П'ять Балів - Поділених на Чотири.

З точки зору - Рейнбоу Деш.

Я все ще не можу звикнути до цього дрібного цокоту крихітних копит, який постійно слідує за мною. Я озираюся на джерело. - Скуталу, ти ж знаєш, що не мусиш слідувати за мною всюди, куди б я не пішла.

Вона дарує мені невинну посмішку. - Але я хочу! Нам стільки всього треба обговорити!

Я ніяково сміюся. - Ну, насправді у нас не так вже й багато. Є лише з десяток епізодів, де Скуталу і Деш взаємодіють, і ми вже про все це говорили...

Скуталу підбігає ближче до мене. - Але ж про тебе ще стільки всього цікавого! Розкажи мені про те, як ти боролася зі Вікед Вінд з Заходу і врятувала Понівіль від проклятої стихії!

Я прикушую язика і дивлюся прямо перед собою, біжучи риссю. - Кажу ж тобі, Скутсе, я нічого з того не пам'ятаю.

- А як щодо того випадку, коли ти змусила тих двох драконів битися, щоб виграти час і врятувати Реріті від...

- Ні, ніколи не чула про це, вибач. - Я зітхнула. Ця кобилка - це щось. Чотири поні, що прибули, були повною групою ШКМ, тобто Еппл Блум, Скуталу, Світті Белль і Бабс. Але вони не були схожі на інших поні, яких я зустрічала до цього часу. Звісно, їх відправили на Землю, і вони прожили двадцять п'ять років як звичайні люди, так само, як я і мої друзі. Але потім, коли ШКМ знову перетворилися на поні, Світті Белль зробила дещо, що повернуло їм усі їхні поні-спогади. Тож тепер вони бігають з повними спогадами обох своїх життів. І це фантастично і все для них, але це означає...

- О! О! Розкажи мені історію про те, як ти врятувала життя принцесі Селестії і вона зробила тебе почесним...

- Скуталу! - Я зупинила її. - Я б воліла не дізнаватися про всі найбільші досягнення мого життя з других рук, та ще й у формі прохань про розповідь!

- А, так... вибач. - Маленький пегас тупцює біля мене. Мені потрібно чимось її відволікти, поки я маю час подумати. Усвідомлення того, що до неї повернулися всі їхні спогади, справді стрясало мої внутрішні думки. Якби мені запропонували такий варіант, чи погодилася б я на нього? Чи справді я хотіла б стати на 100% Деш зсередини? Я маю на увазі, звичайно, що мої людські спогади, ймовірно, все ще були б десь заховані, але особистість Деш здається досить всепоглинаючою. Я відчуваю, що якби я дійсно мала весь розум Деш у своїй голові, вона б просто повністю захопила мене! З іншого боку, хіба я можу відмовитися від пропозиції повернути справжню Рейнбоу Деш? Відмовитися від можливості повернути справжню Деш буде трохи жадібно з мого боку, чи не так? Чувак, мені справді треба це обдумати...

- Деш! Пам'ятаєш, як ти зупинила метеорит, що розчавив Еппллузу?

