П'ять Балів - Поділених на Чотири.

Я не впевнений, що Джек почув моє запитання через його панічний крик. Хоча це досить кумедно бачити, як він бігає навколо. Це нагадує мені собаку, що ганяється за своїм хвостом, тільки цього разу хвіст ганяється за господарем.

До речі, заправляти хвіст у штани дуже незручно. І, чорт забирай, кіт вже виліз з мішка, немає сенсу більше ховати мій хвіст. Я йду на кухню, беру ножа і обережно прорізаю щілину в задній частині штанів, щоб мій хвіст міг вилізти назовні. - Ось так, маленький друже! - Я посміхаюся, коли він виривається назовні і мимоволі починає м'яко битися туди-сюди. Звісно, він сповіщає світові, що я не зовсім людина, але чомусь мене це не бентежить. Побачивши його, я просто відчуваю себе, не знаю, знову цілісним? Я стою там якусь мить, ніжно перебираючи руками пасма. Я відчуваю, що тепер це частина моєї ідентичності, і не розумію, як я так довго жив без неї.

Гаразд, час для ігор закінчився, і тут є багато лайна, яке треба зробити. Я відпускаю хвіст і йду на звук його криків, поки не бачу Джека, який стоїть біля книжкової полиці і б'є себе по хвосту знайденою лінійкою. - Чуваче, одягни штани, - кажу я, кидаючи йому одяг. Він інстинктивно ловить їх, але потім, здається, не знає, що з ними робити.

Він дивиться на мене, і його очі розширюються, коли він бачить різнокольорове волосся, що радісно кружляє між моїми ногами. Він трясе над ним своєю лінійкою. - Це, це неможливо. - Він показує назад на власний хвіст. - Це неможливо!

Я повільно потираю скроні. Визнаю, я добряче повеселився з ним, але у нас справді немає на це часу. - Слухай, Джеку, я не знаю, що, чому і як це все відбувається, але мені дуже потрібно, щоб ти взяв себе в руки.

Джек повільно сповзає по стіні, на яку він спирається, і опиняється в напівсидячому положенні. Він дивиться на свій білявий хвіст. - Я не знаю, чого ти від мене чекаєш. Я маю на увазі, я навіть не знаю, чого я очікую від себе тут. - Він розводить руками. - Чорт, я, бляха, не знаю, що мені зараз думати про що-небудь.

Я підходжу до нього. - Ну, все, що я знаю, це те, що ми пройдемо через це разом. Ми були найкращими друзями більше десяти років, і ми завжди допомагали один одному у важкі часи. Ми пройдемо через це разом. - Я простягаю руку.

Джек перестає дивитися на свій хвіст і піднімає на мене очі. Він злегка хихикає, коли тягнеться до мене, щоб потиснути руку. - Гаразд, давай зробимо це, але якщо ти зірвешся на пісню, співаючи "True True Friend", хай допоможе мені Бог.

Я сміюся - Ні, я б ніколи цього не зробив, це не мій стиль. З іншого боку, "Find a Pet' on the other hand..."

- Навіть не смій, бляха-муха. - Джек трясе переді мною лінійкою.

- Розслабся, щоб змусити цього хлопця співати, знадобиться більше, ніж хвіст. До того ж, у нас повно справ.

Джек хитає головою і посміхається. - Гаразд, Рейнбоу Деш, який план? - Я дивлюся на Джека. Його зовнішній вигляд може бути трохи химерним, і його очі, можливо, змінили колір, але за цими очима горить вогонь і мужність, які я завжди бачу в Джеку. Він більше не грає в ігри, він більше не уникає ситуації, тепер це все бізнес. Настав час робити справу.

Я поклав руку йому на плече. - Що ж, Ей-Джею, я думав про це, це будуть напружені 24 години. Розумієш, сьогодні ввечері ми готуємося. Складемо списки і розробимо план. Бо на світанку ми вирушимо в епічну подорож!

Джек потирає руки. - Так, бляха-муха, мені подобається, як це звучить. Плани, місії, робити щось продуктивне! Гаразд, куди ми їдемо?

Я виправляюсь і піднімаю кулак угору. - Завтра ми їдемо... до Волл-Марту!

Джек моргає. - Що? Ти шукаєш розпродаж хакі чи що?

