Народжена в кайданах

В душі Марічки вирувала буря. Після розмови з Тетяною вона остаточно зрозуміла, що закопує себе заживо у землю. Всі її теперішні дії тільки руйнують життя і ніяк не сприяють покращенню сумної долі.

Страшні почуття, які Марічка відкрила в собі після реакції пані, налякали її не на жарт. Вони збільшили вразливість і підкреслили слабке місце, про яке жінка і не здогадувалася.

Це був докір сумління.

Отже, Марічка дійсно робить щось погане, а на світі є люди, які можуть змусити її це відчути. Звичайно, причиною тому могла бути вагітність, яка підвищувала чутливість до почуттів інших людей. Проте це відкриття лише підливало масла до вогню. Марічка буде в такому стані не менше, ніж півроку. Вразливість залишиться, а ситуація з пані нікуди не дінеться. Молодиця знала, що попереду її чекає непростий час, і вона самотужки на це підписалась, адже в глибині душі вже прийняла доленосне рішення.

Жінка схилялася до думки залишити дитину.

Марічка стала вразливою не тільки до інших людей, але і до власних думок. Вона часто міркувала про те, що поступить підло, якщо позбудеться цієї дитини. Адже старші діти з’явилися на цей світ, пізнали материнську ласку та любов, чому тоді цій не можна? Тому що не відомо, хто її батько? Чи через те, що Якуб накаже робити порон? Марічка знала, що він не пожаліє цю дитину, адже буде впевнений, що то його. Навіщо пану діти від якоїсь кріпачки? У нього є благородна дружина, а значить рано чи пізно з’являться законні спадкоємці. Яке йому діло до Марічки та її переживань?

Ці міркування остаточно переконали її в тому, що необхідно скоріше кидати маєток та повертатися додому. Якщо вийде зробити це найближчим часом, то вона просто замовчить про свою вагітність, перечекає її вдома та й народить дитину.

Жінка розуміла, що минулі переваги перебування в маєтку давно втратили свою силу. Тепер вона не відчувала себе кращою за інших, адже в ситуації з пані не могла світити своїми привілеями. До того ж огидне почуття провини викрадало все те задоволення, яке вона відчувала від власної переваги. На звільнення з кріпацтва вона давно не розраховувала, адже Якуб залишався непохитним, як би вона не благала. У жінки остаточно укорінилося враження, що він ніколи не піде їй на зустріч.

Викуп за гроші взагалі вже не розглядався. Вона ніколи не накопичить ту непідйомну суму, навіть із щотижневими монетками, які насправді були як крапля в морі. Треба було стирчати тут роками, аби мати надію на викуп. А Марічка розуміла, що одного разу Якуб таки відправить її в село. Тетяна завагітніє, народить дитину, закріпить свій статус дружини. Марічка буде недоречною, хоча насправді вже давно такою являється.

Так, пан відпустить її в село. Але вже буде запізно.

До того часу Максим остаточно зіп’ється, чи покінчить життя самогубством. Або його взагалі у волості заб’ють, адже хабарі їй платити вже нема чим. Діти залишаться без батька і ляжуть на плечі жінок: Марічки й Христі. А золовка поспішить заміж вискочити, тоді молодиця залишиться з дітьми сама і повторить долю нещасної матері, яка буде ще важчою і жахливішою…

Вона аж здригнулася від тих міркувань, тому остаточно пообіцяла собі набратися хоробрості та припинити стосунки з Якубом, чого б їй це не коштувало. Звичайно, на щиру розмову надії вже не було, адже минулі спроби закінчувалися тільки невдачами. Тоді залишалось робити так, аби він сам хотів від неї спекатися. А це зробити не важко. Просто треба перестати йти на поводку і дати відсіч. В цьому їй допоможе пані.

Жінка аж посміхнулася від тої хитрої думки. Тепер Тетяна відчує на собі те, що тижнями нав’язувала Марічці: сором, провину та страх. Кріпачка буде постійно посилатися на пані, що то вона її переконала. Тоді Тетяна віч-на-віч зіткнеться з гнівом Якуба.

