Народжена в кайданах

Як тепла осінь різко змінюється холодригою, а зима швидко вривається у помірне життя природи, так і звістка про приїзд Софії сколихнула весь маєток.

Тільки-но Якуб отримав листа, в якому сестра натякала на скору зустріч, так зразу наказав Анці організовувати приготування маєтку. Він гарно знав характер Софії: вона спокійно могла з’явитися за місяць, або взагалі через два дні від вказаної дати. Непередбачуваність жінки завжди викликала в Якуба роздратування, проте з роками він дещо звик. До того ж вони з сестрою вже давно не проживали разом, тому час згладив певні непорозуміння та конфлікти.

Але в дитинстві велись постійні баталії.

Софія була молодша за Якуба на п’ять років, тому чоловік завжди відчував за неї відповідальність. У молоді роки він вбачав особливу місію в тому, аби показати сестрі те, як влаштований цей світ та які в ньому панують правила. Навіть попри зайнятість освітою та бойовими захопленнями, хлопець все одно знаходив хоча б годинку, аби проконтролювати сестру та вказати на її помилки. Якуб щиро вірив, що робить корисну справу, але сама Софія не спішила цінити його потуги. Дівчинка росла справжньою бешкетницею, а з роками почала щосили надокучати брату. То підступ якийсь підстроїть, то батьку наябедничає, коли Якуб встрявав у підліткові перепалки. Хлопець неймовірно дратувався таким вибрикам, але мала ставала тільки вреднішою.

Згодом він помітив, що Софія наче змагається з ним, хоче бути в усьому кращою, ніж брат. Вона навіть полюванню навчилася, аби ловити більше дичини, ніж Якуб. І фехтування стала освоювати, те й діло напрошуючись брату в пару. Ці потуги дещо дивували Якуба, адже він щиро не розумів, як жінка може змагатися з чоловіком, вони ж такі різні, і вимоги суспільства до них кардинально відрізняються. Проте Софія не зважала на ті доводи і продовжувала настоювати на своєму. Та згодом Якуб навіть зрадів тій тязі сестри до його захоплень, адже в них нарешті з’явилось якесь спільне діло, під час якого можна спокійно поговорити без взаємних звинувачень.

Як тільки дівчина досягла повноліття, то зразу поспішила поїхати геть з батьківського гнізда. Якуб в цей час вже служив у війську, проте отримав листа, з якого і дізнався про неприємну звістку. Чоловік був в обуренні, адже такий вчинок сестри здався йому несерйозним. Також він розізлився на батька, який не проявив характеру і не зупинив легковажну Софію. Якуб весь час втрачав на службу та війни, проте часто отримував листи від сестри, яка намагалася яскраво описати свій стиль життя і тим самим подратувати брата.

Їй це вдавалося.

Брат з сестрою бачилися від сили раз на три роки, коли старому Манцевичу вдавалося підстроїти щільні графіки дітей та зрештою зібрати родину на яке-небудь свято. Ситуація змінилася після смерті батька та оголошення спадщини. Виявилося, що чоловік розділив маєток між дітьми, видно з надією, що ті спільним розумом вирішать накопичені проблеми і можливо навіть помиряться. Але чуда не сталося.

Якуб знав, що у Софії є схильність змагатися з ним, тому щиро сподівався, що та почне боротьбу за весь маєток, після чого чоловік з радістю віддасть їй свою частину. Та виявилося, що сестра сама відхрестилася від своєї долі й добровільно віддала її Якубу. Видно, жага до безтурботного життя пересилила вроджену гордість. Сама вона почала достатньо часто наїжджати в гості, напрошувалася на полювання, забивала голову історіями з власного дозвілля. Після стількох років розлучення Якуб помітив, що свавільний спосіб життя сестри несильно його і зачіпає. За цей час вона стала йому як чужа. Проте сама Софія те й діло почала лізти в справи брата, особливо з питаннями одруження. Жінка постійно підмічала у своїх листах, що ось нарешті знайшла йому ідеальну кандидатуру в дружини. І так по декілька разів на рік.