Я закочую очі і пояснюю. - Слухай, що б тут не відбувалося, це прискорюється. Одного дня з'являються к'юті-марки, потім за день змінюється зачіска, а потім у нас раптово відростають хвости і вуха за лічені години. - Коли я чую, як я говорю такі речі, мені здається, що я збожеволів. - Але заперечувати факти досить важко, адже Джек стоїть прямо переді мною, і всі зміни видно прямо тут. Починаючи з пальців його ніг і аж до тих милих веснянок, які він має...

Я хитаю головою і повертаюся до свого пояснення. - Джеку, ми повинні припустити, що наступні зміни відбудуться ще швидше, ніж ці...

Джек перебиває мене і піднімає дві руки. - Стоп, стоп, зачекай секунду, Скіппі. Наступні зміни? Ти маєш на увазі, що ще більше частин нас зміниться?

Я прикусив губу, потім кивнув. - Гадаю, так, це не має жодних ознак зупинки. Я не знаю, що це викликає, але воно досить потужне, щоб змусити нас відростити кінські хвости і вуха. Якщо воно здатне на таке, то одному Богу відомо, що ще воно може зробити з нами. Швидше за все, ми будемо набувати все більше і більше кінських рис протягом наступного дня або близько того. І, як ти міг помітити, ми швидко наближаємося до того моменту, коли не зможемо показуватися на людях. - Я роблю паузу і показую на свої вуха та хвіст. - Отже, незалежно від того, що стало причиною цього, ми повинні почати готуватися до очевидного остаточного результату. І часу в нас обмаль.

Джек виглядає трохи стурбованим, але принаймні він більше не заперечує серйозність нашої проблеми. - То чому Волл-Март, що ми можемо там купити, щоб допомогти нам з цим?

- Ну, що нам не потрібно купувати - це ще краще питання. Я маю на увазі, давайте поговоримо про найгірший сценарій, добре? Ми не знаємо майбутнього, тому давайте припустимо найгірше і уявимо, що це наш останній шанс зробити покупки на людях. Що б ми хотіли купити під час нашого останнього шопінгу? Хм... зачекай, у тебе все ще є той план виживання на випадок зомбі-апокаліпсису? Знаєш, той, що ми написали в коледжі?

Джек сміється - Та стара річ? Конспект, який ми писали на уроках англійської замість того, щоб конспектувати? Так, я думаю, що він все ще зберігається у мене вдома в блокноті. Але як саморобний план виживання серед зомбі може зупинити нас від перетворення на маленьких барвистих поні?

- Ну, 90% зомбі-плану буде марним. Але, якщо ти пам'ятаєш, частина плану включала в себе величезний список всього, що нам знадобиться для виживання. Генератори, бензин, тонни пайків, очищувачі води, радіоприймачі, насіння тощо.

Джек нарешті вловлює. - Все, що нам знадобиться для життя після падіння цивілізації.

Я киваю. - Або, в нашому випадку, все, що нам знадобиться, щоб жити усамітнено, далеко від суспільства. - Це протверезлива думка, але, чорт забирай, до неї варто підготуватися, чи не так?

Джек погоджується. - Так, це справді гнітюче, але звучить як дуже розумний план, враховуючи нашу нинішню ситуацію.

Я стискаю руки в кулаки. - Отже, вирішено. Завтра ми підемо і зберемо припаси, а потім принесемо все, що зможемо донести, на твою ферму. - Згадка про ферму змушує пухнасті вуха Джека нашорошитися, тож я пояснюю свої міркування. - Слухай, у мене є сусіди, і вештатися тут з таким виглядом - погана ідея. Але ваша ферма знаходиться в глушині, там нас ніхто не потурбує. Ми можемо зробити вашу ферму нашою новою базою, поки не розберемося з усім цим.

- Має сенс. - Джек замислено постукує себе по підборіддю. - Думаєш, ми зможемо купити все у Волл-Марті?

Я глибоко вдихаю. - Ну, не все. Це буде добре для загальних запасів і сипучих продуктів, але ми повинні заїхати в Farm & Fleet, щоб отримати решту запасів.

