П'ять Балів - Поділених на Чотири.

З точки зору – Епплджек.

Я доїдаю свій перекус і йду на кухню, щоб помити копита. Деш сказала, що зустрінеться зі мною біля курника за півгодини. Мені, мабуть, варто вирушати туди.

Я вибігаю з вхідних дверей і зупиняюся, коли бачу білу кобилу на внутрішньому дворику, яка за допомогою магії пересуває якісь прикраси. Вона дивиться на мене і посміхається. - Епплджек, так рада тебе застати. Нічого, якщо я додам ще трохи кольору в цей внутрішній дворик?

Я підхожу ближче і розглядаю її роботу, яка одразу ж вражає мене своєю деталізацією. Вона пов'язала маленькі червоні стрічки на дерев'яні кілки і переставила горщики з трояндами, щоб доповнити кольори. - Боже, Реріті, це виглядає досить добре, враховуючи, як мало тобі довелося працювати. - Я вдивляюся в одну з крихітних стрічок. - Як ти взагалі їх зав'язала? Я не змогла б зробити щось настільки тонке за допомогою пальців.

Кобила злегка червоніє. - Це магія для тебе. У той час як Шайнінг і Твайлайт, здається, більш досвідчені в грубій силі рогами, моя здається слабшою, але більш пристосованою до тонких ремесел і кропіткої ручної роботи. - Вона знизує плечима. - Це має свої переваги.

Я хіхікаю. - Я б сказала, що це звучить дивовижно для ремонту деяких машин тут. У нашому сараї стільки всього, чим ми не можемо користуватися, але могли б полагодити, якби знали, як поводитися з тонкою викруткою чи ще чимось.

Реріті променіє. - Я справді більш ніж рада допомогти, я відчуваю, що повинна зробити свій внесок, щоб допомогти зберегти це місце. - Вона махає копитом на землю. - Це справді фантастична ділянка землі. Вона належала твоїм батькам?

Моя посмішка миттєво зникає. - Так, коли вони були живі.

- Ох. - Вуха Реріті впали. - Мені шкода.

Я хитаю головою. - Ні, не хвилюйся про це, Реріті, це було десятки років тому. А як у тебе? Твої батьки ще тут?

Вона стискає губи. - Так, про це.

Я піднімаю брову. - Щось не так? З ними все гаразд?

Реріті кусає губу. - Вони десь поруч, і їм, мабуть, цікаво, що сталося з їхнім сином. Ну, їхній син пішов, а вона зараз за дві тисячі миль від них і не озирається. - Реріті зітхає. - Востаннє, коли я говорила з ними, вони не впізнали мого голосу, а потім мама кинула слухавку...

Я помічаю, що її очі стають трохи вологими, і роблю крок ближче, щоб обійняти її. - Я навіть уявити не можу, як це, Реріті. Твоя рідна мати не знала про тебе, і ти просто залишила їх позаду? Ти повинна зв'язатися з ними, Реріті, сказати їм щось.

Вона киває і виривається з обіймів. - Звичайно, я напишу їм листа чи ще щось, все буде добре.

Я підбадьорливо посміхаюся їй. - Це лише на деякий час, Реріті. Я знаю, що Деш та інші кажуть, що ми застрягнемо тут, але ми обидві бійці! Ми все виправимо! Ми знайдемо спосіб змінитися і повернутися до наших справжніх життів.

Реріті киває. - Я знаю, що знайдемо.

~~~~~~

З точки зору - Твайлайт Спаркл.

- Яку вагу ти можеш підняти цією штукою? - Мак жестом показує мені на лоб. - Ти ж особливий алікорн, так? У тебе є якась суперсила з цією штукою?

Я дивлюся вгору, повз свій фіолетовий чубчик, і на мить посміхаюся, дивлячись на свій ріг. - Моя магія може підняти досить багато, хоча це залежить від того, наскільки сильно я сконцентруюсь.

Мак схвально посміхається. - Тож, якщо ти зосередишся на дзен-режимі, то зможеш підняти будинок?

Я хіхікаю. - Не зовсім так. Я маю на увазі, якщо я розмовляю з кимось, я можу підняти невеликі камінці, олівці та інші речі без проблем. А якщо я дійсно сяду і повністю зосереджуся, то зможу підняти, ну, не знаю, вагу двох чи трьох поні? Я ніколи насправді не сідала і не намагалася виміряти свої повні можливості, ми завжди були зайняті тим, що кудись бігли або чогось уникали. Гадаю, тепер, коли ми тут влаштувалися, я нарешті можу спробувати повністю перевірити себе.

Він задумливо киває. - Звучить чудово, нам би не завадило таке вміння. Бог свідок, у нас є для цього робота.

- Наприклад?

Жеребець поспішає з відповіддю. - Ну, знаєш, речі, які або не можна легко підняти копитами, або щось, що потребує вертикального підйому. Наприклад, я думав про те, щоб побудувати дров'яний обігрівач у нашій спільній кімнаті. Нам би дуже знадобилася твоя допомога у виготовленні димаря.

Я піднімаю брову. - Жартуєш, піч і димар, збудовані з нуля? Це звучить як дуже складний проект. Я маю на увазі, давай, у тебе немає пальців, і твої ресурси обмежені лише тим, що є навколо.

Мак знизує плечима. - Ну, ви будете здивовані тим, що ми можемо зробити з тим, що маємо. А що стосується нестачі запасів, то саме тому нам і потрібно його побудувати! Влітку на фермі легко з логістикою, але зима може стати проблемою. Наші сонячні панелі не отримують стільки енергії під час короткого світлового дня, а обігрівачі можуть з'їсти ту невелику кількість електроенергії, яку ми отримуємо. Наявність пічки, що спалює паливо, вирішила б багато проблем у холодні зимові місяці.

Я зупиняюся на своєму шляху, усвідомлюючи більші наслідки. - Зима...

Він киває, проходячи повз мене. - Так, зима. Повірте мені, зими в Айові - це не те, на що можна чхати. Навіть з нашими шубами тут буде трохи прохолодно. Я подумав, що дров'яна піч допоможе нам пережити найхолодніші місяці, Бог свідок, у нас тут достатньо дров, щоб зігрітися. - Мак зупиняється і озирається на мене, помітивши, що я більше не йду з ним. - Твайлайт? Що сталося?

Я повільно хитаю головою. - Це просто, знаєш, зима. Я маю на увазі, що зараз травень. Ми поні лише два тижні, а вже здається, що минули місяці. Я знаю, що ми застрягли в цьому, але думати про те, що ми були поні весь цей час, все літо і всю зиму...

Мак закінчує за мене. - І з цього року в наступний, і далі, і далі. Минуть десятиліття, а ми так і будемо ходити на четвереньках. Так, про це трохи моторошно думати, напевно. - Земний поні якусь мить вивчає моє обличчя. - З тобою все гаразд? Хочеш поговорити про це?

Я посміхаюся його доброті. - Дякую, але я думаю, що я в порядку. Я трохи нервуюся, думаючи про майбутнє, але думаю, що я цілком приймаю його.

- Що ж, це добре. Чим швидше ми приймемо своє життя, тим швидше ми зможемо працювати над тим, щоб зробити його кращим.

Я роблю паузу, потім киваю. - Ти маєш рацію, і трохи смішно усвідомлювати, що саме так я зараз почуваюся. Вперше мені здається, що я почуваюся досить добре щодо всього цього. Насправді я з нетерпінням чекаю на десятиліття життя тут, як єдиноріг. Тут тихо, навколо мене чудові друзі, ніяких турбот, і я, напевно, дізнаюся так багато про свою магію за роки і роки практики. Життя залишатиметься цікавим, це точно.

Мак хіхікає на мою останню фразу. - Ага, ти можеш повторити це ще раз.