Спочатку ці коментарі викликали в чоловіка напруження, адже сестра дійсно була непередбачуваною і з легкістю могла привезти із собою яку-небудь куртизанку чи акторку з тих нескінченних театрів, про які постійно писала в листах. Одного разу вона дійсно приїхала з якоюсь подругою, про появу якої не написала ні слова. Софія стала розхвалювати цю жінку, мов вона буде ідеальною дружиною Якубу. Вони сиділи за столом і те й діло обмінювалися поглядами, позирали на чоловіка і пускали смішки. Якубу було дуже некомфортно. Врешті-решт він наказав сестрі покинути маєток, після чого та ще дулася півроку. Але подібні ситуації більше не повторювалися.

***

Як тільки пролунав наказ, слуги миттю завешталася по маєтку і почали підготовку. Частина з них вимивала маєток та готувала покої для гості, інші поралися в садку і прикрашали його для майбутніх прогулянок панни.

Не покладала рук і Марічка. Не дивлячись на свої привілеї, слуги потребували допомоги. Жінка те й діло прала одежу, білизну, ковдри, штори. Вибивала подушки, мила меблі, доводила до ладу кімнату. Пан ходив заклопотаним, приймав купців, обирав якісь дрібнички для сестри. Марічці як завжди було цікаво подивитися на цей процес, проте робота майже повністю з’їдала весь час. Жінка навіть не завжди встигала провідати свою дитину, тому пронизливий крик немовля час від часу роздирав повітря маєтку.

Новина про приїзд сестри Якуба викликала у Марічки дивну суміш почуттів. Спочатку вона відчула легке збудження, адже стало неймовірно цікаво побачити ту Софію: як вона виглядає? Чи схожа на брата? Які в них відносини? По Якубу було важко щось зрозуміти, адже він завжди ховав весь свій спектр почуттів за непробивною маскою насупленості. Тому Марічці було нетерпець самій побачити його спілкування з сестрою.

Та згодом жінка почала помічати в серці певну схвильованість. А якщо панна почне гнобити її, пускати смішки? Марічка ненавиділа таке відношення. І якщо челядь вона швиденько ставила на місце, то з господаркою це не пройде. Прийдеться терпіти, тримати язика за зубами. Вкотре сховати свою гордість якомога далі. А як пан буде до неї відноситись? Він і сам часто зачіпає Марічку, добре хоч не на очах у слуг. Але якщо почне робити це при сестрі? Жінка відчула, що в серці підіймається якась образа та гнів.

«Ну що я себе накручую, — думала молодиця, — ще нічого не сталося, а я вже злюся. Може взагалі відправить мене на кухню, а слугувать Ірину поставить…».

Потім жінка подумала, що це взагалі був би найкращий варіант, адже Софія могла дізнатися про ті стосунки, а в панів це, мабуть, щось ганебне.

«Думаю, Якуб і сам додумається до цього своєю головою», — подумки підсумувала Марічка і зайшла в кабінет пана.

— Як справи з приготуванням кімнати? — діловито запитав чоловік.

— Чудовенько, — відповіла Марічка, — майже все закінчили.

— Добре. Ти будеш прислуговувати моїй сестрі.

— Що? — витріщила очі молодиця.

Якуб підняв на неї погляд і повторив.

— Ти будеш служити моїй сестрі, поки вона гостює в маєтку. Я зрозуміло пояснив?

— Так, — розгублено відповіла Марічка. — Але…мабуть, я їй не сподобаюсь. Почне жалітися…

— Звичайно, якщо відмовишся слухати й будеш розмовляти як з Анкою. Але в цьому випадку ти дійсно нарвешся на різки, адже кривду сестри я пропускати мимо вух не буду.

Марічка опустила голову, після чого спідлоба подивилася на чоловіка.

— І зустрічатися по вечорах ми з вами, мабуть, теж вже не будемо…

— Хто тобі таке сказав? — з викликом спитав Якуб.

— Ну, — знизила плечима молодиця, — ті покої, що ви їй виділили знаходяться не так далеко від ваших, а мій голос дуже чутно, як ви знаєте…

— Дурниці, — перебив її чоловік, — все буде відбуватися як і раніше. Твоє діло — виконувати свої прямі обов’язки та прислуговувати сестрі. Все зрозуміло?

Марічка знову подивилася спідлоба, стрельнула хитрими очима і посміхнулася.

— Так, — коротко відповіла вона і стала підходити до столу. Пан відсунув свій стілець, після чого жінка плюхнулась йому на коліна, обвела шию руками і дзвінко засміялася. Вона глянула на чоловіка сп’янілим поглядом і цьомнула у щоку. Якуб ледь помітно посміхнувся, дивлячись кудись поперед себе.