Я на мить замислився, радіючи, що ми живемо в Айові і маємо такі магазини навколо. Такі місця, як Farm & Fleet - це магазини, створені для фермерів. Величезні магазини, які продають запчастини для тракторів, ланцюги, зброю, боєприпаси, важкі інструменти, навіть корм для худоби та медичні препарати для сільськогосподарських тварин. Це ідеальне місце для завершення нашого списку виживання. Я клацаю пальцями і дивлюся на Джека. - О, і ще нам потрібно сходити в бібліотеку! Я хочу взяти кілька книг і отримати будь-яку інформацію про...

Сміх Джека обірвав мене - Бібліотека? Ти думаєш, що книжки нам тут допоможуть? Ха-ха, я не знав, що "Перевтілення" Кафки - це книга самодопомоги. О, поки ми будемо там, ми можемо перевірити назву: Перетворення в Поні: Для Бовдурів!

- Я хотів сказати, що ми можемо взяти ветеринарні підручники. Посібник з анатомії коней, інформацію про дієти для коней, книги про здоров'я тварин, хвороби коней тощо. - Я посміхаюся, дивлячись, як швидко назви цих книг придушують сміх Джека.

Джек дивиться прямо перед собою, все ще намагаючись усвідомити той факт, що ветеринарні тексти можуть незабаром стосуватися і його. Він важко ковтає, -Ти справді думаєш, що це зайде так далеко? Ми, за браком кращого терміну, "йдемо до кінця"?

Я потираю чоло. - Не знаю. Я маю на увазі, що ми відростили хвости і гриви, наче це нічого не означало. Я справді більше не знаю, що можливо, а що неможливо. Але, як я вже казав, ми повинні планувати на довгострокову перспективу. Оскільки ми не маємо жодного уявлення про те, що є причиною цього або як це зупинити, все, що ми можемо зробити, - це контролювати збитки. Знаєш, "сподівайся на краще, але готуйся до гіршого". Принаймні нам пощастило, що ви живете на фермі. Це ідеальне місце, чорт забирай, якщо станеться немислиме, і ми дійсно перетворимося на справжніх поні... - Я замовкаю.

Джек кривиться. - Ну, тоді бути на фермі краще, ніж застрягти в місті. Господи, яка страшна думка.

Намагаюся підняти настрій і починаю жартувати. - А у вас на фермі є обладнання для коней! Чудово! Через п'ять днів Еван повернеться додому і побачить, що ми повністю змінилися. Не знаючи, хто ми такі, він ставитиметься до нас, як до звичайних коней. Тоді ми зможемо знайти собі стайню і провести решту життя як дикі в'ючні тварини, поки...

Я обриваюся, коли кулак Джека летить і сильно б'є мене в плече. - Навіть не смій, бляха, жартувати про те, що з нами може статися щось подібне! Чорт забирай! - Дихання Джека прискорюється, і я бачу, як тремтять його руки.

Я піднімаю руки вгору. - Ой, вибач, вибач, я просто пожартував. Напевно, не найкращий жарт зараз, вибач. - Я кладу руку йому на плече.

Джек робить кілька глибоких вдихів. - Не жартуй про цього чувака, для мене все це кошмаром висить над цією справою. Ми з Еваном щодня працюємо з дикими кіньми. Знати, що я можу перетворитися на одного з них, - це не що інше, як жахливий жах.

Я хапаю себе за хвіст і піднімаю його, щоб він побачив. - Джеку, у коней не буває таких хвостів. - Я намагаюся заспокійливо посміхнутися. - Ми не будемо дикими кіньми. Якщо ми і перевтілимося в когось, то в барвистих мультяшних поні.

Він злегка сміється над божевіллям нашого діалогу. - Так, ну, гадаю, так набагато краще.

Я посміхаюся. - Набагато краще! Тільки уяви обличчя Евана, коли він повернеться додому і побачить у вітальні двох поні, які дивляться MLP і сперечаються, в якому сезоні найкращі пісні!

Джек піднімає брови. - Еван насправді має рацію. Я впевнений, що він помітить двох поні, які будують бункер для виживання посеред нашого кукурудзяного поля.

- Ну, Джеку, я не планував будувати бункер. Я сподівався просто жити у твоєму будинку. Знаєш, з благословення Евана.

Джек ховає обличчя в долонях. - Еван до біса ненавидить поні, з чого б йому нам допомагати?

Я грайливо поплескав Джека по плечу, щоб підбадьорити його. - Ну, я сподіваюся, що він змінить свою думку про поні, коли один з них стане його братом.

