Народжена в кайданах

Ще з моменту викриття забороненого зв’язку з Марічкою, Якубу стало зрозуміло, що проблеми з Трухіним не за горами. Це відкриття дещо зіпсувало настрій, проте миттю відкинуло будь-які сумніви: з пануванням треба закінчувати.

Чоловік достатньо швидко налаштувався на зміни в житті. Він вже встиг написати кілька листів товаришам по військовій службі, сусідам з губернії, далеким родичам. Дізнався про ціни на нерухомість у місті, оцінив вартість маєтку та знайшов потенційних покупців. Залишалося тільки відправити заготовлені листи та зв’язатися з охочими купити маєток. Проте деякі моменти сповільнювали втілення цих рішень у життя. Треба було побачити, які заходи буде вживати Трухін.

Можливо, старий пан спокійно прийде на розмову, після чого Якуб озвучить свій вердикт. Чи взагалі проігнорує скарги Тетяни. Це посіє в серці чоловіка сумніви щодо радикального рішення і знову призведе до роздумів. Такий варіант припускав майбутній замах на Трухіна, адже Якубу не хотілося жити під можливим натиском тестя і постійним ризиком втратити ліс. Він вб’є старого пана, приструнить Тетяну і збільшить свої території. В голові такий вихід звучав просто, проте на ділі передбачав великі ризики. Чоловіку було простіше спекатися спадку та піти на службу.

Та був ще один розвиток подій, який викликав купу проблем. Трухін міг влаштувати скандал на всю губернію. У цьому випадку Якубу доведеться захищати свою гідність і ставити старого пана на місце. Такий сценарій все одно призведе до продажу майна, але перед цим треба буде очистити своє ім’я та репутацію.

Таким чином, Якуб щоденно очікував, коли накопичена куля проблем лусне і з’явиться ясність щодо майбутнього.

Існував ще один клопіт, який дратував Якуба не на жарт. Новоявлені зміни в Марічці. Чоловік втратив найкраще, що в ній було і зустрівся з тою її стороною, яку ненавидів усім серцем. Наодинці з собою він міркував тверезо: треба поговорити з кріпачкою, дізнатися мотиви, владнати непорозуміння. Та як тільки вона з’являлася в кабінеті, ті намагання як рукою знімало. Йому хотілося вимістити на ній свою злість, провчити цю нахабну душонку і показати, хто тут головний. З якої радості він повинен вести конструктивні розмови з кріпачкою? Будь вона благородною панною, тоді можна було поміркувати. Але зарюмсана рабиня з полів не заслуговує поважного ставлення. Якщо високо здіймає свою голову і не хоче належним чином розмовляти з господарем, значить боляче отримає по цій голові та буде опущена найгидкішим чином.

Так продовжувалося два тижні, поки Якуб не збагнув, що йому самому вже ніяково від власних вчинків. Все-таки Марічка колись була іншою. Ця жінка принесла в його життя багато яскравих та щасливих годин. Її образ викликав безліч теплих спогадів. Він любив ту Марічку. Іноді складалося враження, що в його кохану жінку вселився якийсь демон і витіснив її душу, після чого заполонив голову і корчив ті остогидлі гримаси. Якуб був ладен повірити навіть в це, аби тільки не зізнатися собі, що жінка хоче витрясти з нього жадане звільнення. «Невже вона дійсно вірить, що через таку поведінку я її звільню? — подумки запитував себе пан. — А може, виною тому є проблема з чоловіком, який регулярно отримує по спині через прогули та пияцтво. Думає, що ці вибрики змусять мене повернути її в село, а там вже наведе порядок. Так, вона благала його звільнити. Але якщо відпустити чоловіка, то потім підуть прохання за дітей, родичів, себе. Я знаю такі хитрощі. Не дочекається».

Та з часом ця думка засіла у голову. Якуб не раз помічав, що Марічка — жінка хитра, але не дуже далекоглядна. Її дії могли бути не раціональними, проте це ніяк не спонукало зупинитись, поки не наставала біда.

Врешті-решт Якубу надоїв цей мученицький театр. Він знову зажадав хоч якось скрасити свої дні та повернути минулу Марічку. А переконання в тому, що Марічка — просто дурна жінка, яка не бачить іншого виходу зі свого становища, остаточно пом’якшили серце.

