П'ять Балів - Поділених на Чотири.

Я кусаю губу і придушую черговий стогін. - Ах, трахни мене, це дивовижно! - Телефонна розмова з Джек відбулася лише кілька хвилин тому, але як тільки Еван заговорив про секс, ми ледве встигли дійти до моєї спальні, як він опинився на мені.

Еван сміється, але не сповільнює своїх рухів. - Зачекай, трахнути тебе? Чувак, це те, що я зараз роблю, що ти ще хочеш від мене!? - Я закочую очі і знову втуплююся в дзеркало. Оскільки трахнути Рейнбоу Деш було моєю фантазією, я вмовила Евана трахнути мене перед дзеркалом, яке стояло в моїй спальні. Не буду брехати, це було досить фантастично - бачити, як прямо перед моїми очима розігрується сцена клопу. А той факт, що мене трахали в той самий час, робив її ще кращою.

Я на мить заплющую очі і зосереджуюсь на відчутті члена Біг Мака, який ковзає в мене і виходить з мене, натираючи мій клітор. Я видаю тоненький стогін, чомусь, що дозволяє мені почувати себе так добре, не можна дозволити існувати, я маю на увазі, що це просто було б несправедливо по відношенню до решти життя.

Я розплющую очі і спостерігаю за сценою, що розігрується в дзеркалі. І знову я не знаю, що мене більше заводить: Спостерігати за Деш та її тілом, яке так розривається, чи милуватися величезними м'язами Біг Мака і спостерігати, як його член ковзає в мені і виходить з мене. Я відчуваю, як мене накриває чергова хвиля хтивості, і незабаром ненавиджу себе за це. Не можна заперечувати, що мені справді починає подобатися відчуття, коли мене так трахають, але все одно незручно усвідомлювати, що Еван насправді трахає мене. Я маю на увазі, як би мені не подобалося бути жінкою-поні, все ж таки є щось трохи незручне в тому, що мене трахає мій старий друг.

- Отже, Деш, куди ти хочеш, щоб я випустив цього разу?

Я відчуваю розчарування, усвідомлюючи, що означають ці слова. Еван майже закінчив, і я дуже не хочу, щоб це відчуття закінчилося. - Просто кінчи в мене, як раніше.

- Ти впевнена? Ми робили це минулого разу, може, цього разу спробуємо щось інше? - Еван на мить призупиняє свої рухи, чекаючи на мою відповідь.

Роздратована тим, що він припинив рухи, я притискаюся до нього стегнами і перехоплюю ініціативу, знову і знову встромляючи себе в його член. - Що ти маєш на увазі під "щось інше"? Що не так всередині?

Еван повертається до поштовхів, забираючи роботу з моїх стегон. - Ну, знаєш, ти могла би закінчити мене оральним...

Я з огидою відриваюся від нього. - Нізащо! Це огидно! - Я усвідомлюю, що в моїй голові, схоже, йде війна між "я не люблю хлопців, тримай свій член подалі від мого обличчя" і зростаючим відчуттям "товстий, блискучий член - це найбажаніша річ у світі". Остання думка раніше була лише скороминущою, але чим довше я перебувала в цьому тілі, тим більше вона ставала все сильнішою. Проте вона ще не перемогла.

Еван закочує очі, але не сперечається і продовжує мене трахати. - Гаразд, якщо не в рот, то як щодо дупи? Можна мені туди кінчити?

Я здригнулася, його член був розміром з людське передпліччя. - Просто тримай цей член там, де йому належить: глибоко в моїй піхві. - Я почервоніла, прокляття, це не повинно було прозвучати непристойно, але прозвучало.

- Чорт забирай, дівчинко, ти справді насолоджуєшся цим більше, ніж я, і це про щось говорить. Гаразд, якщо моя дівчинка вимагає сперму, я зроблю це.

Мої вуха горіли. Я не впевнена, що мені було комфортно, коли мене називали "його дівчиною", але до біса, це тільки збуджувало. - Правильно, забирай свою кобилу!

Що б не відповів Еван, я не чула цього через свої стогони. Я була в розпалі оргазму, і те, як я стискаю шийку матки Еван, штовхає його через край. Я закочую очі в ейфорії, відчуваючи, як мій жеребець вливає гарячу сперму глибоко в мене.

За мить він кінчає, а потім повільно злізає з мене і падає на підлогу. Я озираюся на дзеркало і бачу у відображенні сексуальне блаженство на обличчі кобили. Я посміхаюся, повертаюся дупою до дзеркала і піднімаю хвіст, щоб бачити все, що там відбувається. Це було чудове видовище - блискучі статеві губи Даш, з яких капає сперма. Однак моя посмішка трохи зникає, коли я усвідомлюю, що сталося. Це мене більше не заводить. Таке видовище було б раєм для мого людського "я", але зараз воно нічого для мене не робить. Вся причина, чому ми трахалися перед дзеркалом, полягала в тому, що я хотіла насолодитися тим, як трахається Деш, але врешті-решт я просто використовувала дзеркало, щоб краще розгледіти привабливість Евана. Не можна було заперечувати, мені більше не подобалися кобили, а жеребці мене неймовірно збуджували.

Я зітхнула і опустила хвіст. Що ж, це було щонайменше тривожно, і не тільки з цієї причини. Невже трансформація закінчилася з нашими тілами і тепер працювала над нашим розумом? Я маю на увазі, що до глибини душі я була Деш-клопером, і якщо ці почуття змінювалися, то хіба щось було поза межами дозволеного? Я чую, як у мене в голові пропливає запитання Евана, яке він поставив мені сьогодні. - В кінці всього цього, чи залишиться в мені хоч щось від Дейва?

