Народжена в кайданах

Як тільки Марічка отримала свій пашпорт, то одразу стала вирішувати питання з торгівлею. Вона знову запрягла гончаря та відправилася у місто, де поспішила відвідати місцеве управління і домовитися про продаж свого товару. Також гончар порадив налагодити стосунки ще з однією людиною — Гершком Аксельбантом. Ніхто не міг точно сказати, чим займається цей чоловік. Судячи з фамілії, він має промишляти плетінням бахроми та шнурів. Але рід діяльності цього дивного типу був набагато ширшим. Як розповів гончар, цей Гершко курує весь ринок, покриває купців, які заручилися його підтримкою та швиденько зживає конкурентів. Звичайно, кожен «підопічний» має сплачувати йому певний податок. Але при гарному продажу це не так вже й помітно.

Спочатку Марічку дещо взбісила ця новина. Вона так хотіла окупити своє діло, побачити той навар! А тут постійно гроші стягують: і подушне заплати, і податок за торгівлю дай, тепер ще і цьому незрозумілому Аксельбанту треба відплатити. Проте вона вирішила поїхати на зустріч з тим чолов’ягою. Хоча б побачити що воно таке та чого чекати.

Вони зайшли у велику цегляну будівлю, яка знаходилася прямо на головній площі ринку. Марічка подумки зраділа, що цей чоловік проживає саме в такому домі, адже завжди мріяла опинитися всередині приватного міського будинку. Як тільки гончар з Марічкою зайшли в середину, то відразу потрапили у маленьку вітальню, достатньо світлу попри свій розмір. В очі кинулися величезні сходи, що вели на вищі поверхи. Темні дерев’яні меблі блищали на фоні рожевих стін. Збоку стояв невеликий столик, за яким сидів похмурого вигляду чоловік. Той одразу підвівся, коли відвідувачі зайшли в середину. Гончар коротко розповів про ціль візиту, після чого їх було направлено на верхній поверх.

Марічка підіймалася і постійно оглядалася навкруги. Ось воно яке, багатство міста! Можливо, і вона коли-небудь житиме в такому будинку. Заробить грошенят та й виїде зі свого злощасного села?

Гершко Аксельбант виявився високим, товстим чоловіком років п’ятдесяти, з чорнявою, закрученою шевелюрою на голові, чорними вусами та великими очима. Побачивши Марічку, він одразу розплився в посмішці, став щось шуткувати, кидати гуморески.

Такий прийом дещо заспокоїв жінку, адже під ім’ям Гершка Аксельбанта вона уявляла кого-небудь на кшталт Якуба, чи розбійника Чупруненка. А тут їх зустрів веселий єврей, який ще й жартами розкидається. Марічка одразу втямила, як з ним розмовляти: вона широко відкривала очі на ті його слова та сміялась історіям, які лізли з Гершка наче бур'ян з городу. А єврей цей, бачачи як щиро посміхається Марічка, все заливає і заливає, мабуть думаючи, що це дійсно веселить молодицю.

— А він їй говоре: Фаечка, ну ви б вже плаванням зайнялись, зовсім форму розтратили, — весело розказує Гершко, округлюючи свої й так великі очі. — А вона йому: ой, я вас умоляю, вон кіти все життя плавають і шо, стройніше мене стали?

Марічка дзвінко розсміялася на цей жарт, наче розуміла сказане і знала, що таке «кіт». Пройшло вже пів години. Гончар сів собі в кінці кабінету і понурив голову, наче засинаючи. Проте Марічка особливо не страждала. Вона була вражена красою приміщення та незвичайністю ситуації, у якій опинилася. Також вона уважно слухала історії, адже скоріш за все такі розмови для міських жителів — звичне діло. Жінка сміялася і кожного разу ловила себе на думці, що цей Гершко так і не поцікавився хто вона така і навіщо прийшла. Зрештою між тими жартами промайнула пауза, і Марічка поквапилася встряти зі своїм словом:

— А ми ось к вам з одним ділом прийшли, — почала молодиця. Гершко округлив очі й здивовано промовив:

— О, так ви по ділу? Як цікавенько!

— Так, — посміхнулася Марічка, — мій сусід розказав, що з вами торгівлю треба узгодить.

— Торгівлю? — ще дужче здивувався чоловік і наче сполохано глянув на гончаря, потім на Марічку. — Ви?

— Угу, — кивнула жінка, — я хочу продавати мед.

— От діла… а я гадав, що ви завітали побалакати! І думати не починав, що така красива жінка буде на ринку торгувати.

Марічка дещо спантеличилась, чи Гершко правду каже, чи кепкує. Та єврей поспішив перервати недоречну паузу.

— А це не ваш чоловік? Сусід? — запитав він і знову перевів сполоханий погляд на гончаря.

— Мій чоловік зараз на пасіці, — поспішила відповісти Марічка,— медок на ваш риночок спішить назбирать…

— Медок? Риночок? Та я бачу, ви наша людина! А звати то вас як?

Тут чоловік дістав з ящика якийсь папір і вмокнув перо в чорнило. Жінка аж випрямилася. Видно, вже береться за діло.