~~~~~~

З точки зору - Шайнінг Армора.

- Гаразд, тримай себе в руках. Спокійно, спокійно, спокійно. - Я намагаюся заспокоїти себе, але від самої думки про зустріч із Флаттершай я ледь не паморочуся від хвилювання. Я не знаю, чому це мені страшно, я ж великий сильний жеребець, я повинен бути безстрашним. Але все одно не можу позбутися відчуття, що я дванадцятирічна дівчинка, яка йде за куліси на концерт улюбленого бойз-бенду.

Я роблю глибокий вдих і дивлюся на "котедж" Флаттершай. Цей термін, мабуть, трохи перебільшує. Судячи з усього, на цьому дереві був старий будиночок на дереві, але в якийсь момент в минулому дерево впало. Тож тепер тут стоїть іржавий будиночок на дереві, на боці, наполовину вбитий у землю. Виглядає так, ніби його прибрали, на ньому свіжий шар жовтої фарби, і він оточений квітковими ящиками. Двері, все ще повернуті на 90 градусів через те, що будиночок на дереві лежить на боці, мають модифіковану дверну ручку. Як і на всіх дверях на цій фермі, дверну ручку було знято і замінено на невелику штовхаючу планку. Це має сенс для земних поні; я навіть не можу уявити, як би вони відкривали звичайні дверні ручки.

Хм, мені постукати? Я не хочу її налякати, я знаю, якою сором'язливою буде ця кобила. Хм, може, мені варто повернутися і покликати Деш, щоб він нас представив. Так, це, мабуть, буде...

- О, привіт, Шайнінг Армор. Приємно познайомитися.

Я застигаю на місці. Периферійним зором я бачу, як Флаттершай махає мені рукою, а потім повертається до поливання своїх квітів, беручи лійку до рота. Я відкриваю рота, щоб привітатися з улюбленою поні, але слова не виходять.

Вона ставить лійку на місце, потім починає переставляти ящики з квітами, наспівуючи пісеньку і хитаючи головою під якусь м'яку мелодію. - Мені дуже шкода, що мене не було на вечері вчора, сподіваюся, ти мені пробачиш. - Вона піднімає на мене очі й обережно відкидає гриву з очей. - Хочеш зайти на чай?

- Гм... - Я втрачаю здатність формувати слова.

- Вибач, що це було? - Флаттершай нахиляє голову.

- Такябхотілабудьласка. - Бурмочу я через пересохлий рот.

- Не зовсім вловила, - каже Флаттершай, широко посміхаючись і явно стримуючи сміх.

Я повертаюся до неї обличчям і роблю глибокий вдих. - Так. Я з радістю вип'ю з тобою чаю, Флаттершай.

- О, це чудово, - відповідає кобила, все ще тихо хіхікаючи.

Я хитаю головою. - Ого, я щойно перефлудила Флаттершай. Я ніколи цього не забуду, чи не так?

- Я нікому не скажу, якщо ти не скажеш. - Вона посміхається, розвертається і йде навколо свого "котеджу".

Я йду за нею. - Не можу не помітити, що ти не боїшся мене, знаєш, новенького поні.

Ми підходимо до невеликого вогнища, і Флаттершай обережно ставить залізний чайник на вугілля. - З чого б це? Я знаю, що я Флаттершай, але я спілкувалася з сотнями людей протягом тривалого часу як людина. Я не копія того мультяшного персонажа, якого ти знаєш. - Вона заплющує очі й усміхається мені. - І крім того, Деш приходила раніше і сказала мені, що ти гарний поні, тож мені нема чого боятися.

