П'ять Балів - Поділених на Чотири.

Я протираю очі і дивлюся знову, але К'юті Марка все ще там.

- Що за... бляха? - кажу я вголос, повільно піднімаючись і перекриваючи воду. Після хвилини витріщання я повертаюся, щоб перевірити інший бік, і підтверджую, що логотип виблискує на обох моїх стегнах. - Звідки вони в біса взялися? - запитую я повітря, а потім простягаю руку, щоб знову їх помацати. Я проводжу рукою по позначці, очікуючи відчути пластик або щось подібне. Але ні, все, що я відчуваю - це шкіра. Ніби ця к'юті-марка витатуйована прямо на ній.

Я виходжу з душу і встаю на коліна, щоб краще роздивитися. Це дуже добре зроблено. Більшість татуювань, які я бачив, мають м'які краї, а кольори зазвичай трохи бляклі. Але це не той випадок. Лінії деталей на моєму стегні гострі, як бритва, а кольори яскраві, як день. Я маю на увазі, що деталізація і чіткість цієї блискавки присоромила б графічні вектори. Я дивлюся на зображення деякий час, мій розум все ще не може зрозуміти картини, які посилають мої очі.

Щоб заспокоїти нерви, я починаю намагатися пояснити вголос. - Це, мабуть, Джек. Він завжди кепкує з моєї одержимості Деш. Напевно, він зробив мені одне з тих тимчасових татуювань, коли я заснув. - Щойно слова злетіли з моїх вуст, мій розум сказав мені, що цього не може бути. Джек заснув раніше за тебе, це не міг бути він. Існує також дратівливий факт, що це не схоже на наклейку, яку можна просто наклеїти на ногу. На ній немає ні тріщин, ні піднятих країв, ні якихось інших дефектів. Вона ідеально прилягає до моєї ноги.