Я зітхаю, і втома дня наздоганяє мене. Я лягаю на підлогу, бо мої ноги потребують відпочинку від усього, що я щойно пережила. Я згортаюся калачиком і влаштовуюся зручніше, тільки щоб відчути, як Еван підходить і лягає поруч зі мною. Я легенько дрімаю, насолоджуючись відчуттям його поруч.

~~~~~~

Я прокидаюся через кілька годин, надворі все ще ніч, і бачу, що Еван теж не спить, він сидить поруч зі мною і грайливо б'є копитами по моєму хвосту.

Я піднімаю на нього брову. - Так, це реально, ти можеш перестати це штовхати.

Еван посміхається. - Мені подобається твій хвіст, він милий.

Я піднімаю іншу брову, відриваю свій хвіст від нього і притискаю його до свого тіла.

Він червоніє. - Насправді, я люблю не тільки твій хвіст, Деш. Я люблю тебе...

Я швидко обриваю його. - Еване, дякую за комплімент, але, справді, припини. Просто припини. Я не твоя дівчина. Я маю на увазі, що мені справді сподобалося з тобою розважатися, і я визнаю, що іноді знаходжу тебе привабливим, але, чесно кажучи, Еване, я не хочу мати з тобою нічого спільного в романтичному плані. Це просто незручно на всіх рівнях, які можна собі уявити.

Еван зітхає. - То ми просто, що, друзі з перевагами? Приятелі по сексу?

Я посміхаюся. - А як щодо "двоє збуджених молодих людей, які щойно отримали нове сексуальне обладнання і хочуть його випробувати"? Як на мене, звучить досить точно.

Еван злегка сміється. - Так, мабуть. Немає сенсу прив'язуватися до когось, коли ми навіть не знаємо, якої статі будемо завтра.

- Саме так, - я була рада, що Еван бачить речі по-моєму.

Однак через кілька секунд Еван повільно зітхає. - Знаєш, шкода, що ми не можемо залишитися тут. Просто прожити наше життя разом, як поні. Тільки ти і я, робити це щоночі. Буду чесним з тобою, Деш, я думав, що ненавидітиму бути поні. Але ідея жити тут як пара, ідея бути близькими з тобою щодня? Таке життя мені б дуже сподобалося.

Я червонію, як ніколи в житті. Я не очікувала таких почуттів, особливо від Евана з усіх людей. - Ну... Еване, приємно знати, що моя коробка може мати таку владу над кимось, мабуть. Ти хороший хлопець, Еване, ти заслуговуєш на справжню дівчину, а не тимчасову, як я. Ти заслуговуєш на дівчину, яка кохатиме тебе беззастережно, а не на якогось поні, який щойно перетворився на конячку і хоче, щоб його трахнули. - Я роблю паузу, щоб прибрати волосся з очей Евана. - Але хто знає, як це все обернеться. Через десять років, якщо ми обоє залишимося такими ж і не змінимося назад, то, можливо, я погоджуся оселитися з тобою. Ми можемо бути офіційною парою і все таке, але не зараз, не так.

Еван піднімає на мене очі і киває. - Так, я розумію.

Я посміхаюся. - Добре, тож зараз давай просто зосередимося на тому, щоб спробувати розібратися в цьому. Я маю на увазі, якщо ми зможемо застати Флаттершай в її квартирі, тоді ми... - Я зупиняю своє речення на півслові.

- І що далі? - Еван підводить голову і дивиться на мене.

Я відчуваю, як мої зіниці розширюються від раптового усвідомлення. - Ні... це неможливо.

- Деш? Ти виглядаєш так, ніби побачила привида. Що сталося? - Обличчя Евана виражає стурбованість, але я не звертаю на нього уваги і продовжую з'єднувати крапки в моїй голові.

- Чому ми не подумали про це раніше? Це ж має такий сенс!

Еван б'є копитами по землі. - О, заради Бога, виплюнь це, жінко!

Я повертаюся до Евана. - О, вибач. Ходімо зі мною, ти можеш допомогти мені підтвердити це. - Я починаю йти до своєї кімнати. У мене там був переважно мерч Деш, але я мала постер кожного з шістки.

Еван іде за мною, але скаржиться, коли ми йдемо. - Знаєш, там, звідки я родом, коли хтось усвідомлює щось цікаве, він ділиться цим з оточуючими. Невже так важко буде просто розповісти мені, що ти зрозуміла?

- Замовкни, Еване, це спрацює, тільки якщо я нічого тобі не скажу. Це займе лише секунду. - Ми підійшли до входу в мою кімнату. - Гаразд, Еване, ми в моїй спальні, тепер закрий очі.

- Закрити очі? - Еван дивиться повз мене на моє ліжко, потім повертається до мене і піднімає брови. - А-а-а, чорт забирай, Деш, мушу віддати тобі належне. Ти лише два дні як дівчина, а вже маєш хист до збочень.

Еван облизує губи і заплющує очі, посміхаючись при цьому. Я на мить розгубилася. - Що? Чорт забирай, Еване, ну ж бо, це серйозно!

Еван розплющує очі, а потім хмуриться. - Оу...

Я злегка шльопаю його по плечу. - Боже, чувак, ти можеш хоч годину не думати про мою кицьку? Я маю на увазі, чесно кажучи, зараз це просто кицька. - Я роблю паузу, усвідомлюючи, що сказала. - Ну, неважливо, ти можеш не відповідати, я колись була хлопцем, я добре розумію, яку привабливість ти бачиш між цими ногами.

Еван хихикає про себе. - Так, я збирався запитати тебе про це. Як це - так довго фантазувати про Деш, а потім дізнатися, що саме я, хлопець, який навіть не любить поні, був тим, хто позбавив її цноти. Це, мабуть, боляче, так?

- Бути позбавленим цноти Біг Маком? Ні, мене це зовсім не зачепило. Я думала, що буде боляче, але так, я нічого не відчула. Думаю, його ім'я явно щось компенсує. - Я злобно посміхнулася.

Еван посміхається і промовляє крізь зуби. - Ммм, продовжуй говорити, можливо, одного дня ти зможеш переконати когось у цьому.

Я хитаю головою. - Гаразд, просто замовкни і заплющ очі, я покажу тобі картинку, яку хочу, щоб ти побачив.

Еван слухається і заплющує очі. - Картину, кажеш? Хм, якщо вже ти про це згадала, чи немає у тебе, випадково, якоїсь твоєї гарячої фотографії, яку я міг би позичити? Ну, знаєш, для мого особистого часу наодинці? Як вони називали ту штуку з поні R34? Клоп? У тебе є фотки, де Деш клопає? Якщо ми не будемо так часто трахатися в майбутньому, я б не відмовився від твоїх фотографій.

Я підняла брову. На моєму жорсткому диску дійсно було багато різноманітних фотографій, і більше тисячі з них були з Рейнбоу Деш. Що тут скажеш, виявляється, за п'ять років клопінгу можна зібрати велику бібліотеку. Але думка про те, щоб віддати ці картинки Евану, була дивною. Я маю на увазі, що мене не повинно хвилювати, чи побачить він їх, чи не так? Це були просто малюнки, які випадкові люди намалювали поні з шоу. Насправді це були не мої малюнки. То чому ж я так захищалася від думки, що інші люди побачать ці малюнки?

Я трясу головою, щоб прояснити думки. У нас тут серйозна робота, треба розібратися з тим, що відбувається. - Про клоп ми потурбуємося пізніше, Еване, час зосередитися. А зараз заплющ очі і йди на мій голос. - Я йду попереду нього і прямую до кутка моєї кімнати, що був під великим плакатом, який я придбала кілька років тому.

Еван стоїть прямо за мною із заплющеними очима, я відходжу вбік, щоб ніщо не стояло між ним і постером. - Гаразд, Еване. За мить я хочу, щоб ти розплющив очі. Як тільки ти їх розплющиш, я хочу, щоб ти сказав мені, що ти бачиш. Назви те, що зображено на плакаті. І розплющ!

Еван розплющує очі, бачить плакат і навіть не вагаючись відповідає. - Фіона.

Я падаю навпочіпки і відпускаю передні ноги. - Бляха, я так і знала. Треба було зробити щось раніше...

Еван дивиться на мене, потім знову на плакат і примружується. - Я не розумію. Що це за малюнок? Що ти тестувала?

- Еване, це зображення Флаттершай. Фіона - це Флаттершай.

Еван озирається на малюнок і кліпає. - Що, зачекай, Фіона теж поні? Що тут дивного?

Еван дивиться на мене в пошуках відповіді, а я просто тупо дивлюся на нього. - Чувак, я майже так само заплуталася, як і ти.

Еван розпачливо б'є копитами. - Що за чортівня коїться навколо нас? Фіона приєднується до наших лав? Хіба хтось із наших знайомих не поні? Як довго Фіона була поні?!?

Я знизую плечима. - Ну, вона, мабуть, була поні з тих пір, як і ми. Я маю на увазі, якби мені довелося вгадувати, я б сказала, що все це почалося в один день для всіх нас.

Еван все ще спантеличений. - І як ти тільки зараз це зрозуміла?

Я зітхаю. - Я випадково сказала Флаттершай замість Фіона у вітальні. Я збиралася відмахнутися від цього як від випадкової помилки, але чим більше я думала про це, тим більше це набувало сенсу. Вона нашого віку, вона була на дні народження, з якого все почалося для нас, і вона доповнює наше коло друзів. Чесно кажучи, ми повинні були побачити це раніше, враховуючи підказки. Гадаю, ми всі були настільки відвернені власними змінами, що весь цей час не бачили очевидних речей прямо перед собою.

Еван потирає шию. - Але чому ще один наш друг - поні? Про що це нам говорить? Що весь світ перетворюється на довбаних поні, чи що?

Я хитаю головою. - Ні, нас не так багато. Подумай про це, Еване, ти був у Чикаго, а ми з Джеком - у місті. Більше ні в кого не було поні-вух і копит.

- То чому ми? Чому тільки наші друзі?

Я кусаю губу. - Я не знаю, Еване, але це не може бути збігом. Це не випадковість, щось або хтось повинен був привести це в рух. Наші перетворення - це частина плану, який розробив хтось інший.

Еван встає і починає виходити зі спальні.

Я біжу за ним і знаходжу його на кухні, де він знову одягає брезентовий мішок. - Еване? Що ти робиш? Куди ти йдеш?

- До Фіони. До Флаттершай. Без різниці. - Еван починає прямувати до дверей.

Я починаю слідувати за ним. - Але ж ми щойно були там. Там замкнено і її там немає. Чорт, Фіона, напевно, втекла з міста.

Еван відчиняє двері. - Точно. Вона, напевно, налякана і розгублена, і або сидить у своїй квартирі та ігнорує дверний дзвінок, або вона злякалася і кудись втекла. У будь-якому випадку, ми повинні потрапити в її квартиру і подивитися, чи є вона там, або чи не залишила вона якихось зачіпок. Якщо вона поні, як ти кажеш, то ми повинні її знайти.

Я виходжу слідом за Еваном за двері. - О, ти хочеш знайти її, тому що думаєш, що вона може допомогти нам змінитися назад?

Еван зупиняється і повертається до мене обличчям. - Ні. Я повинен знайти її, тому що вона САМА, і вона бігає по людському світу, як поні. Тисяча різних речей може статися з нею, якщо її спіймають, і кожна з них погана. Ми повинні знайти її до того, як це зробить хтось інший. Ми повинні відвезти її в безпечне місце.

Я трохи притискаю вуха у відповідь на раптову агресивну позицію Евана, і мені стає соромно, що я сама до цього не додумалася. - Але зачекай, якщо Фіони немає вдома, як ти плануєш потрапити до її квартири? У тебе є відмички в твоїй чарівній полотняній сумці?

- Ні. Ніяких відмичок. - Еван на мить замислився. - Тільки копита. Тільки копита і один до біса сильний удар.

