П'ять Балів - Поділених на Чотири.

Я озираюся, вітальня вкрита піною від вогнегасників і попелом. Том плескає мене по плечу. - Вибач за квартиру, але, принаймні, ніхто не постраждав.

Я посміхаюся. - Так, нам справді треба йти. Ти ж приїхав на машині, так?

Він киває. - Так, вона на задньому дворі. І бак повний.

Я озираюся і помічаю на підлозі невелику сумку, потім швидко підношу її до Тома і кидаю йому в руки. - Візьми з кухні щось перекусити і пляшки води. Я підготую Тесс і Гаррі.

Том йде на кухню, а я підходжу до Тесс, яка стоїть біля вікна і дивиться вниз на пошкодження, яких вона завдала. Майже кожне вікно в житловому комплексі розбите. Вона хитає головою. - Нам треба йти.

Я оглядаю вітальню. - Так, треба. Де Гаррі?

Тесс озирається. - Вона сказала, що хоче щось взяти, о, ось вона. - Я слідкую за її поглядом і бачу, як Гаррі йде до нас, запихаючи якусь коробку в рюкзак.

Він дивиться на нас. - Друзі, готові їхати? Це ж три години їзди, так?

Я заперечливо хитаю головою. - Не все так просто, нам треба перетнути кордон.

Тесс знизує плечима. - Ну і що? Це ж не нацистська Німеччина, це відкритий кордон і у нас є паспорти.

Я потираю чоло. - Тесс, ти давно дивилася в дзеркало? На кордоні перевіряють документи, нас ніколи не пропустять, якщо ми виглядатимемо так. У нас змінився колір очей і волосся, це, гадаю, вони пропустять, але ти бачила наші вуха?

Гаррі розгойдується на ногах. - Ви можете сховати вуха, якщо вдягнете шапку!

Я махаю на нього рукою. - Гаразд, це може пояснити вуха і навіть волосся, але ріг? Його не сховаєш, і якщо вони хоча б доторкнуться до нього, то зрозуміють, що він справжній.

Гаррі хмуриться, і його вуха опускаються набік. Тесс повільно киває. - Гаразд, гаразд, але якщо ми не можемо пройти через прикордонний перехід, то як ще ми можемо потрапити до Штатів?

Гаррі відповідає негайно. - Просто скористайся стежкою Лумчен.

Я нахиляю голову. - Що? Лумчен, як у лісі?

Він киває. - Так, на захід від міста, прямо на кордоні, знаходиться природний заповідник Лумчен. Ніхто не патрулює цю територію, ви можете буквально просто припаркувати машину і пішки перейти через кордон.

Тесс киває. - Це може спрацювати. Ти впевнений, що там ніхто не патрулює?

Гаррі пустотливо посміхається. - Повір мені, він відкритий.

Том повертається до кімнати, несучи невелику сумку, наповнену пляшками з водою та закусками. - Гаразд, друзі, ви готові? Не забудьте взяти свої паспорти. На щастя, я маю свій у машині.

Я хитаю головою. - Вони нам не знадобляться, Томе.

Він виглядає розгубленим. - Але ж ми перетинаємо кордон...

- Ми зробимо це пішки. Ми не хочемо, щоб нас бачили з цими рогами, тому ми просто підемо стежкою Лумчен і прокрадемося через кордон.

Том киває. - А-а-а, через Лумчен, як контрабандисти наркотиків! Гарна ідея.

- Нарко-контрабандисти користуються нею? Справді... - Тесс звужує очі і дивиться на Гаррі, який нервово посміхається.

Тесс хитає головою. - Неважливо, не має значення, ми використаємо її. Але якщо ми перейдемо кордон пішки, як ми доберемося до Сіетла? Нам потрібна машина.

Я показую великим пальцем на Гаррі. - Вона вміє водити. Я прикусила язика. - Вибач, він може водити. - Кляте рожеве волосся, воно збиває мене з пантелику.

Гаррі ігнорує цей проступок. - Звісно, але я думав, що вся причина, через яку ми пробиралися, була в тому, щоб не їхати через кордон?

Я киваю. - Так, через єдинорогів. У тебе немає рогу, Гаррі, ти можеш заховати вуха і просто проїхати. Заїдеш до лісу на американському боці, підбереш нас, і все готово!

