П'ять Балів - Поділених на Чотири.

З точки зору Тесс.

Я сідаю і дивлюся на свої руки, фіолетове хутро розростається по них, наче армія загарбників. Моє життя майже закінчилося, і навіть після двох днів напруженої роботи я все ще не наблизилася до того, щоб знайти спосіб все виправити. Я відчуваю, як мене накриває хвиля депресії, і озираюся на всі коробки в цій кімнаті. У них зберігаються залишки мого дитинства, але це життя для мене вже майже закінчилося. Як все до цього дійшло?

- ...Тесс? - Я чую, як Том закінчує речення, мабуть, вона звертається до мене. Я піднімаю на неї погляд, але потім просто опускаю голову і закриваю очі. Вона, напевно, хоче отримати відповіді, вона, напевно, запитує мене, що ми повинні робити. Але я не знаю, просто не знаю. Тому доведеться запитати когось іншого, ця вже майже здалася.

Я ховаю обличчя в руки, помічаючи, що в кімнаті стало дуже тихо. Я чую, як моя сестра, ну, брат, прочищає горло. - Гей, Томе... можеш вивести Пінкі в коридор на хвилинку?

Я злегка розплющую очі, усвідомлюючи дії Рейчел. Том також отримує повідомлення. - Так, звичайно. Гей, Пінкі, давай знайдемо торговий автомат.

Почувши її, Пінкі на секунду замислюється, але потім посміхається і плескає в долоні. - Ура, цукерки... Ходімо щось візьмемо! - До мене доходить, що насправді вона не так вже й рада, а просто робить все можливе, щоб підняти настрій. Я посміхаюся одним боком рота, усвідомлюючи, як мені пощастило дружити з такою людиною, як вона.

Том виводить її в коридор, і Рейчел звертається до мене. - Отже, залишилися тільки ми, що сталося, Тесс?

Я глибоко вдихаю. - Всі шукають у мене відповіді, але що я можу сказати, у мене немає відповідей, Рейчел. Ми влипли, ось і все. - Я дивлюся на себе і розумію, що насправді сиджу точно так, як сидить поні. Мало того, це дуже зручно. Я швидко виправляю цю помилку і встаю так, як має сидіти людина, що набагато менш зручніше.

Рейчел не звертає уваги на мою позу стоячи і левітує кілька моїх шкільних робіт. - Отже, цей квест - глухий кут, так?

Я сумно киваю. - Намагатися знайти сенс в ескізах, які я зробила, коли була малюком, неможливо. Це все одно, що запитати тебе, що ти їв на вечерю на якомусь випадковому побаченні двадцять дев'ять років тому.

Він хіхікає. - Ну, це було б важко, враховуючи, що мені лише 25.

Я кліпаю, звісно, йому 25, я знала це. То чому ж я думала, що він був тут раніше? Я хитаю головою, щоб прогнати дивну думку. - Так, неважливо. Ти мене зрозумів.

Рейчел перевертає свою руку і дивиться на неї зверху вниз, я піднімаю погляд, помічаючи, що, судячи з лінії шерсті, він зараз більше схожий на поні, ніж на людину. Він заговорив. - Коротше кажучи, Тесс, у тебе закінчилися ідеї, і ти хвилюєшся, що у нас немає часу.

- Майже так. - Я чухаю шию, усвідомлюючи, що не тільки шия повністю вкрита хутром, але й нігті починають відчуватися так само, як кінчики копит на моїх ногах. - Чесно кажучи, Рейчел, я знала, що у нас було менше двох днів, щоб вирішити цю проблему, як тільки ми отримали ці вуха. Я змогла екстраполювати це з того часу, як провела тести ДНК і побачила темпи наших змін. Я знала, що сьогодні до ночі ми станемо повноцінними поні. Я просто ніколи не думала про те, що це насправді означатиме і наскільки це буде серйозно. Гадаю, я думала, що ми знайдемо спосіб зупинити зміни до того, як вони стануть надто реальними.

Рейчел кладе одне з його копит на коробку, потім відтягує штанину. Я здригаюся, дивлячись на його ногу, вся нижня кінцівка буквально на 100% поні. Рейчел тихо сміється. - Здається, ми запізнилися на потяг, Тесс.

Я повільно киваю, потім потираю чоло. - У нас залишилося всього кілька годин. Прощавай, людство. Шкода, мені подобався цей вид.

- Так собі.

Я тихо хихикаю і злегка штовхаю його в плече. - Ти, братику, не можеш хоча б дочекатися, поки повністю перетворишся на поні, перш ніж продовжувати ображати своє старе життя?

Він посміхається. - Я просто намагаюся підняти настрій, Тесс, ти ж знаєш, що я хочу цього перетворення не більше, ніж ти.