— Марічка…ой, Маргарита.

Гершко підняв голову і після деякої паузи промовив:

— Маргарита! Яке благородне ім’я.

Потім чоловік знову прийнявся писати й промовив:

— А батька як звуть?

Марічка не одразу втямила питання, але згодом зрозуміла:

— Лев!

Чоловік витягнув обличчя у здивуванні й закивав головою.

— Оце я розумію — ім’я! А звідкіля будете? Не з царського палацу, часом?

— Краще! — посміхнулася Марічка, остаточно зрозумівши настрій Гершка. — З козацьких степів, як і належно диким тваринам.

Гершко аж підплигнув від тих слів і знову закивав:

— Так ви опасна жінка! Думаю, ви швидко на нашому ринку зорієнтуєтеся. Хто медку не купить, того — хап, — і вкусите.

Марічка дзвінко засміялася. Наче все йшло по плану.

— А який мед продаєте?

— Це квітковий, липовий мед, — поспішила відповісти Марічка. — Духмяний, прозорий, він прямо розтікається по ложці, коли набираєте його до обіду. По запаху нагадує сонячні дні літа, коли в повітрі лунають квіткові аромати. Він просто тане у роті, підсолоджуючи тим самим життя…

Гершко відірвав свої круглі очі від листа і глянув на Марічку:

— Оце ви розказуєте! Думаю, ваш товар розлетиться, як гарячі пиріжки!

— Уж повірте, — схопилася за ті слова Марічка, — я вкладую в цей товар душу.

— Можете не вмовляти! — з напускною серйозністю відповів Гершко. — Я і так згоден!

Через деякий час вони прийнялися обговорювати угоду. Як виявилося, Марічка повинна буде віддати тридцять відсотків від свого доходу. Це неприємно вразило молодицю, особливо тоді, коли вона дізналася скільки це в грошах. Проте навзаєм вона отримувала гарантоване місце на ринку, захист від розбійників та конкурентів, деякі поблажки від управління міста, а також запрошення у місцеву спілку купців. Остання пропозиція стала для жінки вирішальною: вона погодилась.

Марічка поверталася додому наче п’яна. Вона не бачила навкруги ні людей, ні природи. Думки все ще вирували у місті. Торгівля та власне діло викликали у серці неймовірне піднесення. Але думка про те, що вона стане крутитися серед зовсім іншого класу людей вщент сп'яняла розум. Вона бачила тих торговців. Говорять як і Марічка: просто, хитро, з гостротою. Але як одягаються, як живуть! У кожного свій віз, велика кількість товарів. І це тільки те, що молодиця встигла помітити. А в яких будинках проживають, як одягаються їх жінки, діти? Можливо, вона таки загляне у те незвідане царство, доторкнеться до загадкового. А потім і сама туди втиснеться, родину забере. І таким чином з кріпачки перейде у поважні пані! Марічка аж викрикнула від такої перспективи. Серце калатало, як скажене. Хотілося скоріше розпочати торгівлю, і довести всьому світу, що вона — може.

В першу чергу — самій собі.

***

Згодом Марічка вийшла на свій перший продаж. Вона взяла з собою Максима та гончара, який знався у грошах і міг допомогти жінці з розрахунками. Марічка і сама призвичаїлася рахувати карбованці, та поки ще не відчувала впевненості.

Першого дня Марічку чекав тріумф — вона розпродала свій продукт за декілька годин. Люди так зраділи тому меду, що навіть не зважали на завелику ціну і купували товар без зайвої реклами. Звичайно, траплялися і ті, хто намагався торгуватися, збити ціну. Марічка навіть завелась від тих торгів і з пів години сперечалася з якимось дідуганом, аби зійтися на ціні. Але вдячних покупців виявилося вдосталь, тому жінка розпродала товар без збитків.

— Це просто неймовірно! — проговорював Гершко, коментуючи успіх Марічки. Жінка як раз заскочила в його кабінет, аби занести домовлену частку. — І скільки у вас ще є меду?

— Чекаємо на наступний врожай, — з посмішкою відповіла молодиця.

— Вам однозначно потрібно розширятися, — нетерпляче відповів єврей, — на цей товар є запрос.

Ті слова втішили самолюбство Марічки, проте жінка була дещо розгублена.

— Розумієте…— почала вона. — Моя пасіка — затія дуже ризикова. Вона знаходиться в місцях, у яких легко можна полягти через турків…

Жінка коротко розповіла про свій дім та ті степи, що частенько дрижать від звуків шабель. Гершко замислився:

— Звичайненько, звідки краще поїхати…

Марічка знизала плечима.

— Ось тому і хочу заробити грошенят. Дістати хату в кращому місті, перевести родину, пасіку…

Гершко з розумінням закивав і продовжив:

— Ну, тоді поторгуйте ще декілька разів, а там і глянемо-с. Якщо улов буде таким же гарненьким, то допоможемо з переїздом, владнаємо справу…

Ті слова надихнули Марічку. Та життя знову опустило в непросту реальність. Жінка розуміла, що може торгувати не так часто, як хотілося, адже врожай бджіл збирається рідко, а об’єми його не задовольняли потреб.