Я червонію. - О, що ж, схоже, я маю їй подякувати.

- Вона дуже добре про тебе відгукувалася, казала, що ти зробиш усе, щоб захистити своїх друзів. - Флаттершай відкриває маленьку дерев'яну скриньку, що лежала на сусідньому камені. - Який чай ти любиш? У мене є ромашковий, цейлонський, лісова м'ята, полуниця... - Пегас називає ще кілька сортів.

Я здивовано хитаю головою. - Все, що ти порекомендуєш, Флаттершай.

Вона оглядає мене з ніг до голови. - Ти виглядаєш напруженим, я знаю, що тобі потрібно.

Я нахиляю голову. - Напруженим? Не думаю, що я в такому стані. Принаймні, вже ні. Селестія знає, що я був стурбований кілька днів тому, але зараз все навколо абсолютно спокійно. Я вже давно не був таким безтурботним.

Посмішка Флаттершай на мить зникає. - Так, я знаю, що ти маєш на увазі. Дні, що передували тому, як Деш знайшла мене і привела сюди... - Її губи на мить затремтіли. - Це були не найкращі дні.

Я чухаю голову копитом. - Отже, Деш знайшла і врятувала тебе теж, так? У неї є якийсь план чи що? Навіщо вона привела всіх сюди?

- О, ні, я не думаю, що Деш зробила це, тому що у неї є план. Вона прийшла за мною, бо була моєю доброю подругою. - Чайник закипає, і кобила починає діставати зі своєї чайної коробки різні листочки, а потім і ягоди. - А те, що вона шукала тебе і твоїх друзів, це взагалі-то була моя ідея. - Кобила червоніє.

Я нахиляю голову. - Чекай, це була твоя ідея? Ну, дякую за це! Ми не знали, що там робити. Я дуже вдячний, що ви нас знайшли.

- О, це не проблема, я рада, що ви всі тут. - Флаттершай тихенько помішує чайник, і мій ніс вже вловлює дивовижний аромат.

Ми сидимо мовчки, поки Флаттершай наглядає за чаєм, що заварюється. Я прочищаю горло. - То в тебе є план?

Вона м'яко хитає головою, потім обережно наливає дві чашки чаю. - Вибач, я справді не знаю. У мене добре виходило думати про старі речі і з'ясовувати, що сталося, але стратегія на майбутнє? Ні, і я думаю, що ми всі сподівалися, що саме ти допоможеш нам з цим.

- Я? - Я розгублено відкидаюся назад. - Ні, я не знаю, що робити, Флаттершай. Я маю на увазі, що я втягнув нас у серйозні неприємності в Сіетлі. Єдина причина, чому ми досі живі, - це те, що ти послала Деш нас врятувати. Якби вона не встигла, що ж, скажімо так, я радий, що вона врятувала нас від нашої помилки. У будь-якому разі, я не той хлопець, який знає, що тут робити.

Вона стукає копитами по чашці з чаєм. - Обережно, дуже гарячий.

Я беру чашку і чекаю, що вона скаже щось про мою заяву, але вона мовчить. - Хм, Флаттершай, чому ти вирішила, що саме я знаю, що робити?

Вона дмухає на свій чай. - Ти тут військовий лідер. Ти ж капітан, так? Це те, що нам потрібно. Стратегія і планування - це твоя сильна сторона.

Я затинаюся. - Ні, я не мозок операції. Моя сестра - розумна, а Деш - смілива. Я тут просто для розваги. - Я притискаю вуха в поразці і прислухаюся до своїх думок. - Я не герой. Я просто Рейчел. Дівчина, яка не в своїй стихії, яка вдає, що розуміє, що відбувається...

Вона робить маленький ковток чаю. - Я так не думаю. Твоя сестра вчена, але не вміє планувати. А у Деш є сміливість, але немає драйву. Це все ти, Шайнінг. Нас тут лише восьмеро, і ти найкращий для цього.

Я вдивляюся в свій чай і думаю, чи має вона рацію. Минає хвилина мовчання, і я не знаю, що сказати, тому роблю перший ковток чаю. - О, Боже. - Мої очі закочуються, коли тепла амброзія тече по моєму горлу. - Флаттершай, це найкращий напій, який я коли-небудь куштував.

Вона тихо сміється і відкидає гриву з очей. - Дякую, навіть будучи людиною, я була трохи хіпі. Я любила чаї та трав'яні збори, а як поні, гадаю, у мене справді з'явився хист розбиратися в них і правильно їх змішувати.

Я роблю ще один ковток, обпікаючи язик, але в цей момент мене це навіть не турбує. - Це, вау, я міг би пити це цілий день. Просто сидіти в теплій ванні, нюхати попуррі, слухати Еню, і нехай день минає.

Флаттершай видає чистий сміх, чого я не пригадую, щоб коли-небудь чула в мультфільмі. - О, Шайнінг, ти справді дуже м'який для того, хто має бути сильним військовим лідером.

Я теж хіхікаю. Я міг би бути чесним з нею. - Так, про це. Останні двадцять п'ять років я була дівчинкою.

Флаттершай піднімає обидві брови. - О, Боже, це була б дивна зміна. Ну, принаймні, ти, здається, добре з цим справляєшся. І тепер ти знаєш, що відчувають обидві сторони; це має полегшити твої стосунки.

Я повільно киваю. - Мабуть, так, але все одно трохи сумно думати, що я більше ніколи не буду жінкою.

