П'ять Балів - Поділених на Чотири.

- Пінкі, ти впевнена? - запитую я з трепетом, поки ми чекаємо на машину, що під'їжджає до нашого місця. Ми ховаємося в кутку місцевого парку. Нам потрібно якось дістатися до нашого готелю, і Пінкі запропонувала, щоб цей хтось нас туди відвіз.

Реріті киває. - Я теж не в захваті від цього, Деш, але сподіваюся, що він скоро приїде, бо мені дуже треба в туалет.

Я суплю брови. - Реріті, ми ж у лісі, що тобі заважає?

Вона озирається на мене, приголомшена такою пропозицією. - Що? Я не пісятиму надворі.

Дуже збентежена, я нахиляю голову. - Ми ж буквально поні. Як ще ти можеш ходити в туалет?

Пінкі пирхає. - Вона все ще наполягає на тому, щоб користуватися туалетом у приміщенні. Особисто я ніколи не розуміла, як це взагалі можливо з такими тілами.

Реріті схрещує передні лапи. - Хм, ну, я ніколи в житті не ходила в похід, і не планую робити свою справу на вулиці зараз.

Я посміхаюся. - Реріті, ти ходила в похід раніше. Пам'ятаєш епізод "Несплячих у Понівіллі"? Ти ж розумієш, що це була повністю ти, і це був похід.

Реріті дивно дивиться на мене. - То була я? Га, це справді дивно усвідомлювати зараз.

Я знизую плечима. - Ти звикнеш до цього. Типу того.

- О! Це його машина! - радісно вигукує Пінкі, закінчуючи для нас дискусію, підстрибуючи на копитах. Машина зупиняється поряд з тим місцем, де ми вказали, і двигун глухне.

Я кусаю губу, оглядаючи машину. Схоже, що в ній лише водій і жодного пасажира. Лише одна людина, це добре. Якщо він спробує щось зробити, я можу просто розбити йому обличчя. - Гаразд, будь обережна, Пінкі, я не хочу, щоб з вами повторилося те, що сталося минулої ночі.

Кобила впирається копитом у моє плече. - Деш, не хвилюйся! Цей хлопець зовсім не такий, повір мені. - Пінкі обертається і бачить людину, яка виходить з машини. - Старбрізер!

Вона залишає нашу схованку і вибігає, щоб привітати його. Його очі загоряються, і він опускається на коліна, обіймаючи її в ніжних обіймах, коли вона кладе голову йому на плече. Він гладить її по гриві. - Я радий знову тебе бачити, Пінкі. Я приїхав, як тільки зміг, ти казала, що потрапила в біду?

Пінкі киває. - Мені і моїм друзям потрібно, щоб хтось вивіз нас звідси. Ми опинилися в пастці серед білого дня, і тут скрізь поліція. Ми просто хочемо вибратися звідси, ти можеш допомогти нам повернутися до нашого готелю?

Він розриває обійми і швидко чухає її за вухами. - Звичайно, я допоможу вам. Звичайно, все місто зараз практично під замком. Сподіваюся, твій готель не так далеко звідси.

Реріті вийшла зі схованки. - Це всього в милі звідси. - Вона дає йому адресу.

Чоловік не може втриматися від посмішки. - Реріті, вау, дуже приємно. - Він підходить до неї і простягає руку. - Ти ще прекрасніша, ніж серед фан-артів!

Реріті простягає копито і обережно потискає йому руку. - Е-е, так, приємно познайомитися. - Вона дивиться вгору і вниз по вулиці, поки вони рукостискаються. - Ходімо?

- Так, ходімо. - Він на мить озирається. - Зачекай, Пінкі, ти ж казала, що вас троє...

Я виходжу з кущів і зберігаю напружений вираз обличчя. Рот Старбрізера замовкає, щойно він бачить мене. - Ти...

Я закочую очі. - Так, я пегас, ходімо.

Він затуляє рота рукою. - О, Боже... Найкраща поні... Вона справжня.

Я не можу втриматися від сміху. - Дякую? - Я потрусив гривою. - Завжди приємно зустріти фаната. - Я піднімаю на нього очі, а він, здається, застиг у просторі. Він просто витріщився на мене, як хтось, хто потрапив на шлях другого пришестя Ісуса. Я зітхаю. - Так, серйозно, чувак, нам треба забиратися з цієї вулиці.

Він миттєво звертає на мене увагу. - Так! Звичайно, Рейнбоу Деш! - Я майже впевнена, що чую, як він стискає зуби, а потім починає шепотіти сам до себе. - Боже мій, боже мій, це ж Рейнбоу Деш, це справді вона. Просто грай спокійно, я повинен грати спокійно. - Він незграбно поспішає і відчиняє передні пасажирські дверцята своєї машини. - Після тебе, Деші.

Я дивлюся на нього і зітхаю. - Не називай мене так. Ти знайшов мене не в картонній коробці.

Його очі широко розплющуються, коли я забігаю в машину. - Ти... ти читала наші фанфіки? Боже мій, ти читала мої? Ти була головною героїнею! Я писала про те, як Твайлайт прийшла до тебе за порадою щодо побачень. Вона не могла навчитися коханню з книжок і попросила тебе допомогти їй дізнатися про романтику. Потім, протягом чотирьохсот тисяч слів, ти навчила її, що таке справжнє кохання...

Він продовжує про щось інше, але я перемикаю на нього увагу і перевіряю заднє сидіння, щоб переконатися, що Пінкі та Реріті всередині. Я махаю йому копитом. - Старбрізер, я впевнена, що це гарна історія, але чи можемо ми вже їхати звідси?

Людина вмикає двигун. - О, так, так. - Він дивиться на мене кілька секунд, перш ніж рушає з місця. - Я просто не можу повірити, що Рейнбоу Деш у моїй машині.

Пінкі б'є ногою по сидінню. - О, а я що, порізана печінка?

Я не можу втриматися від сміху, дивлячись на дисплей. Я озираюся на двох поні на задньому сидінні, і в моїй голові з'являється ідея. - О, Старбрізер, до речі про фанфіки. Реріті обожнює шипфіки, чи знаєш ти якісь хороші історії про Реріті з Деш, може, розкажеш нам про них?

Я прикусила язика, дивлячись, як очі Реріті розширюються від жаху. - Що? Ні, чому я повинна хотіти чути про це?

Старбризер ігнорує її протест. - О, звісно, є багато чудових фіків про РеріДеш! Мій улюблений - "Рідкісна веселка". Це майже звичайний клопфік. Він починається...