- Аааа! Чорт забирай, Скутсе!

~~~~~~

З точки зору - Твайлайт Спаркл.

- Міс Спаркл?

- Хм? - Я піднімаю погляд на людську жінку, яка обережно прямувала до мене у вітальню. Здається, Шайнінг казав мені, що її звуть Енджі, це та жінка, яка привезла сюди ШКМ. Напевно, член сім'ї одного з членів ШКМ.

Вона викликає у мене нервову хвилю. - Привіт, я Енджі, сестра Світті Белль. Я привезла їх усіх сюди...

- Не може бути, - бурмочу я, повертаючись до нотаток, що лежать переді мною.

Вона на кілька сантиметрів наближається до мене. - Я не вчасно?

- Не особливо, - відповідаю я, не піднімаючи очей.

- Я просто... Вибач, я просто не можу змиритися з тим, що ти тут. Тобто, я знаю, що моя маленька сестричка - поні і все таке, але ти ж Твайлайт Спаркл! - Жінка ледь не верещить від хвилювання.

Я поглядаю на неї. - Так, мабуть, дуже цікаво бути мною.

- Над чим працюєш? Вивчаєш магію? - Вона нахиляється наді мною, жадібно читаючи через моє плече.

Я прикушую язика і роблю глибокий вдих. Боже, ці новоприбулі тут лише кілька годин, а я вже ностальгую за тими часами, коли нас було лише восьмеро. Я не маю нічого проти людей, просто неприємно, що вони з'явилися в домі, який раніше був домом лише для поні. Я знизую плечима, відкидаючи її запитання. - Нічого, я просто проводжу деякі математичні розрахунки щодо кількості вантажу, який я левітувала раніше.

- А, так ти вивчаєш магію! - Вона посміхається. - Це дивовижно, я ніби знову бачу тебе в мультфільмі! Це твоя нова бібліотека? Хочеш спробувати нові заклинання?

Я потираю чоло копитом. - Ні, це не нова магія. Я просто займаюся математикою.

- Ох. - Почуття розчарування наповнює її голос.

Секунди минають, а я не можу зосередитися на своїх нотатках, бо Енджі просто стоїть і дивиться на мене. Я знову прикушую язика, посміхаюся і повертаюся, щоб подивитися на неї. - Я можу тобі чимось допомогти?

На мить вона виглядає збентеженою. - Я просто хотіла запитати, чи знаєте ви, як все це виправити. Я хочу повернути свого молодшого брата...

Я на мить співчуваю їй. - Ні, вибач, якби я могла, я б допомогла, але я не можу "виправити" твою сестру. Чи брата, неважливо.

Вона нервово сміється. - То що ж тоді, ви всі так і будете жити як поні до кінця своїх днів? Ви просто осядете тут і проживете наступні п'ятдесят років, як коні?

Я повертаюся до своїх нотаток. - Так, можливо. Я сама не в захваті від цього, але...

- Зачекай, ти ж не серйозно! Я пожартувала!

Я подивилася на неї. - Слухай, Енджі, я не знаю, що тобі сказати. Вибач, якщо ти прийшла сюди, думаючи, що ми зможемо вилікувати твого брата і повернути все, як було. Справа в тому, що ми самі ледве знаємо, що ми тут робимо. Ми просто живемо одним днем і намагаємося пристосуватися. Ви, ваша сестра та її друзі можете залишитися тут, але правда в тому, що у нас немає такої можливості.

Енджі на мить замислюється. - Моя молодша сестра хотіла приїхати, бо хотіла побачити свою рідну сестру...

Я піднімаю брови. - Так, я не подумала про цю маленьку деталь. Гадаю, було б досить прикро усвідомлювати, що твоя сестра раптом перестала бути твоєю сестрою. Ну, я гадаю, що вона все ще буде твоєю сестрою, оскільки у вас однакові батьки і ви виросли разом. Але... вона не буде твоєю сестрою, тому що вона насправді належить до зовсім іншого виду і технічно народилася від матері-поні і виросла в зовсім іншій сім'ї... Ух, як заплутано.

Енджі зітхає. - Так, розкажи мені про це.

Я дивлюся на занепокоєне обличчя людини і заспокійливо посміхаюся. - Послухай, Енджі, я знаю, що тобі, мабуть, важко з цим впоратися, але ми всі це переживемо.

Вона тихо сміється сама до себе. - Що ж, гадаю, я не можу скаржитися, принаймні я залишилася людиною. Не знаю, як ви всі так добре з цим справляєтеся.

Я повертаюся до своїх нотаток і за допомогою магії перегортаю кілька сторінок. - Ну, декому з нас це вдається краще, ніж іншим.

На кілька секунд між нами западає тиша, перш ніж Енджі заговорить. - То це все? Немає ніякого плану? Ніхто з вас не має жодної ідеї, що робити, окрім як провести решту життя, як поні на цій фермі?

- Ну, не зовсім. - Я на мить вдивляюся в простір. - Біг Мак, мій брат і ми, Шестеро, відчуваємо, що рано чи пізно нам доведеться зіткнутися з Діскордом. Але чому, як, коли і де... Я не знаю. Ніхто з нас не знає. Але я не можу позбутися відчуття, що ми повинні дістатися до Еквестрії і розібратися з ним там, щоб покінчити з усім цим. Ми буквально не знаємо, як туди потрапити. Потрібен якийсь вимірний портал, а це занадто складно для нас, щоб його створити. Я маю на увазі, чорт забирай, вони ніколи не робили порталів у мультфільмі!

- У них був один у "Дівчатах Еквестрії", - тихо каже Енджі.

Я повільно хитаю головою. - Ми теж так думали, але ні, це мертва зачіпка. Ми вчотирьох витратили цілий день на пошуки шкіл, які могли б відповідати тій, що у фільмі. На жаль, таких шкіл немає. Жодна школа не має талісману "Вондерболтів" чи чогось подібного, тож, на жаль, цей фільм, мабуть, просто вигадка. - Я хитаю головою. - У нас нічого немає.

Енджі сідає на диван. - Ми щось придумаємо.

- Сподіваюся, колись придумаємо. - Я ще кілька секунд дивлюся в простір, а потім повертаюся до своїх нотаток.

~~~~~~

З точки зору – Епплджек.

- Дякую за допомогу, Реріті, - я відступаю назад і милуюся вивіскою, а потім витираю піт з чола.

- Епплджек, ти можеш звертатися до мене в будь-який час. - Реріті посміхається, коли ми обидві дивимося на нашу роботу.

Ми щойно закінчили робити знак, який тепер висить тут, на в'їзді на ферму, на дорозі загального користування. Нам потрібно було щось таке, що відлякувало б людей, вітало б поні і не привертало б уваги жодної влади. Я поглядаю на Реріті. - Думаєш, це спрацює?

Вона читає ще раз. - Поні-ферма Мака та Епплджек: Ласкаво просимо! Будь-які особи, спіймані на порушенні, будуть оштрафовані на місці. - Реріті знизує плечима. - Гадаю, цього буде достатньо. Якщо ми зробимо це ще більш очевидним, це приверне увагу.

- Згодна. - Ну, з цим покінчено. Час повертатися на ферму. Еппл Блум і Світті Белль чекають на нас, я впевнена. Дуже приємно з ними познайомитися і все таке, але вони поводяться трохи настирливо. Частково тому ми з Реріті зголосилися на цю роботу, щоб отримати трохи вільного простору для дихання.

- Гаразд, ходімо назад, - зауважила Реріті, зійшовши на крок з дороги.

- Агов? - гукає позаду нас незнайомий голос.

Ми з Реріті завмираємо, надто налякані, щоб обернутися. Чорт, нас щойно помітили, я зовсім забула, що цією дорогою постійно їздять машини. Чудово, тепер люди знають, що тут живуть поні. Мій мозок гарячково намагається придумати відповідь на тихий голос, що лунає позаду нас. - Це не те, чим здається!

- Поруч? - непереконливо скиглить Раріті.

- У тебе є їжа і вода? - запитує голос, сповнений втоми.

Я обертаюся і відчуваю одночасно полегшення і повний шок від того, що бачу: Світло-фіолетового поні з маленькою кобилкою на спині і потертими сумками, що звисають з її боків. Вона виглядає так, ніби йшла цілий день.