- Ти недооцінюєш ненависть Евана до поні, - посміхається Джек. - У будь-якому випадку, його не буде в місті наступні п'ять днів. Гадаю, ми перейдемо цей міст, коли прийдемо до нього.

Ми починаємо повертатися до кухні. Джек йде за мною, і я не можу не помітити, що він весь час дивиться мені на хвіст. Я різко зупиняюся, і Джек настільки відволікається, що заходить мені прямо в спину. - Знаєш, Джеку, неввічливо витріщатися, - хихикаю я. - І взагалі, де твій хвіст? Чому ти ховаєш його в штанях? Ти повинен дозволити цій штуці дихати, чоловіче.

- Так, можливо, декому з нас не так комфортно бачити анатомію коня, що відривається від нашого тіла. Чому ти так наполегливо прагнен виставити їх напоказ?

Я висолопив язика. - Тому що тоді я зможу зробити це. - Я клацаю хвостом убік і відправляю його в політ, вдаряючи Джека прямо в обличчя. - Ха-ха, о Боже, це пройшло набагато краще, ніж я очікував!

Джек відскакує на дюйм назад і одразу ж починає витирати обличчя руками. - Ох, чувак, гидота. Я мало рота не роззявив! Смердить конем.

Я все ще сміюся. - Ти впевнений? Я думав, що пахне жувальною гумкою і веселкою. Наголос на веселці.

Джеку не смішно, і він витягує з рота тонке пасмо синього волосся - Ні, точно конячий. Повір мені, я достатньо надихався цього запаху, коли був на фермі.

Він потирає лоба. - До речі, про ферму, котра година? Я забув, як довго я дрімав. - Джек стогне - Ух, мені треба додому, прямо зараз.

- Щось не так?

- Ні, просто поки Евана немає в місті, я маю наглядати за тваринами. Давати їм корм і так далі; я повинен був зробити це годину тому. - Джек прямує до дверей і починає взуватися.

