П'ять Балів - Поділених на Чотири.

Реріті дивиться на мене з ліжка. Її спідниця зникла, на ній залишилися лише чорні шкарпетки та мереживна білизна, яка ледь щось прикривала. Я роблю глибокий вдих і заходжу до кімнати, зачиняючи за собою двері.

Кобила кокетливо посміхається. - Я була впевнена, що ти збираєшся провести ніч з Пінкі. Мало хто з хлопців може відмовитися від такої пропозиції.

Я тихо сміюся, це була спокуслива пропозиція. Зрештою, я вирішив піти на кохану кобилу, а не на ту, яку я просто хочу трахнути. Хоча, дивлячись на Реріті на ліжку в цьому одязі, я починаю сумніватися, чи не хочу я й останню.

- Ну, давай, я не кусаюсь. - Реріті погладжує ліжко поруч із собою.

Я дивлюся на ліжко і піднімаю брову. - Реріті, твоє ліжко, чесно кажучи, замале для двох поні. - Коли на ньому лежала доросла кобила, збоку від неї залишалося менше 6 дюймів простору для матраца.

Реріті потирає ноги. - О, воно замале? Гадаю, так буде краще...

Я прикусив губу, якщо я не збудився раніше... Ну, скажімо так, я перестав тягнути час і, безумовно, галопом поскакав до ліжка. Оскільки місця було так мало, буквально єдиним варіантом залишалося ложкою, що я з радістю і роблю. Я підповзаю до білого єдинорога ззаду і починаю обіймати її хутро, притискаючи її м'яке тіло до себе, і...

- Шайнінг. - Голова Реріті, за кілька сантиметрів від моєї, повертається, щоб подивитися на мене.

- Так? - Моє серце падає, я зробив щось не так? Реріті справді виглядала трохи стурбованою.

- Любий, ти вдягнув свої боксерські шорти. Ти в них спиш?

Я піднімаю брову. - Так? Я б не спав голим, я маю на увазі...

- Тсс, тсс. - Реріті прицмокує язиком. - Вибач, Шайнінг, але ти був в них сьогодні цілий день. Вони, мабуть, вже брудні, тобі треба перевдягнутися в чисту піжаму. Ось, наприклад, бачиш, у що я вдягнена? - Вона тре копитами по своєму мереживному жіночому вбранню. - Я перевдяглася в це перед сном, тобі теж треба переодягнутися.

Я хмурюся. - У мене немає піжами. - Принаймні, жодної, яка б пасувала до цього тіла.

Реріті посміхається. - Ну, що поробиш. Але все одно, ти не можеш носити свій брудний денний одяг у ліжку. - Ріг Реріті світиться, і я відчуваю, як мої боксери починають стягуватися з моїх ніг.

Мене охоплює легка паніка. - Е-е, Реріті, у мене ж немає нічого під ними...

Ще один рух - і одяг стягується з мене, залишаючи мене оголеним внизу. - Хм, так, дуже шкода. Гадаю, тобі доведеться спати голяка. - Перш ніж я встигаю відреагувати, Реріті штовхає себе в мене, її стегна притискаються до мого пеніса. - На цьому ліжку не так багато місця, нам доведеться зблизитися.

З її тілом, притиснутим до моєї нижньої частини, я добре усвідомлюю, що вона може сказати, що я "збуджений" внизу, і розумію, що він стає ще більшим із плином часу. - Тобі зручно, Реріті?

Вона втирається своїм пухирчастим тілом у моє. - Чудово.

Я тягну свою голову до її голови, і ми обіймаємося кілька хвилин. Я не можу не помітити, що кожні кілька секунд Реріті повільно крутить стегнами, притискаючись до мого тепер уже повністю ерегованого жеребця. Ну, принаймні, ми тримаємося цивілізовано, бо хоч я і кохав кожен сантиметр її тіла, я трохи нервуюся, коли думаю про те, щоб робити з нею щось. Я був хлопцем лише день або близько того, я навіть не знаю, з чого почати. Хоча це приємно, просто легкі обійми без нічого...

Мої думки обриваються, коли вона втирається стегнами в мою промежину особливо енергійно. Це вже не витончений акт, вона практично перетирає мене. Я також відчуваю цікаву пляму тепла, що випромінюється з-поміж її ніг. Перш ніж я встигаю про це подумати, Реріті промовляє гарячим тоном. - Шайнінг, я щойно дещо зрозуміла.

Її стегна продовжують тертися об мої, і я прикушую язика, щоб відповісти. - О...?

- Пам'ятаєш той магічний урок, який ти мені давав?

Не розуміючи, яке це має відношення до справи, я киваю. - Точно?

Її стегна раптом перестають рухатися, а голова злегка повертається. - Ну, я щойно згадала про оплату. Я винна тобі поцілунок, чи не так?

Перш ніж я встигаю відповісти, я відчуваю, як вона змінює позицію, коли розвертається. Кілька секунд - і вона вже повністю повернута, наші обличчя так близько, що наші носи торкаються один одного. Наші зади також мали б торкатися, але їх розділяла моя ерекція, що незграбно пульсувала між нами. Повністю ігноруючи цей аспект, вона торкається своєю щокою до моєї. Моє серце калатає, коли я дивлюся в її очі, і я починаю серйозно сумніватися, як, чорт забирай, я міг знайти маленьку конячку такою привабливою. Ну, коли ти в Римі...

Я киваю. - Так, ви винні мені поцілунок. Я хочу повернути цей борг, міс Реріті.

Вона притискається до мене знизу, і я відповідаю на цей жест, коли вона наближає свої губи до моїх для "оплати". Вона ніжно цілує мене в губи, від чого волосся на моїй шиї стає дибки від хвилювання. За мить вона перериває поцілунок, її м'які губи залишають мої. - Що ж, це було приємно...

До біса, я вирішив хоч раз діяти за своїм імпульсом. Я перервав Реріті, похилившись вперед ротом, не збираючись клюнути в губи, а здійснивши повноцінний романтичний поцілунок. Вона не встигає зреагувати, як мій язик пірнає їй у рота.

Спочатку вона видає крик здивування, але незабаром це перетворюється на тихий стогін пристрасті, коли наші язики танцюють. Це дуже, дуже дивно. Я цілувався з кількома хлопцями, коли був людиною, але це не було чимось подібним. Мордочка Реріті величезна, як і її язик, якщо вже на те пішло. Стільки нових відчуттів, що спочатку я навіть не помічаю, що Реріті тепер лежить на одній з моїх ніг, і я чітко відчуваю вологу крізь її мереживну білизну. Я піднімаю брови, усвідомлюючи це, але намагаюся зосередитися на поцілунку. Ще через кілька секунд я вириваюся з поцілунку, але Реріті подається вперед і починає цілувати мене знову, її язик працює з моїм з несподіваною агресією.

