Народжена в кайданах

Якуб не знав, куди виплеснути злість. Він ще в суботу дізнався, що Марічка без дозволу поїхала з маєтку. А це, в свою чергу, ставило під загрози його плани. У неділю мав приїхати лікар.

Пан розпланував все до дрібниць. Лікар огляне Тетяну та оформить документ, в якому підтвердить, що жінку ніхто не ніколи не бив. Також він подивиться Якуба та Марічку, опише ті побої, що залишив старий пан, і видасть папери, які підтвердять насильницькі дії Трухіна. Заодно лікар огляне кріпачку на наявність вагітності. Таким чином, у Якуба будуть всі докази, що допоможуть уникнути ганебного розлучення.

Наступного дня чоловік відправив побитого Петра за Марічкою, та наказав повернутися якнайшвидше. Лікар був на підході.

Близько об одинадцятій лікар вже оглядав кволу Тетяну, яка декілька днів не вставала з ліжка. Пан схрестив перед собою руки й насуплено дивився на процес. Біля дверей також стояла економка.

Лікар, чоловік не молодий, з сірим волоссям та охайно підстриженими вусами, поклав якийсь апарат на верхню частину грудей Тетяни та уважно слухав. У кімнаті стояла тиша, в якій можна було почути важке дихання дівчини. Через деякий час лікар зняв апарат, поправив свої окуляри та пересів за стіл. Він вмокнув перо в чорнильницю і розпочав писанину.

Якуб підійшов до столу та став розпитувати:

— Михайло Івановичу, що скажете? Чи є якась загроза життю?

— Ні, — заперечливо покивав чоловік. Його голос був тихим і рівним, що заспокійливо впливало на оточуючих. — У пані Тетяни чисте дихання та нормальний пульс. Проте присутнє малокрів'я. Саме ця хвороба і прикувала вашу дружину до ліжка.

— І що робити? — не заспокоювався Якуб.

— Варто гарно їсти. Виписую для пані триразове харчування. У раціоні повинна бути свіжа курка, овочі та фрукти, каші на кшталт гречки та пшоняної. Також додайте до меню картоплю…

— Так їй постійно це дають, але вона не їсть! — роздратовано перебив пан.— Анка, розкажи! — чоловік різко махнув рукою в бік економки, аби вона підійшла і сама все розповіла.

— Так і є, — стримано відповіла жінка, наближаючись до лікаря. — Господиня відмовляється від їжі, через що ми вимушені відносити все назад.

Лікар лише м’яко посміхнувся, продовжуючи щось писати на папері.

— Тоді треба вмовляти, — продовжив Михайло Іванович. Тут він полишив перо і повернувся до Тетяни. — Вам треба їсти все, що приносять слуги. Інакше ніколи не встанете з цього ліжка.

Дівчина важко зітхнула і перевела свій сумний погляд кудись на вікно.

—…Вмовляйте її, стійте над душею, — приказував лікар. — Процес треба просто запустити, згодом апетит не змусить себе довго чекати.

— Я її заставлю, — погрозливо промовив пан і глянув на дружину. Тетяна зловила його злісний погляд і боязливо опустила очі.

—…Також необхідні довгі, повільні прогулянки пішки. На свіжому повітрі варто знаходитися не менше трьох годин на день…

Згодом лікар закінчив писанину і направився до виходу. Коли Якуб зачинив двері, Михайло Іванович пошепки звернувся до нього:

— У вашої дружини душевна хвороба.

— Що? — ворожо перепитав Якуб, вперше чуючи такі слова.

— Хвороба душі. Звичайно, я нічого такого не написав у висновку, адже поки в нас не заведено ставити подібні діагнози. Але серед панянок не раз зустрічав це захворювання.

— Не розумію, про що ви кажете, — спантеличено відповів пан.

— Я кажу про сумні думки, які виникають в голові вашої дружини, відсутність бажання їсти, гуляти, спілкуватися. Пані про щось сумує, вам потрібно з нею поговорити про це.

Чоловіки дійшли до кабінету Якуба, пан відкрив двері й запросив лікаря зайти.

— Сподіваюсь, наявність цієї хвороби ніяк не завадить моєму ділу? Як бачите, я її й пальцем не зачепив. Ви відмітили про це у своєму описі?

Лікар трішки засмутився, що пан так швидко відволікся від розмови про стан Тетяни й перейшов до налагодження своїх справ. Та вимушений був кивнути.

— Так, я переконався, що вашу дружину ніхто не бив.

— Добре, — задоволено відповів чоловік, — тоді можете розпочинати.

Лікар наблизився до Якуба та почав розглядати синці, що залишалися після бійки з Трухіним.

