П'ять Балів - Поділених на Чотири.

- Бачиш? Я ж казала, що ми можемо прийняти душ разом платонічно.

Ми виходимо з душу, і Реріті левітує кілька рушників до нас. Одним із них вона розтирає хутро на моїй спині. - Ну, напевно, все буває вперше.

Я знизую плечима, потім хапаю рушник і витираю Реріті ноги. - Ех, не зовсім вперше. Ми з Епплджек кілька разів милися разом на фермі. Я маю на увазі, що як земна поні, єдиний спосіб для неї помитися - це якщо я піду туди разом з нею.

Реріті обережно витирає насухо мої крила. - Справді? Ви двоє ніколи нічого не робили? Не зрозумій мене неправильно, Деш, але я вважаю, що ви з Ей-Джей більше, ніж просто платонічні друзі. - Вона посміхається. - Працьовитий фермер і шибеник? Звучить, як сторінка з любовного роману.

- Ха, так, так і є, чи не так? - Я кусаю губу і згадую той день, коли ми з Джекі дійсно зробили це. Це було лише один раз, і це було давно, коли ми обидва вперше стали поні. Чорт, таке відчуття, що це було п'ять місяців тому, божевільно думати, що насправді минуло лише десять днів.

Ми майже закінчили сушити хутро одне одній, а потім чуємо, як у сусідній кімнаті дзеленчить мій телефон. Реріті кидає рушники, які тримала в руках, і біжить на звук. - Це, мабуть, вони, я відкрию. - Я спостерігаю за її оголеними боками, коли вона біжить до сусідньої кімнати, і розумію, що вона залишила тут свою білизну. Повільна посмішка розпливається на моєму обличчі.

- Деш, люба, це були Шайнінг і Твайлайт. Сказали, що вони на території готелю. Я дала їм номер кімнати, вони мають бути тут...

- О, люба, це просто чудово! - Я риссю вбігаю в кімнату, імітуючи її манери, цілеспрямовано похитуючи стегнами вперед-назад і помахуючи хвостом.

- РЕЙНБОУ ДЕШ! - вигукує Реріті, напівкричачи, напівшепочучи.

- О? Тобі подобається мій новий образ? - Я кружляю навколо, показуючи Реріті свій задок. На мені її шкарпетки, пояс з підв'язками і чорні мереживні трусики.

Вона стрибає до мене і починає стягувати одяг за допомогою своєї магії. - Деш! Дівчата не діляться білизною!

Я сміюся, кусаючи губи, коли відчуваю, як вона за допомогою магії стягує з мене білизну. Зізнаюся, це дуже дивно. - Справді? Ти впевнена? - Вона хитає головою, а потім знову одягає одяг на себе. Я пустотливо посміхаюся. - Я зігріла їх усі для тебе.

Реріті червоніє. - Чудово, просто чудово. - Вона робить паузу і дивиться на мене, все ще червоніючи. - Знаєш, вони тобі дуже пасують. Щось треба сказати про чорне мереживо, підкреслене твоїм веселковим хвостом.

Я дивлюся на кобилу-єдинорога, її сором'язлива посмішка ідеально поєднується з мокрою гривою та розкішною рамою. Я не можу допомогти, але відчуваю укол заздрощів. - Реріті, мушу сказати, що Шайнінг - найщасливіший хлопець на планеті.

Вона ще більше червоніє і якусь мить дивиться в землю, але перш ніж вона встигає сформувати відповідь, у двері стукають. Приглушений голос Твайлайт проникає крізь них. - Це ми, відчини, будь ласка!

Я дивлюся на Реріті. - Згадай про диявола. - Я кидаюся вперед, але не встигаю нічого зробити, як бачу, як дверна ручка світиться синім кольором під дією магії Реріті. Я посміхаюся, коли Реріті телекінезом відчиняє двері, і на мить хитаю головою. - Пф, випендрюється.

- О, будь ласка, Деш, ти не маєш права використовувати цю фразу проти когось іншого, - каже Реріті, розвеселившись.

Я повертаюся і показую їй язика. - Це ж треба, щоб зрозуміти!

Вона повертає мені цей дитячий жест. - Щоб зрозуміти, треба знати, що треба знати, щоб зрозуміти іншого.

Я сміюся. - Це навіть не має сенсу!

Реріті відкриває рот, щоб щось сказати, але тут я бачу, як її очі широко розплющуються, коли вона дивиться повз мене. - О... привіт.

Я обертаюся і бачу Шайнінг і Твайлайт, які стоять у дверях і дивляться на нас двох. Твайлайт піднімає брову. - Ви двоє, безумовно, дуже добре ладнаєте. Що я пропустила?

Реріті повністю ігнорує її. - Шайнінг! Ти повернувся! - Вона підскакує до жеребця риссю, і він скорочує відстань, що залишилася.

Вони обіймаються в кінських обіймах. - Я так за тобою сумував, Реріті. Я так хвилювався за тебе.

Вона посміхається і дивиться на мене. - Я була в безпеці, Рейнбоу Деш захищала мене.

Вуха Шайнінга злегка опускаються, і він дивиться на мене. Я ніяково потираю потилицю копитом. - Ну ж бо, Реріті, мені вдалося врятувати тебе тільки тому, що Шайнінг зумів втекти з тієї клітки, знайшов мене і сказав, що робити, щоб врятувати тебе. Тож насправді це він тебе врятував, а не я.

- Що ж, головне, що ти в безпеці. - Шайнінг усміхається, озираючись на Реріті, і вони цілуються.

Твайлайт, що стоїть у футі від пари, яка цілується, нудьгуюче плямкає губами. - Як мило. Тож, який тепер план? Ми всі тут, і ми всі в безпеці, що будемо робити?

Я потягнулася. - Як я вже казала, ми їдемо до Айови, щоб зустрітися з рештою гривастої шістки. Там також набагато безпечніше, і у нас є запаси їжі та ліків.

Шайнінг розриває поцілунок з Реріті і дивиться на мене. - Так, але ми не можемо туди потрапити.

Я дивлюся у вікно. - Перш за все, нам потрібно вибратися з міста. Для цього ми...

Твайлайт махає копитом і перебиває мене. - Перш ніж ми почнемо будувати плани, де Пінкі? Весь цей поділ зводить мене з розуму. Може, приведемо сюди Пінкі, а далі будемо триматися разом?