Ми всі на хвилину перезирнулися, потім Том кивнув. - Гаразд, давай зробимо це. Я взяв їжу, просто візьміть свої особисті речі і поїхали. Ми вже повинні були виїхати!

~~~~~~

Ми взяли машину Тома і виїхали з міста так швидко, як тільки могли. Дорога до лісу не зайняла багато часу, і незабаром ми знайшли безлюдну ділянку дороги, де Гаррі нас висадив. Нам потрібно було пройти близько милі, перш ніж ми вийдемо на дорогу з американського боку. Ми підрахували, що поки ми дійдемо до неї пішки, Гаррі вже буде там і чекатиме на нас з машиною.

Я йду поруч з Томом, усвідомлюючи, що ми всі троє йдемо, піднявши щиколотки над землею. Дивно, цікаво, як довго це триває. У будь-якому разі, принаймні, я проводжу ніч з Томом. Я завжди хотіла це зробити, хоча не впевнена, що "пробиратися через кордон" - це те, про що я мріяла.

- Про що ти думаєш, Рейчел? - Том дивиться на мене скоса і посміхається.

Я червонію, дякуючи, що він, напевно, не бачить цього в цій темряві. - О, ти знаєш... про всяке.

Том крутить пасмо свого фіолетового волосся навколо пальця. - Ви з Гаррі... гм...?

Я змушую себе розсміятися. - Що? Ні, ні, звісно, ні. Він просто друг. Один дуже, дуже дивний друг.

Том сміється разом зі мною. - Гаррі має свою чарівність, це точно.

Я киваю. - Так, він дуже добре справляється з цими змінами.

Том чухає голову. - Я, власне, хотів запитати тебе про дещо, Рейчел. Тобі ж подобаються всі ці зміни, чи не так?

Я зупиняюся. - Що? З чого ти це взяв?

Він по-овечому посміхається. - Та годі тобі. Ти виставляєш напоказ свій хвіст, намагаєшся використовувати свій ріг і робиш мені компліменти щодо моїх нових вух, хвоста і кольору волосся. Ти ніколи не робила мені компліментів, коли я був людиною. Наче я тобі подобаюся лише тепер, коли я наполовину поні.

Я червонію, намагаючись загладити свою провину. - Ні, Томе, ти все неправильно зрозумів. Зараз ти гарно виглядаєш, але насправді я кохала тебе, коли ти був людиною! - Я зупиняюся на секунду, чекаю... бляха.

Я чую, як Тесс вибухає сміхом за кілька футів перед нами, а Том лише піднімає брови. - Ох... Я цього не знав. Ти мені лестиш, Рейчел. Хоча, гадаю, це пояснює всі ті походи до мого столу на роботі.

Я просто розгубилася. - Я не це мала на увазі. А я мала... Я просто не хотіла... казати це.

Том хіхікає. - Ти вмієш добирати слова.

Я так сильно червонію, що, здається, мої щоки палахкотять. - Слухай, ми можемо змінити тему?

Том хіхікає. - Звичайно, Рейчел. Я хотів запитати тебе про ще дещо.

Ми виходимо на стежку з густих дерев, тож мусимо йти по одному. Я прошу Тома йти попереду мене. - Питай, Том.

Я йду за ним, а він говорить. - Коли я дивився ці серії про поні, я замислився. Розумієш, я бачив ці сни, так?

Я майже не слухаю його, йдучи прямо за Томом - це або найкраще рішення, яке я коли-небудь приймала, або найгірше. Все, що я знаю, це те, що я повністю загубилася у граціозному "свисті" прекрасного хвоста Тома прямо переді мною. Я маю на увазі, що мені не раз доводилося задивлятися на симпатичні сідниці, але коли до цього додається ще й такий хвіст, о Боже, це як...

БАБАХ

Моя нога за щось зачепилася, і я голосно падаю на землю, вибиваючи з себе все повітря. Я лаюся собі під ніс. Так, ось що я отримала за те, що не дивилася, куди йду.

Том сміється і простягає руку, щоб допомогти мені піднятися. Я хапаюся за неї, коли Тесс озирається на нас, - Ви двоє, припиніть дуркувати.

Том відмахується від неї. - Гей, твоя сестра впала, вона не навмисно.

Я відмахуюсь. - Так, вибач, тут дуже темно. Треба було взяти маленькі ліхтарики чи щось таке.

Том посміхається. - Що, немає заклинання для світла? Люмос?

Я грайливо штовхаю його в плече. - Ти думаєш про Гаррі Поттера, дурню!

Том закочує очі. - Ну добре, а яке закляття поні використовують для світла?

Я намагаюся думати, переступаючи через колючі кущі, але відволікаюся на те, що мені стає незручно в білизні. Я відганяю думку. - Я не впевнена, Томе, я знаю, що у них є така штука, але я не думаю, що коли-небудь описувалося, як вона працює.

Тесс, вочевидь, підслухавши нашу розмову, озивається. - Нам справді доведеться розібратися з цим, як і з усіма іншими заклинаннями, які вони використовують.

Том погоджується. - Так, це було б дуже круто.

Тесс хитає головою. - Це не те, що я маю на увазі, звичайно, це може бути "весело", але це щось більше. Я майже впевнена, що це наша єдина надія на те, що ми коли-небудь знову станемо нормальними людьми. Якщо ми хочемо повернутися назад, нам знадобляться серйозні чари.

Том насупився. - Стривай, я думав, що це тимчасово? Ти маєш на увазі, що нам потрібна магія, щоб повернутися назад, інакше ми застрягнемо так назавжди?

Я намагаюся пояснити йому м'якше. - Ну, не зовсім, ми не залишимося такими назавжди. - Я показую на наші вуха і хвіст. - Все зміниться.

Том примружується. - Тобто...?

Тесс переходить до справи. - Буде гірше, Томе, набагато гірше. Я провела кілька тестів ДНК перед тим, як ти прийшов сюди, і я впевнена, що ми йдемо до кінця.

Він зупинився. - Йдемо до кінця? Ти ж не хочеш сказати...

Тесс відповідає так, ніби це найочевидніша і найнудніша річ у світі. - Ми будемо поні, Томе. Менш ніж за два дні ти будеш досконалим клоном Реріті з шоу.

Том залишається застиглим, дивлячись прямо перед собою. Я кладу руку йому на плече. - Гей, принаймні ти все ще можеш робити свою роботу. Реріті чудово розбирається в моді, а ти займаєшся цифровим дизайном, у тебе все вийде. Крім того, ти будеш з нами, ми будемо однією великою щасливою групою поні.

Він подивився на мене. - Ти що, бляха, знущаєшся з мене? Рейчел, мені байдужа моя робота, і я радий, що я з вами, але як же мої батьки? Я що, маю з'явитися одного дня і сказати. - Привіт, мамо і тату, ваш син тепер білий мультяшний кінь, але не хвилюйтеся, у НЕЇ є друзі!. - Він зітхає і потирає чоло.

Я намагаюся його підбадьорити. - Ми це виправимо. Тесс працює безперервно, намагаючись знайти спосіб повернути все назад.

Тесс сміється. - Так, я працювала, але правда в тому, що Рейчел поки що зробила найбільше. Наука не зможе повернути нас назад, але магія, можливо, зможе. Я маю на увазі, якщо ми можемо робити левітацію, ми, ймовірно, можемо зробити набагато більше, ніж це. Особливо, якщо шоу було точним...

- Я згоден з Тесс, шоу досі показувало правдиві речі. Нам просто потрібно знайти книгу або щось, що пояснює всю магію, яка використовується в шоу. - Я примружуюся, дивлячись уперед, і думаю, що можу розгледіти дорогу попереду.

Тесс зітхає. - Шкода, що ми щойно виїхали з Канади. Шоу було зроблено у Ванкувері, весь матеріал для нього там.

- Не обов'язково. - Том чухає голову. - У Сіетлі є одна стара книгарня. Більше схожа на бутік. Я заходив туди рік тому, власник збирає і продає оригінальні манускрипти з усіляких телешоу. У нього кілька сотень предметів, я пам'ятаю, що бачив оригінальну "шоу-біблію" з "Лабораторії Декстера", "Фінеаса і Ферба", "Гравіті Фолз", серед інших. Смутно пригадую деякі речі з MLP. Хоча ці оригінальні документи коштують абсурдну суму.

Ми з Тесс обмінюємося поглядами і починаємо обговорювати це питання, як це можуть робити лише близькі брати і сестри.

- Ми могли б... - почала Тесс.

Але я перебила її. - Хіба це не...

- Гаразд, а як інакше?

- Так, але ненадовго?

- Але як...

- Це не буде важко.

- А як же...

- Ми швидко.

- Люди побачать.

- Зараз ніч.

- Чекай, вночі?!

- Потрібна машина, а як інакше?

- А як щодо...

- Руками.

- Бляха.

- Ммм.

- Хмм...

- Нормально?

- Нормально.

Ми припиняємо дебати і повертаємося до прогулянки. Том залишається стояти там, де стояв. - То ти збираєшся мені це пояснити чи...?

Я озираюся через плече і перекладаю йому стенограму розмови. - Ми збираємося вдертися в той магазин і позичити все, що у них є на MLP. Я не в захваті від ідеї крадіжки, але Тесс навела вагомі аргументи. Нам потрібна будь-яка допомога, щоб виправити цей безлад, тому нам потрібно все, що у них є. І зробити це треба сьогодні, бо ми ще можемо керувати машинами, а завтра, можливо, не зможемо зійти за людей.

Том повільно киває. - Гадаю, це має сенс?

Ми виходимо на ґрунтову дорогу. - А де ж Гаррі?

БІП БІП

Звук лунає з машини, що стоїть за 10 футів від нас і зупинилася на узбіччі. Секундою пізніше в ньому вмикаються фари, і ми бачимо масу рожевого волосся, що стирчить з вікна. - Друзі. Ласкаво просимо у Сполучені Штати!

