П'ять Балів - Поділених на Чотири.

З точки зору - Рейчел.

Я ходжу по вітальні. Твайлайт і Деш досі не передзвонили, а я застряг тут, у Канаді, і не маю жодного уявлення про те, як все пройшло. Чому вони не подзвонили? Сталося щось погане? Я порадив їм викликати поліцію і використати її як відволікаючий маневр, щоб врятувати кобил, але тоді Деш розсміялася і сказала, що вони подали їй ще кращу ідею. Вона подякувала мені за пораду і поклала слухавку, сказавши, що зателефонує десь за годину, коли рятувальна місія буде завершена. Це було майже дві години тому!

Чи варто мені їм дзвонити? Ні, а раптом вони пробираються повз охорону, а вхідний дзвінок голосно пролунає і видасть їх? Я не можу так ризикувати! Боже, це божевілля, що, як з ними з усіма трапилося щось жахливе?

Я на мить зупиняюся і облизую губи. Ні, нічого поганого не сталося. Я б відчув, якби щось пішло не так, так працює Шайнінг Армор. Я посміхаюся, вперше радіючи, що я - цей поні. Я знаю, що Шайнінг може сказати, коли його сім'я та близькі друзі в небезпеці. Зараз я цього не відчуваю, тож це означає, що вони в безпеці! Фух, значить, там внизу все пройшло гладко, це величезне полегшення. Але моя тривога все ще трохи зашкалювала, тож я підбігаю до пульта від телевізора і хапаю його за допомогою магії. Телевізор має допомогти мені розслабитися, поки я чекаю на їхній дзвінок. Я вмикаю телевізор, з нетерпінням чекаючи на приємне заспокоєння...

У ВАШИНГТОНІ ПОВНИЙ ХАОС, - читаю я заголовок, коли на екрані з'являється ряд охоплених вогнем будинків і озброєні бронетранспортери, що рухаються вулицею. Репортер кричить у мікрофон: "Тут зона бойових дій, і щойно було оголошено закон маршала. Нещодавно з'явилися повідомлення про те, що терористи переховуються в цьому кварталі на півночі Сіетла. Поки поліція і антитерористичні сили їхали на місце події, вночі пролунала серія потужних вибухів, імовірно, влаштованих терористичним угрупуванням".

Моя щелепа повільно відвисає, і пульт від телевізора випадає з моїх чарівних рук. Ведучий новин у студії додає коментар. "Сьюзан, чи пов'язано це якимось чином з ракетною загрозою, що пролунала раніше ввечері, адже ви знаєте, що в кількох містах на півночі штату Вашингтон оголошено надзвичайний стан, і громадянам наказано залишатися вдома. Ми маємо повідомлення про винищувачі, підняті в повітря по всьому західному узбережжю, а AP повідомляє, що американські війська по всьому світу приведені в стан підвищеної готовності. Чи є у вас якась інформація про ці події?"

Зображення на екрані показують авіаносці, що виходять у море, танки, що викочуються з військових баз, винищувачі, що злітають у ніч, і незліченну кількість хаммерів, що заповнюють автомагістралі. Потім знову показують вид з гелікоптера на квартал міста з десятком будинків у вогні, а вулиці заповнені військовими вантажівками і поліцейськими машинами. Репортер кричить у мікрофон: "Я не впевнений, Джоне, на землі багато плутанини, але ми бачили американський спецназ, який допомагає ФБР у рейді на ці комплекси. Перестрілки поки що були мінімальними, і більшість терористів, схоже, здаються, сподіваємося, що це лише перший крок у низці заходів, спрямованих на уповільнення ескалації напруженості, яка зростала протягом останніх кількох днів".

Мої очі стали широкими, як обідні тарілки, коли я перемикала інші канали. Майже на кожному каналі була однакова новина, часто під заголовком "Екстрене повідомлення" або чимось подібним. Один канал повідомляє, що президента і віце-президента терміново відправили до невідомої військової бази, інший - що Китай і Росія підвищили рівень військової готовності і запустили власні літаки у відповідь на ескалацію військової активності США.

