П'ять Балів - Поділених на Чотири.

П'ять років потому

- Епплджек, ходімо, ми запізнимося. - Я стукаю копитом у двері їхнього фермерського будинку, потім сідаю навпочіпки, чекаючи на неї. Я позіхаю і озираюся навколо, я все ще не можу прийти до тями від того, як швидко вони все це побудували. Минуло лише п'ять років, але їхня ферма більша і більш розвинена, ніж коли-небудь було їхнє ранчо на Землі. Ну, ніхто ніколи не казав, що Еппли повільні працівники... хоча, очевидно, вони повільні, коли справа доходить до пакування в дорогу. Я знову стукаю копитом у двері. - Ходімо, Ей-Джей, давай!

Її голос лунає з іншого боку дверей. - Що ми взагалі повинні принести на це весілля? Я не була на Землі вже півтора десятка років, а на весіллі не була ще з коледжу.

- Нам не треба нічого приносити, у нас вже все готово! Тому тобі треба поквапитися і вийти сюди. Портал буде відкритий лише 32 години, ти ж знаєш.

- Гаразд, гаразд, притримайте коней. - Двері відчиняються, і з них вибігає фермерська кобила.

Я проводжаю її поглядом, потім піднімаю брову. - Справді? Ти береш із собою Стетсона?

Вона якось дивно на мене дивиться. - Так, а пегас літає?

Я закочую очі, і ми вдвох рушаємо до міста. - Ей-Джей, це весілля Реріті та Шайнінга. Знаєш, Реріті, найбільш манірну і формальну кобилу в усій Еквестрії? А Шайнінг Армор, брат принцеси і найшанованіший єдиноріг на всій землі? Це ж королівське весілля! На ньому смокінги виглядатимуть як повсякденний одяг, і я впевнена, що вони не захочуть, щоб ти одягала ковбойський капелюх.

Ей-Джей пирхає. - Гей, Реріті попросила мене бути її подружкою кобили, вона чудово розуміє, що Епплджек йде в комплекті з капелюхом.

- Подружкою нареченої, Ей Джей, а не подружкою кобили. Постарайся не використовувати поні-жаргон, коли ми опинимося на Землі, ти ж знаєш, що людям від нього не по собі.

Вона махає копитом. - Так, так, я знаю. Не вчи мене, Рейнбоу, я провела на Землі стільки ж часу, скільки і ти.

- Знаю, знаю. - Я посміхаюся, коли ми біжимо по дорозі до центру міста. - Ти ж пам'ятаєш, що сказала Реріті? Обидві їхні земні сім'ї будуть там, і всі їхні людські родичі захочуть побачити, з якими "тваринами" живуть їхні син і дочка в Еквестрії. Ми повинні виглядати, знаєш, цивілізовано і все таке.

- Звісно, але все ж таки це весілля відбувається на моїй старій фермі, і будь я проклятою, якщо не зможу носити капелюха на власній землі.

- Досить вірно. - Я киваю. Вона має рацію, вони з Маком люб'язно запропонували своє ранчо для святкування, яке Реріті і Шайнінг люб'язно прийняли через те, що воно розташоване так близько до порталу. На все про все у них було лише 72 години: відправитися на Землю, організувати весілля, перевезти свої сім'ї до Айови, одружитися, а потім повернутися до Еквестрії до того, як портал закриється. Вони чудово впоралися за ці перші 48 годин, і їхні сім'ї вже прибувають на ранчо Ей-Джей на вечір. Все, чого зараз не вистачає - це нас, подружок нареченої.

- До речі, як ми туди доберемося? - запитує Ей Джей, коли ми входимо в місто. - Ми орендуємо машину чи що? Я вже сто років не водила, цікаво, чи мої права ще дійсні?

- Ми домовилися про транспорт. Реріті сказала, що її сім'я дуже хотіла заплатити за все, і що вони наполягають на королівському ставленні до нас, оскільки ми для них "прибульці".

Ей Джей закочує очі. - Чудово, ще більше поклоніння героям, не те, що нам тут цього не вистачає.

- Ну, ми ніби як привели всіх сюди і стали причиною падіння Діскорда, не можна звинувачувати поні в тому, що вони хочуть на когось рівнятися.

Наче за командою, ми проскакуємо повз пару поні, і вони обидва ледь помітно вклоняються нам у знак пошани. Ей-Джей червоніє, коли ми проходимо повз них. - Все ще не звикла до цього, навіть після п'яти років. Але чому батьки Реріті ставляться до нас як до гостей, вони ж знають, що ми були людьми півжиття, так?

Я киваю. - О, так, точно. Реріті і Шайнінг розповіли їм усю історію, коли вони приїжджали додому два з половиною роки тому.

- Це, мабуть, було незручно. Твій син зникає на два з половиною роки, а потім повертається дівчиною і каже, що вона насправді поні і живе в іншому світі.

- Так, треба було мати сміливість, щоб сказати таку правду.

Ей-Джей киває. - Ну, її батьки сприйняли це напрочуд добре. Реріті сказала, що вони були дуже схвильовані цим весіллям, так?