Флаттершай трохи притискає вуха. - Ти справді так думаєш? Ти думаєш, що ці поні-тіла тут назавжди?

Я махаю копитом навмання. - Ну, це, звичайно, схоже на правду. Зрештою, це ж наші оригінальні тіла. Деш та інші, здається, впевнені, що ми проведемо решту життя на копитах.

Вона зітхає. - Так, я знаю. Те, що вони кажуть, теж має сенс, просто я сподівалася, що у Твайлайт і решти з вас є ідея, як все змінити назад.

Я сумно хитаю головою. - Я б хотіла, щоб ми зробили це, Флаттершай. Я так розумію, ти незадоволена?

Вона озирнулася. - Ну, я б так не сказала. Останніми днями все було так спокійно. Я завжди відчувала себе трохи не в своїй тарілці як людина, ніхто мене не розумів. Але тепер, як пегас, я відчуваю себе як вдома. Всі тварини тут піклуються про мене, і я маю весь час у світі, щоб просто насолоджуватися природою. - Кілька секунд вона незграбно розтирає копито в грязюці. - Але я не знаю. Хотілося б, щоб у нас хоча б була можливість повернутися назад. Це неправильно - просто відмовитися від усього, що ми знали. Деякі з моїх друзів-поні, здається, готові це зробити, але, ну, я не знаю...

Я кладу копито їй на спину. - Я відчуваю те саме, що й ти, Флаттершай. Не хвилюйся, ми ще не втратили надію.

Вона усміхається очима. - Приємно це чути. У тебе є якісь ідеї, щось, у чому я можу допомогти тобі розібратися?

Я хитаю головою. - У мене немає ідей, але моя сестра - геній. Вона обов'язково розбереться з цим! Ти завжди можеш розраховувати на Твайлайт у вирішенні наших проблем. - Флаттершай піднімає брову, але нічого не каже, а я допиваю свою чашку чаю. - Але це може зайняти деякий час.

Вона киває. - Гаразд, я можу почекати. Я тут намагаюся зробити все можливе.

Я оглядаю її маленький табір, захоплюючись роботою, яку вона зробила для того, щоб відчувати себе як вдома. - Тут чудово, Флаттершай.

Вона дякує. - Ти можете зайти на чай у будь-який час.

Я підводжуся, щоб піти. - Чудово, я прийму твою пропозицію.

Флаттершай дивиться на мене. - Дякую, що завітав. Мені було приємно.

- Взаємно. - Я роблю крок, щоб піти, потім зупиняюся на секунду і думаю про те, куди я прямую. Давай подивимося. На решту дня у мене нічого не заплановано, тож, гадаю, можу робити все, що заманеться. Що звучить найприємніше? Де я хочу бути?

Жовтий пегас помічає мої вагання. - Шайнінг? Не знаєш, куди йти? Потрібні вказівки?

Я розвертаюся, потім на мить червонію. - Здається, я вирішив. Тобі потрібна якась допомога?

