Народжена в кайданах

Марічка тримала на руках немовля та з цікавістю зайшла у панський садок. Жінка ще першого тижня помітила неймовірної краси рослини, що манили в далині своїм квітковим цвітом. Їй зразу закортіло ближче роздивитися садок, насолодитися цвітінням квітів та оцінити рослини на свій лад. Та велика кількість шокуючих подій вибили ту думку з голови. Тільки зараз випала довгоочікувана нагода.

Вона ступила на кам’янисту стежину і попрямувала вздовж зелених кущів та пахучих квіток. Жінка те й діло зупинялася біля кожного та намагалася подумки ідентифікувати побачене. Її погляд зразу зачепився за яскраво-жовті квітки, що цвіли на невеликій круглій клумбі.

— Це чорнобривці… — протяжно сказала молодиця і подивилася на дитину. Миколка посміхнувся, наче впізнаючи рослину з рідного садка. Марічка попрямувала далі і побачила густий кущ з соковитими червоними ягодами.

— А це калина, — з посмішкою промовила вона. Дитина потягнулася до тих плодів, зосереджено дивлячись на ціль.

— Ти що тут робиш? — раптом пролунав суворий жіночий голос.

Марічка здригнула і повернулася до жінки. То була Анка. Вона стиснула губи й злісно дивилася на молодицю. Марічка відчула, що до горла починає підкочувати злість.

— Пан дозволив мені тут бувать, — ворожо відповіла жінка.

Анка вирячилась на кріпачку.

— Мені про це не повідомлено.

Марічка гмикнула.

— Так ідіть і спитайтеся, раз вам зудить, — нахабно відповіла вона, — а мене з дитиною не чіпайте.

В економки аж очі покруглішали від почутого.

— Та як ти смієш так зі мною говорити, кріпачко? Забула, хто ти тут така?

Марічка насупилася, але опустила очі. Вона все ще не могла визначити для себе тут тонку межу між образою слуги вищого рангу та самозахистом.

— Вийшла з саду і пішла до кімнати! — продовжила тиснути Анка, — я піднімусь до господаря і запитаю про твої привілеї. Нічого тут хитрити.

Натомість молодиця витріщила очі, поставила вільну руку в бік і промовила:

— Я і з місця не рушу! Якщо ваш вік дозволяє бігати по сходах і дьоргати людей по дрібницях — йдіть і питайте. А мене і не думайте чіпати; інакше як закричу!...

Анка насилу стримала себе в руках, аби не накинутися і не побити кріпачку. Та вона лише стиснула кулаки й ринулася з саду. Жінка наче не бачила нічого навкруги, в очах потемніло. Вона піднялася до пана і ледь не зайшла в кабінет без стуку…

Згодом Якуб викликав обох жінок в кабінет, вислухав кожну і розсудив наступним чином: Анка не зачіпає Марічку в невияснених питаннях і дізнається спочатку у нього. А молодиця хай не здумає підіймати на Анку голос, принижувати та огризатися.

Обидві жінки уважно вислухали пана, покивали у відповідь та пішли геть.

Це був тільки початок.

***

Тиждень видався для Якуба неймовірно насиченим. Дивне Марічкіне перевтілення викликало в серці чоловіка нову хвилю піднесення та збудження. Жінка постійно посміхалася йому та стріляла очима, те й діло заманюючи поглядом до любощів. Вона кружляла по кабінету, наче бавилась, а згодом і нахабно сідала Якубу на руки, якщо той намагався зосередитися на документах. Марічка починала задивлятися йому в очі, погладжувати волосся, посміхатися і шепотіти всяку дурню. Ці дії були для пана чимось несподіваним та новим. Минулі жінки ніколи не використовували такі хитрощі. Перша дружина постійно хворіла, їй було не те що не до залицянь, вона навіть подружній обов’язок не завжди могла витримати. А в спогадах про другу підіймались лише сварки, які перекрили собою все добре, що могло бути в тому шлюбі. Ніжності від коханок молодості вже підзабулися, а повії взагалі не викликали особливих почуттів. Але кріпачка, яка увірвалася в життя стрімко та несподівано, виявилася для нього справжньою втіхою.

Чоловік відчував, що Марічка навмисне не дає йому швидко перейти до діла. Вона шуткувала і зваблювала, наче відтягуючи основний процес. Якуб зразу помітив в ній власну волю і певну непокору. Одного разу вона власноруч повернула до себе його голову, аби поцілувати. Це дещо спантеличило пана, який був взагалі неготовий до такої нахабності від жінки, тим паче кріпачки. Першого разу він так і не відповів, піддаючись її волі. Та коли це повторилося вдруге, Якуб перехопив руку і дивлячись прямо в очі, промовив:

— Це зайве. Пам’ятай про своє місце.