- Так, - підтверджую я, коли ми галопом долаємо останній квартал і виходимо на центральну площу Нового Понівіля. Прямо посеред неї, в самому серці нашого міста, стоїть Дзеркальна Святиня. Це кам'яний акрополь, не набагато більший за кав'ярню Старбакс, я гадаю. Хоча, на відміну від будь-якого магазину, цей монумент оточений повним набором церемоніальної охорони, яка підтримує постійну присутність. Сам пам'ятник має досить вражаючий вигляд, вкритий написами, які детально розповідають про те, що сталося тут п'ять років тому. Навколо святині встановлено вісім великих статуй, що зображують моїх друзів і мене. Особисто я завжди вважала ці статуї трохи моторошними, але, мабуть, це гарний жест. У будь-якому випадку, у звичайний день Дзеркальний храм досить безлюдний, якщо не брати до уваги церемоніальну охорону. Але сьогодні не звичайний день. Бо Дзеркальна Святиня містить дзеркало, яке привело нас усіх сюди, і кожні два з половиною роки вона стає пунктом перетину кордону. Єдиним перетином кордону.

- Чорт, важкий день. - Епплджек розмірковує, коли ми сповільнюємо наш галоп до рисі і прямуємо до Дзеркальної святині. Оскільки портал відкритий, його оточують сотні поні та торговців. Ми проходимо повз кобил, які роздають дрібнички, стенди з новітніми технологіями, зробленими на Землі, і масу інших поні, які торгують газетами та іншими повідомленнями з Землі.

- Так, у них є лише три дні, щоб зробити всі нові продажі і поповнити запаси. Не можна звинувачувати поні в тому, що вони хочуть підтримувати зв'язок з нашою другою домівкою.

Ми проскочили повз торговців і починаємо підніматися сходами сяйва, де бачимо наших друзів, що чекають на нас біля дзеркала. - Рейнбоу, Епплджек! Ось ви де!

- Твайлайт, Флаттершай, Пінкі. - Я киваю їм трьом, а потім озираюся. - Вибачте, ми запізнилися, міс Яблучні Штанці не поспішала збиратися.

Ей-Джей весело хитає головою. - Я так розумію, мій брат і щаслива пара зустрінуть нас там?

Твайлайт киває. - Так, Шайнінг і Реріті зустрічаються з родиною на Землі. А твій брат сьогодні вранці вирушив туди, щоб допомогти їм підготувати ферму.

Я свищу. - Я й досі не можу повірити, що їм вдалося влаштувати весілля за двадцять чотири години. Чорт забирай, благослови їхні серця за те, що вони зробили все це, щоб дозволити їхнім батькам бути присутніми на весіллі.

Флаттершай киває. - Реріті завжди була близька зі своїми батьками. Я просто щаслива, що вона зможе запросити їх на своє весілля.

Твайлайт чухає підборіддя. - Я навіть уявити не можу, як їй було незручно запрошувати свою сім'ю на це весілля. Навіть з відео та фотографіями, які вона привезла з собою з Еквестрії, це одна з тих пекельних історій, про які не варто розповісти. Як ти взагалі можеш про це говорити?

Я киваю. - Це те, що я щойно казала Ей-Джей. Не знаю, як вона це пояснила.

Пінкі хіхікає. - Привіт, мамо, привіт, тату, давно не бачилися! Це ваш син! Я змінив вид! І стать! І тепер я виходжу заміж за жеребця! Але нічого, ви всі запрошені на весілля. Воно буде через два з половиною роки, до зустрічі! - Вона невинно посміхається до Твайлайт. - Напевно, так і було.

Я закочую очі і дивлюся на дзеркало. - Так. Ну що ж, поїхали. Ти ж знаєш, що кажуть про міжпросторові портали крізь простір і час. Вони не чекають нікого.

Флаттершай підносить копито до морди. - Поні справді так кажуть?

Перш ніж я встигаю зауважити, Твайлайт робить крок вперед. - Га, Деш має рацію, ми можемо поговорити по дорозі. Ходімо, дівчата.