Я подумав. - Чорт забирай, Деш.

~~~~~~

З точки зору - Рейнбоу Деш.

Три кобили йдуть за мною, а ми продираємося крізь чагарник, намагаючись віддалитися від місця злочину, що залишилося позаду. Ми не розмовляли відтоді, як покинули те місце. Здається, єдине, що я сказала Твайлайт. - Нам справді треба їхати. - Але це було десь 15 хвилин тому, я маю на увазі, давайте, як ніхто ще нічого не сказав?!

Нарешті, я не витримую. Я зупиняюся під деревом і озираюся на них. - Ніхто не збирається це сказати, так? - Вони всі розгублено дивляться на мене, тож я здіймаю копита в повітря. - Гей, Рейнбоу Деш, ти така крута! Ти щойно самотужки впоралася з шістьма озброєними охоронцями, буквально ухилилася від кулі, змусила хлопця віддати ключі і успішно викрала двох поні з добре озброєного табору! Деш така крута! Ого!

Інші поні обмінюються між собою поглядами, а Твайлайт закочує очі. Я зітхаю. - Справді? Нічого?

Реріті повільно посміхається, але киває. - Дякую, Рейнбоу Деш. Якщо не брати до уваги твій егоїзм, ми в деякому роді винні тобі за те, що ти нас врятувала.

Пінкі тицяє копитом у бруд і сопе. - Так, дякую, що врятувала нас усіх від велетенської помилки Пінкі.

Реріті повертається і копитом піднімає Пінкі за підборіддя. - Люба, ми всі робимо помилки, головне, що тепер ми всі в безпеці.

Пінкі киває. - Так, дякую, що прийшла, Деш. Якби ти не прийшла... - Вона ковтає.

Реріті повертається до мене і простягає копито. - Ми ж раніше не зустрічалися, так? Ну, як бачиш, я поні на ім'я Реріті.

Я потискаю їй копито. - Приємно познайомитися. Я Рейнбоу Деш.

Земна поні підскакує до мене, демонструючи трохи більше ентузіазму, і обіймає мене. - Я Пінкі Пай, хоча моє старе ім'я було Гаррі.

Я дивлюся в її блакитні очі і посміхаюся. Мені завжди подобалася Пінкі в серіалі, вона була чи не найкращою подругою Деш. - Я з нетерпінням чекала нової зустрічі з тобою, Пінкі.

Вона нахиляється і піднімає брову. - Нової? Ми зустрічалися?

Я, очевидно, киваю. - Ну, так, знаєш, у минулому житті і все таке. Як двадцять шість років тому, і так далі, і так далі.

Пінкі нахиляє голову, її око сіпається, коли вона майже з'єднує крапки над "і".

Реріті сміється: - Їй лише 25, люба, як і мені з Твайлайт.

- Так... - Мій погляд обводить їх усіх і зупиняється на Твайлайт. Вона озирається, не зацікавлена в діалозі. Невже ніхто з них не вловив посилання на те, що ми всі були в Еквестрії 26 років тому? Вони ж знають правду про це, так?

Звук гелікоптера над головою перериває мої роздуми, і ми вчотирьох ховаємося під деревом, поки він не пролетить. Ранок на дворі, і сонце вже по-справжньому світить. Нам відчайдушно потрібно дістатися до кращого укриття, щоб перечекати цей світлий час доби. Ми відійшли на значну відстань від місця, звідки почали, але ми не будемо в безпеці, доки не виберемося з міста. О, чорт, я щойно зрозумів, що ми повинні зустрітися з Шайнінг Армор до того, як встигнемо на потяг, що прямує на схід. Треба, мабуть, подзвонити йому і сказати, що з нами все гаразд.

Я встромляю стилус у свою "універсальну манжету" і стукаю по смартфону, надсилаючи Шайнінг швидке повідомлення. - Ми всі четверо вибралися з будівлі; на 100% ми в безпеці і нас знайшли. Все ще працюємо над тим, щоб очистити міський сектор. Ти маєш знайти машину і якнайшвидше виїхати з Ванкувера. Прямуй на південь, щоб ми могли зустрітися. - Я натискаю "відправити" і зітхаю, нам теж потрібна машина.