***

Вже настала друга година дня, а Марічки все ще не було на місці. Якуб затримував лікаря як міг, аби він оглянув кріпачку і докладно описав її стан. Це могло зробити злочин Трухіна ще важчим. Старий пан побив не тільки Якуба, але і його людину, напав на власність! Беззахисну жінку, до того ж ще й вагітну.

Але Марічки все не було. «От стерво, де її носить! — подумки нарікав Якуб, те й діло поглядаючи у вікно. — А кріпак той додатково отримає по спині, йолоп».

Та ось вдалині почувся тупіт коней. Там і віз промайнув поміж дерев. Пан поспішив спуститися з кабінету та швидко вийшов у двір.

— Чого так довго? — гримнув він до Петра, готовий вже накинутися на нещасного з кулаками.

— Її вдома не було півдня! — простогнав кріпак і показав головою на Марічку. Та перелякано дивилася на пана і відступала до дверей з дитиною на руках.

— Ти де шлялася? — гримнув чоловік. — Хто тобі дозволив вчора поїхати?

— Мені було погано, думала помру…— почала лепетати жінка та Якуб нічого не чув.

— Швидко пішла до себе в кімнату, зараз прийде лікар!

Після цих слів чоловік направився до головного входу. Марічка стала благати не робити цього, підправляючи свої слова сльозами, та пан і чути нічого не хотів. Він зайшов у маєток і піднявся до кабінету, аби запросити лікаря у кріпацьку комору.

Марічка вже поклала Миколу до колиски та стала навпроти дверей, не розуміючи, чого їй чекати. Вона переминалася з ноги на ногу і нервово перебирала пальці рук.

Їй було страшно.

Ніколи ще вона не була на огляді у лікаря, проте від очевидців чула, що це буває дуже болісно. Але навіть не це так шкребло серце. Основою причиною був страх почути правду. Про свою хворобу та стан дитини. «Краще вмерти, та нічого цього не знати», — думала жінка, хоча сама не вірила своїм словам.

Двері у комору відкрилися, до кімнати зайшли Микола Іванович та насуплений пан. На відміну від Якуба, у лікаря було спокійне, умиротворене обличчя.

— Доброго дня, — промовив лікар і діловито оглянувся навкруги. Він взяв найближчий стілець і присунув його до старого дерев’яного столу, що стояв у кутку кімнатки. Чоловік розмістив там свій письмовий інвентар та почав щось шкребти на папері. Спокійний голос лікаря дещо вплинув на Марічку, тому вона перестала нервово переступати з місця на місця.

— Ім’я постраждалої? — запитав Микола Іванович.

— Марія Мазниченко, — відповів пан.

Сама Марічка наче зачаїлася і з побоюванням переводила погляд то на Якуба, то на лікаря. У колисці стояв Миколка і ручками тримався за стінки. Він з цікавістю глядів на оточуючих і інколи викрикував.

Лікар закінчив писанину та звернувся до жінки.

— Що вас хвилює?

Марічка була дещо приголомшена від цього питання. В голосі лікаря відчувалася повага, до того ж до неї вперше в житті звернулися на «ви». Та попри це страх взяв своє. Вона заперечливо похитала головою і приглушеним голосом відповіла:

— Нічого.

Тут у розмову різко втрутився Якуб.

— Та що ти таке верзеш? — роздратовано вигукнув чоловік і повернувся до лікаря. — Той старий побив її на очах всієї челяді. До того ж кріпачка була вагітною. Перевірте її стан, можливо, той ірод вбив її дитину.

Марічка не витримала і заридала. Господи, що їм всім від неї потрібно? Тільки й роблять, що колупають ту криваву рану душі.

Лікар сумно кивнув і звернувся до кріпачки:

— Будь ласка, зніміть з себе весь одяг, я огляну ваші рани.

— Що? — крізь сльози промовила жінка і поглянула на Якуба. Той злобно дивився на неї й з роздратуванням крикнув:

— Швидко!

Заплакана Марічка відвернулася і стала знімати з себе сорочку, потім спідницю і все нижнє ганчір’я. Погляду оточуючих одразу відкрився величезний синець, що знаходився на поясниці. На верхній частині спини була велика кількість невеликих подряпин. Марічка вже і сама не пам’ятала, що було від Трухіна, а що — від Якуба. Лікар підійшов до жінки та обережно став натискати в області синця.

— Ай! — вигукнула Марічка.

— Потерпіть, будь ласка, — спокійно промовив лікар. — Я перевіряю цілісність ваших кісток.

Марічка стиснула зуби й намагалась стримувати сльози. Лікар повернув її передом і почав оглядати живіт.

— У вас все в порядку, — поспішив промовити лікар, — кістки повністю цілі. Є пошкодження м’яких тканин, але це скоро пройде.

Жінка не повірила своїм вухам, проте промовчала. Невже смерть її мине?

— Добре, — продовжив лікар, — тепер лягайте на спину, я перевірю стан вашої дитини.