Це дуже прикро, у нас є серйозні плани, які ми повинні виконати. Буде важко впоратися з поточною ситуацією, коли ми знаходимося на відстані 20 миль один від одного. Є лише один вихід. - Джеку, зачекай, я їду з тобою.

~~~~~~~

Ферма насправді досить вражаюча. На жаль, я не був тут вже добрих два роки. Гадаю, Джек просто вважає за краще приїжджати до мене, бо це ближче до міста.

У будь-якому випадку, Джек саме зараз влаштовує мені грандіозну екскурсію своїм помешканням. Хоча перебувати в стайні трохи нервує. Перебувати в присутності справжніх коней, маючи при цьому шматочки їхньої анатомії, відчуваєш себе дуже дивно. Звісно, мультяшні поні та дикі коні - це не одне й те саме, але вони досить близькі, щоб трохи налякати мене.

- ...а в цій половині стайні ми тримаємо кобил і лошат. Ми любимо тримати новонароджених з їхніми матерями протягом першого сезону. Звісно, жеребців ми тримаємо в іншій частині корівника, зводячи їх разом лише під час парування

Я штовхаю його в ребра, поки ми йдемо. - А потім що, ти сідаєш на стілець і дивишся шоу? У більшості місць за таке видовище треба платити.

Джеку не смішно. - Чувак, це огидно. Це не схоже на ті милі витребеньки, які ти бачиш на своїх сайтах. Справжнє - це не те, на що хочеться дивитися.

Я закочую очі, чувак, цей хлопець сьогодні не сприймає жартів. Джек дивиться на мене підозріло. - Нагадай мені, щоб я не залишав тебе наодинці з жодною з моїх кобил. Тим паче, що дні минають, і ти починаєш думати про них як про один вид. Тьху.

Я навіть ображаюся на це. - О, ха-ха, дуже смішно. І до того ж, що значить не підпускати мене до кобил, якщо я ще більше змінюсь? Що? Ти ж розумієш, що Деш і Ей Джей - самки, так? - Я піднімаю брови, ніби натякаючи на те, що я маю на увазі. Я не хотів вимовляти ці слова вголос, але я впевнений, що якби ця трансформація пішла до кінця, то врешті-решт зачепила б і гендерну проблематику.

Джек відкидає мою пропозицію швидше, ніж товстун відмовляється від салату. - Так, я знаю їхню стать, але я також знаю нашу стать. Я не переходитиму, велике тобі спасибі. Крім того, Епплджек і Деш - це просто мультяшні персонажі з довільно обраною статтю. Я маю на увазі, що незалежно від того, що спричиняє ці зміни, вони не обов'язково мають відповідати опису з підручника. Це не мало б жодного сенсу.

Я сміюся. - О, а дати нам хвости і кінські вуха - це має сенс? А яскраве райдужне волосся? Як ти можеш ігнорувати тут гендерну проблематику? Чорт забирай, я б сказав, що легше змінити стать хлопця, ніж, ой, я не знаю, змусити його відростити кінський хвіст?

Джек закочує очі, і ми підходимо до стайні для жеребців. Джек гладить одного з них по голові. - Чувак, ти можеш бути кобилою, якщо хочеш, все, що я знаю, це те, що я тримаю свій мотлох там, де він є.

- Кумедно, не знав, що ми маємо право голосу в цьому питанні. - Відповідаю я, здивований опором Джека самому припущенню про те, з чим ми можемо мати справу.

- Ну, я думаю, що ми не знаємо, але я кажу тобі, чоловіче, я не віддам свою чоловічу гідність без бою. Я чоловік, і я планую так і залишити. - Джек спускається до іншого жеребця, і я починаю слідувати за ним.

- Приємно знати, що ти готовий битися... - Я різко припиняю йти, оскільки якась непохитна сила тягне мене назад на кілька дюймів. Зрозумівши, що я за щось зачепився, я обертаюся, щоб побачити, що це. - Гей, Джеку, зачекай! Я зачепився за... ох.

Жеребець, повз якого ми проходили, тримає мій хвіст у роті. Він обережно смикає його, дивлячись на мене; здається, він не дуже хоче його відпускати. - Поганий кінь! Поганий кінь! - Я відходжу назад і б'ю його по носі. Нарешті, він відпускає, пирхнувши. - Ух, тепер мені доведеться мити цю штуку.

- Що ти зробив? - Підійшовши назад Джек цікавиться, чому я затримався.

- Твій жеребець вирішив вкусити мене за хвіст. Фу, він тепер весь слизький. - Я хмурюся, тримаючи мокрий хвіст збоку, щоб Джек бачив.

Джек витріщається на секунду. - Він, що? Цей кінь? Чосер? Це не має ніякого сенсу, Чосер ніколи не кусає за хвости інших жеребців, я бачив, як він це робив лише з... - Джек різко обриває себе, і я бачу, як його обличчя трохи зблідло від усвідомлення.

Я запитую, - що ти казав?

Він важко ковтає. - Скажімо так, Чосер ніколи не гризе жеребців. - Обличчя Джека стало ще більш тривожним, і він відвертається від коней. - Нічого, нічого, друже. Давай просто підемо до будинку, добре? - Я піднімаю брови, але не протестую; у нас дійсно багато планів на сьогоднішній вечір.

~~~~~~

Чотири години (і після душу) потому я лежу на гостьовому ліжку. Це був, безумовно, найдивніший день за останній час. Я змінив зачіску, хвіст, вуха, потім сів і переглянув список запасів на випадок апокаліпсису. Я маю на увазі, що сталося з тим, щоб спокійно сидіти вдома і просто дивитися кіно?

Але я не можу заснути. Завтра у нас буде ще більш напружений день, і це в кращому випадку. За останні 12 годин з нами відбулися досить великі зміни, наскільки гірше може стати? Що, якщо ми прокинемося вкриті хутром чи ще чимось? Нам доведеться скасувати поїздку за припасами, і ми застрягнемо тут, на фермі, без припасів. Або, що, якщо нам вдасться дістати припаси, але в п'ятницю з'явиться Еван і вижене нас зі своєї землі? І що, якщо ми не зможемо зупинити цю трансформацію? Що, якщо ми не зможемо повернути його навспак? Як далеко вона зайде?

