П'ять Балів - Поділених на Чотири.

- Ну... це відстій. - Каже Джек, але не робить жодних зусиль, щоб зрушити з місця.

- Ого. - Мені теж не хочеться вставати, тож я користуюся перевагами своєї нової форми тіла і вивертаю поні-шию до кінця, щоб отримати повний огляд вітальні на 360 градусів. - Мех, ми можемо це виправити. Просто треба відчинити кілька вікон, щоб вивітрити цей запах, а потім якось приховати цю мокру пляму на килимі.

Джек нашорошує вуха, але не повертає голови. - Ммм, ми можемо просто накинути килимок, або щось подібне на цю частину.

Я сміюся. - О так, рішення для всього. Буквально "замітати під килим". - Я відчуваю, що вони можуть використати нашу ситуацію для подальшого просування цієї фрази на ринку. - Маєте проблему? Спробуйте новий: Замітаймо Це Під Килим! Нова покращена функція: приховує всі докази лесбійського сексу поні!

Я перевертаюся і встаю на четвереньки, Джек все ще не рухається, тож я починаю тицяти її мордою в ніс, сміючись з того, як мило це, напевно, виглядає. - Давай, мила, вставай...

Джекі підняла голову і повернула шию обличчям до мене. - Я все ще вважаю, що відчуваю себе чоловіком, тому не називай мене милою.

Я висолопила язика. - Бачачи, що ми буквально щойно трахалися, я впевнена, що можу називати тебе милою. - Я підійшла і потерлася мордою об її боки.

Джек кривилася майже на кожну частину мого діалогу, але стримувала свою відповідь. Замість цього вона просто встала, озирнулася і почала говорити дуже механічно. - Принеси мені килимок з передньої шафи. Відкрий двері у внутрішній дворик і увімкни стельовий вентилятор.

Мене трохи збентежило її ставлення, але я не заперечувала проти її команд, оскільки вони були насправді дуже розумними. Я повертаюся з килимком у роті якраз вчасно, щоб побачити, як Джек відсуває всі меблі назад і відкриває всі вікна у вітальні.

- Гарна робота, Ей-Джею... але як ми пояснимо Евану килимок і відчинені вікна?

Джек не розгубилася. - Все просто, ми скажемо йому, що ти була чимось збудженою і обісцялася у вітальні. - Я вибухнув сміхом, але Джек продовжила. - Ні, я серйозно. Ми скажемо: "Дейв не звик до свого нового кінського тіла і потрапив в аварію".

Я висолоплюю язика. - Я не Дейв, я Рейнбоу Деш!

Джек на мить витріщилася на мене, а потім повернулася до лагодження меблів. Я піднімаю брову: чого це вона раптом так розлютилася? Я намагаюся за допомогою гумору повернути колишню Джек. - Облиш, Ей-Джей, чому ти звинувачуєш мене в сечі? Я голосую за те, щоб сказати, що це ти намочилась на килим! Бідолашна Ей-Джей просто не зовсім знає, як контролювати своє жіноче обладнання. - Я починаю сміятися, але потім зупиняюся, коли бачу вираз обличчя Джека.

Її хвіст був притиснутий до тіла, коли вона намагалася прикритися, а потім вона відвернулася. - Деш, ти ж знаєш, я не люблю згадувати про те, що я кобила...

Я підняла брову. - Е? Я думала, що ми говорили про це вчора? Я ж увесь цей час називала тебе "вона" і "її"? Ти все ще ображаєшся через жіночість?

Джек дивиться в землю. - Ну, з іменами все гаразд, це просто здається природним на даний момент, але все інше...

Я обірвала її. - Та годі тобі, Ей-Джею! Минулої ночі ти буквально зірвала з себе нижню білизну і ходила по дому голою! Здавалося, що з твоєю сексуальністю все гаразд!

- Я була п'яною минулої ночі. Але якщо чесно, то я не фанат цих гендерних перетворень, і ніколи ним не була. - Джек червоніє, її вуха опускаються, а хвіст хитається з боку в бік.

Я не можу не посміхнутися тому, що відбувається переді мною, і повільно підходжу до Джек. - Та годі тобі, Ей-Джею, все не так вже й погано. І знаєш, декому з нас у цій кімнаті насправді дуже подобається, що ти стала такою... - Я нахиляюся вперед і потираю її щоки, а потім кусаю Джека за вухо.

Джек нічого не каже, але починає відвертатися від мене, що тільки змусило мене зробити крок ще ближче до неї і ніжно потертися боком свого тіла об її. - Джек, ці наші тіла дивовижні!!! Мені сподобалося те, що ми щойно робили одна з одною у вітальні. Я кажу, до біса, що подумає твій брат, я хочу проводити з тобою кожну ніч! - Я ненавиділа себе за те, що сказала це, мої слова були такими дівчачими! Хоча слова були правдою, відколи ми отримали правило 63, я зрозуміла, що Джек виглядає справді мило. Тепер, коли ми раптово втратили нашу лесбійську цноту, я зрозуміла, що не хочу нічого іншого, окрім як повторювати цей роман знову і знову.

Джек огризається і раптом повертається до мене обличчям, виставляючи передні ноги і відштовхуючи мене від себе. - Припини, Дейве!

- Тепер мене звуть Рейнбоу Деш. - Я поправляю її з роздратуванням у голосі, але вона повністю ігнорує мене.

- Дейве, я визнаю, що я була тією, хто поступився тоді і призвів до нашого маленького "експерименту", і я визнаю, що ти мені подобаєшся, але припини, це неправильно буквально на всіх рівнях, які коли-небудь були виміряні! - Джек бігає по колу і продовжує свою тираду. - Ми повинні бути кращими друзями, а не коханцями. Ми повинні бути ЧОЛОВІКАМИ. Ми повинні бути ЛЮДЬМИ. Ми повинні витрачати свій вільний час на те, щоб знайти спосіб змінитися! Ми не повинні бути такими милостивими до цього, і ми точно не повинні кидати наші турботи на вітер і просто починати постійно трахати одне одного, як поні! Я маю на увазі, Ісусе, я була поруч з кіньми все своє життя. Я ніколи не думала про них у сексуальному плані, але тоді, коли я побачила тебе такою, я просто не змогла зупинитися! Нічого цього не повинно було статися... - Гнів Джека переходить у смуток, і на її очах з'являються сльози.

Я притискаю вуха. - Джекі, вибач. Я постійно забуваю, що ми з тобою сприймаємо це так по-різному. - Я зітхаю, засмучена тим, що наша романтична інтрижка закінчилася так само швидко, як і почалася. - А тепер ходімо, давай змиємо з себе цей запах, поки Еван не прийшов.

Джек похмуро киває. - У нас є шланг, під'єднаний до вуличного душу, це буде найпростіший спосіб відмитися.

Ми прямуємо до вуличного душу і вмикаємо шланг, так що грубий верхній кран ллє холодну воду на велику площу. Спочатку я хотіла протестувати проти того, що приймаю душ із не нагрітою водою, але незабаром зрозуміла, що вкрита хутром і не дуже заперечую проти прохолодної температури води в душі. Запишіть собі ще одне бонусне очко за те, що ви поні!

- Тож... як це працюватиме? - запитала я Ей-Джея.

- Що ти маєш на увазі? Це душ, ти стоїш під водою і миєшся, - Джек бере ініціативу в свої руки і крокує під воду.

Я роблю паузу. - Ну, це ж практично неможливо для поні помити власну спину і боки, чи не так?

Ей-Джей закушує губу і на мить застигає під водою. Я злегка посміхаюся, вона насправді виглядала досить зухвало з мокрою гривою. Джек говорить. - Ну, так, мабуть. Візьми одну з тих губок, ми можемо по черзі робити один одному міні-ванну з мочалки під душем.

Тепер була моя черга кусати губу. Невже зараз? Владика випробовував мене, Джек щойно говорила про те, як їй незручно від того, що нас приваблює одне одного, і ось вона тут, стоїть з мокрою гривою і каже мені, що ми будемо мити одне одного губкою.

Я затискаю губку між копитами і починаю мити її, намагаючись не надто насолоджуватися процесом. Боже, я думала, що терти мочалку по її спині було досить чуттєво, але потім я дісталася до її ніг. До її чудових, чітко окреслених ніг. Я розтираю губкою її боки і дивлюся на область між ногами. - Отже, Джеку, як далеко ти хочеш, щоб я почистила тут?