Вона тихо хіхікає. - Звичайно, я завжди можу використати додаткову пару копит.

~~~~~~

З точки зору - Рейнбоу Деш.

- То як там Шайнінг? - Ей-Джей кидає на мене цікавий погляд, поки ми ходимо по фермі, переконуючись, що все в порядку.

Я широко посміхаюся. - Ще питання про красеня-жеребця? Клята дівчино, ти не відчепишся від питань про нього, чи не так?

Вона червоніє, а потім приховує це, штовхаючи мене плечем, коли ми йдемо. - О, тихіше, мені просто цікаво, от і все.

Я посміхаюся, але в глибині душі мені трохи шкода Джек. Вузьке співвідношення чоловіків і жінок тут дійсно трохи прикре. Я не можу уявити себе на місці Джек, особливо якщо ми застрягнемо в цій фермерській комуні до кінця життя. Все життя бути кобилою, в якої час від часу починається тічка, а єдині жеребці її виду - або родичі, або вже з кимось іншим. Чорт, нам справді треба знайти ще кілька поні і привезти їх на ферму.

Ми з Ей-Джей піднімаємося на пагорб, і я бачу, як Біг Мак і Твайлайт щось обговорюють біля ставка за кількасот метрів звідси. Я жестом показую на них блакитним копитом. - Що ж, я рада бачити, що наші новоприбулі ладнають з вами. Я трохи хвилювалася, що ми можемо розділитися на кліки, знаєш, старі друзі тримаються лише зі старими друзями.

Ей-Джей киває. - Ні, ми чудово ладнаємо з новими поні, вони дуже дружні. - Вона зупиняється і дивиться вниз на фіолетову кобилу, що тулиться до брата. - Може, занадто дружні.

Я махаю копитом. - Не хвилюйся. Біг Мак просто дружелюбний, я сумніваюся, що це щось більше.

Вона дивиться на мене таким поглядом, якого я ніколи раніше не бачив. Це суміш розваги та довіри. - О? І чому ти так кажеш, Рейнбоу Деш? Ти ж не думаєш, що Біг Мак не закоханий у кобилу?

Я нервово сміюся. - Що? Що б... він, що? - Я розумію, що спотикаюся на словах, і сподіваюся, що Ей-Джей цього не помітить. Я також сподіваюся, що вона не бачить, як на моєму лобі виступає піт.

Вона посміхається. - Мммм.

- Отже, є якісь ідеї, як знайти ще людей, що перетворилися на поні? - Ніщо так не допомагає вийти з незручної ситуації, як різка зміна теми.

Моя найкраща подруга ще мить посміхається, перш ніж відновити нашу прогулянку. - Ми говорили про це, коли ти була у Сіетлі, і про те, що не було. Ми досі не знаємо, як знайти інших, і чи це взагалі гарна ідея. Ти бачила останні новини, Деш? Ти знаєш про військову напругу майже на кожному кордоні?

Я прикусила язика. - Так, я думаю, що "чула" про це.

Ей Джей продовжує. - Там стає все гірше, Деш, все закінчиться не дуже добре. Ось чому я не наважуюсь вирушати на пошуки нових поні прямо зараз. Нам потрібно задраїти люки, поки все не заспокоїться.

Я дивлюся на поля з урожаєм. - Ну, принаймні, тепер у нас є така можливість. Наш старий "план виживання серед зомбі" справді приніс свої дивіденди, чи не так? Це місце - неприступний бастіон ресурсів і безпеки.

Ей-Джей сідає навпочіпки і приєднується до мене, щоб роздивитися, як вона заробляє на життя. - Так, щось на кшталт того. Ми зробили багато модифікацій, поки тебе не було. Впевнена, що ти вже їх бачила. Всі двері та раковини тепер пристосовані для копит.

- Я це бачила, гарна робота, Ей-Джей. - Я глибоко вдихаю сільське повітря. - Ти справді зробила це. Твоя ферма тепер постійне поселення, яке буде тримати нас у безпеці і годувати все наше життя.

Ей Джей сумно зітхає. - Так, ми готові до всього. Ми влаштувалися надовго.

Я помічаю, що її вуха ще більше опускаються. Я нахиляю голову. - Але...?

Вона знову зітхає. - Ми це вже проходили, ще до Деш. Ти знаєш, як я ставлюся до всього цього, до того, що застрягла в ролі кобили назавжди. Звісно, визнаю, мені починає подобатися хутро, хвіст, копита і все інше. Я маю на увазі, чорт забирай, я думаю, що мені навіть більше подобається бути жінкою в цей момент часу.

Хоча я погоджуюся з усім, що вона сказала, не треба бути психологом, щоб побачити смуток, сплетений у її словах. - Ти все ще не можеш змиритися з думкою, що будеш Ей-Джей до кінця свого життя.

- Я так довго була людиною, Деш. - Вона зупиняється, щоб витерти око хусткою. - Я просто не знаю, чи зможу відмовитися від усього цього. Я не можу відвернутися від двадцяти п'яти років спогадів, двадцяти п'яти років іншого життя. Ми мусимо це якось виправити.

Я киваю, одразу придумуючи з десяток контраргументів, але притримую язика. Не в усіх суперечках треба перемагати. - Я розумію твою точку зору, Джек.

Звук тупоту копит позаду нас змушує Джек знову витерти очі й швидко розвернутися, при цьому надягаючи фальшиву посмішку. Я махаю відвідувачам. - Шайнінг, Флаттершай, як справи?

- Чудово, - відповідає Флаттершай.

- Так, ми гарно поспілкувалися, - погоджується Шайнінг. - Ми якраз поверталися додому, щоб дізнатися, коли запланована вечеря.

Ей-Джей дивиться на положення сонця. - Вже скоро. Мені, мабуть, варто повернутися і почати готувати.

Я дивлюся на неї. - Що в меню?

- Ну, оскільки це буде перша вечеря всіх нас вісьмох, я планую щось особливе.

Флаттершай плескає передніми копитами. - Не можу дочекатися, тобі потрібна допомога на кухні?

- Це дуже люб'язно з твого боку, Флаттершай, звичайно. - Потім Ей-Джей звертається до мене. - Деш, можеш зібрати решту? Знайди Твайлайт і так далі.

Я віддаю невеличке вітання. - Слухаюсь, мем.

Я відштовхуюсь від землі і злітаю, все ще дещо вражена тим, наскільки природно для мене тепер літати. Божевільно думати, що всього два тижні тому я не думала, що це взагалі можливо. У будь-якому випадку, мені треба знайти Твайлайт, щоб ми всі встигли на цю вечерю вчасно. Перша справжня зустріч усіх нас! "Вісімка" возз'єдналася під одним дахом! Все пройде чудово!

~~~~~~

- Здається, все йде не дуже добре, - кажу я Твайлайт, коли вона стоїть поруч зі мною. Вона киває, коли ми обидві оглядаємо вітальню. Ми всі восьмеро насолоджувалися закусками, перш ніж сісти за стіл, але настрій у нас трохи, ну, приватний. Замість того, щоб влаштувати одне велике товариство, де всі розмовляють, всі просто зустрічаються в парах і тримаються самі по собі. Гадаю, що ми з Твайлайт не допомагали цій ситуації, бо теж сиділи наодинці.

- Нам потрібен якийсь криголам чи щось таке, - запропонувала мені Твайлайт.

- Привіт, мене звуть Рейнбоу Деш, і ось вам цікавий факт про мене: колись я була чоловіком. - Я хіхікаю. - Ні, ми всі вже знаємо один одного, нам просто потрібен привід, щоб попрацювати разом над чимось.

Твайлайт погоджується. - І у нас вже є привід попрацювати разом!

Я відкушую паличку селери. - Я знаю, так? Нам треба спланувати решту нашого життя як поні.

Алікорн киває. - Згодна на всі сто. Я сподівалася, що коли ми будемо разом, ми влаштуємо щось на кшталт Ради Елронда і вирішимо все це. Сядемо в коло, викладемо факти і поговоримо про те, де ми стоїмо і як нам далі жити.

Я хіхікнула. - Рада Елронда? Серйозно, сестро?

Вона закочує очі. - О, тихіше, Деш, ти знаєш, що я маю на увазі.