Я дивлюся на землю. - Ми це виправимо. Одного дня ми знайдемо спосіб повернутися назад.

Він постукує себе по підборіддю. - А якщо ми забудемо? Ти не боїшся, що ми можемо змінитися в наших думках? Що, якщо ми прокинемося завтра повними поні і не матимемо жодних спогадів про те, що колись були людьми?

Я дивлюся на нього. - Ну, це жахлива думка, але ні, я не думаю, що це станеться.

- Чому ні? Чи не думаєш ти, що те, що так швидко змінило наші тіла, має силу змінити і нашу свідомість?

Я хитаю головою. - Не те, щоб я думала, що наш розум несприйнятливий, я просто не думаю, що це станеться так раптово і так радикально.

Рейчел стурбовано дивиться на мене. - Але... наша свідомість все одно зміниться?

Я позіхаю і киваю. - Рейчел... наші думки вже змінилися. Вони змінюються відтоді, як все це почалося. Поглянь на те, як ми всі поводимося сьогодні, я маю на увазі, тобі не потрібно дивитися далі, ніж Пінкі...

Він піднімає руку, щоб зупинити мене. - Її не можна пояснити, навіть коли вона ще була людиною, за всі роки, що ми знаємо її, її витівки ніколи не були нормальними.

Повільна посмішка розпливається по моєму обличчю. - Так, але ми ніколи не називали Гаррі "вона" до цього, чи не так? Рейчел, наша свідомість все більше і більше змінюється. Ще до того, як ми дізналися, що її стать змінилася, ми називали її дівчиною.

Він киває. - Так, те саме з Томом.

Я посміхаюся. - Так, про Тома...

Мій брат починає червоніти, і я знаходжу це чарівним. Він вдає з себе наївного. - А як щодо неї?

Я показую на його щоки. - Це. Тебе приваблює кобила, Рейчел. Кобила! Я впевнена, що це не те, що твій людський жіночий розум уявляє про хорошого партнера.

Він закочує очі. - Навряд чи це справедливо, звичайно, я знаходжу Тома привабливою, я завжди мав до неї симпатію. Ну... до нього, але ти знаєш, що я маю на увазі.

Я піднімаю брову. - Як би там не було, спостерігати за тим, як ти закохуєшся в когось, коли ви обоє потрапляєте під дію правила 63, щонайменше цікаво. Але ваша маленька цуценяча любовна інтрижка - це не те, що я мала на увазі, коли сказала, що Том змінилася. Я мала на увазі, що Том дійсно прийняла свою нову роль. Я маю на увазі, подивись на неї і на те, як вона поводиться, вона поводиться більш правильно і жіночно, ніж дівчата, які народилися дівчатами і прожили дівчатами все своє життя.

Рейчел дивиться на мене. - Облиш, тільки тому, що вона носить жіночу білизну і…

Я обірвала його. - Це стрінги Рейчел. Я побачила їх, коли вона збирала коробки. На ній чорні мереживні стрінги, не кажучи вже про те, що перед тим, як ми пішли, вона підвела очі, нафарбувала їх тушшю, і я майже впевнена, що вона навіть нафарбувала губи помадою. Я майже впевнений, що Том зазвичай так не поводиться, і не так поводилася б нормальна людина через кілька годин після того, як дізналася, що її стать змінилася.

Рейчел просто дивиться в простір. - На ній чорні мереживні... трусики?

Я злегка ляскаю його по плечу. - Тримай це в своїх штанях, коханчику. Як я вже казала, вона змінилась, Рейчел, ми всі змінилися.

Очі Рейчел знову фокусуються, і він дивиться на мене. - А ти?

Я не очікувала цього питання. Я на секунду прикусила губу. - Ніхто не здатен точно судити про себе. Тільки інші можуть зробити це за тебе. - Я повертаюся обличчям до брата і відчуваю, як моя мордочка поні розпливається в усмішці. - То скажи мені, брате, чи змінилася я?

- Для мене ти та сама, сестричко, і завжди будеш такою. - Він закидає руку мені на плече і заспокійливо обіймає. Через кілька секунд тишу перериває гуркіт грому, і незабаром чути звук свіжого дощу, що падає на дешевий дах.

Я проводжу рукою по його спині, насолоджуючись родинним зв'язком. - Дякую за цю маленьку розмову, Рейчел. Принаймні ми разом у цьому божевіллі.

Рейчел поплескує мене по спині у відповідь, і я відчуваю, як мої крила смикаються під дотиком. - Я теж цьому радий, але в мене є одне питання.

Я вириваюся з обіймів. - Хм?

Рейчел нервово сміється. - Отже... серйозно, як Том запитувала тебе хвилину тому, коли ти відключилася... Що, чорт забирай, нам тепер робити?

