Народжена в кайданах

ХV

Нещасливе кохання Анки

Поїздка у село дивовижним чином вплинула на Марічку: минулий смуток як рукою зняло. Жінка сплигнула з повозки, підхопила дитину і жваво привіталася з напівсонними двораками. Вона направилася до дверей кухні і гукнула Явдосі:

— Доброго раночку!

Стара аж здригнулася, але радісно кивнула молодиці з немовлям.

Потім Марічка попрямувала у кімнату, де поклала Миколку на ліжко, закинула в скриню деякі речі та швиденько перевдягнулася. Вона глянула у дзеркало, набрала повітря в груди та і побігла по своїм ранковим справам. Попереду намічався непростий день.

Якуб підняв на жінку очі і наче не впізнав. Вона весело привіталася та обдарувала чоловіка своєю чарівною посмішкою. Він навіть дещо засмутився, неготовий до такої теплої зустрічі, та через деякий час нарешті отямився і промовив:

— Бачу, ти гарно з’їздила додому.

— Не те слово, — жваво відповіла Марічка, розставляючи тарілки, — гарно провела час, набралася настрою на весь тиждень.

— От воно що, — задумливо промовив Якуб, — і як твій чоловік? Казала, що він від рук відбився.

— Відбився, — промовила вона, — та потім знову прибився!

Тут Марічка дзвінко засміялася, притискаючи до себе пустий піднос. Якуб з легким подивом глянув на неї, після чого мовчки прийнявся снідати.

***

Не було людини, яка б не помітила ті зміни у Марічці. Жінку наче хтось вкусив, так різко вона перемінилася після тої поїздки. То пошуткує гостро, чим викликає сміх у більшості слуг; то під ніс пісні почне наспівувати, коли намиває підлогу. Буває з дитиною весело побавиться та й тим в оточуючих цікавість та розчулення пробудить. Моторошний маєток наче ожив від сміху жінки, яка всією своєю сутністю випромінювала життя, силу та внутрішню міцність.

Всім здалося, що подобрішав і сам пан. Яким уважним він став до життя звичайного люду! Вірніше, однієї його представниці. То колиску накаже зробити, аби малюк Марічки не падав з ліжка. То матраца молодиці підгонить , щоб її натруджена спина не боліла від дубового лежака. Слуги дивилися на те, і не могли нічого збагнути. Що за дива творяться, чи не в казці якійсь опинилися? Та згодом їх спантеличення було як рукою знято, адже розкрився один дуже пікантний нюанс. Сміх та гучний стогін Марічки все частіше звучали з покоїв пана, і це ніяк не могло пройти повз увагу челяді.

Особливо Анки.

— Чується, наша Марічка даремно час не втрачає… — приказувала Явдоха, намиваючи каструлю. На це смішком відповів малий Женя, що сидів на лавці й нарізав картоплю.

Та раптом позаду почувся сталевий голос Анки:

— Закрий рота і не смій шуткувати про господаря!

Стара аж здригнулася. Вона перелякано обернулася і зустрілася з суворим поглядом економки.

— Ні, ні в якому разі! – аж підплигнула Явдоха, — це я про Марічку… Боже збав, я про пана і слова не скажу поганого…

— Коли ти коментуєш те, що відбувається в кабінеті господаря, значить ти смієш влізати туди своїм брудним носом! — продовжила жінка, не відриваючи погляд від кухарки. — А, значить, заслуговуєш покарання.

Явдоха аж кинула те миття. Вона повернулася до економки і в благанні зіткнула руки:

— Прошу вас, Аночко, змильтеся, не кажіть… Господи, оце біда на мою стару голову.

— Запам’ятайте всі! — гучно промовила Анка. — Якщо з ваших брудних ротів посиплються які-небудь жарти, плітки, наговори про те, що ви чуєте з кабінету — це буде розцінюватися як наговір на господаря і каратися п’ятьма ударами по спині. Я зрозуміло пояснила?

Всі навкруги позамовкали. Тільки прицмокування Богдана перервало тишу, але жінка злісно глянула на нього і той опустив голову.

Через деякий час на кухню прибігла Марічка. Її волосся повибивалося з коси, очі горіли, груди здималися, наче в тілі не вистачало повітря.

— Де там самовар? — заклопотано промовила жінка, та вже побачила прилад на місці. Тут Анка різко схопила її за руку і вивела в коридор. Молодиця спантеличено поглянула на економку, проте не сказала ні слова. Тільки коли Анка завела її в кімнату, Марічка різко відняла руку і зі злістю подивилася на те суворе обличчя.

— Що це ви руки свої порозпускали, — з викликом промовила. — Я нічого не зробила!

Анка стиснула рота і в упор глянула на кріпачку.

— Ніколи не смій показуватися на кухні в такому вигляді! — підвищила голос жінка. Марічка з нерозумінням гляділа на Анку, але промовчала. Тим часом економка продовжила:

— Я не знаю, що там відбувається у кабінеті, але в маєтку повинен бути порядок. Твій розпатланий вигляд викликає питання у слуг. Тож приводь себе до ладу і тільки після цього з’являйся на кухні.

Марічка трималася за косу і дивилася на Анку, не кажучи у відповідь ні слова. Економка обвела її поглядом і вийшла з кімнати.

Всі ці дні Анка насилу стримувала себе. Вона не могла повірити власним вухам. Як цей чоловік, якого вона так поважала, міг опуститися до такого брудного зв’язку зі служницею? Жінку аж пересмикнуло від уявленого. Її світ наче розвалився.