Беррі Панч слабо посміхається. - Це Яблунева ферма? Я бачила Рейнбоубум, а потім Луна сказала мені адресу уві сні.

Реріті одразу ж засвічує свій ріг і знімає зі спини втомленої кобили сідельні сумки та сплячу кобилку. - Звичайно ж, так! І тобі тут дуже раді!

Я роблю крок уперед і заспокійливо обіймаю її. - Беррі Панч! Мені шкода, що тобі довелося так далеко йти, щоб дістатися сюди! Але не хвилюйся, у нас є вся їжа та напої, яких ти тільки можеш забажати. Важкі часи залишилися позаду!

- О, дякую Селестії, ти й гадки не маєш, через що я пройшла, - відповідає Беррі, дивлячись у далечінь. - Не можу повірити, що я дійшла сюди! Я навіть знайшла інших поні, і вони хочуть мені допомогти!

- А хто ця маленька, я не впізнаю її з шоу. - Реріті влаштовує маленьку сплячу кобилку собі на спину. - Беррі, це твоя донька?

Беррі біжить вперед по стежці, посміхаючись до сплячої кобилки. - Типу того, ну, так, тепер вона моя. Але насправді вона була моєю сестрою...

- Чекай, що? - Я зупиняюся і нахиляю голову. - Чувак, у Діскорда дивний спосіб робити речі.

- Так, і не кажи. Як тільки я трохи поїм, я розповім тобі історію. - Беррі раптом застигає. - Ох, гм, я насправді не маю грошей, щоб купити їжу.

Я махаю копитом. - І я б не прийняла їх, якби вони в тебе були! Ми, поні, тут одна велика родина, їжа та притулок за рахунок закладу.

Беррі Панч здивовано хитає головою. - Це так, ніби я померла по дорозі сюди і потрапила до поні-раю.

- Ну, не називай це місце раєм, поки не скуштуєш жалюгідне виправдання того, що Рейнбоу Деш називає кулінарією. - жартує Реріті.

Я посміхаюся, йдучи за ними до фермерського будинку. Що ж, добре, що у нас є надлишок їжі, наша кількість швидко зростає. З цією групою ШКМ, плюс ці двоє, плюс наші початкові вісім, я думаю, що у нас вже п'ятнадцять голів.

~~~~~~

З точки зору - Рейнбоу Деш.

Клаудкікер і Блоссомфорт зачудовано озираються, коли ми прямуємо до фермерського будинку по їжу. Останній дарує мені посмішку. - Дуже дякую, що дозволила нам залишитися тут, Рейнбоу Деш!

Я махаю блакитним копитом двом новим пегасам, які щойно прилетіли. - Не дякуйте мені, це взагалі-то не мій дім. Подякуй Епплджек, коли побачиш її.

- Але ж нас сюди привів твій Рейнбум! - вигукує Клаудкікер.

Я червонію. - Ну, це була ідея Луни. Я просто рада, що ви двоє дісталися сюди цілими й неушкодженими.

Блоссомфорт киває. - Ми ледь не загинули. Ти не повіриш, що з нами сталося, коли ми вперше перетворилися на поні.

- О? - Я піднімаю брову, відчиняючи двері будинку і показуючи їм, що всередині.

- Так, ми насправді були в пастці на говерлі...

- Деш? - Епплджек раптово перебиває Блоссомфорт, дивлячись на двох нових пегасів. - Деш, звідки взялися ці пегаси?

Я дивлюся повз Епплджек і бачу Беррі Пунш і маленьку кобилку, які їдять за столом. - Вони прилетіли хвилину тому. Де ти знайшла Беррі Панч?

- Вона просто йшла по дорозі... - каже Ей Джей, озираючись на Беррі.

Я чую тупіт копит за спиною і бачу, як Бебс Сід і Скуталу розмовляють, проходячи повз Клаудкікера і Блоссомфорта. Я зустрічаюся поглядом з Джек. - Ей-Джею, гадаю, нам варто почати будувати більший будинок...

~~~~~~

До обіду прибув ще один пегас, Рейндропс. Потім, під час десерту, у двері постукали, і Флаттершай повернулася з Саншайн Клодс та Лемон Хертс на буксирі.

Мак плескає копитами, коли вони представляються. - Я так і знав! Два тижні тому я гортав фотографії у фотоальбомі і вголос вимовляв імена моїх старих друзів. Звісно, язик зісковзнув, і я назвав ваші імена.

Мак підводиться і йде обійняти кобил. Лемон Хертс хихикає. - Еван? Еван? Еван Сміт? Ми не розмовляли з тобою ще зі школи, чувак! Але, чорт забирай, як приємно бачити знайоме обличчя. Або, ну, поні-версію старого доброзичливого обличчя! Як давно ви всі стали поні?

Ей-Джей постукує себе по підборіддю. - Усе почалося 1 травня. А ти?

Лемон Хертс киває. - Для нас це був перший тиждень травня.

- Я почала перетворюватися на поні лише 11 травня! - підхоплює ще одна нова поні.

Кімната наповнюється поні, які діляться своїми історіями перетворення, а я вибачаюся і йду мити посуд. Скуталу йде за мною на кухню і піднімає на мене очі. - Щось не так, Деш?

Я змушую себе посміхнутися. - Зовсім ні, Скутсе. Я просто здивована тим, як швидко і стабільно прибувають ці новоприбулі.

- Але ти ж цього хотіла. - Скуталу сідає назад навпочіпки.

- Правда. - Я киваю головою. - Просто поні з'явилося більше, ніж я думала.

Вона озирається на їдальню, яка переповнена майже 20-ма поні. - Нас не так багато...