Я киваю. - Справедливо. Так чи інакше, у тебе є якісь ідеї, як продовжити цю вечерю? - Я дивлюся на столи, де Ей-Джей щойно розклала їжу. Зараз обідня зона складається з двох столів для пікніка, з'єднаних уздовж. Я хмурюся, бо вже уявляю, як половина наших друзів збирається на одному дальньому кінці, а інша половина сидить на іншому. - Твайлайт, нам потрібно якось пересадити людей. Знаєш, вирвати їх із їхніх зон комфорту і змусити сидіти поруч з новими людьми. Так ми зможемо працювати більше як група.

- Я якраз про це думала. - Твайлайт повертається до вітальні, повної поні, і голосно прочищає горло. - Вечеря готова, поні! Сьогодні за вечерею давайте все перемішаємо: Ви маєте сидіти поруч з кимось, кого ви не знали як людину.

Я киваю, це здається мені розумною ідеєю. - Чур, я сідаю на стілець біля десертів!

Після деякої штовханини ми всі восьмеро знаходимо собі місце. Я опиняюся на одному кінці столу, по боках від мене сидять Твайлайт і Пінкі, а Біг Мак займає четверте місце. Тим часом на іншому кінці столу сиділи Шайнінг і Ей Джей, поруч з Реріті і Флаттершай. Я подивилася на їхню четвірку, потім на свою. Щось здається незбалансованим, але я не можу наступити на це копитом. Обидві сторони - це гарна суміш нашої групи з Айови та канадської групи, але все одно, здається, що ми розділені більше, ніж будь-коли.

Я дивлюся на Твайлайт, а вона лише знизує плечима. Тим часом з протилежного боку столу лунає дзенькіт, і ми всі підводимо очі, щоб побачити, як Шайнінг постукує по своїй склянці магічно левітуючою виделкою. - Ей, можу я привернути вашу увагу? Я хочу запропонувати тост! За нових друзів і старих, які нарешті об'єдналися! За Деш, що привела нас сюди, і за Еппл, що прийняли нас у себе!

- І за Пінкі! - Рожева поні радісно плескає копитами.

Шайнінг на мить затинається. - І так, і за Пінкі! За всіх нас!

Я хмурюся і дивлюся на свій келих, знаючи, що не вмію плескати копитами. Я можу незграбно пити копитами, але є спосіб дотягнутися до келиха через стіл. Троє єдинорогів високо піднімають свої келихи і дзвенять один об одного, а потім незграбно зупиняються, розуміючи, що інші п'ятеро поні за столом нічого не можуть зробити. Твайлайт незграбно спускає свою склянку зі столу і б'ється нею об п'ять склянок, що стоять на столі.

Мак хитає головою. - Що ж, я ніколи раніше не відчував себе калікою у власному домі, але дякую за це Шайнінг.

Інший жеребець кусає губу. - Що ж, вечеря виглядає смачно!

Тиша падає на стіл, коли ми всі починаємо їсти. Я озираюся довкола, запихаючи зелень до рота. Хм, це наш найкращий шанс поговорити як група з восьми осіб, але ніхто не розмовляє. Я роблю ковток води і прочищаю рот, перш ніж спробувати почати розмову. - Отже, ми поні.

По той бік столу я бачу Джек з копитом на морді. Мак просто киває мені. - Так, так і є. Принаймні, ми всі вже звикли до цього.

Шайнінг подав плечами. - Ну, я б не сказав, що ми звикли до цього, але знаєш, ми справляємося.

Твайлайт прочищає горло і заперечує своїй сестрі. - Ну, ми звикнемо до цього, чи не так?

Вони перезирнулися, і Флаттершай пискнула. - Ну ж бо, завжди є шанс, що ми все владнаємо.

Я прикусила язика. Я не любила сперечатися з друзями, а щоб я почала сперечатися з Флаттершай, потрібне було б якесь божественне діяння.

Флаттершай продовжує. - Я маю на увазі, я думаю, що розумно думати, що це лише питання часу, коли ми знову станемо людьми.

Пінкі грайливо підкидає копито в повітря. - Флаттершай, я теж іноді граюся у вигадки.

Половина щелеп на столі падає від образи Пінкі, а Ей Джей грюкає копитом по столу. - Пінкі Пай! Це жахливо!

Вуха Пінкі притискаються. - Господи, я знаю, що гратися у вигадки не дуже по-дорослому, але не треба сміятися з моїх захоплень, тьху.

Реріті насміхається. - Якщо ти збираєшся когось образити, то принаймні май благородство, щоб відповідати за свої слова, Пінкі.

Мак гримасує. - Відчепися від земної поні, вона просто пожартувала.

Я дивлюся вгору і вниз по столу, і він нарешті клацає. Так стіл розколовся: Чотири поні на цьому кінці приймають своє нове життя, а чотири на тому все ще борються з ним і шукають шлях назад. Я поглядаю на Твайлайт, щоб побачити, чи зрозуміла вона, але вона просто дивиться на свою тарілку, колупаючи їжу левітаційною виделкою. Тим часом ледь завуальовані образи наростають навколо мене.

- Я завжди захоплювався тим, як ти можеш просто ігнорувати факти і не зважати на те, ким ти є насправді. Я тобі заздрю, я б так ніколи не зміг!

- Що ж, вибач мені за те, що я маю трохи надії, це лише людське.

- Шкода, що ти не людина.

Я протираю очі обома копитами. Це відбувається не зараз, чому, чорт забирай, всі не можуть просто ужитися разом? Чому всі народи завжди повинні знаходити якусь лінію, яка їх розділяє, а потім битися за цю лінію зубами і нігтями? Ще кілька хвилин тому ми всі ладнали між собою! Ну, це, звичайно, вже не так.