~~~~~~

З точки зору - Рейчел.

Мій телефон пищить текстовим повідомленням, і я використовую магію, щоб левітувати його переді мною, поки читаю. Срань господня, так тримати, Деш! Вона справді це зробила! Міжнародний інцидент і новини на перших шпальтах в стороні, вона врятувала Реріті і Пінкі! Чорт, я винен цій кобилі випивку.

Я читаю решту тексту і зітхаю, не в захваті від наступної частини. Вона пропонує мені вкрасти машину? Ух. Я не з тих, хто краде, але, мабуть, у мене немає вибору. Я маю на увазі, я не можу залишатися тут. Хм, і де я можу її вкрасти? Я постукую копитом по підборіддю, може, з багатоквартирного гаража? Напевно, принаймні одна машина там повинна мати ключі всередині, чи не так?

Я біжу до вхідних дверей і виходжу, дозволивши дверям зачинитися за мною. Спочатку я панікую, бо розумію, що не маю ключів, а двері автоматично зачиняються за мною. Але потім я зупиняюся і на мить сміюся, я можу телепортуватися назад всередину, коли захочу. Я широко посміхаюся, ура, мені більше не потрібні ключі від квартири!

Тепер про машину. Я пробираюся до ліфта і їду до підвального гаража. Сподіваюся, що тут нікого не буде, адже зараз 7 ранку у вихідний день. Я виходжу з ліфта і одразу ж здригаюся від тупоту копит. Звук, який видають тверді копита на бетонній підлозі в приміщенні, практично оглушливий, ось вам і підступність.

Що ж, якщо я не можу зробити це тихо, я зроблю це швидко! Я галопом біжу вздовж автомобільних проходів, використовуючи свою магію, щоб смикати за кожну дверну ручку, повз яку проходжу. Мені лише потрібно знайти незамкнену машину, а потім перевірити, чи є в ній ключі.

- Мамо, мамо! Що це за штука, мамо?! - кричить якась дитина.

Я завмираю, і мої вуха повертаються, щоб знайти джерело звуку. Секундою пізніше я знаходжу його, п'ятирічного хлопчика, який стоїть сам там, де стежка повертає за ріг. Він показує на мене, і я чую, як кроки з-за рогу починають прискорюватися. - Що таке, Томмі? Ти бачиш, що робить весь цей шум?

Олень. Я дивлюся наліво і направо, я стою посеред проходу, яким їдуть машини. В обох напрямках немає ніякого прикриття, і я маю лише дві секунди до того, як цей дорослий поверне за ріг і побачить мене. Гм, гм, гм... думати!