Я киваю. - Хороша ідея, вона в кімнаті 226. - Реріті нахиляє голову і дивиться на мене, але я ігнорую її, підходжу до своєї сумки, знаходжу ключ і кидаю його ротом у бік Твайлайт. - Це ключ від її кімнати, 226, далі по коридору.

- Рейнбоу Деш! - Реріті дивиться на мене і жестом показує на ключ, який я кинула Твайлайт.

- Хм? - Я граю невинність.

- У тебе весь цей час був ключ від кімнати Пінкі?

Я посміхаюся. - Звичайно, вона дала його мені, коли ми приїхали сюди, на випадок, якщо хтось із нас не захоче спати в цій кімнаті.

Білий єдиноріг не знаходить слів. - Але ж ти, я, ти сказала, що я застрягла тут і нам доведеться ділити ліжко!

Я тихо сміюся. - Я ніколи такого не казала.

Я різко обриваю свій сміх, коли помічаю, що Шайнінг витріщився на нас з Реріті, його брови насуплені, а вуха нахилені вперед. - Зачекай, а що це означає, що ви з Реріті спите в одному ліжку?

Реріті грайливо махає мені копитом. - Розслабся, Шайнінг, тут лише дівчата.

Я дивлюся на Шайнінг і посміхаюся. - Так, Шайнінг, давай, що ми могли зробити?

