П'ять Балів - Поділених на Чотири.

З точки зору - Рейнбоу Деш

- Рейнбоу Деш, до ваших послуг. - Я посміхаюся до враженого єдинорога, що стоїть переді мною. Ого, він справді втратив дар мови, побачивши мене. О, це просто чарівно, його рот справді роззявився! Я думала, що таке буває тільки в мультфільмах, ніколи не бачила такого в реальному житті. З іншого боку, він же поні з мультика, тож, можливо, це має сенс.

Я відкидаю відволікаючі думки, з того, що я підслухала, звучить так, ніби цей поні в серйозній біді. Я злегка киваю єдинорогові. - Шайнінг Армор. Схоже, я прийшла якраз вчасно.

Шайнінг оглядає мене. - Як ти... хто ти?

Я злегка струшую гривою. - Я ж казала тобі, мене звуть Рейнбоу Деш. Ти що, не бачив шоу раніше? Навіть якщо ні, давай, чувак, я досить відома в інтернеті. Ти точно чув про мене раніше.

Шайнінг піднімає копито. - Слухай, я знаю, на якого поні ти схожий, я маю на увазі, хто ти і як ти мене знайшла?

Я сідаю навпочіпки. - Довга історія, я побачила Епплджек, Біг Макінтоша, Флаттершай і почала шукати...

Шайнінг перебиває мене. - Зачекай, ти маєш на увазі людей, які раптово стали поні, так? Чи ти говориш про справжніх Епплджек і Флаттершай з Еквестрії?

Я повільно киваю. - Так.

Шайнінг зробив мордочку-копито, занадто втомлений і напружений, щоб грати в ці ігри. - Слухай, ти була людиною минулого місяця?

Я знову киваю. - Ну, так.

Шайнінг полегшено зітхає. - Чувак, як приємно знати, що я і мої друзі не самотні, що інші люди проходять через таке ж заплутане пекло. - Він похмуро киває. - То хто ти, як тебе звати?

Я хитаю головою. - Мене звуть Рейнбоу Деш. Ми це вже обговорювали, хіба ні? - Я чую, як бурчить мій шлунок, пройшло вже добрих 12 годин з того часу, як я востаннє їла. Я підводжуся і прямую на кухню. - То в тебе тут є люцерна, чи щось таке?

Він робить розгублений вираз обличчя. - Люцерна? Що? Хіба це не для корів? На біса вона мені потрібна?

Я закочую очі. - Тому що вона до смішного "смачна". Я порпаюся в коробках на кухні. - А що ти тут їси?

Шайнінг чухає копитом носа. - Там на столі якісь пластівці і ще щось... - Чекай, чекай, ти продовжуєш називати себе Деш, що, мабуть, має сенс, оскільки я називаю себе Шайнінг... але ти ж маєш право на людину?

Я хапаю коробку висівок з родзинками і розриваю її. - Хм? Ну, я була людиною трохи, звичайно, але я чувак-поні. Щоправда, я не така сексуальна і приголомшливо крута, як у серіалі, але думаю, що я наближаюсь до цього. Я наполегливо працюю над тим, щоб стати Рейнбоу Деш і повернути свій колишній статус, розумієш?

Шайнінг просто дивиться. - Який колишній статус? Про що ти говориш?

Я скорчила гримасу, що ці висівки з родзинками несвіжі. Я кидаю погляд на жеребця. - Ти теж не так вже й погано виглядаєш. Я поки що бачила лише одного іншого жеребця. Він досить милий хлопець, але мушу визнати, що ти виглядаєш... гарно. Навіть по-королівськи. Шкода, що ти одружений. Ти ще не встиг закрутити з Кейденс? Ох, чувак, ким вона була як людина? Вона була хлопцем? Розкажи мені про неї в деталях, брате.

Шайнінг відкинувся назад і підняв обидва свої передні копита в повітря. - Що? Ні. Немає ніякої Кейденс, Деш, про що ти говориш? Я відчуваю, що ми говоримо з тобою не однією мовою.

Я ковтаю ще один повний рот пластівців. - Гаразд, давай відступимо. Що це за поні тут? Ти ж з групою, так? Я маю на увазі, я знаю, що тут живе Твайлайт, чи є ще якісь інші Носії Стихій з вами?

Шайнінг повільно киває. - Члени гривастої шістки? Так, є... - Незабаром його очі розширюються в тривозі, і він обриває себе. - Чорт! Чорт забирай, ти мене відволікла! Я не маю часу на розмови, мені треба повертатися до Сіетла! Інші, блін, блін, блін!

Я підняла брову. - Скільки інших? Твайлайт і... Реріті і Пінкі?

- Так! - вигукнув Шайнінг. - Пінкі і Реріті... - Він понурився.

- Фантастична новина, нас усіх шестеро. - Я піднімаю копито. - Зачекай, Шайнінг, дай мені зв'язатися з іншими. Вони всі повернулися до Айови, але я хочу розділити з ними щастя.

