П'ять Балів - Поділених на Чотири.

Я потираю чоло. - Чувак, я так само заплутався, як і ти. Давай поміркуємо логічно, коли все це почалося?

Джек закочує очі. - О, ха-ха, дуже смішно. Припини прикидатися, Дейве, це ж твоє ім'я на ньому написано. Я сміявся над твоїм дурнуватим татуюванням Деш, а ти вдарив мене цим татуюванням Епплджек і зробив бозна-що з моїм волоссям.

Я показую на своє стегно, там, де у мене к'юті-марка Деш. - Кажу тобі, я цього не робив! Я б не став робити з себе дурня. Думаєш, я хочу таку зачіску? Я виглядаю безглуздо! Крім того, ти пішов з мого дому з нормальним волоссям; це змінилося в тебе вдома, а не в мене. Чому б тобі не показувати пальцем на Евана, він, мабуть, розіграв нас обох! - Я схрещую руки, задоволений власною логікою. Це має бути Еван, він єдиний, хто залишився. Я маю на увазі, якщо не він, то хто?

- Евана тут немає, він уже на півдорозі до Чикаго. Він відвідує величезну сільськогосподарську конференцію, яку щороку проводить Чикаго. - Джек зітхає, але трохи заспокоюється. - Після того, як я виїхав від тебе сьогодні вранці, ми поїхали прямо в аеропорт, щоб відвезти його. Потім я поїхав на машині назад на ферму, і з тих пір я був сам. - Джек проходить повз мене і підходить до мого холодильника. Його хода здається незвичною, але я не можу зрозуміти, що не так.

- То ти був вдома сам цілий день, і твоє волосся змінилося саме по собі? - Я чухаю потилицю, це не має жодного сенсу. Втім, зі мною сталося те саме, тож я не можу заперечувати правдивість його твердження.

Джек нахиляється до холодильника і порпається в ньому, час від часу зупиняючись, щоб прибрати волосся з очей. - Так. Я помітив волосся близько 15:00 або десь так, одразу після того, як помітив татуювання. Яке відразу після того, як помітив татуювання. До речі, якого біса. Тобі довелося б зняти з мене штани, щоб набити це татуювання. Ти що, підсунув мені рогипнол, чи що?

Я знову хитаю головою. - Послухай, це був не я. Але ж ти казав, що не отримував цю к'юті-марку до 15:00? Тоді чому я отримав свою вчора ввечері? Думаю, можна з упевненістю припустити, що і к'юті-марки, і наші зміни у волоссі пов'язані між собою. Волосся змінилося приблизно в один і той самий час, тож і марки повинні були з'явитися в один і той самий час.

Джек повертається з холодильника з пакетом яблук і кидає пакет на стіл. - По-перше, це не твої к'юті-марки, а Рейнбоу Деш. По-друге, я точно не знаю, коли на мені з'явилася к'юті-марка Ей-Джей. Я побачила її, коли зняв джинси, але я був в них близько 24 годин. Це могло статися будь-коли вчора. Яблуко? - Він простягає руку, пропонуючи один із фруктів.

Я беру його. - Гаразд, це все одно не пояснює наше волосся. Ми ходимо по колу, - думаю я вголос, поглинаючи природні цукерки. - Щоб вирішити це, нам потрібно з'ясувати мотив. Якщо ми зможемо з'ясувати, хто хотів би зробити це з нами, тоді буде легко з'ясувати, як і чому.

- Мммм, я все ще вважаю, що найбільша загадка - чому Епплджек. Те, що тебе розігрують з Рейнбоу Деш, очевидно, навіть випадковий хлопець, який приходить забрати твоє сміття, напевно, знає, що ти до смерті одержим нею. Але є ще я. Звідки у мене світле волосся і к'юті-марка у вигляді яблука? Чесно кажучи, я ніколи нікому не розповідаю про Епплджек.

Лише наполовину звернувши увагу, я киваю. - Так, вона нікчемна поні.

Мене швидко повертає до уваги Джек, який скорочує відстань між нами, а в його очах спалахує гнів. - Чорт забирай! Що, тепер ти цитуєш Діскорда? Я не нікчема! - Я піднімаю голову і трохи здригаюся. Джек розлючений, тримає один кулак у повітрі і, здається, готовий до удару. Що я в біса такого сказав, що його розлютило? І, зачекайте секунду, що він щойно сказав?