Марічка спантеличено дивилася на чоловіка, намагаючись зрозуміти зв'язок між сказаним. Тільки потім вона збагнула, що той жест наче натякає на силу з її сторони, а Якубу це виявилось не до вподоби.

Також Марічка до останнього не давала повертати себе на живіт. Вона мостилася всілякими способами, заохочуючи до цього і Якуба. Чоловік не став навмисне їй шкодити та пішов на зустріч. Але коли Марічка починала виводити його із себе і дозволяти собі забагато, чоловік спеціально робив так, як їй не подобалось, наче навмисне вдаряючи по її гідності.

Тиждень виявився насичений не тільки новими відкриттями у любощах, але і в конфліктах. Ще ніколи Якуб не бачив у своєму кабінеті стільки сварок. Марічка та Анка ніяк не могли знайти спільної мови. Жінки те й діло зціплялися по дрібницях.

Спочатку Якуб намагався шукати правди та примірити служниць. Він уважно вислуховував аргументи кожної із жінок, знаходив вихід, кожній роз’ясняв свої обов’язки та межі відповідальності. Щоразу здавалося, що конфлікт улагоджений відмінно і більше не повториться. Але на третій день цих сварок чоловік зрозумів, що його ніхто не слухає. Жінки стали приходити по три-чотири рази на день і безжально критикувати одна одну. Спочатку Якуб помічав недоречну поведінку Марічки, яка гостро відповідала на зауваження Анки й тим самим наривалася на сварку. Але потім стало помітно, що економка також не відстає у приставаннях. Жінка те й діло чіплялася до будь-якого промаху Марічки, хоча на ті самі помилки в інших слуг закривала очі.

На п’ятий день сварок Якуб не витримав. Жінки стояли перед його столом і невпинно наговорювали одна на одну. Чоловік схопився за голову і підірвався з місця:

— Позакривайте вже свої роти! — гримнув Якуб і жінки вмить притихли.

Чоловік міцно приклав руки до лоба, аби швидше прийти до тями. Служниці з побоюванням дивилися на пана, не кажучи ні слова. Нарешті Якуб скинув руки з голови і повернувся до жінок:

— Якщо ви ще раз прийдете в цей кабінет і почнете ляпати свої дурниці, то обидві отримаєте по спині десять разів, зрозуміло?

Жінки стояли як вкопані і гляділи на пана. Той видихнув і обперся руками на стіл.

— У ваших інтересах примиритися і перестати чіплятися одна до одної. Інакше я мовчки поб’ю кожну з вас, не дивлячись на те, хто правий.

Анка опустила свій непокірний погляд, аби хоч якось заспокоїтись. Марічка розчаровано надула губи й дивилась кудись в бік. Слова пана здались їй нереалістичними. Та Анка відчувала, що чоловік не шуткує. Давно вона не бачила його в такому роздратуванні. Врешті решт жінки мовчки поклонилися і вийшли з кабінету.

Більше вони зі своїми сварками не заходили.

***

Марічка зайшла до Якуба ввечері, перед самим від’їздом наступного дня. Вона стала навпроти стола, поклала руки перед собою та посміхнулася. Чоловік відкинувся на спинку стільця, аби вона могла сісти йому на коліна. Але жінка не здвинулась з місця і сором’язливо опустила очі.

Якуб не втямив в чому справа і поспішив звернутися до жінки:

— Щось трапилось?

Марічка не затягнула з відповіддю:

— Завтра неділя, я їду у село.

Дивовижно, але чоловік відчув деяке полегшення від почутого. Хоча раніше йому не вистачало яскравих подій та почуттів у житті, але цього тижня їх виявилося аж занадто. З від’їздом Марічки у маєтку хоч на один день стане тихо і припиняться нескінченні сварки.

— Так, я знаю, — коротко відповів чоловік.

Марічка постояла ще трохи, та потім підбігла до Якуба і сіла на руки. Вона залилася сміхом і промовила:

— Ви мені минулого тижня ту монетку дали, а зараз щось буде?

Якуб вже і забув про той рубль. Він пригадав, що витягнув його тоді зі столу, аби хоч якось пом’якшити насуплене обличчя Марічки, яке викликало в нього неприємні відчуття. Але зараз все було відмінно, він і не думав відкупатися грошима.