Шайнінг хитає головою, дивлячись у підлогу. - Ні, це жахливі новини.

Я ігнорую його і за допомогою м'язів кінського вуха різко клацаю правим вухом. Цей рух активує кнопку збоку блютуз-гарнітури, і я чую, як вона щебече, чекаючи на голосову команду. - Подзвони Епплджек, - чітко вимовляю я, а потім чекаю мить, поки мій смартфон набирає номер.

Гарнітура оживає. - Привіт, Деш, знайшов когось у квартирі?

Я посміхаюся. - Звісно, Ей Джей, переді мною стоїть Шайнінг Армор. Капітан Королівської гвардії, власною персоною.

Ей Джей відповідає зі збудженням. - Чорт забирай, здогадка Флаттершай виправдалася. А Твайлайт теж там?

Я кривлюся. - Ні, але Шайнінг каже, що він з нею та іншими Носіями Стихій. Я попрошу його відвести мене до них за хвилину.

Шайнінг підслуховує розмову і опускає голову, його очі сльозяться. - Деш...

Я не звертаю на нього уваги і зосереджуюся на телефонному дзвінку. Ей Джей знову заговорила. - Біг Мак хоче знати, чи Кейденс там з Шайнінґом.

Я сміюся. - А що його цікавить? Ха-ха, та ні, вона зникла безвісти, схоже, тут тільки Твайлайт, Шайнінг, Пінкі і Реріті.

Все ще посміхаючись, я дивлюся на Шайнінга, щоб підтвердити імена поні, з якими він приїхав. Моя посмішка зникає, коли я бачу, що Шайнінг сидить і плаче. Він дивиться на мене. - Рейнбоу Деш. Мені потрібна твоя допомога. Будь ласка.

Мої вуха загострюються, коли я дивлюся на зламаного жеребця переді мною. - Ей-Джей, я передзвоню тобі. - Вона щось відповідає, але я лише клацаю вухом, щоб завершити дзвінок. Я роблю крок до принца. - Шайнінг, що сталося з іншими?

Він вигукує. - Їх захопили люди. Вони в небезпеці, і я не можу їм допомогти. Я намагався врятувати Пінкі, але зробив тільки гірше. - Сльози течуть по його обличчю. - Деш... тепер у них Реріті! Це все моя провина.

Я відчуваю спалах гніву і відчуваю, як кров стукає у вухах. Я б'ю копитом в підлогу. - Якого хріна ти раніше нічого не сказав?! Поїхали за ними! У тебе є машина? Де вони?

Він витирає очі хусткою. - У мене немає машини, і вони досить далеко. Але ти ж приїхала сюди, так? - Я ловлю його погляд на моїх крилах, і його очі загоряються. - Боже мій... ти вмієш літати? Ти справді можеш літати, так?

Я розгублено піднімаю брову. - Ну так, а собака може гавкати?

Погляд надії промайнув на його обличчі. - Ти можеш літати швидко?

Я не можу не посміхнутися. - Чувак, я ж Рейнбоу Деш. Впевнена, що я найшвидший літун в обох наших світах.

Шайнінг знову витирає очі своїми фетлоками. - Гаразд, чудово, значить, у них ще є надія! Гаразд, ти, мабуть, не зможеш взяти мене з собою, але якщо ти зможеш дістатися до Твайлайт і розповісти їй, що сталося, то ви вдвох зможете врятувати Реріті і Пінкі!

Я посміхнулася. - Я з радістю допоможу. А де вони? Десь по дорозі?

Шайнінг махає копитом. - Якби ж то! Ні, вони в Сіетлі.

Я відступаю на крок назад. - У Сіетлі? Чорт, це ж через кордон. І досить далеко.

Шайнінг виглядає стурбованою. - Що? Це просто сухопутний кордон, просто перелетіти його? І це лише 180 миль, ти ж можеш так далеко пролетіти, так?

Я зціпила зуби. - Я можу полетіти так далеко, але я не можу просто перелетіти кордон, це більше, ніж лінія на карті, ти знаєш. Я можу перетнути його, але я повинна робити це повільно і обережно, напевно, найкраще це зробити, перебуваючи над морем. А ще краще - всередині маленької хмаринки. Хм, так, дайте мені день або близько того, і я зможу дістатися туди.

Шайнінг похитав головою, його голос наповнився емоціями. - Ні, ти маєш дістатися туди ЗАРАЗ! Ти повинна бути в Сіетлі до сходу сонця! У тебе менше трьох годин до того, як люди там прокинуться. Будь ласка, ти повинна летіти прямо зараз, і летіти так швидко, як тільки зможеш!