Твайлайт хитає головою і розвертається, щоб вийти з кімнати і піти за Пінкі. - Ви, поні, божевільні.

~~~~~~

З точки зору - Шайнінг Армора.

- Ну, у мене зовсім немає ідей, - каже мені Пінкі, хоча я не звертаю на це уваги.

- Шайнінг Армор, любий, з тобою все гаразд? Ти виглядаєш розгубленим? - Реріті притискається до мого боку.

Я посміхаюся до неї. - Я просто все обмірковую, все гаразд.

Рейнбоу Деш закочує очі. - Ну, може, поділишся з нами своїми думками? У нас небагато ідей, як вибратися з цього міста.

Я насміхаюся і відвертаюся. Деш починає діяти мені на нерви, вона поводиться так, наче це місце належить їй, а Твайлайт і Реріті ставляться до неї так, наче вона частина банди. Але це не так! Том, Гаррі, моя сестра і я були друзями роками, ще до того, як все це почалося. Деш просто вривається сюди і думає, що може бути близькою з усіма, а потім має нахабство намагатися керувати нами?

Реріті знову підняла на мене очі. - Шайнінг, ти скрипиш зубами.

Я підводжуся і витягую шию, відклавши поки що свої думки вбік. - Гаразд, щодо нашого плану втечі. Поки що ми всі згодні з основними пунктами, ми чекаємо ночі, а потім тікаємо з міста на конях. Поза мережею - на схід, якось так.

Пінкі Пай радісно киває. - Це вже точно!

Деш киває і починає стукати по телефону стилусом з браслета на зап'ясті. - Гаразд, якщо їхати на схід, то ось план. Схоже, що потяг Амтрак з Ванкувера до Сіетла проїжджає повз місто об 11 вечора. - Вона зупиняється на секунду і робить ще кілька натискань на телефоні. - Ми в Беллінгемі, між цими двома містами. Якщо ми сядемо на цей потяг, коли він буде проїжджати повз нас, він відвезе нас на південь повз Еверетт; там ми зможемо змінити колію і пересісти на вантажний потяг, що прямує на схід через Монтану...

Я кидаю на неї розгублений погляд. Я знаю, що вона подорожувала сюди залізницею, і завдяки своїм крилам могла ховатися на дахах вагонів, а потім злітати до хмар, щоб сховатися, коли поїзди зупинялися на контрольно-пропускних пунктах. І це було чудово, але вона розуміла, що не всі ми пегаси, чи не так? Грати в безбілетників не дуже-то вийде, нас п'ятеро, нам потрібно щось більше, ну, просторе.

Вона продовжувала. - Потім, за Солт-Лейк-Сіті, ми повинні знайти гірську залізницю, що йде на південь...

Я перервав її. - Деш, питання.

- Що таке, шефе?

Я посміхаюся, бажаючи змусити її відчути себе дурною перед усіма. - Як тобі вдалося дістатися сюди самій?

- Ну, Флаттершай дуже не хотіла, а Ей Джей і Мак не мали крил, тому не могли літати потягом. Врешті-решт ми вирішили, що я єдина, хто дійсно може здійснити таку подорож.

- Мммм. - Я киваю.

Деш повертається до свого телефону. - Гаразд, як тільки ми виїдемо з Юти, ми можемо...

- Деш. - Я знову перебиваю її.

- Що? - Вона огризається, роздратована постійними перебиваннями.

- Тут п'ять поні, які мають вирушити в дорогу.

- Так, я знаю, я вмію рахувати. - Вона закочує очі.

Я зціплюю зуби. - Деш, тут п'ять поні, двоє з крилами і три без.

Даш саркастично ляскає копитами. - Дуже добре, Шайнінг! А тепер скажи мені, якого кольору пожежна машина?

Я огризаюся. - Чорт забирай, Деш, твоя дурнувата ідея з потягом не спрацює! Ми втрьох не полетимо! Селестія, чорт забирай, ти тупа!

Поразка падає на обличчя Деш. Але перш ніж я встиг насолодитися перемогою, Реріті штовхнула мене в бік. - Шайнінг! Вгамуй своє его. Ти міг би ввічливо сказати Деш про це на самому початку, замість того, щоб розкидатися образами і підвищувати голос.

Не встиг я вибачитися перед Реріті, як почув, що Деш мене випередила. - Це була моя провина, Реріті, мені шкода.

Я дивлюся на Деш, її вуха притиснуті, а голова покірно схилена перед Реріті. Я озираюся на свою подругу-кобилу, яка співчутливо посміхається до Деш. Зачекайте, якого біса тут відбувається? Ми з Деш сперечаємося, а Реріті захищає Деш? А потім Деш вклоняється і вибачається перед Реріті ще до того, як я встигну це зробити? Що, ні, ми з Реріті разом, як цей пегас став між нами?

Я роблю крок назад. - Мені це не подобається...

- Що не подобається, любий? - Реріті піднімає на мене очі й спокійно дивиться. Я вже збирався заїкнутися з якимось запитанням, але вхідний телефонний дзвінок відволікає нас від розмови. Реріті нашорошує вуха і підскакує до тумбочки біля ліжка. - Мій особистий мобільний!

Я біжу за нею, здивований телефонним дзвінком і зовсім забувши про події, що відбуваються з нею та Деш. - Хто це?

Реріті дивиться на екран і з цікавістю нахиляє голову. - Це мої батьки... мої батьки ніколи мені не дзвонят.. Вона чарівним чином піднімає стилус, що лежав поруч, і приймає дзвінок, перш ніж піднести телефон до вуха. - Алло? - Я хочу зупинити її і сказати, що відповідати на дзвінок - жахлива ідея для Реріті, але ж це її батьки.

Настає коротка пауза мовчання, потім мої великі поні-вуха вловлюють голос з динаміка телефону. - О, вибачте, місс, здається, ми помилилися номером...

Реріті заїкається. - Що? Мамо, будь ласка, зачекай! Це ж я. Реріті. - Виникає невелика пауза, перш ніж вона швидко виправляється. - Я маю на увазі Тома, мене звуть Т...

*Лінія обривається з іншого боку.

Реріті повільно опускає вуха і опускає слухавку. Твайлайт озивається з-за моєї спини. - Якщо передзвонять, не бери слухавку.

Я зітхаю з розумінням і кладу копито на плече білої кобили. - Реріті, у тебе зовсім змінився голос. Ти не можеш зателефонувати батькам.

Вона повільно киває. - Так, я знаю. Але вони ніколи не дзвонять, хіба що в надзвичайних ситуаціях. А я дуже хотіла з ними поговорити. - Вона знову зітхає і дивиться на телефон.

Пінкі махає копитом у повітрі. - Просто напиши їм і запитай, що сталося!

Реріті нічого не відповідає, але чарівним чином хапає телефонний стилус і починає набирати повідомлення.

Я озираюся, чекаючи, що Деш зробить дотепне зауваження з приводу ситуації, але вона мовчить і деякий час дивиться в землю, перш ніж заговорити. - Реріті може написати їм зараз, але що буде завтра. Або через тиждень післязавтра. Або наступного місяця. Або наступного року... - Вона озирається і зітхає, перш ніж сказати те, що було у нас на думці. - Не зрозумійте мене неправильно, я пристосовуюсь до того, що я зараз поні. Але чим більше днів минає, тим більше я усвідомлюю, яку частину своєї людяності ми насправді втратили, і як багато речей ми вже ніколи не зможемо повернути.

Я кусаю губу і озираюся навколо, помічаючи, що всі виглядають досить похмурими. Зустрічаюся поглядом з Пінкі і жестом піднімаю брови: Давай, жінко, ти ж тут для того, щоб підняти настрій!

Пінкі киває і натягує посмішку. - Вище носа, Реріті! Як тільки все владнається, ми знайдемо спосіб змінити тебе назад!

Деш дивиться на Пінкі і заперечливо хитає головою. Твайлайт приєднується. - Напевно, цього не станеться, Пінкі.

Пінкі киває. - Ну, нічого страшного! Коли все владнається, може, ти просто підеш до своїх батьків поні і житимеш з ними як поні!

Реріті продовжує стукати по телефону і чекає кілька секунд, перш ніж відповісти мертвим тоном. - Мій батько їздив на конях заради спорту, але він припинив, коли зустрів маму, бо вона ненавидить тварин. - Вона робить паузу, щоб зітхнути. - І половина моїх дитячих спогадів про батька - це його розповіді про те, як йому подобається мати сина, і шовіністичні слова про те, як сильно він хоче, щоб я став справжнім чоловіком, коли виросту. - Вона знову зітхає і ще кілька разів стукає по телефону, перш ніж натискає "відправити" і кладе його назад на стіл. - Тож ні, я не повернуся до них кобилою.

Я бачу, як Деш робить кілька кроків до пригніченої кобили, але потім зупиняється, дивиться на мене і жестом шиї каже, щоб я йшов до Реріті. Я киваю і підходжу до улюбленої кобили, притуляючись до неї тілом і дозволяючи їй покласти голову на моє плече. - Ми що-небудь придумаємо, Реріті.

- Так, звичайно, придумаємо. - Вона каже напівголосно, а потім сильніше притискається до мене, і по її щоці котиться сльоза. - Я така рада, що ти тут зі мною, Шайнінг. Я рада, що ви всі зі мною. Я не змогла б зробити це сама, просто не змогла б.

- Ми пройдемо через це. - Я погладжую її копитом, мої очі повертаються до її телефону, коли він дзижчить від вхідного текстового повідомлення. - До речі, що ти їм написала?

- Я сказала, що була на вечірці, а дівчина вихопила мій телефон, і я не можу зараз передзвонити через гучну музику. - Реріті запалює ріг, щоб підняти слухавку. - Я не знаю, скільки ще я зможу брехати батькам, але, гадаю, це єдиний вибір, який у нас зараз є.

Пінкі з'являється поруч з нами, усміхаючись. - Ну, це нічого, "дідусь каже, що дощ не йде щодня", тож невдовзі ти отримаєш від них гарні новини і...

Реріті обриває її, читаючи наступне повідомлення, яке щойно надіслали їй батьки. - ФБР зв'язалося з моїми батьками і повідомило, що моя кредитна картка, ймовірно, була використана для надання готельних номерів терористам. ФБР заявило, що це, ймовірно, крадіжка особистих даних, тому мої батьки анулювали всі мої кредитні картки, думаючи, що мій гаманець вкрали.

Пінкі незграбно намагається залишатися усміхненою. - Ну, принаймні, ми вже заплатили за готель, так? Це хороша новина!

Я суплю брови. Зачекайте, тож ФБР знайшло ключі від номера, відстежило їх до старого номера в мотелі, перевірило, хто заплатив за ті два номери, з'ясувало, що це була картка Тома, а потім відмітило її кредитні картки? Це означає, що вони, ймовірно, перевіряють інші покупки, які вона зробила, і вона заплатила за готельний номер, в якому ми зараз перебуваємо! Чорт забирай! Моя шерсть наїжачилася від тривоги. - Друзі, ми повинні покинути це місце, негайно!

Інші поні обертаються до мене і починають ставити запитання.

Пінкі скиглить. - Але ж ми щойно приїхали!

Твайлайт зітхає. - Знову починається.

Реріті хмуриться. - Але ж нам більше нікуди йти.

Деш тільки киває і віддає честь. - Зрозуміла, я злітаю на дах і перевірю периметр. Шайнінг, можеш починати евакуацію дівчат?

Трохи ошелешений пропозицією пегаса, я просто киваю. - Так, це було б чудово. Подивись, чи вільна дорога до парку, це за два квартали звідси.

Перш ніж я закінчую своє речення, з'являється блакитна пляма, і вона вистрибує у відчинене вікно і злітає в повітря. Я піднімаю брови, але повертаюся до інших поні. - Реріті заплатила за цей готель. Якщо картка Реріті була помічена, то ФБР уже в дорозі.

Твайлайт крокує по колу. - Але якщо ідея з потягом не спрацює, як ми доберемося до Айови? Ми не можемо викрасти машину і проїхати на ній 2000 миль, щоб нас не спіймали. Що ще важливіше, як ми виберемося з цього міста посеред дня? План полягав у тому, щоб дочекатися ночі і виїхати.

Пінкі чухає копитом підборіддя. - Я можу зателефонувати Старбрізеру, але він повернувся до Сіетла, тож до нього години дві їзди.

Твайлайт хитає головою. - Навіть якби він був тут, ми не можемо просити його везти нас через півкраїни. І навіть якби він захотів, п'ятеро поні не влізуть в одну машину.

Я починаю збирати речі, які ми розпакували в кімнаті. - Отже, нам потрібно щось, щоб виїхати з міста, а потім щось, щоб перебратися через Скелясті гори.

Пінкі знизує плечима. - Ну, може, ми просто підемо туди пішки? Ми ж не дуже поспішаємо туди, правда?

Твайлайт тихо сміється. - Пінкі, це 2000 миль і це через гори. Йдучи групою з п'яти чоловік, ми реально могли б проходити лише 20-30 миль на день. Поки ми туди дійдемо, вже буде осінь.

Я бачу, як Реріті секунду жує губу, а потім бере телефон. Я повертаюся до сестри. - Насамперед, як нам вибратися звідси серед білого дня, коли сюди їде поліція?

Пінкі знизує плечима. - Викличемо таксі?

Твайлайт відкидає її помахом копита. - Таксомоторні компанії тісно співпрацюють з поліцією. Не кажучи вже про те, що п'ятеро поні не влізуть в одне таксі, а якщо ми візьмемо два таксі, то подвоїмо наші шанси бути спійманими.

Я піднімаю брову, коли бачу, як Реріті починає набирати номер на своєму телефоні. Я повертаюся до Твайлайт. - І ми не маємо чим заплатити за таксі. Більшість тутешніх таксистів приймають тільки готівку, а все, що у нас є, - це кілька кредитних карток з невеликим лімітом витрат, які є у нас з Твайлайт.

Твайлайт киває. - У нас можуть бути неприємності, тож, гадаю, ми просто блукатимемо містом серед білого дня і сподіватимемося на краще.

Реріті говорить у телефон. - Алло, а якщо я скористаюся вашою послугою, ви надасте мені транспорт до місця призначення?

Я нахиляю голову до Реріті і чую, як людина на іншому кінці дроту відповідає. - Звичайно, мем, у нас є запасні водії, які постійно чергують у місті.

Реріті посміхається. - Фантастика, ми з моїми знайомими готові негайно зарезервувати вас. Як тільки ми приїдемо до вас, ми придбаємо вашу лінію продуктів А1, відстань 2000 миль. - Реріті називає жінці по телефону свою адресу. - О, і ми з моїми знайомими дуже суворо ставимося до приватності та конфіденційності. Гадаю, це не буде проблемою для такої поважної компанії, як ваша?

- Конфіденційність клієнтів - це наша мета номер один, мем. Водій вже їде, він забере вас і ваші речі приблизно за десять хвилин.

- Чудово. - Реріті закінчує розмову і дивиться на нас. - Що ж, про це я подбала, я дістала нам транспорт.

Я щасливо киваю. - Транспорт з цього готелю, чи транспорт до Айови?

- Обидва.