Охоронці по обидва боки порталу злегка вклоняються і відходять убік, щоб пропустити нас. Відчуваю дрібне нервове тремтіння. Я не проходила через портал п'ять років, чи впізнаю я Землю? Старший охоронець виводить мене з моїх думок, віддаючи нам різке вітання. - Бережіть себе на тому боці, поні. Портал зачиняється за тридцять одну годину. - Я ввічливо віддаю йому честь у відповідь, а потім підходжу до дзеркала, щоб відчути, як усе навколо починає крутитися.

~~~~~~~

Я спотикаюся і приземляюся на руки з іншого боку. Над головою м'який гучномовець пролунав процедурним голосом. - Ласкаво просимо на Землю, Рейнбоу Деш. Поточний час - Т-мінус тридцять одна година до закриття.

Я потираю голову і намагаюся зорієнтуватися. Кімната навколо нас зовсім не схожа на зруйнований шкільний польовий будиночок, який ми залишили п'ять років тому. Ми в бездоганній кімнаті з сучасним склом і шліфованим алюмінієм на стінах. Попереду нас - низка камер, що спостерігають за порталом, а за вікном - надземний оглядовий майданчик. Єдиний вихід знаходиться на дальній стіні, де відчинені масивні, укріплені двері, схожі на склепіння, а по обидва боки від них стоять двоє добре одягнених людей. Я розтираю шию і підводжуся. - Це місце схоже на щось середнє між ІКЕА та Командуванням Зоряних воріт.

Я озираюся і бачу трьох оголених дівчат, які, як я припускаю, є олюдненими Флаттершай, Твайлайт і Пінкі. Вони озираються так само спантеличено, як і я. Твайлайт озирається на портал зі статуєю. - Де Ей-Джей?

У відповідь їй чути тихе "вумм", коли портал статуй позаду нас відкривається і випускає четверту дівчину. Вона спотикається і падає поруч зі мною, потираючи голову. Перш ніж я встигаю сказати щось дотепне, той автоматизований голос вмикається знову. - Ласкаво просимо на Землю, Епплджек. Поточний час - Т-мінус тридцять одна година до закриття.

Ей-Джей намагається встати, але знову падає вперед. - Га, я не пам'ятаю, щоб люди були такими важкими зверху.

Пінкі посміхається, милуючись краєвидом разом зі мною. - Подвійна порція двійки тобі не завадить, панянко.

Ей-Джей дивиться на свої щедрі груди і червоніє. - А, чорт, тепер я згадала, чому не хотіла йти на Землю, коли востаннє відкривався портал.

- Ну, вони, звичайно, багато чого зробили з тих пір, це точно. - Я знову оглядаю кімнату, помічаючи одного з людей з дверей, що прямує до нас. Він ввічливо киває нам.

- Міс Рейнбоу Деш, Пінкі Пай, Флаттершай, Епплджек і принцеса Спаркл, для нас велика честь вітати вас тут, на Землі. Сподіваємося, портал не був для вас надто важким.

- Бувало й гірше, - зауважую я, озираючись на друзів. Твайлайт посміхається на мій коментар, а позаду неї я бачу розгублену Епплджек, яка кривляється, стискаючи груди, коли намагається стиснути одну з них. Я хіхікаю і озираюся на господарів. - Гей, як ви і той голос у динаміку дізналися, хто ми такі? Ми зовсім не схожі на наших поні. - Я знову дивлюся на нашу групу. Ми всі виглядаємо як привабливі молоді жінки, і зовсім не схожі на наших поні. Єдина причина, чому я можу впізнати Флаттершай, - це її сором'язлива постава, вона нагадує мені Фіону багато років тому.

Хлопець прочищає горло, потім показує рукою на моє стегно. - Твоя к'юті марка, Рейнбоу Деш, навіть магія порталу не може його забрати.

Я перевертаюся і дивлюся на свій бік, точніше, на стегно. - Що ж, будь я проклята, у мене все ще є моя к'юті марка. Приємно усвідомлювати, що принаймні це доводить, що ми поні.

Мої друзі починають перевіряти себе, а людина киває. - Ну так, це і ваші кінські посвідчення слугуватимуть доказом того, що ви поні. - Він жестом показує на стіну, де складено п'ять комплектів людського одягу і лежать п'ять невеликих сумок. - Будь ласка, завжди тримайте посвідчення при собі. На звороті вказано наш контактний номер на випадок, якщо ви потрапите в біду на Землі, і вам також потрібно буде пред'явити посвідчення особи, щоб потрапити назад до цього закладу. Пам'ятайте, що гостям-людям не дозволяється повертатися з вами до Еквестрії, якщо, звичайно, вони не є найближчими членами сім'ї або подружжям.

Епплджек повільно насвистує, коли ми йдемо за одягом. - Ого, ви, хлопці, все продумали, чи не так?

Хлопець злегка червоніє. - Дякую, міс, ви повинні знати, що ваш брат відіграв важливу роль у створенні цього закладу. Нічого з цього не було б можливим без його організації п'ять років тому. Він очолив зусилля з пошуку та організації поні, що залишилися на Землі, і організував купівлю цієї землі, щоб портал залишався під контролем Еквестріі.

Я натягую шорти, а потім бачу перед собою бюстгальтер, не знаючи, як його вдягнути. - То ви, хлопці, досі тримаєте нас, поні, в таємниці від людей?

Він киває. - Здебільшого так. Місцевий мер знає, і у нас є порозуміння з членами федерального уряду. Але переважна більшість населення планети перебуває в блаженному невіданні, і ми намагаємося, щоб так воно і залишалося.

- Це має сенс, адже ми досі не знаємо, наскільки стабільно працює цей портал. Мільярд людей, що ринуть туди як туристи, може серйозно порушити баланс світів, - зауважує Твайлайт.

Я дивлюся, як вона незграбно одягається, продовжуючи бурмотіти щось про те, що вже сумує за своєю магією. З посмішкою повертаюся до людини. - Мені та моїм друзям сказали, що на нас чекає транспорт. Чи поміститься машина для нас п'ятьох?

- Машина? - Людина злегка сміється. - Міс Рейнбоу Деш, ви і ваші друзі - наші найпочесніші гості. Ходімо, на вас чекає спеціальний транспорт. - Він простягає руку, вказуючи на двері.

Я озираюся на своїх друзів і бачу, як вони вдягають останній людський одяг. - Готові, дівчата?