~~~~~~

Незабаром ми знову опинилися біля великого куща на розі її будинку. На щастя, була глибока ніч, і вулиці були безлюдними. Оскільки на вулиці нікого не було, ми проігнорували будь-яку передумову скритності і просто підійшли прямо до дверей і подзвонили в квартиру Фіони ще раз. Ніхто не відповів.

Я озирнулася на двері. - Гей, Еване, я знайшла недолік у твоєму блискуче спланованому плані вибити двері грубою силою.

Еван дивиться на вхідні двері, а потім на мене. - І що ж це?

Я махаю копитом на великі вхідні двері. - Мало того, що двері квартири Фіони будуть замкнені, ці вхідні двері також замкнені. А це посилені зовнішні двері. Я маю на увазі, що це не якесь крихке дерево, ці двері мають добрі два дюйми важкої сталі.

Еван посміхається. - І що? Я витримаю.

Я закочую очі. - Ну, я знаю, що ти можеш, м'язи замість мізків, але ці двері виходять у вестибюль, який, звичайно, оточений кімнатами з усіх боків. Якщо вибити сталеві двері такого розміру, це розбудить усіх у цій половині кварталу. - Еван хмуриться, а я продовжую, - Це не розгром і захоплення, нам потрібно зберігати витонченість і непомітність якомога довше. Нам доведеться відмовитися від плану, піджати хвіст і втекти, щойно хтось відчинить двері і побачить двох пастельних поні у своєму будинку.

Еван потирає голову. - Чому цього разу не може бути просто?

Я хіхікаю разом з ним. - Так, я не знаю, чому хтось вирішив додати до нашого списку завдань "завжди залишатися прихованим" і "не створювати шуму". Хіба не достатньо було того, що ми повинні були робити все це як барвисті чотириногі тварини з крилами і копитами?

Еван стогне. - Ненавиджу стелс-місії. - Він на мить закушує губу і дивиться на мене. Потім проводить очима по моїй спині. - Гей, я не думаю, що ти пам'ятаєш, як користуватися тими крилами?

Я піднімаю брову. - Що? Гадаю, що пам'ятаю, але як це... - Еван обірвав мене, кивнувши головою на будівлю, і я простежила за його поглядом і подивилася вгору. Будівля була п'ятиповерховою, і на найвищому поверсі було відчинене вікно. Воно було прямо над вестибюлем, що означає, що це була загальна зона цього поверху.

Я посміхнулася. - А знаєш що, це може спрацювати. Гарна думка, Рудий.

Еван сміється. - Ну, не дякуй мені поки що, це ти маєш піти і зробити це. Я піду почекаю в кущах, а ти там розважайся. До речі, постарайся не розбитися на смерть в процесі.

Я злегка позіхаю, потім підводжуся, витягую шию і розправляю крила. - Мммм, дякую за довіру, приятелю.

Він посміхається. - Ей, я просто хвилююся, що єдина самка, не член сім'ї мого виду, збирається вбити себе. Ми ж не можемо цього допустити, правда?

Я хитаю головою і виходжу з кущів. - Ого, ти справді знаєш, як лестити жінці, чи не так, Еване? Не "о ні, я ніколи не зможу жити без тебе!", ні, ти вирішив піти з "гей, не вмирай, ти єдина кицька в окрузі". Я маю на увазі, вау, це так романтично.

Я чую, як Еван сміється з-за кущів. - Ну, це правда!

Я дивлюся на вікно і починаю прикидати, як високо мені треба залізти і як я зможу там приземлитися. Я роблю глибокий вдих і готуюся, але кидаю Евану останній коментар. - Знаєш, цей коментар насправді неправдивий. Флаттершай теж жінка. Якщо припустити, що ми знайдемо її, можливо, вам двом варто переспати, можливо, це буде не так дивно, як у нас з тобою.