- Скутсе, не минуло й двох днів відтоді, як я зробила Сонік Рейнбум. Поні, які з'явилися сьогодні, напевно, просто прилетіли звідкись поблизу. Я не хвилююся за цих 20 поні. Я трохи хвилююся за наступну партію, і за наступну, і за наступну...

Вона підняла на мене очі. - Ну ж бо, наскільки все може бути погано?

~~~~~~

З настанням ранку я п'ю каву з Твайлайт, поки ми дивимося заголовки новин на CNN.

- ...канцлер Німеччини спростувала повідомлення про організацію розумних поні в межах Європейського Союзу. - Потім екран CNN перемикається на відеозаписи заяв різних міністрів, які виступають із заявами. - Це, звичайно, перегукується із заявами, зробленими урядами Австралії та Японії на початку цього тижня, обидва з яких заперечили дуже схожі повідомлення про розумних, барвистих поні, помічених на публіці. Повертаючись до нашої головної новини, російські війська атакували білоруську заставу під Вітебськом. НАТО засудило цей напад, заявивши, що дасть військову відповідь на те, що вони називають кричущим актом східної агресії...

Твайлайт робить ще один ковток зі свого кухля. - Минулої ночі до нас прибуло ще більше людей.

Я киваю. - Так, я чула. Скільки?

- Ну, Шайнінг мав нічну зміну і сказав, що прийняв групу, яка складається з Ліри, Брейберна, Тріксі, Даймонт Тіари, Лотоса, Карамелі, Дейзі та Колгейт.

Я повільно потягую каву. - Дивна суміш.

- Мммм. - Твайлайт киває і повертається до перегляду новин. На жаль, наш спокій порушує Епплджек, яка грюкає дверима внутрішнього дворика і вносить гігантський вентилятор.

- Твайлайт, люба, мені потрібна твоя допомога з цією штукою, - каже Ей Джей і кидає вентилятор до ніг фіолетового алікорна.

Твайлайт чарівним чином ставить каву на місце. - У чому проблема?

Ей-Джей показує на вентилятор. - Цей старий вентилятор був у сараї. Ми не користувалися ним багато років, і двигун розхитався. Оскільки всі ці нові поні використовують це місце як тимчасове житло, вони запитували мене, чи можу я відремонтувати вентилятор. Але я можу багато чого зробити лише копитами, тому доведеться використовувати магію, щоб утримувати інструменти.

Твайлайт киває і заглядає у вентилятор. - Так, він справний. Дай мені викрутку і п'ять хвилин, і я змушу цю штуку працювати.

- Чудово! - Ей-Джей звертає свою увагу на мене. - І, Деш, якщо не заперечуєш, можеш допомогти Шайнінг і Флаттершай зорієнтувати нових поні, коли вони прибудуть?

- Звісно, босе. - Я віддаю власнику ферми невеличке вітання і виходжу на вулицю, щоб знайти якусь роботу.

~~~~~~

Я пройшла приблизно половину шляху, коли мене наздогнав пегас. - Привіт, бовдуре! Давай, Деш, я думала, ти повинна бути швидшою за мене!

Я кліпаю і дивлюся на світло-зеленого пегаса із золотистою гривою. Мої очі широко розплющуються. - ...Лайтнінг Даст? - Я відмахуюся. - Як довго ти тут?

Вона м'яко струшує гривою. - Приїхала сьогодні вранці, хотіла побачити, хто влаштував світлове шоу в небі два дні тому.

Я нахиляюся вперед і обіймаю її. - Рада тебе бачити, Даст. Я майже впевнена, що колись ми були найкращими друзями.

- Так сказано в серіалі, - каже Лайтніг, її голос падає, а вуха притискаються до землі. - Гадаю, ти не маєш жодних спогадів про мене?

- Не зовсім, ні. - Я посміхаюся, намагаючись пом'якшити удар.

Даст м'яко б'є по землі переднім копитом. - Так, у мене теж. Тобі пощастило, Деш, принаймні ти можеш дивитися шоу і повернутися до спогадів про багато важливих днів свого життя. Я була у серіалі лише три епізоди, мені немає від чого відштовхуватися! Я навіть не знаю, ким я мала би бути!

- Що я можу сказати, Діскорд був козлом. Але агов... - Я грайливо підштовхую її. - Ти - це ти, і в тебе буде достатньо часу, щоб зрозуміти, що ти хочеш, щоб це не означало.

Вона м'яко посміхається. - Дякую, Деш, я рада бути тут.

Я оглядаю її з ніг до голови. - Ти виглядаєш так, ніби перебуваєш у досить хорошій формі. Знаєш, мені б не завадив такий пегас, як ти, на фермі набагато раніше.

Даст сором'язливо посміхається і озирається навколо, щоб перевірити, чи немає когось ще в межах чутності. - Що ж, Деш, ти виглядаєш неперевершено. Я так розумію, що розмови фанатів про те, що Деш - кобилка-дурепа, правдиві? Може, ти дозволиш своєму старому крилатому поні взяти участь у цьому дійстві?

Я нахиляю голову і злегка посміхаюся. - Зачекай, а Деш і Лайтніг Даст були такими... такими? Чи вони були просто друзями?

- Я не маю жодного уявлення. Але, гадаю, це означає, що тільки нам з тобою вирішувати, який фанон правдивий. - Даст підморгує одним оком.

- До речі, коли я сказала, що могла б використати такого пегаса, як ти, на фермі набагато раніше, я мала на увазі твої здібності до польоту. - Я піднімаю брови і повертаю їй посмішку. - Але приємно знати, що ти пропонуєш ще більше.

- То це "так" чи "ні"?!