Я здригаюся і притискаю хвіст до грудей, тримаючи його міцно, як захисну ковдру. Це дає моєму неспокійному розуму деякий комфорт. Звичайно, я не знаю, що з нами відбувається, але принаймні у мене є мій хвіст. Джек каже, що він пахне кінським волоссям, але мені байдуже, він тепер частина мене. Я перебираю його пальцями, поки нарешті не піддаюся солодким обіймам сну.

~~~~~~~

Бляха, я хочу ссяти. Розплющую очі, надворі темрява. Рука намацує тумбочку, щоб дістати телефон і перевірити час: 4:15 ранку. Я потираю шию і сідаю в ліжку, намагаючись згадати, де в цьому будинку туалет. Я неповоротно підводжуся і пробираюся до коридору. Коли я заходжу до ванної кімнати, я думаю, чи не змінилися наші тіла ще більше. Це дивна думка. Знати, що частина твого тіла могла кардинально змінитися, а ти, можливо, ще не усвідомлюєш цього.

У ванній кімнаті тьмяне нічне світло, тому я не вмикаю лампи денного світла, щоб вберегти очі від болю. До того ж, при цьому світлі я все ще досить добре бачу, достатньо, щоб розгледіти унітаз. Я зупиняюся перед умивальником і примружуюся на своє відображення, насправді здивований, побачивши, що нічого більше не змінилося, наскільки я можу бачити. Ні хутра, ні мордочки поні на моєму обличчі. Це полегшення. Відсутність нових змін - це добре, сподіваюся, так триватиме до ранку.

Мій сечовий міхур нагадує мені, чому я прокинувся. Я повертаюся до унітазу, піднімаю кришку, скидаю штани, чекаю кілька секунд, поки потече струмінь... а потім стрімко обпісяла всю підлогу. Гах! Якого біса, зачекай секунду. Я змушую себе припинити сцяти, повертаюся назад і вмикаю вимикач. Якого біса тут відбувається, чому я обісцяв всю, ох. Ох.

Там, де колись стояв мій пеніс, була піхва. І не просто ледь помітна щілина чи горбок, а повністю розвинена, шкіряста, велика, як у коня. Я заплющив очі і почав м'яко битися головою об стіну. - Трахни мене... - Чекай, чекай, о Боже, поганий вибір слів! Спробую ще раз:

- Чоооооооооооооорт!

Я не знаю, як довго я стояв там із заплющеними очима. Я не хочу дивитися вниз. Хвіст, вуха - з цим я можу впоратися. Але це? Як, бляха, мені змиритися з тим, що я прокидаюся не тієї статі? Я знаю, що гендер - це соціальна конструкція, але особисто я не думаю, що зможу ігнорувати той факт, що це між моїми ногами. Все, починаючи від одягу, який я маю носити, і закінчуючи займенником, який люди будуть використовувати, щоб звертатися до мене. Напевно, це все має змінитися зараз. Ось так просто.

Через деякий час я усвідомлюю, що мені ще треба закінчити сечовипускання, тому неохоче розплющую очі і дивлюся вниз. Ті жіночі геніталії все ще там. Я зітхаю і тихо бурмочу в темряву. - Ну, я не можу назвати це "тими жіночими геніталіями". Це мої жіночі геніталії. Моя піхва. Моя кицька. Моя піхва. Моя піхва... - Я потираю лоб. Як я взагалі можу мочитися з такою штукою? Я незграбно відводжу хвіст убік і сідаю на унітаз, щоб помочитися, відчуваючи себе трохи бридко, коли роблю це. Зрештою, цікавість бере гору, тож, закінчивши сечовипускання, я розставляю ноги і дивлюся вниз. Незабаром моя голова опиняється на відстані фута або близько того від моїх нових порожнеч.

- Чорт забирай, це моторошно, - бурмочу я собі під ніс. У будь-який інший час мого життя я був би надзвичайно збуджений, перебуваючи так близько до жіночої статі. Але зараз не інший час. Бачити їх на власному тілі - це щось зовсім інше, як і той факт, що вони настільки явно кінські. Вони лякаюче ідентичні геніталіям фермерських кобил, повз яких ми проїжджали на початку дня. Проте, якою б тривожною і блювотною не була ця піхва, оскільки я передивився стільки MLP-порно за ці роки, мій розум зараз воював сам з собою через незліченну кількість суперечливих емоцій. Думати про це як про кицьку Деш мене заводить. Просто вбий себе зараз. Трясця, як гаряче! Мене зараз знудить. Цікаво, чи зможу я змусити його підморгнути? О Боже, він навіть конем смердить! Виглядає величезним. Цікаво, чи зможу я просунути туди всю свою руку? Як мені взагалі могла спасти на думку думка лизнути одну з них?! Справжня кицька поні, цікаво, яка вона на смак?