Я дивлюся на нього і з нейтральним виразом кажу. - Поняття не маю!

Знову гримить грім, і я дивлюся на годинник. Було вже досить пізно, я, можливо, не знаю, що робити в довгостроковій перспективі, але в короткостроковій я знаю, що ми, ймовірно, повинні спробувати повернутися в безпечну квартиру до того, як трансформація закінчиться.

Несподівано у стіну постукали, і ми обернулися, щоб побачити Тома, яка просунула голову в комору. - Ти готова? Нам краще поспішати, якщо ми не хочемо випередити погоду.

- Знаєш, ти не мусиш поспішати. Цей шторм нас зовсім не зачепить. - відповідає Пінкі з коридору, а потім починає сміятися з чогось, що здається їй смішним.

Як завжди, я ігнорую її витівки і киваю на Тома. - Так, я якраз думала про від'їзд. Просто дозволь мені закрити ці речі, і ми зможемо піти.

Рейчел дивиться вниз на коробки, потім чаклує над порожньою коробкою і починає наповнювати її всіма розкиданими на підлозі речами. - Я візьму всі речі поні з собою. Хто знає, можливо, завтра ти захочеш подивитися на них знову.

~~~~~~

Поїздка в машині була довгою і досить одноманітною. Я сиділа попереду поруч з Томом, яка була за кермом, і кожні десять хвилин перевіряла свою спритність пальців. Вона швидко знижувалася, що, напевно, було очікувано. Тишу в машині час від часу порушували верески Пінкі, коли мій брат практикував свій телекінез, піднімаючи її всім тілом з сидіння. Частина мене хотіла накричати на нього, щоб він був обережнішим, але, зізнаюся, інша частина мене пишалася тим, що мій брат вміє так добре використовувати магію. Я можу сказати, що у мене більше сирої сили, ніж у нього, але він, безумовно, перевершує мене в практиці та майстерності. Напевно, мені варто почати тренуватися, як він, але з цим доведеться почекати до більш спокійних часів.

Врешті-решт ми повертаємося додому, і ми всі робимо набіг на холодильник, щоб повечеряти. Після того, як кожен бере собі їжу, я повертаюся до холодильника і перевіряю наші запаси. - Треба було зупинитися в продуктовому магазині по дорозі сюди, у нас майже закінчилася їжа, яку ми можемо з'їсти.

Пінкі сміється. - Та годі тобі, Твайлайт, ти справді думаєш, що ми могли б ходити по магазинах у такому вигляді?

Я прикусила язика. - Пінкі, можеш не називати мене Твайлайт? Мене звуть Тесс, це перетворення досить гнітюче і без того, що я втрачаю своє ім'я в процесі. - Я поглядаю на брата, який повністю вкритий білим хутром і чиє обличчя, здається, більше пасує поні, ніж людині. - Шайнінг, ти можеш мене підтримати тут?

Він хіхікає. - Вибач, сестричко, але зараз ти набагато більше Твайлайт, ніж Тесс. Це нове ім'я тобі дуже пасує.

Я зітхаю, потім повертаюся до столу і левітую виделкою, щоб почати їсти. - Я серйозно кажу про їжу, наших запасів ледве вистачить ще на 24 години. Я не знаю, що ми будемо робити, ми не можемо ходити по магазинах у такому вигляді.

Том ігнорує мою заяву і дивиться на мою левітуючу виделку, потім опускає погляд на мої руки. - Щось не так з твоїми руками, Тесс?

- Ними стає важкувато користуватися, але... - Я дивлюся на свої руки і розумію, що вони впираються в мої боки. Я їм салат, використовуючи лише ріг і рот. Я зітхаю. - Що ж, добре, що вони мені більше не потрібні. Їжа за допомогою магії просто працює. Хм, все ще трохи тривожно знати, що мої руки будуть втрачені.

Пінкі дивиться на мене. - Так, леді, продовжуйте говорити про те, як важко покладатися лише на магічні сили. - Вона закінчує свій погляд посмішкою. - Ви, єдинороги, мене смішите.

Я прикушую язика, добре, що саме Пінкі стає Пінкі. Я навіть не можу уявити, як би Реріті чи Шайнінг впоралися з тим, щоб стати Пінкі. Але Пінкі, з іншого боку, справді чудово справляється з роллю Пінкі...

Мій хід думок наздоганяє сам себе, і я лаюся собі під ніс. Шайнінг дивиться на мене. - Щось не так, сестро?

Я хитаю головою. - Психічні зміни просто зводять мене з розуму, не хвилюйся про це.

Том піднімає брову. - Психічні зміни зводять тебе з розуму? Люба, ти впевнена, що з тобою все гаразд?

- Ти щойно сказала "люба"? - Я показую копитом на Реріті. Ні, не копитом, а РУКОЮ, я показую рукою на Реріті! А, я мала на увазі Тома! Я хитаю головою. - Гаразд, неважливо, з мене досить. Я йду спати.

Я встаю і роблю кілька кроків від обіднього столу. Я просто хочу піти спати і прокинутися, коли все це закінчиться. Цей стан, коли я розриваюся між повноцінним поні і людиною, серйозно зводить мене з розуму.

Шайнінг вибачається і встає, щоб піти за мною, коли я прямую до спальні. Він дивиться на мене, коли я хапаю піжаму з ліжка. - Ти... в порядку?

Я киваю. - Так, мені просто дуже потрібно проспати цю останню частину.

Він зітхає. - Так, я знаю, що ти маєш на увазі. Тобі, мабуть, варто прийняти душ перед сном.

Я піднімаю брову. - Дякую, що сказав, що я погано пахну? Це через хутро?

Мій брат сміється. - Ні, ти добре пахнеш, я просто мав на увазі, що тобі варто прийняти душ зараз, поки в тебе ще є руки, і оскільки ти можеш поміститися в душі стоячи, я маю на увазі, що ти можеш митися стоячи. Завтра тобі буде важче туди поміститися, бо ванна вузька, не знаю, наскільки вона буде зручною для справжнього поні.

Я киваю. - Так, так. Душ сьогодні ввечері має сенс. До речі, там є шматок мила?

Шайнінг хіхікає. - Мило? Ти ж не будеш користуватися шматком мила.

Я піднімаю брову. - Тому що... Я щось пропустила, чи не так?

Він посміхається. - Не знаю, чи ти помітила, але у тебе більше немає відкритих ділянок шкіри. Тобі не потрібен шматок мила для хутра, тобі потрібен шампунь, і багато шампуню. У душі стоїть пляшка, можеш митися.

Я весело хитаю головою, коли розвертаюся, щоб піти. - Вимити все шампунем!