Реріті стогне і ховає обличчя в копитах, а я проводжу решту часу в машині, прикусивши язика, щоб стримати сміх. Здається, мені подобається цей Старбрізер.

~~~~~~

З точки зору - Рейчел.

- Шайнінг, ну ж бо, ти ж мав знати, що я збираюся випробувати це закляття. - Сестра закочує на мене очі.

Я наїжджаю на неї. - Твайлайт, я знаю, що ти любиш випробовувати нові закляття, але скажи чесно. Навіщо ти навмисно пройшла весь цей шлях сюди?

Вона підходить до вікна і дивиться на горизонт Ванкувера. - Я визнаю, що приїхати сюди не ідеально, але я мусила вивчити це заклинання. А єдиний спосіб його вивчити - це накласти його. - Вона озирається на мене. - І це не просто тому, що я хотіла знати його заради знання. Телепортація - це ціла галузь магії, і знання цього заклинання дає мені сходинку до більш складних і корисних заклинань телепортації.

- Наприклад?

Вона крокує вздовж вікон. - У Біблії серіалу детально описано, як Твайлайт здійснювали свої телепортації на короткі відстані. Знаєш, основне закляття телепортації, яке Твайлайт постійно використовує в серіалі? Так от, Лорен Фауст писала, що поки Твайлайт може фізично бачити цільову локацію, вона може відправити себе туди, просто подивившись на місце і подумавши про те, щоб поставити туди свої копита.

Я суплю брови. - Це не має жодного сенсу.

Вона киває. - Саме так я відчувала себе раніше. Але тепер, коли я знаю, як "телепортуватися додому", я думаю, що зможу це зробити. Ти ж навчив мене, як це - телепортуватися, і як "відпускати" з початкової позиції. Отже, використовуючи ці ключові знання, я думаю, що зможу скласти решту заклинання телепортації на короткі відстані.

Я киваю. - Гаразд, визнаю, це було б надзвичайно корисно знати, як це робити.

Твайлайт підходить ближче до розбитих вікон і дивиться на вулицю. - Ось чому мені довелося випробувати закляття "телепортуватися додому". Я знала, що мушу спробувати хоча б раз, щоб зрозуміти, як воно працює. І хоча я не дуже хотіла їхати до Канади, краще я попаду сюди зараз, ніж через два дні. Я маю на увазі, що ти вже застряг тут, так? Тож я можу приєднатися до тебе, якщо це означає, що я зможу вивчити цілу нову галузь магії в процесі.

Я зітхаю, вона має рацію. Звісно, вона має рацію, моя сестра завжди перемагає в таких суперечках. - Гаразд, гаразд, я розумію, чому ти прийшла сюди. Тепер, коли ти вже тут, можеш допомогти мені викрасти машину? Виявляється, це набагато складніше, ніж я думав.

Твайлайт киває, не особливо слухаючи, бо дивиться у вікно на вулицю. - Брате, бачиш там кіоск із солодкою ватою?

Я підходжу ближче до вікна і примружуюся, дивлячись на вулицю, що двадцятьма поверхами нижче. - Хм? І що з нею? Що ти...

"ХЛЯС-СПАЛАХ"

Ріг Твайлайт світиться секунду, перш ніж вона вибухає сферичним фіолетовим спалахом світла. Я затуляю очі і відступаю назад, тільки щоб зрозуміти, що Твайлайт зникла. Я в паніці озираюся навколо. - Твайлайт? Сестричко? - Секундочку, вона щойно зробила те, про що я думаю?

Я підбігаю до вікна, дивлячись вниз на стенд з солодкою ватою. Щойно мої очі визначили місце, я бачу фіолетовий спалах з того місця, а через кілька секунд зі спальні долинає сміх.

- Твайлайт? - Я біжу до її спальні і бачу, що вона істерично регоче, тримаючи в роті конус цукрової вати. У мене відвисає щелепа. - Ти справді щойно опанувала концепцію телепортації на короткі відстані за тридцять секунд, які знадобилися, щоб пояснити її мені?

Все ще сміючись, вона піднімає копито і виймає ріжок з цукровою ватою з рота. - Той вуличний торговець, о Боже, це було безцінно. - Вона витирає сльозу сміху з очей. - Гаразд, мій телепорт був не таким точним, як я сподівалася. Замість того, щоб приземлитися на вулиці, як я планувала, я матеріалізувалася прямо на візку з цукерками цього бідолахи. Я просто з'явилася на його їжі, менш ніж в одному футі від нього. - Вона знову сміється, потім на секунду затамувала подих, перш ніж продовжити. - Тож я намагаюся поводитися невимушено і спокійно прошу у нього маленький ріжок солодкої вати. Бідолаха бере цукерку, а потім просто кладе її мені до рота. Він нічого не говорить, навіть не розриває зорового контакту. Він просто дивиться на мене, а потім віддає мені цукерку без жодних запитань!

Я розгублено піднімаю копито. - А потім, що, ти просто телепортувалася?

- Так! - вигукує вона, знову вибухаючи сміхом. - Можеш собі уявити його обличчя зараз? Я маю на увазі, як хтось міг би відреагувати на те, що сталося з ним? - Вона вибухає хором хихотіння.

Я не можу втриматися і теж трохи сміюся, перш ніж похитати головою. - Хто ви, і що ви зробили з моєю сестрою?

Вона відкушує шматочок цукрової вати. - Облиш, я заслужила трохи розважитися.

Я киваю. - Так, мабуть? Я маю на увазі, що ти якимось чином опанувала телепортацію за лічені хвилини. До речі, досі не знаю, як ти це зробила.

Вона ковтає цукерку. - Просто більше впевненості, я гадаю. Я маю на увазі, що тепер, коли я знаю, що я постійно використовувала такі заклинання, я відчуваю себе більш впевнено, пробуючи їх.

Я піднімаю брову. - Ти використовувала такі заклинання? Що? Коли?

Вона хмуриться. - А, точно, тебе не було на промові Деш. Знаєш що, брате? Давай викрадемо ту машину, і тоді я розповім тобі історію, поки ми їхатимемо.

Я посміхаюся. - Не так швидко, спершу про головне. Навчи мене заклинання телепортації на короткі відстані.

Твайлайт посміхається. - Справедливо, ти навчив мене базовому телепорту, гадаю, я винна тобі другу половину уроку. Це може стати в нагоді пізніше.

- Пізніше? - Я жестом показую на вікно. - До біса пізніше, я просто хочу отримати трохи солодкої вати.