Джек озирається, здається, збентежена запитанням. - Іди так далеко, як зможеш дотягнутися, вичисти все.

Я знизую плечима, добре, якщо вона наполягає. Я дістаю внутрішню частину її лапи, потім піднімаю її хвіст і протираю губкою всю ділянку під ним, посміхаючись, думаючи про інші способи, як я можу очистити цю ділянку. Однак я поводжуся професійно і просто проводжу губкою по цій ділянці звичайним способом, щоб все було чисто. На диво, Джек анітрохи не протестує проти того, що я чищу її інтимні місця. Я залажу під неї і чищу соски та інші місця. Джек пригнічено зітхає, тому я кажу. - Майже закінчила. Джек, ти в порядку?

Джек знову зітхає. - Так, я просто думаю про те, скільки разів я використовувала цей самий душ, щоб мити своїх коней... точно так само, як ти зараз миєш мене. Це просто принизливо, розумієш?

Я кивнула, а потім закінчила мити останні частини її спини. - Ну, до речі, про те, як ти чистиш коней, ти чиста. Час помінятися.

Вона виходить з душу, - гаразд, передай мені губку, Дейве.

Гррр, це вже третій раз за ранок! Я відчуваю невеликий спалах гніву і повертаюся до Джека. - Чувак! Я думала, ми це вже проходили, перестань називати мене Дейвом! Не та стать, не той вид, називай мене просто Деш! Ти вчора весь день так і робила, а тепер, коли я дійсно Рейнбоу Деш, не буде так важко використовувати моє справжнє ім'я.

Джек кидає губку і повертається до мене обличчям, її очі звузилися, а зуби вишкірилися. - Насправді ти НЕ Рейнбоу Деш. У тебе просто її тіло.

Я ігнорую її драму і закочую очі. - Досить близько, те саме.

Джек злегка підштовхує мене. - Ні, це зовсім не те саме. Ти не вона! Просто не вона. Ти людина, яка прожила на Землі двадцять п'ять років, будь ласка, перестань прикидатися поні, яка народилася кобилкою і все життя росла пегасом. Перестаньте називати себе Рейнбоу Деш. Я маю на увазі, що "Деш" - це нормально, оскільки це менш специфічне прізвисько, але ти дійсно маєш припинити використовувати її повне ім'я і прикидатися, що ти - це насправді вона. Мені, чесно кажучи, моторошно щоразу, коли ти це робиш. - Вона знову бере губку і починає мити мені спину.

Я трохи надуваю губки. - Гаразд, гаразд, я перестану використовувати повне ім'я. Але тоді тобі доведеться перестати називати мене Дейвом! Я намагаюся повністю адаптуватися до нового тіла і прийняти нову стать, і щоразу, коли ти називаєш мене старим ім'ям, мені стає незручно.

Ей-Джей переходить до миття моїх ніг. - Гаразд, гаразд, досить справедливо, Деш.

Я посміхаюся, коли вона вимовляє моє поні-ім'я. Мені подобається це ім'я. Не знаю, чому вона так захищалася, коли я називала її повним ім'ям, але неважливо, мене влаштовує, коли я називаюся просто Деш. У розмові настає невелике затишшя, а потім Джек піднімає мій хвіст і чистить мою інтимну зону губкою.

Губка відчувається дивно, коли вона треться об мою вульву, а потім об мої соски. Джек робить паузу на секунду, і я обертаюся, щоб побачити, як вона хитає головою. - Чому миття тебе тут заводить мене? Я сотні разів чистила коней саме так і ніколи не відчувала навіть найменшого збудження. Але зараз...

Я посміхаюся. - О, так, втирай собі, чому б і ні! Ти насолоджуєшся видом і принадами цієї гарячої кобилки, а я застрягла, миючи задню частину цього потворного помаранчевого фермерського поні, який стояв прямо переді мною.

Я нагороджена губкою, кинутою мені в обличчя. Я знову сміюся. - Гей, я думала, ти ненавидиш бути дівчиною і не хочеш ніяких розмов у ліжку?

Джек посміхається і хитає головою, але нічого не каже. Незабаром миття закінчується, вона відкладає губку і вимикає воду. - Що ж, досі жодних ознак Евана.

Я по-собачому трясуся і скидаю з себе більшу частину води. - Я впевнена, що з ним все гаразд, минуло лише півтори години, дамо йому ще 30 хвилин, перш ніж підемо на пошуки.

Джек позіхає. - І що тепер?

Я озираюсь. - Гарне питання, моя прекрасна веснянкувата кобила-друг. Ми могли б також попрацювати над розпакуванням деяких речей з тих пакетів з покупками.

- Звучить непогано, моя містична, різнобарвна, розкішна кобило, - каже Епплджек, висолопивши язика, доводячи, що я не єдина, хто знається на тезаурусі.

Дорогою ми ще кілька разів сміємося і повертаємося до будинку, повільно розпаковуючи кілька сумок з речами.

- О, агов, зовсім забула про ці речі! - Джек витягує дві коробки, які ми взяли в аптеці Волл-Март.

Я переглядаю. - О, так... це. - Джек розірвала пакет зубами і тепер приміряла "Універсальну манжету", яка, по суті, була браслетом на липучках з кількома застібками і кишенями, в яких можна було тримати речі, що зазвичай вимагають протиставлення великого пальця.

Джек кидає мені інший браслет, а сама грається з тим, що був у неї на руці. Я дивлюся на браслет і хмурюся. Не знаю, навіщо він мені потрібен, адже весь сенс бути поні полягав у тому, щоб бути поні. Покладатися на цей браслет здавалося безглуздим. Джек помітила мій вираз обличчя і запитала. - Що сталося?

Я підняла очі на Джека, напевно, не варто було розповідати їй про свої думки. Джек, здавалося, була справді одержима тим, щоб чіплятися за залишки людяності, які вона мала. Я не звинувачую її, це, безумовно, логічно. Я не знаю, чому я була протилежної думки, я хотіла іншого, я була більш ніж щаслива прийняти кожен аспект понідону, який існував. Я насолоджувалася кожним кроком цієї трансформації, і тепер, коли вона завершилася, чим більше я думаю про це, тим більше розумію, що хотіла, щоб це було назавжди. Все в цьому тілі здавалося правильним. Я маю на увазі, як би дивно це не звучало, мені просто подобалося бути поні! Я широко посміхаюся, визнаючи цю думку.

Я піднімаю очі від своїх думок, посміхаючись, як божевільна. Джек дивився на мене з піднятою бровою, чекаючи відповіді. Чорт, я знала, що не можу розповісти про ці думки Джек. Вона не зрозуміє моїх почуттів з цього приводу; чорт забирай, я навіть не розумію їх по-справжньому. Я опускаю посмішку і кажу. - О, хай, Джеку, вибач, яке було питання? А, ти питала, чи щось не так. Ні, все гаразд! Вибач, я просто зайнята думками про... речі. Так, на чому ми зупинилися? Універсальні манжети? Хороша ідея, давай я їх одягну. - Я нахилилася і натягнула манжети на своє копито. Я не була його великим шанувальником, але гадаю, що він може стати в нагоді, і носити його, безумовно, легше, ніж намагатися пояснити Джекі, що я не маю жодного бажання коли-небудь знову стати людиною.

Джек дивиться на мене кілька секунд, але нічого не каже, і я повертаюся до розпакування сумок. Джек озирається навколо, ніби хоче на чомусь приміряти манжети. Через деякий час він запитує. - Де вакцини?

Я була посеред розпакування сухих речей, але зупинилася і показала копитом на двері кухні. - У холодильнику, на нижній полиці. Треба, щоб вони були охолоджені.

Джек підходить до холодильника і повертається з низкою заздалегідь запакованих шприців, які були попередньо наповнені вакцинами. Потім вона обережно розриває упаковку і прикріплює шприц до своєї універсальної манжети. Я дивлюся, як вона сідає навпочіпки і робить собі укол у бік. Мушу визнати, що універсальна манжета працює дуже добре.