Іскра, спалах, і я знову опиняюся у своїй квартирі. Я випустив довгий подих. Фух... це було трохи близько. Я знову тут, але я в безпеці і ніхто мене не бачив. Я зачекаю хвилину, поки спека спаде, і знову виходжу з квартири. - Що ж, давай спробуємо ще раз?

~~~~~~

З точки зору - Рейнбоу Деш.

Ми, четверо кобил, опинилися в глухому куті. Ми хотіли повернутися до готелю, але зарості тут закінчуються, а виходити на вулицю серед білого дня, коли тут повсюди ці гелікоптери, надто ризиковано. Перевіряю карти на смартфоні, хм, гадаю, можна піти паралельно і потрапити в той парк, що з'єднує нас...

Раптом мене штовхнули копитом у бік. - Деш, ти ніколи не розповідала, як ти сюди потрапила. Ти ж не з цих країв, так?

Я востаннє поглядаю на цифрову мапу, потім повертаюся до Пінкі. - Хм? Ну, зараз я живу з Ей-Джей, Біг-Маком і Флаттершай на маленькій фермі в Айові.

Твайлайт підходить ближче. - А що привело тебе сюди?

Шум гелікоптера змушує мене підняти голову, і я відстежую його очима, відповідаючи на її запитання. - Коротше кажучи, ми, поні Айови, зрозуміли, що оскільки мультфільм MLP точно описує різновиди поні, якими ми зараз є, і оскільки серіал слідував за Твайлайт Спаркл, ми вирішили, що, можливо, Твайлайт Спаркл працює на серіал. Тож, прагнучи знайти більше поні, схожих на нас, ми переглянули титри серіалу. Оскільки кожному поні, якого ми знали, виповнилося 25 років 1 травня цього року, ми просто почали перевіряти дні народження всіх, хто коли-небудь працював у шоу, щоб побачити, чи є серед них хтось схожий на нас.

Твайлайт піднімає брову. - Це... насправді досить розумно.

Я киваю. - Однак не пощастило, що дні народження персоналу шоу збігаються. Потім ми вирішили, що, можливо, вона просто не була зарахована або щось подібне. Оскільки шоу знімали у Ванкувері, ми вирішили, що вона має там жити. Тож, трохи покопавшись, ми знайшли списки нерухомості і склали список мешканців міста, а потім використали дані про голосування, щоб отримати їхній вік і дату народження. Один швидкий фільтр - і ми отримали попередній список людей у Ванкувері, яким виповнилося 25 років 1 травня цього року. У підсумку ми отримали близько дюжини людей, які відповідали цим критеріям, тож ми пішли далі, і я почала перевіряти їх одного за одним.

Реріті здивовано дивиться на мене. - Зачекай, як ти туди потрапила? Ти що, просто прилетіла з Айови до Ванкувера?

Я сміюся. - Чорт забирай, ні, це ж божевільна відстань, яку треба подолати. Я зробила це лінивим способом, поїхала поїздом.

Пінкі сміється. - Прямо як поні в шоу!

Я посміхаюся. - Ну, не зовсім. Я була радше безбілетником. Насправді мені було дуже легко, я ж пегас і все таке. Я прилетіла на залізничну станцію, приземлилася на дах швидкісного вантажного поїзда і просто задрімала приблизно 1900 миль, поки поїзд рухався до узбережжя. Щоразу, коли він проїжджав через місто, або зупинявся для заправки, або проходив прикордонний контроль, я просто злітала і ховалася в хмарах. Потім, коли поїзд починав від'їжджати, я злітала назад і знову займала своє місце на даху. Чесно кажучи, непоганий спосіб подорожувати.

Реріті киває. - Гадаю, це одна з переваг бути пегасом. То що сталося, коли ти приїхала до Ванкувера? Як ти дізналася, що ми в Сіетлі?

Я знизую плечима. - Я дочекалася ночі у Ванкувері, а потім почала літати над містом і перевіряти кожну адресу. Було чотирнадцять адрес, і дванадцять з них були нормальними місцями зі здоровими на вигляд людськими сім'ями. Ще одна виявилася покинутою, і я думала про те, щоб переслідувати її, але потім побачила вашу квартиру. Нічого собі. Розбиті вікна, сліди конфлікту, і вся квартира просякнута запахом коня...

Реріті морщить ніс. - Ми ж не пахнемо так погано, правда ж?

Я ігнорую її. - У будь-якому випадку, оскільки вікна були розбиті, я влетіла всередину і вирішила почекати 24 години, щоб побачити, чи повернеться хто-небудь. І ось, через три години з'являється Шайнінг.

- Зачекай, Шайнінг у Канаді?! - вигукує Реріті.

Я роблю крок від неї. - Так? Приблизно о 4:30 ранку він ридав у кімнаті поруч зі мною. Насправді не знаю, як він потрапив до квартири, я весь час спостерігала за дверима.

Пінкі виглядає дуже розгубленою, а у Реріті відкривається рот. Твайлайт дивиться на них. - Пінкі, Реріті, де ви його залишили? Чому він поїхав до Канади?

Реріті дивиться на Твайлайт широко розплющеними очима. - Його схопили разом з нами. Шайнінг замкнули в клітці разом з нами... о 4:30 ранку.

Я чухаю голову переднім копитом. - Ні, він тоді був у своїй квартирі...

Зіниці Твайлайт широко розширюються. - Він телепортувався!?

Реріті ахнула. - Ну, я бачила, як він наклав закляття, а потім зник. Я думала, що він просто став невидимим абощо. Де він навчився телепортуватися?

Твайлайт повільно хитає головою. - Гадки не маю, цього не було в записі шоу.

Я хитаю головою. - Записи шоу?

Твайлайт потирає обома копитами перед ротом. - Телепортація. Справжня телепортація. Це найбільше відкриття за останні десять тисяч років. Транзит, енергетична криза, дипломатія, війна, це змінює буквально все, що може робити людство!

- Поні. - Я виправляю її. - Це не має нічого спільного з людьми, і це дійсно не впливає на них.

Твайлайт якось дивно дивиться на мене, але припиняє розмову. Я кусаю губу, що з цими поні? Хіба не очевидно, що люди більше не мають нічого спільного з нами?