~~~

З точки зору - Рейнбоу Деш.

Вітер розвіває мою гриву, поки я патрулюю дах, перевіряючи всі вулиці на наявність ознак наближення поліції. Поки що все виглядає досить спокійно, і це чудова точка спостереження. Я бачу з'їзд з шосе, який веде сюди, що дає нам п'ятихвилинне попередження, якщо поліція справді наближається.

Я сідаю на свою ділянку і дивлюся на вулиці, розмірковуючи. Я не знаю, що думати про Шайнінга. Йому дуже подобається Реріті, і я це цілком розумію, але мені починає здаватися, що йому не подобається, що я тут. Може, до того, як я тут з'явилася, він завжди був головним, а тепер я забираю це у нього? У нас і без того вистачає драм, щоб з'ясовувати, хто більш кваліфікований, щоб вести кобил до Айови. Звичайно, це навіть не обговорюється, очевидно, що це я. Я маю на увазі, що я найбільш фізично підготовлена поні тут, і я знаю найбільше про те, що відбувається. Не кажучи вже про те, що я, блін, Рейнбоу Деш. Майже впевнена, що я повинна лідирувати просто тому, що я найкраща поні.

Мої думки перериває фіолетовий спалах позаду мене. Я обертаюся і бачу Шайнінга, що стоїть за кілька футів від мене. Він киває головою. - Щось бачиш?

Я зітхаю, б'юся об заклад, він прийшов сюди, щоб спробувати затвердити своє домінування і показати мені, що він тут головний. Та байдуже, це все моя ідея з оглядовим майданчиком.

Я махаю копитом на північ. - За квартал звідси зупинилася поліцейська машина, і вона чогось чекає.

Шайнінг киває. - Це, мабуть, перша машина на місці події. Стандартний протокол для таких випадків передбачає, що він чекає на підкріплення, перш ніж наблизитися до цілі. - Шайнінг робить паузу і зітхає. - Кавалерія не забариться.

Я опускаю вуха, мені справді неприємно, що все це сталося. - До речі, вибач за все це, це все моя вина. Якби я не полетіла так, як я це зробила, і не стривожила військових, ніякої терористичної загрози не було б тут, і не ускладнювала б нам життя.

