Народжена в кайданах

Як і було повідомлено, пани повернулися через три дні. Якуб зразу попрямував до свого кабінету, у той час як пані повільно зайшла у маєток і присіла на один із диванів вітальні. Анка наказала Марічці допомогти господині, яку скоріш за все закачало в дорозі. Тим часом сама економка підловила пана на сходах і зразу почала докладати найважливіші новини за місяць. Коли вони зникли за дверима кабінету, Марічка невпевнено підійшла до пані.

— Вам допомогти? – запитала жінка, зупинившись біля Тетяни.

Пані махнула рукою, дивлячись кудись на підлогу. Вона була вся зелена. «Точно захитало», — подумала Марічка.

— Може вам водички? – продовжила жінка, відчуваючи незрозумілий тиск щось вдіяти.

— Неси, — тільки й відповіла їй Тетяна.

Через деякий час кріпачка принесла свіжої води, після чого пані відпила ковток і промовила:

— Пішли.

Тетяна взяла її під руку і направилась у бік східців. Марічці було трішки незвично, і навіть дивно. На фоні пані вона відчула себе неймовірно великою, наче чоловіком. Вона помітила, що одна її кисть розміром як дві Тетянині. Навіть на хвилинку здалося, що вона в силі підняти дівчину і самостійно віднести у покої. Тетяна рухалась так повільно, що Марічка вже серйозно думала це запропонувати, проте так і не наважилась.

Нарешті, жінки подолали перешкоду у вигляді східців та опинились у коридорі. З кабінету вже вийшла Анка, яка мала звичку довго та докладно відчитуватись пану, але і вона справилась за цей час.

— Може вам викликати лікаря? – стурбовано промовила вона, звертаючись до пані.

— Ні, — задихаючись відповіла Тетяна. — В мене таке буває. Пройде.

Марічка довела дівчину до покоїв і допомогла зайти всередину. Пані скинула туфлі та прямо в одязі впала на ліжко. Вона з полегшенням видихнула.

— Давайте я вам допоможу з одягом…— почала казати Марічка.

— Ні! – швидко сказала Тетяна. — Я полежу…

— Тоді зайду до вас через півгодинки, — промовила жінка, але пані нічого їй не відповіла. Лише повернулася на інший бік і міцно заплющила свої очі.

Марічка спустилася на кухню, та подумки була ще в тих покоях. «Господи, — думала жінка, — яка вона худа. Моя Оленка і то буде повнішою, а їй всього сім рочків». Думки про доньку зворушило щось у серці. Марічка зітхнула. «Хоч би у село повернули. Не дай бог скинуть на мене брудну роботу та зроблять ізгоєм…»

На кухню забігла стурбована Анка.

— Що там з пані? – звернулася вона до Марічки. — Щось наказала принести?

— Лягла спати, — відповіла жінка. – Я зайду до неї пізніше…

Анка кивнула та попрямувала до столу з продуктами.

— Анко… — невпевнено промовила Марічка. – Мені продовжувати обслуговувати панів, чи за це візьметься хтось інший?

Служниця зітхнула.

— Я поговорю з господарем і дізнаюся. Але ти піди до пані. Бо я нічого не встигаю.

Через деякий час Марічка піднялася до покоїв, трішки нервуючи у душі. Вона побоювалася зіткнутися з Якубом, адже не розуміла, яка у нього може бути на неї реакція. До того ж їй неприємно буде побачити пана у покоях Тетяни, хоча жінці до цього і не повинно було бути діла.

Марічка тихенько постукала до Тетяни, пані наказала заходити.

Дівчина вже сиділа у кріслі й задумливо гляділа у вікно. Коли Марічка зайшла в кімнату, Тетяна повернула до неї голову, проте дивилася кудись униз.

— Я не хочу їсти, — зразу відказала вона, не дочекавшись запитання. — Принеси мені лише води.

Марічка з подивом уставилася на дівчину, не знаючи, як підібрати слова у відповідь. «Вона така худа, як можна відмовлятися від їжі?»

— Може все-таки принести чогось, адже вам потрібні сили…— невпевнено почала Марічка.

— Ні! — роздратовано відповіла пані й підняла очі на жінку. — Я незрозуміло кажу? Неси води.

Марічка опустила очі, злегка поклонилася і вийшла. Після цього ще й Анка долила масла у вогонь.