~~~~~~

Зточки зору - Рейчел.

Я риссю наближаюсь до машини, яку шукаю. Дверцята машини виявилися незамкненими, тепер мені залишається тільки зазирнути всередину і сподіватися, що ключі там! Я стрибаю на водійське сидіння і озираюся навколо. Нічого собі! Ключі в підскляннику! Посміхаючись, як баньши, я за допомогою магії дістаю їх і вмикаю запалювання. Озираюся назад, щоб краще бачити, щоб виїхати заднім ходом з місця паркування.

- Мммм, агов, що відбувається? - Втомлений жіночий голос озивається з заднього сидіння.

Я дивлюся на джерело шуму, потім на обличчя. Власниця машини, очевидно, спить на задньому сидінні і дивується, чому її машина щойно завелася. Вона розтирає очі від сну і дивиться на мене, поні-єдинорога, що сидить на її водійському сидінні. Я голосно стогну. - Ну ж бо!

Іскра, спалах, і я знову опиняюся у своїй квартирі. Я клянусь, коли усвідомлюю, що мушу починати все спочатку. Це справді схоже на паскудну відеогру, і в ній є лише одна точка, з якої я можу перезапуститися. Я заходив у цей гараж вже разів 7, але мені постійно доводиться телепортуватися назад і починати все спочатку. Я зітхаю і повертаюся до ліфта. - Стелс-програма, восьме випробування, поїхали...

~~~~~~

З точки зору - Рейнбоу Деш.

Ми продовжуємо пробиратися крізь зарості, переходячи від парку до парку, від зеленої зони до зеленої зони. Цього ранку скрізь поліція, і я не можу знайти жодного способу повернутися до мотелю. Незалежно від того, з якого боку ми підійдемо, нам доведеться перетнути близько десяти кварталів міста без прикриття. Якби це був звичайний день, і якби на вулиці було темно, то все було б гаразд. Але зараз 9 ранку, світить сонце, і на кожному розі припарковані поліцейські машини. Ми ніяк не можемо проскочити повз них, як коні.

Я різко зупиняюся, а через секунду відчуваю, як хтось в'їжджає мені в спину риссю. Відчуття хутра на хутрі надто близько до моєї інтимної зони змушує мене підстрибнути в повітрі на кілька дюймів.

- Ага! - кричить Реріті з-за моєї спини, і я обертаюся, щоб побачити, як вона відступає назад і витирає обличчя білим фетлоком. - Ах, Деш, тобі дійсно потрібно змінити те, як ти робиш речі! Моє обличчя майже торкнулося твого, тьху... - Вона знову витирає обличчя і червоніє, відходячи на кілька кроків назад.

Я зміщую свою вагу. - Вибач, не ходи так близько позаду мене, мабуть. - Я озираюся на неї і вибачливо посміхаюся.

- О, це не те, це... - Реріті розриває зоровий контакт. - Люба, на тобі весь цей одяг, але ж у тебе відкрита спина! Всі можуть бачити, ну, все, що там ззаду.

Я дивлюся на свій чорний бронежилет. - Га? Це ж не одяг, а тактичне спорядження! Я ношу це не для того, щоб прикриватися, це все має для мене практичне значення. Я маю на увазі, навіщо мені хутро?

Твайлайт, яка, якщо подумати, чомусь носить спідницю, зітхає і дивиться на мене. - А ти не можеш просто додати спідницю до свого "тактичного спорядження"? Ну, знаєш, для всіх нас?

- Гаразд, по-перше, ні, бо поні зазвичай не носять одягу. - Я сплюнула убік. - А спідницю? Ні, дякую, сестричко, ні за що на світі. Я була хлопцем, ти ж знаєш. На відміну від вас, пані, я не звикла до всіх цих "дівчачих" штучок. На щастя, Рейнбоу Деш така класна, що я не проти зміни статі, яка прийшла разом з перетворенням на пегаса-жінку, але ж я не збираюся добровільно носити дівочий одяг. Я маю на увазі, Реріті, ти виглядаєш приголомшливо, але, будучи довгий час чоловіком, я ніколи не зможу носити щось подібне. - Я піднімаю брову, коли мої очі переходять на її вбрання. Вона була вбрана в чорне мереживо і навіть носила стрінги в комплекті з поясом для підв'язок. Вона виглядала більш ніж дивовижно, вона виглядала відверто еротично. Я прочищаю горло. - Як я вже казала, вибачте, але тільки справжня дівчина може носити щось подібне.