Відчуваючи себе сміливішим, я вирішую використати гру Реріті на свою користь. Я знову вириваюся з поцілунку і цього разу піднімаю копито. - Реріті, боюся, твоя білизна ще не висохла. Я не можу дозволити тобі лягти в ній у ліжко. Ти ж знаєш, що в ліжку можна спати тільки в чистому одязі. - Мій ріг спалахує. - Мені доведеться її зняти.

Вона випрямляє ноги, щоб я міг швидше зняти білизну, а потім повертається до мене і посміхається. Ми знову цілуємося, і вона знову обхоплює одну з моїх ніг, впиваючись своїм щойно оголеним статевим органом у моє стегно. Збудження шалене, і мені потрібні всі мої зусилля, щоб не прикусити її язика під час поцілунку. Нарешті вона відступає назад і відриває свою щілину від моєї ноги. Я глибоко вдихаю, частина мене щаслива, що все закінчилося, а інша, більша частина мене прагне ще більшого. Реріті, здається, поділяє мої почуття, коли я бачу, як вона починає змінювати свою орієнтацію. - Ти колись був дівчинкою, Шайнінг, чи не будеш ти таким милим і не подивишся, чи все тут в порядку?

- Хм? - На секунду я розгублений, і перш ніж я можу обробити те, що відбувається, Реріті завершує зміну позиції. Її голова тепер лежить на моєму хвості, а розставлені ноги Реріті притиснуті до мого обличчя. Моє серце завмирає на пару ударів, коли її хвіст піднімається, і блискучі статеві губи Реріті опиняються всього за кілька дюймів від моєї морди.

- Ну, як тобі?

Я просто скиглю, важко формуючи слова, бо мій мозок замикається від збудження. - Реріті, це... п-прекрасно.

Слина з моїх губ за інтенсивністю збігається з тими, що переді мною, і я без зайвих роздумів занурююсь у неї. Реріті видає різкий писк задоволення, перш ніж вгризається в ковдру. Я починаю лизати, наче переді мною останнє у світі ескімо. Чим більше я впивався, тим більше збуджувався. Це було схоже на те, що я ніколи не куштував нічого подібного, і я просто не міг наїстися досхочу.

Хвилини пролетіли, я не знаю, як довго я був там, але все перетворилося на одну божевільну сексуальну каламуть. Реріті явно не хотіла, щоб я зупинявся, як і я. Тож я лизав, смоктав, ніжно покусував, я продовжував і продовжував. Врешті-решт втрутилася третя сторона, щоб зупинити мене. Мій член був болісно ерегований, і чим довше я ласував Реріті, тим більше він починав пиляти мене, вимагаючи, щоб я щось з ним зробив. Нарешті, бажання використати його стало просто нестерпним, і мені довелося змінити позицію.

Коли я витягнув язика, Реріті заскиглила. - Стій, чому ти зупинився?. - Вона обернулася і побачила, що я поклав одне копито їй на спину, а іншим тримаю свого жеребця. Коли я повільно підводжу його до її добровільно відкритого рота, очі Реріті розширюються від шоку. - Чекай! Стій, що ти робиш!?

Я роблю паузу. - Закінчуємо те, що почали? Ця "штука" хоче долучитися до дії...

Очі Реріті трохи розширюються, коли вона дивиться на нього, але потім вона коротко киває. - Дуже добре. Ніколи не думала, що опинюся на цьому боці, але, гадаю, буде справедливо, якщо я дозволю тобі зробити зі мною те, що ти хочеш, оскільки ти знайшов час, щоб доставити мені задоволення. Просто... ніжно, будь ласка.

Її хвіст піднімається вище, а кицька повільно підморгує, даючи мені все необхідне запрошення. Я скорочую дистанцію, і з третьої спроби мені нарешті вдається вставити вкладку А в щілину Б.

- ММММ!!! - кричить Реріті крізь стулені губи. Я хрюкаю від зусиль, намагаючись проштовхнути його далі. Вона така ж мокра, як і я, але вставляється до смішного туго. Мені вдається просунути головку всередину, і я проштовхую її ще на кілька дюймів, але далі стає боляче тісно. Я виймаю її на дюйм і готуюся врізати в неї з ще більшою силою, але перед тим, як це зробити, я дивлюся на її обличчя і зупиняюся.

З її очей течуть сльози. - А-а-а, Шайнінг... Припини, припини! - Реріті плаче, тримаючи копито, - Хіба це має бути так боляче? Шайнінг, як дівчині, тобі справді було так боляче? Я не думаю, що зможу це витримати.

- Наскільки я пам'ятаю, було трохи боляче? Ти неймовірно туга, Реріті, з тебе навіть важко витягнути. Коли ти був хлопцем, дівчата були такими ж тугими? Я не знаю, що тут нормально. Я ж маю вкласти в тебе все своє єство, так?

Вона хитає головою. - Не намагайся, о Боже, мене наче розколюють склом.

Я піднімаю брову, я знав, як це - мати кицьку, і це відчуття, безумовно, не звучить як гарний час. Мій перший раз, коли я був дівчиною, не був таким болючим. Я маю на увазі, що це була суміш задоволення і болю, але Реріті тут ллє сльози. Хоча, якщо подумати, Реріті - незаймана, а я втратив дівочу пліву через іграшки для дорослих задовго до того, як переспав з хлопцем. Якщо подумати, я, мабуть, щойно порвав плівку Реріті, а це означає, що вона ще довго мучитиметься від болю.

Я повністю витягую з неї. - Вибач за це, Реріті, я не хотів зробити тобі боляче.

Вона витирає сльози пучком волосся. - Не вибачайся, любий, це моя вина, а не твоя. Мені просто потрібен час, щоб прийти до тями.

Я згортаюся калачиком біля неї. - То... спробуємо завтра?

Вона сміється і злегка б'є мене копитом по плечу. - Вже чекаєш наступного разу, так? Ти такий хлопець.

Я цілую її в щоку. - Дякую?

Вона відповідає поцілунком на поцілунок, і ми знову обіймаємося. Мій жеребець все ще стоїть, але я нічого не можу з цим вдіяти. Реріті гладить мене копитом по щоці. - Я рада, що ти тут, зі мною, у всій цій історії з поні.

Я відкидаю її гриву з очей. - Я теж. Реріті, я так давно тебе кохаю...

Вона посміхається. - Зачекай, ти говориш про мене чи про Реріті з мультика? Ти тому зі мною зустрічаєшся? Я знаю, наскільки популярним є правило 34 з того шоу...

Я сміюся. - Дуже смішно, Томе, і давай, це ж очевидно, що ти набагато кращий за серіальну Реріті. Ти перевершив її у всіх відношеннях!

- Так, до біса її! Вона відстій, я краща Реріті, ніж вона коли-небудь буде! - зауважує Реріті.