Я намагаюся вирішити, яка з цих думок була найстрашнішою, аж поки всі ці претенденти одразу ж програли це змагання раптовій настирливій думці, від якої волосся на моїй шиї стало дибки. - Ти знаєш, зараз середина ночі, Джек міцно спить, і на багато миль навколо нікого немає. Буквально ніщо не заважає тобі прямо зараз вийти на вулицю до стайні. Ти справжня кобила, тільки уяви, як було б добре представити себе жеребцеві і дозволити йому вивести в твою... Трясця твоїй матері, мозок! Припини!

- На сьогодні досить! - заявляю я нікому конкретно, потім перестаю витріщатися на свою нову стать і натягую штани. У мене тремтять руки. - Гаразд, мозок, по-перше, ні. По-друге, НІ. По-третє, візьми себе в руки! І перестань думати про те, що я перетворююся на тварину! Якщо вже на те пішло, я стаю цілком розумним поні. Як поні, я не маю нічого спільного з дикими кіньми, просто ні. Я знаю, яка моя сексуальність, і це не дикі коні! Ця трансформація цього не змінить. Мене приваблюватиме те ж саме, що й завжди. Не коні, а зрілі, сильні жеребці-поні, такі як Шайнінг Армор чи Біг Мак. - Я облизую губи від цієї думки, потім посміхаюся, задоволений своїм виправленим ходом думок. Схрещую руки вдоволено і розмовляю сам з собою. - Ха, бачиш, мозок? Я все ще повністю контролюю ситуацію. Я не раб гормонів своєї нової статі, я знаю, до кого мене тягне. - Я суплю брови, згадуючи свої слова. - Чекай, пішов ти в сраку. Пішов ти.

Я повертаюся в ліжко, але не можу заснути. Щоразу, коли я ворушу ногами, я відчуваю, як мої нові складки труться одна об одну. Ах, це так моторошно! Незалежно від того, в якій позі я лягаю, я все одно відчуваю ці нові відчуття, що йдуть знизу.

- Я маю клопнутися, - промайнуло в голові. Я не знаю, що про це думати. Це справді гарна ідея? Як я взагалі зможу це зробити зараз? Це було б огидно, так? Але на що це буде схоже? Хіба дівчата не оргазмують сильніше, ніж хлопці?

Минає ще півгодини, поки я обговорюю це питання в голові. Я розумію, що все одно не можу заснути і вирішую просто відмовитися від цього квесту. Адже вже майже 6 ранку, немає сенсу йти спати. Але мені більше нічого робити в цьому ліжку. Ну, окрім, ну, цього.

А, до біса! Рано чи пізно я все одно це зроблю, тож давайте зробимо це зараз. Я скидаю з себе ковдру, знімаю штани і дивлюся вниз на свою мокру вульву. Я тисячу разів бачив подібні зображення, але бачити це на собі? Фу, я справді не хочу торкатися цієї штуки. Я маю на увазі, чорт забирай, це практично виглядає так, ніби я можу захворіти. Ну, я вже все вирішив, так?

Але я не можу зробити це, дивлячись на неї, це занадто моторошно. Я вирішую заплющити очі і відвести погляд, а потім обережно опускаю руку до контакту. Я піднімаю брови, вау, воно дійсно тепле. Я повільно обмацую всю область, намагаючись зрозуміти, як це буде працювати. Спробувавши кілька різних місць, я думаю, що відчуваю, де знаходяться чутливі зони. Я роблю глибокий вдих і починаю розтирати одну конкретну точку.

Дивна насолода починає розливатися по всьому моєму тазу. Я не можу повірити, що насправді це роблю. Мій розум затуманюється, коли я продовжую масажувати себе внизу. Я не знаю, про що думати, і не впевнений, що хочу думати про клоп. Я не маю жодного уявлення про те, яка стать (або вид) мене більше збуджує. Чи готов я психологічно до того, щоб це з'ясувати? Я маю на увазі, я вже зрозуміла, що мені, напевно, подобаються жеребці, думаю, це має сенс. Але я не впевнений, що хочу слідувати цьому ходу думок. Я щойно дізнався, що я жінка, і я потираю свою кицьку. Це досить дивно, навіть якщо не думати про чоловіків і не з'ясовувати, наскільки сильно вони мене заводять.