~~~~~~

Душ був гарний, було трохи важко стояти на двох копитах на мокрій поверхні, але я з цим впоралася. Мити голову шампунем було досить легко, а от витиратися було дуже важко. Мені знадобилося близько трьох рушників, щоб витерти всю воду з моєї шерсті, але я це зробила! Сподіваюся, Реріті не заперечує проти додаткового прання, я дійсно не можу віддячити їй за щедрість, яку вона проявляє до всіх нас, дозволяючи жити у себе вдома і їсти всю її їжу ось так. Вона навіть не дуже добре знає нас із Пінкі, але ставиться до нас, як до сім'ї. Це божевілля.

Я повертаюся до спальні, вдягнувши лише нижню частину піжами (з прорізаним ззаду отвором для хвоста). Мені дуже дивно ходити без топа, але справді немає причин, чому мені більше потрібно носити топ. Мої груди повністю зникли! Ну, я гадаю, що вони все ще є, просто опустилися трохи нижче. Це дещо турбує, але частина мене насправді любить мати всі свої інтимні частини в одному місці. Це, безумовно, полегшує тримати все під контролем. Інша приємна річ у тому, що я не ношу топ, це те, що мої крила можуть вільно дихати повітрям. Бог свідок, я не маю наміру намагатися літати, але приємно дати їм трохи подихати.

Я заходжу до спальні і помічаю, що ковдра і простирадла зникли. Шайнінг нервово оглядає підлогу і перевіряє стіни, його очі сповнені тривоги. Я піднімаю брову. - А де простирадла?

Шайнінг робить незграбний вираз обличчя. - О!!! Ти повернулася. Не хвилюйся про простирадла... будь ласка.

Я морщу носа. - І що це за запах, він пахне потом і ще чимось. Але серйозно, де простирадла?

Шайнінг повертається до мене спиною, і я помічаю, що його руки метушаться. - Я ж сказав, не хвилюйся про це... вони зараз у пранні.

Я піднімаю брову. - Але ж вони були чисті ще п'ять хвилин тому, перед тим, як я залишила тебе тут одну і... - Мій рот роззявляється, і я бачу, як крізь його біле хутро проступає яскраво-буряковий рум'янець. - Ти не...

Він потирає потилицю. - Я мусив це зробити, ти не знаєш, як це - намагатися боротися з цим бажанням! І я зрозумів, що у мене скоро не буде рук, тож це був мій останній шанс...

Я роблю кілька кроків назад. - Шайнінг, якого біса!? Ми будемо спати в одному ліжку! Я не хочу спати поруч з братом, коли він це робить! Боже, ти хоч руки помив?

Він дивиться на свої руки. - Емм, ні? Поки що ні.

Я сідаю на підлогу і блідну, гостро усвідомлюючи, що більше не можу роз'єднати пальці. - Шайнінг, тьху... ти знаєш, як моторошно спати з тобою в одному ліжку? Ми ж обидва вже практично голі.