Марічка усвідомила, що пан може проявити до неї жорстокість. Від тих думок промайнув холодок по спині. В голові миттю сплили згадки про перші дні в маєтку, коли Якуб взяв її силою. В душі Марічки поважчало. Але в серці мерехтіла примарлива надія, що при дружині він не дозволить собі розпускати руки та відповість на відмову кріпачки стримано. А там вже знову на Тетяну перейде, можливо, дівчина одумається й перестане уникати подружнього обов’язку.

В уяві Марічки малювалися цілком правдоподібна картина майбутнього, яка могла стати реальністю у бідь-якій нормальній родині. «Нормальній, — мимоволі підкреслила собі жінка. — А чи можна Якуба назвати таким? А Тетяну?...» Від тих вмовлять на душі не ставало легше — навпаки — підсилювався страх. Та іншого виходу вона для себе не вбачала. «Або я пробую, або моє життя руйнується…»

***

— Пані заборонила мені з вами кохатися! — вигукнула Марічка і відсторонилася від Якуба, який вже простягав свої ручища. Чоловік спантеличено глянув на неї, не відразу втямивши сказане. Марічка дивилася з викликом, надувши свої губи. Якуб терпіти не міг той погляд, який натякав на якусь гідність та власну думку. Це спрацювало як червоне полотнище, він різко перемінився в обличчі: очі наче звузились, а міжбрівна борозна стала ще гострішою на вид. Він схрестив на грудині руки та в упор глянув на Марічку.

— Що за нісенітниці ти верзеш? — погрозливо промовив пан, вглядаючись в Марічку. В її очах промайнув секундний страх, але жінка взяла себе в руки і відповіла:

— Вона теж моя господиня, це не нормально, що ви спите з її служницею…

— Ти заговорила про нормальність? — перебив її Якуб. — Забула про всі привілеї, що я тобі надав?

Жінка розгублено гляділа на пана. В повітрі замайоріла небезпека.

— Пані дала наказ, я не маю права ослухатися…

— Не смій сюди приплітати пані, — гримнув Якуб, свердлячи Марічку очима. — Що ти собі дозволяєш?

— Я вам сказала, як є, — випалила жінка і хотіла повернутися до дверей, та Якуб різко схопив її за лікоть.

— Що ти собі вигадала, дорога? Забула про своє місце?...

Жінка перелякано гляділа в очі, не в силі поворухнутися. Вона відчула, що втрачає зв'язок із тілом та думками. Голову почав полонити суцільний страх.

— …Ти кріпачка, і більше ніхто. Не смій навіть згадувати пані у своїх брудних планах. Я бачу тебе наскрізь. Нічого не вийде.

У Марічки пішли сльози. Вона стала відвертатися і приглушено промовила:

— Я не хочу…

Тут Якуб різко підняв руки й схопив Марічку за щоки. Він впився поглядом в її очі й погрозливо відповів:

— Що ти сказала?

Не витримуючи власної злості, чоловік став трясти жінку:

— А раніше щось хотіла… голою тут ходила, стріляла очима. То що ти несеш, дурепа? Забула своє місце? Забула…

Марічці стало неймовірно боляче. Якуб впився нігтями в шкіру щік і тряс їх, наче втратив контроль над собою. Вона схопила руки пана і намагалася хоч якось їх відняти від обличчя. Зрештою Якуб відпустив її та різко повернув задом. Марічка відчувала, як від болю запалало все обличчя. В голові наче закружляло, почало нудити. Якуб боляче увійшов в неї та схопив за шию, наче бажав придушити…

***

Марічка вибігла з кабінету і ледь дихала від пережитого. Сльози як вогонь, палили її рани та підвищували болісні відчуття. Жінка підбігла до вікна в коридорі, аби хоч якось прийти до тями. Їй було страшно дивитися на ледь помітне відображення на склі.