— Пан сказав, щоб з завтрашнього дня ти прислужувала не тільки йому, але і дружині. Твої обов’язки залишаться такими, як і раніше.

Марічка спантеличено глянула на економку.

— Але як так? – ледь не вигукнула. — Пан казав мені, що відправить у село. Може він забув, треба нагадати…

Анка лише знизила плечима. Було видно, що вона заклопотана іншими питаннями. Проте Марічка не відставала:

— А ви могли б поговорити з ним на цю тему? Я точно пам’ятаю, що мене повинні відправити в село. Він, мабуть, забув, стільки всього відбулось…

— Марічко, — промовила економка, — якщо була домовленість про село, значить поїдеш. Але зараз всім не до того. У пана купа справ.

Молодиця важко зітхнула. Попереду знову майоріла жахаюча невизначеність.

***

Ранок Марічки почався з хвилювання. Вона взагалі не уявляла, як пройде цей день та що очікувати від господарів. Жінка подумки заздрила старій Явдосі, яка тільки те і робила, що стояла біля печі й постійно щось готувала. «Щаслива, — думала жінка. — Ніхто її не чіпає, робить свою справу і всі задоволені».

Цікаво, Тетяна ночувала у Якуба в покоях, чи навпаки, чоловік спав в її кімнаті? Марічка навіть не могла уявити, де вона побачить коханців та чи не застане їх у пристрасних обіймах, коли ненавмисне відкриє двері кабінету, які вони, захоплені коханням, забудуть зачинити на замок. «Нічого, — думала жінка, — якщо будуть любитися, то я це почую. Якщо постукаю, та ніхто не відповість – постою, почекаю. Потім повторю. І так до наказу заходити…» Марічка відчувала себе трішки принизливо. Вона подумки поставила себе поряд з пані. «І що він в ній знайшов? Ні тіла, ні обличчя. Характер незрозумілий, одна чванливість. Немає сили. Та як вони там кохаються? Боже, якийсь дурний цей Якуб…».

На душі було образливо. Марічка щиро вважала себе красунею, найкращою серед жінок. Але проти благородної крові не попреш. Будь ти найкрасивішою жінкою у світі, та кріпацтва це не скасує. Марічка голосно зітхнула та направилася з тацею до панів.

Спочатку вона постукалась до Якуба. На диво, чоловік достатньо швидко відгукнувся та велів заходити.

Марічка обережно відчинила двері та пройшла всередину, тримаючи у руках великий піднос. Там були страви на обох панів.

Якуб затримав на ній погляд, проте нічого не сказав і знову занурився у свої папери. Жінка стала викладати страви на спеціально звільнене під них місце. Вона не промовила ні слова, оскільки була дещо розгублена. До того ж в душі зразу піднялись спогади про останню розмову, а це, в свою чергу, потягло певне побоювання. Якуб міг пригадати їй той промах кожної миті та якось нашкодити.

Жінка стиснула губи й намагалась бути тихше миші. Та, як на зло, в голові назріло важливе питання. Вона вимушена була перервати тишу:

— А куди заносить їжу для пані?

Чоловік здивовано поглянув на Марічку, проте швидко зорієнтувався і відповів:

— Постукай у її покої. Якщо дозволить - занось.

Жінка мовчки кивнула і поспішила покинути кабінет. Вона зачинила за собою двері та з певним полегшенням видихнула. «Ну ось, наче нічого поганого не сталось, зла не тримає. А панночка притка, коли хоче. Вже у своїй кімнаті сидить». Думаючи про це, Марічка постукала, та їй не відповіли. Жінка обперла піднос на підвіконня та стала чекати. «От розбалувана. Хоч би слово сказала, коли піднести…»

Через деякий час Марічка повторила спробу, на що пані зволила сказати:

— Через годину!

Жінка нічого не відповіла і вийшла на кухню. Перечекавши там озвучений час, вона знову нагріла їжу і піднялась до господарки. Цього разу пані вже дозволила зайти.

Тетяна була в одній сорочці, по фасону достатньо широкій, але відсутність рукавів те й діло підкреслювала її кістляві руки. Дівчина ще сиділа у ліжку, спираючись спиною на подушку. Її очі трохи злипались, а на обличчі була присутня ранкова припухлість. Коли зайшла Марічка, пані підтягнула себе трішки вище, аби зручно було їсти прямо у ліжку.