Здається, що всі за столом заговорили одночасно, насправді мовчать лише дві поні - Твайлайт і я. Потім, як грім серед ясного неба, я чую випадкову образу, кинуту на мою адресу. - Так, але ж це Рейнбоу Деш почала!

Я дивлюся вгору і піднімаю копито. - Та годі вам, я не збираюся з вами битися.

Джек закочує очі. - Ну, так, з цього все і почалося.

Я розгублено дивлюся на неї. - Все, що я сказала, було: "Отже, ми поні". Я просто хотіла почати розмову.

Джек махає на мене копитом і повторює. - Ну, так, ти сама почала.

Шайнінг хитає головою. - Я не розумію, чому ми сваримося...

- Дякую! - Я посміхаюся до жеребця через стіл.

Він продовжує. - Якщо всі ми колись перетворилися на людей, немає жодної причини, чому ми не можемо змінитися назад. Навіщо сперечатися з цією логікою? Чому ми сваримося через це?

Я зітхаю і ховаю обличчя назад у копита, щоб знову покинути суперечку. На жаль, за столом були інші плани. Реріті озивається. - Ага, бачиш, до Деш нарешті дійшло!

Я прикушую язика, але цього разу це не спрацьовує, і я задираю голову назад. - Ні. Я не "розумію". Нас перетворили на людей, тому що Діскорд використав на нас свою довбану божевільну чорну магію, це не зовсім те, що ми можемо зробити з собою! І коли це сталося з нами, це повністю зруйнувало наші життя, не кажучи вже про те, що, можливо, дозволило Діскорду знищити всю Еквестрію, коли нас вигнали. Невже ви не розумієте? Так, я чудово розумію, що ви всі сумуєте за своїми людськими життями і хочете їх повернути. І так, я плекаю свої старі людські спогади та стосунки. Але подивіться на загальну картину хоч раз, чи не так? Подивіться на наслідки в більшому масштабі. Перетворення на людей - це найгірше, що могло з нами статися! Цілий довбаний утопічний світ було втрачено через це! Через те, що ми стали людьми!

Флаттершай зітхає. - Деш, не будь такою драматичною.

У відчаї я кидаю погляд на Твайлайт, але вона все ще низько опустила голову і дивиться на свою порожню тарілку. Біг Мак озивається. - Я згоден з Деш. І повірте, мені ніколи не подобалися поні, і я був цілком щасливий бути людиною. Але навіть якби мені подобалося бути частиною людства, було б дурістю ігнорувати те, ким ми є насправді, і витрачати весь свій час на те, щоб бажати і сподіватися на те, чого ніколи не станеться. З таким же успіхом можна хандрити і сумувати, що в добі лише 24 години. Ви можете скаржитися скільки завгодно, але нічого не зміниться. У нас багато роботи, і ми не зможемо її виконати, якщо ви всі продовжуватимете залишати одне копито в минулому.

Джек скрегоче зубами. - Ти такий лицемірний брат, ти не хотів змінитися більше, ніж будь-хто, а тепер насміхаєшся з нас за те, що ми цього хочемо?

Він піднімає обидва копита. - Послухай, сестро, я б змінився, якби ми могли, але ми не можемо.

- Ти цього не знаєш, - каже Шайнінг.

Пінкі схвильовано киває. - О, але очевидно, що Шайнінг знає! Боже, я знала, що він щось приховує! Скажи нам, як це виправити, Шайнінг! Розкажи нам рішення, яке ти знаєш! Будь ласка, з вишенькою на торті!

Шайнінг дивиться на свого старого друга, перш ніж зробити глибокий вдих. - Твайлайт. - Він рішуче вказує копитом на свою сестру. - Твайлайт вирішить це для нас.

Твайлайт саме масажує скроні, коли чує ці слова. Секундою пізніше вона опускає передні лапи на стіл, докладаючи при цьому надто багато зусиль. Її копита гучно вдаряють по дереву, від чого тарілки підстрибують, а столове срібло голосно брязкає. - О, звісно! Дозволь мені вирішити це для тебе! Ти завжди так вирішуєш свої проблеми, чи не так?

- Перепрошую? - Шайнінг здивовано відкидається назад.

Вона заплющує очі і стишує голос. - Так було двадцять п'ять років, брате. Ти завжди розважався, а я працювала, не покладаючи рук. А потім ти приводив додому друзів, і я завжди чула, як ти шепотів слова "яйцеголовий" і "ботанік", коли проходив повз мою кімнату, щоб пограти у відеоігри.

Вуха Шайнінг нашорошилися. - Сестричко, припини, ти ж знаєш, що я тебе підтримувал...

Твайлайт продовжує свою тираду. - Але потім, коли виникає проблема, яку він не може вирішити, що робить мій брат? До кого він завжди біжить? Хто, на його думку, може вирішити його найскладніші проблеми? Рік за роком, десятиліття за десятиліттям, навіть після того, як ми змінили вид, він завжди вважає, що я можу вирішити все. Але знаєш що, Шайнінг? Я не можу розгадати цю загадку, і знаєш що? Можливо, частина мене рада, що я не можу. Це означає, що мені не доведеться повертатися до того життя, де я була лише інструментом, який використовували інші для вирішення своїх найскладніших проблем. Тож знаєш що? Ти хочеш знайти шлях назад? Ти так сильно цього хочеш? - Твайлайт голосно підводиться з-за столу і рушає до дверей. - Що ж, тоді мені шкода, брате. Але тобі доведеться навчитися розбиратися з цим без мене.