Я прикушую язика. Пропозиція зустрічатися з Даст звучала досить спокусливо. Але ні, я не можу зараз зраджувати Мака. Хоча, хм, ти знаєш, я впевнена, що Мак вхопився б за можливість зайнятися сексом втрьох. О Боже, сендвіч з Маком, Деш і Даст в ліжку, це звучить...

- Га! Це Королева Зла! - Бонбон кричить за кілька футів від мене, розбурхуючи мою уяву. Я дивлюся в тому напрямку, і мої очі розширюються, коли я бачу саму Королеву Крізаліс, яка спокійно йде до мене. Я тривожно озираюся, інстинкти підказують мені, що вона ворог, але мій раціональний мозок підказує, що вона нічим не відрізняється від мене, і, ймовірно, не просила, щоб її перетворили на це.

Бонбон знову кричить і біжить у протилежний бік, а Крізаліс закочує очі. - Бачиш, з чим мені доводиться миритися? - Вона дивиться на мене. - А, Рейнбоу Деш! Приємно бачити поні, яка насправді ставиться до мене спокійно. - Вона жестом відводить голову вбік і закочує очі. Я простежую за її поглядом і помічаю неподалік Шайнінга, який вишкірює зуби і звужено дивиться на Чейнджлінга.

Потираю шию і нервово сміюся, намагаючись розрядити напругу. - Гей... Королева Крізаліс.

Вона махає мені копитом. - Пф, будь ласка, мене звуть Кріс, або Кріссі, я гадаю.

Я дивлюся на її обличчя. Вона вища за мене, але навряд чи виглядає загрозливо. Скоріше, вона просто виглядає втомленою і напруженою. Я прочищаю горло і намагаюся поводитися спокійно. - Отже, Кріс, рада бачити, що ти здорова. Ти шукаєш щось конкретне?

Я бачу, як її обличчя світлішає, мабуть, від того, що цього разу до неї не ставляться як до монстра. - Дякую! І ні, я нічого не шукаю, повір. Я просто хочу десь відпочити і не боятися, що мене переслідують... потвори.

- Потвори?

Вона махає копитом. - Не хвилюйся про це. Хоча, зараз, коли я думаю про це, чи є десь поблизу Твайлайт? Я б хотіла поставити їй кілька запитань.

Я махаю копитом у бік ферми. - Так, вона на кухні з Епплджек. Але застерігаю, Твайлайт часто втомлюється від людей, які приходять до неї з питаннями.

Кріссі хіхікає, що насправді є дуже дивним звуком. - Так, не сумніваюся, всі, напевно, думають, що вона поні-геній, який знає все. Але насправді вона не дуже схожа на поні з серіалу. Вона звичайна, повсякденна людина, яка навіть не хотіла перетворюватися на поні, на якого вона схожа, і вона зовсім не має бажання поводитися так, як її зобразили в шоу...

Кріс зупиняється, щоб прочистити горло, потім повертається обличчям до Шайнінг. - Тож якби ти перестав витріщатися на мене так, ніби я заберу Реріті, щойно ти відвернешся, я була би дуже вдячна!

