть! — вигукнув Журавльов, після чого Трухін замовк і відійшов. Слідчий провів його пильним поглядом, після чого промовив:

— Тільки слідство вирішить, надавати вашій дочці розлучення, чи ні. Якщо ми виявимо, що її звинувачення справедливі — тоді вона отримує розлучення і зможе повернутися додому. А зараз будь-які ваші спроби забрати доньку будуть розцінюватися як викрадення і отримають належне покарання. Я зрозуміло вам пояснив?

Трухін стиснув зуби.

— Ви просто всі хочете, щоб моя донька померла!

Після тих слів чоловік направився до дверей, а потім зі всієї сили гримнув ними на останок…

Червоний від злості, Трухін спускався по сходах і наче не бачив нічого навкруги. Голову затьмарили змішані думки, злість та образа.

«Сволота, ото пригрів зміюку біля серця… Він знає, що Тетяна спадкоємиця. Хотів спекатися від неї, аби отримати мої землі і надалі трахатися зі свою кріпачкою. Виродок. Тільки він не подумав, що спочатку для цього треба прикінчити мене!...»

Старий пан направився до виходу з маєтку. Відчинивши двері, він відчув, як свіже повітря охолоджує його палаюче обличчя. В голові стало трішки прояснятися.

«Чи він давно спланував моє вбивство. Я чув, що в цього пройдисвіта є своя банда, яка вчиняє беззаконня за гроші. Але не вірив. Не хотів вірити…» Від цих думок в душі старого похололо. Тільки зараз він став розуміти, в які справи вляпався. Думки зароїлися по-новому колу. Він збагнув, що понад усе зараз хоче лише одного: аби ті здогадки виявилися брехнею.

Тут у ніс вдарив запах тютюну. Старий пан повернувся й побачив кріпака, який обперся ліктем на віз та розкурював люльку. Чорнявий, зморшкуватий, з довгими тонкими вусами. Трухін направився до нього, навіть сам не розуміючи чому.

Богдан побачив, що до нього йде старий пан. Чоловік навіть трішки випрямився, хоча накурювати продовжив.

— Давно тут служиш? — відразу запитав Трухін.

— Літ зо три, — неспішно відповів Богдан, втягуючи дим.

— Мабуть, всі тут знають про походеньки свого господаря, — продовжив старий. Та кріпак лише знизав плечима.

«Прилякані», — промайнуло в голові Трухіна. Чоловік став розмірковувати, як розговорити того кріпака, та Богдан раптом сам продовжив розмову:

— Не чув за господаря, — задумливо відповів Богдан, — а ось кріпачка ця дійсно гуляє. Перед кожним роздвигає ноги. Курва. Ніхто її тут не любить.

Трухін аж підплигнув від цих слів. На душі стала з’являтися надія.

— Кріпачка! — підхопив старий. — Я знав, що то з нею проблеми! І перед паном розгулює?

Богдан махнув рукою і задумливо глянув кудись у даль.

— Вона може очі строїти скільки хоч, та господар наш — чоловік серйозний. Різок надає — перестає. А натура в неї така. Чорна душонка.

Трухін стиснув зуби й посміхнувся. «Хоч би це була правда!» — подумки благав старий.

— Так що, пан з нею не водиться? — знову став допитуватися Трухін. Богдан похитав головою.

— Говорю ж вам, господар наш — чоловік серйозний.

У старого аж відлягло від душі. «Може, моя Тетяна дійсно щось переплутала. Та кріпачка її зачіпала, а Якуб недостатньо заступився, тому і подумала таке. Так, цей лях теж «молодець», що до такого довів. Але він заклопотаний своїми проблемами, може не побачив…»

— І що, — продовжив Трухін, — кріпачка ця зачіпає свою господарку?

— О! — раптом посміхнувся Богдан. Та в голосі його відчувалася прикрість. — Ще й як. Кричить на неї, а деякі казали, що і руку підіймає…

— Що? — вигукнув приголомшений пан.

— Ходить, накручує її. Скоріше за все та Марічка і почала балакати про пана, аби вашу доньку до смерті довести.

Почуті слова настільки вразили старого, що він не міг зрушити з місця. В його голові знову почалась мішанина, але думки більш менш сходилися до одної: Якуб не винен, то ця гнида все накрутила. Це відкриття було для Трухіна як сильний ляпас. Проте одночасно стало і великою радістю.

— Як її звати, кажеш? — діловито запитав пан.

— Марічка Пилипівна! — відповів кріпак.