Людина знову озивається з-за моєї спини. - О, не забудьте взяти сумки, які ми вам залишили. У них ваші документи, а також деякі інші дрібнички для тимчасового перебування.

Епплджек здригається, коли хапає одну з них. - Сумочки? Серйозно, невже ви не могли купити нам рюкзаки чи щось подібне?

- Гадаю, вони виглядають мило. - Флаттершай порпається у своїй, а потім щось помічає і різко витріщається, як тільки щось помічає. - Жуйка! О, я не їла жуйки вже багато років!

- Що це в біса таке? - Епплджек дістає з сумочки чорний тюбик. - Помада!? Ти серйозно подарував мені помаду?

Людина прикушує язика. - Високі гості, будь ласка, ваш транспорт чекає на вулиці. Можемо вирушати?

Я посміхаюся і перекидаю сумочку через спину. - Так, так, ходімо. Хочу подивитися, які колеса ви нам дістали.

Людина озирається на мене, коли ми заходимо у двері. - Я ж казав вам, що ми не дістали "колеса".

- Так, так, як ви, круті дітлахи, їх тепер називаєте. - Я махаю йому копитом. Ні, зачекайте, це не копито. Рукою. Я махаю йому рукою. Краще б я не зіпсувала свою весільну промову таким понізмом.

Твайлайт розмірковує ззаду нас. - Ого, ви, хлопці, дійсно відремонтували це місце.

Я озираюся, поки ми йдемо, недбало розглядаючи скляні та металеві стіни. - Так, тут все виглядає досить вишукано, де ви взяли кошти? Це ж не лише коштовні камені, які привіз Біг Мак, чи не так?

За нього відповідає Твайлайт. - Ми дізналися, що єдинороги можуть створювати золото і коштовне каміння за допомогою алхімії, тому щоразу, коли відкривається портал, ми чаклуємо над золотими цеглинками і відправляємо їх через портал. Фонд використовує отримані від цього кошти на утримання території, а також на виплату щедрої стипендії будь-яким поні, які зголошуються провести на Землі тридцять місячних циклів.

Людина киває. - Так, це те, що я врешті-решт зробив. Дехто з нас мусить залишитися на Землі, щоб забезпечити безпеку цього об'єкту. Ми також продовжуємо роботу на всіх шести континентах, щоб відстежити всіх поні, які залишилися. Ми все ще знаходимо кількох, навіть через стільки років. Кілька наших членів навіть співпрацюють з ООН, проводячи зустрічі за зачиненими дверима, обговорюючи це питання з іноземними дипломатами та працюючи над тим, щоб дати кожному поні шанс повернутися до Еквестрії.

- Що ж, це дуже мило з твого боку. - Флаттершай озивається. - Жертвувати власним часом у Еквестрії, щоб допомогти поні, які ще залишилися на Землі.

Ми починаємо підніматися скляними сходами, і людина озирається на Флаттершай. - Що ж, дякую, але навряд чи це можна назвати "жертвою". Насправді мені більше подобається жити на Землі. Тобто, не зрозумійте мене неправильно, Еквестрія - чудове місце, але я просто не створений для аграрного способу життя.

Я озираюся довкола, дещо розгублена, не розуміючи, чому ми піднімаємося цими сходами. Я думала, ми йдемо на парковку? Я знизую плечима і дивлюся на людину. - Ви, поні, божевільні, я ніколи не змогла б залишитися тут, на Землі. Нічого не маю проти вас, хлопці, але я просто не можу жити без своїх крил.

Поруч зі мною Ей Джей закочує очі. - Правильно, тому що ми всі знаємо, що ти не можеш жити як людина без крил. Особливо, скажімо, двадцять п'ять років?

Я прикушую язика, коли ми піднімаємося сходами нагору, і людина просовує картку-ключ у двері з системою безпеки. Я повертаюся до Ей-Джея і насміхаюся. - Так, так, ти знаєш, що я мала на увазі, Ей-Джей.

- Хіба? - Вона дивиться на мене з посмішкою.

- Ей... Ей-Джей, - Я звужую очі на неї.

Вона зупиняється. - Що?

- Гарна сумочка. - Я висолоплюю язика на неї.

- О, ти маленька...

- Гм. - Чоловік обриває її, коли прочищає горло. - Міс, після вас.

Я підводжу погляд і відчуваю, як з дверей, які він відчинив, дме на нас зовнішнє повітря. Твайлайт і Флаттершай заходять у двері першими, і я чую, як перша зітхає. - Ого... - З цікавості я роблю крок уперед через дверний отвір, і мої очі широко розплющуються, коли я бачу, що це за транспорт. Ми на даху будівлі, і, судячи з усього, вони встановили вертолітний майданчик.

Ей-Джей свистить з-за моєї спини. - Виглядає дорого.

Я починаю йти до величезного сучасного гелікоптера. - Не просто дорогий, чорт забирай, він виглядає так, ніби вийшов з фільму "Той, що біжить по лезу". Я ніколи не бачила такого високотехнологічного гелікоптера, як цей. Хто його робить? Де ви його взяли? Чорт, він виглядає приголомшливо!

- Людські технології розвиваються в геометричній прогресії швидше, ніж все, що є в Еквестрії, ви всі, звичайно, пам'ятаєте про це. - Людина схрещує руки і ввічливо посміхається до мене. - Тепер ви знаєте, чому я зголосився залишитися на Землі. Тут ми отримуємо всі найкрутіші нові іграшки.

Я підходжу до літака і проводжу рукою по слизькій поверхні. - Ого, я хочу політати на цьому поганому хлопчику.

Твайлайт штовхає мене ліктем у бік. - Ей, перестань, не ти летиш, а пілот. Ти просто пасажир, подружка нареченої, яка летить на весілля. Грай свою роль.

- Так, так, я знаю. - Я прикусила язика. - Хтось із вас, дівчата, сумує за тим, чим ми займалися раніше? Так дивно просто сидіти склавши руки, а з нами всюди поводяться, як з королівськими особами.

- Ну... - Людина відходить. - Ви і є члени королівської родини. - Він жестом показує на Твайлайт. - І навіть якщо ви не маєте родоводу, ви заслужили повну повагу обох наших світів своїми діями. Тож тепер ми всі відплачуємо вам за цю послугу.

Твайлайт закочує очі. - Ну що ж, гаразд, ця королівська особа хоче випити. У коптері є що-небудь?

- А ще ця королівська особа хоче цукерок! - Пінкі підстрибує на місці.

Наш гід посміхається і киває. - На задньому сидінні є шампанське у відерці з льодом, а в кишенях сидінь - закуски. Приємного польоту, дівчата, побачимося тут за тридцять годин.