~~~~~~

Ми прибуваємо до Сіетла через дві години, вже близько опівночі, коли їдемо в центр міста до старої книгарні. Том паркує машину через дорогу, і ми починаємо роздивлятися місцевість навколо.

Тесс кусає губу. - Боже, ці вулиці дуже освітлені.

Я закочую очі. - Так, це ж місто.

Тесс штовхає мене в плече. - Дуже смішно, як ми туди вломимося, коли все освітлено, як на Різдво?

Я чухаю одне зі своїх комічно великих вух. - Хороше питання. Якщо ми розоб'ємо вікно, люди напевно почують шум, не кажучи вже про те, що вони побачать нас там.

Тесс киває. - Це не швидкий наскок, нам потрібен час, щоб знайти потрібну книгу, якщо вона взагалі там є.

- О, вона там. - Гаррі каже по суті.

Я піднімаю на нього брову, але вирішую не коментувати. Я озираюся на вітрину магазину. - Я не бачу іншого способу потрапити всередину, окрім вікна...

Том заговорив. - Будівля має напівкруглі арки і динамічність зовнішнього простору, тому можна сказати, що ця будівля належить до романської архітектури Річардсона. Хоча вона дещо конфліктує зі стилем високої вікторіанської готики будівлі, що стоїть поруч...

Я дивлюся на нього порожнім поглядом. - Дякую за це?

Він повертається до мене. - Це означає, що вона була побудована до 1920 року, і двері не виглядають так, ніби їх замінювали. Напевно, на них старомодний замок.

Тесс підбадьорюється. - Охоронні замки громіздкі та механічні. Ми могли б використати нашу магію, щоб легко їх відчинити.

Я поплескала Тома по спині. - Чудово! Тож ми підходимо, недбало відмикаємо двері за допомогою магії і просто заходимо.

Том хіхікає. - Воістину найкращий спосіб робити незаконні речі: "Просто поводься так, ніби ти маєш робити те, що робиш". Усі ззовні магазину подумають, що ми там працюємо абощо.

Я оглядаю нашу групу і починаю планувати дії. - Гаррі... ти залишишся тут, у машині.

Гаррі притискає вуха. - Але я хочу піти з вами, друзі!

Том піднімає руку. - Гей, якщо вона хоче піти, я можу залишитися, правда...

Тесс хитає головою. - Том, ти єдиний, хто знає магазин і знає, що там продають, ти нам потрібен там. Ми з братом повинні піти, тому що нам знадобиться магія, щоб потрапити всередину. Але нам потрібен хтось, хто залишиться в машині, тож ти залишишся, Гаррі. Будеш нашим водієм для втечі.

Я киваю. - Вибач, Гаррі.

Гаррі хмуриться, і його губи тремтять. - Але я дуже хотів піти, я навіть дістав своє спеціальне спорядження для нічних операцій. - Він повертається і хапає щось, потім повертається і показує нам чорний нічний костюм, пару рацій (вони ж - двосторонні радіостанції) і кілька ліхтариків.

Ми всі на мить витріщаємося, Том нахиляє голову. - Де ти їх тримала...

Я витріщаюся на предмети. - Так, серйозно, Пінкі...

- Гаррі. - Тесс поправляє мене.

Я продовжую. - Де ти, в біса, це взяв?

Гаррі показує на речі. - Що, це? Я їх приніс.

Тесс примружується. - Я весь цей час сиділа поруч з тобою. Я ніколи не бачила їх раніше.

Гаррі розгублено дивиться на нас. - Друзі, в чому справа, я взяв їх і вони чекали тут…

- МИ ВСЕРЕДЕНІ АВТОМОБІЛЯ, ГАРРІ! Звідки ти їх взяв!? - кричить Тесс.