Я протираю очі, намагаючись пригадати, коли це могло статися. Я надто втомився, щоб щось зрозуміти, та й алкоголь у моєму організмі не допомагає. Це має зачекати до ранку. Я лягаю спати, хі-хікаючи про себе. - Бачиш, ось чому ніколи не варто чіплятися до жеребців. Дивись, що з цього виходить!

~~~~~~~

Я прокидаюся від звуку міксера на кухні. Джек, як завжди, готує млинці. Я одягаю халат і шкандибаю на кухню. - Доброго ранку, Джеку, - бурмочу я, проходячи повз нього, щоб увімкнути кавоварку.

- Привіт, Дейве, доброго ранку! - з ентузіазмом відповідає Джек. Він завжди надто бадьорий вранці. Що ж, принаймні, тут він береться до роботи і готує нам сніданок. Щодо мене, то я не зможу по-справжньому прокинутися, доки в моїх венах не з'явиться кофеїн.

Чекаючи, поки кавоварка закінчить роботу, я повертаюся до своєї кімнати, щоб переодягнутися в піжаму. Перевдягаючись, я дивлюся в дзеркало, щоб перевірити, чи не треба поголитися. На підборідді в мене є трохи щетини, але вона пасує до мого каштанового кольору волосся і дуже добре поєднується з короткою стрижкою. Задоволений своїм виглядом, я відвертаюся від дзеркала, помічаючи відблиск кольору на верхній частині стегна. Боже, як я міг забути про к'юті-марку від вчорашнього вечора! Вони все ще там! Я швидко оглядаю себе, більше нічого не змінено, просто на моїх ногах залишилися к'юті-марки Рейнбоу Деш. Я роблю крок назад і дивлюся на себе в дзеркало на повний зріст. Одне можна сказати напевно: з цими татуюваннями я виглядаю абсолютно безглуздо.

Швидко переодягнувшись, я заходжу на кухню, де пахне млинцями, кленовим сиропом і кавою. Джек чудово готує, але перш ніж я зможу насолодитися сніданком, я маю вирішити проблему зі слоном у кімнаті. Я не хочу, щоб Джек отримав задоволення від того, що обдурив мене, тому вирішую почати з того, що зроблю вигляд, ніби я вже все зрозумів. - Ха-ха, Джеку, дуже смішно. Не знаю, як тобі це вдалося, але ти молодець.

Джек підняв очі від свого горнятка з кавою. - Хм? Що таке? Щось не так з твоїми млинцями? - Він нахилився вперед і кілька секунд хмуро дивився на мою тарілку.

- Ти знаєш, про що я говорю. Твоя маленька, барвиста ручна робота минулої ночі.

Я знаю, що це справа рук Джека. Це має бути він. Фіона надто мила, щоб когось розіграти, а Еван навіть не знає, як виглядає к'юті-марка. Проте Джек лише знизує плечима, дивлячись на мене. - Я поняття не маю, що ти маєш на увазі. У тебе туалет затопило чи що?

Я кусаю губу. На жаль, у Джека від природи ідеальне покерне обличчя, я ніколи не можу сказати, коли він жартує. Ну і фіг з ним, є один спосіб дізнатися напевно. - Гаразд. Я говорю про це. - Я повертаюся боком і стягую еластичний пояс збоку штанів, залишаючись прикритою, але виставляючи к'юті-марку на загальний огляд.

У нагороду я отримую повний рот гарячої кави, яку Джек випльовує через стіл. - Пффф! Ісусе, чуваче, про що ти, в біса, думав! - Тепер моя черга виглядати розгубленим. Джек встає і підходить, щоб краще роздивитися. - Серйозно, чувак, коли, в біса, ти їх зробив!

Я насуплююся, його слова були саме тим, про що я подумав, коли вперше побачив їх. - То... ти хочеш сказати, що ці к'юті-марки не твоїх рук справа? - Суміш розгубленості та легкої паніки охоплює мене.

Джек навіть не визнає мого запитання. - Чувак, ти мене вбиваєш. Шоу досягло піку популярності понад півстоліття тому, а ти пішов і зробив татуювання зараз? Тобі не здається, що ти занадто захоплюєшся Рейнбоу Деш?

- Ні, бачиш, я не... - почав я, але Джек перебив мене.

- Я маю на увазі, мати улюблену поні - це одне. Але у тебе є футболки з її зображенням, іграшки, плюшеві іграшки, Бог свідок, ти, мабуть, щодня до неї чіпляєшся, а тепер ще й татуювання зробив? Ти занадто одержим, ти навіть наполягаєш на тому, щоб віддати належне Деш за те, що тобі пощастило з погодою.

Я прикусив губу. Я ніколи не зміг би пояснити останнє, але я дійсно мав історію, коли мені неприродно щастило з погодою. Я завжди можу сказати, коли піде дощ або коли прийде мороз. Мої друзі завжди запитують, як мені так щастить, а останніми роками я просто сміявся і казав, що Деш за мною наглядає.

До сьогодення мене повертає кінець Джекової тиради. - ... ти читаєш про неї оповідання, приписуєш їй свою удачу, хочеш трахати її щодня, а тепер ще й зробив її татуювання? Я знаю, що ти любиш цю кобилу, але думаю, що десь тут ти перейшов межу.

Я підняв руку. - Чувак, заспокойся, це був просто... жарт. Так, жарт. - У цей момент мій розум вирішує допомогти мені і починає створювати брехню так швидко, як я можу її вимовити. - Це була ідея Фіони. Так, вона зробила мені кілька тимчасових татуювань, які купила в інтернеті, а потім... ми... побилися об заклад, щоб побачити, як ти відреагуєш на те, що побачиш їх на мені! Парі, яке, до речі, я щойно виграв. - Я закінчую з посмішкою. Він купився? Будь ласка, скажи, що купився.

Джек секунду дивиться на мене, потім хитає головою і сідає назад. - Га, я мав би здогадатися. - Він бере виделку і продовжує їсти, потім знову дивиться на мене - Рейнбоу Деш, ти божевільний вилупок.

- Хе-хе, дякую, друже, бачив би ти своє... обличчя, - мій рот затинається, коли мій мозок відтворює останнє речення Джека. Він назвав мене Деш. Очевидно, що зараз він знущається з мене. Розумний вилупок, я майже не вловив його.

Через кілька хвилин Джек доїдає їжу і починає прибирати посуд. - Отже, Еван приїде з вантажівкою приблизно за тридцять хвилин, щоб відвезти мене до міста. Що ти хочеш робити до того часу?

О, я маю дещо на думці. - Всі ці розмови про поні викликали у мене настрій подивитися поні.

Я чую, як Джек сміється, перекриваючи звук миття посуду. - Ха-ха, я мав би здогадатися. Що ж, почнемо, але чи можу я замовити серію?

- Так, звісно, яку саме? - відповідаю я, насупившись. Чесно кажучи, я хотів вибрати серію саме сьогодні. Мені цікаво побачити фінал шоу ще раз, щось у ньому не дає мені спокою. Але Джек ніколи не запропонує цього, він ненавидить цей епізод.

- А можна нам подивитися фінал? - запитує Джек з паузою в голосі. Я здивовано піднімаю брови, але не ставлю під сумнів причини його вибору. Ніколи не вгадуй удачу. Я просто хапаю диск з 9 сезоном і вмикаю телевізор, відчуваючи нетерпіння почати серію. Я не знаю, що це, але в моїй пам'яті є щось від цього епізоду, щось відчувається... не так.

За мить Джек сідає на диван за кілька футів від мене. Він говорить. - Щось у цьому епізоді не дає мені спокою, я раптом відчув, що з ним щось не так.

Я двічі моргаю. Думаю, що, можливо, мені вдруге пощастило.