Я не можу втриматися від сміху і бачу, як Шайнінг опускає вуха і нарешті перестає витріщатися на Кріссі. Я киваю на переміщену королеву. - Хех, добре сказала Кріс. А тепер ходімо, я проведу тебе до Твайлайт.

~~~~~~

День пролетів, і щогодини прибували поні на крилах, копитах і автомобілях. Години зливалися воєдино в каламуті нових облич, і до ночі я провела екскурсії для поні з більш ніж тридцяти штатів і трьох країн. Тепер, виснажені, Пінкі, Біг Мак і я сиділи у вітальні, обмінюючись історіями, що сталися за день.

Біг Мак почухав брову. - Я ще ніколи не зустрічав стільки людей, які би називали себе моїми родичами.

Пінкі м'яко хитає головою. - Я ще ніколи не зустрічала стільки поні, які стверджують, що колись були людьми.

- Так, я теж... - пробурмотіла я, дивлячись на Пінкі.

- Гадаю, ми не маємо жодної ідеї, що робити з усіма цими поні? - мудрує Мак. - Ми настільки переповнені, що навіть не можемо поставити дах над такою кількістю поні. Більше половини з них сплять на вулиці, і не дай Боже, якщо піде дощ.

Я одразу ж хитаю головою. - Дощу не буде найближчі чотири дні, і я не маю жодного уявлення, що ми будемо робити.

- Так, нам гаплик, - каже Пінкі, повільно киваючи.

Біг Мак зітхає. - Це досить гнітюче, бачити їх усіх. Я маю на увазі, знаючи, що Діскорд отримав стільки поні...

Я штовхаю його плечем. - Так, що ж, нам доведеться помститися за них усіх, коли ми знайдемо шлях назад.

- Так і буде, - урочисто каже Мак.

На кілька секунд між нами западає тиша, перш ніж я знову заговорю. - Хоча деяких з них справді боляче бачити. Наприклад, я побачила Вініл Скретч, і спочатку я була дуже схвильована, хотіла підбігти до Вініл й обійняти її...

Пінкі шморгає носом і продовжує, не слухаючи мене. - Але потім ти підбігаєш до неї і кажеш, - Вініл, привіт! Ти класна тусовочна поні, - а вона просто дивиться на тебе порожнім поглядом і каже, що вона просто людина, яка опинилася в цьому тілі і не має жодних спогадів про Понівіль...

- Так, саме так, - сумно погоджуюся я.

Мак чухає носа. - Ну, насправді це та сама історія для всіх нас, але ми даємо собі раду.

Я киваю. - Дійсно, ми справді обходимося без цих спогадів... - Я згадую, що Скуталу розповідала мені про те, що у Бель може бути спосіб повернути всі спогади. Я все ще не впевнена, чи хотіла б я цього зараз. Я відчуваю, що мій мозок не такий вже й великий, і, чесно кажучи, я вже поводжуся набагато більше як Деш, ніж як людська особистість. Викликати до життя спогади Деш - це справді забити цвях у труну мого людського "я". Гадаю, я краще залишуся такою, якою є зараз. Можливо, коли все це закінчиться, я знайду спосіб повернути свої спогади про поні, крок за кроком.

Звук копит, що наближається, змушує нас усіх обернутися вчасно, щоб побачити, як Флаттершай риссю забігає до вітальні. Я дивлюся на настінний годинник. - Флаттершай? Зараз 10 вечора, хіба ти не повинна спати у своєму котеджі?

- О, я спала! Але потім я почула, як під'їхала машина, тож вийшла їм назустріч. Я хотіла, щоб поні відчули себе як вдома, не кажучи вже про те, щоб показати їм дорогу до ферми і пояснити, де вони мають спати.

Флаттершай закінчує своє речення, а ми всі чекаємо на її продовження. Після добрих десяти секунд мовчання Мак прочищає горло. - І?

- А, так. - Флаттершай продовжує. - Коли я говорила з ним, він сказав, що хоче поговорити з власником ферми.

Я повертаюся і дивлюся на Мака. - Це звучить досить підозріло, хто цей хлопець, хтось з уряду?

Флаттершай хитає головою. - Ні, це поні. До того ж дуже ввічливий.

Я озираюся на годинник. - Десята вечора, а надворі майже непроглядна темрява...

Флаттершай знизує плечима. - Він сказав, що їхав аж з Чикаго.

Мак підводиться і трусить гривою. - Гаразд, ходімо подивимося, чого він хоче.

Я йду за Маком і Флаттершай з вітальні, а потім зупиняюся і озираюся на Пінкі. - Гей, Пінкі, у мене дивне відчуття щодо цього хлопця. Залишайся тут і нікуди не йди. Якщо ми не повернемося за 10 хвилин, біжи за Шайнінгом і розкажи йому, що сталося.

Пінкі киває. - Гаразд, тож поки ти не прийдеш і не забереш Шайнінга, я не повинна виходити з кімнати.

Я роблю крок з кімнати, перш ніж зупинитися. - Зачекай, ні. Ти залишишся тут і забереш Шайнінга, якщо ми не повернемося.

- Гаразд, я залишуся тут, поки ви не повернетеся.

Я нахиляю голову. - ...і скажи Шайнінг, якщо ми не повернемося.

- Що? - Пінкі розгублено дивиться на мене.

Я прикушую язика. - Пінкі, це дуже просто. Просто знайди Шайнінга, якщо ми не повернемося.

- Гаразд. - Пінкі посміхається.

Я показую на неї копитом. - Пінкі, повторюй за мною вказівки.

- Переконайся, що принц не покине цю кімнату, поки ти не прийдеш за ним.

- Га! Гаразд! Забудь про це! Роби, що хочеш!

~~~~~~

Коли я вийшла на вулицю і підійшла до машини, то побачила, що Мак стоїть ніс до носа з якимось чорним єдинорогом, одягненим у червону тканину. Коли я опинилася в межах чутності, Мак говорив дуже чітко і неквапливо. - Якщо я відчую, що хоч волосинка на цих поні постраждала, я прийду за тобою особисто. Це заповідник, ці поні не будуть пішаками у твоїх іграх.

Я сповільнюю свій галоп до рисі, наближаючись до чорного єдинорога, і чую, як він промовляє. - Звичайно, запевняю вас, я той, хто повністю поважає територіальні кордони. Це ваша земля, я лише гість. Я теж тут не надовго, я лише хочу обмінятися інформацією. Думаю, нам обом буде краще, якщо ми будемо знати більше про те, що відбувається, чи не так?

Я відчуваю, як волосся на моїй шиї стає дибки. Хто цей хлопець? І чому він думає, що він такий крутий? Немов за командою, дверцята машини відчиняються зсередини, і водій-людина озивається. - Гей, босе, хочеш, щоб я припаркував машину? - Світло зсередини машини падає на морду єдинорога, і добре, що я поні і ми на вулиці, бо я майже впевнена, що щойно обісралася.

Водій від'їжджає, залишаючи чорного єдинорога на траві з нами. Мак показує копитом у бік сараю. - Їжа та вода там, Король Сомбра.