— І чому господар не накаже її за таку поведінку, не вижене з маєтку…— вголос роздумував Трухін, — адже розповідають про нього, що за проступок і вбити може…

Богдан поспішив встрягти у той монолог:

— Господар зараз зайняті, в нього проблема на проблемі… Не впевнений, що він якось вирішить все найближчим часом... Може поб’є її разів п’ять, та й кине. Вона ж вагітна, кажуть…

— От сволота, — пошепки промовив пан.— Нагуляла дитину, а зараз прикривається нею.

— Вам би самому з цим розібратися, — раптом сказав Богдан. Трухін перевів на нього погляд.

— Це ти на що натякаєш? — застережливо промовив пан. Та кріпак лише звів плечима, тримаючи в руках свою люльку.

— Вона ж нікуди не дінеться, — наче не чуючи питання міркував Богдан. — Продовжить вештатися перед паном, шкодити господині, всім тут на голову лізти. Цю заразу законом не налякаєш. Треба по-іншому говорить…

— І як я з нею «поговорю»? — не заспокоювався Трухін. — Це не моя власність, я не маю права їй погрожувати, тим паче бити.

Богдан набив в люльку тютюном та й продовжив:

— Отож, плювати вона на ваш закон хотіла. А ви за нього продовжуєте триматися, їй на радість.

— Кажи прямо, товариш. На що ти натякаєш? — нервово промовив пан, відчуваючи, що вирішення його проблеми знаходиться десь поруч.

— Ну, — неспішно став відповідати Богдан, — можливо є у вас пара-тройка молодиків, які могли б заскочити до неї «в гості»…

— Це незаконно… — простогнав старий, та кріпак продовжив:

—… вправили б їй голову, поговорили гарненько. А краще — зі світу цього зжили. Тоді ваші проблеми відпали б самі собою.

— І потім почнеться розслідування, після чого з’являться нові, — логічно довершив пан, подумки відкидаючи ту ідею. Та Богдан не відступав:

— Нічого вони не здогадаються, якщо ділом займеться знаюча людина.

Тут до Трухіна дійшло, на що натякає цей чолов’яга. В серці щось зашкребло, сумніви так і хотіли встрягти у ті роздуми, що весь час велись у голові старого пана. Та як згадав він свою Тетяну, немічну та кволу, що лежить без сили й плаче днями на проліт… Як уявив собі ту велику, сильну кріпачку, що стоїть над його тендітною донечкою та принижує її своїм бридким словом — пекуча злість ударила з новою силою, старий вже нічого не міг з цим зробити.

— Скільки ти хочеш? — серйозно запитав Трухін, впритул дивлячись на Богдана. Той дещо замислився, після чого промовив:

— П’ятдесят рублів. І ви більше ніколи не почуєте про Марічку.

Трухін стиснув рота. Сума не велика, проте діло нечисте. Зрадницька невпевненість знову стала підіймати своє слово. «Це вбивство, а вчиняти таке — не по-християнськи… Кріпачка вагітна, а значить, смерть буде подвійна…»

На мить Трухін задумався. Та в душі поспіли інші доводи: «Якщо не помре ця дівка, то загине моя донька. Розмовою тут діло не владнати, лях не хоче займатися своїми слугами. Моя Тетяна може вмерти через цю кріпачку. Боже! Якусь гниду, яка і висовуватися не повинна… Скільки зла вона вже вкоїла. Якуб сліпий, нічого не робить. А їй тільки в радість. Моя Тетяна… тільки я можу її захистити. Нехай я буду горіти в тому пеклі, але моя донечка буде жити, буде захищена…»

Так думав старий пан і впевнено подивився на Богдана. Не зводячи з кріпака очей, чоловік поліз рукою у кишеню свого піджака і вийняв стопку невеликих папірців. Він глянув на них і витяг одну.

— П’ятдесят рублів, — промовив він, протягуючи Богдану гроші. Той з недовірою глянув на папір, проте взяв.

— Не бачив таких, — промовив кріпак.

Трухін поблажливо усміхнувся, після чого відповів:

— Це і не дивно, звідки тобі такі гроші бачити.

— Добре, — промовив Богдан. — Тільки в мене є одна умова. Ніколи не кажіть Якубу про те, що я зроблю.

— Ніколи! — впевнено відповів Трухін. — Це наша з тобою справа, яка його ніяк не стосується. Навпаки, цей твій вчинок змінить і його життя на краще. Будь спокійним.

Богдан кивнув.

Через деякий час Трухін відійшов від кріпака і направився до входу. Він все ще до кінця не усвідомлював, на що пішов.