Гаррі на мить витріщився на неї і моргнув. - Вони були у мене?

Тесс піднімає обидві руки. - Забудь, неважливо. - Вона робить кілька глибоких вдихів. - Дякую за спорядження, Гаррі. Ліхтарики будуть дуже корисними, і ми зможемо підтримувати з тобою зв'язок за допомогою рацій.

Ще раз прокрутивши план у голові, я відчиняю дверцята і виходжу, а потім ледь не падаю на місці. Хапаюся за дверцята машини, щоб втриматися, і лаюся собі під ніс. Том оглядає мене. - Ти в порядку, Рейчел?

Я киваю і переставляю ноги. Внизу щось не так. Я сиджу вже дві години, але, чорт забирай, моїм ногам дуже тісно в цих туфлях. Як і раніше, я мушу ходити "на носочках", але зараз це відчувається по-іншому. Та пофіг, ми в середині незаконного проникнення, немає часу турбуватися про судоми ніг. - Я в порядку, Томе, давай рухатися далі.

Тесс приєднується до нас з Томом і переходить вулицю, і я не можу не помітити, що вона також трохи спотикається, коли йде. Так чи інакше, ми досягаємо вітрини магазину і заглядаємо у вітрину. - Гаразд, Тесс, ти була права, це схоже на старий замок, давай, відкривай.

Том розвертається і стоїть на сторожі, Тесс дивиться на мене. - Я? Я думала, це ти будеш відкривати.

Я показую на себе. - Що? Я? Ти ж знаєш, як працює замок.

Тесс жестом показує на двері. - Чувак, це просто старомодний замок, просто посунь механізм. Ти ж тут чаклуєш, відкривай.

- Це я чаклую? А хто підпалив вітальню, міс?

Тесс закочує очі. - Я чаклувала лише над тими речами, які могла бачити. Цей замок знаходиться всередині дверей, ти краще за мене в цьому розбираєшся.

Том стогне. - Так, будь ласка, просто візьми весь час у світі. Не те, щоб ми тут були дуже вразливі чи щось таке...

Я штовхаю сестру вбік, дивлюся вниз на замок і заплющую очі. Треба подумати про внутрішню частину дверей... знайти засувку... і...

Клац!

Я розплющую очі і штовхаю двері. О, це було легше, ніж я думала. - Гаразд, пішли. Томе, де вони зберігають сценарії та нотатки до шоу?

Тесс заходить до крамниці, а потім озирається на дверну раму. - З цих дверей йде дріт...

Я проходжу повз неї. - І що? Якщо була сигналізація, то вона не спрацювала.

Тесс хмуриться. - А якщо це беззвучна сигналізація? Треба було вимкнути світло, перш ніж відчиняти двері...

Я піднімаю брови. - Беззвучна сигналізація? Облиш, Тесс, таке буває тільки в кіно.

Том знизує плечима і заходить до магазину. - Ці речі коштують тисячі доларів, беззвучна сигналізація мене не здивує. Що ж, вже пізно про це турбуватися, давай просто поквапимося. Перевірте спочатку задню частину, я думаю, що всі оригінали сценаріїв зберігалися там у футлярі.

Ми пробираємося до задньої частини магазину, і тут рація в моїй кишені пищить. - Друзі, ви вже зайшли всередину? Прийом.

Я закочую очі, звісно, Гаррі збирається грати в гру "Прийом", оскільки ми використовуємо рації. - Так, ми всі всередині. Будь напоготові, Тесс хвилюється, що ми могли наштовхнутися на якусь безшумну сигналізацію. Прийом.

Тесс здригається, коли я вимовляю її ім'я. - Серйозно, брате, ти використовуєш найнебезпечнішу, відкриту форму спілкування, відому людині, і говориш про незаконну діяльність. Не використовуй моє справжнє ім'я!

Я прицмокую язиком. - Я знаю, я не використовую справжні імена. Ось чому я не сказала Твайлайт, я сказала Тесс!

Вона хитає головою. - Дуже смішно. Але я серйозно, не давай поліції жодних зачіпок.

- Гаразд. - Я знову беру радіо. - Пінкі, використовуй імена поні на радіо, будь ласка. Прийом.

- Ууу, звучить весело! Можна я буду Пінкі!? Прийом.

Я почервоніла. - Так, я вже сказала... тьху, Пінкі, будь ласка, будь обережним. Кінець зв'язку.

Тесс каже за моєю спиною. - Як багато зошитів...

Я повертаюся до неї і бачу цілу стіну за скляною вітриною. Усередині шафи були десятки, якщо не сотні зошитів і папок, під кожним з яких була етикетка, що пояснювала, звідки вони. Ціни теж були вказані, і вони були недешеві. Том повільно киває головою. - Клята річ не в алфавітному порядку. - Кожен просто обирає ряд і починає шукати.

Минає хвилина-друга, і ми продовжуємо обходити ряди в пошуках чогось, пов'язаного з поні. Я саме проходжу повз оригінальний сценарій "Самурая Джека", коли по радіо лунає схвильований голос. - Вишні та Ягоди! Я бачу Вишні та Ягоди! Прийом!

Я повністю ігнорую її нісенітницю, і Тесс дивиться в мій бік. - Що це було?

Я хитаю головою, все ще дивлячись на книги за шафою. - Зовсім нічого, Пінкі - це просто Пінкі, яка марить про те, що помітила якісь фрукти чи щось подібне.

Через кілька секунд Том заговорив. - Хто така Лорен Фауст? - Я дивлюся на нього і бачу, що він вказує на товсту папку з трьома кільцями.

Я підбігаю до неї, щоб краще роздивитися. Вона вкрита цінниками та наліпками "Автентичний оригінал". Однак прямо в центрі обкладинки знаходиться оригінальна етикетка: "MLP:FiM ORIGINAL SHOW BIBLE, by Lauren Faust". Мої очі широко розплющуються, і я поплескую Тома по спині. - Ти знайшов її, Томе, тепер ми просто повинні взяти її і піти.