Еван щось каже у відповідь, але я не чую його через шум моїх крил, коли я з розгону підстрибую в повітря і злітаю. Дивне відчуття - підстрибнути в повітря і не долетіти до землі. На секунду я панікую і починаю спотикатися в повітрі, але потім зосереджуюся на стандартних змахах крилами.

Врешті-решт я стабілізувалася і виявила, що зависаю десь на рівні вікон 2-го поверху. Я можу лише уявити, що б хтось подумав, якби зараз виглянув у вікно, але я махаю сильніше і спостерігаю, як вікна пропливають повз мене, оскільки я швидко набираю висоту. Незабаром я опиняюся на висоті 5-го поверху і незграбно намагаюся просунутися вперед до вікна.

Я дивлюся вниз (погана ідея) і намагаюся не думати про неможливість того, що я зараз роблю. Так, я зараз, бляха-муха, ЛІТАЮ на п'ять поверхів у повітрі. Я в повітрі, мене тримають мої власні крила. Так, у мене тепер є крила, і так, я ще й довбаний кінь. Боже, що я, в біса, зробила зі своїм життям.

Повне і абсолютне божевілля моєї ситуації змушує мене злегка розсміятися, коли я наближаюся до підвіконня. На щастя, мені вдається втримати рівновагу, я хапаюся за раму і дуже незграбно перечіпляюся через відчинене вікно і падаю на підлогу. Я озираюся, навколо нікого немає, лише порожній загальний зал з коридором, що проходить через нього, і банкою ліфтів у дальньому кінці. Я думаю, чи варто мені їхати ліфтами, зараз друга година ночі, ніхто мене не побачить. Я підбігаю до ліфтів і натискаю носом на кнопку "вниз". Сідаю навпочіпки, дивлюся на світло над дверима і чекаю, коли приїде ліфт. Тут немає на що дивитися, просто поні чекає на ліфт.

Дзвінок сповістив про прибуття ліфта, я забігаю всередину і натискаю кнопку першого поверху. Коли двері ліфта зачиняються, я озираюся і посміхаюся, коли бачу, що цей ліфт має дзеркала з обох боків. Поглянувши ліворуч чи праворуч, ви побачите нескінченну кількість своїх відображень. Я сміюся, бо бачу мільйон райдужних рисок навколо себе. Я повільно кружляю і починаю приймати кумедні пози, щоб згаяти час.

Я стою на задніх ногах і б'ю копитом по гриві, коли дзвенить ліфт і відчиняються двері на першому поверсі. Я востаннє дивлюся в дзеркало, перш ніж вирішити піти, але раптом помічаю запах алкоголю і відчуваю, як ліфт зсувається, коли в нього хтось заходить.

Бляха-муха. Мої зіниці звужуються, і я відчуваю, як волосся на потилиці стає дибки. Я озираюся на дзеркало і бачу, як людина за моєю спиною спотикається в ліфті. Це був якийсь випадковий хлопець студентського віку в шкіряній куртці, якому, схоже, було важко стояти на ногах. Він був явно напідпитку, бо ледве тримав очі розплющеними, з рота текла слина, а від його одягу тхнуло ромом і блювотою. Після секундної паузи я розумію, що він був настільки п'яний, що навіть не усвідомлював того факту, що я їду з ним у ліфті. Я повільно спускаюся назад на четвереньках і намагаюся тихо вийти з ліфта. Я виходжу і зітхаю з полегшенням. - Фух, це було близько, на щастя, цей хлопець був один і...

- Метт... агов, Метт, притримаєш ліфт для мене, брате? - Новий голос з'являється з-за рогу і наближаються кроки.

Фак, ще один. Я чую, як п'яниця в ліфті щось бурмоче своєму другові. Кроки прискорюються, власник голосу буде тут за кілька секунд. Я кусаю губу і озираюся наліво і направо. Ліфтова кабіна була звичайним квадратом, де не було за що сховатися, і єдиним виходом був коридор, звідки долинав голос. Мій розум панікує і застрягає в логічній петлі. - Де сховатися, де сховатися, де сховатися, де сховатися, де...

- Метт, я не можу повірити, що ти зробив 15 пострілів за одну годину, це ж треба... - Власник голосу повертає за ріг, і його голос стихає, коли він дивиться вниз і витріщається на мене, м'якого райдужного поні, що просто стоїть посеред кімнати.

- Що за... що за... агов, Метте, ні хріна собі, брате, я зараз такий обдовбаний, що аж дух перехоплює. Чувак, я бачу лайно, брате. Якого хріна, я п'яний, але не від грибів...

Я прикусила язика і намагалася залишатися нерухомою. Цей новачок був майже так само п'яний, як і його друг, сподіваюся, я зможу зіграти на його ідеї, що я просто галюцинація.

Я залишаюся абсолютно нерухомою, коли чоловік підходить до мене і протирає очі, а потім знову дивиться на мене і говорить до свого друга. - Метт, це до біса моторошно, я знав, що не варто було намагатися зробити "Годину сили", використовуючи чарку абсенту.

Чоловік нахилився вперед, щоб подивитися на мене, намагаючись втримати рівновагу. Відчуваючи, що настав мій час блиснути, я раптом вивертаю своє тіло і повертаюся, щоб подивитися йому в обличчя. Я видаю свою найкращу моторошну посмішку і дивлюся прямо йому в очі, шепочучи нісенітницю. - Фіолетове печиво скоро засяє…

Очі людини широко розплющуються, а язик безглуздо бовтається в роті, поки її отруєний етанолом мозок намагається обробити речення, виголошене її "галюцинацією". Через кілька секунд людина нарешті ковтає і починає відходити від мене задом наперед. - Дякую за попередження, райдужний собако... з крилами? Я візьму на замітку фіолетове печиво.

Я продовжую прикушувати язика, щоб стримати сміх, коли людина п'яно спотикається від мене і, не озираючись, прямує до ліфта. Двері ліфта зачиняються, і я чую, як людина бурмоче щось про те, що більше ніколи не питиме стільки.

Я плямкаю губами. - Що ж, це було весело. А тепер повернемося до нашої місії. - Я йду коридором, з якого вийшли п'яниці, і опиняюся у вестибюлі квартир. Я підбігаю до вхідних дверей і тримаю їх відчиненими, потім махаю копитом у повітрі, дивлячись на кущ, де я залишила Евана. Через кілька секунд у місячному світлі з'являється малиновий поні, який, нахилившись до дверей, прослизає всередину.

- Чорт забирай, Деш, тобі дуже пощастило. Якби ти прийшла у вестибюль на 30 секунд раніше, ти б зіткнулася з цими двома хлопцями!

Я піднімаю брову. - Справді? Кажеш, двома хлопцями?

Еван киває, коли ми повертаємося до ліфтів. - Так, саме тоді, коли ти прослизнула у вікно - гарно пролетіла, до речі, - я побачив цих двох п'яних хлопців, які прямували до будівлі. Один з них зупинився, щоб виблювати, а інший зайшов всередину. Потім зайшов другий хлопець, і я злякався, що ти зустрінешся з ними на сходах чи ще десь.