Він зітхає. - Я сьогодні буду спати на підлозі, не хвилюйся. Я піду помию руки, а потім візьму подушки з дивана і принесу їх сюди, щоб поспати на них. - Я піднімаю очі і бачу, як він підводиться і прямує до дверей. Я теж підводжуся... і за секунду падаю обличчям на килим.

- Ой... - Я розвертаюся і знову встаю, але одразу ж втрачаю рівновагу і знову падаю вперед, цього разу зловивши себе своїми протокопитами. Я опиняюся в дуже незручному положенні, щось середнє між стоянням "на четвереньках" і повзанням на руках і колінах, як це робить людина.

Шайнінг зупиняється в дверній коробці і озирається на мене. - Ти в порядку, сестричко?

Я жалісно зітхаю. - Моє тіло не підходить для того, щоб ходити на четвереньках, але я не думаю, що зможу ходити на двох ногах.

Без жодних вагань, відчуваючи, як мене огортає магія, мій брат телекінетично піднімає мене з землі і кидає на ліжко. - Ось, тепер тобі не доведеться вставати до ранку.

Я дивлюся на нього і посміхаюся: яким би огидним він зараз не був, він все одно мій брат. - Дякую. І на добраніч.

Він махає рукою. - Добраніч, сестро, і прощавай, людино.

~~~~~~

З точки зору Рейчел.

Я балансую на межі сну і думаю про минулу ніч. Моя сестра, Тесс, здається, починає давати тріщини під впливом стресу. Іноді їй потрібно просто зробити глибокий вдих і залишити все як є. Не знаю, чому вона тут найбільш втомлена, адже їй випала найкраща доля з нас трьох. Вона єдина, хто зберіг свою стать, а ще вона довбаний алікорн, тьху-тьху.

Я позіхаю і помічаю, що мій язик став набагато довшим і пласкішим, навіть порівняно з учорашнім вечором. Мої очі широко розплющуються, і я розумію, що вже ранок, і перетворення, мабуть, завершилося. Я бачу між очима кінець моєї поні-мордочки, на кінці якої видніється біле хутро. Я глибоко вдихаю, мені дуже не хочеться дивитися вниз, але в той же час мені природно цікаво, як виглядає моє нове повністю сформоване тіло.

Перше, на що я звертаю увагу, - це моя шия. Вона неймовірно довга і дозволяє мені дивитися вниз на власну спину. Ну, все виглядає приблизно так, як я собі уявляв. Я маю на увазі, що я в тілі Шайнінг Армора, і я бачив мультфільм достатньо, щоб намалювати цього персонажа уві сні. Зізнаюся, дивно бачити його в 3D ось так, але в той же час, я не знаю, тіло відчуває себе комфортно. Це як носити ідеальну рукавичку, вона просто відчувається як частина тебе... що, гадаю, має сенс, оскільки це кінське тіло тепер є "частиною мене".

Я, напевно, мав би хвилюватися більше, ніж зараз, але той факт, що у мене був хвіст і шерсть протягом двох днів, трохи притупив мій мозок. Здається, він просто здався, не бажаючи ставити під сумнів ці речі. Я поглядаю на ліжко, щоб перевірити, чи Твайлайт ще спить, але ні, її ніде немає в кімнаті. Сподіваюся, вона не збожеволіла і не накоїла чогось божевільного. Мені справді треба піти знайти її якнайшвидше. Я цілеспрямовано підводжуся на копита, а потім стрімко падаю на бік. Зціплюю зуби, чудово, спочатку треба навчитися ходити.

~~~~~~

Хвилин через десять я забігаю на кухню, ледь не врізавшись в обідній стіл. Чорт, ходити на чотирьох копитах не так легко, як це виглядає в серіалі. Я обводжу поглядом кухню в пошуках Тесс, і, звичайно ж, помічаю фіолетову масу, що сидить перед одним з великих вікон. На ній все ще була нижня половина піжами, за що я їй вдячний. Я сам одягнений у пару боксерів, я знаю, що поні зазвичай не носять одягу, але річ у тім, що навіть під хутром наші "інтимні місця" все одно страшенно помітні. Особисто я ніколи не знімлю ці боксери, і можу лише припустити, що дівчата поводитимуться так само.

У будь-якому разі, я знову зосереджуюсь на своїй сестрі, поні. Вона просто дивиться на дощ, що ллє надворі. Я прочищаю горло. - Гей... Тесс? Твайлайт? Тесс... З цього моменту я називатиму тебе просто Твайлайт, оскільки ти буквально є нею в цей момент. До речі, ти гарно виглядаєш, майже по-королівськи з цими крилами і все таке.