~~~~~~~

Більша частина епізоду проходить без інцидентів. Я дуже добре його пам'ятаю. Він починається з того, що Діскорд і Селестія об'єдналися в епічній битві проти величезного пекельного виплодка з Тартару. Це досить дивовижна битва, але потім посеред бою відбувається дивний поворот. Селестія отримує сильний удар від пекельного виплодка і падає на край вулкану. Вона кличе на допомогу, і Діскорд телепортується до неї. Діскорд стає на коліна біля беззахисної Селестії, і ви чуєте, як вона благає про допомогу і пояснює, що не може поворухнути ногами. Саме тоді, коли ти думаєш, що Діскорд врятує її, він натомість сміється і штовхає її кульгаве тіло через край урвища.

До цього дня я все ще відчуваю жах, який охопив мене, коли я вперше побачив цю сцену, і жах, який наповнив мене, Богиня видала кривавий крик, коли вона приземлилася в лаву внизу. У будь-якому випадку, після падіння Селестії Діскорд маніакально сміється і пояснює на камеру, що він весь цей час тримав її за дурня і чекав цього дня понад тисячу років.

Наступна сцена показує, як Діскорд вирушає на зустріч з Твайлайт, де здивує її якоюсь магічною атакою, яка знищує її у білому спалаху. Після цієї сцени, звісно, йде сцена, де Діскорд нападає на Рейнбоу Деш вночі, а Деш деякий час бореться з Діскордом у повітрі... Зачекайте, що за чортівня? Чому титри йдуть саме зараз? Чому епізод закінчився після сцени з Твайлайт? Що сталося з останньою сценою з Деш? Епізод не повинен був закінчуватися на Твайлайт, там було щось більше!

- Ох, чувак, якого біса? Вони вирізали останню сцену! - Джек підводиться і помітно злиться на телевізор. - Це була найкраща сцена в усій серії! Навіть у всьому сезоні!

Яке полегшення чути, що Джек підтверджує мої думки про пропущену сцену. На секунду я занепокоївся, що фінальної сцени з Деш насправді ніколи не було. Приємно знати, що Джек мене підтримує. - Так, Джеку, вони, мабуть, вирізали її з епізоду. Дурнуваті Hasbro.

Джек хитає головою. - Що за купка ідіотів. Навіщо вирізати фінальну сцену? Це ж безглуздо!

- Точно! - радісно погоджуюся я.

- Це така емоційна, потужна сцена. Вона справді запам'ятовується, як тільки ти її бачиш.

- Саме так! - Я не можу не погодитися, що битва Деш сльозлива, але приголомшлива.

- До того ж, це коротка сцена!

- Ага, - киваю я, роблячи ковток води.

- Остання битва…

- Мммм.

- Епплджек захищає свою ферму.