Я повертаюся до своїх пакунків і починаю порпатися в речах, коли відчуваю поштовх у бік і легкий опік. Я повертаю голову і бачу, що Джек закінчує робити мені ін'єкцію. Я кажу. - Джек, ти щойно вколола нас обох тією самою голкою?

- Звісно. Вітаю, ти тепер вакцинована від кінського енцефаліту.

Я протестую. - Але ж ми тепер користуємося одними голками? Я не хочу підхопити поні СНІД!

Джек сміється і хапає інший шприц з іншою вакциною. - Поні не хворіють на СНІД! Ще одна причина, чому поні явно кращі.

Я піднімаю брову, вона сказала "поні явно кращі?" Ха, ну, можливо, Джекі все ж таки подобалося її тіло поні. Може, їй подобалося бути поні, і вона просто злилася, що вона - це вона? Що ж, дуже погано, якщо ти збираєшся бути Епплджек, ти маєш бути кобилою. Епплджек у ролі жеребця має приблизно стільки ж сенсу, як і Епплджек без нього...

Я впускаю сумку, яку тримала у руках. - О ні, Джек, ми забули дещо купити в магазині!

Джек озирається, але не припиняє готувати наступну вакцину. - Хм? Що?

Я відкидаю копита у відчаї. - ТВІЙ КАПЕЛЮХ!!!

Джек кліпає. - Хм? Мій що? Про що ти говориш, я не дуже люблю капелюхи.

- Ну, ти ні, а от Епплджек - так! Тобі треба носити Stetson! Без нього ти не можеш бути Епплджек!

Джек зціпила зуби і повернулася до ін'єкції наступної вакцини, перш ніж холодно відповісти. - Тоді добре, що я насправді не Епплджек, я просто хлопець з її тілом.

Я закочую очі. Боже, знову це. Боже, що з нею сьогодні сталося? Джек підходить і вколює мені наступну вакцину, використовуючи більше сили, ніж, напевно, потрібно. - Ой.

- Що таке, моя сестра не задоволена тим, ким вона має бути? - Еван з'являється з внутрішнього дворика, злегка захеканий, коли підбігає до нас.

Джек нашорошує вуха. - Я приймаю нашу нинішню ситуацію, але я просто намагаюся нагадати міс Деш, що ми насправді не персонажі з шоу.

Еван проходить між нами, поглядаючи з боку в бік на сцену перед собою. - Як ти можеш бути такою впевненою, сестро?

Джек закочує очі. - Тому що в цьому немає жодного сенсу! Зовсім! Якого біса героїв серіалу вигнали з Еквестрії і відправили на Землю, щоб вони 25 років жили випадковими людьми? А потім всі вони раптом знову стають поні без жодних старих спогадів? А тим часом Hasbro створили мультфільм, який показує їхнє попереднє життя поні? Що? Облиште, це не має жодного сенсу.

Еван сміється. - Жодна проклята річ у цьому не має жодного сенсу. Коли кожне можливе пояснення звучить однаково божевільно, тоді кожне можливе пояснення є однаково можливим, чи не так?

Я підняла вухо і нахилила голову. Це... мало сенс? Напевно? Тиша падає на нас трьох, поки ми обдумуємо його слова. Я глибоко вдихаю і не можу не помітити, що від Евана приємно пахне травою і кінським потом. Я говорю, дещо прагнучи розрядити цю напругу. - Тож... Еване... як пройшла пробіжка?

Еван повертає шию, посміхаючись до мене. - Це було чудово, Деш! Дякую, що запитала! Абсолютно фантастичний день, чудовий день для пробіжки.

Я моргаю, що сталося з Еваном. Я думала, що він повинен бути сумним і пригніченим тут. Я озираюся і бачу, як Джек закочує очі і вступає в розмову. - Ну, ти пропустив сніданок. На кухні є трохи їжі, якщо хочеш, у нас є...

- Я вже поїв. - Еван обриває її.

Я кручу головою. - Гм... що? Що ти там їв?

Еван дивиться на мене так, ніби я щойно запитала його, якого числа було Четверте липня. Він переводить погляд на Джек, а потім знову на мене, спантеличений тим, що ніхто з нас не знає, що він їв на сніданок. - Чувак, я їв траву. Я маю на увазі, ми ж поні, хіба ні? Що, в біса, ти думала, ми повинні їсти?

Я моргнула. Поні їдять траву? Гадаю, їдять, чи не так? Ніколи не бачила цього в шоу...

- Що ти зробив?! - Джек нахиляється вперед і дивиться на брата. - Чорт забирай, Еване, ми розумні поні, а не сільськогосподарські тварини! Ми не блукаємо пасовищами і не їмо траву з землі, як звичайні тварини.

Еван засміявся над Джеком. - Поні є поні. Я не бачу проблеми, - він дивиться на мене, але жестами переводить погляд на сестру. - Чувак, Джекі розлючена, хто поклав пісок їй у піхву?

Я здригаюся, знаючи, як сильно Джекі вразить згадка про її жіночість. Я дивлюся на неї, а вона лише прикушує язика і дивиться на Евана, очевидно, вирішивши поки що стримувати свій гнів у пляшці. Я намагаюся розрядити ситуацію.

- Заспокойтеся всі. По-перше, Джек, не можна кричати на Евана за те, що він їсть траву. Він не бачив багато шоу і майже нічого не знає про поні MLP. Ти не можеш звинувачувати його в тому, що він не дотримується їхніх правил. По-друге, Еване, мушу визнати, що їсти траву трохи моторошно. На майбутнє, наступного разу, коли зголоднієш, просто приходь на кухню, у нас повно нормальної їжі.

Еван відкидає гриву набік. - Гаразд, Рейнбоу Деш, який план?

Я піднімаю копито. - І, Еване, вибач, просто Деш. Не називай мене її повним ім'ям, я не вона. - Я опускаю голову. - Ми з Джеком про це вже довго говорили, і я з нею згідна. Я маю на увазі, як би я не хотіла бути нею, я насправді не Рейнбоу Деш. Просто не вона.

Еван просто дивиться на мене. - Це ми ще побачимо.

Джек глузливо регоче. - Що це, в біса, має означати? Ти не знаєш, хто ці поні, ти не бачив шоу, і ти, звичайно, не знаєш, що стало причиною всього цього! Ти взагалі нічого не знаєш! Припини вдавати, що знаєш усі відповіді, ти не довбаний Гендальф, ти тут великий невіглас.

Я піднімаю брову. Хто це раптом розпалив вогонь під Джек? Господи, не треба кричати на Евана за такий маленький проступок. Я озираюся і бачу, що Еван щойно прикусив язика і знову повернувся до мене обличчям. - Вибач за неї, - він жестом показує на Джека, а потім повертається до розмови зі мною, хоча ясно, що насправді це повідомлення адресоване його сестрі. - Вона завжди дратується, коли у неї починаються спазми в матці. Сучасні жінки, чи не так? Як би там не було, як я вже казав, це все ще належить з'ясувати, тому що для того, щоб щось з'ясувати, ми повинні спочатку поговорити з Фіоною і...

Джек знову перервала його, говорячи напрочуд спокійно, зважаючи на те, що Еван щойно цілеспрямовано натиснув на всі її кнопки. - Фіона не була причиною цього. Це все йде корінням в минуле. Трансформація почалася, коли нам виповнилося 25, але хіба ти не бачиш ознак того, що це почалося раніше? Кожен з нас мав аспекти цих поні протягом десятиліть. Ми всі народилися в один день, Деш передбачала погоду, як пегас, ще з п'яти років, і є дивний факт, що коли ми з Деш вперше зустрілися 10 років тому, ми обидві відчували себе як старі друзі, які знайшли один одного. Ця трансформація не була випадковою, і це не було зроблено з нами просто Фіоною чи кимось іншим. Ми йшли цим шляхом...

Еван пирхнув, тепер була його черга перебивати сестру. - О, будь ласка, то тепер ти кажеш, що це була наша доля чи щось таке? Ми народилися, щоб зустрітися і стати поні разом? Якого біса, сестро, хіба ти не казала, що Деш насправді не Рейнбоу Деш? А тепер кажеш, що це була її доля - перетворитися на Рейнбоу Деш? Оприділися вже, чорт забирай!