Я моргаю, моя підсвідомість підказує мені, що щось у нашому діалозі... не так. Ну що ж, я впевнений, що розберуся з цим пізніше. Я притискаю тіло Реріті до себе. - Дякую, що розділила зі мною своє ліжко.

Вона притискається до мене. - Тобі варто переїхати до мене на повний робочий день. Ми могли б з кимось помінятися ліжками і отримати ліжко, достатньо велике для двох.

Я цілую її в щоку. - Повнорозмірне ліжко? Не будь смішною, ділити односпальне набагато, набагато краще.

Вона заплющує очі й усміхається. - Я сподівалася, що ти це скажеш.

Я притискаю її до себе, занурюючись у сон. - Добраніч, Реріті...

~~~~~~

Я опиняюся в тронному залі Кантерлота. Повітря наповнене легким димом, і я не бачу жодного з церемоніальної варти. Кілька зламаних шоломів і списів розкидані навколо, і я чую розсіяні крики вдалині. Паніка заливає мої вени, коли я кричу. - Твайлайт!!!

Я мчу коридорами до її покоїв, і коли я наближаюсь, то відчуваю, що в її кімнаті хтось чужий. Я ніде не відчуваю Твайлайт, але я переможу того звіра чи монстра, що знаходиться в її кімнаті, і врятую свою сестру. Я кричу, наближаючись до кімнати. - Покажися, чудовисько. Твій шлях руйнування закінчується зі мною!

Тінь падає на дверний отвір, і щось всередині неї ворушиться. Я вишкірюю зуби і починаю заряджати свій ріг, Капітан Королівської гвардії - це не просто звання, я пройшов десятиліття бойової підготовки і більш ніж здатен на...

Повільні оплески за моєю спиною змушують мене послабити пильність і я обертаюся. Діскорд сидить на обвугленому стовпі, посміхаючись до мене. - Благородне зусилля, любий СБДН, але ти запізнився, ти пропустив феєрверк. - Він пнув ногою тліючий шматок уламків. - У мене тут була справжня битва з охоронцями, вони всі збіглися, як тільки почули крик твоєї сестри.

- Де вона? - Я гарчу, вигадуючи найболючіше закляття, яке тільки можна собі уявити, щоб накласти на цього монстра.

- Шкода, що охоронці були так дезорганізовані, а ви з Селестією не змогли їх очолити. Смію припустити, що інакше у мене були б серйозні неприємності. Ну, неважливо, битва закінчена, і я явно переміг.

- Моя сестра... - Я гарчу, мій ріг несамовито світиться, а уламки навколо мене тремтять від гніву, який я вливаю в свою магію.

- Померла. - Діскорд махає на мене своїм левовим кігтем. - І, будь ласка, не витрачай мій час на свої заклинання. Цілий легіон найкращих воїнів Кантерлота впав там, де ти стоїш, не кажучи вже про саму Стихію Магії. А тепер... якби ти був розумним, то знайшов би інших Елементів Гармонії, перш ніж шукати мене. Твайлайт, звісно, була найсильнішою, але й решта могли завдати мені серйозних неприємностей, особливо якщо б ти підтримав їх рештою королівської гвардії. Але ти дурень, і прийшов сюди сам. Тепер я можу почати вбивати їх одного за одним. Дякую за це...

Я моргнув, зачекай, інші! О Боже, я повинен попередити їх! Я припиняю заряджати своє закляття, бо усвідомлюю свою нерозумність, прийшовши сюди ось так. Реріті, Епплджек, Пінкі, Флаттершай і Деш особливо. Вона капітан Вондерболтів, а з ними ми...

- Спасибі, що не хвилювався. Я на секунду занепокоївся.

Я повертаюся до нього. - Зачекай, що...

Усе стає білим.

- За п'ять балів, поділених на чотири...

~~~~~~

Я різко сідаю й глибоко вдихаю. Тепле тіло Реріті поруч зі мною заспокоює мене, і я роблю кілька глибоких вдихів, щоб заспокоїти свій прискорений пульс. Боже, цей сон був жахливим. І він здавався таким реальним, більш реальним, ніж будь-який інший спогад, який я можу пригадати. Я хитаю головою, вся ця поні-фігня, що відбувається вдень, починає впливати на мої сни. Оскільки я зараз живу роллю Шайнінга, мій мозок, мабуть, відтворює те, що він пам'ятає про поні з фіналу шоу. Це був такий жахливий епізод...