Я повільно хитаю головою. - Шайнінг, слухай, вибач, чуваче, але це просто неможливо. Ти хоч уявляєш, що таке радар і як він працює? - Я повертаюся боком і махаю переднім копитом на профіль свого тіла. - Поглянь, яка я велика, чувак! Я вдесятеро більша за птаха і більша за більшість дронів. І ти хочеш, щоб я пролетіла на повній швидкості через міжнародний кордон? Ми не говоримо про звичайний кордон. Якщо я перелечу цей кордон, як ти просиш, то спрацює сигнал тривоги, який сповістить найбільші військово-повітряні сили світу про те, що непізнаний літак порушує їхній повітряний простір. Я віддаю перевагу ранкам без ракет "Патріот", які стріляють по мені.

Шайнінг треться переднім копитом об його обличчя. - Слухай, Даш, ти буквально єдина, хто може туди дістатися. У тебе є крила, давай, знайди спосіб.

Я закочую очі. - О, і просто втекти від F-22, які з'являться, щоб збити мене з неба? Так, звісно. Я маю на увазі, чи могли б ти вибрати більш невідповідне місто для мого польоту? Ти ж розумієш, що Сіетл, і фактично весь Тихоокеанський північний захід, перебуває в стані бойової готовності через терористичну атаку, що сталася в місті кілька днів тому?

Шайнінг кліпає. - Вибух у книгарні? Ти чула про це?

Я підкидаю копитом у повітря. - Ну так, я маю на увазі, що книгарні вибухають на очах у оператора і загону копів, це щось на кшталт новин.

Шайнінг зціпив зуби. - Це були ми. Це були не терористи, це були Твайлайт, Реріті і я.

Я моргаю. - Чекай... навіщо ти це зробив? Забудь, мені байдуже. Треба знайти інший спосіб дістатися до Сіетла. Може, вкрасти машину?

Він похитав головою. - Це занадто повільно, Деш. Ми, або хоча б один з нас, повинні дістатися туди в найближчі 2-3 години, якщо є хоч якась надія врятувати Реріті і Пінкі. Їх перевезуть на нове місце, щойно зійде сонце, а коли це станеться, ми ніколи не зможемо їх знайти.

Я падаю навкарачки і ретельно потираю скроні копитами. - Зачекай... чому саме у них обмежений час? Їх переміщують? Ти сказав, що їх захопила якась людина? Про кого ми говоримо, про місцевих копів? ФБР? ЦКЗ? Якийсь фермер?

Шайнінг відвертається від мене. - Це якийсь картель, або якась банда. Я точно не знаю. Все, що я знаю, це те, що вони одягли Реріті і Пінкі в скандальне вбрання, а потім замкнули їх у клітках. Вони збираються продати їх як секс-тварин або для якихось збочень.

Мій кров'яний тиск підскакує, і я скрегочу зубами. Я підходжу до вікна. - За годину буду в Сіетлі.

Шайнінг біжить за мною. - А як же я? Як я можу з тобою зв'язатися? У мене тут нічого немає!

Я зупиняюся, дістаю з сідельної сумки дешевий розкладний телефон і кидаю його Шайнінгу. - Ось мій запасний телефон. Мій номер є в адресній книзі, я зателефоную тобі, коли знайду твою сестру.

Шайнінг киває, а потім за допомогою магії піднімає олівець і папір. Я відступаю на крок назад, побачивши це. Може, я й балакучий синій пегас, але бачити справжню магію для мене трохи неприродно і дивно. Шайнінг щось черкає. - Це ескіз будинку, де тримають Реріті і Пінкі. Вони сидять у клітці ось тут, і на них електричні нашийники. Тобі потрібно знайти ключі від обох.

Я переглядаю папір. - Про яку кількість охоронців йдеться?

Шайнінг свистить. - Чотири або близько того...

Я киваю. - Я можу з ними впоратися.

Шайнінг продовжує. - Чотири або близько того - зовнішні вартові, які патрулюють, а всередині, я не знаю, дюжина? Може, більше? Я думаю, що в сусідніх будинках теж повно членів банд.

Я піднімаю брову. - Так, я знаю, що я Рейнбоу Деш і все таке, але напад одного поні тут звучить як самогубство.

Шайнінг киває. - Так, і ці хлопці підготувалися. У них є клітки для поні, пістолети з транквілізаторами, шокові нашийники для поні тощо

Я підкидаю копитом у повітря. - Як, у біса, вони мають усе це під рукою?!

Шайнінг хитає головою. - Гадки не маю, але у них є.

Я хмурюся. - Гадаю, у тебе немає плану, як мені пробратися туди і врятувати їх, не потрапивши в полон?

- Я все ще думаю про щось, я можу зателефонувати тобі, коли ти будеш у Сіетлі, і, сподіваюся, у нас буде план нападу

Я дивлюся на карту будинку, яку намалював Шайнінг, і уявляю себе проти 20 чоловіків з пістолетами з транквілізаторами. - Я не бачу цього, Шайнінг. Це самогубство.

Шайнінг поплескує мене по спині. - Ні, саме тому тобі потрібна моя сестра! Знайди Твайлайт і візьми її з собою. Мені не подобається наражати її на таку небезпеку, але це наш єдиний шанс.