- Чувак, Джеку, заспокойся. По-перше, вибач. По-друге, подумай про те, що ти щойно сказав. - Я підводжуся і роблю кілька кроків назад, на випадок, якщо він знову стане агресивним.

Джек робить паузу і опускає кулак. - Ти, ти назвав мене нікчемним. Вибач, я просто чомусь зірвався. Думаю, у мене просто стрес, все це лайно не має ніякого сенсу, і це починає дратувати. - Він розвертається і йде назад на своє місце. Я збираюся його виправити і нагадати, що я ніколи не говорив, що він нікчема, але його хода знову відволікає мене. Я дивлюся на неї кілька секунд, і тут до мене доходить: Він йде, відриваючи п'яти від землі.

- Ти намагаєшся прокрадатися? Я маю на увазі, що там відбувається, - запитую я. Джек озирається на мене порожнім поглядом. Я вказую на його ноги. - Ти весь цей час ходив навшпиньки.

Джек дивиться на свої ноги, потім переводить погляд на мої і дивиться кілька секунд. Він зітхає і сідає, повертаючись до залишків яблука. - Так, ти робиш те саме.

~~~~~~

Швидко наближається полудень, а ситуація стає все більш розчаровуючою. Я хочу сісти і розібратися, що тут відбувається, але Джек просто відмовляється визнати, що це щось серйозне. Для нього це все якийсь розіграш чи щось таке. Він занадто впертий, щоб зрозуміти, коли я намагаюся пояснити йому, що відбувається щось серйозне. - Облиш, Джеку, волосся не росте так швидко і не змінює колір само по собі. Це неможливо!

Він встає, щоб потягнутися. - Я знаю, тому це все, очевидно, жарт. Ти щойно сам визнав, що це неможливо, тож я не буду про це хвилюватися.

Я розгублююсь, а Джек виходить з кімнати. Я не маю жодного уявлення, що відбувається, але маю погане передчуття, що буде тільки гірше, якщо ми не з'ясуємо, що відбувається. Я розтираю шию і намагаюся згадати шкільний курс біології. Швидкий ріст волосся - це якась хвороба? Ні, це не має сенсу, і це не пояснює к'юті-марки.

Я підводжуся і йду до своєї кімнати. Мені потрібна перерва, я нікуди не просунувся у своїх роздумах. Моє лібідо чомусь дуже високе, може, якщо я зроблю клоп, то зможу прояснити свої думки. Ну, неважливо, я не збираюся цього робити, поки Епплджек в будинку. Може, мені вдасться змусити його сходити в магазин за їжею чи ще за чимось?

Дзинь-дзинь

Я обертаюся і помічаю, що дзвонить мобільний телефон. Це телефон Джека. - Ей, Ей-Джею, твій телефон дзвонить! - Куди подівся цей хлопець?

- Відповідай, я зараз буду, - кричить він з іншого кінця квартири.

Я дивлюся на вхідний дзвінок, він від Евана. Він же має бути в Чикаго на якомусь фермерському з'їзді, так? Я піднімаю слухавку. - Привіт, Еване.

- Привіт, чувак, а де Джек?

Я позіхнув. - Вона в іншій кімнаті, має бути з хвилини на хвилину.

Виникає невелика пауза. - А, ясно. Ну, не хвилюйся. Просто скажи йому, що мій літак приземлився і я в безпеці в готелі. Я буду вдома через п'ять днів, як і планував.

- Звучить добре, розважайся там, - відповідаю я і кладу слухавку. Щось дивне ниє в глибині моєї свідомості, але перш ніж я встигаю про це подумати, з'являється Джек. Я кидаю йому телефон. - Твій брат сказав, що він благополучно приземлився. У Чикаго все гаразд.

Джек киває. - Звучить добре. Що ж, зараз 16:00, я збираюся зробити невеличку сієсту перед вечерею. Розбудиш мене за 30 хвилин?

- Чудово, не буду тобі заважати, - кажу я трохи занадто захоплено. Джек дрімає, а це означає, що я залишуся на самоті. Це дасть мені ідеальну нагоду нарешті зайнятися клопінгом!

Джек лише позіхає і повертається до вітальні, щоб розвалитися на моєму дивані. Я затримуюся на хвилину, щоб переконатися, що Джек заспокоївся, а потім спринтерським кроком повертаюся до своєї спальні. Боже, я не знаю, що на мене найшло останнім часом. Таке відчуття, що у мене на два тижні накопичилися сині яйця, які треба випустити. Як би там не було, я незабаром заходжу до своєї кімнати і кидаю погляд на комп'ютер, швидко вирішивши не морочитися з виходом в Інтернет за клопом. Я досить збуджений, щоб просто перейти до образів у моїй голові. Я просто прийму довгий душ, а потім зроблю свої справи там.