- Ха-ха, так, це було б незручно. - Я надягаю фальшиву посмішку, не думаю, що Еван схвалив би те, як я поводжуся з п'яницями. Ну що ж, те, чого він не знає, не може йому зашкодити. Хоча, якщо подумати, цей вислів не має сенсу.

Дзвін ліфта виводить мене з моїх думок, і ми заходимо в ліфт. Я натискаю кнопку третього поверху і повертаюся, щоб побачити Евана, який дивиться на нескінченні дзеркальні відображення. - Деш, я коли-небудь казав тобі, що ми виглядаємо трохи дивно. Я маю на увазі, що ми не схожі на справжніх поні, і ми не схожі на людей.

- Так, дякую за чудове розуміння, Еване. - Я сміюся і хитаю головою, я не збиралася зациклюватися на своєму відображенні в цьому ліфті, я засвоїла урок, коли востаннє робила це тут.

Врешті-решт ми прибуваємо на третій поверх, на якому, на щастя, зараз нікого немає. Ми підходимо до квартири Фіони, і Еван голосно стукає у двері. Минає кілька секунд, і Еван стукає знову, я притискаюся до дверей і кричу. - Фіона, це Еван і Деш! Відчини.

Еван починає сміятися. Я дивлюся на нього. - Що смішного?

Він хитає головою. - Ти справді просто втратила розум, ти знаєш це? "Еван і Деш"? Вона не знає, що це твоє ім'я. - Еван нахиляється до дверей. - Відчини, Фіоно, це Еван і Дейв! Впусти нас.

Я закочую очі. - Неважливо, я ж казала тобі, я покінчила з цим ім'ям. Ну ж бо, вона не відчиняє двері, роби те, для чого ти сюди прийшов, велетню.

Еван зітхає і дивиться в обидва боки, переконуючись, що всі інші двері зачинені. Берег чистий, ми самі. Еван розвертається і ставить одне заднє копито під ручку дверей. Він намацує місце і робить кілька легких тренувальних постукувань, перш ніж відтягує ногу назад і готується до стрибка. Я чекаю на удар, але Еван застигає на місці.

- У чому справа? Давай, м'язи, пішли.

- Я просто подумав, що востаннє, коли я щось вибивав, це було досить голосно. Цей удар розбудить кількох людей, тож як тільки двері відчиняться, нам треба буде зайти всередину і зачинити їх, поки хтось не прийшов перевірити, що там за шум. Хм, сподіваюся, ми зможемо якось закрити двері після того, як я їх відчиню...

Я киваю на знак згоди, але потім щось усвідомлюю. - Зачекай, Еване, що ти маєш на увазі під "востаннє, коли я щось розбивав ногою"? Коли тобі доводилося щось розбивати? - Еван робить покерне обличчя і починає червоніти, тому я продовжую. - Це було в Чикаго, чи не так?

Еван спітнів. - Е-е-е... - Еван вдається до свого останнього варіанту.

БУХ!

Я затуляю вуха копитами, коли оглушливий звук розноситься по коридору, коли двері вибухають всередину. Я майже очікувала почути автомобільну сигналізацію після вибуху. - Ісус Христос! Еване, ти мав відчинити двері, а не імітувати звук вибуху світлошумової гранати!

Еван по-овечому посміхається. - Вибач! Я теж використав лише одне копито! Я не винен у тому, що двері були такими хиткими!

Я хитаю головою, і ми обидва швидко заходимо всередину і намагаємося зачинити двері. На диво, двері стають на місце. З внутрішньої сторони дверної коробки був відсутній шматок, і засув тепер був марний, але принаймні двері зачинилися і виглядали здоровими ззовні. Я накидаю на двері ланцюговий замок, і ми заходимо всередину, вимкнувши головне світло, щоб люди, які прийдуть шукати джерело шуму, не подумали, що тут хтось був.

Еван висовує голову з-за рогу і йде ліворуч. - Фіона? Ти тут? Це ми, твої друзі! Вибач, що ми вибили твої двері, але, будь ласка, виходь.

Я повертаю праворуч і проходжу в іншу частину квартири. - Фіона, нічого страшного, якщо ти поні, ти не одна! Я знаю, що тобі, напевно, страшно, але ми можемо тобі допомогти. - Я заходжу в її спальню і вмикаю маленьку лампу, її ліжко було застелене і ніде не було жодних ознак її присутності.

Еван гукає з іншого кінця квартири. - Деш, є успіхи? Її немає ні у вітальні, ні на кухні.

- Те саме у мене, Еване, її тут немає, - мій голос замовкає, коли я бачу щось на підлозі. Я підбігаю до нього і піднімаю його копитами, зітхаючи, коли воно підтверджує мої підозри. У моїх копитах було перо, жовте перо пегаса.

Я дивлюся на перо і відчуваю, як на очі навертаються сльози. Як я могла її так покинути? Вона була однією з моїх найкращих подруг, а я навіть не подумала перевірити, як вона. Я знала, як важко справлятися з цими змінами, коли зі мною були такі друзі, як Джек і Еван. Але впоратися з усім цим наодинці? Фіоні не було до кого звернутися, і, можливо, навіть зараз вона думає, що вона одна в цьому світі. Де вона? Як нам її знайти?

Еван забігає до кімнати. - Гей, Деш, схоже, вона втекла назавжди. Її термостат був вимкнений, а кухня спорожніла від продуктів, що швидко псуються. Не думаю, що вона планувала повертатися.

Я витираю сльози з очей і риссю проходжу повз Евана, передаючи йому жовте перо. - Вона була однією з моїх найкращих подруг, Еване, я повинна була бути поруч з нею.

Еван дивиться на пір'їнку, потім повертається до мене, коли я йду. - Та годі тобі, чувак, ти ж не навмисно її покинула, у тебе ж було своє лайно, з яким треба було розібратися. Ніхто в твоєму становищі не додумався б перевіряти всіх підряд.

- Це не виправдання, Еване. Я не з тих дівчат, які кидають своїх друзів. Я могла просто подзвонити Фіоні, у мене було достатньо часу, щоб зробити простий телефонний дзвінок...

- Деш! Звинувачувати себе не допоможе, давай, ти ж хочеш знайти її, думай. Куди вона могла піти? Як нам її знайти?

Я знову потерла лоб. Я не мала жодного уявлення, де вона може бути. Фіона була сором'язливою, тому не дуже багато розповідала про себе. Мені навіть якось незручно, я вважаю її своєю подругою, але не знаю, звідки вона родом і чи є у неї якісь родичі в цьому районі. Хоча зачекай секунду...

Я дивлюся вгору з раптовою ясністю. - Щоденник. Фіона казала мені, що вона веде щоденник. - Я починаю йти до ліжка.

Еван піднімає брови. - Що ж, це може бути корисним, я гадаю. Сподіваюся, вона залишила його тут, коли йшла.

Я гортаю кілька зошитів на тумбочці біля ліжка. - Так, залишила, ось тут. - Під моїм копитом опинився дорогий, вишуканий блокнот з м'якою каліграфією Фіони на обкладинці: МІЙ ЩОДЕННИК.