Я дивлюся на нього і посміхаюся. - Милий, вона що, справжня крута? Я маю на увазі, що в серіалі вона була тихим і замкнутим книжковим ботаніком з нульовим бойовим досвідом і ніякою фізичною підготовкою. А в реальному житті твоя сестра - повна протилежність? Вона жорстокий боєць, який відчув смак крові... Так?

Шайнінг ніяково посміхається. - Звісно...

Я запитую. - Твоя сестра - худорлява книжкова зануда, чи не так?

Він киває. - Вона, мабуть, прочитала більше книжок, ніж у тебе волосся на хутрі.

Я видаю тихий свист. - Гаразд, ти хочеш сказати, що сьогодні я виконую цю місію сама.

Він похитав головою. - О, ні, ні, вона молодець! Вона може постояти за себе в бою.

Я зітхаю. - Книжковий ботанік без фізичної підготовки? Звучить так, ніби вона мене тільки сповільнить.

Шайнінг сміється. - Та годі тобі, вона змусила ту бібліотеку вибухнути! - Він показує на обгорілі сліди в коридорі і розбиті вікна у вітальні. - І бачиш всі ці пошкодження? Це було її найперше закляття!

Я піднімаю брову, коли бачу всю шкоду, завдану квартирі. - Гаразд... це може спрацювати. Де вона?

~~~~~~

Чому вони обрали саме цей мотель? Це місце божевільно недоладне! Я стукаю копитом у двері кімнати, яку мені дав Шайнінг. - Ну ж бо, Твайлайт, відчини! - Я стукаю ще раз, прагнучи потрапити всередину. Є приблизно три різні причини, чому я хочу, щоб вона поквапилася. По-перше, ми повинні поспішати, якщо хочемо врятувати Реріті і Пінкі. По-друге, цей мотель мене лякає, і я хочу забратися з цього коридору. І, нарешті, я...

Двері відчиняються, і на мене витріщається найрозгубленіший фіолетовий єдиноріг, якого я коли-небудь бачила. Я трохи витягую шию, щоб перевірити її боки. А, забудьте, я дивлюся на найбільш розгубленого фіолетового алікорна, якого я коли-небудь бачила.

- Можу я... допомогти тобі? - Я майже бачу, як її мозок намагається зрозуміти, чому я розбудила її о 6 ранку.

Я киваю. - Привіт, Твайлайт, давно не бачилися, так? Слухай, я можу зайти всередину? Я майже впевнена, що зараз за мною стежить третина військово-повітряних сил.

Вона відходить убік. - Рейнбоу Деш?

Я киваю. - Так, це я. Рада бачити, що ти дивилася шоу.

- Як ти тут опинилася? Чому ти тут? - Я бачила, що сон затьмарив її розум.

- Мене прислав твій брат.

Вона киває, все ще повністю розгублена. - Що ж, це було мило з його боку.

Я киваю. - Так, було б, якби він не сказав: "Лети в Сіетл", а я йому: "Там кордон і американці в стані підвищеної готовності", а він: "Ну, тобі треба їхати, брате". Тож я вирішила спробувати зробити це як нічну оперативну місію, розумієш? Я лечу так швидко, як тільки можу, але я лежу близько до землі, так? Тож я сподіваюся, що зможу залишатися під радаром і все таке, летячи дуже швидко і дуже низько, гаразд?

Твайлайт просто киває, явно не звертаючи уваги на мій діалог і все ще перебуваючи в шоці від того, що в її кімнаті з'явився новий поні. Я продовжую. - Так, виявляється, що щось мого розміру, що летить так швидко і низько, має точну характеристику польоту крилатої ракети чи чогось подібного. Все, що я знаю, це те, що я в'їжджаю в США, і в першому ж місті, над яким я пролітаю, над головою завищали довбані сирени повітряної тривоги. Я подивилася вниз і побачила місто в суцільній паніці і людей, які бігли скрізь. Але це було ніщо в порівнянні з тим, що сталося далі! Незабаром небо заповнилося...

Твайлайт проходить повз мене і відчиняє двері. Вона дивиться в обидва боки в коридорі, шукаючи, мабуть, ще поні? Вона повертається і дивиться на мене, потім знову дивиться на вулицю. - Рейнбоу Деш, звідки ти взялася?

- ...і ось так я втратила винищувачі, які були в повітрі, коли я пролітала повз те третє місто! - На цьому я закінчую опис свого польоту.

Твайлайт повторює. - Звідки ти взялася?

Я зітхаю, невже їй не цікава моя дивовижна історія? - Як я вже сказала, мене прислав твій брат. І я встигла сюди вчасно! Звичайно, я впевнена, що мій рейс змусив президента терміново сісти на борт Air Force One, NORAD, ймовірно, перейшов у стан DEFCON 1, і ми, можливо, насправді перебуваємо у стані війни з Канадою. Але ж я прилетіла вчасно!

Твайлайт похитала головою. - Що? Зачекай, вчасно для чого?

Я киваю. - А, так, Пінкі та Реріті були захоплені якоюсь бандою і зараз перебувають у полоні, і їх продадуть як секс-рабинь, якщо ми не врятуємо їх протягом наступної години чи двох.- Я втираю копито в килим. - Ось чому мені довелося, знаєш, DEFCON 1 і все таке.

Твайлайт піднімає обидва копита. - Що? Ні, всі пішли спати в мотель тут. Це не має сенсу. Не зрозумій мене неправильно, я в захваті від того, що бачу перед собою нову поні, але ти несеш якусь нісенітницю. Пінкі та Реріті, захоплені бандою?

- Ого.

- І мій брат знайшов тебе і сказав, щоб ти знайшла мене і попросила про допомогу?

Я киваю. - Саме так!

Вона зітхає. - Що ж, підемо поговоримо з ним і все прояснимо. - Вона відчиняє двері і виходить назовні.

Я ставлю копитом збоку, щоб зупинити її. - Його тут немає, Твайлайт.

Вона обертається. - О? Що, його теж схопила банда? - Вона сміється.

Я хитаю головою. - Ні, він у Ванкувері.

Її око смикається. - Що? - Я не думаю, що це питання, це її мозок знову перечепився через себе.

Я повільно киваю. - Я звідти. З Канади! Я познайомилася з твоїм братом у твоїй квартирі. - Я кажу адресу, щоб підтвердити, що це її квартира.

Твайлайт моргає. - Але мій брат пішов спати в цей готель.

Я кусаю губу. - Ну, він зараз у Канаді, звідки, по-твоєму, у мене номер твого готелю?

Твайлайт знову смикається. - Чому він у Канаді? Яким чином він у Канаді?!

Я піднімаю брову, Шайнінг ніколи не розповідала мені про це. - Тому що це його квартира?

Вона дивиться на мене. - Ні, він не повинен бути в Канаді, він повинен бути тут, з Реріті!

Я хитаю головою. - Ні, Реріті з работорговцями, твій брат у Канаді.

- АААА! - Твайлайт кричить у розпачі, - Це не має ніякого сенсу! Коли це сталося?!

- Коли ти спала? - припускаю я.

Вона піднімає копито. - Минуло лише шість годин! Що вони встигли зробити за цей час?! Чому вони мене не розбудили?

Я піднімаю копито. - Слухай, я б із задоволенням погралася з тобою в сімейну ворожнечу, але серйозно, я ледь не розпочала війну, прилетівши сюди так швидко, бо хотіла врятувати Пінкі та Реріті. Давай спочатку виконаємо рятувальну місію, а потім ти зможеш обговорити зі своїм братом деталі "як" і "чому"?

Твайлайт скривилася. - Ти хоч маєш план, як їх врятувати?

Я кусаю губу. - Ні... але цей хлопець, мабуть, має! - Я дивлюся на свій телефон. Здається, мені дзвонить Шайнінг. Я відповідаю на дзвінок і передаю трубку Твайлайт. Хм, якщо подумати, мені, мабуть, варто було зателефонувати йому з самого початку і дати йому змогу пояснити все своїй сестрі. Це було б набагато простіше. Майже впевнена, що сьогодні я не вмію знайомитися без зайвих зусиль.