Я йду до ванної кімнати, зачиняю двері і починаю роздягатися. На півдорозі я зупиняюся перед дзеркалом, щоб перевірити, чи не з'явилося ще якихось дивних речей. Поки що все гаразд, нічого нового, лише моя довга грива та к'юті-марки. Я хитаю головою і бурмочу собі під ніс: - Грива? Що за дурниці, це ж просто волосся. - Я хитаю головою і знову дивлюся на себе, помічаючи, що з якоїсь причини все ще стою, відірвавши щиколотки від землі. Я зупиняюся на мить і зосереджуюся на спробі торкнутися п'ятами підлоги. І після кількох секунд зусиль мені вдається вирівняти обидві ноги. Ось так, вже краще.

Чи... так? Мій баланс відчувається дуже дивно, коли я стою так. Хоча це не має жодного сенсу, чому це може бути дивним, коли я стою, поставивши ноги на підлогу. - Гей! Я думав, що сказав вам, хлопці, залишатися на підлозі, - насупився я, дивлячись на свої п'яти. Минуло лише десять секунд, але за цей час мої ноги вирішили автоматично повернутися до стояння на носках. Бля, так зручніше, мабуть.

Трясучи головою, я нахиляюся ближче до дзеркала, щоб перевірити зачіску. Хм, якщо подумати, я не думав, що моє волосся було таким яскравим вранці. Мені здавалося, що моє волосся було лише злегка підфарбоване, коли я прокинувся, чи не так? Що ж, більше ні, кінчики мого волосся тепер утворюють яскравий, живий райдужний візерунок. Я одразу впізнаю цей візерунок і прикушую губу. Га, це буде дуже важко приховати, якщо воно стане ще яскравішим.

Я хитаю головою. До біса душ, мені потрібна гарна, довга ванна. Поки я чекаю, коли ванна наповниться, я згадую все, що тут відбувалося. Все відбувається не просто так, чи не так? Тож, яка причина того, що ми з Джеком виглядаємо трохи схожими на мультяшних коней з шоу, яке закінчилося п'ять років тому? Це безглуздо! Чорт забирай, чому Джек має бути схожим на Епплджек! Мені потрібен хтось на кшталт Твайлайт Спаркл, щоб розібратися у всьому цьому для мене. Хтось розумний, хто читав книжки про все це, а не просто випадковий фермер.

Я піднімаю брови. Гей, зачекай секунду. Джек живе на фермі, Епплджек живе на фермі. Якого біса я не помітив цього зв'язку раніше? Ну, тепер ми знаємо, чому пранкер працює над тим, щоб зробити Джека схожим на Епплджек. Вони сміються з нього за те, що він фермер! Ого! Я посміхаюся, але Джек не вирощує яблука, його сім'я здебільшого вирощує кукурудзу. Очевидно, що той, хто влаштував цей розіграш, не зробив домашнє завдання належним чином. Це насправді досить великий натяк, пранкер, мабуть, не дуже багато знає про шоу.

Я посміхаюся від усвідомлення цього. Еван. Ось хто це з нами зробив. Він просто нічого не знає про поні, щоб припуститися такої помилки. Я заходжу в повну ванну і занурююсь у теплу воду, пишаючись собою за те, що встановив цей тепер очевидний зв'язок. Вода здається божественною, і незабаром я згадую, заради чого я сюди прийшов: поклопити. Я дивлюся вниз, я ще навіть нічого не роблю, а вже стою. Я закриваю очі і починаю думати про зображення правила 34 про те, як Деш робить клоп. Всі ці образи Деш, яка лежить на хмаринці, з копитом, що треться між її ніг. Я посміхаюся і відчуваю, що збуджуюся ще більше. Я нахиляюся і уявляю, як би це робила Деш. Я починаю терти свою голу шкіру там, де мав би бути клітор. Перед моїми очима пропливає ще більше образів, як Деш кінчає, і я продовжую терти себе так само, як це робила вона.

У моїй голові з'являється образ Деш, яка лежить на своїй гірці, і я рухаю стегнами, щоб відповідати тому, як би вона виглядала. Я розплющую очі і дивлюся на своє стегно. Вигляд моєї к'юті-марки саме там, де була б марка Деш, чомусь неймовірно збуджує мене. Я розтираю місце між ногами все швидше і швидше, а потім з моїх вуст виривається виразно жіночий стогін. Частина мого розуму запитує, хто щойно видав цей дівочий звук, а інша частина запитує, чому я тру ділянку чистої, неушкодженої шкіри поруч зі своїми геніталіями. Однак ці думки одразу ж відкидаються, коли перед очима спалахують картини кульмінації Деш. Я схрещую ноги і видаю більш жіночні крики, коли екстаз наповнює мої вени. Кілька хвилин по тому, купаючись у ментальному після-світі, я занурююсь у сон.