Марічка ніколи не бачила, щоб люди їли напівлежачи. Вона стала перед Тетяною та почала розгублено оглядатись.

— Вам поставити на стіл, чи як? – спитала жінка.

Тетяна сонливо промовила:

— Ти знайди мені якийсь піднос на ніжках…хочу поставити їжу перед собою.

Марічка спантеличено дивилась то на пані, то навкруги себе.

— Я навіть не знаю…зараз спитаю в Анки.

Дівчина роздратовано махнула рукою і трішки посунулась у ліжку.

— Сідай з підносом. Будеш подавати страви.

Жінка сіла на ліжко і почала прислуговувати. Вже з першої хвилини це все виглядало дивним. Пані називала страву, Марічка підносила їй тарілку, а та дзьобала малу частину і відстороняла. Таким чином, Тетяна понадкушувала кожного блюда, але майже нічого і не з’їла.

— Достатньо, — промовила вона й умостилась на своєму місці.

Марічка подивилась на ті тарілки і не витримала:

— Пані, як можна так мало їсти? Вам потрібні сили, пам’ятаєте, як важко ми вчора підіймалися?

Дівчина відвернула голову і скривила своє хворобливе, бліде обличчя. Марічці зразу стало зрозуміло, що пані чує про таке не вперше.

— Я не голодна! – вередливо відповіла дівчина. — Унось цю їжу геть!

Тон, з яким це було сказано, трішки вплинув на Марічку і вона підвелась. Проте якесь дивне почуття не давало їй спокою. Знову пригадалася донька, яка на початку теж не хотіла їсти, тому жінці приходилось з нею панькатись, придумувати різні хитрощі, або просто змушувати силою.

— Іноді треба себе змушувати — сказала Марічка. — Ви зараз господарка, вам потрібні сили і на панування, і на чоловіка.

Тетяна з подивом підняла очі на жінку, але нічого не відповіла. Здавалося, що її прекрасна головонька зіштовхнулася з важким питанням: чому ця кріпачка поводить себе так сміливо, наче мамка? У той самий час Тетяна не наважувалася її вигнати. Від Марічки віяло силою та наполегливістю. Жінка дивилась пані прямо в очі, навіть не думаючи про те, що це неввічливо. Така поведінка трішки лякала. Спочатку пані не знала, як себе повести, але врешті-решт нагадала собі своє становище та наважилась прикрикнути на служницю:

— Я не буду! Унось.

Якщо першого разу Марічка ще зреагувала на підвищений тон пані, то зараз він її особливо не вразив. Не зважаючи на слова, голос дівчини звучав невпевнено та дещо тремтів. Проте Марічка згадала про Якуба та вирішила не встрягати у проблеми. Вона пішла до дверей і мовчки вийшла з кімнати.

Жінка прислужувала панам до самого вечора, поки вони не полягали спати. Марічка так і не побачила, щоб Якуб пішов до Тетяни, чи навпаки. Вона навіть вийшла вночі у вітальню, аби почути які-небудь звуки любощів. Проте маєток поринув у мертву тишу, яку іноді переривало шарудіння набридливих мишей.

Через декілька днів Якуб поїхав з маєтку, прихвативши із собою двох двораків та стаю псів. Було відомо, що пан відправився до свекра на полювання, тому його могло не бути від трьох до десяти днів.

Тим часом Тетяна залишилася вдома і продовжувала видавати все нові причуди. Вона те й діло замовляла якісь незвичні страви, через що Анка вимушена була шукати інгредієнти по всій губернії. А як тільки страва була приготовлена, Тетяна ніяк не хотіла її їсти. Марічка дивилася на це і не могла приборкати роздратування. Врешті-решт молодиця вирішила тримати біля обличчя пані ложку, поки та не доїсть весь сніданок. Тетяна вередувала і з побоюванням дивилася на жінку. Але та була непохитною.

— Їжте, — промовляла Марічка, — люди старалися, готували вам той салат. Ви маєте це з’їсти.

Пані кривила обличчя і відвертала голову.

— Мені не смачно.

Молодиця голосно зітхала і продовжувала свердлити дівчину очима. Згодом Тетяна здавалася і відкривала рота. Марічка з переможним поглядом просовувала ту ложку і годувала вередливу пані. Так кріпачка сиділа, допоки вона не з’їдала більшу частину сніданку.