~~~~~~

Зточки зору - Реріті.

- Реріті, я не думаю, що Шайнінг повернеться, принаймні не сьогодні. - бурмоче Пінкі, хитаючи головою на стіну. - І він ніколи не знайде нас, коли ми переїдемо на нове місце.

Я киваю, ми обидві не знали, як Шайнінг зумів втекти, але були щасливі, що йому це вдалося. - Що ж, Пінкі, принаймні один з нас вибрався. І я знаю, що Шайнінг не здасться. Можливо, він не врятує нас сьогодні, можливо, не завтра, можливо, не через кілька років... але він знайде нас. Я знаю, що знайде.

- Гей, коні, припиніть іржати! - Огризається на нас охоронець. Їх зараз троє на суворій варті, очевидно, вони не надто зраділи, що один з нас втік.

Я закочую очі. - Ми поні, а не коні.

Він насміхається з мене. - У будь-якому випадку, в'язні не повинні розмовляти. А тепер стули пельку, бос не зрадіє, коли дізнається, що твій друг втік, сподіваюся, ти розумієш, що він зіллє свою злість на вас двох.

Пінкі хіхікає. - Ми замкнені в клітці, і за кілька годин нас продадуть як секс-рабинь. Ніби ваш бос може зробити ще гірше.

Охоронець нахиляється до кліток і посміхається. - Босові не подобаються малюнки на ваших сідницях. Він подумує про те, щоб дати всім вам, поні, логотип, який більше пасував би тваринам вашої фігури. Ви коли-небудь чули, як фермери таврують своїх тварин?

Я з жахом відступаю назад. - Він не посмів би!