~~~~~~

Холодно. Я розплющую очі і моргаю кілька разів, щоб зрозуміти, чому мені так холодно. А, я все ще у ванні. Але зачекайте, чому вода така холодна? Я ліниво дивлюся на вікно, помічаючи, що за вікном темно. Трясця. Трясця! Котра година?!

Я блідну. Джек попросив мене розбудити його через двадцять хвилин. Він буде дуже розлючений, коли дізнається, що я дозволив йому проспати кілька годин. Це відстій. Чекай, чому Джек знову був у мене вдома? А, точно, ці к'юті-марки і волосся! У раптовій паніці я згадую, що останнього разу, коли я дрімав, у мене змінилося волосся на голові. Я щойно закінчив ще один сон, чи змінилося щось ще?

Я дивлюся вниз на свої руки і кисті, зітхаю з полегшенням, коли бачу, що вони все ще на 100% людські. Потім я дивлюся вниз на своє тіло і ноги, і знову мене охоплює полегшення, коли я бачу, що все виглядає нормально. Потім я проводжу руками по носу і роту, фух, все ще добре! Нарешті, я дивлюся вниз, щоб перевірити останню річ. Так, моя чоловіча гідність все ще виглядає так само, як і завжди. - Фух, ухилився від кулі!

Я хихикаю собі під ніс. Зараз я просто поводжуся як дурень і параноїк. Та годі, нічого більше не може змінитися. Я маю на увазі, що відростити довше волосся і зробити несподіване татуювання - це одне, але насправді стати поні? Відростити копита і шубу? Я сміюся. Це просто чиста фантазія, магії не існує.

Ну, гадаю, мені треба злити воду з ванни і вдягнутися. Треба розбудити Джека. Звичайно, я запізнююся вже на три години, але все одно мушу це зробити. Я нахиляюся і тягну за злив, помічаючи, що біля моїх ніг видніються райдужні волосинки. Я нахиляю голову і кажу вголос - Чорт, моє волосся довше, ніж я думала. - Я простягаю руку до верхньої частини спини і намагаюся знайти, де закінчується лінія мого волосся. Вона зупиняється трохи нижче плечей, там же, де закінчувалася до ванни. Зачекайте, це немає ніякого сенсу. Якщо лінія мого волосся закінчується на плечах, звідки взялося райдужне волосся нижче колін? Я підводжуся, розгублений, і відчуваю нове дивне відчуття, яке тягне мене, коли я виринаю з води.

У мене є хвіст.

Чисте "що за чортівня" цього моменту повністю паралізує мене на кілька секунд. Я стою там, на півдорозі з ванни, дивлячись вниз на свій... хвіст? У мене є хвіст? Я намагаюся, і одразу ж не можу повністю усвідомити ситуацію. Мій рот марно відкривається і закривається, а мозок замикається. - Це... не... по-людськи, - це все, що мені вдається вимовити.

Я заціпеніло простягаю руку і хапаю його, а потім смикаю. Я дуже сподіваюся, що він просто відірветься, але це не так. Смикання за нього викликає у мене дивне відчуття, ніби хтось стоїть позаду мене і тягне прямо за хребет. Я беру хвіст в обидві руки і проводжу пальцями між довгими пасмами, а потім слідую за ними, поки вони ведуть до твердої основи, яка потім впираються прямо мені в спину. Цей хвіст - не якийсь вечірній трюк, і це не просто волосся. Основа мого хвоста тверда, вона зроблена з плоті, крові та кісток. Він буквально росте з мене.