Але згодом в голові завирували думки. Вона миттю відірвалася від споглядання свого понівеченого образу та кинулась до дверей пані. Тремтячою рукою постукала по дерев’яній поверхні та увірвалась в кімнату, не чекаючи на дозвіл.

Дівчина сиділа зі своєю книгою і перелякано підняла голову. На неї дивилася вимучена кріпачка з роздертими щоками, але гордим, зухвалим поглядом.

— Ось бачите, я відбивалася! — випалила Марічка, зверхньо дивлячись на Тетяну.

Пані прочинила рота і ледь чутно промовила:

— О Господи…

Марічка похитала головою:

— А ви книжки свої читаєте…

Раптом слова жінки обірвалися — вона скривилася, а очі миттю заполонили сльози. Вона швидко схопилася за обличчя й безсило обперлася на стіну.

Кімнату пронизало роздираюче ридання.

Тетяна не могла ворухнутися. Всередині наче все паралізувало. Вона міцно трималася за книгу й шоковано дивилася на Марічку.

Тим часом жінка наче отямилася, щосили схопилася за рота та притулилася до дверей. Нічого не було чутно. Вона тремтячою рукою відкрила двері та тихо покинула покої.

Тетяна так і сиділа в шокованому стані, не відриваючи погляд від виходу. Її серце охопив біль. Виявилося, що через її боягузтво регулярно страждає людина…

Дівчина перебувала в постійній напрузі вже з перших днів свого шлюбу. Вона збагнула, що вийшла заміж за жорстокого чоловіка, який скоріш за все не відчуває до неї кохання, а лише бажає отримати той злощасний ліс. Тетяна боялася залишатися з Якубом на одинці, стала навмисне погано їсти та імітувати вічну втому, аби хоч якось відбити бажання її зачіпати. Ця хитрість дійсно спрацювала, чоловік перестав навідуватися в її покої. Проте розкрилася зрада з кріпачкою, яка не на жарт схвилювала дівчину.

Спочатку вона відчула неймовірну образу. «Тільки заміж вийшла, а вже зраджують», — лунало в нещасній голові. Потім її заполонив страх. Стало зрозуміло, що в Якуба взагалі відсутні будь-які межі дозволеного та поняття про мораль. Він ображав її в ліжку, зраджував зі служницею, а що далі? Буде ґвалтувати, чи просто вб’є?

Дівчина злякалася не на жарт.

Якщо її чоловік такий підлий, то він легко може наважитися на вбивство батька, а потім її, аби отримати жадані території. Серце здригалося від тих думок.

А спочатку все так гарно починалося…

Якуб сподобався їй з перших хвилин знайомства. Красивий, статний, серйозний. Немолодий, але Тетяна була навіть рада. Його вік натякав на великий досвід і наче гарантував захист. Він був лаконічний у спілкуванні та влучно підбирав слова. Уважно слухав Тетяну і не розпилявся на непотрібні люб’язності. Взагалі, він здався ідеальним чоловіком, який візьме під своє крило боязливу дівчину і буде вирішувати всі її проблеми, захистить від ворожого світу.

Згодом вона стала помічати в ньому грубість і різкість, яку спочатку списувала на перевантаженість та втому. А в першу шлюбну ніч все остаточно стало на свої місця. Дівчина неймовірно боялася цього моменту. Вона потребувала часу, настрою, тихої розмови та ненав’язливих поцілунків, які налаштували б на потрібний лад та знизили напругу. Тетяна щиро вірила, що Якуб вчинить саме так, адже він здавався таким галантним та дбайливим! Але її чекало розчарування, а потім — страшні ночі. Дівчина пережила справжній шок. Її надії на щире кохання та щасливе одруження були зруйновані вщент.

Дівчина часто згадувала дитинство і дуже хотіла додому. Вона поринала у світ книжок, аби хоч якось відволіктися від страшної реальності, у якій був не тільки жорстокий чоловік, але і сувора служниця — Марічка.