~~~~~~

З точки зору - Рейнбоу Деш.

- То це те місце? - запитує Старбрізер, коли ми під'їжджаємо до мотелю, що виглядає не надто привабливо. Він ставить машину на стоянку, і ми всі озираємося, чи немає тут людей.

Мені здається, що узбережжя виглядає досить чистим. - Так, це те місце. - Я відчиняю двері копитом і вистрибую на тротуар. - Гей, водію. Не глуши мотор, бо ми тікаємо.

Пінкі хіхікає і вистрибує з машини, а Старбрізер лише розгублено нахиляє голову. - Вибач, що це було, Деш?

Реріті приєднується до нього в розгубленості. - Я думала, це наш пункт призначення?

Я хитаю головою. - Якби ж то так, але ні, вас, дівчата, схопили, коли ви несли ключі від своїх готельних номерів, так? - Вони обидві кивають, і я продовжую. - Це означає, що бандити забрали їх у тому комплексі, де вас схопили. І це означає, що вони зараз у ФБР. Вони, без сумніву, вже їдуть сюди, думаючи, що ці кімнати належать спільнику "терористів".

Пінкі притискає вуха. - Чорт.

Реріті дивиться на неї. - Пінкі, стеж за мовою. - Вона зітхає. - Деш має рацію, ми не можемо тут залишатися.

Ми втрьох озираємося на Старбрізера, його машина все ще працює. Я б'ю копитом по землі. - Тож, Старбрізере, чи є якийсь шанс, що ти зможеш відвезти нас до...

Чоловік погоджується ще до того, як я встигаю закінчити речення. - О, звісно! Що завгодно для тебе, Рейнбоу Деш. Ти кажеш "відвезти", а я відповідаю "як далеко"?

Я злегка червонію, це насправді трохи незручно. - Дякую, хлопче. Це не так далеко, лише на північ, щоб ми могли знайти готель ближче до кордону. Гаразд, зачекай тут, ми зараз повернемося з речами.

Він нетерпляче киває, і ми втрьох рушаємо з місця. Єдиний номер кімнати, який я знала, належав Твайлайт, тож ми вирушаємо туди першими. - До речі, скільки речей ви принесли до своїх кімнат? Якщо можливо, нам потрібно прибрати всі докази того, що ви зупинялися в цих кімнатах. Як гадаєте, ми зможемо зробити це за один похід?

Реріті киває. - Думаю, що так, тут лише три кімнати, а ми подорожували без нічого.

Ми доходимо до кімнати Твайлайт, і я відчиняю її карткою з моєї сідельної сумки. Повертаюся до Реріті. - Зачекай, три кімнати для чотирьох поні? - Вона повільно киває, і я відчуваю, як посміхаюся. - То хто з вас двох трахається?

Пінкі вибухає сміхом, коли заскакує в кімнату, Реріті стає яскраво-червоною і розриває зі мною зоровий контакт. Я не можу втриматися від сміху. По правді кажучи, я вже майже знала, що у Реріті та Шайнінга щось є, але щоб ось так застати її зненацька - це надто дорогоцінно. Реріті прочищає горло. - Гм, то давай заберемо речі Твайлайт, добре?

Я киваю, і ми з Пінкі хапаємо всі її речі, поки Реріті швидко йде до ванної кімнати. Насправді там не так багато речей, але ми збираємо все, а потім я виходжу на вулицю. - Гаразд, якщо ви двоє готові, ходімо в сусідню кімнату.

- Звучить непогано. - Реріті киває, підходячи до мене ззаду.

Я озираюся, Пінкі та Реріті стоять у строю позаду мене. - Дівчата?

- Хм? - відповідає Пінкі, нахиливши голову, як цуценя.

Я хіхікаю. - Чому ви обидві ходите за мною? Я поняття не маю, де ваші кімнати. Це я маю йти за вами, а не навпаки.

- О, так. - Реріті заїкається й проходить навколо мене, злегка червоніючи. - Вибач, ми просто звикли, що ти знаєш усі відповіді, мабуть. Мабуть, підемо за мною?

Вона веде нас сходами до свого старого готельного номера. Реріті зупиняється і нервово сміється. - Я щойно зрозуміла, що у нас немає ключів і всі двері замкнені, тож...

Я закочую очі. Мені справді довелося зробити все це, чи не так? - Гаразд, пані, відійдіть назад.

Вони обидві витріщилися на мене. - Який план? Замкнено.

- Поні-відмички. - Я розвертаюся і піднімаю одну з моїх задніх ніг. Скільки сили мені потрібно, щоб вибити двері? Хм, може, варто легенько постукати, щоб переконатися, що я правильно вишикувалася. - Гаразд, дівчата, на рахунок три. Один... - Я штовхаю ногою, щоб постукати по дверях.

ТРІСК

Я здригаюся, коли відчуваю, як дверна рама піддається і двері зачиняються всередину. Реріті хмуриться на мене. - Я думала, ти збиралася зробити це на рахунок "три".

Я ніяково посміхаюся. - Уяви собі, я теж так думала.

Ми всі заходимо в кімнату і робимо набіг на речі. Я зупиняюся біля дверей і хмурюся, бачачи завдані мною збитки. - Отже, ФБР з'явиться, думаючи, що тут є підозрювані, а потім вони побачать, що дверну коробку вибито ногою.

Пінкі хіхікає. - Так, вони будуть дуже збентежені. Поглянь на саму кімнату, ми ніде не залишили відбитків пальців, але на килимі повно слідів копит.

Реріті киває, дивлячись на кімнату. - А на ліжку та ковдрах повно кінського волосся. І вся кімната пахне поні.

Я тихо сміюся. - Гаразд, байдуже, давай візьмемо останню кімнату. Мені справді шкода хлопця, який має писати звіт про це місце.

Ми забігаємо в останню кімнату і робимо набіг на їхні особисті речі. Коли всі три кімнати чисті, ми повертаємося до машини.

Пінкі зупиняється, коли ми проходимо через парковку. - О, хлопці, вишні та ягоди!

Я зупиняюся. - Вишні і що?

Реріті підштовхує мене вперед. - Червоні та сині поліцейські мигалки! Або хтось нас побачив і викликав копів, або вони відстежили ті картки-ключі і вже їдуть.

Ми кидаємося в галоп, і незабаром чуємо віддалені звуки сирен, що наближаються. Машина Старбрізера виїжджає зі свого паркувального місця, і ми зустрічаємося з ним на півдорозі. Він висуває голову з вікна. - Поїхали, поїхали!