— А навіщо тобі ця монетка? — запитав чоловік, пильно вдивляючись в обличчя жінки. Марічка дещо посерйознішала, в її очах промайнув переляк. Та за секунду вона поспішила знову одягти посмішку, після чого промовила:

— А я думала собі накопичити монеток та й буси нові купити, плаття оновити…

«Монетка, значить, — подумав Якуб, — так ось чому так повеселішала». Чоловік відвів погляд в бік. В душі підіймалися якісь неприємні почуття. Марічка пильно дивилася на нього, не відводячи своїх очей. Її посмішка повільно зникала з обличчя.

Якуб зрозумів, що йому хочеться скоріше закінчити цю розмову і залишитись наодинці. Він відкрив ящик столу та вийняв жадану монетку. Марічка вмить заусміхалась, як та дитина, якій дають бажану іграшку. Вона поцілувала чоловіка в щоку і поспішила злізти.

— Дякую! — весело промовила жінка і побігла до дверей…

Якуб знову насупився. Пережите за тиждень наче з новою силою надавило на голову. Він відчув, що було занадто багато різноманітних почуттів, як для такого короткого часу. А ще така «вишенька на торті». Марічка розводить його на гроші.

Чоловіку стало бридко від того усвідомлення, адже він мимоволі повірив у щирість її почуттів. І хоча він добре розумів, що між ними ніколи не буде чогось більшого, ніж просто «зв’язок», від згадування про ту монетку ставало неприємно. Якуб не міг второпати: як Марічка може так захоплено задивлятися в його очі, щиро посміхатися, солодко цілувати? Невже це можливо робити без почуття в серці? Він згадав свої походи до повій, їх обличчя, настрій… Все було якимось напускним, штучним. Якби не тілесні потреби, то він би там і зроду не з’являвся. Такими були ті послуги за гроші. А ось Марічка поводилась так, наче дійсно закохана до безтями. Вона кружляла по кабінету, аж спідниця колихалась по повітрю. Ніжно посміхалася та опускала свої п’яні від почуттів очі. Це неймовірно підіймало настрій Якубу, який не міг відірвати від молодиці свій погляд. Вона наче відчувала те, чого він так потребував: жіночої жартівливості, грайливості, легкої безглуздості. Марічка поводилась так, наче взагалі не бачила того суворого, злого погляду, яким свердлив її Якуб. Жінка безтурботно продовжувала загравати й тим самим пробивала в його душі якісь межі, що ставив чоловік до оточуючих. Це підкупало пана, який тільки в мріях бачив такі залицяння.

Якуб міркував про пережите і на хвилину уявив, що одного разу міг би не дати жінці жадану монетку. Що тоді буде? В уявленні зразу намалювалося надуте, насуплене обличчя молодиці, яке він постійно вбачав на першому тижні її перебування у маєтку. В серці миттю піднялася огидливість і злість. Та зараз він би її вбив, якби Марічка посміла перемінити своє ставлення і знову стала невдоволеною. Але ці гроші… Так, вони були дрібницею для Якуба, адже в столі зберігалася велика сума, занадто велика для його потреб. Але така маленька для викупу жаданого лісу. Проте чоловіка бентежило інше. Для нього взагалі було дивним те, щоб пан платив кріпачці, тобто своїй власності. Якби він дізнався про наявність такої халепи в іншого пана, то подумки підняв би цей випадок на сміх. Проте таким чоловіком виявився він сам.

Якуб задумався ще глибше. Відносини зі служницею самі по собі є ділом неприйнятним. Між ними вирує прірва у соціальному стані, освіті, вихованні. У Якуба аж обурення піднялось від тих думок. Він усвідомив, що вже котрий раз порушує власні принципи. І якщо спочатку чоловік пішов проти закону і почав займатися розбійництвом, то зараз він допускав до себе підневільну жінку, приклад якої може підірвати дисципліну в маєтку і знецінити його як пана. Обурення в серці зростало. Але Якуб розумів, що паралельно з цими нищівними думками він також шукає шляхи для обходу, виправдання свого вибору.

Чоловік насуплено думав про своє становище і врешті-решт прийшов до висновку, що якщо йому вдалося звикнутися з розбійницьким промислом, то значить прийме і той зв'язок зі служницею. А якщо промайне в маєтку хоч один натяк на свавілля, то він обірве це одним махом і наново покаже слугам, де їх місце. Монетка та хай буде щотижневим відкупом, що знімає з нього відповідальність за будь-які промахи у тонкому світі почуттів, які так легко зробити такому сухому на емоції чоловіку, як він. Якуб хотів мати можливість у будь-який момент обірвати той зв'язок і не зіткнутися при цьому з хвилею почуттів, які могла вивалити на нього кохана Марічка. І хоча була вона звичайною кріпачкою, та пристрасть наче стирала бар’єри й робила їх обох в тих стосунках крихкими та вразливими.