- Дощ іде.

Я прикусив свій кінський язик. - Враховуючи нашу поточну ситуацію, мушу сказати, що це найменш примітна річ, яку ти могла би прокоментувати.

- Дощ - це смерть. Ернест Хемінгуей: "Восени, коли йшли дощі, з каштанів опадало листя, гілки були голі, а стовбури чорні від дощу". Дуже доречно, що сьогодні йде дощ, наше старе життя пішло, дощ уособлює цю смерть.

- Оу, легше, поні. - Я підходжу до сестри. - Може, це просто дощ, бо ми в Сіетлі, а тут дощ іде 364,99 днів на рік?

Твайлайт озирається на мене з тихим сміхом. - Дуже вірно, Шайнінг. - Тесс на мить зітхає. - До речі, я буду сумувати за тим, що називала тебе Рейчел. Мені завжди подобалося це ім'я.

Я мрійливо посміхаюся. - Що ж, як тільки ми знову змінимося, ти зможеш знову називати мене Рейчел!

- Мммм. - Тесс відвертається до вікна, її голос не звучить переконливо.

Я підходжу до неї ближче і притуляюся потилицею до її шиї. - З тобою все гаразд, сестричко? На тебе дуже багато тиску, і я знаю, що тобі ніколи не подобалися всі ці поні. Я не можу уявити, що ти сприймаєш це дуже добре

Вона дивиться на мене з блиском сили в очах. - У мене все гаразд, правда. Я просто трохи хвилююся через те, що ми застрягли посеред міста, якому ми не належимо.

Я піднімаю брову. - Міста, якому ми не належимо? Ти що, думаєш, нам місце в Понівілі чи ще десь?

Вона пирхає. - Не будь абсурдною, такого місця не існує. Наше місце вдома, у Ванкувері. Або принаймні десь у більш ізольованому місці, ніж це. Нам потрібен час, щоб посидіти з книжками, комп'ютерами, друзями і розібратися в усьому цьому. Ми не повинні перебувати посеред міського центру в такому вигляді.

Я переконуюся, що можу балансувати на трьох копитах, а потім махаю їй передньою ногою. - Гей, ми повинні бути щасливі, що Реріті дозволила нам залишитися в її квартирі. Звісно, ми в місті, але принаймні це місце належить нам, і тут безпечно.

Вона киває. - І я їй дуже вдячна, але скажи мені, старший брате, як ми будемо добувати їжу? У нас тут достатньо припасів, щоб протриматися один, може, два дні. А потім що? Ми ж не можемо піти в магазин.

З дверного отвору лунає дзвінкий голос. - Що там з покупками? Мені потрібен новий матеріал для роботи. - Я обертаюся, щоб подивитися, хто це, і застигаю на місці, побачивши її. Мій мозок намагається - і не може - повністю усвідомити, наскільки привабливо виглядає Том. Вона, без сумніву, найкрасивіша з усіх, кого я коли-небудь бачив. Її біле пальто виблискує, як свіжий сніг, і кожна волосинка і локон її гриви знаходиться в ідеальному положенні. Її блакитні очі випромінюють, як яскраві сапфіри, а на спині - зшита на замовлення пурпурно-золота спідниця, яка облягає боки і прикриває все, що знаходиться ззаду.

Мій рот роззявляється і намагається повідомити. - Я... ти... така красива.

Твайлайт приєднується до мене, піднімаючи брови. - Вау, Реріті. Ти виглядаєш приголомшливо, скільки часу в тебе пішло на цю спідницю і макіяж?

Вона проходить повз нас і прямує до кавоварки. - Не так вже й довго. Я подумала, що жінка повинна виглядати на всі сто. - Том зупиняється і злегка червоніє, усвідомлюючи, як далеко вона зайшла. Вона підкидає копито в повітря. - Не знаю, мабуть, я просто намагаюся відповідати ролі Реріті, розумієте? Поводитися, як поні, яку ми зараз представляємо, здається, простіше, ніж намагатися чинити опір усьому, чим ми стаємо.

Тесс розуміюче киває. - Я бачу, ти береш приклад з Пінкі.

- Секундочку, хто краде сторінки з МОЄЇ книги? Поклади їх назад! - кричить Пінкі, стоячи поруч зі мною.

Я повільно дивлюся ліворуч і бачу божевільну рожеву поні, яка стоїть прямо між мною і Твайлайт. Я обмінююся поглядом з фіолетовою поні, і ми обидві озираємося на кімнату, щоб переконатися, що єдині двері на цю кухню знаходяться там, праворуч. Проте Пінкі якимось чином потрапила сюди, обійшла навколо Реріті і прослизнула між мною та Твайлайт так, що ніхто з нас її не помітив.