Тож одного дня він вирішив зробити незвичайний та радикальний крок…

***

Марічка як завжди зайшла в кабінет і з байдужим обличчям підійшла до столу розставляти страви. Її щоки були сині від синців, а шия — червона від постійного душіння. Якуб глянув на неї, проте поспішив погасити наростаючу хвилю гніву. Чоловік гучно видихнув і промовив:

— Завтра принось усе, що накопичила. Приводь чоловіка, видам йому вольну грамоту.

Марічка підняла очі й оторопіла. Обличчя миттю згладилося і втратило будь-який вираз.

— Що? — невпевнено перепитала жінка.

— Те, що чула! — гримнув чоловік, який не хотів розпилятися перед кріпачкою.

Жінка прочинила рота і схопилася за серце.

— Ви дійсно кажете правду? — вигукнула, не в силі підібрати слова.

Якуб мовчки нахилився над тарілкою та прийнявся їсти. Жінка так і стояла, як вкопана.

— Сьогодні їдь в село, — згодом сказав Якуб, коли роздратування дещо зменшило свій тиск, — приведи свого п’яничку до тями та вези сюди. Чекаю зранку.

Марічка підбігла до пана і ринулася обіймати, заливаючись при цьому сльозами.

— Дякую! Дякую вам велике…

Обійми Марічки дещо зрушили почуття в серці чоловіка, проте він навмисно залишався насупленим.

— Уходь, — промовив Якуб, — їдь у своє село.

***

Марічка летіла з кабінету, наче вихор. Жінка наспіх зібрала сина та вибігла у двір до Петра, який вже запрягав коней.

Думки та почуття настільки заполонили голову, що Марічка і збагнути не встигла, як вже стояла у власній хаті, охоплена дітьми та поглядами рідних. Христя стурбовано дивилася на невістку, яка приїхала раніше оговореного часу, а Максим сидів за столом і у похміллі не міг втямити, чи то жінка прийшла, чи привід.

— Невістко… — спантеличено промовила Христя. — Що з твоїм обличчям?

Марічка дещо зніяковіла від цього питання. На радощах вона вже і забула про свій вигляд.

— Пани побили, — махнула рукою жінка. — Не звертай увагу.

Та Христя дивилася на неї круглими очима. Побачене не на жарт її злякало.

— Що ти таке зробила, що вони так визвірилися?

Марічка заперечливо захитала головою і ще сильніше пригорнула дітей.

— Все, забудь. Я приїхала з гарною новиною!

Золовка здивувалася ще дужче. Не чекала вона хороших новин від побитої жінки.

— Христя! — вигукнула Марічка. — Максима звільняють!

Та ледь не впала від почутого. Золовка відкрила рота і шоковано поглянула на невістку.

— Що?

— Так! — жваво відповіла їй жінка. — Завтра їдемо на викуп! Перший пішов, розумієш?

Золовка мимоволі заплигала на місці й викрикнула від радості. Вона все ще не вірила почутому, проте впевнений голос Марічки переконував її в тому, що це правда. Христя глянула на Максима. Той спантеличено дивився на жінок, а потім невпевнено підвівся з-за столу.

— Марічко, це ти…

Тим часом молодиця вирвалася з обіймів дітей і підійшла до Максима.

— Дурень, завтра ти отримаєш вольну!

Чоловік дивився на Марічку і наче не впізнавав.

— Що з твоїм обличчям?...

— Ідіот! — перебила вона. — Завтра ти перестанеш бути кріпаком, чуєш? Тебе звільнять.

Після тих слів Марічка наче згадала про щось і ринулась до скрині. Максим все ще стояв на місці, ніби не розуміючи, що тільки що почув.

Жінка взяла ключика і відкрила свою схованку. Вона дістала мішечок і почала уважно перераховувати монети. Христя стояла поруч і з побоюванням гляділа на дії невістки. Згодом Марічка закінчила рахунок і збагнула, що в її мішечку лежить сорок одна монета. «Сорок одна, — стала міркувати жінка, — з рубликом від свекрів…але Якуб про нього не знає. Може, тоді відкласти? А якщо не вистачить…хоча…це далеко не та сума, яку я чула в маєтку. Сорок рублів. Смішно».

— Сорок рублів! Рівно! — вигукнула Марічка, аби відкинути від себе зайві сумніви. Вона зав’язала мішечок, а останню монетку вкинула в кишеню: «Якщо почне сперечатися — додам і її».

Золовка похитала головою.

— Нічого не розумію…це добре?