Ми незграбно залазимо в машину, і Старбрізер рушає з місця ще до того, як ми встигаємо зачинити дверцята. На щастя, ця стоянка має два в'їзди. Старбрізер прямує до дальнього, й ми виїжджаємо з парковки, коли з іншого в'їзду на неї в'їжджає кілька поліцейських машин. Я затамувавши подих чекаю, чи не влаштують вони погоню, але ні, вони всі паркуються самі.

- Мало не вляпалися, - бурмочу я.

Старбрізер киває. - Я вірив у вас. То куди ми їдемо?

Я натискаю на свій смартфон і шукаю північні прикордонні міста, які ми могли б використати. - Беллінгем.

~~~~~~

З точки зору - Шайнінг Армора.

З допомогою Твайлайт викрасти машину стало легко. Я дивлюся у вікно, поки ми їдемо. Якщо я правильно пам'ятаю, у нас є близько тридцяти хвилин до кордону.

- То який план, що робитимемо, коли приїдемо туди? - запитує Твайлайт, позіхаючи і дивлячись на мене.

Моє серцебиття прискорюється, коли я бачу її дії. - Твайлайт, дивись на дорогу! - Фіолетовий алікорн сидить на водійському сидінні, недбало вмостившись на задніх лапах, і натискає на педалі та кермо, використовуючи лише свою магію.

Вона закочує очі, але повертається обличчям до дороги. - Ти не віриш у моє водіння, брате.

Я киваю. - Так, ну, вибач, що мені все це трохи неприємно. Ти точно не хочеш, щоб я потримав кермо?

Вона махає мені копитом. - Я фізичне втілення стихії магії. Впевнена, що впораюся з кермом.

Я зітхаю і відводжу погляд у вікно. Твайлайт щойно закінчила переповідати мені те, що їй пояснила Деш. Очевидно, ми завжди були поні? Моє справжнє ім'я і справжнє життя - Шайнінг Армор? Рейчел офіційно пішла назавжди? Я зітхаю. - Сестричко, я досі не знаю, чи вірю я в цю історію. Я маю на увазі, звичайно, вона багато чого пояснює, але вона також піднімає деякі досить тривожні питання. Як ми можемо знову стати людьми, якщо це те, ким ми повинні бути? - Я хитаю головою. - Має бути інше пояснення всьому цьому.

Вона знову позіхає. - Так, це трохи не те, і я все ще не впевнена, що це означає в довгостроковій перспективі. Хоча Деш була досить переконливою.

Я схрещую передні копита і відкидаюся на спинку стільця. - Пф, і чому Деш вважає, що у неї є всі відповіді? Я безмежно вдячний їй за те, що вона з'явилася і допомогла врятувати Реріті і Пінкі, але мені не подобається, що вона думає, ніби може просто прийти сюди, змінити всі наші плани і сказати нам, що, на її думку, відбувається.

Твайлайт піднімає одну брову. - Заздриш, що ти не додумався до цього першим, брате? У будь-якому випадку, у Деш були досить вагомі аргументи. Як щодо цього для початку: Фраза "П'ять балів" тобі про щось говорить?

Моє насуплене обличчя розвіюється. П'ять балів, я знав цю фразу, вона звідкись взялася. Я дивлюся на Твайлайт і кажу перше, що спадає мені на думку. - Поділити на чотири?

Вона киває, потім змінює смугу, щоб когось пропустити. - Саме так. Це буде зі сну, який ти бачиш, певного сну, що повторюється. Сну, в якому ти, без сумніву, робиш щось як Шайнінг Армор. - Вона повертається, щоб подивитися на мене. - Сон, який закінчується тим, що на тебе нападає Діскорд.

Я знову втупився у вікно. - Так, я знаю цей сон. Довгий час я думав, що це частина фіналу сезону, але, мабуть, це не так.

Ми проїжджаємо повз знак з написом: "Кордон США, 15 км". Твайлайт знову змінює смугу руху. - Це були твої останні миті, коли ти був поні, перш ніж Діскорд відправив тебе на Землю. - Вона зітхає. - Принаймні, так каже Деш. З тобою сталося щось цікаве? Якісь гарні заклинання чи ще щось?

Я чухаю голову. - Єдине закляття, яке я дійсно використовував, було закляття "телепортуватися додому", саме так я його і вивчив. - Я дивлюся на неї, все ще не зовсім впевнений, чи вірю у все це. - А як щодо тебе? Що відбувається у твоєму сні?

- Майже все це повторює те, що відбувається у фіналі серіалу. Я - Твайлайт, і я чекаю в Кантерлоті на повернення Селестії. Я відчуваю присутність Діскорда біля своєї кімнати, але не звертаю на нього уваги, адже він мав бути на нашому боці. Тоді він починає розвіювати захисні чари Шайнінг Армора, е-е, твої захисні чари, які були навколо моїх покоїв. Я вже збиралася вийти і запитати його, що він робить, але подумала, що він просто розігрує когось або щось. У будь-якому випадку, я хотіла закінчити листа до Кейденс, коли раптом почула, що двері відчиняються. Перш ніж я встигаю відреагувати, Діскорд б'є мене якоюсь магією, знерухомлює і заважає моїй магії. Я намагаюся поворухнутися, відчуваючи, як він починає накладати якесь дивне закляття. Він готував заклинання, не схоже на те, що я відчувала раніше. Я кричу, запитуючи, що він робить, а він лише сміється, посилаючи мені уявні образи того, що він зробив з Селестією.

Моя сестра зціплює зуби і робить паузу, перш ніж продовжити. - Він показав мені, що сталося, як він зловживав її довірою і фактично підставив її, коли вона була найслабшою. Я не розуміла, що він робить, і перш ніж я змогла по-справжньому усвідомити, що відбувається, він почав співати цю пісню "П'ять балів".

У цей момент я схиляюся до сестри, чому вона не розповіла мені нічого з цього раніше? - А потім ти відчула, як твоє тіло почало вислизати, а всі твої спогади почали зникати? Я знаю, решту я боюся.

Вона дивиться на мене і кусає губу. - Не зовсім так. Як ти сказав, я відчула, як моє тіло почало зникати, і я відчула, як ковдра або щось на кшталт ковдри почала накривати мої спогади. Я з застиглим жахом спостерігала, як Діскорд почав закінчувати свою пісню, а потім відчула, як спогад за спогадом починають зникати в нікуди...

Я піднімаю брову. - Але...?

Вона киває. - Але я знала, що він робить, я раптом згадала, що читала про жахливі заклинання видалення пам'яті, які були схожі на те, що він робив. Я не могла повністю зупинити закляття, оскільки була заморожена. Але оскільки я знала, що він робить, я використала дорогоцінні секунди, щоб спробувати врятувати ключові спогади. - Вона зітхає. - Уяви, що ти піднімаєш голову і бачиш, як на тебе падає ковдра. Я знала, що не зможу уникнути ковдри, тож замість цього почала протикати в ній дірки, поки вона падала. Ковдра таки впала на мою голову, але до того часу в ній були сотні крихітних дірочок. - Вона повільно киває головою. - І я думаю, що кожна з цих дірок відкриває маленький спогад, який ховається під ними.

Я відчуваю, як моє серце підступає до горла. - Тоді, коли ти була людиною, у тебе були сотні таких крихітних проблисків, що показували тобі інше життя... тож ти створила навколо нього вигаданий світ і використовувала свої іграшки, щоб розіграти його?

Рух сповільнюється до повзучості, коли ми наближаємося до кордону, і Твайлайт з'їжджає на виїзну смугу. - Я не знаю Шайнінг, але, гадаю, все збігається, чи не так?

Я повільно хитаю головою, не в змозі повністю осмислити все це. - Чому ти не розповіла нам цей сон раніше?

Вона зітхає. - Раніше це не мало для мене сенсу. Я ніколи не думала, що я насправді була Твайлайт з тих снів, тому я ніколи не думала пов'язувати цей сон з реальністю. Але потім прийшла Деш і почала говорити про те, що вона насправді Рейнбоу Деш...

Я витріщаюся на свої копита. - То ось воно що, ми справді поні. - Я дивлюся на сестру. - Твайлайт, це означає, що ми більше ніколи не станемо людьми. Ми застрягли ось так? Назавжди?

Твайлайт не дивиться мені в очі, і ми з'їжджаємо з шосе на бічну вулицю. Вона вимикає двигун. - Час кинути машину. Звідси нам треба йти копитами.

Я нічого не кажу і киваю, збираючи наші речі і передаючи їх Твайлайт. Наші обличчя на секунду перетинаються, і в очах моєї сестри з'являються сльози.