Шайнінг ніжно штовхає мене в плече. - Та годі тобі, це ж ми з друзями підірвали книжковий магазин і затіяли весь цей безлад. До того ж, це я сказав тобі летіти саме так. - Він лагідно посміхається мені. - Політ, який, до речі, був досить крутим. Я не думав, що щось може рухатися так швидко, якщо до нього не прикріплений реактивний двигун.

Я злегка червонію, нарешті, хтось тут дійсно оцінив мою дивовижну льотну майстерність. Кумедно, що з усіх поні саме Шайнінг заговорив про це. Я б'ю копитом по землі. - Хех, так, я досить крута.

Шайнінг сміється. - Боже, яка самозакоханість. Ти справді Рейнбоу Деш, ти знаєш це?

Я посміхаюся. - Та годі тобі, я люблю себе не через своє его. Я просто люблю себе, тому що завжди любила Рейнбоу Деш. А потім, ну, я наче стала нею.

Він сідає поруч зі мною і дивиться на вулиці внизу. - Що ж, тобі пощастило, що ти стала поні, яка тобі завжди подобалася. Весь цей кошмар, напевно, для тебе - здійснення мрії.

Я сідаю проти нього, можливо, я помилялася щодо Шайнінг. Звичайно, у нас є свої розбіжності, але він здається досить крутим жеребцем. Я ніжно кладу голову йому на плече. - Я б не сказала, що це здійснення мрії, але, звичайно, деякі моменти були досить приємними. Та годі тобі, тобі пощастило більше, ніж мені. Хочеш вір, хочеш ні, але я була хлопцем до всього цього. - Я роблю паузу і повільно киваю. - Але тепер я повністю жінка, як всередині, так і зовні. Ти мусиш зберігати свою стать, і ти спиш з Реріті. Я маю на увазі, вау, ти виграв джекпот серед нас.

Шайнінг почервонів. - Ми з Реріті були давніми друзями, ще коли були людьми. Але ти помиляєшся, уникаючи гендерної рулетки. Цей жеребець-єдиноріг колись був стрункою маленькою дівчинкою.

Я роздивляюся його м'язи. - Справді? Ого, а ти гарно вийшов. Як тобі нове спорядження?

Він дивиться на мене і піднімає брову. - Спитай у Реріті.

Я прикушую язика і посміхаюся. - Так, так, втирай це, чому б тобі не запитати. У тебе є мужність, якої в мене більше немає, і ти ділиш ліжко з Реріті, другою найпривабливішою кобилою тут.

Шайнінг дивиться на мене і посміхається. - О? А хто ж номер один? Твайлайт?

- Пф, будь ласка. - Я відкидаю гриву назад. - Фіолетовий розумник не має нічого спільного з моїм тілом. - Я озираюся на свої боки і тихо зітхаю. - Це трохи сумно, що моє власне тіло більше не збуджує мене, але я гадаю, що це мало статися, як тільки мій розум почав думати про нього як про власне тіло. Але ж у мене є спогади про те, що було раніше... - Я махаю передньою лапою на своєму боці. - І моє минуле "я" підтвердить, що це тіло настільки сексуальне, наскільки це можливо.

Шайнінг вибухає сміхом. - Продовжуй говорити собі це, люба. Я б поставив тебе вище майже всіх інших поні, але Реріті все одно займає перше місце.

Я затинаюся, усвідомлюючи, що цей великий, красивий жеребець щойно сказав мені, що в його очах я красивіша за більшість інших поні. Я відчуваю, як червонію, і відвертаю голову від нього. - О, дякую, ти теж там, нагорі, Шайнінг...

Між нами западає коротка тиша, а потім жеребець видає м'яке, нервове іржання. - Знаєш, за ніч до того, як все це сталося, я шукав якийсь клоп і знайшов це відео з Шайнінг і Рейнбоу Деш... - Єдиноріг замовкає і видає незграбний, вимушений кашель.

Я впираюся копитом, боковим зором бачу, що Шайнінг червоніє так само сильно, як і я. - Я знаю це відео. - Так, я знаю про відео. І ні, давай більше ніколи не будемо говорити про це відео, ти що, намагаєшся створити незручну ситуацію?

Шайнінг нехарактерно хіхікає. - Ей, це ти все почала зі своїм "заціни мої дивовижні боки".

Я сміюся разом з ним, а потім кладу голову йому на плече. - Я сказала це лише тому, що знала, що ти на них дивишся.

Шайнінг здуває гриву зі своїх очей. - Я не винен, я звик до того, що кобили тут ходять у білизні, а у вас все як на долоні. Я не можу не дивитися! Ти ж колись була хлопцем, ти ж пам'ятаєш цю тенденцію?

- Нагадай мені, щоб я не ходила перед тобою. - Я знову червонію. - Я не хочу, щоб Реріті запідозрила, що я намагаюся вкрасти тебе в неї.

Шайнінг нахиляє голову і робить паузу на секунду. - Зачекай... ти?

Я помічаю рух на вулиці і підводжуся. - Машина наближається до готелю.

- Все гаразд, це наша машина. - Шайнінг швидко відкидає мою спробу змінити тему. - Деш, що ти мала на увазі під тим формулюванням?

Я хитро посміхаюся. - Про що ти говориш?

Шайнінг кусає губу. - Облиш, Деш, я колись був дівчиною, не грай зі мною в ці ігри.

Я сміюся. - Ну, тоді я думаю, що це більш ніж справедливо. Мені довелося прожити двадцять п'ять років, коли дівчата так знущалися наді мною.

Він нахиляється до мене. - А, так ти граєшся зі мною в скромницю.

Я дивлюся, як автомобіль зупиняється перед готелем. - Що ж, машина приїхала, треба йти.

Я роблю крок уперед, але Шайнінг простягає копито, щоб зупинити мене. - Деш, давай, перш ніж ми повернемося до інших, скажи мені, що ти тут відчуваєш.

Я закотила очі. - Чувак, у тебе є Реріті, не хвилюйся за мене.

Він киває. - І я справді кохаю її всім серцем і хочу створити з нею сім'ю. Але давай не будемо про це. Але давай, мені тут цікаво. - Я дивлюся на нього, але нічого не кажу. Він намагається розсміятися і намагається витягнути це з мене за допомогою гумору. - Давай, солдате, я наказую тобі сказати мені.