Я дивлюся на землю, мені було дуже неприємно бути пішаком посеред їхньої боротьби один з одним. Я звертаюся до Евана. - Слухай, є щось, чого ми тут не розуміємо. Я не можу накласти на це своє копито, ніхто з нас не може. Але за лаштунками точно відбувається щось інше. Нам потрібна інформація! Спроби зробити поспішні висновки тільки розчарують нас! Боротьба ні до чого не приведе!

Я перевела погляд з Джека на Евана. Господи, вони все ще виглядали так, ніби були готові вбити один одного будь-якої миті. Що відбувалося з цими братом і сестрою? Раніше вони були такими близькими, але з тих пір, як TF почав бути навколо них, це було наче проходити через мінне поле.. Будь-який незначний поштовх чи вибоїна на дорозі, здавалося, може призвести до вибуху. Я прочистила горло. - Нам усім потрібно заспокоїтися. Ми до біса багато чого не знаємо, і я думаю, що ми всі просто відчуваємо сильний стрес, тому що нам незручно в цих нових тілах.

Джек зловтішно посміхається і дивиться прямо на свого Евана, але вдає, що розмовляє зі мною. - Всім нам незручно? О, ні, ні, я так не думаю. Мій брат щойно провів весь ранок, їв траву з землі і бігав надворі, як дикий кінь. Я думаю, що він почувається в цьому тілі як вдома. Він просто насолоджується ідеєю стати випадковою хлівною твариною. Насправді, ми повинні підготувати для нього стійло в стайні надворі. - Джек простягає копито і гладить гриву Евана, - хіба це не правильний кінь? Тобі просто потрібна гарна стайня і трохи сіна, щоб полежати, чи не так? Може, трохи моркви, щоб ми могли годувати тебе через хвіртку? Так, не хвилюйся, скоро ти забудеш, що колись був людиною. Ти будеш звичайною тягловою худобою, яка допомагає нам на фермі. Тоді ми зможемо називати тебе конем, а не Еваном, думаю, тобі сподобається. Ти будеш таким гарним коником! Точно!

Перш ніж я встигла відповісти, я зрозуміла, що повинна відступити назад заради власної безпеки, тому що кожен м'яз в тілі Евана просто напружився, він виглядав готовим вибухнути. Евану явно не сподобалося, що Джек заговорив про його найгірші страхи, про те, що по-справжньому лякало його у всьому цьому випробуванні.

Зціпивши зуби на кілька секунд, Еван нарешті заговорив, посміхаючись зі злим наміром. - Так, Деш... Я не знаю, що ти маєш на увазі, коли кажеш, що нам усім некомфортно в цих тілах. Ось моя сестра обожнює своє нове жіноче тіло... - Мої очі широко розплющуються, - О, чорт, Еване, не роби цього, як я думаю, ти збираєшся зробити. Я знаю, що Джек щойно посміялася над тобою, але не роби цього, будь ласка, не треба...

Еван не чує моїх думок і продовжує, кожна його репліка, очевидно, зачіпає Джек все глибше і глибше. - Їй просто подобається бути дівчинкою, чи не так? Причина, по якій вона прокинулася останньою сьогодні вранці, мабуть, полягає в тому, що вона не спала всю ніч, трахаючи себе кінським фалоімітатором, як кобила в тічці, що, до речі, є ідеальним описом того, ким вона є зараз. І ось чому ця кобила не хоче, щоб ми говорили з Фіоною! Вона хоче, щоб ми просто здалися! Хоче, щоб ми залишилися такими, щоб вона могла мати кицьку до кінця свого життя. Чорт, ця кобила не буде щасливою, поки не наповниться спермою і не вигодує дюжину власних лошат! Зізнайся, ти просто в екстазі від думки, що до кінця свого життя єдиними членами, які ти побачиш, будуть ті, які ти будеш жадібно запихувати собі в піхву! Б'юся об заклад, вона просто не може дочекатися, коли ми дамо їй трохи усамітнитися, щоб вона могла попрямувати до стайні, розсунути свої стрункі ніжки і змусити кожного жеребця на фермі ТРАХНУТИ ЇЇ.

Я зробила кілька кроків назад і піднесла копито до рота. - Срань господня... - Краєм ока я бачу Джек, яка явно на межі сліз, притиснувши вуха і хвіст. У повітрі повисла тиша, а Еван продовжує кинджально дивитися на Джек, чекаючи на її реакцію. Не схоже, що вона збирається. Вона впала за рахунком. Я не могла повірити в те, що сказав Еван, він взяв джерело страху і депресії Джек і виставив його перед усім світом на загальний огляд.

Джек ворушиться, не в змозі зустрітися поглядом з будь-ким у кімнаті. Я дивлюся, як вона намагається встати, ледве тримаючись на ногах. Кілька разів перечепившись через копита, вона встає і повільно виходить з кімнати, весь час дивлячись вниз.

Джек виходить з дому, і я чую, як за нею зачиняються вхідні двері. Я підводжуся, щоб піти за нею і заспокоїти її, але перш ніж я встигаю зрушити з місця, Еван кладе копито мені на спину. Він говорить досить голосно, щоб Джек почула. - Ні, не йди за нею, Деш. Дай цій кобилі побути наодинці з жеребцями, як вона хоче.

Я з силою скидаю копито Евана зі свого плеча і дивлюся на нього, мій зір майже почервонів. - Трясця твоїй матері, чувак! Що це, в біса, було? Ти ж знаєш, як Джек чутлива до зміни статі! - Моє тіло затремтіло, і мені знадобилася кожна унція стриманості, щоб не вдарити його.

Еван закотив очі.

УДАР! Я з усієї сили злітаю передньою ногою і б'ю копитом прямо по обличчю Евана.

Еван різко скиглить і спотикається, падаючи на боки. Він тягнеться вгору і захищає свою морду обома передніми копитами, і я бачу, як кров капає на підлогу.

Я рухаюся, щоб стати над Еваном, готуючись занести копито над його головою, щоб вдарити вдруге. Все моє тіло інтенсивно тряслося від гніву, я була просто розлюченою і відчував, як кров стукає в моїх вухах. - Вибачся перед сестрою! НЕГАЙНО! - Я усвідомлюю, що настільки розлючена, що навіть не впізнаю власного голосу.

Еван дивиться на мене з певною часткою страху в очах, з його морди рясно тече кров від мого першого удару по обличчю.

- Ти вдарила мене копитом по обличчю... - Еван знову скиглить.

- А ти щойно розчавив свою сестру! Чувак, ти не думаєш, що їй і так зараз нелегко? Я маю на увазі, Ісусе, мало того, що вона прокинулася довбаним поні, і їй доводиться мати справу з усім цим, так вона ще й не тієї статі, і болісно усвідомлює це щомиті! Ти хоч уявляєш, як це? Це не те, чого вона хоче, і з кожною миттю вона все більше і більше відчуває себе в пастці в тілі і статі, яких вона не хоче! Я маю на увазі, що вона, мабуть, зараз перебуває у більшому стресі та депресії, ніж будь-хто інший на планеті. І вона не тільки намагається прожити день сама, але й намагається тримати нас усіх разом! Вона сама ледве тримається, але все одно викладає все, що може, заради нас! А потім ти приходиш і просто розриваєш її на шматки! І заради чого? Про що ти, в біса, думав!?

Він розриває зі мною зоровий контакт, вочевидь, не бажаючи зіткнутися з усвідомленням цього. Я продовжую. - Чому ви двоє не можете порозумітися? Ви ж близнюки! І 25 років ви були ближчими, ніж будь хто. І тепер, у той самий момент, коли ваш тісний родинний зв'язок потрібен більше, ніж будь-коли, ви сваритеся? Ви вчепилися одне одному в горлянку і висміюєте найгірші страхи і кошмари?! Та що з вами, в біса, не так!? Я маю на увазі, ну ж бо, ми єдині три поні у світі, а нас оточують 7 мільярдів людей! Чому ми боремося один з одним, коли ми повинні допомагати один одному пройти через це?! Га! - Я опускаю копито і відходжу від Евана, надто засмучена, щоб продовжувати розмову.

Вуха Евана притискаються, а з його очей починають котитися сльози. Він встає і починає йти за Джек, підібравши хвоста, з якого на землю капають кров і сльози. Він виходить з дому, задихаючись від ридань, коли відкриває рот, щоб вигукнути - Джек... Джеку, повернися, пробач!