- Ммм! - Тепер моя черга виплеснути воду на журнальний столик. - Чекай, що?

- Остання сцена. Епплджек на своїй фермі, і тут з'являється Діскорд. - Джек дивиться на мене, чекаючи на підтвердження.

Гаразд, я знаю, що Джек помиляється, остання сцена - це видовищна битва Деш з Діскордом у нічному небі. Ферма Епплджек? Звідки, в біса, він це взяв? - Я не пам'ятаю цієї сцени, чувак.

Джек закочує очі, - Чувак, це та сама сцена. Ти сам щойно сказав, що вони вирізали сцену. Так, це та сцена, яку вони вирізали! А яку сцену, по-твоєму, вони вирізали? Кажу тобі, ту, що з Епплджек.

Я в скрутному становищі. З одного боку, я впевнений, що остання сцена показує Деш. Але з іншого боку, після сьогоднішнього ранку я не дуже хочу ризикувати. Джек, напевно, розсердиться і скаже, що це ще один доказ моєї одержимості Деши. Але все ж... Я знаю, що сцена з Деш реальна.

Джек бачить моє вагання і вирішує підштовхнути мою пам'ять. - Пам'ятаєш, Діскорд з'являється на фермі і свариться з Епплджек. Він висміює її за спробу дати відсіч, жартуючи, що вона безсила проти нього. Діскорд тоді, він тоді... - Джек важко ковтає, і його голос стає тихим. - Він називає її нікчемним поні. - Джек відвертається від мене, і, якби я не знав його краще, я б заприсягнувся, що він щойно розплакався. Я ніколи раніше не бачив, щоб він плакав...

За мить я бачу, як Джек витирає очі рукавом і продовжує свою розповідь. - Після того, як Епплджек зламали і побили, Діскорд накладає якесь закляття. Але якраз перед тим, як Діскорд прикінчить її, з'являється Біг Мак і нападає на нього збоку. Діскорд кричить на нього, і за кадром між ним і Біг Маком відбувається сутичка. Ти чуєш, як Біг Мак кричить до Епплджек. Він каже їй бігти, він каже їй заради любові до Селестії просто бігти і врятувати себе. Потім відбувається вражаючий вибух, і Епплджек кричить, щоб її брат повернувся. Але вона не чує брата, лише лунає сміх Діскорда, який повертається, щоб добити поранену Епплджек. І все, на цьому епізод закінчується.

Годинник на стіні голосно цокає, і я не знаю, що сказати. Я не тільки ніколи раніше не чув цієї історії про Епплджек, але я не думаю, що я коли-небудь чув, щоб Джек був настільки емоційним через щось раніше. Емоції в його голосі, Боже. Звідки ж взялася ця історія? Чи Джек плутає канон з прочитаним фанфіком? Навіщо йому читати фанфік про Епплджек? На щастя, тишу порушує гучний дзвінок у двері.

- Заходь, - кричу я через плече. Я обертаюся і бачу, як Еван заходить до квартири, побрязкуючи ключами від машини. Я повертаюся до Джека. - Я не знаю Джек, я насправді не пам'ятаю цієї сцени, але минуло багато часу з тих пір, як я бачив цей епізод.

До нас підходить Еван. - Дейве, Джеку, привіт, хлопці. Про що ви двоє розмовляєте?

Я відповідаю, навіть не обертаючись до нього. - Не хвилюйся про це, Еване. Ми просто намагаємося залагодити розбіжності з поні. Намагаємося з'ясувати, чим закінчився цей епізод.

Еван сміється - О, тоді я якраз вчасно! Я можу подати вирішальний голос!

Я закочую очі. Я дійсно не в настрої для витівок Евана. - О, звичайно, приятелю, це велика допомога від того, хто не бачив шоу.

Еван схрещує руки. - Неправда, Джек змусив мене подивитися кілька серій свого часу!

Я подивився на Джека, він киває. - Це правда, я показав Евану одну чи дві серії. Але я показував йому лише класичні епізоди першого сезону. Я ніколи не показував йому фінал.

Еван дивиться між нами. - Чекай, фінал? Це той епізод з тією дивною магічною химерою, яка нападає на всіх?