Кріпачка доводила її до сліз своїм тиском. Тетяна усвідомлювала це свавілля, проте не могла чинити опір, адже мала слабкий характер та важкий емоційний стан. Тільки з часом вона звикла до тої Марічки та вирішила розговорити її, піти на контакт, аби віднайти в ній хоч якусь людяність і перебороти власний страх. Але це призвело до викриття зради та нових переживань.

Зараз Тетяна була вражена тим, що Марічка швидко відмовилася від забороненого зв’язку і пішла на страждання та мучеництво. Дівчина боялася навіть уявити, що переживає кріпачка. Ті покремсані щоки були лише верхівкою айсберга.

Всі ці події та думки тиснули, вимагаючи від Тетяни дій. Проте їй все ще було страшно, неймовірно страшно…

***

На кухні всі поглядали на Марічку, але та наче не зважала. Тільки опухлі від сліз очі натякали на біль, який вона могла переживати.

«Ось і доплигалася, — подумки коментувала Явдоха. — Високо задирала голову, та боляче впала. Гріх ніколи до добра не доведе…»

Як тільки молодиця зайшла в кімнату, Ірина одразу зірвалася з місця та опинилася біля неї:

— Господи, Марічко… — тільки й промовила дівчина.

Вона обійняла сусідку, а та не витримала і розридалася. Ірина важко видихнула. Хоча в голові сплили осуд та голосіння на тему гріха — серце заполонив жаль. Хотілося захистити нещасну, якнайкраще допомогти в непростій ситуації.

— Давай я наберу води, промию рани, — стурбовано промовила Ірина.

— Не варто…— втомлено відповіла Марічка. — Воно не допоможе.

— В тебе все червоне, — не відставала Ірина. — Місцями шкіра потріскана, кров засохла.

Марічка замружила очі й заридала. Вона вже бачила те відображення.

— Ось така моя розплата, Іринко…одного дня він мене вб’є.

Дівчина не знала, що на це відповісти. Вона мовчки пригорнула нещасну та подумки подякувала Богу за те, що вберіг її від такої участі.

Наступні дні Марічка ходила похмура як ніч. Назад дороги не було. Пережите знущання остаточно відбило бажання підпускати пана, і це мимоволі підтримувало її план — викликати огиду у Якуба й змусити відправити її в село.

Тільки ось пан не квапився позбавлятися своєї коханки. Тепер він не тільки став ще злішим, але й почав зривати свій накопичений гнів на Марічці. Жінка з острахом в серці заходила до покоїв та заносила їжу, подумки сподіваючись на чудо, але попереджаючи себе, що може бути боляче: «Це треба пережити, просто пережити… Одного дня йому набридне. Я повинна залишатися холодною та байдужою». Коли Якуб підходив до неї, щоб в котрий раз зґвалтувати, жінка мовчки поверталася спиною та підіймала спідницю. На більше він і не міг розраховувати. Кріпачка перестала бути ніжною, дарувати посмішки та щебетати приємні слівця.

Якуб збагнув, що таким чином вона намагається чогось досягти. Він навіть міркував про те, щоб серйозно поговорити з нею і вивідати ті плани. Проте як тільки Марічка заходила в кабінет і дивилася на нього своїм гидким, гордовитим поглядом, чоловік втрачав бажання щось роз’яснювати та починав застосовувати силу: хапав за шию, говорив огидні речі, ґвалтував.

Після тих побоїв Марічка бігла до Тетяни та показувалася в усій красі, промовляючи при цьому звинувачення. Пані стискала губи та не могла стримувати плач. Як тільки кріпачка зникала, дівчина падала на ліжко і ридала в подушку. Вона ненавиділа себе за боягузтво, проте не могла перебороти страх і поговорити з чоловіком.

Одного разу вона вийняла зі столу пустий аркуш паперу і довго гляділа на його пожовтілу поверхню. Врешті-решт дівчина набрала повітря, вмокнула перо у чорнило і написала перше, невпевнене речення:

«Дорогий батьку…»