Я падаю навкарачки і зітхаю, моє серце все ще калатає. Чесно кажучи, було несправедливо, що я так сильно накинулася тільки на Евана. Я маю на увазі, що Джек заслуговує на майже таку ж провину за це, як і Еван. Але все ж, я вважаю, що Джек достатньо постраждала. Від психічного удару, якого завдав їй Еван, чорт забирай, буде нелегко оговтатися. Я ще раз зітхаю і повільно хитаю головою. Уся ця драма, боже. Чому троє друзів не можуть просто перетворитися на поні, а потім приємно розслабитися?

Я кладу свою велику поні-голову в копита. Що ж, сьогодні був відстійний день, чи не так? Я маю на увазі, давай подивимось: Прокинутися, бути конем, добре провести час, переспати, накричати, прийняти холодний душ, посперечатися з друзями, спостерігати, як знищують найкращого друга, а потім жорстоко напасти на іншого друга і змусити його стікати кров'ю. Зітхаю. Я заплющую очі, не вистачає лише листа до принцеси Селестії з поясненням, що коли люди стикаються з невідомістю, вони перетворюються і знищують один одного.

Я повільно підводжуся і йду по сліду сліз (і крові), який виводить мене на вулицю. Вона огинає передню частину будинку і веде до їхнього сараю. Я зупиняюся за кілька метрів і дивлюся на двох поні, що стоять переді мною. Джек згорнулася калачиком і лежить. Її обличчя закрите хвостом, оскільки вона, здається, намагається сховатися від світу. Мені боляче помічати, що, хоча її обличчя було закрите, земля навколо голови була явно мокрою; вона лила сльози відтоді, як потрапила туди.

Еван був за кілька футів від неї, дивився вниз на свої копита і намагався поговорити з сестрою, я починаю чути його слова, коли підходжу ближче, - ...я не знаю, я думаю, що я перетворив свій власний страх від цього на злість. А потім виплеснув його на тебе, це було несправедливо з мого боку. Мені дуже шкода, Джеку.

Джек не відповіла, її тіло все ще здригалося від безперервних ридань.

Голова Евана звисає ще нижче, ніж раніше, а потім він випускає сумне зітхання. - Джек... - Він повільно робить кілька кроків ближче до сестри, а потім лягає поруч, нічого не кажучи.

Я повільно відходжу від сцени, це питання вони повинні були вирішити між собою. Який би розлом не утворився між ними, саме вони повинні були його залагодити. Я повертаюся до будинку і востаннє озираюся через плече. Вони просто лежали поруч, жоден з них нічого не говорив.

Можливо, ця дія сама по собі була досить сильним посланням.

Я повертаюся на кухню і намагаюся зрозуміти, що мені робити. Можу зателефонувати Фіоні, це ж був план на сьогодні, чи не так? Я біжу до кімнати для гостей і нишпорю там, намагаючись знайти свій мобільний. Я пересуваюся і перевертаю пакети, намагаючись знайти його, використовуючи морду. Від нудьги я починаю розмовляти сама з собою. - Як поні в шоу тримають свої кімнати такими чистими? Неможливо належним чином прибрати за допомогою копит і мордочки. - Я незграбно піднімаю і перевертаю свої вчорашні штани, знаходжу гаманець, але телефону немає. - Хм, цікаво, може, він у моєму рюкзаку?

Я подивилася на свій рюкзак, притулений до стіни. - Боже, сподіваюся, він не в моєму рюкзаку. - Сумка була закрита на блискавку, а блискавка на ній була старою і завжди застрягала. Її було досить важко відкрити пальцями, як же, в біса, я маю відкривати її копитами?

Після кількох хвилин незграбної боротьби і гарчання на сумку, мені нарешті вдалося зачепити маленьку блискавку зубом і вивернути шию, щоб відкрити цю дурну штуку, поки я тримала її внизу. За мить телефон вислизає, я дивлюся вниз на глянцевий чорний прямокутник і посміхаюся. Дістатися до цієї штуки було нелегко, але воно того варте. Поні самі по собі були досить дивовижними, але поні з сучасними технологіями? Це круто!

Використовуючи багаторічну м'язову пам'ять, я опускаю руку вниз, щоб схопити телефон і ввімкнути його.

УДАР. Вигляд мого телефону змусив мене тимчасово забути, що у мене копита замість рук, і моє копито полетіло вниз і незграбно врізалося прямо в екран.

- Ааа! Ні! Телефон, мені так шкода! - Я молюся, щоб не розбити екран, і був тільки один спосіб дізнатися, треба увімкнути цю штуку і перевірити дисплей на наявність пошкоджень. Я рухаю рукою, щоб увімкнути телефон.

УДАР. - Аааа! Трясця! Я знову це зробила!!! - Я починаю бити себе копитом по лобі. - Дурепа, дурепа, дурепа, перестань ламати мій телефон! Треба бути обережною з телефоном.

Тепер я зосереджуюсь, дуже обережно і повільно підношу копито до телефону і натискаю на кнопку збоку, щоб увімкнути його. Телефон блимає, і я зітхаю з полегшенням, бачачи, що дисплей не розбитий.

Але потім я зловила себе на тому, що роблю гримасу, коли дивлюсь на нього. Я щойно зрозуміла, що мій телефон заблокований. Щоб розблокувати його, я зазвичай просто дивилася на дисплей, він мав одну з тих штуковин з розпізнаванням обличчя за допомогою фронтальної камери. Але зараз на екрані не було мого людського обличчя. Тепер, коли я дивлюся на телефон, щоб розблокувати його, передня камера просто показує обличчя дуже розгубленої Рейнбоу Деш, яка дивиться на нього вниз. Камера фокусується на секунду, а потім на екрані миготить напис "ОБЛИЧЧЯ НЕ РОЗПІЗНАНО"

Я зітхнула, що ж, це було неприємно. На щастя, це не кінець світу, я можу просто ввести свій пароль, щоб зняти блокування з камери. Я обережно простягаю своє копито і натискаю на опцію "Блокування паролем" на екрані.

Нічого не відбувається. ТАП-ТАП-ТАП-ТАП. Ніякої реакції. - Та ти знущаєшся з мене! - Я знову кривлюся, виявляється, що сенсорні екрани не розпізнають копита. У розпачі, щоб використати частину тіла, яка не була копитом, я згинаю суглоб копита, який, здається, називається мичка? Не знаю, я поні, а не ветеринар. Я згинаю суглоб і виставляю свою вкриту блакитною плівкою ногу вперед так, щоб вона торкалася екрану. Телефон все ще не реагує. - О, то що, ти теж не розпізнаєш вкриті хутром кінцівки? Що ж це за нікчемний телефон?!

Я розчаровано стогну в стіну і намагаюся придумати, що ще може спрацювати. Може, мої крила? Пір'я працює на сенсорних екранах? Я ще не володіла дрібною моторикою крил, але, можливо, якщо я просто схоплю пір'їнку ротом? Я озираюся і помічаю дві чи три пір'їнки, що лежать на моєму ліжку, схоже, за ніч я скинула кілька пір'їнок тут і там. Я підбігаю, щоб взяти одну з них ротом, а потім повертаюся до телефону. На зворотному шляху я проходжу повз дзеркало.

Я зупиняюся на місці і ще раз дивлюся на себе. - Так, все ще приголомшлива, все ще сексуальна! - Я посміхаюся своєму відображенню, а потім дивлюся на відображення пера, яке тримала в роті. Що б я зробила, щоб мати цю саму пір'їнку 48 годин тому? - Боже мій, справжня пір'їнка з Рейнбоу Деш, я б продала свою квартиру, щоб мати таку. - Я роблю собі застереження зібрати все линяле пір'я, яке зможу знайти, і покласти його кудись у торбинку. Якщо ми коли-небудь знайдемо спосіб знову перетворитися на людей, я хотіла би мати це пір'я. Можливо, я могла би продати кілька з них і піти на пенсію мільйонером; ну, це за умови, що світ мені повірить.