Шайнінг піднімає копита і озирається. - Що це, в біса, було?

Я хитаю головою і зітхаю. - Чудово, просто чудово.

Шайнінг на мить зупиняється, потім підводиться і починає йти за нею. - Твайлайт...

Мак каже голосно і чітко. - Відпусти її.

Шайнінг дивиться на нього. - Не вчи мене, як розмовляти з рідною сестрою. - Він махає на нього копитом. - Це все твоя провина, ти знаєш, ти говорив з нею сьогодні, ти її так розлютив.

Реріті здригається і тягнеться до свого жеребця. - Шайнінг. Будь ласка, любий, будь ласка, не ображай нашого милого господаря.

Мак піднімає копито. - Я не маю жодних претензій до тебе, Шайнінг, насправді я дуже поважаю тебе і те, через що пройшли твої друзі. Я просто вважаю, що твоя сестра ще не все зрозуміла і їй потрібен час, щоб все обдумати. Вона розумна дівчинка, і їй потрібен час, щоб зрозуміти, хто вона є.

Знову падає тиша, і Епплджек повільно покидає своє місце, а потім сідає поруч з братом. Вона нахиляється до нього. - Тобі варто послухати його, Шайнінг, цей великий бовдур дізнався кілька речей про сестер.

Мак пестить її плече. - Хех, це точно.

Я спостерігаю за братами і сестрами якусь мить, перш ніж відвертаюся до дальнього краю столу. - Вибачте, що посварився з вами, мабуть, у нас більше невирішеної напруги, ніж ми могли собі уявити.

Реріті киває. - Що ж, принаймні, ми дізналися, що вона існує. Сподіваюся, тепер, коли ми знаємо про неї, ми зможемо попрацювати над її вирішенням.

Мак знову вступає в розмову. - Так, схоже, у нас є над чим попрацювати.

Флаттершай озирається на зіпсовану страву. - Що ж, ось вам і перша чудова перша вечеря для всіх нас восьми.

Пінкі стукає по тарілці. - То це означає, що ми не отримаємо десерт чи...

Дехто з нас хіхікає, і Джек підводиться. - Звісно, ні, думаю, нам усім зараз не завадив би солодкий фінал.

~~~~~~

Я заповзаю в ліжко, щоб приєднатися до Біг Мака, і він дивиться на мене. - Привіт, солоденька, довгий день, так?

Я кривлюся. - Так, але не називай мене солоденькою. Чути, як ти мене так називаєш, - це ще не найпринизливіша річ.

Він закочує очі. - За вечерею ти, здається, була досить непохитною у відстоюванні аргументу "тепер це наше життя, змирися з цим". Чи не повинно це поширюватися на той факт, що ти абсолютно жіноча і залишишся такою? - Він нахиляється і цілує мене збоку в морду. - Хіба тобі не приємна ця думка? Хіба тобі не приємно знати, що одного дня ти можеш стати моєю люблячою дружиною, солоденька?

- Можливо, пізніше. - Я ніжно відштовхую його. - Слухай, Маку, я повністю згодна трахатися з тобою, як повія, і навіть відсмоктувати тобі щоночі, але чи не могли б ми зменшити кількість поцілунків і любовних штучок? Принаймні, знаєш, на деякий час? - Я нервово ковтаю.

Мак щипає мене за плече. - Оу, чи не злякалася Деші-солоденька усвідомлення того, що всередині вона теж стає дівчинкою? Не хвилюйся, незабаром ти будеш казати, що кохаєш мене, перед усіма своїми друзями, і цілуватимеш мене привселюдно, коли я повертатимуся з роботи.

Я закочую очі. - Ти працюєш вдома, дурню.

Він притискається ближче до мене. - А, то ти цілуватимеш мене цілими днями, солоденька.

Я зціплюю зуби. - Клянуся Богом, Маку, скажеш це слово ще раз, і я не відсмокчу тобі сьогодні.

Він підняв копита. - Ой, вибач, вибач, Деш. Я забираю свої слова назад і офіційно вимахую в повітрі білим прапором капітуляції.

Я дивлюся вниз на його пах, потім піднімаю очі на його гарне обличчя і нетерпляче посміхаюся. - Це не єдине, чим ти махаєш у повітрі, любий.

~~~~~~

Коли ми закінчили, сон прийшов швидко і міцно. При цьому я не впевнена, що відбувається в цьому сні, в який я потрапила, тільки те, що він напрочуд чіткий і я відчуваю його дійсно ясно. Я стою на якійсь темно-синій хмарі, і я навіть відчуваю вітерець у своїй гриві та шерсті. Я озираюся навколо, це занадто реально, щоб бути сном. Але в той же час я ще ніколи не була настільки впевненою, що сплю. Що, в біса, тут відбувається? - Агов? Є тут хто? - гукаю я в ніч.

Лагідний, але авторитарний голос лунає з-за моєї спини. - Ну, будь я проклятою, Елемент Вірності живий...

Я знаю цей голос. Мій розум сканує мої людські спогади, щоб знайти, звідки ці спогади. У цей момент я шоковано обертаюся й бачу, що вона стоїть позаду мене. - Принцеса Луна? - вимовляю я з тихим подивом. Навіть не усвідомлюючи цього, я опускаюся перед нею на коліна.

Вона тихо сміється в ніч. - Насправді немає ніякої потреби в тому, Деш. Запевняю тебе, це честь для мене.

Я підводжуся і підбираю слова. - Це все насправді? Ви живі і можете входити в мої сни? Ви на Землі?

Вона робить глибокий вдих. - Нам треба поговорити.