Ми з Джеком обмінюємося поглядами, а потім обидва повертаємося і дивимося на Евана. Джек заговорив. - Так, той самий. Коли ти його дивився? І чим він закінчується?

Еван секунду дивиться на стіну, а потім ігнорує першу частину запитання. - Ну, давай подивимося, чим це закінчилося. Тут зображено яблучну ферму, якою керує ота помаранчева кобила....

- Епплджек. - Ми з другом говоримо в унісон.

- Так, звичайно, вона. Вона веде якусь битву з магічною химерою, а її брат, головний герой, спостерігає за нею. Спочатку він думає, що це просто суперечка, але потім бачить, що це насправді бій, і що його сестрі боляче. Злість розливається по його венах, і тоді він просто вривається туди і кидається на монстра. Він починає вибивати з нього соплі копитами, але чудовисько відбивається. Жеребець кричить, кажучи своїй сестрі тікати, щоб врятуватися. Потім його вражає якесь закляття, і на цьому все закінчується. Це кінець вистави. Мушу визнати, що той жеребець був сміливим.

- Бачиш, я ж тобі казав! Вистава закінчується сценою в будинку Епплджек! - переможно каже Джек, збираючи свої речі і прямуючи до дверей. - Мій брат навіть не дивиться серіал, а він знає правильну фінальну сцену!

Джек має рацію, ця сцена, мабуть, справді відбулася, якщо Еван знав про неї. Тоді якого біса я ніколи про неї не чув? І звідки взялася та сцена з Деш? Має ж вона звідкись взятися. Я знаю, що це не фанатська анімація, може це просто щось, на що я натрапив нещодавно?

Я допомагаю Джеку донести його сумки до дверей і вирішую, що пізніше буде час поміркувати над цим. - Гаразд, дякую, що залишився Джек, був радий тебе бачити, Еване! - Я махаю рукою, а потім дивлюся на небо. У моїй голові з'являється відчуття. - Наближається гроза. - Треба забрати пошту до того, як почнеться дощ. Я вискакую на вулицю і проходжу два квартали до головного квартирного офісу, щоб забрати пошту. Мій розум все ще намагається осмислити сцену з Епплджек, і я не дуже звертаю увагу на те, куди йду. На жаль, це закінчується тим, що я наштовхуюсь прямо на Фіону, яка йшла в інший бік. - Ах! Ой, вибач, вибач, Фіоно!

Фіона шоковано відступає назад, але потім розслабляється, коли бачить, що це я. - Ік! Привіт, Рейнбоу Деш, мені так шкода! Я зараз така стурбована, що мушу з чимось розібратися!