Я роблю кілька глибоких вдихів, завтра треба буде запитати Твайлайт, чому вона написала таку дивну кінцівку серіалу. Навіщо п'ятирічній дівчинці писати про те, що Селестію зрадили, а на всіх поні так напали? Чорт забирай, сестричко, твоя історія досі сниться мені в кошмарах через стільки років. Я зітхаю і відкидаю голову назад на подушку. Відчуваю, як Реріті ворушиться уві сні, і закидаю одну з передніх лап на неї, щоб притиснути до себе. Той кошмар був лише сном, він не може мені зашкодити.

~~~~~~

Через кілька годин я знову прокидаюся, цього разу від того, що ніс ласкаво тиснеться до моєї шиї. Я розплющую одне око і бачу Реріті, притиснуту до мене. Я сміюся. - І тобі доброго ранку, Реріті.

Вона кладе голову мені на шию. - Думаю, твоя сестра вже прокинулася. Я чула, як кавоварка увімкнулася хвилину тому.

Я киваю. - Схоже на мою сестру. Ця кобила любить свою ранкову каву.

Реріті зітхає. - Гадаю, це означає, що нам пора вставати.

Я дивлюся вниз на нас двох, сплетених на замалому для нас ліжку, потім цілую Реріті в чоло. - Думаю, я звикну прокидатися ось так.

Вона хмурить брови. - Ну, не треба. Ми недовго будемо поні. Як тільки Твайлайт про все дізнається...

Я виправляюся. - А, ти маєш рацію. Я забуваю, що іноді занадто легко думати, ніби я зберігаю це тіло. Я маю на увазі, я вже відчуваю себе досить комфортно в ньому. Таке відчуття, ніби я народився, щоб мати ці копита.

Реріті повільно киває. - Так, я визнаю, що мені також подобається бути кобилою. І це мене трохи турбує. Нічого не маю проти тебе, Шайнінг, але не думаю, що хочу, щоб це було моїм життям. Жити кобилою якогось жеребця? Це ж не зовсім те, ким я є... правда?

Я обіймаю її шию. - О, я знаю. Це тимчасово, поки що.

Реріті кусає себе за щоку. - Якщо подумати, то вчора ввечері ми трохи загубилися, чи не так? Якщо ти не проти, ми могли б нікому не розповідати про те, що сталося?

Я подумав про це. - Думаю, я не проти. Ти не хочеш, щоб хтось знав?

Вона зітхає, нахиляючись до мене. - Я хочу, щоб залишилося трохи гідності.

Я киваю. - Має сенс. Мої губи запечатані.

Вона нахиляється ближче. - Ну, я поки що не хочу, щоб вони були запечатані...

Поцілунки починаються, а потім переростають у глибші поцілунки. Хто знає, як довго я б продовжував цілувати цю кобилу, але врешті-решт нашу увагу привертає звуковий сигнал знизу. Вуха Реріті злегка нашорошуються. - Зачекай, це таймер духовки. Хтось пече?

Цікавість піднімає нас обох з ліжка, і ми швидко прямуємо до коридору і спускаємося сходами. Реріті проскакує повз мене, і ми вже за кілька кроків від кухонних дверей, коли я усвідомлюю щось дивовижне в тому, що відбувається переді мною. На жаль, це дивовижне видовище потрібно виправити, тому я простягаю руку вперед і хапаю Реріті за хвіст ротом, щоб зупинити її.

- Ммм? - Реріті зупиняється і допитливо озирається на мене. Я востаннє окидаю її поглядом, а потім кажу. - Реріті, ти забула свій одяг у кімнаті. Ми обидва зараз абсолютно голі.

Вона червоніє і опускає хвіст, щоб прикрити свої сідниці. Я сміюся. - Так, нам треба піти вдягнутися, перш ніж ми підемо снідати.

Вона піднімається сходами назад. - Я бачила, як ти витріщився в кінець... Я б зробила тобі догану за це, але, гадаю, я маю подякувати тобі за те, що ти мені про це сказав.

Я йду за нею до кімнати. - Так, звичайно, і варто зазначити, що в цьому немає нічого такого, чого б я не бачив раніше.

Вона закочує очі. - О, тихіше, не кажи таких речей, поки ми не в ліжку. - Ми заходимо в спальню і починаємо одягатися в грубий одяг. Ну, у мене був грубий одяг, а у Реріті було ціле вбрання, зроблене для неї самої. Гадаю, вона взяла якийсь одяг, що залишився від її колишньої дівчини, і переробила його. Треба попросити її пошити мені боксерські шорти, які краще сидять. Ну, на це, гадаю, буде час пізніше.

У будь-якому випадку, ми швидко одягаємося і повертаємося до кухні. Ми вдвох підходимо до дверей, і я зупиняюся. Я відчиняю двері і простягаю копито. - Після вас, міледі.

Реріті посміхається і проскакує повз, я йду слідом і озираюся, щоб побачити Твайлайт, яка сидить за столом з чашкою кави і тарілкою дещо підгорілих кексів. Підгоріли чи ні, але того факту, що ми їли свіжу випічку, було достатньо, щоб у мене потекли слинки.

Твайлайт незворушно поклала собі на тарілку ще один кекс, використовуючи свою магію, а потім підняла на нас очі. - А, я думала, що запах кексів приведе людей на кухню. Я знайшла в шафі коробку з сумішшю для випічки. Так чи інакше, привіт вам обом...

- Привіт, сестричко, - нервово кажу я, усвідомлюючи, що ми з Реріті зайшли одночасно, і Твайлайт знала, що ми спали в одному ліжку. Хм, так багато для того, щоб тримати ці стосунки в таємниці.

Твайлайт посміхається і відсьорбує каву. - То... як все пройшло?

Я повільно повертаюся, щоб взяти чашку кави, щоб Твайлайт не бачила мого обличчя. Здається, Реріті вміє краще приховувати свої емоції, вона лише піднімає брову. - Як пройшло що, люба?

Алікорн закочує очі. - Шайнінг і Реріті сплять в одному ліжку? Може, я й розумна здебільшого в книжках, але не така вже й дурна, коли справа доходить до соціальних сигналів. Ви двоє вже кілька днів перебуваєте в копитах одне одного, а тепер спите в одному ліжку вночі? Поні, які сплять разом, зазвичай... ну, ти знаєш. - Твайлайт піднімає брови кілька разів поспіль.

Реріті насміхається. - Твайлайт, перестань, неввічливо робити поспішні висновки. І запевняю тебе, ми не брали участі в таких диких вчинках.

Я киваю, йдучи до столу з кавою, що висить поруч зі мною. Я вирішую скористатися формулюванням, що ми з Реріті, звісно, намагалися зайнятися сексом, якого насправді не було. - Реріті каже правду, сестричко, я її не трахав.

- Шайнінг! - Реріті шипить. - Слідкуй за мовою, будь ласка. Це не гуртожиток, ми тут намагаємося поснідати. - Я моргнув, я ж сказав те саме, що й Реріті, так? То в чому справа?

Твайлайт нахиляє голову. - Ви, хлопці, стверджуєте, що нічого не робили? Ну, я вас ніби чула. Там був стукіт, важке дихання і багато стогонів. - Я прикусив язика, а Реріті раптом зацікавилася візерунком на стелі. Твайлайт продовжує. - Це тривало близько години! Ти так старалася, що я не могла заснути.

Секундочку, годину? Ми з Реріті перезирнулися. - Не так вже й довго, і не так вже й голосно, правда ж? Реріті обертається до Твайлайт і нервово запитує. - Звідки долинали ці звуки?