Я знаю, що він несерйозно, але не можу втриматися, щоб не розсміятися йому в обличчя. - Наказуєш мені? Будь ласка, ти буквально не маєш права голосу. Я прийшла сюди, щоб захистити своїх друзів, а не тому, що я твій розвідник, щоб мені наказувати.

Шайнінг супить брови. - Так, але це моє шоу, яким я керую. Деш, я тут лідер.

- Без шансів, вибач.

Він випинає груди. - Я капітан гвардії.

Я сідаю і схрещую передні лапи. - А я капітан Вондерболтів.

Шайнінг насміхається. - Але ж моя сестра - алікорн!

- Ну і що? Я - Елемент Гармонії. Грива шість на все життя! - Я намагаюся зробити бандитський знак, але потім згадую, що в мене немає пальців.

Шайнінг закочує очі. - Деш, перестань, я тут жеребець. Я альфа-самець, тож я маю бути головним.

Я підводжуся і посміхаюся. - Ти маєш рацію, ти хлопець... в чистому матріархальному суспільстві. Кобили - лідери серед поні, вибач, Шайнінг. - Він відкриває рота, але потім зупиняється і прикушує язика. Я плескаю його по плечу. - Все гаразд, Шайнінг, мені потрібен хороший номер два.

- Мрій, сестричко.

Я визираю з даху і бачу, як поні виходять з кущів і прямують до нашої карети, що чекає на нас. - Ходімо, капітане, наша карета чекає.

Я зістрибую з даху і ковзаю вниз, щоб приземлитися поруч із кобилами. Реріті дивиться на мене. - Де Шайнінг? Ви там досить довго були самі

Я невинно хитаю головою. - Реріті, ти справді вважаєш мене за поні, яка спить з усіма, кого бачить?

Вона підозріло дивиться на мене і посміхається, але нічого не каже. Секундою пізніше Шайнінг телепортується поруч з нею. - Привіт, дівчатка, це наша карета?

Твайлайт киває. - Це те, що замовила для нас Реріті, все ще не знаю, чому вона вибрала лімузин.

Я дивлюся на розкішний, представницький розтягнутий лімузин перед нами. - Чорт, я не їздила на такому з випускного балу.

Реріті прямує до водійських дверцят. - Ми не можемо довіряти таксі, щоб прослизнути повз поліцію, але ніхто не очікує, що лімузин перевозитиме втікачів. До того ж, це було безкоштовно, як частина послуги, яку я нам купила.

Я нахиляю голову. - Якої послуги?

Реріті підскакує до водійських дверцят і махає копитом у вікно. За мить вікно опускається, і з нього висовується гарно вдягнений хлопець і дивиться на неї. - Емм, привіт?

Реріті вклоняється. - Що ж, так, привіт! Я місс Реріті, а це мої знайомі. Гадаю, ви приїхали за нами?

Мозок водія завмирає, коли він намагається усвідомити той факт, що його клієнтка - маленький єдиноріг, який розмовляє. Мало того, вона більш ввічлива, ніж будь-хто із звичайних керівників, яких він підвозить. Він виходить з машини і дивиться на неї, а потім на інших поні. - Я приїхав на вечірку до Реріті, на п'ятьох, але ви... - Збентежений, його мозок просто повертається до завчених фраз. - Доброго дня, пані, дякуємо, що обрали "Авіаційні послуги Беллінгем": Ваші ворота на північний захід Тихого океану. Мене звати Марк, і сьогодні я буду вашим водієм. У вас є якийсь багаж, з яким вам потрібна допомога?

Водій повільно підходить до пасажирських дверей і відчиняє їх для Реріті, на його обличчі все ще застиг розгублений вираз. Реріті злегка вклоняється і приймає його пропозицію. - Чому б і ні, дуже дякую, Марку. Наші валізи он там, поруч з моєю дорогою подругою Твайлайт. - Реріті махає копитом позаду себе. - Це та фіолетова з крилами.

Реріті заходить у лімузин, і я теж повільною риссю прямую до відчинених дверей. Сказати, що це була дивна зустріч, було б применшенням, хоча я наважуся припустити, що водієві було в сто разів незручніше. Я заходжу в лімузин і злегка киваю йому, намагаючись імітувати професіоналізм Реріті. - Дякую, що приїхав вчасно, Марку, завжди це ціную.

- Звичайно, обслуговування клієнтів - наш найвищий пріоритет. - Він киває, дивлячись на мій хвіст, коли я застрибую в розкішний транспорт.

Марк рушає за сумками, а решта поні застрибують у лімузин. Навіть з п'ятьма кіньми у розтяжному лімузині достатньо місця. О, і до речі, тут навіть є маленькі пакетики з арахісом та M&M's! - Не заперечую, якщо я візьму, - бурмочу я, хапаючи жменю закусок і запихаючи їх у свою сідельну сумку.

Реріті випереджає мене в цьому плані, бо за секунду я чую, як відкорковується корок. Я поглядаю на неї і бачу, що вона чарівним чином тримає пляшку шампанського, яку взяла з міні-холодильника. До пляшки в повітрі приєднується низка фужерів для шампанського, і вона починає наливати напої.

Пінкі розгойдується на своєму сидінні, постукуючи копитами по обшивці з червоного дерева. - Ого, я ще ніколи не їздила в такій супермодній машині!

Твайлайт дивиться на Пінкі і киває. - Так, це справжнє задоволення. - Твайлайт робить паузу, коли Реріті мігічним чином передає їй келих шампанського. - Це точно краще, ніж бігати лісом на копитах, це точно.

Я саме поглинаю пачку кренделів, коли Марк повертається на водійське сидіння і дивиться через плече на нас, поні. Він прочищає горло. - Тож, гм, інші кольорові коні під'їдуть, чи ми можемо їхати далі?

Реріті відсьорбує шампанське і посміхається. - Ми поні, мій любий, і так, це наша повна компанія. Відвези нас до місця призначення, будь ласка.

Він ще раз оглядає нас усіх, і я нетерпляче махаю йому копитом. - Гей, Марку, до речі, дякую за закуски.