Я відчуваю, що починаю по-справжньому панікувати. Я виходжу з ванни і починаю хаотично рухатися. Кожного разу, коли я повертаю тіло, хвіст намотується і з'являється в полі зору. І це просто "хвіст", він мій. У мене є довбаний хвіст! Я панікую ще більше, і з мого рота починає вириватися незв'язне бурмотіння. - Якого хріна, о Боже, о Боже, якого хріна. - Мій розум, здається, оговтався від паралічу і тепер працює понаднормово. Думки в моїй голові формуються швидше, ніж я можу їх осмислити, а мій рот продовжує вивергати випадкові нецензурні слова. - Бляха, бляха, це не робота Евана! Бляха-муха! Останній раз, коли я перевіряв, він не може відрощувати людям хвости! О боже, о боже, бляха-муха. Ну, принаймні кольори передані точно. Та кого хвилюють кольори! Як я поясню людям, що я тепер наполовину кінь? Це неможливо, це неможливо. Боже мій, ще щось змінилося?

Я роблю паузу на секунду, усвідомлюючи, що остання думка є найбільш логічною. Я знаю, що вже оглядав себе у ванні, але краще переконатися, що більше немає ніяких сюрпризів. Я повертаюся обличчям до дзеркала і, на щастя, не бачу жодних інших змін. Ну, окрім мого волосся, яке тепер є ідеальною копією гриви Деш. Я шоковано піднімаю брови. Воно повністю і абсолютно райдужного кольору. Я маю на увазі, що це волосся настільки різнобарвне, що може засоромити будь-яку рекламу Crayola. Я навіть не знаю, як можна пофарбувати волосся в такий яскравий колір. Ну, мабуть, це вже не зовсім людське волосся, чи не так? Тепер я можу називати його своєю гривою, бо воно, безумовно, схоже на неї. Я повертаюся вбік, дивлюся на її контури і помічаю, як вона росте ззаду на шиї. Так, це грива. Ну, принаймні, вона ідеально поєднується з хвостом, я думаю. Гаразд, значить, повнокольорове волосся, і хвіст в тон. Господи, що тут, в біса, коїться?

Ванна закінчує зливати воду і видає дуже гучний звук всмоктування, коли каналізація робить свій перший ковток повітря. Я здригаюся у відповідь на раптовий звук, а потім відчуваю, як мої вуха повертаються назад, щоб локалізувати шум. Стривайте, мої вуха щойно... повернулися? Мій розум з'єднує крапки над "і". - Ох... ох, лайно.

Я обережно повертаюся до дзеркала і піднімаю руку, щоб помацати свої вуха. Вони здебільшого закриті моєю шаленою гривою, але я помічаю кінчики двох кінських вух блакитного кольору. Я завмираю, дивлячись на них, що стирчать у мене на маківці. Дивно, але перша думка, яка спадає мені на думку, це: - Я міг би стати переможцем конкурсу косплею прямо зараз.

Я розділяю волосся руками, щоб краще роздивитися свої вуха. Це справжні вуха поні, досить тонкі, гнучкі, і вони злегка ворушаться у відповідь на звуки, що долинають з квартири. Вони вкриті тонкою блакитною шерстю, яка рідшає біля моєї голови. Я на мить прикушую губу, мабуть, я маю бути вдячним за цю гриву. Якби я був лисим, то виглядав би зараз неймовірно моторошно з цими вухами. Але волосся справді добре їх приховує, вуха важко навіть помітити, якщо не шукати їх особливо ретельно.

Не бажаючи більше нічого пропустити, я востаннє оглядаю своє тіло. Перевіряю все тіло, а потім опускаюся аж до колін і ніг. Я починаю відчувати впевненість, що більше нічого не знайду, але потім підводжуся на ноги. Самі стопи в порядку, але я не можу сказати того ж про пальці на ногах. Мій середній палець виглядає набагато більшим, ніж має бути, а ніготь на ньому набагато товстіший, ніж зазвичай. У моїй голові пропливає слово, яке говорить мені, що, на мою думку, відбувається, але я просто ковтаю клубок у горлі і намагаюся не думати про це.

- Що ж, це просто чудовий поворот подій, - виплюнув я з сарказмом. На щастя, ходьба не є проблемою, але я все ще роблю цю штуку з піднятими щиколотками. Я намагаюся примусити п'яти повернутися на землю, як робив раніше, але це просто неможливо. Мої м'язи просто не реагують, і я розумію, що буквально не можу змусити п'яти торкнутися землі. Я, мабуть, мав би бути стурбований цим фактом, але я все ще трохи відволікаюся на довбаний кінський хвіст, який тепер є частиною мого тіла.