Ну, давай просто припустимо, що жеребці. А як щодо іншої статі? А як щодо людей? Жінки все ще збуджують мене? А що буде? Я важко ковтаю. Я відчуваю, що мої думки ось-ось вийдуть з-під контролю, і знаю, що вже не зможу їх зупинити. У наступну хвилину або близько того я, ймовірно, дізнаюся, що мене сексуально приваблює, потім я отримаю оргазм від цього, і тоді мені доведеться жити з цим знанням назавжди. Я починаю терти себе швидше, чорт забирай, це справді приємно. Я вже не хочу, щоб це закінчувалося, а я ледве почав. Що ж, я вже мастурбую як дівчинка, давайте покінчимо з цим. Час подивитися, що мене заводить.

Перший крок - людські жінки. Я уявляю собі людських жінок топлес і лесбіянок, які цілуються. - Фу, огидно, - кажу я, насупившись. Я усвідомлюю, що вони мене не цікавлять, думати про голих жінок просто неправильно. - Що ж, це розчаровує, - бурмочу я, але продовжую трахати себе пальцями.

Я продовжую свої пошуки, щоб знайти те, що мене збуджує, - Гаразд, а як щодо... чоловіків? - запитую я себе. Думки про випадкових хлопців заповнили мою голову, і, на щастя, це робить для мене ще менше, ніж дівчата. Гаразд, з людьми покінчено, і я можу офіційно заявити, що мене більше не приваблює жоден Homo sapiens. Трохи дивно про це думати. Так чи інакше, залишилося два варіанти: кобили і жеребці.

На цьому етапі стає важко всидіти на місці, я був на межі оргазму. Що ж, будемо сподіватися, що я зможу закінчити з першим варіантом, кобилами. Гаразд, момент істини, сподіваюся, це спрацює. Якщо це не спрацює, я застрягну на кінських членах до кінця свого життя. Фу. Гаразд, поїхали, я заповнюю свій розум образами жіночого поні, подивимось, чи спрацює це тричі.

БІП БІП БІП БІП БІП!

Я призупиняю мастурбацію на секунду, щоб з'ясувати, що це за шум. О, це просто будильник в іншій кімнаті. Це означає, що Джек прокидається. Неважливо, на мене це не впливає, я все одно можу закінчити мастурбувати.

Я опускаю руку назад на свою вологу щілину, насолоджуючись цим відчуттям по-справжньому. Це більше не здається мені огидним чи чужим, це просто таке чуттєве і приємне відчуття. Чорт, не можу повірити, що я ледь не відмовився від цієї можливості кінчити! Гаразд, на чому ми зупинилися? Чекай, чекай. Зачекай секунду. Джек щойно прокинувся!

Я прибираю руку з паху і сідаю в ліжку. Думка про те, що Джек прокинувся, розганяє адреналін по моїх венах. Я проговорюю проблему. - Якщо Джек прокинувся, то він скоро дізнається, що в його тілі з'явилося щось нове. Точніше, його тіло щось втратило. - Я дивлюся вниз на свою нову кінську стать і на мить закушую губу. Чорт, все ще дивно бачити мокру кицьку між ногами, особливо після 25 років, коли я бачив там член.

Я витріщаюся на свою нову стать ще кілька секунд, а потім знизую плечима. Ну, я ж тепер дівчина. Я пережив і гірше, правда? Чим більше я на нього дивлюся, тим менш дивно відчувати, що у мене є кицька. Гадаю, це схоже на те, що я відчував, коли у мене з'явився хвіст. Спочатку це трохи дивно, але потім я звикаю і не можу уявити це по-іншому. Я чухаю шию, все ще дивлячись на свою нову кобилячу сутність. - Знаєш, зважаючи на все це, мені здається, що я сприймаю все це досить добре.

Джек, з іншого боку, здається, не відчуває себе так само комфортно зі своєю кінською анатомією, і він, здається, дуже зациклений на захисті своєї чоловічої гідності. Так чи інакше, за кілька хвилин він дізнається, що він кобила.

Це має бути цікавий ранок.