Повернімося до телефону, давайте спробуємо це перо, добре? Я знову вмикаю телефон, простягаю руку і тикаю в екран синім пером. Ніякої реакції. - І навіщо я взагалі про це турбуюся? - У розпачі я простягаю морду вниз і тикаю в екран язиком. - Гей, дивись, працює... Ну, типу того, я ж не бачу, що я набираю. - Після кількох спроб злизати правильний пароль з крихітної сенсорної клавіатури я здаюся.

- До біса твій телефон! - Я легенько б'ю по ньому копитом, б'ю збоку і відправляю його ковзати по кімнаті. - Ти нікому не подобаєшся! - кричу я йому вслід, потім встаю на карачки і виходжу з кімнати, махнувши хвостом у бік телефону, щоб показати, що мені начхати на цю кляту річ. - Дурний пристрій, поні не потрібні твої наворочені технології!

Я риссю пробираюся до вітальні і підходжу до домашнього телефону, що стояв на маленькому дерев'яному столику біля стіни. Цей пристрій був антикварним, він був аналоговим і мав великі механічні кнопки в основі. Я використовую свою морду, щоб відштовхнути гарнітуру від слухавки і починаю набирати номер телефону Фіони за допомогою копит. - Це НАБАГАТО простіше! Спасибі тобі, старий телефон! Приємно знати, що принаймні деякі телефони тут піклуються про поні.

Я нарешті набираю номер, потім незграбно притуляюся головою до гарнітури. Поки я чекаю на дзвінок, я думаю про те, що сказати, коли Фіона візьме слухавку. Однак мої думки перериває голос робота, який лунає з динаміка ще до того, як телефон встигає задзвонити. - Вибачте, цей номер було відключено. Будь ласка, покладіть слухавку і наберіть новий номер.

Я відступаю на крок назад. Що за чортівня? Я набираю ще раз, тричі перевіряючи, що набрав правильний номер. - Вибачте, цей номер було відключено...

Трясця твоїй матері! Уся ця робота з телефонами ні до чого! З розчаруванням, що наростало, я розвертаюся і б'ю по столу. Я усвідомлюю, що це поганий спосіб виплеснути злість, оскільки миттєво чую, як дерев'яний стіл розлітається на дюжину уламків. Ніжки столу ламаються, і металевий телефон з гучним дзенькотом падає на підлогу. Я озираюся і кричу: - Ні! Телефон, який був добрим до поні, мені так шкода! - Я простягаю руку і піднімаю бідолаху, він не зробив нічого поганого! На щастя, все було гаразд, така громіздка техніка, безумовно, створена для того, щоб служити довго. Не можу сказати того ж про стіл, хоча, я була здивована, скільки шкоди можна було завдати одним ударом ногою. - Не у себе, не бий меблі в приміщенні. Також вибачся перед Еваном за те, що зламала його стіл...