- Думай. Думай. Думай. Думай. - кажу я, постукуючи себе по голові, поки ходжу по спальні, все ще голий після душу. Мені справді треба вдягнутися, але мушу визнати, що мені подобалося відчувати, як мій хвіст вільно тече між моїми ногами. Це відчуття має бути абсолютно чужим і страшним, але чомусь ні, насправді воно навіть заспокоює.

Я повертаюся до своїх марних спроб зрозуміти ситуацію. - Це далеко за межами будь-якого розіграшу, далеко за межами, ну, чого завгодно насправді. Практично кожен аспект цього є неможливим. - Я підходжу до свого столу і бачу на ньому плюшеву Рейнбоу Деш, подаровану Фіоною на день народження. Я беру її і розглядаю в руках. Це справді гарний плюшевий ведмедик, ідеально точне зображення. Я озираюся на своє відображення в дзеркалі, а потім знову на плюшеву іграшку. Мені спадає на думку кумедна думка. Я ставлю плюшеву іграшку на землю поруч із собою, потім опускаюся навкарачки поруч із нею і порівнюю нас обох у дзеркалі.

- Це, до біса, сюрреалістично, - бурмочу я в порожню кімнату. Звісно, к'юті-марка ідеально збігається, як і мої очі, вуха та зачіска. Коли я стою на четвереньках, моя божевільна анімешна зачіска справді виглядає як ідеальна копія гриви Деша. Мої вуха стирчать з неї, і тепер їх набагато краще видно. Потім, на дальньому кінці, мій новий хвіст. З якоїсь причини мені здається, що він мені навіть трохи подобається. Я маю на увазі, що той факт, що у мене є хвіст, мене турбує. Проте, якби у мене була можливість його відрізати, думаю, я б вважав за краще залишити його. Не знаю, просто він мені подобається. Я повертаюся в сидяче положення і чухаю підборіддя, дивлячись на своє цікаве відображення.

Ну, з іншого боку, коли Джек прокинеться, йому нарешті доведеться сприйняти все це серйозно. Я не думаю, що є сенс заперечувати те, що відбувається. З іншого боку, я майже впевнений, що все це закінчиться погано.

Я заходжу до вітальні і помічаю, що Джек все ще міцно спить. Я сміюся, думаючи про те, як весь його світ перевернеться з ніг на голову, щойно я його розбуджу. Це має бути весело. Я штовхаю диван. - Давай, прокидайся, Епплджек! - кажу я, посміхаючись до вух своєму навмисному вибору імені. Не знаю, чому в мене гарний настрій, але це так. Напевно, я повинен відчувати суміш жаху і страху після того, як дізнався, що більше не є на 100% людиною. Але насправді я почуваюся трохи розгубленим і дивно піднесеним.

Джек бурмоче, уткнувшись обличчям у подушку. Я знову б'ю ногою по дивану. - Давай, прокидайся, це мав бути просто сон. - Я з нетерпінням чекаю, коли він перевернеться, щоб я міг побачити його зміни.

Джек наполовину повертається і починає сідати. - Минуло вже 20 хвилин?

- Так, звісно, давай так і будемо думати.

Почувши це, Джек підхоплюється і вихоплює свій телефон, щоб перевірити час. - Чувак! Якого біса, чувак, вже 8 вечора! Я хотів поспати 20 хвилин, а не цілих чотири години, - Джек повертається до мене з втомленим гнівом у зелених очах. Тепер я одягнений у світшот з капюшоном, щоб він не побачив нічого незвичного на моєму обличчі. Втім, Джек у шортах і футболці, тож я бачу всі його нові кінські штрихи. І, о Боже, він виглядає чарівно. Веснянки на обох щоках і великі коричневі вуха поні, що стирчать на маківці.

Я хочу щось сказати, але все, що виривається з мого рота, це посмішка і тихе іржання. - Дауу...

Джек не розвеселився. - Деш, це було просте прохання, розбудити мене за 20 хвилин. - Бачити, як він хмуриться, з його великими поні-вухами і довгим світлим волоссям, досить комічно, і мені доводиться прикусити язика, щоб не розсміятися. Джек продовжує свою тираду - ...і тепер, коли я проспав, це означає, що я не зможу заснути сьогодні вчасно! А це означає, що коли я прокинуся завтра рано вранці, то буду дуже втомленим! Серйозно, весь мій завтрашній день зіпсований.