~~~~~~

- Хто всі ці люди? - шепоче Епплджек у мене за спиною, коли ми прямуємо до бару під гігантським банером з написом "Найкращі побажання ~~~ Том і Рейчел ~~ Реріті і Шайнінг."

Я дивлюся на натовп із сотні людей та їхніх родин, які сидять за весільною вечерею. - Звідки мені знати, це, мабуть, переважно сім'я Реріті. Здається, Шайнінг сказав, що запросив лише чотирьох людей зі свого боку. Решта - це все пихата компанія Реріті.

Ей-Джей кусає губу, виглядаючи при цьому просто чарівно. Ми одягнені в сукні подружок нареченої, пошиті на замовлення Реріті, і вона подбала про те, щоб ми всі причепурилися до вечері. Ми з Ей-Джей, звісно, були проти макіяжу, але подумали, що це весілля Реріті, тож вирішили бути гарними. І треба сказати, воно того варте, з Ей-Джей вийшла чудова жінка. Вона на мить жує нафарбовану помадою губу. - Як ти думаєш, всі ці люди знають про те, хто ми такі?

- Хм? Ні, Реріті сказала, що тільки її найближчі родичі знають. Всі інші просто припускають, я не знаю, що вони припускають. Гадаю, більшість занадто ввічливі, щоб питати. - Я повертаюся до бармена і махаю йому рукою. - Скотч, чистий, дві склянки, будь ласка.

Він піднімає брову. - Ви, міс, впевнені, що впораєтеся?

Ей-Джей відповідає на його жест. - Любий, думаю, ми впораємося. Просто налий кляті напої.

Бармен червоніє і повертається, щоб принести нам келихи, а ззаду нас лунає жіночий голос. - Візьми три склянки, любий.

Я посміхаюся, обертаючись. - Реріті, ми щойно говорили про те, що справжня леді не п'є чистий скотч. Ти впевнена, що хочеш?

Вона спирається на стійку і здуває з очей один зі своїх темних чубчиків. - Що я можу сказати, ми, дівчата, любимо жити небезпечно, чи не так?

Ей-Джей хіхікає, потім дивиться на Реріті з ніг до голови. - Ти виглядаєш приголомшливо, Реріті, чесно кажучи, Шайнінг - щасливий жеребець.

- Я кажу це вже багато років, і це правда, як ніколи. - Я доброзичливо посміхаюся їй, а потім повертаюся і бачу, як бармен хапає не ту пляшку. Я хитаю головою. - Ей, ні, бармене, принесіть нам Блю Лейбл, це ж весілля, врешті-решт.

Він киває і хапає пляшку з верхньої полиці, а потім наливає нам келихи. Ей-Джей робить ковток і посміхається. - Чорт, я й забула, скільки гарних речей нам бракує на Землі. Майже хочеться залишитися на кілька місяців.

Реріті тихо хіхікає, потягуючи свій келих. - Це можна влаштувати, Ей-Джей, і знаєш, я бачила, як деякі холостяки тут дивляться на тебе...

- О, Боже, ні. - Вона несподівано ставить свій келих.

Я сміюся. - Ти мусиш колись спробувати води, Епплджек.

- Я буду рада, якщо в моєму житті з'явиться жеребець, але не людина, дуже дякую. - Вона хитає головою і знову починає пити.

- Різноманітність - це спеція життя, дорогенька. - Реріті посміхається. - Ми з Шайнінг обожнюємо переживати зміни в спальні, коли переходимо від поні до людей, а потім знову назад. Ти справді мусиш колись це спробувати.

Бармен розгублено нахиляється вперед. - Тож... звідки, ви кажете, ви всі родом?\

*дзень-дзень-дзень-дзень*

Ми всі піднімаємо очі й бачимо Шайнінг, що стоїть за головним столом і б'є ложкою по склянці. - Привіт! Дякую всім, що прийшли!

- Ооо, вибачте, дівчатка, я маю бути там, нагорі. - Реріті вибачається і прослизає крізь натовп, щоб бути зі своїм чоловіком.

Ми з Ей-Джей дивимося їй услід. - Вона справді виглядає приголомшливо.

- Неймовірно. - Ей Джей киває.

Шайнінг продовжує свою промову. - ...ми з моєю дружиною вдячні, що ви всі прийшли сюди так швидко. На жаль, у нас не так багато часу, щоб провести тут, але наш час тут стає набагато солодшим завдяки компанії всіх вас. - Шайнінг дивиться на Реріті, що підійшла до нього, і обіймає її. - Я не з тих, хто вміє виголошувати промови перед натовпом...

- Дурниці, - тихо каже Ей-Джей поруч зі мною, що змушує мене хіхікнути.

- ...але я хочу, щоб ви всі знали, що навіть якщо ви не бачите нас щодня, ви завжди в наших думках. - Ввічливі оплески наповнюють повітря, і Шайнінг користується нагодою, щоб ніжно поцілувати Реріті. - Ви всі дали нам моральну стійкість, необхідну в найважчі часи, з якими ми коли-небудь стикалися, і я хочу, щоб ви знали, що ми не стояли б тут без підтримки наших друзів.

- А, це моя репліка. - Я допиваю решту напою і йду вперед.

- Пам'ятай, не облажайся. - Ей-Джей сміється з-за моєї спини. Ми з нею побилися об заклад на п'ятсот баксів, що я випадково не впущу жодного понізму у своїй промові.