Він киває, але занадто приголомшений, щоб відповісти, тому просто дивиться вперед і заводить двигун. Реріті зітхає і робить ще один ковток шампанського. - Дівчата, пригощайтеся закусками, за них вже заплачено.

Твайлайт бере один пакетик арахісу і дивиться на білу кобилу. - Реріті, як ти за все це заплатила? Твою кредитну картку анулювали. Представницький лімузин? Я маю на увазі, що це гарна ідея, щоб безпечно виїхати з міста, але хіба це не коштує сотні доларів?

Реріті нічого не відповідає і наливає собі ще шампанського. Я піднімаю брову і ставлю їй ще кілька запитань. - А куди ми їдемо? Той хлопець сказав, що працює в авіаційних службах? Ти ж не думаєш, що ми зможемо пройти через охорону аеропорту і полетіти літаком назад до Айови?

Реріті допиває другий келих шампанського і облизує губи. - А хто казав про рейсовий літак?

~~~~~~

- Gulfstream G650!? - У мене відвисла щелепа, і я витріщилася на Реріті. Лімузин виїхав прямо на асфальт аеропорту і зупинився поряд з витонченим приватним літаком.

- О, цей літак просто блискучий. - Пінкі плескає копитами. - Реріті, а на борту будуть ще закуски?

Я махаю копитом у бік найдорожчого приватного літака у світі. - Звісно, там є закуски! Це ж Gulfstream-6! Тут є повноцінна кухня, ліжка, супутникове телебачення, мокрий бар і, мабуть, навіть особистий шеф-кухар!

Твайлайт дивиться на мене, а потім у вікно на літак. - Він справді такий розкішний?

- Ну, думаю, ми знаємо, як ми доберемося до Айови. - Шайнінг приєднується до неї, дивлячись у вікно на літак.

Наш водій відчиняє двері, а потім починає розвантажувати наш багаж. Я повертаюся до Реріті. - Ти це серйозно? Ти зафрахтувала приватний літак преміум-класу?

Вона повільно киває. - Це найменше, що я могла зробити, я за багато що вам усім винна.

Я потираю потилицю копитом. - Так, але хіба твої батьки не засмутяться, що ти витратила бозна-скільки їхніх грошей, щоб винайняти особистий літак і перелетіти на ньому через усю країну?

Реріті підводиться і прямує до дверей. - О, не хвилюйся за моїх батьків.

Я нахиляю голову і хочу запитати, що вона має на увазі, але вона вже вийшла на асфальт. Я роблю паузу, щоб дозволити Твайлайт і Пінкі піти за нею, а потім повертаюся до Шайнінг. - Гей, "капітане", ти не боїшся, що хтось із цих людей донесе на нас?

Він повільно киває. - Думаю, з нами все буде гаразд. Як ти думаєш, скільки коштує цей чартерний літак?

- Мабуть, більше, ніж ти заробляєш за рік. - Я знову озираюся на літак. - Або два.

Шайнінг здригається. - Що ж, гадаю, це добре. Компанії, які мають справу з багатими клієнтами, як правило, дуже і дуже піклуються про своїх клієнтів.

Поза виттям непрацюючих реактивних двигунів я чую, як відчиняються двері Gulfstream і розгортаються сходи. - Гаразд, ходімо.

Ми з Шайнінґом виходимо з лімузина і дякуємо водієві, який висаджує наші валізи. Він дивиться на нас востаннє, а потім хитає головою і сідає назад у лімузин. Тим часом стюардеса спускається трапом літака і вітається з нами напрочуд спокійно. - Привіт, місс Реріті та її компанія. Мене звуть Вікі, і сьогодні я буду вашою стюардесою. Літак заправлений і готовий до польоту, ваш пункт призначення все ще Айова-Сіті?

Я обмінююся поглядами з Шайнінг і Твайлайт, ми всі дуже збентежені тим, як добре стюардеса сприймає зустріч з балакучими, барвистими поні.

Реріті залишається незворушною. - Так, дякую, Вікі, наш пункт призначення - Айова-Сіті. Ну, взагалі-то, зачекайте хвилинку. - Вона повертається до мене. - Рейнбоу Деш, моя люба, чи є якісь інші аеропорти ближче до твоєї ферми? Ти казала, що твоє місто за кілька годин їзди від Айова-Сіті?

Я киваю, згадуючи своє рідне місто. - Ну, так, є муніципальний аеропорт Мускатіна. Але це досить маленька, напівзруйнована злітно-посадкова смуга.

Вікі посміхається і киває. - Я повідомлю капітанів, і вони з'ясують, чи зможемо ми там приземлитися. Якщо бажаєте, можете зайти в літак, я принесу ваші речі.

~~~~~~

40 000 футів над Небраскою.

Тихе виття реактивних двигунів гуде на задньому плані, поки я потягую коктейль, спостерігаючи, як Вікі ходить по салону літака з тацею гарячої їжі. Ми летимо вже близько п'яти годин, і, вочевидь, настав час для вечері чи чогось подібного. У будь-якому випадку, ця стюардеса не забарилася, навіть не спитавши нас, вона приготувала нам вегетаріанську страву. Очевидно, школа бортпровідників добре її навчила. Я посміхаюся, уявляючи, як такий день на лекції міг би спрацювати: "Пам'ятайте, коли ви в літаку, якщо ваші клієнти - маленькі конячки, обов'язково усвідомлюйте, що всі вони будуть травоїдними, і змініть меню вечері відповідно!".

Я сміюся над своїми думками і піднімаю очі, щоб побачити, як вона підносить до мене тацю з чимось. На початку польоту Вікі була трохи налякана, і це зрозуміло. Але зараз вона справді сповнена впевненості і, здається, зовсім не боїться розмовляти з нами. Вона приносить мені тарілку з їжею. - Привіт, не бажаєте брускетту з розтопленим тістом асіаго... гм, місс? - Вікі злегка нахиляє голову, намагаючись вгадати мою стать.

Я хапаю тістечко копитами, злегка хіхікаючи від алкогольного кайфу. - Так. І так, я місс. Мене звуть Рейнбоу Деш.

Вікі ввічливо посміхається. - Звісно, я мала б здогадатися.

Я жую хліб. - Ммм, грива це видає. - Я дивлюся, як Вікі розвертається, щоб повернутися до кухні. Я зупиняюся на секунду, а потім нарешті вирішую піти за нею. - Вікі! Зачекай секунду.