— Господи, що ви будете робити? — застогнала вона.

— Мовчи! — гримнув Якуб, та лікар поспішив відповісти на її питання:

— Зараз я прикладу спеціальний апарат до вашого живота і послухаю, чи є серцебиття у плоду.

Лікар підійшов до столу, де лежала його невеличка валіза, та дістав звідти річ, що зовні нагадувала двосторонню воронку. Він повернувся до ліжка й взяв Марічку за зап’ястя. Чоловік однією рукою знайшов її пульс, а іншою приклав пристрій з воронкою до живота. В кімнаті остаточно запанувала тиша. Жінці здалося, що вона тільки й чує, що власне серцебиття. Тим часом лікар вухом притулився до протилежної воронки апарату і закрив очі. Через декілька хвилин чоловік відхилився від пристрою і зняв його з живота.

— У вашому лоні б’ється серце! Дитина жива.

— Невже жива? — приголомшено запитала Марічка, повертаючись до лікаря.

— Так, з нею все добре. Можете одягатися.

Марічка не могла повірити в почуте. В серці відбулося таке різке полегшення, що в голові наче опустіло. Жінка стала повільно натягувати одяг, у той час як лікар вже сидів за столом та записував свої висновки. Якуб виглядав спантеличеним і роздратованим. Скоріш за все, він бажав почути інший вердикт.

Згодом чоловіки вийшли з кімнати, а Марічка присіла на своє ліжко та так і завмерла на годину, прокручуючи в голові пережите. Смертельна хвороба була позаду, а дитина її залишилася живою. Коли в голові все вляглося, а останні сліди оціпеніння пішли геть, серце жінки різко наповнилося радістю. Вона дзвінко засміялася сама собі й підірвалась з місця. Марічка подивилася у вікно і заворожено оглянула двір. Все навкруги наче засяяло новими фарбами, здалося, що повітря посвіжішало. Вона підійшла до колиски, схопила Миколку, та стала кружляти з ним по кімнаті. Здалося, що біль вже особливо не мучив, і танцюють вони не вдвох, а в трьох — разом з майбутнім немовлям. Жінка так поринула у свою радість, що навіть не помітила Ірину, яка вже декілька хвилин приголомшено дивилася на це дійство. Дівчина чула, що завинила кріпачка вже повернулася до маєтку, тому подумки була готова побачити все, тільки не цей щасливий танок.

— Ірино! — радісно вигукнула жінка і кинулася обіймати дівчину. Служниця й сама обхопила її руками та подумки подякувала богу, що їй не доведеться стикатися з чужим стражданням, яке очікувала побачити у Марічки.

— Марічко! — відповіла Ірина. — Ти як?

Жінка с посмішкою сіла на ліжко і промовила:

— Мене дивився лікар! Буду жити!

Ірина широко посміхнулася Марічці та присіла навпроти. Жінка продовжила:

— Знаєш, Ірино. Бог береже мене. Вже втретє за ці дні я відчуваю його допомогу. Значить, я для чогось ще потрібна цьому світу…

Почувши це, дівчина округлила свої очі.

— Марічко! — захоплено відповіла Ірина. — Дуже несподівано від тебе таке чути…

— Так, — перебила жінка, — у минулому я казала багато дурниць. Але зараз відчуваю, що була неправою. Бог існує, і я дуже добре це відчуваю…

Після тих слів Марічка полегшено видихнула і щасливим поглядом глянула на сусідку.

— Ірино, — звернулася Марічка, вмощуючись на ліжку зручніше, — а розкажи мені про бога, який він?

Сама Марічка мало що знала про віру, але з дитинства пам’ятала про те, що люди люблять прикриватися богом заради власної користі. Вона гарно бачила лицемірство оточуючих, і це залишило поганий присмак щодо бога. Гарного прикладу перед собою ніколи не мала, а в церкві більш воліла з людьми балакати, аніж попів слухати.

Та зараз все змінилося. Жінка жадала дізнатися більше про віру, і саме Ірину вбачала найосвіченішою людиною у цьому питанні.

Сама дівчина дещо збентежилася, та згодом спробувала розказати все, що тільки чула від старших:

— Коли я була малою, батюшка розповідав нам у церкві, що бог — то справедливість, і він покарає всіх грішників, а праведники будуть врятовані. Тобто на землі ми страждаємо, але після смерті кривдники розплачуються, а праведники отримують волю та спасіння від вічних мух.

«А, пекло…— подумала Марічка, — це те, чим постійно погрожувала мені та стара карга, що кинула напризволяще мою матір».

—…Але всі ми грішники, від народження, — продовжувала Ірина, — тому маємо все життя працювати над тим, аби не грішити.