Шайнінг закінчує свої слова, коли я скорочую дистанцію. - ...Нам з Реріті пощастило мати однакове коло друзів. Її найкращі друзі - мої найкращі друзі, і ми не могли й мріяти про кращу групу однолітків. - Він дивиться на мене, простягаючи руку. - І на цій ноті одна з наших дорогих подруг хоче сказати кілька слів.

Гості аплодують його промові, і Шайнінг передає мені мікрофон. Я махаю рукою аудиторії. - Дякую, для мене велика честь мати можливість виступити на вашому весіллі. - Я ввічливо киваю щасливій парі, а потім прибираю з очей чубчик. - Коли я вперше зустріла Шайнінга, він був у темному місці. Весь його світ перевернувся з ніг на голову, і він був у небезпеці. Він був загублений, розгублений і потрапив у всілякі неприємності. Я швидко представилася, і він одразу ж попросив мене про допомогу. - Я озираюся на подружжя. - Але він не просив мене про допомогу для себе. Він сам був у небезпеці, але він благав мене залишити його і піти допомогти Реріті...

Шайнінг почервонів, і я бачу, як Реріті цілує його в щоку. Аудиторія ахає, а я продовжую. - Так було з Шайнінгом кожного дня. Не минає й дня, щоб він не ставив інших вище за себе, і зрозуміло, що він ні на мить не вагатиметься, коли йдеться про захист своїх близьких від небезпеки. В ідеальному світі такі випадки ніколи б не виникали, але, правду кажучи, Шайнінг потрапляв у подібні ситуації більше разів, ніж ми хочемо пам'ятати. - Я роблю паузу і обводжу поглядом кімнату. - Чесно кажучи, ніхто з нас не був би сьогодні живий без його хоробрості та самопожертви, і він найскромніша, найвідданіша людина, яку я знаю. Людина, яка стоїть перед вами, є маяком усього, що є правильного у світі, і він надихає всіх, хто його оточує. Простіше кажучи, він змушує решту з нас хотіти бути кращими, і за це я йому дякую.

Я піднімаю келих шампанського, і він червоніє, відповідаючи на мій жест. Я посміхаюся і продовжую свою промову. - Але, як би високо не цінували Шайнінга, боюся, він не ідеальний. Я маю на увазі, що він навіть не найпрекрасніша людина в цій кімнаті... - Я сумно хитаю головою. - ...тому що цей титул дістанеться Реріті.

Глядачі знову ахають, і я повертаюся до неї обличчям. - Реріті - це втілення багатьох речей: краси, співчуття, дива, таланту і так далі. Але все це затьмарює її чиста, нестримна, нескінченна щедрість. Реріті не витратить жодної копійки на себе, якщо її друзі потребують цього більше, і кожну секунду свого вільного часу вона присвячує допомозі тим, кому пощастило менше, ніж їй. Її щедрість не має меж, і вона не тільки надихає всіх нас, але й рятує наші життя. Реріті, за все, що ти зробила, знай, що ми всі тобі безмежно вдячні. Спасибі тобі.

- Іди сюди. - Реріті тягнеться до мене зі сльозами на очах і обіймає мене. Натовп аплодує нам, і я поплескую Реріті по спині, перш ніж розірвати обійми.

Я піднімаю мікрофон і витираю власні очі, роблячи глибокий вдих. - Реріті та Шайнінг Армор... - Я піднімаю келих за них. - За вас! Нехай кожен ваш день буде як останній, а кожна ніч - як перша!

У натовпі лунає вигук, і всі встають, піднімаючи келихи. - За Реріті та Шайнінг Армора! - радісно вигукує натовп.

Я починаю аплодувати щасливій парі разом з рештою натовпу, а потім кричу в мікрофон. - За Реріті і Шайнінг Армора! Найкращі жеребець і кобила, про яких ви тільки могли мріяти!