Я збираю уламки і викидаю скалки. Сподіваюся, Джек і Еван не дуже любили цей стіл. До речі, цікаво, як у них справи? Сподіваюся, їм вдасться налагодити стосунки, а нам треба навести лад у домі, перш ніж вирушати на пошуки Фіони. Оскільки її телефон був відключений, це означало, що нам доведеться відвідати її особисто, а оскільки ми більше не могли керувати машинами, нам доведеться йти копитами. До її будинку було близько 20 миль, це була одноденна подорож. Я, мабуть, повинна подивитися на карту і спланувати маршрут, яким ми могли б піти, щоб не потрапити в житлові райони.

~~~~~~

Був ранній полудень, коли я почула, як відчинилися вхідні двері. Еван заходить до будинку і дивиться на мене, тихо промовляючи. - Привіт, Деш!

Я дивлюся на нього, на його скуйовджену гриву і морду, вкриту засохлою кров'ю. - Привіт, Еване. Виглядаєш, як лайно.

Еван витирає копита об килимок і повільно крокує вперед. - Так, я почуваюся паскудно, тож, гадаю, черевики мені пасують.

Я хмурюся. - Є успіхи з твоєю сестрою?

- Типу того? Не знаю, вона все ще небагатослівна. Я думав, що якщо вибачуся, вона буде в порядку, але, схоже, це не так. - Еван знову опускає вуха. - Думаю, вона досить сильно сприйняла мою тираду.

Я зітхнула. - Так, це те, чого я боялася. Що тут скажеш, ти підставився, Еван.

Еван підкидає передні копита в повітря. - Звідки мені було знати, що вона така чутлива? Ще вчора вона бігала гола, а тепер, якщо ти згадуєш про її стать, вона починає плакати? Невелике попередження було б непогано!

Я знизала плечима. - Я ж казала тобі, всі просто напружені через ці нові тіла. Я думаю, що Джек сьогодні відчуває особливий дискомфорт через свою стать, тому що тепер, коли трансформація завершилася, ми починаємо заспокоюватися. Ми думаємо про те, що будемо робити тепер, і їй не подобається, куди це її ставить, в сексуальному плані.

Еван робить крок назад. - Сексуально? Яке відношення секс має до всього цього? У нас стільки всього на думці, хто б міг зараз думати про сексуальні речі?

Дідько. Покер фейс-тайм, треба повернутися на крок назад. - Нічого, я просто кажу... вона працює коняркою, так? Ось як вона думає про кобил, і тепер вона одна з них. Їй зараз дуже незручно.

Еван, здавалося, купився на це, - О, я розумію. Ну, в будь-якому випадку, вона все ще не хоче відкритися мені. - Еван підходить до раковини і вмикає її копитом, потім занурює морду у воду, щоб вимити обличчя. - Може, ти зможеш поговорити з нею? Ти ж її найкраща подруга, і ти єдина, хто знає, через що вона проходить.

Я встаю на карачки і потягуюся, намагаючись уникати пози "піднятий зад, піднятий хвіст", через яку минулого разу в мене були неприємності. - Ну, я бачу, що вона хоче поговорити зі мною, але я сподівався, що ви двоє зможете... Святе лайно, Еване, твоє обличчя! - Я шоковано підвищую голос, побачивши очищену морду Евана. Після того, як засохла кров була видалена, я змогла побачити розмір рани на його обличчі. Під мордою був довгий поріз від того місця, де я вдарила його копитом, там, де шкіра була розірвана, не було навіть шматочків хутра.

- А, так, це. Бачиш, я сьогодні вранці побився з однією милою дівчинкою, і вона вдарила мене копитом.

Я моргнула і відчула, як мої вуха заложило. Несподіваний рум'янець залив мої щоки. - Що? Мила дівчинка? - Я сіла навпочіпки. - І це після всіх тих розмов про те, що ніхто з нас не буде думати про секс у такий час? А тепер ти визнаєш, що вважаєш мене симпатичною, тссс. - Я закочую очі і посміхаюся. Я мала на увазі, що це буде зневажливо, але думаю, що це вийшло кокетливо.

- Хм? О, вибач, бачиш, я мав на увазі когось іншого. Я не знаю, про що ти й говориш. - Еван сором'язливо посміхнувся.

Я закотила очі і кинула йому рушник. - Ну, я збиралася допомогти тобі перев'язати це, але після цього надзвичайно незручного прояву, я думаю, що дозволю тобі зробити це самому. Я не хочу задовольняти твої медсестринські фантазії.

- Чорт, так близько! - Еван розсміявся, але потім став серйознішим. - Але насправді, Деш, якби ти могла поговорити з Джек…

- Так, так, я поговорю з нею. Крім того, нам треба йти, якщо ми хочемо встигнути до Фіони до темряви.

- Ти не можеш просто подзвонити їй? - запитує Еван, дістає з-під раковини аптечку і підходить до дзеркала.

- Я дзвонила їй, але її мобільний був відключений.

Еван озирається на мене і піднімає брову. - Хм... ну, це дивно.

Я починаю пробиратися до дверей. - Що ж, я піду поговорю з Джек, а ти прибирайся і починай збиратися в дорогу. Це 20 миль, тож нам знадобляться деякі основні припаси і, можливо, трохи їжі, щоб взяти з собою. - До речі, про їжу, Джек нічого не їла з самого сніданку. Я повинна принести їй що-небудь в якості мирної пропозиції.

Я зробила простенький салат, кинувши в миску трохи салату і моркви. Як я можу винести цю штуку на вулицю, не забризкавши слиною всі краї? Хм, я беру миску в рот, вивертаю шию і балансую на спині. Ура поні-спині! Забезпечивши безпеку вантажу, я виходжу з будинку і спускаюся до місця, де востаннє бачили Джека. Звісно, я знаходжу її, лежачою на землі, майже на тому самому місці, де вона була сьогодні вранці. Вона дивиться на мене, коли я підходжу, але нічого не каже. Я нарешті добігаю до неї і розвертаюся, щоб схопити миску, а потім ставлю її біля неї. Я широко посміхаюся. - Гей, Джек! Я принесла тобі обід! Тут салат, морква і...

- Я зараз не дуже голодна, - тихо каже Джек.

Я роблю крок назад. - Що? Але ж ти була тут цілий день.

Джек знизує плечима, але нічого не відповідає.

Я піднімаю брову. - Джек, з тобою все гаразд? Це зовсім на тебе не схоже. Ти мій веселий найкращий друг, завжди відповідальний і оптимістичний. Ти не повинна бути Стронг Седом.

Джек розсміялася, чому я була дуже рада. - Стронг Сед? Справді, зараз дзвонила Деш, з 2005 року, і хоче повернути свій мем назад.

Я посміхнулася. - Ходімо, Джеку, давай повернемося всередину. Хандра тут не зробить нас знову людьми.

Залишки посмішки Джека одразу ж зникли, і вона стала холодною. - Так, ну, ти все одно цього не захочеш. Чорт забирай, ти, напевно, повинна благати мене залишитися тут, якщо ти дійсно думаєш, що якщо я залишуся тут, то ми залишимося поні.

Я зробила крок ближче. - Що це має означати?

- Припини прикидатися, чоловіче. Ти не маєш наміру знову ставати людиною. Я бачила тебе, Деш... щоразу, коли ти проходиш повз дзеркало, ти виглядаєш, як дитина в кондитерській. Я буквально ніколи не бачила, щоб хтось так радів власному відображенню.

Я червонію і відводжу погляд. Це було трохи правдою, чи не так? Джекі піднімає на мене очі і продовжує. - Це чудово, я рада за тебе. Принаймні один з нас насолоджується усіма цими дивними речами, що відбуваються. Хто знає, може, і мені варто було б, адже ми застрягли в цьому до кінця життя…

- Ми не знаємо цього, Джекі. Ми не можемо прикидатися, що розуміємо, що зараз відбувається, робити довгострокові припущення безглуздо, поки ми не отримаємо відповіді. - Я підходжу до тіла Джек і сідаю поруч, закидаю копито їй на плече і міцно обіймаю. - Ти маєш рацію, Джек, мені подобається це тіло. Але я також знаю, що ви з Еваном не відчуваєте того ж самого. І якщо ви обидва нещасні, то і я буду нещасною. Тому я зроблю все, що зможу, щоб спробувати розібратися в цьому і подивитися, чи зможемо ми змінитися назад.

Джек повернула до мене голову і трохи посміхнулася. - Звучить благородно, але як саме ти плануєш це зробити?

- Почнемо з Фіони. Я знаю, що ти думаєш, що вона не винна. Можливо, ти маєш рацію, але це єдина зачіпка, яка у нас є. Ми можемо піти туди і поговорити з нею, дізнатися, що вона знає. Чорт, навіть якщо вона нічого не знає, ми все одно можемо скористатися її допомогою. Вона, мабуть, єдина людина, якій ми можемо зараз довіряти, мати її на фермі разом з нами було б просто фантастично! Вона могла б ходити в магазин, приносити нам книжки, оплачувати рахунки за електрику, дотягуватися до речей на високих полицях, купати нас, розчісувати гриви, пригортати до щік, заплести нам хвости...

Коли я продовжую, Джек починає витріщатися на мене з виразом жаху на обличчі. Я вибухаю сміхом. - Ха-ха, просто хотіла переконатися, що ти звернула увагу. - Джек посміхається і хитає головою, я рада бачити, що вона виражає якісь емоції. - Але ні, справді, Фіона нам би дуже допомогла, якби могла приєднатися до нас на фермі.

Джек витягує шию. - А чому ти думаєш, що вона захоче приїхати сюди і жити з нами?

Я дивлюся на Джека і показую широку посмішку. - Чувак, ми ж поні. Довбані поні! Немає нічого, що б Фіона любила більше! Це буде як тоді, коли Флаттершай зустріла Спайка в першому епізоді, і вона збожеволіє. Я так і бачу, як вона відчиняє вхідні двері і..: - Справжній поні! О, я ніколи раніше не бачила справжнього мультяшного поні! Вони такі милі! І ВОНИ РОЗМОВЛЯЮТЬ! Це так неймовірно...

- Так, так, я зрозуміла! Ми всі бачили шоу "Деш"! - Джек злегка роздратовано стріпує гривою, але я не можу втриматися від сміху.

- Чудово, ти з нами. Що ж, збирайся, Еван має лише замкнути будинок, і тоді ми зможемо вирушати. Це не займе більше кількох годин, щоб дістатися туди легким галопом.

Джек піднімає брови. - Що? О ні, вибач, я не піду.

Я здивовано відводжу голову назад. - Га? Чому ні? Я думала, ти сказала, що розумієш, чому ми повинні піти і забрати Фіону.

- Ну так, ви з Еваном їдьте за Фіоною. Я буду чекати тут.

Я розгублено нахиляю голову. - Що сталося? Ти не хочеш піти з нами? Що ти збираєшся тут робити сама?

Ей-Джей знизує плечима. - Я просто не бачу причини, чому я повинна йти. Ти просто підеш до неї додому і постукаєш у двері. Для цього ж не потрібно трьох поні, правда ж? Крім того, я просто хочу побути на самоті, спробувати розібратися з усім цим у своїй голові.

Я витріщилася на Ей-Джей на мить. Мені було не зовсім комфортно залишати її саму зараз, її розум був не зовсім цілісним. Хто знає, що вона може в кінцевому підсумку зробити, якщо ми залишимо її саму на день або два.

Джек, здавалося, прочитала мої думки. - Деш, перестань, зі мною все буде добре. Ти ж повернешся через день, так?

Я кивнула, вона мала рацію. Крім того, як колишній інтроверт, я знала, що іноді ти дійсно хочеш, щоб тебе залишили на самоті. - Так, ми скоро повернемося. Гадаю, ми можемо дозволити тобі залишитися тут, якщо хочеш. Ти впевнена?

Джек посміхається. - Деш, твоя турбота про мене гідна захоплення, але насправді зі мною все буде гаразд. Що найгіршого може статися?

Я починаю готувати дотепну відповідь, але зупиняюся, бо чую тупіт копит, що наближається. Ми з Джек обертаємося і бачимо Евана, який повільно йде до нас від будинку. Через шию у нього перекинута невелика полотняна сумка, ймовірно, наповнена припасами для нашої подорожі. Еван підходить ближче і посміхається до Джек. - Радий бачити, що ти почуваєшся краще, сестричко, тепер ми всі готові?

Джек відповідає посмішкою, але не дивиться Еван в очі. Я говорю за неї. - Джек вирішила поки що залишитися. Вона просто хоче трохи побути на самоті, щоб подумати. - Еван виглядає шокованим і починає відповідати, але я перебиваю його, перш ніж він встигає щось сказати. - Я підтримую рішення Джек, і крім того, Еван, ми намагаємося пробратися в житловий район, і нам потрібно залишатися непоміченими людьми, так? Чим менше нас піде, тим легше буде залишатися непоміченими.

Еван, завжди практичний, обмірковує цю думку. - Так... Гадаю, в цьому є сенс. Але що Джек буде робити тут сама цілий день?

Джек знизує плечима і нарешті звертається до брата. - О, ти знаєш, тут ще є деякі справи по господарству і таке інше. Я буду зайнята. Не хвилюйся за мене, ти й оком не змигнеш, як повернешся.

Еван робить глибокий вдих і обдумує останню думку. - Ну, гаразд, якщо ти цього хочеш. Якщо щось трапиться, коли нас не буде, просто подзвони нам. - Еван вивертає шию і тягнеться до своєї брезентової сумки, витягаючи звідти два чорні телефони. Потім він кидає один з них до ніг Джек.

Я дивлюся на нього якусь мить і починаю сміятися, згадуючи всі старі меми про "незнищенний" мобільний телефон 90-х років. - Еване, скажи чесно, де ти взяв пару старих Nokia 3310?

Джек посміхнулася і відповіла за нього. - О, чувак, ми отримали ці речі 20 років тому! Я тоді була у початковій школі, це був мій перший мобільний телефон. Ах, хороші спогади.

Еван хіхікнув, перевертаючи його в копиті. - Гарні аналогові кнопки. Немає сенсорного екрану, тож він сумісний з поні!

Я посміхнулася, Еван був розумніший, ніж здавався. Захопити старі мобільні телефони було гарною ідеєю. Я звертаюся до Евана. - Ну що, ми готові йти?

Еван киває. - Так, у мене є мапа, деякі припаси, а ще я взяв ключі від твоєї квартири, на випадок, якщо ми захочемо там заночувати.

Я дивлюся на небо, вже ближче до вечора. Нам, напевно, доведеться шукати місце для ночівлі в місті, а моя квартира була досить близько до квартири Фіони. Хм, я майже впевнена, що у власника було правило "ніяких домашніх тварин". Цікаво, ми підпадаємо під це правило?

Еван штовхнув мене в бік. - Чого ти посміхаєшся? Ти готова йти?

Я сміюся і грайливо відштовхую його. - Так, так, давай червоний велетень. - Я повертаюся і махаю Ей-Джей копитом. - Ми подзвонимо тобі, коли дійдемо, Джек.

Джек посміхається і махає у відповідь. - Так, ви двоє, розважайтеся. Побачимося.