Люба мила Селестія, у що ми тут вляпалися?

~~~~~~~

Наступного ранку я побачила, що йду полем, а за мною йде одна з новоприбулих. Це маленька кобилка-єдиноріг, і вона, здається, дуже зацікавлена в тому, щоб розповісти мені історію свого життя.

- А ми з моєю кузиною Гармоні втекли! - каже вона з хвилюванням.

- Ммм, це чудово.

Кобилка піднімає на мене очі. - Ти навіть не слухаєш мою історію, чи не так?

Я зітхаю, правда в тому, що я відключилася від більшої її частини. За останні кілька днів я зустріла буквально понад сотню поні, і всі вони чомусь хотіли розповісти мені історію свого життя. Я перестала звертати увагу приблизно на 40-му поні.

Я озираюся на кобилку і махаю їй копитом. - Так, так, я слухаю... - Чорт, як же її звали? - Вайт Хорн?

- Мене звуть Літтл Хорн! - Вона хмуриться на мене за те, що я зіпсувала найелементарнішу річ.

Я позіхнула. - Так, так, Літтл Хорн.

Вона на мить стискає зуби, перш ніж продовжити свою розповідь. - Тож тоді ми були всі разом. Аутум Бріз, Солар Вольт, Аксель, Гармоні, Дуо і я. І ми побудували цей хмарний будинок, і ми подорожували до...

Я помічаю Шайнінг Армора, що прямує сусідньою стежкою, і кричу йому, перериваючи розповідь кобилиці. - Шайнінг! Агов! Сюди!

Він дивиться на нас і прямує в наш бік. Кобилка біля мене починає свою розповідь знову. - А ще я знаю Зефір. У неї є сестра-близнючка, Аутум Бріз, і вона вчить Аутум літати!

Я зітхаю з полегшенням, коли з'являється Шайнінг, слава Богу, мені справді потрібно було з кимось поговорити. - Привіт, Шайнінг! Як справи?

Він піднімає брову. - Чудово... Напевно? Агов, скажи мені, хлопці повинні відповідати на це буквально?

Я знизую плечима. - Чорт його знає. У будь-якому разі, дякую, що завітав, я просто гуляла з... - Я опускаю погляд на кобилу, і знову забуваю її ім'я. Як там було, Літтл Вінг? Ні, це не має сенсу, вона ж не пегас. - Е.. Тіні Фейс?

- Літтл Хорн! - Роздратовано каже вона. - Облиш, я тобі вже чотири рази казала.

Я нервово сміюся. - Так, вибач, мала, просто важко запам'ятати імена всіх цих поні.

Шайнінг мене підтримує. - Так, це божевілля, скільки у нас тут нових облич.

Літтл Хорн дується. - Але я пам'ятаю твоє ім'я!

Я дивлюся на Шайнінг і злегка сміюся. - Ну, так, але я Рейнбоу Деш. Та годі тобі.

Шайнінг холоднокровно показує копитом на себе і на мене. - Ми головні герої. Нас усі знають.

Літтл Хорн зітхає. - Ну, я теж важлива! Дивись, я була з Аутум Бріз, Солар Вольт, Акселем, Гармоні та Дуо! І ми побудували цей пересувний хмарний будиночок...

Я поглядаю на Шайнінга, налаштовуючи маленьку кобилку. - То що, Шайнінг, важкий день?

Він киває. - Безпека - це кошмар. У нас не вистачає житла для такої кількості поні, не кажучи вже про безпечні місця, де вони могли б зберігати свої цінності. Особисті речі понад сотні поні просто лежать на підлозі у вітальні. Навіть без небезпеки, що Сомбра та Крізаліс десь розгулюють, я хвилююся через такі дрібниці, як крадіжки. О, і деякі з цих нових поні досить сумнівні. Ти бачила того чорнявого, з рудим волоссям і к'ють маркою?

Я піднімаю брову. - Схоже на чийсь ОС.

Шайнінг знизує плечима. - Не знаю, він каже, що його звуть Шедоу чи щось таке, і в мене від нього мурашки по шкірі. У чувака шрами і лайно по всьому тілу, він лякає кобил, які просто стоять поруч.

Я здригнулася. - Ну, нехай хтось за ним нагляне, але не виганяйте його з ферми. Джек і Біг Мак сказали, що не хочуть проганяти жодного поні.

Шайнінг озирається навколо, оцінюючи розмір земельної ділянки і те, як вона використовується. - Мушу вам сказати, що на цій фермі не так вже й багато місця.

- Ми вже перевершили його. - Я хитаю головою. - Поні прибувають з експоненціальною швидкістю, хто знає, скільки їх буде тут завтра. Місця не вистачить.

Шайнінг зітхає на знак згоди. - Не кажучи вже про те, що у нас немає навіть близько достатньої кількості їжі, щоб прогодувати всіх цих поні протягом всієї зими. Джек сказала, що ферма може утримувати дві дюжини поні, але у нас вже є в п'ять разів більше, і тонни їжі йдуть кожні кілька годин.

Я розтираю обличчя копитом. - Це більше не дім, а клятий табір біженців.

Шайнінг на мить жує губу. - Це була твоя ідея, Деш. Ти хотіла привезти їх усіх сюди.

Я стогну. - Знаю, знаю. Всім цим поні потрібен дім, але я не думаю, що ми зможемо стати таким домом.

Та кобилка, як її звали? Літтл Ерс? Так чи інакше, вона заговорила. - Але нам усім справді потрібен дім!

Я дивлюся на неї. - Я знаю, що вам це потрібно, і не хвилюйтеся, ми що-небудь придумаємо.

Шайнінг заговорив. - Тут є кілька людей, знаєте, брати і сестри деяких нещодавно перетворених поні. Може, вони попрацюють з урядом, і нас усіх перевезуть до якогось федерального заповідника чи ще кудись?

Я подивилася на нього. - Справді? Ти хочеш жити в національному заповіднику? Ми що, здичавіле стадо мустангів, яких уряд відселив, щоб вони знову заселили дику природу?

Шайнінг прикусив язика, і та кобилка, здається, Смелл Фут, заговорила. - Чому ми не можемо просто повернутися до Еквестрії?

Шайнінг чухає підборіддя. - Ну, по-перше, там досі править Діскорд. А по-друге, ми не знаємо як.

Літтл Фут тупотить копитцями. - Ну придумай, як це зробити!