Я піднімаю келих і бачу, як щаслива пара цілується під оплески натовпу, але за ними я помічаю Твайлайт, яка дивиться на мене і розводить руками. Поруч з нею я бачу Епплджек, яка регоче до нестями. Я кліпаю на кілька секунд і згадую свої слова. - Чорт забирай.

~~~~~~

- Чудова промова, Деш. - Я піднімаю голову і бачу Біг Мака, який простягає склянку.

- Дякую. - Я хапаю напій, з моменту промови минула година чи дві, і я думаю, що настав час випити ще по одній. - Я не можу приписати собі багато заслуг за ту промову. Вона майже сама написалася, ці двоє буквально є взірцями чеснот.

- Так само, як і Далай-лама, але ти ж не бачиш, щоб я винаймав кімнату для людей, щоб підняти келих за нього.

Я тихо хіхікаю. - Я трохи розхвилювалася. Це таке дивне відчуття, коли все... закінчено. Розумієш? Шайнінг і Реріті одружені, портал працює безперебійно, а Еквестрія майже відбудована і працює, як і тридцять років тому. Я майже сумую за тим, як усе було раніше. Невизначеність, хвилювання... ось це були дні. Зараз все просто, я не знаю. Відстій.

Мак рухається, щоб зробити мені масаж спини. - Ти хочеш тільки те, чого не маєш, Деш.

- Напевно? - Я піднімаю брову.

- Це життєва аксіома. Коли ти самотній, ти хочеш партнера, але коли одружуєшся, то нарікаєш на те, що не самотній. Коли ти бідний, ти хочеш мати достатньо грошей на їжу та дах над головою, але коли ти їх отримуєш, все, про що ти можеш думати, - це про підвищення зарплати, щоб мати змогу купити кращу машину. Не має значення, чим ви володієте в житті, ви ніколи не будете щасливі у своєму теперішньому становищі.

Я зітхаю і роблю ковток напою, який він мені простягнув. - То... ти кажеш, що ми ніколи не зможемо бути щасливими?

Він цілує мене в потилицю. - Я кажу, що ти маєш навчитися жити сьогоднішнім днем. Не зациклюйся на думці, що твоє життя стане кращим, коли щось станеться. Твоє життя чудове вже зараз. Насолоджуйся тим, що маєш, поки воно триває, бо через кілька днів ти будеш сумувати за "сьогодні".

Я озираюся. - То ти кажеш, що замість того, щоб сумувати через те, що всі хороші часи закінчилися...

Він знову цілує мене в шию і шепоче. - ...ми повинні скористатися тим, що зараз у тебе є груди, а у мене - руки.

Я злегка б'ю його в плече. - А я думала, що ти намагаєшся зробити якусь життєву заяву, але ні, ти просто намагаєшся залізти мені в штани.

Він хапає мене за руку. - Ти можеш мене звинувачувати? Ти в дзеркало на себе дивилася?

- Ти й сам не так вже й погано виглядаєш, красунчику. - Я підводжуся і цілую його в губи. - У нас випадково не заброньована кімната?

Він тягне мене до фермерського будинку. - Люба, це моя стара земля, і будинок досі належить мені. Якщо мені потрібна кімната, я можу знайти нам кімнату.

- Тільки переконайся, що ми не натрапимо на дітей, я думаю, вони там граються. - Я йду за ним, коли ми залишаємо весільну вечірку на відкритому повітрі і піднімаємося сходами до вхідних дверей фермерського будинку. Я зупиняюся і посміхаюся, коли бачу, що дверна ручка будинку все ще являє собою перероблений плоский брусок зі слідами зубів на ній.

Він кладе на нього руку і теж посміхається. - Здається, це було так давно, коли ми "обожнювали" це місце.

Він штовхає двері, і я заходжу за ним усередину. - Я знаю, що ти маєш на увазі, Маку, божевільно думати, що це було лише п'ять років тому. Таке відчуття, що минуло ціле життя.

- Ти можеш сказати це знову, Деш, - знайомий голос гукає прямо перед нами.

- ЕЙ ДЖЕЙ? - Ми повертаємо за ріг і бачимо її та Флаттершай, які сидять у вітальні. Моє серце трохи завмирає, коли я усвідомлюю, що з хуманізованими секснападами Біг Мака і мене доведеться трохи почекати.

- Що ви двоє тут робите? - Вона піднімає брову.

- О, ти знаєш... - Я намагаюся придумати виправдання.

- Шукаємо кімнату, щоб заховати Рейнбоу Деш, - категорично заявляє Мак.

Флаттершай червоніє, а Ей Джей просто кусає губу. - Мило. Дуже тонко.

Я відпускаю руку Мака й оглядаю вітальню. - Що ви двоє тут робите? Просто відпочиваєте від натовпу?

Флаттершай киває. - Просто, знаєш, переживаємо деякі спогади.

Ей-Джей озирається. - Так, я просто взяла Пінкі подивитися на коней, а потім ми вирішили зайти сюди і пережити деякі спогади.

Я падаю на шкіряний диван. - Я не думала, що Пінкі любить коней.

- Вона завжди запитує про ту кобилу, Сару. Пінкі казала, що не може дочекатися, щоб побачити, як він тримається, чи щось таке. - Ей-Джей знизує плечима.

Я відкидаюся на спинку дивана і заплющую очі. - Хех... пам'ятаєш, як ми прокинулися в паніці і бігали по моїй квартирі, коли зрозуміли, що в нас є хвости?

Ей Джей сміється. - Ах, це було безцінно. Хоча тоді я до смерті перелякалася.

Мак постукує себе по підборіддю. - Знаєш, говорячи про ті перші дні, я думаю, що все ще зберігаю пляшку віскі з твого 25-річчя. Та, що стояла тут на початку всього цього? - Він підводиться і риється в шафах.

Флаттершай м'яко посміхається. - Знаєш, я чула, що в деяких громадах є традиція - випити чарку в день народження...

Я махаю на неї пальцем. - О, ні. Не починай з цього, востаннє, коли ти це робила, подивись, що сталося!

Ми сміємося, а за мить Мак повертається з тією самою пляшкою. - Ну що ж, бандо, давайте доп'ємо її, як у старі добрі часи. - Він спорожнює пляшку в чотири склянки.

- Так, так, так! - Я хапаю свій келих і піднімаю ще один тост цієї ночі.