Твайлайт підвела очі вгору. - Це було прямо наді мною. Кімната прямо над моєю?

Реріті на секунду моргає. - Це кімната Пінкі.

Демонструючи ідеальний для Пінкі розрахунок часу, рожева кобила за секунду заходить до кімнати, наспівуючи веселу пісеньку. Вона проскакує через кухню. - Доброго ранку, поні!

Ми втрьох дивимося на неї з відкритими ротами. Реріті заїкається. - Доброго... ранку... Пінкі.

Вона посміхається. - Я так і сказала! - Вона бачить кекси і простягає копито, щоб схопити один.

- Аааа!!! - Твайлайт телекінетично забирає у неї всю тарілку. - Пінкі! Заради Бога, помий свої копита, перш ніж торкатися цього!!!

Пінкі на секунду замислюється, потім посміхається і прямує до раковини, сміючись про себе. - А, я зрозуміла! Чистота поруч з побожністю! А кекси були поруч з тобою! А ти - алікорн! Яка ж ти розумна, Твайлайт...

Твайлайт відкладає кекси, але її вуха залишаються агресивно нахиленими вперед, коли вона спостерігає, як Пінкі миє копита біля раковини. Коли Твайлайт відволіклася, Реріті штовхає мене в бік і шепоче. - То ти, мабуть, справді проґавив вчорашню ніч. Якщо вона протрималася більше години сама...

Я червонію, але махаю копитом у повітрі. - Я залишаюся задоволеним своїм рішенням.

Реріті ласкаво притуляється до мого плеча, але потім згадує про присутню компанію і підтягується назад. Вона прочищає горло. - Ну, то які плани на сьогодні?

Твайлайт стогне. - Я справді сподівалася, що хтось інший дізнається.

Пінкі хіхікає. - Ти що, думаєш, що відповідь на всі ці питання просто прийде до нас уві сні чи щось таке?

Я хочу сміятися разом з Пінкі, але на секунду замовкаю. У мене були дивні сни, чи не так? Ні, це просто дурниці, - відкидаю я цю думку, але не раніше, ніж помічаю, що і Реріті, і Твайлайт, здається, теж про щось замислилися. Може, в цьому щось є? Я запитаю про це у Твайлайт пізніше, але зроблю це тет-а-тет. Важко сприймати сни всерйоз у такій компанії, як ця.

Твайлайт прочистила горло. - Гаразд, у когось є якісь ідеї? Давайте, я не хочу сидіти тут цілий день. Треба щось робити...

За столом запала тиша, єдиним звуком був дощ, що падав надворі. Гадаю, дощ мав сенс, адже це ж Сіетл і все таке. Але все одно, мені здавалося, що він наганяє на всіх нас мокрий настрій. Я зітхаю і кладу копита на стіл, щоб привернути загальну увагу. - Гаразд, ніхто не хоче викладати план, давайте просто проведемо мозковий штурм. Ми йдемо по колу, і кожен робить свій внесок. Просто кажіть, що вам спадає на думку.

На столі дзвонить телефон, Реріті вибачається і йде перевірити його. Твайлайт починає мозковий штурм. - Ми могли б спробувати знайти того рудого поні з Чикаго... знову?

Пінкі зітхає. - Мабуть? Або ми можемо почитати Біблію шоу і пошукати щось?

Я стукаю себе по підборіддю. - Як щодо того, щоб переглянути дитячі малюнки Тесс і пошукати більше зачіпок?

Реріті повертається до столу. - Мої батьки приїжджають до Сіетла сьогодні ввечері.

Пінкі хитає головою. - Ох, Реріті, це не пропозиція, це декларативна заява.

Реріті хитає головою. - Ні, я серйозно, я щойно отримала від них повідомлення. Вони приїжджають до міста на вихідні і сказали, що будуть користуватися цією квартирою. Вони запитали, чи є в мене люди.

Твайлайт нахиляється вперед. - Що ти їм сказала?

- Я сказав, що я сам, і вони можуть користуватися квартирою. Я сподівався, що ми встигнемо полагодити цю справу з поні до того, як вони дізнаються, але якщо вони прийдуть сьогодні ввечері, то, мабуть, нічого не вийде.

- Думаю, ми можемо виграти ще трохи часу. Ми всі поїдемо в готель, - заявляю я. - Це ж лише на день чи два, так?

Реріті киває. - Так, це може спрацювати. Але нам доведеться тут прибрати. Не знаю, чи ти помітила, але тут смердить конем.

Я посміхаюся. - Цікаво, чому? Але це не проблема, Реріті, ми приберемось до їхнього приходу і підемо звідси, поки вони не прийшли.

Пінкі нахиляє голову. - Але якщо ми скажемо їм правду, може, вони допоможуть?

Реріті хитає головою. - Я не хочу їх в це втягувати. Я не дуже близька зі своїми батьками, але все ж не хочу, щоб вони бачили, що я живу в тілі самки поні. - Вона озирається на інших кобил. - Звісно, без образ іншим жінкам-поні в кімнаті.

Я хіхікаю. - Це зрозуміло, Реріті. І, чесно кажучи, я б не поспішав залучати сюди людей. Як тільки з нами працюватиме кілька людей, новини неминуче вилізуть назовні, і хто знає, що зробить більша частина населення, коли почує про нас. Місцева влада, без сумніву, захоче провести над нами досліди.

Очі Пінкі широко розкриваються. - Вони порубають нас на шматки?

Твайлайт хитає головою. - Ні, Пінкі, це просто дурниці. Вони не будуть нас різати і точно не вб'ють, оскільки ми будемо "вимираючим видом". Однак, як би там не було, нас, мабуть, відправили б до Центру контролю та профілактики захворювань чи ще кудись. Там, незважаючи на нашу розумність, з нами, ймовірно, все одно поводилися б як з тваринами, саджали в клітки і годували з підлоги, поки не переконалися б, що ми такі ж розумні, як і люди, і нікому не загрожуємо.

Реріті здригається. - Поводитися зі мною, як зі звичайною твариною? Це, мабуть, гірше, ніж бути розрізаною на шматки.

Твайлайт зітхає. - До речі, про шматки м'яса, у нас зовсім закінчилася їжа. Я зробила кекси, бо холодильник буквально порожній. І перш ніж ти запитаєш, так, це була остання коробка суміші для кексів.

Пінкі скиглить. - Бачиш, ось чому нам потрібні люди. Люди можуть дістати нам їжу!

Я піднімаю брову. - Ми можемо замовити доставку їжі? У когось є готівка?

Всі за столом кажуть "ні", але Реріті додає. - У кого в наш час є готівка? Так чи інакше, ви можете замовити їжу з більшості місць онлайн і заплатити кредитною карткою. Хоча може бути незручно забирати їжу, коли вони подзвонять у двері...

Пінкі посміхається. - Це може бути добре! Якщо в місті є й інші поні, їм теж треба буде доставляти їжу, так? Ми могли б запитати кур'єра, чи не бачив він інших поні!

Я піднімаю брову, ця ідея насправді не була такою дурною, як звучала. Проте, має бути кращий спосіб. - Знаєш, може, нам варто пошукати в Інтернеті. Пошукаймо в місцевих соціальних мережах та на форумах міста. Може, ми не самотні?

Твайлайт киває. - Мені подобається ця ідея.