— Я завжди рада прийти до вас «на вечерю», — тихо промовила вона і знову залилась сміхом. Після цього Марічка почала шепотіти на вухо якусь дурню, що не мала важливого змісту, але спонукала розворушити сухого на емоції чоловіка.

Згодом вона ще дужче пригорнулася до Якуба і замружила очі. Раптом чоловік подивився на неї й промовив:

— В мене для тебе є сюрприз.

Від здивування жінка високо підняла брови й аж очі округлила:

— Та ви що? А який там у вас сюрпризик?

Чоловік потягнувся до ящиків свого стола, відкрив один із них і вийняв якусь невеличку коробочку.

— Це тобі.

Марічка посерйознішала і з невеликим побоюванням подивилась на Якуба. Потім перевела погляд на коробку і невпевнено взяла її у руки. Відкривши ємність, жінка ахнула.

Усередині, блискучі від сонячних промінь, лежали великі круглі сережки. Забувши про все на світі, Марічка впилася у них своїм поглядом і обережно взяла до рук. Золоті… Звичайно, жінка ніколи не тримала у руках таку коштовність, але мала уявлення про те, як виглядає золото. Ще у дитинстві вона бачила сережки, які носила одна заможна кріпачка, чоловік якої розводив худобу і мав непоганий прибуток. Ця прикраса не виходила з її голови. Іноді дівча бігла до їх паркану просто для того, щоб побачити ту жінку і мати змогу полюбуватися її казковими сережками.

— Ну як тобі? — з посмішкою спитав Якуб, хоча відповідь вже була написана на обличчі Марічки. Жінка перевела свій захоплений погляд з прикраси на чоловіка.

— Це для мене?

В її голосі звучали подив, недовіра, хвилювання.

— Я тобі вже відповів.

Почувши це, Марічка викрикнула і зачаровано глянула на пана. Вона ринулася обійняти його, та порив був таким сильним, що дерев’яний стілець ледь не перекинувся назад. Якуб різко схопився за стіл, аби цього дійсно не трапилось.

— Обережно! — вигукнув пан, та жінка нічого не чула.

— Дякую, дякую! — ледь не кричала вона і вже десятий раз горнулася до Якуба.

— Ну все, — став говорити чоловік, в якого вже голова почала тріщати від тих викриків, — повертайся до роботи.

— Вони неймовірні…— захоплено сказала Марічка, розпливаючись в усмішці. — В мене просто нема слів…

— Я знаю, — кивнув Якуб, — але не здумуй всім кричати, де взяла.

— Я буду мовчати, як риба! — різко посерйознішала в обличчі Марічка, — ні єдина душа не дізнається правду…

— Чудово. Тоді повертайся до роботи.

Жінка вискочила з кабінету і причинила двері, після чого Якуб відкинувся на стілець і задумався.

Чи варто було дарувати кріпачці таку коштовну річ? З перших тижнів перебування Марічки у маєтку, чоловіку хотілося подарувати їй якусь приємну дрібничку. Це відчуття виявилось достатньо неочікуваним, адже раніше купівля подарунків лише була частиною обов’язку, а не власною ініціативою. Обираючи подарунки сестрі, чи колишнім дружинам, Якуб спирався на думку купців, або озвучені побажання родичок. Проте ніколи не обирав серцем. Цього разу все було інакше. Роздивляючись коштовності для Софії, він те й діло представляв їх на Марічці. Йому наче стало цікаво, як та чи інша прикраса буде міняти зовнішність, і таким чином додавати барв до власних почуттів. Чоловік перебирав у своїх руках ті ювелірні вироби, подумки приміряв на Марічку, і зовсім забув, що обирає подарунок для Софії. Питання купця трішки привели його до тями.

— Можливо вам допомогти з вибором? — запитав товстий вусатий чоловік, хитро блимаючи очима.

Пан зосереджено подивився на золотий кулон з аметистом, який в той час тримав в руках.

— Якщо обираєте для своєї дружини, то можуть підійти такі каблучки, або сережки. Також є ось такі золоті ланцюги, на які можна повісити кулон, котрий ви зараз роздивляєтеся…

— Я шукаю подарунок для сестри, — нарешті сказав пан, полишаючи надії обрати щось самому.

— Для сестри можу запропонувати ось такі браслети…

Купець відкрив ще одну ємність, в якій лежали дивної краси прикраси, оброблені різним цінним камінням. Якуб зразу кинув погляд на браслет з маленькими чорними сапфірами, і побажав його купити. Сестрі підійде, адже в неї темне волосся і завжди чорний одяг.