Ми всі робимо по ковтку, потім відкидаємося на спинки крісел і озираємося довкола, розмірковуючи про те, з чого все почалося. - Це була пекельна поїздка, друзі, - тихо каже Ей Джей.

- Так, так, так... - Я тихо потягую свій напій.

Дрібний стукіт дитячих кроків змушує нас підняти очі, і за мить ми бачимо групу з півдюжини дітей, які біжать по коридору, граючи в квача чи щось подібне. Ще за мить їхня гра вливається в нашу вітальню. - О, привіт. - Я махаю їм рукою.

Їм не більше десяти років, і вони майже не звертають на нас, дорослих, уваги, бігаючи навколо меблів. Флаттершай махає їм рукою. - О, привіт, малята! Обережно, не спіткніться.

Через секунду один з них саме так і робить і падає на килим. Інші діти починають хихотіти і показувати пальцями. - Оооо, вона ж сказала не робити цього! У тебе будуть неприємності!

Мак тихо сміється і потирає лоба. - Хіба ви, дітки, не повинні бути в ліжечку? Вже майже північ, вам давно пора спати.

Один із хлопчиків хитає головою. - Мама сказала, що сьогодні особливий день, тому що міс Реріті і містер Шайнінг можуть бути тут лише один день. Тож вона сказала, що ми можемо не спати стільки, скільки захочемо!

Ей-Джей широко посміхається і киває. - О? Справді? А що ти думаєш про міс Реріті?

- Вона дуже гарненька. - Одна з молодих дівчат киває.

Я відчуваю, що на мене хтось дивиться, і я дивлюся вбік, щоб побачити дівчину, яка дивиться на мене і нахиляє голову. Їй не більше дев'яти років, і я махаю їй рукою. - Гей, як тебе звати?

Вона ігнорує моє запитання і підходить ближче. - Ти була подружкою нареченої! То це означає... Ти... ти одна з них? Одна з тих милих конячок, звідки родом Реріті?

Я не можу втриматися від сміху, а поруч зі мною Ей Джей і Флаттершай роблять те саме. Епплджек киває їй. - Ну, цукерко, ми воліємо називати себе поні, але так, ми всі звідти.

- Ого, круто! - Уся група дітей здивовано витріщається на нас.

- Як воно там!

- Ми можемо прийти в гості?

- Покажить нам к'юті-марку!

- Так, покажіть нам свої відзнаки! У вас у всіх вони є, так?

Я обмінююся поглядами з Ей-Джей, і вона посміхається. - Ну, ми не можемо взяти вас туди, але можемо показати вам наші к'юті марки, якщо хочете.

- Тільки якщо ви пообіцяєте, що нікому в школі не скажете, - зауважує Мак з мого боку. - Пам'ятайте, що вам сказали батьки, це все таємниця.

Флаттершай кладе руку йому на плече. - О, Маку, вони ж просто діти, нехай собі розважаються.

- Напевно. - Він махає рукою сестрі, і я бачу, як Епплджек піднімає сукню на дюйм, щоб показати свою к'юті марку.

Епплджек сяє, а діти ахають, побачивши її яскраву к'юті марку. - Ось так, дітки, що ви про це думаєте?

- Це так круто! Я хочу таку!

- Гарненька!

- Так! Така барвиста!

- О? Ви, діти, хочете побачити по-справжньому барвисту? - Мак ніжно штовхає мене ліктями.

Я посміхаюся. - Хе-хе, Мак має рацію. Хто хоче побачити к'юті марку, яка набагато крутіша, ніж просто якісь нудні старі яблука?

- Хей. - Ей-Джей супить брови, дивлячись на мене. - Мені подобаються яблука.

- Применшення століття, - бурмочу я собі під ніс, потім повертаюся боком і опускаю руку до нижнього краю сукні.

Усі діти звертають увагу на моє стегно. - А на що вона схожа у тебе?

Я піднімаю сукню і оголюю свій освітлювальний бік. - О, ви знаєте, тільки на найкрутішу річ у світі! - За мить діти колективно ахають, і я бачу, як їхні очі розширюються.

- Ця найкрутіша!

- Звідки це у тебе?

- Що це означає?

- Це так круто виглядає!

- Я хочу таке!

- ...А, це просто татуювання.

Я повертаю голову в бік голосу, який сказав останню фразу. - О? З чого ти взяв? - Я дивлюся на тихого на вигляд хлопця, який самотньо стоїть у дальньому кінці кімнати.

Він знизує плечима. - Я ж сказав, що це просто татуювання, так? У ньому немає нічого особливого.

Решта дітей зберігають мертву тишу, і я чую тихий сміх, що лунає поруч зі мною. Я озираюся і бачу Мака, який весело хитає головою. - Малий... ти навіть не уявляєш, що ця "тату" накоїла. Знаєш, що станеться, якщо ти прокинешся з такою к'юті маркою? - Мак свистить.

Малий озирається нервово, але явно зацікавлено. - Що ти маєш на увазі? Що вона зробила?

Озивається інша дитина. - Так, як ти її отримала?

- Що з тобою сталося, коли ти її отримала?

- Я не знаю, чи можу розповісти вам все. - Я повільно обводжу пальцями навколо своєї к'юті марки. - Діти, це довга історія...

Хлопчик позаду подається вперед. - Давай, розкажи нам. Розкажи, будь ласка. Що сталося?

Ей Джей закинула ноги на спинку дивану і відкинулася назад. - Портал не закриється ще 18 годин, Деш, у нас є час.

Флаттершай нахиляється вперед. - Так, Деш, ти так і не розповіла нам свою версію.

Мак схрещує руки на грудях. - Так, давай, Рейнбоу Деш. Розкажи нам історію про те, як ти отримала свою к'юті марку.

Я обводжу поглядом кімнату, всі дивляться на мене, а в кімнаті мертва тиша. Я дивлюся на Ей-Джей. - Я була в літньому льотному таборі?

Вона закочує очі. - Інша історія про к'юті марку, Деш.

- Так, розкажи нам хорошу! - озивається один з дітей.

- Гаразд... - З тихим зітханням я беру свою склянку віскі і відкидаюся на спинку стільця. - Ви впевнені, що хочете це почути? - Я озираюся і бачу, що всі діти охоче кивають головами. Я повільно посміхаюся і роблю глибокий вдих.

- Незважаючи на те, що MLP:FiM закінчився, ми з друзями все одно любили це шоу. Історії, мерч, фан-арт - я любила усе це...

КІНЕЦЬ