~~~~~~

Єдинороги пересіли до комп'ютерів і почали копатися в документах, а Пінкі почала трохи прибирати тут. Спочатку я думав, що наші пошуки будуть безрезультатними, але раптом...

- Я КОГОСЬ ЗНАЙШЛА! - голосно вигукує Реріті, а потім стишує голос. - Перепрошую, я маю на увазі, подивіться на людину, яку я знайшла, чи то напів поні, яку я знайшла.

Ми всі підбігаємо до її екрану. Це якийсь блог, який Твайлайт читає вголос. - У мене сьогодні болить хвіст, я неправильно на нього сіла. Я навіть не можу дотягнутися, щоб помасажувати його і полегшити біль, ці кляті копита і кінцівки поні не дістають туди так, як мої людські руки. Я сумую за тим, щоб бути людиною, двокрапка, дужки на початку.

Я махаю копитом. - Твай, це похмуре обличчя. Ти не повинна буквально вимовляти символи.

Вона продовжує, не зупиняючись. - Але як би важко це не було, мені подобається бути кобилою поні. Приємно мати копита і хвіст. Мій ріг дозволяє мені робити корисну магію. Звісно, до зміни статі на жіночу справді треба трохи звикнути.

Реріті киває. - Що ж, вона, безумовно, має рацію щодо останньої частини. - Вона дивиться на нас. - То що ви думаєте? Нам треба знайти цю кобилу! Чим більше нас буде, тим краще, так?

Пінкі ляскає копитами. - І вона може мати їжу!

Твайлайт піднімає брови. - Так, чудова знахідка, Реріті, відправ їй повідомлення. Скажи, що ти теж кобила-поні в Сіетлі і хотіла б з нею познайомитися.

Я зітхаю. - А це безпечно? Знайомитися з випадковими людьми в інтернеті?

Пінкі насміхається. - Це не випадкова людина, це випадковий поні. А я ще не зустрічала жодного поні, якому б не довіряла!

Я знизую плечима, гадаю, це мало сенс? Я озираюся на блог. - А що, як це якась тульпа чи щось таке?

Реріті дивиться на мене. - Що таке тульпа?

Я хитаю головою. - Не хвилюйся про це. Так чи інакше, ми впевнені, що це справжнє?

Вона прокручує сторінку вниз. - Тут близько п'ятдесяти записів, і в кожному з них вона говорить про те, що вона кобила. На її фото профілю зображений якийсь поні "Дружба - це магія", якого я раніше не бачила, а в її даних вказано, що вона поні-самка з Сіетла. Як на мене, виглядає непогано.

Твайлайт повільно киває. - Що ж, поки що ми мусимо їй довіряти. Напиши їй листа, запитай, чи може вона зустрітися з нами сьогодні вдень, вибери якийсь місцевий парк, де буде тихо. Ми не хочемо, щоб під час зустрічі поруч були люди.

Я дивлюся на сестру. - Чому сьогодні вдень? Хіба ми не будемо зайняті пошуком готелю?

Вона озирається на мене. - Подорожувати машиною, як поні, ризиковано. Я можу чудово везти нас за допомогою магії, але ми в місті, і машини навколо нас, напевно, помітять фіолетового єдинорога, що їде по шосе.

Реріті киває. - Так, це може бути проблематично.

Твайлайт знизує плечима. - Доведеться ризикнути. Але ми повинні спробувати обмежити водіння. Нам все одно сьогодні треба їхати в готель, тож ми можемо спланувати цю зустріч по дорозі. Це заощадить нам поїздку.

Я киваю. - Так, це дійсно дуже розумно. Гаразд, давай так і зробимо, скажи цій таємничій кобилі, щоб зустрілася з нами в парку після обіду.

Твайлайт дивиться на екран. - Як звати кобилу?