Марічка і сама замислилась. Вона знала справжню ціну звільнення. Невже Якуб дійсно відпустить Максима за таку суму? Але він сам сказав: «бери все, що накопичила». А вона і не могла зібрати більше грошей, ніж він давав. Значить, все вірно…

Проте в душі від тих думок стало неспокійно. А якщо він обманює? Скаже, що грошей недостатньо, а замість звільнення поб’є Максима за те, що прогулює панщину…Марічка потупила погляд в одну точку і міркувала про навислу загрозу. Вона навіть не відразу помітила, що за плече її смикає стурбована Христя.

— Все добре? Вистачить?

— Так, — відповіла Марічка, не вірячи своїм словам.

Згодом її відволікли діти, які обступили матір та стали плигати навкруги.

— Мамочко, звари вареників…

«Бідні мої діти, — з сумом подумала жінка. — Через ті хабарі їм не вистачає їжі. Хоч би Максима дійсно звільнили...» Марічка одразу підвелась і почала поратися біля печі. Продуктів було мало, проте вона швидко зорієнтувалася і зварила страви з того, що було. Хату знову заполонив духмяний аромат. Максим наче ожив і став ходити біля дружини.

— Кохана…— тільки й казав чоловік.

Марічка з докором глянула на нього, а той аж в обличчі перемінився. «Ну так, синці», — промайнуло в голові.

— Ось бачиш, дорогий, — з викликом сказала жінка, — не радісно мені на панщині, як ти думав…

— Хто це з тобою зробив? — вигукнув чоловік. Марічка глянула на нього з неприхованим подивом. Давно вона не чула таку жвавість в його голосі.

Та згодом махнула рукою і почала накривати на стіл.

— Кажи! — не відставав Максим. — Не відмахуйся…

— Пани зробили! — з роздратуванням відповіла жінка. — І що ти вдієш? Нічого. Сідай за стіл.

— Скажи ім’я, — продовжував він. — Я поб’ю його за тебе…

Марічка з насмішкою глянула на чоловіка. Він? Поб’є? Та він ледь на ногах тримається, до того ж з Якубом йому і поруч не стояти у силі…

Та раптом в серці кольнуло. «Мій Максим такий слабкий, а ладен пожертвувати собою, аби помститися за мене. А хто ще заступиться? Та ніхто… Якуб не б’є Тетяну, бо в неї батько. А в мене? Тільки я сама можу хоч якось відбиватись, проте і те закінчується бідою…Але є Максим, мій чоловік. Яким би боязливим та слабким він не був, та все-таки це мій чоловік, і він щиро хоче мене захистити…» Від тих усвідомлень Марічку пробило на сльози. Вона пригорнулася до Максима і вчепилася в його сорочку. Той міцно обійняв жінку і опустив свою голову на її. Так і стояли вони біля накритого столу, допоки золовка не зайшла у хату і не почала допитуватися, що сталося…

Через декілька годин Марічка більш-менш прийшла до тями. Вона збагнула, що Максим завтра їде в маєток, а значить треба привести його у порядок. Жінка ринулася до скрині та стала перебирати сорочки. Вона знайшла одну гарну вишиванку — «на вихід»: біленьку, з синіми візерунками на комірі. Максим приміряв її і аж посвіжішав на вигляд. «Але мішки під очима це не прикриє» — пролунало в голові Марічки. Жінка голосно видихнула, проте подумки змирилася. «Головне, щоб все добре пройшло, а зовнішній вигляд — то таке».

Раптом Марічка усвідомила, що Якуба вперше побачить її чоловіка. На душі стало зле. Хоч би він нічого не сказав. А якщо натякне на положення Марічки в маєтку? Чи хтось з челяді підійде до Максима і розкаже все, як є? Жінка аж за голову схопилася. Треба нікуди не відходити від чоловіка і бути як та собака на прив’язі: на всіх гримати та зиркати очима, аби й думки лихої не мали!

Весь день Марічка провела в домашніх клопотах та неспокійних думках. Вона дочекатися не могла наступного дня, проте водночас боялася його, як смерті. Це всі побачать її чоловіка, почнуть шуткувати, що він п’яниця. «От би з’явився він там до свого пияцтва, яким красенем був! Очей не відірвали б». Та реальність була іншою…

Також Марічка хвилювалася через реакцію Якуба. Вона гадки не мала, що у нього в голові. «А якщо захоче помститися? Передумає звільняти, а Максим дізнається про той зв'язок…»

Всі ці думки витісняли радість і сіяли тривогу. Проте Марічка вмовляла себе триматись: «Якщо випав такий шанс, треба ризикнути, чого б воно не коштувало». Жінка вертілася всю ніч і не могла заснути. А вранці їх вже чекав Петро, на своєму возі…