Боже, вона виглядала дуже заклопотаною. Цікаво, що змусило її так хвилюватися, це не схоже на неї, щоб втекти, нічого не сказавши ... Секундочку... Я потираю лоб. Чудово, просто чудово. Спочатку загадкове татуювання, а тепер я починаю щось чути. - Що за хрінь тут коїться? - кричу я до неба. Можливо, Джек має рацію, можливо, мені справді потрібно відкласти всі ці речі з Рейнбоу Деш на кілька днів. Я повертаюся додому і щойно заходжу всередину, як чую звук перших дощових крапель, що падають на вулицю позаду мене. На звороті мого бюлетеня написано, що ця буря принесе два дюйми дощу за шість годин. Я позіхаю і йду на диван, все ще хвилюючись через те, що сказала Фіона, і про що була та сцена, якої не вистачало у фіналі. Мені потрібно поспати, можливо, це прояснить мою свідомість.

~~~~~~~

Я прокидаюся з позіханням, все ще чуючи грім за вікном. Боже, котра година? Я простягаю руку і беру телефон, щоб перевірити дисплей. Зараз 15:00, а у мене присутнє повідомлення про смс. Я напівп'яний відкриваю повідомлення, воно від Джека, надіслане близько двох годин тому. Я відкидаю свій довгий чубчик з очей і читаю повідомлення. - О, ха-ха, дуже смішно! Придурок. - Я надто втомився, щоб щось зрозуміти, тож просто кидаю телефон на диван. Я хочу повернутися до сну, але розумію, що чомусь дуже збуджений. Я підходжу до комп'ютера і вмикаю монітор. Мені надто лінь, щоб шукати клоп, тож я вирішую задовольнитися папкою зі збереженими зображеннями.

Я проглядаю купу фотографій з правилом тридцять чотири, поки не знаходжу особливо привабливе зображення Деш, яка лежить на спині, і її таранить Твайлайт, одягнута в ремінь на шиї. Кут зйомки ідеальний, картинка намальована як Деш POV, і зараз вона виглядає неймовірно сексуально. Я починаю займатися своїми особистими справами, дивлячись на картинку. Я не можу не помітити, що ноги Деш нахилені вбік, так що ви можете побачити її к'юті-марки. Я дивлюся на свої ноги і посміхаюся. Кумедно бачити, що мої к'юті-марки так добре збігаються з її.

Це дає мені ідею, я трохи розвертаю ноги вбік, щоб вони збігалися з тим самим кутом, що й у Деш на її POV-знімку. Мої очі бігають туди-сюди між двома зображеннями, вони ідеально збігаються, і це дивно еротично. Я продовжую дивитися між двома зображеннями, схожість між мною і жінкою-поні заводить мене. О Боже, якби тільки анатомія між моїми ногами була схожа на її. Ммм... якби ж то...

Я моргаю і усвідомлюю хід своїх думок. - О Боже, що в біса в мене з мозком! - Я з'єдную ноги назад і встаю, помітно тремтячи і більше не маючи настрою для клопу. Я йду до ванної кімнати і хлюпаю водою на обличчя, щоб очистити свій розум від цієї химерної сесії клопу. Але уявна картина з кобилою між моїх ніг відмовляється зникати. Я продовжую уявляти себе лежачим на спині, як Деш на тій картині. Я практично відчуваю її лоно між своїми ногами, наші к'юті-марки ідеально збігаються... Я трясу головою і бризкаю собі на обличчя, намагаючись не намочити чубчик.

Стривай... чубчик? Якого хріна? О, ні, ні, ні. Я дивлюся в дзеркало і мало не кричу. Моє волосся має бути коротким, а не божевільно довгим, як зараз! Що, в біса, зі мною відбувається? Я виглядаю як персонаж Final Fantasy! Я відростив чубчик, який закриває чверть мого обличчя, і у мене довге волосся, що спускається до шиї! А ще, зачекай, це волосся пофарбоване? Я вчуся на ходу. Моє волосся має бути темно-каштановим, але зараз воно переливається повною гамою слабких кольорових відтінків. Ззаду моє каштанове волосся злегка відтіняє фіолетовим. Але спереду коричнево-фіолетовий колір змінюється на тонкий веселковий спектр.

Я відходжу від дзеркала, і мої к'юті-марки знову з'являються в полі зору, я роблю висновок, що моя зачіска виглядає як недолуга спроба косплеїти Деш. - Що ж, це все вирішує. Якщо комусь цікаво, якщо ти натикаєшся на щось більше тисячі разів, очевидно, частини твого тіла починають намагатися виглядати, як це.

Я притулився до стіни і почав перебирати пальцями своє довге волосся. Я пробурмотів. - О Боже, як я поясню це Джеку? Він буде в повному шоці, коли побачить це. Він подумає, що я зробив це навмисно абощо. Мені доведеться придумати...