Інший охоронець сідає і гасить свій недопалок. - Ммм, продовжуй переконувати себе в цьому, панночко. Бос затаврував дупу останнього поні, який був тут, після того, як вона його вкусила.

Моє серце завмирає. - Зачекайте, якого ще поні?

Охоронець на секунду замислюється, а потім каже. - Може, ви її знаєте? Руда грива, фіолетове тіло? Приблизно два дні тому Бос почув від колеги, що в деяких містах з'явилося кілька кольорових поні. Бос наказав нам стежити за ними, і, звісно ж, два дні тому ми знайшли одного з них. Вона блукала гетто сама по собі, її було досить легко зловити, коли один з наших хлопців побачив її.

Пінкі підходить ближче до ґрат. - Де вона?

Охоронець запалює другу сигарету. - У нас не було ніякого спорядження, щоб її втримати, та й сучка була сильнішою, ніж виглядала. Розірвала мотузку, якою ми її зв'язали, і в паніці побігла по будинку. Господар намагався надіти на неї нашийник, але вона його вкусила. Йому не сподобалася її поведінка, тому він наказав охоронцеві вибити з неї свідомість і закути в кайдани. Коли вона прокинулася, бос затаврував її розпеченою праскою.

Один з інших охоронців сміється. - Присягаюся, цей крик було чути на багато миль навколо. На щастя, кобила була схожа на вмираючу тварину, тому, здається, ніхто не потурбувався викликати поліцію.

Я відчуваю, як мої передні лапи тремтять від гніву. - Ви покидьки.

Охоронець зітхає. - Так, не всі хлопці тут були в захваті від того, як з нею поводився бос. Тієї ночі один з нічних охоронців відчув співчуття чи щось таке і розв'язав її. Наступного ранку поні та охоронець зникли, а охоронець залишив заяву про звільнення.

Інший охоронець розповідає. - Але бос не прийняв жодної заяви про звільнення. Ми все ще шукаємо поні та зрадника. Одного дня ми їх знайдемо. А поки що нам сказали, щоб ми готувалися до того, що в майбутньому нам доведеться мати справу з більшою кількістю поні. Тому ми встановили ці клітки і придбали ось ці рушниці з транквілізаторами. Це значно полегшує нам роботу, це точно.

Я сідаю і хитаю головою, що ж, принаймні інша поні вибралася. Шкода, що її втеча означала, що ці звірі стали краще підготовленими до того, щоб розправитися зі мною та Пінкі. Ця клітка, ці нашийники, всі ці хлопці, я не бачу виходу з цього місця...

-БЗЗЗЗ-

Світло голосно мерехтить і гасне, занурюючи кімнату в темряву. Я чую, як один з охоронців підводиться. - Що це в біса було?

Єдине світло - слабкий натяк на ранній світанок, що пробивається крізь вікно. Інший охоронець оглядає кімнату, потім вмикає стереосистему і виявляє, що вона теж вимкнулася. - Думаю, ми якось втратили електрику.

Третій охоронець дивиться у вікно. - Але в будинку навпроти є світло. Щось дивне відбувається.

Гучний стукіт у вікно лякає всіх. Головний охоронець вдивляється у скло, але там надто темно, щоб щось розгледіти. Стукіт чути знову, і головний охоронець звертається до одного зі своїх підлеглих. - Відкрий вікно, це, напевно, один із зовнішніх охоронців, можливо, він зможе розповісти нам, що сталося.

Підлеглий підходить до вікна і дивиться ліворуч, потім праворуч, потім вниз, на землю внизу. - Я нікого не бачу. - Він відчиняє вікно і висуває голову назовні. - Йоу, де ви, хлопці? Грег, ти...

ГРІМ

Над вікном з'являється розмитість, і охоронець падає вперед, втрачаючи свідомість від удару по голові. Його тіло падає вперед, і він випадає з відчиненого вікна.

- Брюс! - кричить інший охоронець, схоплюючись на ноги і рухаючись до вікна.

Я повертаю голову, щоб перевірити, як там головний охоронець, і помічаю, що він відійшов від вікна і витягає пістолет. Він кричить до іншого охоронця, який зараз знаходиться в декількох сантиметрах від вікна. - Тайроне, відійди від вікна!

Тайрон не встигає відповісти, як у вікно влітає синя пляма і врізається в нього з такою силою, що відриває його від землі. Об'єднана маса летить через всю кімнату і закінчується тим, що Тайрон з оглушливим стуком врізається спиною в клітку. У мене дзвенить у вухах від шуму, але мої очі фокусуються на блакитному поні, ні, пегасі, який зараз знаходиться в кімнаті.

У Пінкі волосся стає дибки. - РЕЙНБОУ ДЕШ! - Моє серце завмирає, коли я впізнаю райдужну гривасту кобилу з шоу. Звідки вона в біса взялася? Як вона нас знайшла?

Людина хапає ротом повітря. - Здається, ти зламала мені ребра.