~~~~~~

З точки зору - Рейнбоу Деш.

- Що ж, ось ми і приїхали, місто Беллінгем, всього за 20 миль на південь від канадського кордону. - Старбрізер зупиняється в маленькому готелі біля лісу на північній околиці міста. Він відвозить нас у затінену зону біля одних зі сходів готелю, а потім зупиняє машину.

- Дякую, друже, я твоя боржниця! - Я дарую йому щасливу посмішку, знаючи, що він її з'їсть. Цей хлопець все ще трохи моторошний, але я мушу визнати, що він дійсно допоміг нам сьогодні.

Він червоніє. - От лайно.

Реріті риється в сумці і витягує кредитну картку. - Старбрізере, любий, можеш зайти всередину і винайняти для нас кілька кімнат? До нас приїжджають друзі, тож знайди нам чотири кімнати, якщо зможеш.

- І з'ясуй, чи є у них обслуговування номерів! - ззаду долинає голос Пінкі.

Старбрізер хапає плаваючу кредитну картку і киває, а потім виходить з машини. Раптом він зупиняється і озирається на нас. - Хочеш, щоб я відчинив вікно?

Я кажу. - Хех, ми ж не собаки, чувак, якщо тут буде спекотно, думаю, ми самі розберемося.

Він заїкається, вибачається і йде до вестибюлю. Я хіхікаю. - Де ви знайшли цього хлопця?

Реріті зітхає. - Довга історія, але я рада, що ми його знайшли, він дійсно нас врятував.

Пінкі закочує очі і видає звук "цок-цок". - Ніхто не скаже, так? - Я розгублено дивлюся на неї, і вона підкидає копита вгору. - Гей, Пінкі Пай, ти така класна! Ти самотужки подружилася з цим хлопцем кілька днів тому, роздобула його номер телефону, була єдиною, хто здогадався зв'язатися з ним сьогодні, і успішно вивезла трьох поні з міста, яке перебуває на озброєному карантині! Ого, Пінкі, ти така молодець!

Реріті широко посміхається, а я червонію і втуплююся в підлогу. - Молодець, Пінкі, і так, дякую тобі за все вищесказане.

Пінкі лише висолопила на мене язика, і через кілька секунд ми бачимо, як Старбрізер повертається до машини.

Ми втрьох виходимо з машини, і він віддає Пінкі ключі від готелю та кредитну картку, а потім звертається до нас з Реріті. - Готель насправді дуже зайнятий, багато знімальних груп новин приїхали знімати військове будівництво.

- О, це чудово. - Я не знаю, яка частина цього речення була гіршою. Знімальна група в одному готелі з нами? Що ж, це відстій. Військовий контингент? Якого біса, вони справді досі зляться через мій приліт?

Він продовжує. - Так чи інакше, у них було лише дві кімнати, але в обох по два ліжка, тож, сподіваюся, це повинно спрацювати.

Реріті киває. - Чудова робота, Старбрізере, ти сьогодні дійсно перевершив себе.

Вона простягає руку, щоб обійняти його. Він посміхається, обіймаючи її у відповідь. - Гадаю, тут наші шляхи розходяться.

Він обертається до мене, я намагаюся якнайкраще зіграти Деш, знаючи, що саме це він хоче бачити. - Ей, зберігай спокій, Старбрізере. Може, побачимося іншим разом. - Я простягаю йому копито, і він жадібно трясе ним, усе його тіло майже тремтить від хвилювання.

Пінкі підскакує до нього, щоб востаннє міцно обійняти. - Старбрізере, я хочу тебе дещо запитати...

- Так, Пінкі?

Вона виривається з обіймів і кладе передні копита йому на плечі, а потім дивиться йому прямо в очі. - Старбрізер...

Пінкі нахиляється ближче, її рот наближається до його рота. Він нервово ковтає. - Т-так?

Її ніс майже торкається його носа, коли вона дивиться глибоко в його очі. - Старбрізер... ти не забув запитати, чи є в готелі обслуговування номерів?

Я стримую сміх і бачу, що Реріті робить те саме. Обличчя бідолахи наповнюється розгубленістю. - Вони сказали, що ні, але є кілька місць у місті, які доставляють їжу.

Пінкі киває, а потім відскакує від нього. - Окі-докі-локі!