Дзень-дзень.

Я заплющую очі і зітхаю, потім підходжу до свого мобільного. Згадай про диявола, це Джек. Звичайно, це Джек, всесвіт ненавидить мене. Ну, принаймні, мені не доведеться пояснювати все це по телефону. Я не мушу йому нічого казати, поки ми не зустрінемося особисто. Про це я потурбуюся пізніше, я не збираюся зустрічатися з ним ще кілька днів. Я відповідаю на дзвінок - Привіт, Ей-Джею, як справи?

- Я приїду. Негайно. Я вже в дорозі, буду менш ніж за п'ять хвилин. - Я відкриваю рота, щоб відповісти, але Джек кладе слухавку ще до того, як я встигаю відповісти.

Я озираюся на дзеркало: к'юті-марки з обох боків і різнокольорове волосся, що стікає по шиї. - Так, я в дупі. Чорт, чорт, чорт, чорт, чорт. Джек буде тут з хвилини на хвилину, як я це поясню? Я накидаю світшот і штани, потім намагаюся зачесати волосся, щоб чуб не був таким величезним. Але це марно, там просто занадто багато волосся. Я прибираю у вітальні, намагаючись придумати, як йому пояснити мою зачіску. Може, це Фіона мене підмовила? Зачекай, придурок, я вже використовував це виправдання сьогодні вранці. Ну ж бо, подумай, що могло це викликати?

Секундочку... Фіона, вона дала ту плюшеву іграшку! Я починаю несамовито шукати плюшеву іграшку, вона, мабуть, причетна до всього цього. Хлопець отримує якусь зачаровану, магічну, реалістичну на вигляд плюшеву іграшку, а потім прокидається з к'юті-марками і волоссям поні, яке відповідає плюшевій іграшці! Наче лялька вуду чи щось таке! Таке трапляється з людьми, правда? Я в повній паніці, я маю знайти плюшеву іграшку до того, як Джек приїде сюди, і це все виправить. Маю!

А, ось вона. Вона все ще лежить на обідньому столі, саме там, де я її залишив. Я беру його і тримаю в руках, повільно перевертаючи. - І що тепер? Що, в біса, я маю з цим робити? - Я дивлюся на плюшеву іграшку і чухаю потилицю, намагаючись зрозуміти, чому я думав, що знахідка плюшевої іграшки якимось чином допоможе мені вийти з моєї нинішньої ситуації.

Я чую, як на вулиці зупиняється машина. Що ж, схоже, я змарнував свої останні кілька хвилин. Доведеться придумувати історію на ходу. Я кладу плюшеву іграшку і повертаюся до кухні, чекаючи на стукіт у двері. Помічаю, що в горлі пересохло від очікування, тому розвертаюся і починаю наливати собі склянку води. Я тільки встигаю наповнити склянку, як чую, як двері вибивають ногою і грюкають об стіну. - Боже, Ей-Джею, найменше, що ти міг би зробити, це постукати. - Я ставлю склянку і починаю розвертатися.

- Ти! Тікай! Що ти, в біса, наробив?! - кричить Джек, забігаючи всередину.

Я здригаюся, він справді не в захваті від моєї нової зачіски. Я намагаюся пояснити, коли Джек з'являється в полі зору. - Слухай, чувак, я не хотів цього. Я справді не хочу говорити про це. Що ти з собою зробив? - Мої очі широко розплющуються, коли я дивлюся на нього. У нього довге світле волосся, що спадає по спині, а очі сяють яскраво-зеленим, як пара свіжих яблук.

- Дуже смішно! А тепер виправ це! - кричить Джек.

Мій мозок робить подвійний дубль. - Зачекай, але ти... Я думав, ти кричав через моє волосся, а ти кричиш через своє волосся?

Джек тягнеться назад, хапає своє жовте волосся і махає ним перед моїм обличчям - Ні фіга собі! Чому б я ще кричав? Яке мені діло до... твого волосся...? - Він замовкає, дивлячись на моє чоло, і, здається, нарешті помічає, що він не самотній у цій ситуації.

Ми стоїмо так якусь секунду, обоє втупившись у трохи відштовхуючий вигляд один одного. Мені справді потрібно розбити цю кригу, тому я ковтаю клубок у горлі. - Твої очі стали яскраво-зеленими, чуваче.

- А твої стали пурпуровими, - каже Джек, не збавляючи темпу.

Я моргаю. - Почекай, правда? Бля, я навіть не подумав перевірити свій колір очей. Пурпурові очі, це насправді дуже мило. - Джек, здається, невиглядає потішним, натомість повертається набік і стягує збоку свої спортивні штани, підтверджуючи те, що я нещодавно припускав, що там буде.

Джек задирає штани, а потім розгублено піднімає руки вгору. - К’юті-марка трьох червоних яблук! Що це за дурний жарт? Я навіть не люблю Епплджек!

Згоден, Вініл Скретч була би набагато крутіше.