Я вмикаю її приліжкову лампу і гортаю останні кілька записів. Останні три записи були зроблені 1, 2 і 3 травня. Якщо пригадати, то 1-го числа був день народження, 2-го ми відростили довге волосся і хвости, а 3-го прокинулися з неправильною генетикою і закінчили день майже повністю перетвореними.

Еван підходить до мене ззаду і зазирає через плече. - Щось хороше, що там написано?

Я закриваю сторінку копитом. - Чувак, відвали, Фіона не хотіла б, щоб якісь хлопці читали її щоденник, це особисте!

Еван розгублено дивиться на мене і трясе копитом. - Та годі тобі, ти ж його читаєш, дай подивлюся, що там написано!

Я висолоплюю язика. - Флаттершай - моя подруга, і ми обидві дівчата, дуже тобі дякую. У подруг можуть бути секрети між собою, секрети, які вона не хотіла б, щоб читали хлопці.

Еван прикусив язика. - Ти справді тягнеш дівчачу картку?

Я посміхаюся йому у відповідь. - Ей, я та, хто знайшов себе з вагіною. Якщо я мушу з цим миритися, то я можу скористатися всіма перевагами, які з цього випливають.

- Гаразд. Прочитай його, просто дай мені знати, якщо щось знайдеш.

- Справедливо, - киваю я і опускаю очі, щоб почати читати.

***

1 травня,

Сьогодні був цікавий день, це точно. Я щойно повернулася з дня народження Джека і Дейва. Я була дуже рада бачити, що їм обом сподобалися подарунки на день народження. Я витратила багато часу на ці плюшеві іграшки, але побачивши їхні реакції та посмішки, я зрозуміла, що це було того варте!

Хоча, зізнаюся, мені було трохи сумно віддавати ці плюшеві іграшки. Вони були такі милі! Знаєте, я маю зробити собі такого колись. Я маю на увазі, що сьогодні мій день народження (з 25-річчям!). Я мала би сказати друзям, що сьогодні мій день народження, але відколи ми познайомилися, я бачила, як Джек і Дейв раділи своєму спільному дню народження, і мені просто не вистачило духу сказати щось про свій день народження. 1 травня був таким важливим днем для цих двох, що я ніколи не хотіла відволікати увагу від них. Тепер, коли я знаю їх краще, я, напевно, могла би сказати їм про це, але в той момент це було б дуже незручно. Вони б здивувалися, чому я ніколи не говорила їм про день народження раніше! О, це все просто не варте того, щоб хвилюватися через це.

Але нічого страшного, я сьогодні пообідала зі Спіритом на день народження, він такий хороший котик! Я взяла його з собою в парк, ми сиділи на сонці, і я насолоджувалася смачним сендвічем, а Спірит їв тунця. Якщо подумати, то його обід насправді був більш вигадливим, ніж нормальним, але було дуже приємно бачити, як він насолоджується своїм обідом! Він такий гарний котик, що мені потрібно додати кілька його фотографій до одного з цих записів у щоденнику.

Але не сьогодні, мене хилить в сон від алкоголю, який я випила на вечірці. Сьогодні був дуже веселий день, але мені пора спати.

До наступного разу,

- Фіона

Привіт! Гадаю, мені потрібно додати PS до того, що я написала, я щойно переодягалася в нічну сорочку і виявила найдивнішу річ на своїх ногах: К'юті-Марка Флаттершай! Вона виглядає такою справжньою, але хто її туди поставив? Це просто не має ніякого сенсу, вранці сліду не було, і хіба я не відчула б його, якби хтось поставив його вдень? Це дуже дивно, як, коли і чому ці метелики з'явилися на моїй шкірі? Цікаво, чи варто мені хвилюватися? До кого я взагалі можу звернутися з приводу чогось подібного? Хм, сподіваюся, у мене з'являється відповіді для вас завтра, щоденнику.

***

Я відкладаю щоденник і зі сльозами на очах піднімаю очі. Це був день народження Фіони, і всі ці роки вона ніколи нічого не говорила. Вона щороку дарувала нам подарунки і завжди приходила на наші вечірки, а ми навіть не думали запитати, коли в неї день народження. Якими ж ми були друзями?

Еван якось дивно подивився на мене. - Ну що? Щось важливе?

Я зітхаю. - Її день народження був 1 травня, і саме тоді у неї з'явилася відзнака. Отже, у нас чотирьох однакові дні народження, і всі ми отримали свої к'юті-марки тоді ж. Я починаю вірити, що всі ці зміни пов'язані з тим, що нам усім виповнилося по 25 років.

Еван встає і підходить до вікна. - Фіона приховувала від нас дату свого дня народження? Ну, не можу сказати, що я можу звинувачувати її, я ніколи не був чесним зі своїм. Думаю, ти маєш рацію, це все пов'язано з тим, що нам виповнилося 25 років. На жаль, це саме по собі не дуже нам допомагає. Ми ж не можемо просто помолодшати, щоб змінитися назад.

Я мовчки киваю, а потім починаю гортати наступну сторінку, щоб побачити, чи є на ній щось корисне.

***

2 травня,

О, щоденник, це був найгірший день у моєму житті! Я не знаю, що відбувається!

Сьогодні я зіткнулася з Дейвом, мій розум був настільки заплутаний через цю к'юті-марку, що у мене, мабуть, були поні в голові або щось подібне. Коли я розмовляла з Дейвом, я випадково назвала його Дешем! Мені було так соромно! Він був досить люб'язний, щоб нічого не сказати про це, але я знаю, що він чув мене. Він, напевно, думає, що я занадто захоплююся MLP або чимось подібним, і це було до того, як я почала виглядати так, як зараз! Щоденник, у мене рожеве волосся! І хвіст! Я відростила рожевий кінський хвіст! Що зі мною відбувається? І ніби цього було недостатньо, мої вуха стали жовтими і вкрилися шерстю. О, це все так жахливо. Я навіть не можу нікуди піти і попросити про допомогу, бо люди подумають, що я якась потвора!

Це теж сталося в найневідповідніший момент. Провівши весь ранок, хвилюючись через дивну появу цих рожевих метеликів на моїх ногах, я вирішила піти до тату-салону, щоб вивести татуювання. Я зателефонувала до місцевого салону, і мені сказали, що у них є вільне місце того вечора о 17:00. Я дала їм свою контактну інформацію і сказала, що буду там. Потім я пообідала зі Спіритом і, коли мила руки, зрозуміла, що моє волосся рожеве і на кілька футів довше, ніж повинно бути! Тоді я дуже хвилювалася через це, але озираючись назад, я впевнена, що це найменша з моїх проблем!

Мені все ще було цікаво дізнатися про цю к'юті-марку, тому перед тим, як піти в тату-салон, я провела деякий час в Інтернеті, шукаючи, чи траплялося таке з кимось іншим. Як не дивно, у Твіттері з'явився результат мого пошуку. Там був єдиний пост, зроблений сьогодні кимось на ім'я "mlp4evar", і в ньому йшлося: - Прокинувся сьогодні з кьюті-маркою! Я збентежений, але щасливий! #mlp #bizarre. - Я відправила йому повідомлення, запитавши, що він мав на увазі під своїм твітом, сподіваючись, що, можливо, він зможе мені допомогти.