Я хіхікаю. - Слухай, ми з друзями обміркували кожен можливий аспект десятки разів. Це просто не здається можливим.

Літтл Фут, ні, зачекайте, хіба це не ім'я динозавра з "Землі до нашої ери"? Тоді як звати цю кобилку? Шорт Легс? Дварф Фейс? Мідгет Хорн? Ні, не може бути. Ну, так чи інакше, вона подивилася на мене і надулася. - Але ж ми не можемо застрягти тут назавжди. Я хочу назад до Еквестрії!

Шайнінг киває. - Вибач, маленька, але я згоден з Деш. Ми з сестрою навчилися телепортуватися на короткі відстані, але це буквально найскладніше заклинання, яке ми знаємо. Будь-яка інша телепортація в інший всесвіт була б на незліченну кількість порядків складнішою за те, що ми можемо зробити.

- Отже, ніякої телепортації, але як щодо порталів? Хіба ви не можете відкрити портал до Еквестрії? - запитує Дварф Хорн.

Шайнінг сміється. - Не думаю, що ти розумієш, як мало ми знаємо про магію. Просити нас зробити портал - це все одно, що звернутися до трирічної дитини, яка щойно кинула паперовий літачок, і попросити її пілотувати F-16 під час урагану. Ми з Твайлайт не маємо жодного досвіду у створенні порталів, ми буквально не знали б, з чого почати. І якби ми зробили хоч найменшу помилку, портал, ймовірно, просто вбив би всіх, хто зайшов би всередину.

Я хіхікаю. - Звучить як чудовий спосіб позбутися нашого сміття. Ти просто робиш портал бозна-куди, а ми кидаємо туди бананові шкурки. Наша проблема зі сміттям вирішена!

Тіні Хорн щось каже, але ми ігноруємо її, а Шайнінг хіхікає на мою пропозицію. - Знущання над квантовою фізикою через те, що нам ліньки закопувати сміття, мені подобається, про що ти думаєш.

Я грайливо підштовхую Шайнінга. - Зачекай, ти знаєш фразу "квантова фізика"? Це не той Шайнінг, якого я знаю. Або твоя сестра тебе чогось навчила, або тебе замінила Крізаліс.

Шайнінг закочує очі. - О, будь ласка, поні-жучок хотіла б мати стільки ж пихи і такої ж краси.

Міскуле Хорнс знову ставить нам запитання, але я лише кидаю на Шайнінга сором'язливий погляд. - Мені подобається твоя пихатість. Знаєш, у тебе гарна статура. Якщо подумати, я могла би заплатити Кріссі, щоб вона перетворилася на твою копію, а потім сфотографувати "тебе" в оголеному вигляді і продати кобилам в окрузі!

Шайнінг сміється. - Гаразд, по-перше, я вже голий, тож який сенс у фото? А по-друге...

Літтл Хорн тупотить копитами і кричить. - Я сказала: А як щодо дівчат з Еквестрії!

Ми з Шайнінгом робимо паузу, дещо роздратовані тим, що поні нас перебила. Я закочую очі. - А що з ними?

- У них вже був портал до Еквестрії. Хіба ми не можемо ним скористатися?

Шайнінг зневажливо махає копитом на кобилку. - Ми думали про це кілька тижнів тому, вибач, це глухий кут. Його не існує.

Літтл Хорн хмуриться. - Ого, ти впевнений?

Я хіхікаю. - Так, вони провели цілий день, досліджуючи школи, щоб дізнатися, чи є у когось із них талісман "Вондерболтів" і все таке інше. Нічого не знайшли.

Ми повертаємося до прогулянки, і Шайнінг додає до моїх слів. - Так, ми пройшлися по базі даних 250 000 державних шкіл США і близько 450 000 міжнародних шкіл. І так, вибач, хлопче, але жодна школа в наш час не відповідає критеріям школи від Дівчат Еквестріі.

Я зупиняюся на середині кроку, бо щось клацає. Секундочку...

Шайнінг дивиться на мене, помітивши, що я зупинилася. - Щось не так, Деш?

Я різко дивлюся на нього. - Повтори, що ти щойно сказав.

- Невже жодна школа в наш час не відповідає критеріям школи від Дівчат Еквестріі?

Я почуваюся водночас геніальною, бо щось зрозуміла, і дурною, бо не додумалася запитати про цю деталь раніше. - То ти хочеш сказати, що коли ти шукав школи, які б відповідали критеріям, описаним у Дівчатах Еквестріі... ти переглянув всі середні школи, які існують на сьогодні?

- Так, а що?

Я стрибаю на нього і ставлю передні копита йому на плечі, наближаючи своє обличчя до його обличчя. - Шайнінг! Дівчата Еквестріі, були ще тоді, коли ми були поні, 25 років тому. Школа, яку вони описали, напевно, просто закрилася за останні два десятиліття!

Його очі широко розкриваються. - Отже, школа не відображається в сучасних шкільних базах даних, але будівля може все ще існувати...

- ...як і портал назад до Еквестрії! - вигукую я, зістрибуючи з плечей Шайнінг і широко розправляючи крила. - Трясця твоїй небесній матері! Здається, ми щойно знайшли шлях додому! Де твоя сестра?

Він швидко киває і показує копитом на пагорб. - Вона сказала мені, що збирається поговорити з Зекорою в хатині Флаттершай.

Смалл Хорн озирається. - О, Боже, Зекора тут?

Я готуюся злетіти, але потім зупиняюся і повертаюся, щоб швидко погладити Смалл Фут по голові. - Дякую, що поговорила з нами, Літтл Фут, можливо, ти щойно допомогла нам вирішити цю проблему.

- Я ж Літтл Хорн!

- Я так і сказала! - кричу я у відповідь, відштовхуючись від землі і прямуючи до Твайлайт. Ідея використання порталу Дівчат Еквестрії в кращому випадку хистка, але це може бути наш єдиний шанс повернути цих поні додому.

Нам лише треба знайти портал, переконатися, що він відкритий, захистити його, скористатися ним, а потім розібратися з тим невеликим фактом, що по той бік на нас чекає напівбог, який хоче нас вбити. Хіба це так складно?