Шайнінг, що сидить на розкішному дивані навпроти мене з Реріті поруч, дивиться на мене, коли я рухом копита запрошую стюардесу повернутися. Вікі повертається, все ще ввічливо посміхаючись, як завжди. - Так, Рейнбоу Деш?

Я хіхікаю, а потім відкладаю свій смачний пиріг. - Вікі, це дуже, дуже круто, що ти ставишся до нас, як до звичайних клієнтів. Чесно кажучи, ти просто молодець.

- Насправді це дуже освіжає, - додає Шайнінг з-за її спини.

Я продовжую. - Але, гм, слон у кімнаті, політ майже закінчився, як вас зовсім не шокував чи не зацікавив той факт, що ваш літак зайнятий маленькими, барвистими, балакучими поні?

Обличчя Вікі червоніє, вона на мить стискає губи, а потім нервово дивиться в обидва боки. Потім вона знижує голос. - Я поняття не маю, що відбувається, але це мій перший тиждень на роботі. Я не знаю, чи це якась перевірка від компанії, чи...

Твайлайт, що сидить трохи збоку від мене, відповідає за мене. - Так, звичайно, можливо, це воно. - Вона киває на людину. - Ти чудово справляєшся, Вікі.

Я чекаю, поки людина повернеться на кухню, перш ніж повернутися до Твайлайт. - Вибач, що підняла це питання, але, давай, я повинна була запитати.

Кобила киває. - Я розумію, мені теж було дуже цікаво. Я майже подумала, що вона сліпа чи щось таке.

- Гадаю, це не гірше за інші здогадки. - Я задоволено зітхаю і відкидаюся на подушки, поплескуючи копитом по повному животу.

Шайнінг киває, перш ніж відсьорбнути шампанського. - Ось так найкраще летіти.

Я ліниво махаю копитом у його загальному напрямку. - Ні, літати на власних крилах, стрибати на пухнастих хмаринках і мати повну свободу пересування. Це найкращий спосіб літати. - Я роблю паузу, щоб відкусити ще один шматочок цього смачного тістечка. - Але це, це дуже близьке друге місце.

- Я просто рада, що ми всі вибралися з міста цілими й неушкодженими, і ми всі на шляху до зустрічі з іншими поні, - каже Реріті. Вона виглядає напрочуд похмурою і натискає кнопку виклику стюардеси.

- Так, так, так, аплодуємо Реріті! Знайшла спосіб об'єднати друзів. - Ми з Шайнінг піднімаємо за неї келихи, а Реріті лише знизує плечима і м'яко посміхається.

Наш тост перериває Вікі, яка приходить відповісти на повідомлення Реріті. Єдиноріг дивиться на людину, коли вона наближається. - Вікі, коли ми приземлимося?

- Ми отримали дозвіл на посадку в аеропорту Мускатіна, і повинні приземлитися за тридцять хвилин. На злітній смузі на вашу групу чекає безкоштовний лімузин, у нього є інструкції, як доставити вас у будь-яке місце призначення в цьому районі.

Реріті киває. - Вікі, ти була фантастичною. Я візьму рахунок, якщо він у вас є.

- Звісно.

Стюард відходить назад, а Шайнінг встає і потягується. - Скоро приземлення? Чорт забирай, мені треба відлити. - Він дивиться на мене. - Деші, а де тут туалет?

Я закочую очі, тільки Пінкі може називати мене так. - Вони ззаду. - Я махаю їм копитом. - Але ж Селестія знає, як ти збираєшся використовувати туалет в літаку, як жеребець.

Реріті хіхікає. - Так, бажаю удачі з цим милим.

Шайнінг насміхається з нас, а потім прямує до виходу. За мить повертається Вікі з блокнотом і товстим стосом паперів. - Місс Реріті, рахунок.

Реріті киває і магічним рухом забирає блокнот з рук Вікі, викликаючи розгублений погляд людини, яка бачить, як її папери та ручки просто відлітають від неї. Реріті сканує рахунок. - А остаточна сума де?

Вікі підходить позаду кобили і показує на сторінку. - Це сума, сюди включено 5% винагороди. Ми приймаємо будь-які корпоративні кредитні лінії, офшорні банківські рахунки, а також картки American Express і...

У задній частині літака Пінкі починає розповідати анекдот Твайлайт, і я чую, як Шайнінг зупиняється біля них і регоче від сміху. Я намагаюся ігнорувати їх і продовжую підслуховувати, як Реріті оплачує рахунок. Її кредитні картки були анульовані, як вона могла собі дозволити...

Мої зіниці розширюються, коли я бачу, як вона дістає щось із сумки, потім магічним чином бере ручку, розписується і передає платіж Вікі. Мій рот роззявляється. - Реріті...

Єдиноріг дивиться на мене, коли Вікі дякує і прямує до задньої частини літака, щоб підготуватися до посадки. Реріті тихо зітхає і відкладає свої речі. - Не дивись на мене так, Деш.

- Ти за все заплатила.

Вона розриває зоровий контакт і відвертається, щоб подивитися у вікно. - Це була дрібниця. Деш, мої батьки багаті, так?

Я нахиляю голову і нахиляюся ближче до неї. - Реріті, ти підписала особистий чек. Це не були гроші твоїх батьків. Це були твої.

Вона прикушує язика і дивиться прямо перед собою. Тишу перериває сигнал "пристебніть ремені", коли літак починає повільне наближення до Мускатину. Минає кілька секунд, і Реріті повільно киває. - Двадцять п'ять років. Двадцять з них я працювала. Лимонадний кіоск, косіння трави, прибирання снігу, миття столів у ресторанах, незліченні вихідні за касовим апаратом, а потім закінчення коледжу і повна зайнятість у графічному мистецтві. - Вона ковтає клубок у горлі. - У мене було трохи грошей, Деш.

Моє серце падає. - Реріті... твої заощадження.

Вона дивиться на мене, її очі мокрі, але на обличчі посмішка. - Я рада, що змогла використати їх для чогось такого важливого, як це. - Її посмішка стає трохи ширшою. - Шестеро найкращих подруг, які возз'єдналися після двадцяти п'яти років. Гадаю, це того варте, чи не так?

Я відчуваю, що вираз мого обличчя збігається з її, коли я киваю. - Це безцінне, Реріті.