Увечері я пішла до тату-салону. Щоденник, це було найгірше, що зі мною коли-небудь траплялося. Я прийшла о 17:00 і зустрілася з хлопцем, як і планувала. Потім я перевдягаюся в бікіні, яке взяла з собою, щоб він мав доступ до моїх ніг, щоб дістатися до татуювання. Я лягаю на живіт, а він починає працювати над моїм лівим стегном. Я відчуваю біль від того, що він намагається видалити татуювання, але через кілька хвилин він припиняє роботу і відходить від мене. Він злиться і починає питати, що за трюк я намагалася з ним провернути і чи не намагалася я дискредитувати його магазин. Збентежена, я озираюся назад і бачу, що моє повне татуювання все ще на місці. Чоловік кричить на мене, кажучи, що татуювання не зникає так, як повинно, і що я, мабуть, зробила щось дивне, щоб його неможливо було вивести. Він вимагав розповісти, що за трюк я намагаюся з ним провернути.

Я намагаюся сказати йому, що я нічого не робила, і він знову починає кричати на мене, але потім раптово припиняє кричати і просто дивиться на мою поперек. Я запитую його, що сталося, а він кидає свої інструменти і показує на мою спину. Я розвертаюся, і тоді виявляю, що у мене виріс хвіст. Прямо над лінією бікіні з'явився великий, пухнастий, рожевий кінський хвіст, який з кожною секундою ставав все більшим. Я закричала, а татуювальник почав кидатися в мене речами і кричати щось іспанською. Я навіть не встигла схопити свій одяг, вибігла в бікіні до машини і поїхала додому, повна сліз і розгубленості від того, що зі мною відбувалося.

Нарешті я повернулася додому і виявила, що мої вуха також змінилися. Я б розплакалася через це, але, здається, на той момент мої очі вже не сльозилися. Мені не хотілося вечеряти, тому я просто підійшла до комп'ютера, шукаючи хороші новини. На мене чекало одне повідомлення, людина з Твіттера відповіла, він сказав мені, що його пост про к'юті-марку був жартом, і що він просто пожартував.

Тепер я абсолютно самотня і ще більш розгублена, ніж вчора, коли виявила к'юті-марку. Щоденнику, чи може бути ще гірше?

- Фіона

***

Я здригнулася, прочитавши останній рядок. Я знала, що бідолашній Фіоні точно стане ще гірше. Я обертаюся до Евана. - У цій главі небагато такого, що може нам допомогти, просто Фіона проходить через пекло.

Еван хмуриться. - Так, можу собі уявити, бідолашна дівчинка. Сподіваюся, у неї буде щасливий кінець.

Я дивлюся на останню сторінку. Чорнило потекло, забризкане сльозами. Я не думаю, що Еван отримає своє бажання.

***

3 травня,

Щоденник, все моє життя закінчилося. Ніщо більше не має сенсу, і мені так страшно. Я прокинулася з копитами. З копитами! Я що, якась дика тварина? Я маю на увазі, що мені подобаються поні, і я завжди любила тварин, але я не хочу ними ставати! Я не могла більше дивитися на своє тіло, я провела цілий день, загорнувшись під ковдрою, ховаючись від самої себе. Чим я це заслужила? Я завжди була доброю до всіх, чому я одна повинна страждати? Я просто хотіла б знати, що відбувається, я провела цілий день, шукаючи інформацію в Інтернеті, але мені не пощастило нічого знайти.

Якщо в цьому і є якийсь промінь світла, так це те, що я, здається, стала ближчою до Спірита. Мій кіт не відходить від мене, і мені здається, що я практично чую його думки. Але він не може мені допомогти, і я не знаю, чи може мені взагалі хтось допомогти. Можливо, настав час мені просто втекти від усіх і всього і піти в гай. Але це нічого не вирішить, мені потрібна допомога, мені потрібно з кимось поговорити про це!

Той хлопець з тату-салону теж не допомагає. Він продовжує мені дзвонити і залишати повідомлення на моєму телефоні, називаючи мене виродком і кажучи, що збирається заявити на мене в поліцію абощо. Я так налякана, наче мені і без того не вистачало проблем, щоб мати справу з цим виродком на спині! Я відключила свій телефон, але, мабуть, це лише питання часу, коли він знайде мою адресу. Мені потрібно забиратися звідси, але куди я можу піти? У мене тут немає близьких родичів.

Думаю, я піду до Дейва. Він живе неподалік і він мій хороший друг. Він, можливо, спочатку злякається, побачивши, що хтось на зразок мене з'явився біля його дверей, але якщо я скажу йому, хто я, я впевнена, що він допоможе мені. Я дуже на це сподіваюся, він єдиний у місті, на кого я зараз можу розраховувати. Якщо він мені не допоможе... що ж, я не знаю, що я буду робити.

Що ж, це мій щоденник, я залишаю тебе тут з рештою моїх людських речей. Зараз перша година ночі 4 травня, і мені вже важко перебирати пальцями. Думаю, я почекаю, поки це перетворення закінчиться, а потім посеред ночі піду до Дейва.

Прощавай назавжди.

- Фіона

***

Зошит сповзає з моїх колін, і я тримаю копита над заплющеними очима, а сльози течуть по руках. Чорт забирай, це все моя провина.

Еван бачить мої сльози і підходить, щоб покласти копито мені на плече. - Деш, що вона написала? Де вона?

Я піднімаю очі і кліпаю крізь сльози. - Її немає, вона перетворилася на Флаттершай і злякалася. Минулої ночі вона вийшла зі своєї квартири, щоб спробувати знайти мене. Вона побігла до мене додому і поклала всю свою надію на те, що знайде мене, але мене там не було, ми були на фермі. - Я повільно зітхаю. - Я був їй потрібен, Еване, вона сказала, що я єдиний, кому вона може довіряти... а мене не було поруч.

Еван сідає поруч зі мною. - Ну, це пояснює слід від копита на твоїх дверях. Вона, ймовірно, увійшла в будівлю, як і ми, і постукала копитами у ваші двері, але там нікого не було. Чорт, а якщо хтось інший почув її стукіт і відчинив двері? Що, як хтось інший бачив її? Сподіваюся, вона безпечно вибралася звідти.

Я знову зітхнула. - Еване, що, в біса, нам робити? Як нам її знайти? Вона згадала про якийсь "гай", але для мене це абсолютно нічого не означає. Зараз вона може бути де завгодно в штаті, і це в кращому випадку, якщо вона встигла вибратися з міста до того, як її схопили.

Еван кусає губу. - Я не знаю, Деш, я не знаю. Нам доведеться щось придумати завтра.

Я пригнічено опускаю голову. Еван мав рацію, нам треба було поспати. Було близько третьої години ночі, і ми не були застраховані від наслідків втоми. - Гаразд, давай повернемося до мене і заночуємо. Завтра продовжимо пошуки.

Ми добираємося туди без особливих фанфар, обидва надто втомлені, щоб навіть запропонувати щось збочене. Еван позіхає. - Гаразд, солодких снів, Деш.