Він сумно хитає головою, потім щось згадує і піднімає на нас очі. - О, зачекайте! До речі, про їжу, я мало не забув про це.

Я нашорошую вуха, коли бачу, як він підходить до багажника і відкриває його. Я підбігаю і зазираю всередину, де бачу дві величезні продуктові сумки, вщерть набиті морквою та яблуками. У мене з рота починають текти сльози. Там навіть є третій пакет, повний цукерок, імовірно, тільки для Пінкі. - Це все для нас?

Він киває. - Так, минулого разу, коли я вас бачив, ви хотіли їсти. Я подумав, що сьогодні буде так само.

Я піднімаю брови. - Ого, я не знаю, що сказати. Я маю на увазі, дякую, боже, ти не повинен був робити це для нас, чувак.

Реріті і Пінкі підходять, також виливаючи подяки. Ми ділимо здобич і додаємо її до інших сумок, що висять на наших спинах. Ще одна приємна перевага поні - ми можемо без проблем переносити неймовірно важкі вантажі. Гадаю, я мала би почуватися трохи ображеною, що мене використовують як тяглову силу, але ні, насправді це дуже круто - мати змогу стільки тягнути.

Старбрізер махає нам востаннє, повертаючись до своєї машини. Я зітхаю, я хотіла би дати йому щось більше, щоб показати свою подяку. У мене в голові з'являється ідея. - Йоу, Старбрізере, зачекай секунду.

- Хм? - Він зупиняється і повертається до мене обличчям. Я відкриваю крило і вибираю гарну, довгу пір'їнку. Я кусаю його і тягну, здригаючись від болючого уколу, коли перо висмикується.

Я підбігаю до нього і вручаю перо. - Справжнє перо пегаса від самої міс Рейнбоу Деш. - Я вкладаю її йому в руку, помічаючи, що він так тремтить, що ледь не впускає її. Я хіхікаю. - Я думала, що ти будеш цінувати його. - Я зітхаю, - Знаю, що цінував би.

Старбрізер притискає перо до грудей, і мені здається, що він намагається подякувати, але його рот не працює належним чином. Я знову посміхаюся. - Мені дуже приємно, і дякую...

Я повертаю хвіст і рушаю, щоб наздогнати інших, Реріті з посмішкою спостерігає за мною, коли я підходжу. - Що ж, це було дуже мило з твого боку.

Я знизую плечима. - Хлопець дав мені яблука. Я люблю яблука.

Пінкі, яка якимось чином вже з'їла цілу коробку кексів, киває, дивлячись на мене. - Гарний жест, Деші. До речі, ось твій ключ від номера, номер кімнати на звороті.

Я кладу його в сумку на сідлі, коли Реріті заговорила. - Стривайте, у нас лише дві кімнати на трьох поні. Хто отримає власну кімнату? Єдиноріг, пегас чи земна поні?

Пінкі посміхається. - Ну, я все ще винна Деші за те, що вона врятувала мою дупу минулої ночі, тож, гадаю, вона заслуговує на цю кімнату. - Пінкі хапає ключ і кидає його Реріті. - А ти, панночко, теж винна Деші за те, що вона тебе врятувала, тож, гадаю, ми домовилися.

Реріті зітхає. - Справедливо, гадаю, сьогодні я ділитиму кімнату з Пінкі.

Я посміхаюся, а потім перевіряю свій смартфон. - Гаразд, дівчата, з останнього повідомлення, яке ми отримали від Шайнінга, я б сказала, що у нас є близько трьох годин на відпочинок, перш ніж вони приїдуть сюди. Тоді ми зможемо перегрупуватися?

Вони обидві кивають, і ми вирушаємо до своїх кімнат. На півдорозі Реріті мусить зупинитися на мить, щоб відрегулювати свою сумку, бо каже, що вона занадто важка. Я хитаю головою і йду до своєї кімнати. Тьху, єдинороги в наші дні тендітніші за скляну вазу.

Я заходжу в кімнату й озираюся. Насправді, досить простенько. Звичайний готельний номер з двома двоспальними ліжками і ванною кімнатою в глибині. До речі, про ванну кімнату, боже, як мене мучить спрага. Я йду туди і вмикаю умивальник, занурюю морду під воду, і починаю ковтати воду, як скакун.

Після того, як я напилася, я перекриваю кран і перевіряю своє обличчя в дзеркалі. Я все ще виглядаю дуже добре. Поєднання мультяшного кольору та реалістичної текстури. Атлетична, але з домішкою жіночності. Так, я б себе трахнула.

Звук вхідних дверей, що зачиняються, змушує мої вуха крутитися. Якого біса? Я думала, що зачинила двері, коли входила? Мої відчуття загострюються, я розвертаюся і повільно підкрадаюся до дверей, які ведуть назад до спальні. Мої вуха вловлюють звуки, в моїй спальні точно хтось є.

- Аааа, нарешті, - вигукує жіночий голос, після чого лунає звук падіння сумок. Я здивовано піднімаю брови і мовчки повертаюся до кімнати. Я повертаю за ріг якраз вчасно, щоб побачити, як Реріті магічним чином знімає білизну, а потім, не дивлячись, кидає її за спину.

Я дивлюся, як вона летить у повітрі до мене. Я стримую сміх, коли вона приземляється мені на лоб і зачіпляється за ліве вухо. На цьому шоу не закінчується, і я відчуваю, як червонію, коли вона продовжує роздягатися. Вона, здається, не помічає, що я стою за її спиною, а я спостерігаю за дійством жадібними очима. Звісно, в анатомії немає нічого такого, чого б я не бачила раніше, але мушу визнати, що це справді цікаве видовище. Нарешті я прочищаю горло. - Гм.

Вона завмирає на півдорозі, знімаючи пояс з підв'язками. - Деш? О Боже, я думала, що ділю кімнату з Пінкі.

Я кидаюся вперед. - О, то ти хотіла влаштувати шоу для Пінкі?

Вона хитає головою, навіть не озираючись. - Пінкі сказала мені, що збирається до торгових автоматів, я хотіла переодягнутися, поки у мене буде трохи приватності.

Я підходжу до неї спереду, її трусики все ще звисають з мого вуха. - Ні, тут ніякого усамітнення, тільки я. - Я невинно посміхаюся.

Реріті червоніє, побачивши моє обличчя, і чарівним рухом знімає труси з мого вуха. - О, вау, мені справді шкода. Не знаю, про що Пінкі думала, посилаючи мене... ох.

- Хм?