Пегас спльовує вбік. - Так, вибач, я б зробила більше, але в мене обмаль часу.

Краєм ока я помічаю рух з іншого боку кімнати. Ще до того, як я встигаю переконатися в тому, що бачу, я вигукую попередження так швидко, як тільки дозволяє мій язик. - Обережно! В іншого пістолет!

Я бачу, як вуха Деша сіпаються від цієї новини, і не минає й секунди, як я чую приглушений постріл, коли охоронець, що залишився, стріляє зі свого пістолета з транквілізатором. Швидше, ніж мої очі встигають зареєструвати, я бачу, як пегас розвертається і стрибає позаду пораненої людини, використовуючи її як щит.

Я здригаюся. - Ти в порядку, Рейнбоу Деш?

Усі в кімнаті шукають дротик, і ми помічаємо, що він застряг у грудях непритомного охоронця, за яким пірнула Деш. Вона відходить від свого живого щита, зчищає бруд зі своїх боків, а потім дивиться на стрільця і вишкірює зуби. - Ось твоя єдина куля. - Вона повільно рушає до охоронця, хряснувши при цьому шиєю. - Гарна річ про копита... їх не треба перезаряджати.

Охоронець стає білим як полотно і зачиняє двері, але не встигає зробити й півкроку, як Деш злітає з місця і врізається в нього плечем. Притиснутий до землі, він кричить. - Злізь з мене, клята тварюко!

Даш відкидає голову копитом. - Ми можемо зробити це по-простому або по-складному. ДЕ КЛЮЧІ?

Охоронець насміхається. - Ага, якби я тобі сказав.

ТРІСК

Я здригаюся, коли бачу, як копито Деша врізається в підлогу всього за дюйм від його обличчя, розламуючи суцільну дерев'яну дошку підлоги навпіл. Вона вишкірює зуби. - Не жартуй з поні, чуваче. Наступне копито приземлиться тобі на обличчя, тож давай спробуємо ще раз: Де довбані ключі?

Я бачу, як охоронець тремтить звідси. - О-о-о, моє н-намисто.

Даш стукає його копитом по лобі. - Хороший хлопчик. - Вона хапає намисто зубами і зриває його з його шиї. Вона повертається до мене і кидає нам брелок, - Реріті, Пінкі, зніміть нашийники один з одного і відкрийте клітку.

Я киваю, хапаючи брелок за допомогою магії. - А ти що робиш?

- Виграю нам трохи часу. - Бурмоче вона, підпираючи стілець до дверей. Повернувшись до людини, вона гавкає. - Сядь у кутку, поки ми вчотирьох не підемо.

Я відмикаю клітку і зітхаю з полегшенням, коли Пінкі знімає з моєї шиї цей клятий нашийник. Я повертаю їй послугу, а потім чую, як охоронець сміється. - Це ще не кінець, ти ж знаєш. Шум тут розбудив весь будинок, вони ніколи не дозволять тобі піти.

Мої вуха смикаються, коли я чую звук кроків і крики над нами. Хтось стукає у двері, але стілець тримає їх зачиненими. Я стурбовано обертаюся до Деш і збентежено бачу, що вона посміхається. Вона підскакує до вікна й озирається навколо. - Отже, ваша маленька банда оточила це місце, так?

Охоронець посміхається. - У цьому кварталі більше сотні членів банди. Ви повністю оточені і повністю в дупі.

Деш киває. - Ну, це круто, бо ви, хлопці, теж оточені. І в дупі.

Охоронець хитає головою. - То що, ви привели армію милих маленьких друзів-поні? Впевнений, що ми з ними впораємося.

Червоне та синє світло слабко спалахує в кімнаті, відбиваючись ззовні. Деш хитає головою. - Армія поні? Ні, це не зовсім наш стиль. Ми вирішили, що звичайна поліція впорається з цим завданням.

Охоронець підводиться. - Копи йдуть? Пфф, вони знають, що не варто мати з нами справу напряму. Чорт забирай, значна частина місцевої поліції у нас на зарплаті.

Ледь чутно гул гелікоптера. Деш визирає у вікно. - Копи їдуть... і ФБР... і нацбезпека... і майже впевнена, що армія.

Стукіт у наші двері припиняється, і я чую, як люди в будинку починають розгублено кричати. Звук гелікоптера надворі збільшується, мої вуха притискаються, коли я розумію, що це звук не одного, а цілої флотилії гелікоптерів. Я обертаюся до Деш. - Що? Як ти?

Деш потирає потилицю. - Тож, не впевнена, що ви, хлопці, знаєте, що всі сили безпеки в штаті перебувають у стані підвищеної готовності через нещодавній терористичний вибух? Так... тож я, можливо, зробила кілька дзвінків і залишила кілька підказок, що терористичний осередок, відповідальний за вибух, знаходиться саме в цьому будинку.

Охоронець насміхається. - Ти ідіотка, вони ніколи в це не повірять.