- Ти краще не хропи, - бурмочу я, вмощуючись на інший бік ліжка. Я заплющую очі і за мить засинаю. Не минає багато часу, як в моїй голові з'являється сон, що повторюється.

~~~~~~

Місцезнаходження: ???

Я бачила цей сон раніше, більше разів, ніж могла порахувати. Світло заповнювало далеке небо, і я летіла по нічному небу з неймовірною швидкістю. Вогні міст піді мною були просто розмиті, коли я летіла до Кантерлота. Мені потрібно було якнайшвидше поговорити з Селестією і Луною. У Понівілі щось коїлося, і мені потрібна була будь-яка допомога. Твайлайт зникла ще вранці, а Флаттершай казала, що всі її звірята злякалися і покинули місто. До обіду зникли Реріті і Пінкі, тож я пішла просити Епплджек про допомогу, але виявила, що вона і Біг Мак зникли, а по всій фермі панувала руйнація. Я побігла до Флаттершай, але було вже запізно, її будиночок був зруйнований, а вона зникла.

На моїх очах з'явилися сльози, а по жилах потекла лють. Тут щось відбувалося, і це тхнуло Діскордом. Я не знала, що він планував, все, що я знала, це те, що мої друзі зникали один за одним, і я повинна була їх врятувати. Я просто повинна дістатися до Кантерлота і повідомити Принцесам та іншим Вондерболтам. Тоді я зможу піти за Діскордом і особисто вибити з нього відповіді на деякі питання.

- І як саме ти збираєшся це зробити, Рейнбоу?

Злякавшись, я подивилася на голос, я мчала зі швидкістю, раніше нечуваною для поні, але Діскорд був за кілька футів від мене. Він лежав на спині і робив повільні плавальні рухи, але якимось чином плив у повітрі так само швидко, як і я.

Я зменшила швидкість вдвічі, а потім обернулася, щоб гаркнути на Дискорда. - Тобі ніколи не вдасться втекти від цього, Діскорд! Поверни всіх моїх друзів назад!

Діскорд просто повернувся і розсміявся. - А, завжди така смілива і запальна Рейнбоу Деш. Я майже спокусився перетворити тебе на одного з тих маленьких песиків, але, на жаль, я вже розробив великий план і хочу його дотримуватися.

Я зціпила зуби, він говорив безглузді речі, але я знала, що він щось зробив з моїми друзями, і я не збиралася дозволити йому втекти. Ми все ще пливли вперед у досить швидкому темпі, але в одну мить я прискорюю хід, одночасно повертаючи ліворуч. Уся моя швидкість зміщується в горизонтальну площину, вся моя швидкість і маса тіла спрямовується в моє копито, яке врізається в морду Діскорда.

Діскорд виє від болю, але через секунду хвиля магії підриває мене і відлітає вбік. Я відновлюю рівновагу і повертаюся обличчям до Діскорда, який випльовує вибитий зуб, а на його місці виростає новий. - Навіщо ти так грубо, Рейнбоу, я думав, що ми приємно розмовляємо.

- Там, звідки це прийшло, є ще багато чого, Дискорде. - Я гарчу і починаю махати крилами, готуючись до чергового пірнання, але тут поруч зі мною матеріалізується Діскорд і б'є мене по обличчю.

- ДОСИТЬ! Ти не розумієш, чи не так, Рейнбоу? Усе скінчено! Усе вже скінчено! Цього разу я переміг, цього разу щасливого кінця не буде. Коли я востаннє захоплював владу, я послабив пильність і дозволив вам шістьом використати свої стихії... але цього разу цього не станеться

- ЩО ТИ ЗРОБИВ З ІНШИМИ?! - закричала я, знову намагаючись вдарити його в обличчя, але цього разу він був готовий і просто телепортувався геть, перш ніж мої копита змогли доторкнутися до нього.

- Боже мій, як завжди запальна, маленька Рейнбоу, бореться до самого кінця. Як я вже казав, після того, як ви вшістьох повернули мене в камінь, я знав, що цього разу треба бути обережнішим. Але ви зробили це надто легко, невже ви справді думали, що Флаттершай зможе виправити сам ХАОС! І ти думала, що вона зробить це менш ніж за півгодини! Ха-ха-ха, і вони ще називають мене божевільним.

Я підлетіла, щоб завдати йому ще одного удару. - Я запитую тебе востаннє, Діскорде, ЩО ТИ ЗРОБИВ З МОЇМИ ДРУЗЯМИ!?

Діскорд несподівано з'явився позаду мене. - Ну, в одному ти маєш рацію. Напевно, ти запитуєш мене про це востаннє, просто тому, що це буде останнє питання, яке ти коли-небудь комусь задаси. Розумієш, мій маленький поні, Селестія вже давно позбавила мене здатності використовувати магію для того, щоб заподіяти шкоду будь-кому з її підданих. Але це не означає, що я не можу просто позбутися тебе. - Діскорд почав іржати, а його руки почали світитися. - Ідилічні поні цього краю будуть безпорадні проти мене, або, принаймні, будуть, коли я позбудуся таких порушників спокою, як ти і твої друзі!

Я злетіла вгору, а потім розвернулася в повітрі, щоб пірнути. Я збиралася врізатися прямо в його самовдоволене маленьке обличчя. Він поверне моїх друзів назад, коли я з ним покінчу, а зараз я наближалася до нього, за лічені секунди до удару. Він навіть не намагається ухилитися від моєї атаки, він просто плаває там, дивлячись на мене зі своїми руками, що все ще світяться. - Йому мене не здолати, я найшвидший літун у всій Еквестрії. Я - капітан Вондерболтів. Я - Елемент Вірності. Я - Рейнбоу Де...

Все зупиняється, і мій зір блідне до білого. Здається, зупиняється сам час. Я відчуваю, як усі мої відчуття стають м'якими і розмитими, коли я з силою падаю крізь небуття, сміх Діскорда заповнює фон, а потім його голос розриває білий туман. З моторошною ясністю я чую, як його слова огортають мене. Кожна фраза, здається, врізається прямо в мою плоть, занурюючись глибоко в саму душу.

П'ять балів! Поділених на чотири!

Твої спогади видалено! Твоє тіло сплутано!

За свою зухвалість ти маєш заплатити,

закинута в країну далеко-далеко!

Розкидати шістьох - це тільки початок моїх фокусів!

Твій розум буде слабким, твої погляди похмурими!

Забувши про все і живучи як дурень,

ти програла, ніхто не зупинить мого правління!

~~~~~~

Квартира Дейва

Мої очі розплющуються, і наді мною стеля моєї спальні. Я сідаю і на мить озираюся навколо, темрява у вікні підказує мені, що ще не настала ніч. Чому я не спала? Мені знову наснився фінал сезону, тільки цього разу, здається, я пам'ятала його повністю. Зазвичай я пам'ятаю лише уривки, але не цього разу. Я могла уявити собі всю сцену і пригадати кожне слово. Я прокручую в голові діалог, і значення прокляття Діскорда змушує мою кров холонути в жилах. Сенс його прокляття був зрозумілий, і мені відкрилася дуже дивна і жахлива правда:

Це був не просто сон.