Реріті тихо сміється. - Ще на парковці вона сказала мені, що я винна Деш послугу, а потім, очевидно, дала мені ключі від твоєї кімнати. А, Пінкі, помстилася за той раз, коли я обманом змусила Шайнінг переспати з нею. Вона використовує мій же трюк проти мене. - Реріті посміхається. - Розумна дівчинка.

Я піднімаю брови. - Тут явно є історія, яку треба розповісти.

Вона невинно посміхається. - Тобі треба запитати у Шайнінга.

- Звісно. - Я відкидаюся назад, безсоромно дивлячись прямо на її оголені боки. - Отже, Реріті... - Я не знаю, як закінчити речення, тому просто кажу перше, що спадає на думку. - ...гарна попка.

Вона нашорошує вуха і робить крок назад. - Що ж, хтось трохи прямолінійний.

Я знизую плечима. - На цій планеті є лише шість інших представників мого виду, про яких я знаю. Тож немає сенсу ходити навколо куща, коли йдеться про такі речі.

Вона м'яко хитає головою і знімає решту одягу. - Так, але трохи вихованості ще нікому не завадило. - Вона ходить по кімнаті, розкладаючи речі, і мої очі не відриваються від її вигинів, поки вона ходить. Вона зупиняється і озирається на мене, дивлячись на мене. - Я помічаю, що ти справді не маєш жодного уявлення про те, як бути делікатною.

Я стрибаю вперед і змахую крилами, щоб перелетіти на її бік. Я посміхаюся, притискаючись до неї. - І я помічаю, що ти, здається, не кажеш "ні".

Вона посміхається зовсім не по-рерітівськи. - Ну, визнаю, я була хлопцем 25 років. Тож ідея про те, щоби влаштувати дівчачі ігри для дівчат... - Вона трохи посміхається. - Ну, скажімо так, мені трохи цікаво.

Я сміюся, потім лижу її ніс, щоб прощупати ґрунт. Вона нервово посміхається. - Але все одно. Ми з Шайнінг дуже близькі, Деш.

Я дивлюся на неї. - Шайнінг - хлопець, як ти думаєш, як би хлопець відреагував, дізнавшись, що його дівчина експериментувала з дівчиною? - Я тягнуся назад і розстібаю сідельні сумки, і вони сповзають з мене. - Особливо така чарівна дівчина, як я?

- Ну, я не знаю, чи зайшла б я так далеко, описуючи тебе. - Реріті відводить голову вбік, роздивляючись мою фігуру. - Ну, з іншого боку...

Я струшую гривою. - Гаразд, як щодо того, щоб зупинитися на "дівчині, такій же відчайдушній, як і я"?

Реріті сміється. - Каламбури, воістину найвища форма комедії. - Вона знову оглядає мене з ніг до голови, потім облизує губи. - Але ні, Шайнінг може засмутитися, якщо я щось зроблю. Ми ж дуже близькі.

Я пощипую її за вухо. - Ну, ти сказала, що дозволила йому спати з Пінкі? То хіба це не означає, що він тобі щось винен?

Повільна посмішка розпливається по її обличчю, і вона рухається, щоб лягти на одне з ліжок. - Так, я думаю, що так.

Я застрибую на її ліжко і стаю над нею, проводячи копитом по внутрішній стороні стегна. - Хм, ти думаєш, що я можу зробити це краще, ніж сам сер Шайнінг Армор?

Вона проводить копитом по моїй гриві. - Ну, технічно у тебе більше досвіду, ніж у нього, коли справа доходить до задоволення жінок. Тож давай з'ясуємо, чи не так?

Я підходжу ближче до її жіночних складок, її аромат вливається в мої ніздрі. - Якщо ви наполягаєте, міледі.

Я відчуваю її копита на своїй потилиці, підштовхуючи мене все ближче і ближче до неї. Я даю їй один пробний лизок, і відчуваю, як її живіт тремтить від задоволення. Я кидаю погляд на її обличчя. - Легше, Реріті, давай подивимось, чи зможемо ми зробити це надовго.

Вона притискає моє обличчя до своїх складок. - Люба, ти все ще не думаєш, як дівчинка, ми можемо повторити це ще не раз, пам'ятаєш?