- Це оргскло, схоже, єдиний спосіб відчинити його - це розблокувати збоку, але... - Вона підходить, щоб перевірити замок. - Чорт, це замок безпеки Abloy.

Том піднімає брови. - Це погано?

Вона кусає губу і оглядає кейс. - Такі ставлять на банкомати та сейфи, вони неймовірно складні, щоб відлякати злодіїв. Їх не можна зламати силою.

Я зітхаю. - Схоже, ми зробимо це по-старому, грубою силою. - Я піднімаю ногу, щоб вибити скло, але короткий спалах синього світла в кімнаті змушує мене зупинитися. Ось він знову, цього разу за ним слідує червоний. Я розвертаюся, щоб подивитися на фасад магазину, і бачу дві поліцейські машини посеред вулиці, їхні червоні та сині мигалки блимають.

Моя рація вмикається. - Шайнінг Армор! Вони зупинилися! Вони виходять з машин, вам усім треба забиратися звідти! Прийом!

Тесс повертається до мене. - Ти дістань книгу, а я затримаю копів. - Вона тікає, а я опиняюся обличчям до скляної вітрини. Я штовхаю її так, ніби це футбольний м'яч, але це був слабкий удар, і скло навіть не зрушилося з місця. Це дивно, зазвичай у мене досить сильний удар. Я спробувала ще раз, але не можу отримати такої сили. Що, в біса, не так з моєю ногою?

Тесс підбігає до входу в магазин і за допомогою клаксона опускає всі віконниці, потім клацає засувом на вхідних дверях і вимикає світло. Вона озирається на нас. - Це дасть нам трохи часу, ви вже взяли книгу?

Я стукаю себе по голові, думаю, думаю, думаю,... як мені це переломити... Я щось усвідомлюю і стогну, не бажаючи визнавати, що так буде краще, але знаю, що так буде. Я опускаюся на четвереньки і рухаюся так, щоб вітрина залишилася позаду. Том дивиться на мене. - Рейчел, що ти в біса робиш?

- Думаю, як поні. - Я відкидаю ноги назад і б'ю ногою по склу, імітуючи Ей-Джей, яка б'є по дереву. Шум оглушливий, і вітрина дає тріщину, але не розбивається.

Тесс кричить з іншого кінця магазину. - Господи, ти можеш стукати голосніше, я думаю, що Техас щойно почув тебе.

За секунду на її голос відповідає поліція, яка грюкає у двері. - Відчиняйте, ми знаємо, що ви там!

Я знову б'ю ногою по склу, з'являється ще одна маленька тріщина, але цього недостатньо. Це кляті туфлі! Вони неправильно сидять і пом'якшують силу мого удару. Я починаю їх розв'язувати, а Том дивиться на мене. - Рейчел, що ти робиш? Ти ж не серйозно, коли б'єш скло босоніж, то можеш зламати ногу.

- А, так... про це... - Я роззуваюся і дивлюся на свої ноги, точніше, на копита. Вони темно-сині, з пучками білого хутра, що вкривають верхівки. Вони виглядають абсолютно чужими для мене, але, принаймні, у мене все ще є руки.

Том хникає. - Це...

Я прикушую язика. - Про це потурбуємось пізніше, Томе. - Я повертаюся на місце і випробовую свою нову анатомію поні, щосили штовхаючи вітрину.

ХРЯСЬ

Мої копита пробивають наскрізь, і звук пластику, що розколюється навпіл, розноситься луною по всій крамниці. Я висмикую копита, швидко дякую їм за їхні зусилля, а потім підводжуся, щоб побачити, як Том хапає папку і гукає Тесс. - Ми зробили це, рушаймо!

Радіо знову кричить. - Вони вивозять один з тих поліцейських таранів! Тут навіть вантажівка з новинами, вони все це знімають! Вам, друзі, серйозно треба забиратися звідти. Прийом!

Тесс підходить до мене і вихоплює рацію з моєї руки. - Пінкі, вони всі на фронті? Чи безпечно нам виходити через задні двері?

Ми втрьох чекаємо на відповідь, але ніхто не відповідає. Прочекавши добрих 15 секунд, я сміюся сама до себе, розуміючи, що Пінкі чекає, поки ми закінчимо речення. Я забираю рацію у Тесс, щоб закінчити. - Прийом.

Пінкі негайно відповідає. - Твайлайт, я думаю, що вони всі на вході, там лише четверо копів, і один з них розмовляє з дикторкою, а троє інших піднімають таран для дверей. У вас мало часу, прийом!

Ми нишпоримо всередині, шукаючи будь-який вихід ззаду. Ми знаходимо один, але це товсті сталеві двері з табличкою "НЕ ВИХІД" і величезним висячим замком, що утримує їх зачиненими. Я опускаюся на четвереньки, помічаючи, що мої труси знову стали тісними. Не звертаючи уваги на це, я б'ю в двері, але сталь просто поглинає удар. Тесс дивиться на мене. - Рейчел... у тебе копита.

Я відходжу назад, а Том поплескує Тесс по плечу. - Так, буває. Але це гарно виглядає, подивись на контраст білого на синьому, непогано.

Тесс дивиться на Тома, який прочищає горло. - Тож... є ідеї, як пройти крізь ці двері? Не думаю, що стусани Рейчел цього разу спрацюють.

Тесс дивиться на замок, потім використовує свій ріг, щоб спробувати зірвати його. Ланцюг голосно дзвенить, але замок навіть не зрушає з місця. Я приєднуюся до неї, використовуючи свою магію, щоб потягнути за замок, і ми намагаємося просто зірвати його з петель. Ми напружуємося кілька секунд, але потім обидві відпускаємо, цей план явно йде в нікуди швидко.

Ми чуємо, як до вхідних дверей приставляють таран, і Том трохи нервує, побачивши нашу невдачу. - А ти не можеш відімкнути її, як вхідні двері?

Я хитаю головою. - Не такий замок, Томе.

Вхідні двері трясуться, а дверна рама тріскається від удару тарана. Том хапає радіо. - Пінкі, це... Реріті. Ти можеш спробувати затримати поліцію хоча б на хвилину? Прийом.