Реріті почервоніла крізь своє біле хутро. - Я... Деш, коли я була людиною, я була хлопцем.

Мої очі широко розплющуються, і я заїкаюся, вибачаючись. - О... я... тобто, я сказала... ти, ні, ти ж бачиш, я хотіла сказати...

Пінкі хіхікає. - Кажи, що хочеш, Деш.

Я прикушую язика і шукаю виходу. - Що ж, Реріті, молодець. Ти зосереджена на тому, щоб стати собою колишньою, і на тому, що тягне за собою твоє старе життя. Молодець.

Твайлайт дивиться на мене. - Старе? До чого ти ведеш?

Я звужую очі, це вже третій чи четвертий раз, коли ці поні плутаються в моїх словах про те, що ми колись були поні в Еквестрії. Вони ж не можуть чесно бути такими в темряві, чи не так?

Я на мить закушую губу, потім скоса поглядаю на кобилу. - Гей, Пінкі, як думаєш, ми знову станемо найкращими друзями?

Периферійним зором я бачу, як Твайлайт зосереджує на мені погляд і піднімає брову. Пінкі нахиляє голову. - Знову? Ти з Канади? У дитинстві я часто кайфувала, але пам'ятаю всіх своїх старих друзів. Ким ти була... раніше?

Я розвертаюся і дивлюся на Твайлайт, встановлюючи з нею зоровий контакт. - Раніше? Я була Рейнбоу Деш.

Пінкі сміється вбік. - Ні, дурненька, як тебе звали, коли ти народилася?

Очі Твайлайт починають широко розплющуватися, і вона стежить за моєю поведінкою. Я злегка посміхаюся. - Давним-давно, коли я тільки народилася, мене звали Рейнбоу Деш.

Твайлайт робить крок назад, усвідомлюючи. - Ні.

Я повільно киваю і роблю крок уперед. - Твайлайт, єдиною причиною, чому я прийшла сюди, було знайти тебе. Ми думали, що ти все знаєш, і ти знаєш, як все це виправити. І знаєш, чому ми так вирішили?

Алікорн робить ще один крок від мене, її обличчя сповнене розгубленості та шоку. - Ні, я знаю, про що ти думаєш, але ні. Мене звуть Тесс, я людська дівчина, і завжди нею була. Я просто писала про поні, коли була дитиною, і все. Мене звуть Тесс...

Я вдавлюю копито в землю, коли підходжу ближче. - Це не твоє ім'я, Твайлайт. І ніколи не було справжнім.

Її підборіддя тремтить. - Ні, поні - це просто історія! Я просто зробила кілька начерків і розповіла деяким людям, і вони зробили з неї мультфільм.

Я звужую очі. - Ти написала про це в дитинстві, тому що у тебе були спогади про це. Звичайно, зараз це мультфільм, але він заснований на ТВОЄМУ ЖИТТІ.

Вона хитає головою. - Ні, ні, ми це виправляємо. Ми знайдемо спосіб змінити все назад.

- Змінити? - Я сплюнула. - Ми зробили це, коли нам виповнилося 25. Ласкаво просимо назад.

Твайлайт втрачає рівновагу і падає навкарачки, затуляючи рота переднім копитом, не вірячи своїм очам. - Ні...

Пінкі та Реріті з'являються по боках від мене, Пінкі дивиться на мене. - Я не розумію. Що ти кажеш?

Я нахиляюся до неї і шепочу їй на вухо. - Ти поні Гаррі.

Вона хіхікає. - Ну звісно, я поні, я вже тиждень як поні. Хіба це новина?

Реріті витріщилася на мене. - Ти ж не серйозно кажеш те, що я думаю, що ти маєш на увазі.

Я киваю. - Я серйозно. Ви всі насправді повинні бути поні. - Я киваю на єдинорога і показую на її нижню білизну. - Ти дуже гарно вдягнута, Реріті. Ти повинна бути дівчинкою, і ти залишишся нею до кінця свого життя.

Твайлайт повільно повертається, щоб подивитися на мене, схожу на оленя у світлі фар, і повільно промовляє. - Тож скажи нам, чому. Чому і як.

Я роблю глибокий вдих. Боже мій. - Пані та панове, будь ласка, пристебніть свої джимі у вертикальному положенні, щоб вони не шелестіли. У мене є для вас історія, і вам не сподобається її кінець.