~~~~~~

Кілька годин по тому.

З точки зору Джек.

Я позіхнула і потягнулася, щоб прибрати світле волосся з очей. Як би я не ненавиділа думати про себе як про Епплджек з серіалу, я зрозуміла, що, можливо, мені доведеться трохи більше наслідувати її і придбати кілька резинок для волосся. Повна грива довгого світлого волосся була не дуже практичною для того, хто виконував роботу на фермі. Деш пощастило, її волосся було коротшим і, здавалося, природно не потрапляло їй в очі. Але не моє, цій земній поні дуже потрібен був якийсь аксесуар, щоб утримувати волосся.

Я позіхнула ще раз і попрямувала до стайні. Деш і Еван поїхали близько чотирьох годин тому, і я намагалася зробити все можливе, щоб зайняти себе чимось. Я обійшла і перевірила поля, а потім деяких тварин. Всі кури та інші тварини мали вдосталь корму і води, з ними все повинно бути гаразд на деякий час. Залишалося тільки одне місце, яке я вже давно відкладала. Треба було перевірити коней.

Я підійшла до входу в стайню і зупинилася на мить. Зайти сюди поні було б дивно, це точно. Я повільно пройшла повз двері і одразу ж відчула запах. Ого, хлопче, це було щось особливе. Сіно, корм, піт, сеча, феромони - дуже сильна суміш запахів вдарила в мій чутливий ніс. Але це не було неприємно, навпаки, тут пахло досить комфортно.

Я проходжу центральною доріжкою будівлі, проходячи повз кобил ліворуч і жеребців праворуч. Я скоса поглянула на кобил і на мить замислилася над їхніми розмірами. Вони були не набагато більші за мене. На фермі ми вирощували досить маленьку породу коней, і в моєму теперішньому стані поні я була, мабуть, вдвічі меншою за них. Посміхаючись, я підійшла і порівняла копита з кобилою, що стояла найближче до мене. Я була набагато яскравішою за неї, і це чомусь принесло мені певне задоволення.

Що ж, час зайнятися справами, заради яких я сюди прийшла. Я наливаю коням води, потім іду назад, беру мішки з кормом і висипаю їхній вміст у годівниці. Спочатку я дбаю про кобил, а потім переходжу до жеребців і розкладаю їм їжу. Я одразу помітила, що вони пахнуть інакше, ніж кобили, від того, що я була так близько до них, волосся на моїй потилиці стало дибки.

Я ковтнула і відступила, повернувшись до кобилячої частини стайні і сівши біля їхніх воріт. Сиджу там кілька хвилин і думаю про різні речі. Незабаром я усвідомлюю, що запах всієї цієї їжі навколо мене викликав у мене справжній голод. Я подивилася вниз на їжу в кориті, це була суміш вівса, ягід і горіхів. Виглядало дуже смачно. Я облизую губи, але встаю і починаю йти до виходу. Їсти справжній кінський корм тут, серед сільськогосподарських тварин, це було б дивно, чи не так? І взагалі, зачекайте, Деш зробила мені салат! Він вдома.

Я доходжу до виходу і виходжу на вулицю, запах стайні незабаром розвіюється вітром. Однак, як тільки я виходжу, шерсть на моїй потилиці стає дибки. Я відчуваю нав'язливі думки, які змушують мене запитати себе, чому я вийшла зі стайні. Я повертаюся і дивлюся назад на стайню, мені дуже хочеться повернутися всередину з будь-якої причини. Ні, я не можу, це було б неправильно. Я впевнена, що Еван і Деш не схвалять цього. Настирливі думки відповідають мені. - Але ж Еван і Деш зараз не тут, чи не так? - Я повільно роблю крок назад до входу в стайню. Я бурмочу собі під ніс, поки ноги несуть мене назад всередину. - Так, вони поїхали на цілий день, це мій єдиний шанс побути тут...

Я знову заходжу до стайні, і цього разу зачиняю за собою двері, відчуваючи хвилю комфорту, коли роблю це. - Так, тут набагато приємніше, ніж надворі. А тепер час поїсти.

Я хапаю ще один мішок корму і відкриваю його, думаючи, куди б мені його висипати, щоб поїсти. Ну, чорт забирай, можна ж скористатися "тарілкою", для якої вона призначена, чи не так? Я підходжу до кобили і висипаю мішок в її годівницю, додаючи до купи корму, який я вже насипав туди. Я ставлю пакет і дивлюся на годівницю. З цього боку я не могла їсти з нього, воно було нахилене так, щоб коні в стійлах мали кращий доступ до нього. - Ну, є тільки один спосіб це виправити...

Я спокійно пробігаю риссю повз кілька стаєнь, поки не знаходжу хвіртку для кобили. Я швидко відчіплюю хвіртку і заходжу всередину, зачиняю її за собою і чую, як вона клацає. Я посміхаюся, я могла б відчинити її з цього боку, якби захотіла, але зараз мені цього не хотілося. Та й навіщо?

Я обертаюся і бачу десяток кобил, які стоять у цьому загоні, і одна з них, Сара, дивиться прямо на мене. Від Сари у мене завжди були мурашки по шкірі, і цей раз не став винятком. Її очі стежили за мною, і вони були наповнені схвальною, але також якоюсь недоброзичливою емоцією. Пройшла риссю повз неї, потім до інших кобил, цілеспрямовано тручись об них плечем і боками, коли проходила повз них. Відчуття шерсть на шерсті було приємним, і мені навіть захотілося вдихнути на себе трохи їхнього запаху. Нарешті я пробираюся до годівниці і протискаюся між двома іншими великими кобилами, які жували корм. Вони дозволяють мені пройти між ними, і незабаром я приєднуюся до них, засунувши морду в годівницю.

Я приєднуюся до інших коней і занурюю морду в корм, цілеспрямовано, по-звірячому заковтуючи їжу. Я не зможу так поводитися, коли повернуться Еван і Деш, тож можу насолоджуватися цим дивним задоволенням, поки можу. Я продовжую їсти і обмірковую свої нещодавні думки. Зачекайте, чому Еван і Деш не хотіли, щоб я була тут? Зачекайте, чому я була тут? Шерсть на потилиці знову поколює, і я повертаюся до пережовування корму. Озираюся навколо, по обидва боки від мене інші коні, вони їдять так само, як і я, і стоять так само, як і я. Я не можу повірити, що я була мультяшною. Звичайно, я була мультяшним поні, а вони - дорослими кіньми, але це було досить близько. Я посміхаюся в їжу, усвідомлюючи, що мені тут дуже раді. Стояти тут з іншими кобилами, їсти, як одна з них, все це здавалося правильним. Я належу цьому місцю. Мої очі починають потроху затуманюватися. Мммм, як смачно.