Я думаю вголос. - Гаразд, я не можу вибити двері, і ми не можемо відімкнути їх або використати телекінез. Ми, мабуть, пропали, це всі заклинання, які ми знаємо.

Тесс потирає лоба. - Це не зовсім так.

Я розумію хід її думок і піднімаю руки. - Ні, Тесс, це жахлива ідея.

Її ріг починає світитися. - Вам усім, мабуть, варто відійти.

~~~~~~

З точки зору Гаррі.

Чекати в машині - це відстій. Те, що я не єдиноріг, означає, що я маю сидіти і спостерігати за всім? Ба, відстійний соус, ось що це за план. Ну, принаймні, я сиджу в першому ряду і бачу, як поліція виламує двері, я ніколи такого не бачив. Я не знаю, чому вони все ще всередині, я попередив їх п'ять хвилин тому, коли побачив червоні та сині поліцейські мигалки - вишні та ягоди - миготіли на горизонті. Тьху.

Рація вмикається, лунає голос Тома. - Пінкі, це... Реріті. Ти можеш спробувати затримати поліцію хоча б на хвилину? Прийом.

Я піднімаю голову і зітхаю. Я з усіх сил намагаюся сховатися від поліції, а тепер вони хочуть, щоб я пішов їм назустріч? Гм, ну добре. Нехай ніхто не говорить, що Пінкі ніколи нічого не робила для своїх друзів.

Я відчиняю двері і йду назустріч копам. Їхній капітан зайнятий розмовою з репортером, тому я підходжу досить близько, перш ніж...

- Агов!!! - Один з копів, що тримав таран, обертається, щоб крикнути на мене. - Пані! Вам не можна тут ходити! Поверніться до своєї машини.

Я потряс кулаком. - Кого ти назвав леді, ти, леді!

Поліцейський каже іншим офіцерам зачекати секунду, потім повертається до мене обличчям. - Послухайте, жінко, це місце злочину, якщо ви не підете, я заарештую вас за перешкоджання...

>>>БАБАХ<<<

Кожне вікно в магазині вибухає гігантським червоним спалахом, і ми з копом падаємо на землю, щоб уникнути розлітаючих осколків. - А-а-а-а-а-а!!! - кричу я, помічаючи, що й справді говорю, як дівчинка. - Я йду, я йду!!! Бувай!!!

Я починаю бігти назад до машини і чую, як поліцейський запитує, чи все гаразд. Оператор новин кричить від хвилювання. - О, Боже, я зняв весь цей вибух на плівку!!!

Я повертаюся до машини і заводжу двигун, вирішивши поїхати на ріг 5-ої авеню і Ленори. Тільки-но я туди доїхав, я почув, як увімкнулася рація, і Шайнінг закричав. - Пінкі! Ми вибралися! Ти можеш дістатися до рогу... гм... 5-ої авеню і Ленори!?!

Я хитаю головою і опускаю вікно. Шайнінг менш ніж за п'ять футів від мене, я висуваю голову у вікно і кричу йому. - Гей, ти забув сказати "прийом"!

~~~~~~

З точки зору Рейчел.

Дорога до квартири Тома не зайняла багато часу, і, на щастя, поліція не переслідувала нас по дорозі сюди. Коли ми входимо, я дивлюся на високі стелі та мармурові колони. - Чорт, гарне житло, Томе. Це місце є визначенням розкішного.

Гаррі ходить навколо з широко розплющеними очима. - Це місце дивовижне. Я навіть не знав, що продають люстри для будинків, я думав, що вони тільки для готелів!

Тесс озирається. - Коли приїдуть твої батьки?

Том кладе Біблію на стіл. - Дякую, друзі, і вибач, Тесс, поняття не маю. Вони не часто тут бувають, але вони почнуть цікавитися, де я. Напевно, я їм подзвоню і скажу. Напевно, мені варто подзвонити їм і сказати, що зі мною все гаразд.

Я хитаю головою. - Не дзвони, напиши смс. Твій голос звучить інакше, Томе.

Том піднімає брову, кажучи. - Як на мене, звучить нормально.

Я знизую плечима, не бажаючи визнавати, як я можу це помітити, адже я роками мріяла про його голос. На перший погляд він звучить так само, але коли я замислююся над цим, то можу сказати, що він звучить трохи більш жіночно, ніж мав би.

Тесс на мить постукує себе по підборіддю. - Ну, твої голосові зв'язки, ймовірно, змінюються, але це не пояснює, чому ми...

- БОЖЕ МІЙ, У ВАС Є БАР! - Гаррі несамовито кричить з іншого боку кухні.

Том ретельно добирає слова. - Так, пригощайся... ОДИН напій. - Він дивиться на нас із сестрою. - Вам що-небудь принести?

Перш ніж я встигаю відповісти, я чую, як Гаррі гукає з іншого кінця кімнати. - Гаразд, гаразд, хто хоче випити, підходьте до бару Пінкі.

Я закочую очі. - Гаррі, ми більше не користуємося раціями. Ти можеш перестати використовувати це ім'я, просто... - Я обриваю себе, бо бачу Гаррі за барною стійкою. Вона полірує склянку, одягнена в білу сорочку і чорний барменський жилет. Я вказую на її вбрання. - І зніми це! Те, що він був за барною стійкою, не означає, що ти повинна його вдягати, батько Тома, мабуть, не хоче, щоб люди носили його речі.

Том нахиляється і шепоче мені. - Це не мого тата, я ніколи в житті такого не бачив.

У мене почервоніло обличчя. - Пінкі... просто дай мені склянку віскі. Односолодове, без льоду.

Том киває. - А мені банановий дайкірі.

Я штовхаю його в плече. - Це дуже дівчачий напій, чувак.

Він лише знизує плечима. За мить я чую, як Тесс вигукує. - Мені, будь ласка, імбирний ель, дякую.

Я сміюся над її небажанням пити, а за мить повертаю свій скотч до столу, на якому лежить вкрадена біблія шоу.