- Старбрізер.

~~~~~~

Я залягла в кущах і перевірила телефон, зараз 16:55. Кобила сказала, що зустрінеться з нами рівно о 17:00 на лавці з цього боку парку. Це було ідеальне місце, мало того, що лавка знаходиться в ізольованому місці, так ще й за кілька десятків футів від неї росте густа лінія дерев. Ми з Пінкі залягли там, ховаючись у кущах, спостерігаючи за лавкою. Приблизно за сотню метрів позаду ховалися під ще густішим укриттям Реріті і Твайлайт.

Реріті вважала, що цей мій план трохи перегинає палицю, але я грав достатньо відеоігор на військову тематику, щоб розуміти важливість хорошого спостереження. Я також знав, що треба мати запасне місце, куди ми зможемо втекти, якщо справи підуть погано. Хто знає, хто така ця поні Старбрізер, і, будучи єдиним жеребцем у цій групі, я відчуваю відповідальність за безпеку трьох кобил.

- Як ти думаєш, що за їжу вона принесла? Сподіваюся, щось солодке.

Я постійно озираюся навколо, шукаючи будь-які ознаки кобили. Вона може бути дуже сором'язливою і ховатися, як ми, або, чорт забирай, вона може навіть злякатися і не з'явитися взагалі. Очікування вбиває мене, але воно скоро закінчиться. Я бурмочу відповідь Пінкі. - Вона запитала, чи потрібно їй щось принести, і ми сказали, щоб вона принесла їжу, яка сподобається поні. Напевно, це буде морква або щось подібне. - Я знову озираюся, потім дістаю рацію, яку ми вже використовували під час крадіжки книжок. - Передній пост, ми нічого не бачимо. Ви двоє бачите що-небудь ззаду?

До мене долинає голос Реріті. - Не зовсім любий, просто чудові пташки.

Пінкі розгойдується взад-вперед поруч зі мною. - Ооо, я не можу всидіти на місці! Старбрізер сказала, що на ній буде жовтий капелюшок, так?

- Мммм.

- Ооо, може це вона! - Пінкі вказує на чоловіка років двадцяти з чимось. Він іде стежкою з пакетом продуктів і в жовтому капелюсі.

Я примружуюся на нього. - Ні, він просто перехожий. Ми шукаємо кобилу, а не чувака. Хоча, почекай, він зупиняється... Хм, він сидить на лавці, де ми попросили Старбрізер зустрітися з нами. Можливо, вона попросила його оглянути місцевість для неї. Вона, мабуть, десь поруч.

- Ми можемо піти привітатися? У нього з собою сумка! Б'юся об заклад, там є їжа!!!

Я притримую Пінкі копитом, щоб вона не рухалася, я не хотів, щоб вона поки що видала наше місцезнаходження. - Зачекай, Пінкі, у мене є номер її мобільного телефону. Я напишу їй і подивлюся, чи відповість вона. - Я дістаю свій телефон і відправляю повідомлення. - Привіт, ти вже там?

- Він тягнеться до своєї кишені! - вигукує Пінкі тихим голосом. Я примружуюся, і дійсно, хлопець дістає телефон, і я бачу, як він щось друкує. Через секунду мій телефон вібрує і з'являється повідомлення. - Так, я прийшов на кілька хвилин раніше.

Я зітхаю. - Мені це не подобається, вона сказала, що буде сама, навіщо посилати цього хлопця попереду неї, не сказавши нам?

- Та годі тобі, як ти сам сказав, вона, напевно, так само налякана, як і ми. Знаєш... одному з нас доведеться зробити перший крок. І це не буде Старбрізер, тож це буде або ти, або я.

Я повільно киваю. - Так, але...

- ЧУР МОЯ! - Пінкі вистрибує з куща і підстрибує до чоловіка.

Ні! Я безпорадно дивлюся, як вона сама йде до нього. Чоловік набирає щось на телефоні і не бачить, як рожева кобила підстрибує до нього, але це лише питання часу. У моїй рації лунає голос Реріті. - Боже мій, вона щойно прибігла.

- Дій за планом, Шайнінг, дій за планом! - командує голос Твайлайт.

- Я йду, йду! - Я виходжу з кущів і мчуся галопом за Пінкі.

Я вже на відстані приблизно 2/3 шляху до незнайомого чоловіка, коли він випадково піднімає голову і бачить, що Пінкі підстрибує за п'ять футів від нього. - Привіт, містере, я Пінкі Пай!!!

- Що за чортівня?! - Чоловік вискакує зі своєї лавки і падає назад, кричачи від шоку.

Я нарешті наздоганяю їх і звертаюся до чоловіка. - Ви, дивний чоловіче, де Старбрізер? Ти її сторож?

Чоловік дивиться на нас, тримаючись за груди. - Якого хріна, як ви... о Боже, ви можете відвезти мене в Еквестрію!!! Боже мій, це відбувається прямо зараз, чи не так!!!

Пінкі підстрибує. - Привіт! Як я вже казала, мене звуть Пінкі Пай! А це...

Я обриваю її копитом і витріщаюся на чоловіка. - Старбрізер. Де вона?

Чоловік робить глибокий вдих і повільно зводиться на ноги, не відриваючи погляду від нас двох. - Що? Це я, я Старбрізер. Це мій нік в інтернеті.

Я підкидаю копита догори. - Що за лайно? Старбрізер - це кобила, у неї десятки постів про копита, хвіст і таке інше. Ти явно людина.

Чоловік заспокоює себе і йде вперед, потім обережно торкається гриви Пінкі, посміхаючись, як ідіот, коли робить це. - Ого, то ти маєш наш інтернет в Еквестрії? Хех, тепер я бачу причину твого збентеження. Тут, на Землі, у нас є така штука, яка називається РГ. Бачиш, у ній ми, люди, любимо...

Я закочую очі. - Я знаю, що таке РГ, виродку. Я просто подумав, що якби це було РГ, то десь на твоєму сайті ти б про це сказав. Ти написав це все так, ніби ти справді кобила. Сильно вводиш в оману?

Він починає серйозно гладити Пінкі, а вона просто стоїть і посміхається. Він дивиться на мене. - Чувак, так працює рольова гра, ти не можеш вийти з образу. Крім того, повинно бути очевидно, що я насправді не був кобилою. Ну ж бо, це не схоже на те, що справжній поні... - Він дивиться на нас і кусає губу. - Гаразд, неважливо. Так чи інакше, ви можете взяти мене з собою?! Будь ласка! - Він починає хапати Пінкі обома руками, тримаючи жменями її гриву і вдихаючи запах її шерсті.

Я розтираю копитом обличчя, а потім чаклую над рацією. Хлопець збуджено верещить, мабуть, побачивши магію, але я повністю ігнорую його і вмикаю рацію. - Старбрізер - це не кобила, це просто якийсь клятий хлопець, який має обліковий запис РГ. - Я вибачаюсь. - Вибачте, дівчата, схоже, ми даремно сюди приїхали. Даремно.

Пінкі дивиться на пакет з продуктами. - Не зовсім даремно! Він приніс їжу. - Вона штовхає його копитом. - Віддай нам цукерки, і ніхто не постраждає, містере!

Хлопець робить крок назад і нервово тягнеться до сумки. - Це не цукерки, це лише кілька мішків яблук і...

Я за допомогою магії відбираю у нього сумку і кидаю їх собі на спину. - Спасибі. Ми візьмемо це і підемо далі. Вибачте, ми не можемо заплатити вам за них, але, знаючи, який ви фанат, гадаю, що побачити справжніх поні буде достатньою платою. Ця зустріч була великим непорозумінням. Просто йдіть додому і постарайтеся тримати те, що ви тут побачили, при собі.

Він підбігає до мене і кладе руку на мою шерсть, гладить мене по боці. - Зачекай! Візьми мене з собою!

Я вишкірюю зуби, а він відступає назад. - Я не домашня тварина, забери від мене руки! І ні, ми не можемо взяти тебе з собою, вибач.

- Якщо я не можу піти з вами, то можна зі мною? Хоча б на один день? Ну, будь ласка! Я можу дати тобі стільки яблук, скільки ти захочеш! Ми з подругою найбільші друзі в Сіетлі! Я навіть можу тобі заплатити, хочеш грошей?

Я закочую очі і продовжую риссю, Пінкі лише нахиляє голову. - Гроші? Про яку суму ми говоримо, бугай?

- ПІНКІ! - гавкаю я.

Вона дивиться на мене і знизує плечима. - Що? Прийди, погладься, зароби трохи грошей. Це ж халява, чувак.

Чоловік збуджено киває. - Так! Це буде так весело! Агов... Шайнінг Армор? Ти ж він, так? У будь-якому випадку, ти можеш не йти, якщо не хочеш. Просто дозволь Пінкі...

Я закочую очі, нам не потрібен цей хлопець, це триває занадто довго, і ми занадто вразливі тут. Хто знає, що інші люди можуть прогулюватися парком і побачити нас на відкритому повітрі. - Пінкі, у нас є важливіші речі, про які варто турбуватися. Ходімо звідси.

Вона притискає вуха. - Ой...

Я махаю хлопцеві копитом. - Ми їдемо. Приємно було познайомитися, "Старбрізер". - Я хитаю головою, розвертаюсь і йду геть. Старбрізер, що це за хлопець, який грає як кобила і прикидається, що він навіть не грає!? Поговоримо про заплутаність. Я роблю ще кілька, потім пауза. Зачекай, а де Пінкі?

Я розвертаюся, ой, та ну, я йшов секунд десять, а Пінкі все ще розмовляє з цим виродком? - Я СКАЗАВ, МИ ЙДЕМО! - кричу я, зосереджуючи свою магію і піднімаючи Пінкі в повітря подалі від броні.

Броні в шоці відступає на крок назад, а Пінкі вистрілює в повітря. - Я лечу! - верещить Пінкі, пролітаючи наді мною. Я кидаю її в кущі, звідки ми почали, а потім пробираюся туди.

- Шайнінг. - Твайлайт говорить по рації. - Схоже, він витягнув мобільний телефон, думаю, він намагається сфотографувати тебе, коли ти йдеш.

Я зітхаю, потім клацаю мікрофоном. - Неважливо, йому ніхто не повірить, це буде схоже на поганий фотошоп.

- Досить правдиво. - Вона відповідає. - Ми з Реріті зустрінемося з вами біля машини.

~~~~~~

Ми заїжджаємо на парковку готелю, і Реріті вимикає двигун. Їхати було недовго, і хоча ми були розчаровані тим, що нас обдурили, принаймні у нас був пакет яблук, щоб погризти. Бог свідок, він був нам дуже потрібен. Минулий день ми жили на черствих крекерах і простроченому рамені.

Я оглядаю стоянку. - Цей мотель виглядає дуже убого.