«Дійсно, треба розширятися, — промайнуло в голові,— і молитися, аби турки не збили мою пасіку».

Таким чином Марічка прийняла рішення виділити для пасіки більшу територію та добудувати ще десяток вуликів.

Але окрім справ торгових, жінка затіяла встряти й в діла світські. Одразу після торгів вона опинилася на великому застіллі купців, яке люб’язно зібрав Гершко. Він познайомив Марічку і Максима з колегами та запропонував місце за столом.

Вони зібралися в широкій залі, посередині якої стояв довжелезний стіл, заставлений всілякими стравами та напоями. В центрі красувався великий мідний самовар. Люди посідали на свої місця і відразу прийнялися за розмову. Спочатку вона була достатньо одноманітною, в основному слово тримав Гершко, який те й діло підіймав всілякі тости. Та згодом торговці розбилися по групках та стали вести власні бесіди.

Марічка не могла відірвати очей від оточуючих. Особливо її вразили жінки: пишні, розодягнені, надухані. Які вони гордовиті собою, які багаті! Плаття будь-якої з них можна було розглядати годинами. А ті капелюшки!... Мрія, а не головний убір. Марічка помітила тенденцію, що більшість жінок були товстенні, а ось їх чоловіки — худющі. Звичайно, зустрічали й протилежні пари, проте молодиці було достатньо побаченого, аби зробити висновок: якщо вона залишиться купчихою, то ніколи не буде голодувати.

Марічка мовчки захоплювалася побаченим, проте сама й слова не могла вимовити. Люди навкруги дивилися на неї, як на дикого звіра. Дійсно, жінка виглядала на їх фоні як дитина, а поводила себе розгублено, наче дівиця на першому побаченні. Хоча молодиця була далеко не худою, та на фоні купчих виглядала як гілка біля могутнього ствола. Жінки блищали своїми капелюшками, пестрили різнокольоровими платтями та гордовито розмовляли між собою, високо тримаючи голови. Натомість Марічка сиділа у своїй вишиванці, червоній спідниці та косою на плечі. І хоча на жінці були прекрасні коралові буси, великі сережки, а головне — молодість — чого так не вистачало поважним купчихам, Марічка відчувала себе недоречною. Вона вже знавала це відчуття одного разу, на весіллі Якуба…

І якщо молодиця хоч якось намагалася встряти у розмову, відповідала на питання, реагувала на прохання щось подати, то Максим її взагалі сидів тихше миші, хоча й міг би вразити всіх своїм красним словом.

Вже на середині банкету Марічка почала ловити на собі зацікавлені погляди. Видно, люди наговорилися про своє, тепер прийнялись і молодицю обговорювати. Більшість жінок дивились якось зверхньо, те й діло переводячи погляд в сторону, коли Марічка намагалася поглянути в очі. Деякі чоловіки дивилися з цікавістю, а часом і занадто відверто. Це стало бісити їх дружин, які спішили заручитися підтримкою подруг та почати тикати пальцем в сторону жінки. Така поведінка стала зачіпати її за живе. Вона одразу втямила, що якщо не подружиться з тими купчихами, то не бачити їй успіху у спілці. Марічка зрозуміла: ці кабалки правлять тут балом.

Гершко те й діло намагався залучити молодицю до розмови. Він запропонував розповісти громаді про свої степи, набіги, козаків. Та в Марічки та промова щось не клеїлася. Їй стало ніяково, шум десятка голосів почав давити на голову. Зрештою вона відпросилася поїхати додому, і через пів години вже знаходилась у возі…

Невдала вечеря перекрила собою весь тріумфальний продаж. Тільки на третій день жінка збагнула, що вона перейшла на новий рівень власного життя. Лише після того, як знову пройшлася по полях, оглянула бджіл, попоралася з квітками, Марічка присвоїла собі ту перемогу. А до цього лише ночі не спала і все прокручувала в голові погляди купчих та можливі плітки про неї.

Зрештою жінка взялася за збільшення своєї пасіки й заготовила все, аби зібрати гарний врожай для наступного продажу. Вона пересилила себе і таки поїхала на черговий збір купців. Зустрічі продовжували закінчуватися невдачами, до неї відносились як до чумної, чужої, біднячки. Та згодом Марічка потоваришувала з однією старою купчихою, яка запросила її до свого жіночого кола знайомих. Так за довжелезним столом у неї з’явилося постійне місце.

Наступного року молодиця вже міцніше схопилася за місто. Вона продала врожай меду, який був вже втричі більший за попередній; заробила непогану суму грошей, яка дозволяла не тільки заплатити всі податки, але і зробити хороший запас. Та головною перемогою Марічка вважала посилення свого статусу серед громади купців. Тепер вона сміливо висловлювала свою думку з критичних питань, володіла увагою всього столу, мала своє коло подруг і навіть таємних прихильників, які не наважувались якось проявляти свої почуття, проте завжди супроводжували слова Марічки захопленими поглядами.