Нарешті Твайлайт не витримує, обертається до Пінкі і відкриває рота, щоб запитати. - Пінкі, якого біса...

Я простягаю копито і затуляю ним рота Твайлайт, щоб зупинити її. Я хитаю головою. - Не роби цього, Твайлайт, просто довірся мені, навіть не думай про це.

Пінкі нахиляється до мене і посміхається. - Навіть не думай про що?

Я хитаю головою. - Ні про що. - Пінкі не відступає, вона продовжує посміхатися і невинно кліпати, чекаючи, що я щось скажу. Я затинаюся. - Отже... Пінкі, як пройшов твій ранок?

- Прокинулася; я конячка! - Вона обертається. - Я думаю продати права на фільм Діснею, коли все це закінчиться.

Кавоварка пищить, Реріті левітаційно підносить до неї чашку і наливає собі. - Так, чудова ідея, Пінкі. Отже, тепер, коли ми всі прокинулися, який план на сьогодні? Схоже, перетворення завершено, ми всі - чистокровні поні. - Вона сміється сама з себе. - Тож... що тепер? Особисто я не маю жодної ідеї, окрім "випити кави" і, можливо, "поплакати".

Я хитаю головою. - Хотів б я знати відповідь, Реріті.

Тесс каже одразу після мене. - Так само, буду чесною, дівчатка, я нічого не знаю.

Пінкі мовчить, і ми всі дивимося на неї, чекаючи, що вона дасть якусь пораду. Вона моргає. - Чого ви на мене витріщилися?

Реріті піднімає брову. - Облиш, Пінкі з серіалу завжди знала складні відповіді. Здається, вона зазвичай знає більше, ніж будь-хто інший.

Рожева хіхікає і говорить про себе. - Марення Пінкі більше комедійні, ніж точні.

Реріті не погоджується. - Не надто впевнена щодо цього. Ну, якщо ми сприймаємо шоу як факт, то божевілля Пінкі завжди ґрунтується на правді. Я маю на увазі, що раніше, під час марафону поні, який ви двоє змусили мене дивитися, я побачила перший фільм про поні. "Дівчата з Еквестрії".

Я відкидаю думку. - О, будь ласка, цей фільм навіть не є канонічним. - Мені дуже не хочеться не погоджуватися з такою чарівною дівчиною, як Реріті, але я мушу висловити свою думку.

Реріті піднімає брову. - На коробці DVD сказано, що це офіційний продукт Hasbro, хіба це не робить його каноном?

Пінкі чухає голову. - Фандом завжди був розділений щодо цього фільму. І технічно... хіба не ми зараз вирішуємо, що є каноном? Принаймні, Твайлайт Спаркл.

Моя сестра піднімає голову, почувши своє нове ім'я. - Хм?

Пінкі підстрибує на ногах. - Скажи нам! Чи є "Дівчата з Еквестрії" каноном?

Твайлайт закочує очі в лівий верхній кут і виглядає роздратованою. - Наче я звідкись знаю.

Реріті на мить прикушує губу. - Твайлайт Спаркл, де твоя коробка з сувенірами? Може, ми знайдемо в твоїх речах посилання на фільм? - Твайлайт бурмоче щось про те, що їй досі не подобається, як усі називають її новим ім'ям, але левітує коробку у вітальню і кидає її під копита Реріті.

Я б'ю копитом. - Зачекай, Реріті, навіщо ти в це вплутуєшся? Чому статус фан-канону до фільму тебе анітрохи не цікавить?

Білий єдиноріг починає використовувати свою магію, щоб відсортувати предмети перед собою. - Ну, мені, наприклад, дуже сподобалася роль Реріті в цьому фільмі, тому я не проти того, щоб він був каноном. До того ж, це ж про поні, які взаємодіють з людьми на Землі. Якщо це канон, то це має величезне значення для нас.

Я хитаю головою. - Дія фільму відбувається не на Землі. Наскільки я пам'ятаю, люди - це не всі відтінки веселки, а старшокласники не називають себе Флаттершай і так далі. Там були люди, але це була не Земля. Крім того, це навіть не канон, це...

У мене волосся стає дибки, коли Реріті видає звук, який до болю схожий на знамените "ВУХАХА" самої Реріті. Я дивлюся на неї і бачу, як вона посміхається і тримає в руках аркуш паперу з коробки. Я чарую його ближче до себе, щоб краще роздивитися. На ньому намальований олівцем золотисто-блакитний прапор, а під ним напис "Вперед, Вандеркольти!". Я піднімаю брову і передаю папірець іншим поні. - Ну, добре, я думаю, що це може бути канонічною історією, але це все одно не означає, що це насправді сталося на Землі.

Твайлайт повільно киває. - Це правда, але якщо ця історія справді сталася на Землі, Реріті має рацію, це дасть нам ще одну величезну зачіпку.