Деш сміється. - Ти недооцінюєш, наскільки всі нервові. Вони дуже хочуть вхопитися за соломинку. І тепер нам просто потрібно укласти угоду, продемонструвавши їм "вибухівку, що зберігається". - Деш жестом показує на халупу на вулиці. - Гей, чувак-охоронець, та халупа зовні, там же нікого немає, так?

Збентежений, він хитає головою. - Гараж? Тобто, там є машини і все таке, але людей немає, якщо ти про це питаєш. Зачекай, яке це має значення? У які ігри ти тут граєш?

- Чудово. - Деш посміхається, дістає з сумки рацію і натискає на кнопку передачі. "Тві-Тві, це Блу Фаст, у вас все чисто в халупі. Повторюю, у вас все чисто.

Я піднімаю брову. - Тві-Тві?

Даш потирає копита. - Тссс, це має бути добре.

Я примружуюся, коли бачу, як чотиринога фігура на даху приблизно п'ятьма будинками нижче починає світитися білим світлом. Я озираюся на халупу по сусідству з нами. - От лайно.

Знаючи, що зараз буде, я пірнаю на землю і тягну Пінкі за собою, а потім затуляю вуха копитами. Вибух лунає через секунду.

Навіть у моїх імпровізованих навушниках звук оглушує, коли халупа вибухає у величезному вибуху червоного і фіолетового полум'я, посланого алікорном. Вибух вибиває вщент вікно, що залишилося, і збиває Деш з копит. Твайлайт знала небагато заклинань, але це заклинання ставало для неї страшенно вправним.

- ТРЯСЦЯ ТВОЇЙ МАТЕРІ! - кричить охоронець, коли дзвін стихає у моїх вухах. Світло вибуху заповнює нічне небо, і минає кілька секунд, перш ніж світло вибуху згасає і повільно повертається нічна темрява. Темрява триває лише секунду, оскільки за мить увесь горизонт, здається, спалахує вогнями аварійних машин, оскільки сотні поліцейських сирен одночасно активуються. Якщо і були якісь сумніви щодо того, що це місце розташування терористичного осередку, то тепер вони зникли. Вибух, напевно, було видно на багато миль навколо, і кожен коп у місті вже їхав туди.

Деш підводиться, сміючись і ляскаючи копитами, побачивши палаючі уламки дерева, що падають, як дощ, за нашим вікном. - Гаразд, це буде банально, але це було ЧУДОВО! Майже змушує мене пожалкувати, що я не єдиноріг. Хоча, говорячи про здібності пегаса, нам справді треба йти.

Я хитаю головою, все ще намагаючись повністю позбутися дзвону в голові. - Як ми пройдемо повз копів і бозна-яких інших збройних сил на нашому шляху?

Деш підскакує до Пінкі і обхоплює її передніми лапами. - Гелікоптерам доведеться відступити, щоб уникнути уламків у повітрі. У нас є короткий проміжок часу, щоб вилетіти.

- О, Боже! - вигукує Пінкі, і перш ніж я встигаю запитати, чи справді Деш вміє літати, пегас вистрибує у вікно і злітає з Пінкі в копитах.

Я підходжу до вікна і спостерігаю, як силует пегаса пролітає низько над будинками в напрямку того місця, де я бачила відблиск Твайлайт. Там, здається, невелике поле, яке з'єднується з якимись густими заростями. І, судячи зі звуків поліцейських сирен, більшість копів їдуть з протилежного боку. Це не ідеально, але згодиться.

Я обертаюся, коли чую шаркання і бачу, як охоронець хитливо зводиться на ноги. Він кусає губу. - Ви, поні, вмієте літати, і можете зробити так, що лайно вибухне. Від вас проблеми, ви це знаєте? Ви небезпечні.

Я визираю і бачу, як Деш висаджує Пінкі і повертається, щоб забрати мене. Я обертаюся до охоронця і зітхаю. - Так, ми небезпечні. Тож перестаньте намагатися викрадати таких, як ми, гаразд? - Я відчуваю себе трохи дивно, називаючи поні "моїми", але... мабуть, це правда, чи не так? Чесно кажучи, я більше не вважаю себе людиною. Це страшна думка.

Я вистрибую у вікно і приземляюся на траву біля будинку. Я терпляче чекаю на Деши, дивлячись на галявину перед будинком. Броньовані фургони спецпризначенців мчали вулицею до будинку. Ще страшніше було чути ревіння незліченних гелікоптерів, яке ставало дедалі гучнішим, наближаючись до нашої позиції. Деш приземляється за кілька футів від мене. - У нас немає часу, давай, Реріті, нам треба рухатися!

Я дозволяю їй схопити мене копитами, а передніми ногами обхоплюю її тулуб, як можу. Потім, з дивовижною легкістю, Деш злітає, забираючи мене з собою.

- Деш, куди ми підемо, коли приземлимося?

- Подалі звідси, Реріті. Далеко звідси.

Я посміхнулася вперше за вечір. - Дякую за це Селестії.