Я посміхаюся, посилаючи серію поцілунків на її клітор. Ставлю собі ще один бал за те, чому мені подобається бути кобилою.

~~~~~~

З точки зору - Шайнінг Армора.

Тепер я розумію, чому Твайлайт так весело сміялася, коли вперше телепортувалася назад у квартиру. Коли твій розум поглинає екзистенційне занепокоєння про те, хто ти є насправді, бавитися з магією і переміщатися в просторі - це просто дивовижно. Це таке катарсичне звільнення від стресу і чиста радість - буквально залишити все позаду і переміститися в нове місце. І якщо я думав, що красти солодку вату - це весело, то це ніщо порівняно з перетином міжнародного кордону, а потім переміщенням на багато кілометрів углиб країни.

Ми подорожували напрочуд швидко за допомогою нашого методу. Ми телепортувалися до місця, яке знаходилося в зоні прямої видимості, а потім скакали під кронами дерев, доки вони не закінчувалися. Потім ми дивимося перед собою через пагорби і помічаємо ще один шматок дерев. Ми телепортуємося туди, а потім трохи скачемо під укриттям, поки наша магія "перезаряджається".

Хоча, незважаючи на нашу швидкість, у мене все ж таки був час роздивлятися навколишнє середовище. Я зупиняюся на секунду на узліссі, піднімаю копито, щоб Твайлайт, яка біжала позаду мене, зупинилася. Я озираюся на неї. - До речі, ти це бачиш?

Вона задихається і явно не звикла до такої фізичної активності. - Бачу що? Літаки?

Я піднімаю очі вгору, щоб знову побачити стрій, що пролітає над головою. - Гаразд, по-перше, це не просто літаки, це F-22 у бойовому порядку. По-друге, вони мене більше турбують. - Я показую копитом ліворуч. На полі за кілька миль звідти - колони припаркованих броньованих танків. За ними - тимчасовий військовий табір з наметовими бараками і сотнями військових, що бігають навколо.

Твайлайт зітхає. - Танки? А що з ними? Вони просто припарковані.

Я махаю копитом. - Ми менш ніж за 10 миль від канадського кордону, США зазвичай не розміщують танки так! А ти бачила сам перетин кордону? З такою кількістю колючого дроту та озброєних охоронців можна подумати, що це кордон з Радянським Союзом. - Я хитаю головою. - Я не знаю, як Деш їх так розлютила, але ситуація стає дуже поганою. З такою великою пороховою бочкою ми на відстані одного запаленого сірника від тотальної війни. Так тримати, Деш.

Твайлайт зітхнула. - Це була не Деш. Звісно, її втеча, мабуть, не допомогла, але ти дивився новини останнім часом? Навколо нас відбувається набагато більше, країни від Чилі до Казахстану нагнітають напруженість у відносинах зі своїми сусідами. І якщо те повідомлення, яке я почула раніше, було правдивим, то кілька менших країн вже оголосили війну.

Я відступаю під дерево, коли над головою пролітає низько над землею військовий вантажний літак. - Чому? Що викликає всю цю напругу?

Вона махає нам копитом. - Якби я мала здогадатися, то це ми. Ну, не тільки ми двоє, але ти знаєш, що я маю на увазі. Поні. Нас на Землі більше, ніж нас шестеро чи скільки там. Нас зараз майже напевно сотні.

Я примружився. - І милі, плюшеві, різнокольорові поні дестабілізують мир у всьому світі... як?

Твайлайт хитає головою. - Я не знаю, але гадаю, що це просто порушує баланс речей. Десь, я впевнена, деякі поні, напевно, вийшли на публіку. Як тільки уряди світу дізнаються, що єдинороги існують, і що вони можуть без особливих зусиль телепортувати бомбу в Білий дім, що ж, думаю, ти розумієш, в чому проблема. Чорт забирай, можливо, це навіть не ми, поні, безпосередньо щось робимо. Ми вже знаємо, що нас сюди послав Діскорд, але хто сказав, що він не вештається десь поруч, смикає за ниточки і готує світ до хаосу тут, на Землі?

Над головою з'являються нові винищувачі, і я відчуваю, як у мене закладає вуха, бо відчуваю себе абсолютно безпорадним. - То який же тоді план? Сидіти склавши руки і спостерігати, як нові перегони поні ненавмисно дестабілізують світовий порядок? Ми повинні бути захисниками Еквестрії, а не руйнівниками Землі.

Твайлайт знизує плечима і дивиться на танки. - Я не маю жодного уявлення, що нам робити. Сподіваюся, ми зможемо щось придумати і виправити ситуацію до того, як одна з найбільших світових держав вирішить підняти меч і вбити змія...

Я киваю на посилання. - Ну, поки що давай просто зосередимося на тому, щоб триматися подалі від будь-яких кордонів. Деш сказала, що у них є безпечне місце посеред Айови? Як на мене, звучить цілком безпечно. - Я вказую копитом на ділянку дерев приблизно за милю від нас і в протилежному напрямку від танків. - Наступна ціль для телепортації, ось там.

~~~~~~

З точки зору - Рейнбоу Деш.

Мене будить телефонний дзвінок, і я розплющую очі, щоб побачити біле хутро. - Хм? - бурмочу я, відводячи голову назад, намагаючись зрозуміти, де я. Щось ще з'являється в полі зору за кілька дюймів від моєї морди, і я червонію. За мить я відчуваю, як Реріті видихає уві сні, і її подих вдаряє мене в те саме чутливе місце, на яке я витріщалася в себе.

Я червонію ще більше, о Боже, ми буквально заснули під час 69-го. Я намагаюся пригадати це. Ну, гаразд, ми не заснули, це було більше схоже на відключення від 3-го або 4-го оргазму, який у нас був поспіль. Ого.

Я намагаюся відірватися від Реріті, не розбудивши її, але, звісно, це неможливо. Я встигаю відсунутися лише на дюйм, перш ніж відчуваю, як вона зміщується, і вона бурмоче внизу. - Ммм, котра година...

Вона різко замовкає, без сумніву, її очі тепер розплющені. Я дивлюся на те, що переді мною, знаючи, що вона дивиться на те ж саме зі свого боку. Що ж, це дійсно незручно. - О, привіт, Реріті. Як там погода внизу?

- Мокра, як мокре горить, - повільно каже вона.

Я червонію. - Тож, я зараз піду.

- Будь ласка, вставай.

Я хіхікаю і м'яко стискаю стегна навколо її голови на знак протесту. - Та годі тобі, ми ж обидві знаємо, що ти так само захопилася цим, як і я кілька годин тому.

Вона б'є мене копитом по стегну і вислизає з-під мене. - Тихо, ми ж пообіцяли нікому не розповідати, тож давай більше ніколи не будемо про це говорити.

Я переношу свою вагу і переходжу в сидяче положення, дивлячись, як Реріті сповзає з ліжка. Її волосся розкуйовджене і не схоже на те, що воно було завите. Вона зовсім не схожа на Реріті. Вона просто схожа на молоду білу кобилу, яка ще не зовсім впевнена, хто вона така. І виглядає вона, безумовно, розкішно.

У всякому разі, вона струшує гривою і прямує до ванної кімнати. - Мені потрібен душ.

Я кидаю погляд на повідомлення в телефоні, потім схоплююся з ліжка і йду за нею. Вона заходить у ванну і починає зачиняти двері за допомогою своєї магії, але я простягаю копито і ловлю його до того, як вони зачиняться. Вона дивиться на мене. - Жінці потрібен особистий простір. Я сказала, що мені треба прийняти душ.

Я піднімаю інше копито, показуючи їй телефон, прив'язаний до передньої ноги. - Шайнінг щойно написав мені. Сказав, що вони з Твайлайт будуть тут за 10 хвилин.

Очі Реріті розширилися в легкій паніці. - Треба прибратися, поки вони не прийшли!

Я киваю і відчиняю двері ванної ширше. - Якраз про це я й кажу. Я не вмію чаклувати, тож мені знадобиться добрих 15 хвилин, щоб помитися одними копитами. Але якщо ми приймемо душ разом, я зможу помити тебе, а ти - мене. Без жартів, це наш найкращий варіант.

Реріті примружилася на мене. Я знаю, вона розуміє, що я маю рацію. Більшість людей, мабуть, не усвідомлюють, наскільки важко поні насправді чистити себе. Мало того, що поні не мають великих пальців, які можна було б протиставити, так ще й суглоби наших ніг не дозволяють нам дотягнутися до будь-якої частини спини чи задньої частини тіла. Реріті повільно киває. - Гаразд, але, як ти й казала, без жартів. Просто почисти мене і тримай свої очі подалі від моїх жіночих місць.

Я посміхаюся. - О, Реріті, я б не наважилася зробити це по-іншому.