Пінкі падає навкарачки, і лунає чутний, мультяшний писк, коли її задок б'ється об підлогу. - Але якщо це сталося на Землі, то що сталося з усіма яскраво забарвленими людьми? Невже всі з блакитною чи зеленою шкірою сховалися?

Рарити закочує очі. - О, будь ласка, кольорова шкіра, ймовірно, була лише творчим рішенням компанії Hasbro. Я сумніваюся, що вони коли-небудь існували в "реальній" версії цього фільм.

Я продовжую заперечувати. - Слухай, все, що ми знаємо, це те, що Тесс пам'ятає про якусь подію, де була якась спортивна команда на ім'я Вандеркольти, і їхні командні кольори - синій і золотий. Такого не могло статися на Землі, події з цього фільму стали б міжнародними новинами, і кожна дитина впізнала б їх одразу.

Тесс обробляє всі факти, що лежать перед нею, а потім робить глибокий вдих. - Здогадуватися безглуздо, давайте просто проведемо справжнє дослідження. Ми знаємо назву команди, у нас є інтернет. Приступаємо до роботи.

~~~~~~

Минає кілька годин, і виявляється, що єдинороги насправді досить вправно користуються клавіатурою. Ви можете охопити цілу клавіатуру магічним закляттям, а потім за допомогою магії натискати на клавіші так, наче ви друкуєте на машинці. Однак те, що ми змогли їх використати, ще не означає, що ми щось знайшли. Я кладу свою величезну поні-голову на стіл і зітхаю. - Може, припинимо дослідження і просто визнаємо, що я був правий від самого початку? Дія фільму відбувається не на нашій Землі.

Твайлайт постукує себе по підборіддю. - Ми справді можемо бути впевнені? Це наша остання зачіпка, не хотілося б викреслювати її зі списку, якщо ми не зможемо довести, що його тут немає.

Я глибоко вдихаю. - Жодна початкова школа, середня школа, старша школа, коледж та університет не мають талісмана з назвою "Вондеркольти" або "Вандеркольти". Навіть у перекладі на всі основні мови світу жодна іноземна школа не має спортивної команди з такою назвою. - Я роблю ще один глибокий вдих. - Нуль шкіл розташовані в містечку під назвою Кантерлот. У нульових школах з цими двома кольорами немає жодної згадки про велику статую коня перед їхньою школою. Нульовими школами керують дві принцеси-сестри. І, нарешті, у нульових школах є "Осінній бал", на якому лише одну дівчину обирають принцесою. Якби дія фільму відбувалася на Землі, нам би знадобилася школа, яка відповідала б усім цим критеріям, але виявляється, що немає жодної школи, яка б відповідала хоча б одному з них.

Твайлайт повільно киває. - Чорт... так, це точно. Отже, "Дівчата з Еквестрії" - це не відповідь на все, це просто ще один глухий кут.

Пінкі стогне. - Яка марна трата чотирьох годин пошуків.

Реріті сміється про себе. - О, це не було марною тратою часу...

Я піднімаю брову. - Реріті, що ти від нас приховуєш?

Вона розгортає свій ноутбук, показуючи нам зернисту фотографію, на якій хтось тримає в руках папку. - Я натрапила на цей прес-реліз, коли шукала школи на Середньому Заході. Невеличка клініка в центрі Чикаго опублікувала це фото вчора на сайті Боротьби зі злочинністю після того, як до них звернулася самотня медсестра і повідомила, що дуже важливий пацієнт потрапив на камеру, коли викликав фальшиву пожежну тривогу і викрав документи клініки. Вона хотіла, щоб їй допомогли його знайти, тож оприлюднила фото.

Я примружуюся і дивлюся на фото. - Зачекайте, у цього хлопця червоні вуха поні! Коли це фото було зроблено?

Реріті стукає по екрану. - Вранці 3 травня, тобто за 24 години після того, як у нас самих з'явилися поні-вуха.

Твайлайт супить брови. - Як його звати?

Раріті посміхається. - У тому-то й річ, що ніхто не знає. Єдине, що він вкрав, це свою власну справу, в якій була вся його ідентифікаційна інформація. Ніхто не знає, хто він таке. У матеріалі "Боротьби зі злочинністю" йдеться про те, що працівник сусіднього готелю повідомив, що бачив, як той самий чоловік виїжджав з його готелю того ж дня. Єдина проблема в тому, що він заплатив готівкою, а в готелі не ведуть записів адрес та імен гостей. Тож цей хлопець - привид, він відростив ті поні-вуха, а потім повністю зник з радарів того ж дня.

Пінкі хіхікає. - Ну, він більше не хлопець, тепер він поні.

Я посміхаюся. - Тож ми не самотні...