~~~~~~

З точки зору - Рейчел.

Іскра, спалах, і я знову у своїй квартирі. Я ледь не вляпалася! Бабця, що чекала на ліфт у підвалі, замахнулася на мене сумочкою, і була дуже близька до того, щоб мене вдарити. Я риссю йду вперед, насупившись через те, що вона назвала мене собакою. Що ж, думаю, я посміявся останнім, вона все життя розповідатиме історію про те, як бачила білого собаку-єдинорога, а потім він просто розчинився в повітрі. Я сміюся сам до себе, поки спускаюся сходами, хоч і дратує ця ситуація, але вона змушує мене почуватися добре щодо моєї раси. Телепортація - це весело, єдинороги справді вміють це краще за всіх.

~~~~~~

З точки зору - Рейнбоу Деш.

Я закінчую свою розповідь, розповідаючи все, що я знала про те, що останній епізод був "правдою", і про те, як Діскорд все зруйнував і відправив нас сюди з клятим прокляттям. Поки я розповідала, поні майже нічого не говорили, навіть Пінкі стояла на місці й мовчки слухала. Іноді вони перезиралися між собою, але ніхто не говорив. Закінчивши свою розповідь, я озираюся навколо і оцінюю їхній вираз обличчя. Пінкі просто дивиться в простір, Реріті нервово жує копито, а Твайлайт нахмурила брови і втупилася в землю. Вона піднімає на мене очі. - Так ... ось і все, так? Все моє життя як Тесс...

Я киваю. - ...було схоже на тюремне ув'язнення.

Пінкі дивиться вперед. - Двадцять п'ять років. Змарновано.

Я знизую плечима. - Ну, я б не сказала, що даремно. Скоріше вимушена відпустка.

Реріті лише хитає головою і зітхає. - Тож ми застрягли тут назавжди. Ну, принаймні, мені є з ким його провести. Не знаю, що ви, дівчата, плануєте робити, але якщо вже немає шансів повернутися назад, думаю, я просто знайду якесь тихе місце і доживу своє життя, переховуючись з Шайнінгом.

Я важко ковтаю. Я пам'ятаю, що у мене були схожі плани з Біг Маком, чи не так? Ми обоє домовилися, що якщо застрягнемо тут, то осядемо, я стану його дружиною і дам йому сім'ю...

Я хитаю головою. - Ні, ми ще можемо боротися, у нас ще є варіанти. - Я прочищаю горло і кажу. - Що ж, давайте спочатку поїдемо в Айову, де знаходяться інші поні. Там ми зможемо вирішити, що робити і чи варто нам просто здатися. Там у нас є ферма і багато їжі, тож якщо ми вирішимо просто жити як поні, цей варіант буде на столі.

Твайлайт киває. - Перш ніж ми туди поїдемо, нам потрібен мій брат. У тебе ще є той телефон?

Я повертаю вухо до неї. - Так, візьми гарнітуру. - Секундою пізніше я відчуваю дивне сяйво її магії на блютузі, і моя гарнітура підпливає до неї і осідає в її вусі. Вона киває мені, я натискаю на телефон і дзвоню Шайнінг.