Я збираюся розірвати кровоносну судину, пригнічуючи свій сміх настільки сильно, але я повинен продовжувати його. - Так, ти маєш рацію! Весь твій день точно зіпсований! Завтра все піде зовсім не так, як ти планував. - Мій сміх починає просочуватися в мої слова, і до кінця мого речення Джек розуміє, що щось не так.

Джек звужує очі. - Що, що ти зробив? Що тут смішного?

Це занадто кумедно, - О, ні, нічого, чуваче. У тебе просто щось на обличчі.

- О. Де, ось тут? - Джек починає терти щоку.

- Ні, вище... вище... - Я дивлюся, як його рука рухається далі по обличчю. - Трохи вище, майже там.

- Ух, що це? Я вже дістав? - каже Джек, його рука всього в декількох сантиметрах нижче його нових вух.

Я мушу зробити паузу, щоб насолодитися моментом на кілька секунд. Я роблю глибокий вдих, все, досить, досить. Я закінчив гратися з Джеком, і настав час йому дізнатися, наскільки поганими будуть його наступні кілька днів. - Ось так, друже. Ще на дюйм вище, ось так, ось так. - Джек тре вказане мною місце, і його рука зустрічається з шерстю та чутливим вухом. На його обличчі з'являється десяток різних емоцій, і він піднімає іншу руку, щоб помацати своє друге вухо.

- Що це... зачекай... але... о, ти, мабуть, знущаєшся з мене... - Слова Джека обриваються, коли вираз паніки нарешті застигає на його обличчі. Ну, я думаю, він досить добре здогадується, що це таке. Він підхоплюється і біжить до дзеркала у вітальні, а я підходжу до нього ззаду і схрещую руки. Він просто дивиться в дзеркало, розглядаючи свої вуха, протягом добрих десяти секунд.

- Вони тобі пасують, Епплджек. - Я широко посміхаюся.

Джек обертається з сумішшю розгубленості та жаху на обличчі. - Що? Чому ти такий щасливий?

- Пф, я просто знаю, що виглядаю крутіше за тебе. - Я знімаю капюшон світшота і оголюю свою повнокольорову гриву і блакитні вуха, якими я потім вимахую і клацаю в його загальному напрямку. Що я можу сказати, я трохи попрактикувався з ними.

Джек кілька секунд спантеличено дивиться на мою появу, а потім повертається до дзеркала. Знову проводить руками по вухах. - Деш, якого біса тут відбувається? Ми виглядаємо як виродки! - Він повертається до мене, на його обличчі відбивається занепокоєння. - Щось ще змінилося?

Я стукаю себе по підборіддю, згадуючи, що сказав, що більше не граюся з Джеком. Однак правила існують для того, щоб їх порушувати. - Ні. Джеку, більше нічого не змінилося. Тільки вуха. Визнаю, вони трохи дивні, але мені починають подобатися мої. Ну, якщо не зважати на те, що тепер я мушу постійно носити капюшон на людях. - Я хмурюся, усвідомлюючи, що більше ніколи не зможу ходити в футболці.

- Здається, мене зараз знудить, - каже Джек, знову дивлячись у дзеркало. - Треба піти побризкати водою на обличчя і переконатися, що все інше виглядає так само.

- Звучить добре, я буду тут. - Я дивлюся, як Джек заходить у ванну. Це буде безцінним.

- Десять. - Я оголошую на весь зал.

- Дев'ять. Вісім. - Схрещую руки і впираюся на стіну.

- Сім. Шість. - Мій новий хвіст, мабуть, зараз люто виляє, але він обмотався навколо моєї ноги і застряг у штанях, сховавшись від очей.

- П'ять. Чотири. - Я посміхаюся, усвідомлюючи, що Джек зараз у ванній кімнаті, і щойно він зніме штани й озирнеться...

- Три. Два.

- А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!

- А, чорт забирай, одна секунда. - Я насуплююся, але тут же посміхаюся, коли двері ванної відчиняються, і Джек з криком біжить по коридору. Він залишив штани у ванній, і його новий хвіст махає в повітрі позаду нього, коли він біжить.

Я кричу йому вслід - То... тобі подобається?