Цього проклятого тижня їй вже нераз ставало ніяково. В такі моменти Анка поспішала до своєї кімнати, міцно зачиняла двері та довго ридала. Виплакувала своє горе.

Подібні речі рідко траплялися з жінкою. У Анки був достатньо сильний характер, можна сказати жорсткий, хоча в неї була присутня і доля співчуття та емпатії. Вона добросовісно виконувала свої обов’язки, віддано служила пану та справедливо відносилась до слуг, завдяки чому заслугувала повагу і у верхів, і у низів.

Родина Анки вже третє покоління служила панам Манцевичам. Такий довгий термін не залишився без уваги, тому старий пан надав батьку Анки підвищення. Тепер він отримав право організовувати роботу підлеглих слуг та кріпаків, і більше не займався важкою ручною працею. Цей обов'язок перейшов у спадок Анці, яка виявилася відмінною наглядачкою. Згодом через скорочення челяді їй було надано обов’язки економки та управительки маєтку. Роботи побільшало, та жінка справлялася вправно і відповідально.

Прихильність господарів також допомогла родині Анки накопичити непоганий капітал. Завдяки цьому її старша сестра, Прісцилла, змогла покинути службу в маєтку і переселитися в місто, опанувавши купецьке ремесло. Анка теж мала можливість поїхати за сестрою, але навіть думати про це відмовлялася.

Її душа і серце жили тут.

Жінка ніколи не обманювала себе і твердо усвідомлювала: вона кохає Якуба.

Це відчуття палало в ній ще з підліткового віку, адже вони з дитинства росли під одним дахом, Анка — донька старого слуги, її сестра Прісцилла, Якуб, Софія, малеча челяді та діти сусідніх панів. Всі вони були більш-менш близькі по віку, тому багато часу проводили разом, гуляли, грали, переживали романтичні почуття. Анка точно знала, що у її сестри Прісцилли було взаємне кохання з одним із панів, що частенько навідувався з батьками в гості. Та доля згодом розвела закоханих: той панок поїхав на війну, а сестра відправилась у місто, будувати нове життя.

Анка з юності сподівалася на прихильність Якуба, проте сама ніяк не видавала своїх почуттів. Вони обидва поважали правила, були стриманими та серйозними. Якщо у Якуба і могли з’явитися якісь почуття до жінки, то їхнє кохання все одно було приреченим. Адже для початку стосунків хтось один мав порушити правила і зробити перший крок. І це точно було не про Анку, яка не тільки славилася дисципліною, але також мала низьке походження, через що ніколи не набиралася наглості лізти до господаря. «А ось він міг би…», — лунало в голові жінки. Та Якуб продовжував поводитися стримано та коректно, а Анка все більше втрачала надії на взаємність.

Хоча саме за цю твердість характеру, суворість і дисципліну вона так захоплювалася Якубом.

На відміну від Анки він не дорікав слугам, не вів виховних розмов, а просто брав і гарненько лупцював. Іноді власноруч. Ця риса подобалась жінці, адже часом їй самій хотілось провчити якого-небудь кріпака, що міг гмикнути за спиною чи пустити недоречний смішок. Та якесь внутрішнє милосердя не давало перейти межі допустимого. Анка стримувала себе й обмежувалася докорами та погрозами, через що іноді безжально картала себе. А Якуб був не таким. Тому Анка захоплювалася паном, виправдовувала його і потайки любила, закриваючи очі на спірні питання.

Та інцидент з кріпачкою вибив землю з-під її ніг. Тут пан не тільки порушив всі відомі правила і пристойності, але ще і не намагався цей роман приховувати. Анка відчувала в серці неймовірну образу. Вона остаточно впевнилася в тому, що Якуб ніколи її не любив.

Анка наридалась досхочу і сіла на ліжко. Тільки зараз прийшло усвідомлення, що весь той ідеал, який вона роками приписувала Якубу, був намальований нею самотужки, у думках. Стражденні сльози наче відкрили очі, позбавили сліпоти кохання. Вона згадала про розбійницький промисел, який приносив пану пристойний дохід. Ці справи з самого початку шокували жінку, та вона і не сміла туди лізти. «Він чоловік, господар, сам знає, як правильно…», — заспокоювала себе Анка. Та осад у серці залишився. Потім кріпаки. Якуб міг забити людину до смерті. Для Анки це було занадто. Вона підтримувала ідею дисципліни, проте не смертельне покарання людини.

А зараз ця кріпачка…

Як її господар міг дійти до такого?

Та попередні думки наче самі дали відповідь: він ніколи не був тим, яким вона його собі уявляла. Жінка глибоко зітхнула і наче оглянулася на своє життя: вона так і не вийшла заміж, двадцять п’ять років вірно служила панам, майже ні дня не спочила, все контролювала і тримала руку на пульсі. Сама собі створила ідеал і намагалася вірити в нього, відкидаючи будь-які інші варіанти. І навіщо вона залишилася в цьому клятому маєтку? Чому не поїхала шукати іншої долі й так вчепилася в цю безнадійну закоханість?

Певне, тому, що в серці все ще залишалася невелика доля надії. Що Якуб порушить правила і проявить прихильність. Але він так і не зробив це заради неї; він пішов на це для іншої.

В серці ще дужче запалала образа. Проте з кожною хвилиною вона стала витіснятися іншими почуттями. Ненавистю. Але це відчуття знову оминуло Якуба. Воно призначалося для Марічки.