~~~~~~

З точки зору - Рейчел.

Я збираюся вийти з квартири в 17-й раз, коли чую телефонний дзвінок! Нарешті! Боже, сподіваюся, це Реріті, мені дуже потрібно почути її голос прямо зараз. Я чарами притягаю телефон до себе. - Реріті?!

Твайлайт відповідає зі сміхом. - Не бійся, братику. Це я. Так чи інакше, що це за заклинання телепорту?!

Я сміюся. - А, так, довга історія.

- У мене є час.

~~~~~~

З точки зору - Рейнбоу Деш.

Я дивлюся на годинник, Твайлайт розмовляє по телефону вже 15 хвилин. Боже, вона ж розуміє, що це міжнародний дзвінок, так?

Я повертаюся до Реріті і Пінкі, зайнятих якоюсь глибокою дискусією. Реріті хитає головою. - Ні, Пінкі, подивися, звідки ми щойно прийшли! Я не хочу, щоб це сталося знову!

Пінкі закочує очі. - Реріті, він хороший хлопець! І Деш сказала, що нам потрібна машина, щоб повернутися в мотель, він може відвезти нас туди на своїй машині!

Я підходжу ближче, не в силах стриматися, щоб не задивлятися на вигини Реріті, коли проходжу позаду неї. Я кусаю губу, я не знаю, де вона взяла такий одяг, але я її фанат. - Привіт, дівчата, про що ми говоримо?

Пінкі посміхається. - Я знаю, хто може підвезти нас до готелю!

Мої очі прояснюються. - О? І як же...

Яскраве світло обриває мене, і я бачу, як Твайлайт накладає заклинання. Я збираюся запитати, якого біса вона робить, але тут спалахує палючий спалах, і вона зникає в повітрі, а блютуз-гарнітура з гуркотом падає на землю, де вона стояла.

- Ні, Твайлайт, не залишай мене тут! - Реріті біжить туди, де мить тому стояв алікорн.

Я натискаю на телефон, щоб вимкнути гарнітуру, потім підношу динамік до вуха. Голос Шайнінг долинає на відстані. - Що? Твайлайт? Навіщо ти прийшла сюди? Ти ж казала, що хочеш почути про закляття лише тому, що тобі цікаво! Так тримати, тепер двоє з нас застрягли в Канаді!

Я хитаю головою і розчаровано зітхаю. Чудово, тепер я застрягла тут з Пінкі та Реріті. Я піднімаю очі й бачу, як Реріті перевіряє сліди від опіків на траві. Вона нахиляється, щоб щось понюхати, і вид, який вона мені відкриває, змушує мене прискорено дихати. Отже, про те, що ми застрягли тут з Реріті...