Марічка мовчала. Їй зовсім не подобалося почуте. Всередині знову почала підійматися злість та образа. «Все це розказні старих невдах», — стало лунати в голові. Жінка ніколи не бачила людей, які прагнули жити безгрішно. Навіть матір свою вона не вважала святою, адже та могла осудити Марічку, прикрикнути. Для неї це не являлося ознакою добра. Жінка й не помітила, як озвучила свою думку:

— Знаєш, Ірино. Не бачила я ніколи тих праведників. Одні балачки. Виходить, ніхто з людей не прагне спасіння. Хоча знаєш… — Марічка ненадовго задумалася і продовжила: — Серед праведників я могла б назвати тебе та своїх дітей. Так. Тільки дивлячись на вас і можна повірити, що чисті люди існують.

Ірина почервоніла й опустила голову.

— Ну що ти, — тихо промовила Ірина. — Я та ще грішниця…

Тут Марічка не витримала і дзвінко засміялася. Ірина почервоніла ще дужче.

— Якщо і ти з їх точки зору грішниця, то цей світ приречений.

Ірина примовкла, та Марічці не терпілося почути продовження.

— І що, — перервала тишу жінка, — більше нічого не відомо про бога?

—Відомо, — одказала Ірина, — нам про це розповів вже інший батюшка. Він казав, що багато століть назад бог прийшов на землю. Він народився у звичайної дівчини Марії, яка була цнотливою. Це було одною з ознак чуда…

Тут Марічці вже стало цікаво. Ніколи не чула вона такої історії. Ірина продовжила розповідати:

— …Марія народила бога, його назвали Христом. Батюшка розповідав, що це принесло на землю прощення та любов. Він казав, що бог — то є любов. Він всіх любить, і нікого не засуджує.

Почувши це, Марічка засяяла посмішкою. Так, ці слова дуже відгукувалися в її серці. Саме так вона відчувала все життя, проте люди навкруги наче відводили її від тих думок і вічно казали про покарання.

—…Він прощає гріхи, — казала Ірина, — і закликає людей виправитися. Він допомагає у біді, і тим самим спонукає до правильного життя.

Марічка закивала і з посмішкою промовила:

— Саме це я і відчуваю зараз у своєму житті.

Після цих слів вона міцно обійняла Ірину. Тепер в її голові все стало на свої місця. Ця юна кріпачка змогла пояснити все краще, ніж нескінченна кількість старих, розлючених на життя людей. Тому що вона була справжньою праведницею, принаймні в очах Марічки. А про інших це важко було сказати…

Потім Ірина розказала про страшні муки, які витерпів Христос заради людського спасіння, розповіла про страждання його матері та ганебне відношення звичайних людей, які не розуміли значення цієї великої події. Почуте викликало у Марічки сльози та залишило в серці глибоке враження.

Жінка не спала всю ніч і міркувала.

Вона подумки промотувала все своє життя, думала про власні вчинки та їх наслідки. Потім стала проводити паралелі з Марією, відмітила, що її повне ім’я звучить так само, і це не просто так.

Марічка збагнула, що також несе у світ нове життя, наче бог.

Вона згадала всі ті чудеса, що сталися з нею цими днями, і прийшла до висновку, що є цінною для бога. Можливо та дитина, яку вона носить під серцем, повинна принести в цей світ щось особливе, значуще.

Від тих думок її серце наповнилося захопленням. Інакше і бути не може! Ця дитина — особлива. Тому бог їй допомагає, аби врятувати їх з немовлям, дати краще життя.

Марічка поринула у мрії та пообіцяла собі виправитися. Вона більше не буде грішити, зверхньо ставитися до людей, засуджувати їх, зраджувати Максиму! Вона вмовить Якуба повернути її у сім’ю, а далі буде так, як повинно бути. Бог її поведе, вона почне приймати правильні рішення…

Так думала Марічка до самого ранку, а з першими півнями підірвалася з ліжка і прийнялася годувати Миколку. Не дивлячись на переривчатий сон, жінка відчувала прилив сил. Біль її проходила не по днях, а по годинах. У спині трішки стріляло, але захоплена думками Марічка цього навіть не помічала. Вона щиро повірила у свою обраність, і навіть святість. «Я несу у світ нове життя», — сиділо в її голові.

Марічка увійшла на кухню й наче світилася. Для повної картини їй тільки не вистачало німбу. Внутрішні зміни кріпачки кинулись в очі слугам, та більшість з них відреагувало якось розгублено.

Тим часом Марічка з посмішкою підійшла до Явдохи, яка нарізала огірки на сніданок.

— Може вам допомогти? — спитала молодиця. Стара кухарка кинула на неї прискіпливий погляд і з насмішкою промовила:

— Нічого собі! Мабуть, щось в лісі здохло, раз Марічка лізе допомагати.

— В лісі все цвіте і пахне! — засміялася вона й поспішила відійти від кухарки, аби та дійсно не відгукнулася на пропозицію.