Я вже збираюся відкрити її і почати шукати заклинання, коли бачу, як Том вмикає телевізор. Він налаштований на CNN, а вгорі екрану - "Останні новини". Я починаю потягувати свій скотч, коли бачу заголовок: ВИБУХ У ЦЕНТРІ СІЕТЛА. ТЕРОРИСТИЧНА АТАКА!?!

Тесс хитає головою. - Занадто багато сенсацій?

Пінкі, або Гаррі (я вже не впевнена, хто він/вона) сідає за стіл. - Зроби голосніше! Цікаво, чи зняли мене на камеру!

Том кидає пульт Пінкі і починає потягувати свій дайкірі. Через секунду він робить паузу і додає. - Якщо мої батьки побачать мене в новинах, то мені кінець. - Він продовжує пити, і через кілька секунд його склянка порожня, а сам він сідає поруч зі мною.

Я дивлюся на Тома і посміхаюся. - П'єш алкоголь? Це не дуже схоже на леді.

Том піднімає брову. - Дякую... Чи вибач?

Я тихо сміюся і нахиляюся, щоб почухати себе між ногами. По телевізору вмикають звук, і репортер починає говорити про те, що у них немає підозрюваних, оскільки вибух знищив усі докази, які вони сподівалися зібрати. Репортер говорить ще щось, але я не слухаю його, я прокручую в пам'яті відчуття, які я відчула, коли почухала себе між ногами. Я повільно опускаю іншу руку вниз і обмацую себе через штани, підтверджуючи, що щось дуже, дуже не так. Я підводжуся. - Вибачте... ванна кімната.

Пінкі стежить за мною, коли я встаю і йду геть. Але я просто йду прямо до ванної кімнати і, опинившись всередині, вмикаю світло і скидаю штани. Я вже знаю, що я там знайду, але все одно скиглю, коли бачу їх. У мене між ногами висить пара м'ячів, а прямо над ними - пухнаста оболонка. Я притуляюся до стіни і якусь мить дивлюся на своє відображення. Гадаю, що самі по собі вони виглядають непогано, але я не повинна була їх мати! Це цілковитий абсурд. Я простягаю руку вниз і повільно відсуваю їх убік, щоб перевірити, чи не зникла моя жіноча щілина. Ні, вона повністю зникла, схоже, я на 100% чоловік. Я нервово сміюся про себе, думаючи. - Це відстій, я навіть не змогла використати свій подарунок на день народження.

Ну, не те, щоб це мало значення, я думаю. У мене завжди є своя власна версія цього. Я повільно хитаю головою і тикаю в хутряний чохол. Поєднання цього відчуття з моїми попередніми думками, здається, щось запускає, і я відчуваю і бачу, як мій новий орган виростає з його основи. Мої очі широко розплющуються. - О ні, ні, ні, ні, зупинись!

Він не реагує на мої усні команди і стає більшим, я починаю лякатися і затуляю його рукою, щоб спробувати зупинити. Коли це не спрацьовує, я хапаю його обома руками і намагаюся заштовхати назад у себе. Якщо подумати, то це погана ідея. Те, що раніше було лише маленьким наростом, тепер перетворилося на повністю ерегований кінський член. Я заплющую очі і відвертаюся, раптом дуже добре усвідомлюючи дивне відчуття, яке викликає цей орган, коли я повертаю своє тіло. Було б досить погано, якби це був звичайний людський член, але член розміром з поні? Це абсурд, як мені від цього позбутися? Що робили хлопці? Думали про бейсбол? Холодний душ?

Я вирішую зробити і те, і інше, стрибаю під душ, перераховуючи гравців моєї улюбленої бейсбольної команди. Вода абсолютно крижана, але після того, як я закінчую перераховувати 15 гравців, я дивлюся на себе і бачу, як моє чоловіче гідність стискається назад і ховається в свою пухнасту оболонку. Я зітхаю з полегшенням і виходжу з душу, щоб витертися, дуже обережно, щоб не торкатися цієї частини тіла. Витирання нагадує мені, що в мене є копита, але в світлі останніх подій вони не здаються таким вже божевільним доповненням до мого тіла.

Я закінчую сушитися і знову одягаюся, потім відчиняю двері, щоб зіткнутися віч-на-віч з Гаррі, який притулився до протилежної стіни. Вона чекала на мене весь цей час? Я нервово посміхаюся. - О, привіт... Пінкі.

Вона нічого не каже, але жестами показує на мою промежину, потім на мої очі і допитливо піднімає брови.

Я намагаюся прикинутися дурепою. - Що?

Вона піднімає брови ще вище. - Ну?

Я усвідомлюю, що я, очевидно, звертався до неї як до "вона" в моїй голові. Я знаю, що не тільки в мене сьогодні буде сюрприз у штанях, тож гадаю, що вона заслуговує на те, щоб знати заздалегідь, що з нею станеться. Я зітхаю і повільно киваю. - Так. Це... так.

На моє повне здивування, вона широко посміхається. - Так! Це буде весело!

У мене відкривається рот. - Весело?! Гаррі, ти з'їхав з глузду.

Вона закочує очі. - Тесс працює над тим, щоб знайти закляття, яке змінить нас усіх назад, так? Тож це все тимчасово. Тоді це круто, це буде відкриттям, щоб побачити, як воно з іншого боку.

Я хитаю головою. - Ні, це не так, це огидно.

Вона піднімає брову. - О? То ти вже спробував?

- Що?

Вона посміхається. - Ну, знаєш, спробував.

Я роблю крок назад. - Що? Ні, Господи, чувак, годі, Пінкі.

Вона хитає головою. - Не відкладай спробувати, Рейчел, у тебе може скоро не залишитися рук. А коли їх не стане, то, якщо захочеш спробувати, попроси Тома або мене...

Я заплющую очі. - Будь ласка, не закінчуй це речення, Пінкі.