Реріті киває. - Так, він трохи непривабливий, але я обрала його, бо він має повністю автоматизовану станцію реєстрації та виїзду, що дуже зручно для нас, оскільки ми не можемо спілкуватися з людьми. - Реріті озирається навколо, переконуючись, що на парковці більше нікого немає. - Гаразд, я взяла свою дебетову картку, піду візьму ключі від номера. - Вона відчиняє дверцята машини й обережно прямує до автомата з продажу ключів від номерів.

Пінкі піднімає брову. - Зачекайте, то це повністю автоматизований мотель без жодного працівника? Ого, це дуже схематично, наче ми говоримо про ескізний рівень схематичності.

Я кидаю на Пінкі розгублений погляд, а потім не забуваю просто проігнорувати її. - Скільки у нас буде номерів?

Твайлайт, не відриваючись від вікна, з посмішкою відповідає. - Реріті сказала, що нам потрібно лише три кімнати.

Я відчуваю, що злегка червонію. - Ах, так. Це, мабуть, тому, що вона завжди шукає способи заощадити гроші? Це ж у дусі Реріті, елемент... фінансової консервативності?

Твайлайт хіхікає. - Так, я впевнена, що це причина, брате. Схоже, вона повертається, тож хапайте свої речі й розходимося по кімнатах.

Ми закидаємо наші нічні сумки на спини і виходимо на парковку, де Реріті дає кожному з нас ключі від номера. Я ховаю свій у сумку і приєднуюся до решти, щоб побігти риссю через парковку. Добре, що вже сутініє, бо інакше чотири поні, які перетинають парковку, привернули б до себе неабияку увагу. Зараз, скільки, 8 вечора або близько того? Я посміхаюся, що ж, це залишає нам з Реріті багато часу, щоб розважитися наодинці. У нас є ще добрих чотири години до того, як нам доведеться лягати спати. Так, це буде пекельна ніч.

Кобила моєї любові зупиняється риссю, я теж зупиняюся, і вона дивиться на мене. - О, я замкнула машину? Завжди про це забуваю. - Вона дивиться на мене. - Шайнінг, ти можеш повернутися і переконатися, що машина замкнена? Я чекатиму на тебе в кімнаті.

Вона сором'язливо посміхається, а потім чаклує над ключами від машини. Я ловлю їх своєю власною магією. - Звичайно. Але зачекай, який у нас номер?

- Номери кімнат на картках, любий. О, і якщо ти загубишся, можеш використати це. - Реріті передає мені в сумку складений аркуш паперу і ховає в кишеню. Це, мабуть, карта готелю. - Звучить непогано, побачимося за хвилину, Реріті, зігрій ліжко.

Вона посміхається. - Буде зроблено

Я відбігаю від неї і біжу до машини, яка, звісно ж, залишилася відчиненою. Я замикаю її і повертаюся до сходів, що ведуть до кімнат, обережно, щоб не було людей навколо. Витягаю свою картку-ключ і дивлюся на номер кімнати: 1142. Я біжу коридором, поки не знаходжу кімнату, потім вставляю ключ і відчиняю двері. Я посміхаюся, коли штовхаю двері і...

- Привіт, Шайнінг? Що ти тут робиш? - Пінкі піднімає на мене очі, вона лежить на ліжку, і обидва її копита зайняті між ногами. Чорт забирай, вона не гаяла часу, чи не так? Ну та байдуже, це її кімната, вона може робити, що хоче.

- Вибач, Пінкі, я помилився кімнатою. Не хотів... перервати тебе.

Вона повільно виймає копита зі своїх пут. - Ой, упс, ти, мабуть, не хотів бачити те, що я тобі показувала. Ну... Я думала про тебе, коли робила це, тож нічого страшного, якщо ти подивишся! - Я здригнувся, я впевнений, що мені не потрібно було знати цей факт. Пінкі посміхається мені. - У будь-якому випадку, ти можеш залишитися на ніч, якщо хочеш. Моя стара "пропозиція" залишається в силі.

Я відступаю від дверей. - Дякую за щедру пропозицію, Пінкі, але на мене чекає Реріті. Здається, я відчинив не ті двері? - Я дивлюся на картку-ключ, потім на номер кімнати. На обох написано 1142. Що тут, в біса, відбувається? Я озираюся на Пінкі. - У мене не той ключ від кімнати... ти знаєш, в якій кімнаті Реріті?

Пінкі повільно хитає головою. - Звідки мені знати, її навіть немає на цьому поверсі! І Твайлайт теж, ми всі пішли окремими сходами.

Я важко ковтаю і озираюся на ряди і ряди нескінченних дверей готелю. Чорт забирай, де ж мій номер? Без номера кімнати я зовсім розгубився. Мені доведеться спати в цій кімнаті сьогодні, бо це єдина кімната, яку я можу знайти. Це було б, о Боже, я збуджуюсь від однієї думки про це. Але ні, я не можу цього допустити, згадай про Реріті! Взагалі-то, зачекай секунду, Реріті дала мені мапу, хіба ні? На ній напевно є наші кімнати! Я заходжу в кімнату Пінкі і зачиняю за собою двері, щоб у світлі кімнати розібрати свої речі.

Пінкі ляскає копитами. - О, ти збираєшся провести ніч зі мною?! Боже мій, це буде найнеймовірніше, найдивовижніше, запаморочливіше, найсексуальніше...

- Ні, ні, я не хочу тебе заплутувати, Пінкі, я тут, щоб знайти мапу, яку мені дала Реріті. А, ось вона! - Я витягаю папір і розгортаю його. Секундочку, це не мапа, а записка?

Дорогий Шайнінг Армор,

Вибач, що я тебе так обманула, але я знаю, що ти б ніколи не прийняв цю пропозицію, якби я просто попросила тебе про це. У мене є почуття до тебе, любий, і я хочу, щоб наші стосунки продовжували розвиватися... Але мені так шкода, що я тримаю тебе подалі від Пінкі. Я знаю, як сильно ти прагнеш її, і в той же час з мого боку егоїстично претендувати на єдиного жеребця, якого Пінкі, можливо, коли-небудь побачить. Тож заради вас обох, у вас є сьогоднішня ніч. Роби, що хочеш, Шайнінг, я даю тобі повний дозвіл, і я смію припустити, що бідолашній Пінкі справді потрібен хтось, хто зможе задовольнити її хоч раз.

Назавжди і безповоротно,

- Реріті.

Я дивлюся на картку, не знаючи, яку емоцію відчувати? Радість? Шок? Занепокоєння? Збудження? Ну, останнє, безумовно, правда, я вже ерегований, а я ще навіть не...

- Що в листі? - запитує Пінкі, і я піднімаю очі, щоб побачити її, що лежить на ліжку, розкинувшись орлом.

Я облизую губи. - Це...

Вона нахиляється вперед і мило посміхається мені. - Що?

Мої очі не можуть не витріщатися на її повністю оголене лоно. - Пінкі, твоя пропозиція ще в силі?