— Також візьму ці сережки, — поспішно промовив пан, не розуміючи до кінця, навіщо це робить.

Заплативши за всі прикраси близько п’ятисот рублів, чоловік закрив двері за купцем та заховав коштовності у стіл. Він відклав той подарунок і до останнього не розумів, дарувати його, чи ні. Це питання викликало такі самі суперечливі почуття, як і сама Марічка. Жінка запала йому глибоко в серце. Вона вражала не тільки своєю прекрасною зовнішністю, повним та соковитим тілом, але і неусвідомленою артистичністю, яку достатньо часто проявляла. Її загравання, посмішки та захоплені погляди виглядали так, наче жінка робить це від чистого серця, без натяку на монетки та статусу серед челяді. Йому навіть хотілося вірити в цю ілюзію, адже була приємною думка про те, що можна так подобатися жінці, до якої сам відчуваєш кохання. Але часом Марічка мимоволі виказувала, що всі ці почуття — награні. Якуб гарно бачив те, як вона кривить лице від його напору у ліжку, з відразою дивиться на нього, коли той проявляє силу та давить її гідність. А наступного ранку натягує на себе усмішку і намагається виглядати романтичною та безтурботною, хоча ті очі видають справжнє відношення до пережитого.

Якуб і сам не розумів, як після цього всього вона може йому посміхатися, якщо щиро не любить його агресивність. Та якщо від цієї її сторони виникали лише спантеличеність та нерозуміння, то свавільність, яка частенько миготіла в очах Марічки, миттю викликала в ньому жорстку реакцію. Якуб забував про всю її чарівність і наповнювався роздратуванням та злістю. Часом йому хотілося проявити жорстокість і гарненько відлупцювати різками, аби вибити з жінки цю дурницю. Та якась внутрішня заборона стримувала його, в результаті чого все закінчувалося лише докорами та доганою.

Такі протилежні почуття викликали дилему з подарунком, тому чоловік до останнього не міг прийняти рішення. Але грайливий настрій Марічки, який вона в ту мить виказувала на його руках, переконав зробити цей непростий та дивний крок.

Якуб задумливо похитав головою й іронічно посміхнувся собі під ніс. Зараз він подумки сміявся з самого себе. Тільки зараз чоловік остаточно збагнув, що тільки що подарував дорогі, коштовні сережки… кріпачці.

***

…отримавши казковий презент, Марічка поспішила до своєї кімнати, і зразу прибігла до дзеркала. Маля щось занивало, але жінка наче провалилася в інший вимір. Вона швидко зняла олов’яні кільця, що слугували прикрасою для вух, і обережно вткнула першу сережку, потім другу. Марічка зачаровано дивилася у відображення. Ці блискучі кільця так підкреслювали її великі пухкі губи та широкі карі очі, що здавалося, її прекрасне обличчя засяяло новим світлом. Вона відірвалася від дзеркала, щоб заглянути в колиску, проте через деякий час вже знову любувалась своїм виглядом.

Марічка гордо вийшла на кухню, пройшовши повз Анку. Служниця здивовано провела жінку поглядом, проте нічого не стала питати. На серці просто стало образливо і гидко.

Ірина теж не сказала ні слова, але її зачарований погляд те й діло зупинявся на прикрасі. На відміну від них, Явдоха не промовчала, і швиденько підмітила Марічкіне оновлення.

— Оце ти блищиш, як та сорока. Де б мені таких прикрас узяти?

Почувши це, жінка задоволено посміхнулась.

— А ви не покладайте надій, можливо і вам щастя колись посміхнеться.

— Ех, Марічко, — відповіла стара кухарка, — мені б доля посміхнулась та трішки болі в спині зменшила, а прикраси — то діло молоде…

— Ну що ви так себе не ціните, — почала шуткувати Марічка, — може, ви тут прикидаєтесь хворою і немічною, а насправді та ще спокусниця?...

Після тих слів жінка дзвінко засміялася, а ось челядь навкруги так і притихла. Ірина сором’язливо опустила очі, а Явдоха промовчала, щоб раптом не сказати чогось забороненого. Ніхто навкруги й не сумнівався, звідки у Марічки ці сережки. Але розпускати язика було небезпечно. Слуги позалишали свої плітки на більш доречні часи.