Вона знизує плечима, потім хапає свої штани і трохи витягує їх назовні, дивлячись на себе зверху вниз. - Оооо, я точно стаю меншою... Вже недовго залишилося. Що ж, приємно було поспілкуватися, Рейчел, я піду до своєї спальні, роздягнуся і буду спостерігати, як все це відбувається по частинах. Така можливість випадає раз у житті!

Вона біжить по коридору, наспівуючи пісню "Я відчуваю себе жінкою". Я просто стою і хвилину хитаю головою. Потім повз мене проходить Тесс, яка йшла до ванної кімнати. - Привіт, Рейчел, ось ти де. Вже пізно, тому ми вирішили відкласти читання Біблії до завтра. Ми всі йдемо спати.

- Звучить добре, Тесс. - Я повільно киваю, бачачи, як вона заходить у ванну і зачиняє двері. Тесс пощастило, вона не знайде ніяких сюрпризів внизу. Але Том знайде. Я стукаю у двері ванної. - Тесс, де Том?

Вона відповідає через двері. - Думаю, вона все ще на кухні. - Я здригаюся від займенника, хоча знаю, що ми вже давно так говоримо.

- Так, дякую, Тесс. - Я позіхаю, вона мала рацію, вже справді пізно. Я йду на кухню і помічаю Тома, який читає папку. Чи повинна я розповісти йому про те, що станеться з його тілом цієї ночі? Як можна підготувати когось до цього?

Том відриває погляд від Біблії. - О, привіт, Рейчел, як справи?

Я роблю глибокий вдих, але в останню секунду зупиняю себе від того, щоб щось сказати. Мені просто незручно зараз говорити про це з Томом. О, привіт, Томе, вгадай що, у мене тепер є пеніс! Але не хвилюйся, ми все одно можемо зустрічатися, бо за годину ти станеш гарненькою дівчинкою! Так, цієї розмови не буде. Буде краще, якщо Том сам побачить зміни, коли прокинеться завтра.

Прагнучи змінити тему, я дивлюся на підшивку, яку він читає. - Так-так, схоже, Том таки прагне вивчити кілька нових заклинань.

Том повільно хитає головою, повертаючись до читання. - Я не шукаю заклинань, я просто читаю вступ, намагаючись з'ясувати, як вона придумує всі ці історії, які ти знаєш? Якщо вона скаже, звідки взяла ці історії, то це буде золотою жилою.

Я наливаю склянку води і сідаю навпроти нього, повільно п'ю її, поки минають хвилини, а Том гортає нові сторінки. Нарешті я кажу. - Немає нічого подібного, Томе. Люди вже задавали це питання Фауст на конвенціях, вона сказала, що всі історії з її власного минулого. Це історії, які вона придумала, коли гралася з поні в дитинстві.

- Ех... це не зовсім те, що я читаю, Рейчел. Ось, послухай. - Коли до мене вперше звернулася компанія Hasbro з пропозицією зробити шоу, мені дуже сподобалася можливість зробити шоу для дівчаток, але я трохи хвилювалася, бо не маю досвіду роботи з My Little Pony, коли була маленькою дівчинкою.

Я нахиляюся вперед. - Ні, цього не може бути. У багатьох інтерв'ю вона казала, що в дитинстві мала поні. Файрефлай був її улюбленим поні, у неї була...

Том перериває мене, читаючи далі. - Я казала працівникам Hasbro і всім, хто питав, що я знаю все про поні і завжди любила їх. Правда в тому, що мої батьки ніколи не купували мені поні, коли я була дитиною. Єдиний раз, коли я бачила поні, це коли донька одного з моїх друзів влаштовувала для нас шоу. Вона була милою дитиною, дуже любила поні, а ще у неї була блискуча уява.

Мені стає смішно, тому я повільно ставлю келих і нічого не кажу. Мені не подобається, до чого це призводить. Том дивиться на мене і посміхається. - Рейчел, я думаю, що ця дівчина може бути відповіддю.

Том читає уривок з книги. - За ці роки я побувала на багатьох вечірках, які влаштовували її батьки. Кілька разів я відривалася від решти дорослих і просто гралася з цією дівчинкою за її столом. Вона була більш ніж щаслива показати мені свою колекцію поні. Вона розмалювала багатьох з них, щоб вони, за її словами, "виглядали, як треба", а потім дівчинка цілу годину розповідала мені про всі їхні риси, десятки пригод, в які вони всі потрапляли, і незліченні деталі про персонажів. Вона навіть зробила для них голоси і розповіла мені, як більшість з них повинні звучати. Вона побудувала такий яскравий світ, що він справді закарбувався в моїй пам'яті. Тож, десь через десять років, коли я була був в офісі Hasbro, я почала переказувати деякі з історій, які придумала ця дівчина. Мені було трохи соромно за плагіат, але керівництву Hasbro все сподобалося. Вони сказали мені робити епізоди саме так, як я їм щойно описала. Я не дуже хотіла просто копіювати все, що сказала дівчина, але мені довелося, оскільки я вже потрапила сюди. Мені доручили найняти всіх акторів, підібрати їм голоси, розробити зовнішній вигляд персонажів і написати основу для всієї історії шоу. Мені сказали, що інші сценаристи заповнять деталі, але вони хотіли, щоб я виклала основну сюжетну лінію. І ось я тут, і я не можу змінити жодної з сюжетних ліній. Добре це чи погано, але виглядає так, ніби я приношу життя у світ, про який мені колись давно розповіла ця маленька дівчинка.

Том посміхається від вуха до вуха. - Треба знайти цю дівчину і бум, наші проблеми вирішені.

Я затуляю обличчя обома руками, добре знаючи, що буде далі. - Томе, там написано ім'я дівчини, чи ім'я її батьків?

Він киває. - Так, ось тут. Тут немає імені дитини, але написано, що батьки народили дівчаток-близнючок у 1995 році, і їхні імена - Девід і Мері. Тож тепер ми просто повинні знайти цю доньку.

Через секунду Тесс проходить повз, чистячи зуби. - Гей, Рейчел, я чула деякі імена. Хтось згадує наших батьків?