Тетяні не подобався той тиск Марічки. Було видно, що дівчина кривиться, хоче, щоб її вмовляли. А в молодиці розмова була короткою. Вона сідала якомога ближче і з роздратуванням набирала порцію, аби та бачила, що її поведінка виводить Марічку із себе.

Бувало, Тетяна ставила дивні питання.

— А в цьому садку цвіли гербери? – спитала вона на шостий день перебування в маєтку. Вона вдивлялась у вікно, наче намагаючись знайти жадану відповідь.

Марічка дещо розгубилася і відповіла лише через декілька хвилин.

— Хто цвів?

— Не «хто», а «що»! – наголосила дівчина. – Гербери. Такі красиві, червоні квітки…

— Я не знаю…Працюю тут менше року.

— А… — розчаровано протягнула пані.

Але дивакуваті питання та поганий апетит були лише половиною біди. Виявилося, що пані потрібно не тільки прислуговувати, але і няньчитися з нею. Дівчина часто потребувала допомоги під час підйому по сходах. Одного разу вона навіть побоялася спускатися вниз, пояснюючи це тим, що в неї кружляє в голові. Молодиця вимушена була постійно підтримувати її за руку, та допомагати спускатися з другого поверху. До того ж вона повинна була сидіти з пані в садку, поки та вичитувала якусь книгу. Все це не на жарт стривожило жінку, адже в неї не залишалося часу на Миколку, не те що на відпочинок.

Одного разу Марічка спробувала об’єднати посиденьки у садку та вигул дитини. Поки Тетяна займалася читанням, кріпачка сиділа з Миколкою на руках чи проходжувалась поряд. Спочатку маленька дитина навіть розчулювала пані. Проте тривало це до його першого волання. Від того крику дівчина схопилася за голову, і Марічка вимушена була швидко віднести дитину у свою комору. Більше того, після цього вона повинна була втішати не свого Миколку, а капризну пані!

Обурення все більше охоплювало серце жінки.

Через п’ять днів повернувся Якуб, і це викликало в серці Марічки певні надії. Після полювання він наче подобрішав в обличчі, що давало змогу поговорити про обов’язки перед пані та натякнути про село.

Наболілі питання не могли чекати, адже проблеми вдома збільшувались. Максим все частіше уходив в запої, в результаті чого його постійно били у волості й навіть погрожували відвести на розмову до пана. Жінка гарно пам’ятала те, як Якуб поводить себе з такого роду кріпаками, тому боялася цього, як смерті: пан зразу дізнався б про те, що наказаний кріпак – чоловік Марічки, і від того міг нашкодити ще дужче. Тому молодиця постійно носила у волость хабарі, аби хоч якось полегшити відношення до нещасного.

В неї вже закінчувались продукти, через що діти стали недоїдати. А запаси горілки взагалі підійшли до кінця, але до цього ще чоловік приклав руку. Аби хоч якось зменшити горе Максима, жінка почала говорити, що скоро повернеться додому. Ці слова трішки вплинули на п’яну голову, тому він збавив темп пияцтва.

Але чи на довго цього вистачить?

Якщо Максим побачить, що жінка щось зволікає з поверненням, то зап’є ще дужче. А Марічка і сама не розуміла, чи повернеться до своєї хати. Її положення в маєтку було у підвішеному стані. Пан наче й обіцяв відправити у село, проте ця повільність натякала на те, що Якуб ще не визначився. А це могла значити те, що він затаїв на Марічку злобу і навмисне перетворює її життя на пекло.

Жінка не хотіла говорити напряму, адже в серці все ще жив страх перед паном. До того ж вона боялася ляпнути щось зайве, допуститися фатальної помилки, що було достатньо просто наробити при Якубі. Вона стала звертатися до Анки, аби та натякнула, що зараз перебування Марічки у маєтку є недоречним. Проте економка не спішила допомагати. Не дивлячись на те, що Анка вже не тримала зла на молодицю, жінка не хотіла зайвий раз вести неприємні розмови з господарем. До того ж Марічка залишалася звичайною кріпачкою, а в таких слуг немає привілеїв.

Марічка зрозуміла, що допомоги їй не чекати. Тому вона вирішила набратися хоробрості й самостійно заговорити з паном про наболіле.