П'ять Балів - Поділених на Чотири.

48 годин потому.

Минуло два дні після падіння Діскорда, але ще так багато роботи треба зробити. Еквестрія більш-менш впала в стан тихої анархії після смерті імператора. Хоча зараз все спокійно, я трохи втомлена тим, як сотні фракцій і видів, що боролися проти Діскорда, відреагують на нинішній вакуум влади. Не допомагає і те, що більшість з нас не пам'ятає, як все відбувалося раніше. Ми всі знаємо, що Селестія відповідала за поні, але як щодо драконів? Грифони? Перемінники? Чи всі вони мали свої власні суверенні землі? Свої континенти? Чи існують ті самі землі ще й досі? За останні двадцять п'ять років усе перемістилося, і сама земля змінилася.

Я закидаю голову назад і відчуваю запах повітря, що розноситься вітром. Навіть з усіма моїми спогадами, відновленими під час тієї битви, є ще багато чого, чого я не знаю про те, як все відбувалося. Я ніколи не була тим пегасом, який лізе в політику, ні, єдина причина, чому я поїхала до Кантерлота - виступити на стадіоні Вондерболтів. Я посміхаюся, згадуючи про це. Трохи дивно, що всі мої спогади повернулися, і все ще трохи дивно усвідомлювати, що я справді Рейнбоу Деш, наскрізь і до кінця. Але це приємно. Приємно повернутися.

- Рейнбоу! - Я дивлюся вбік і бачу, як Епплджек підстрибує. За останні два дні її рани дійсно загоїлися. У неї все ще є кілька шрамів тут і там, але вона виглядає чудово. Гадаю, як і всі ми, особливо зважаючи на те, в якій формі ми були після битви. Твайлайт знову довела, що вона на вагу золота, адже вона навіть знайшла медичні заклинання, необхідні, щоб вилікувати мій хребет і виправити зламані копита. Мені все ще трохи боляче стояти на них, але це нічого, мені завжди було зручніше висіти на висоті кількох футів над землею.

- Гей, Земля - Рейнбоу Деш! - Ей-Джей махає копитом у мене перед очима.

Я посміхаюся. - Гадаю, ти мала на увазі Еквестрію до Рейнбоу Деш. Земля в тій стороні. - Я вказую копитом на дзеркальний портал, який веде назад на Землю. Раніше сьогодні ми винесли його з підвалу і поставили в центрі руїн міста.

Вона дивиться на портал, потім знову на мене. - Знаєш, говорячи про Землю, я ніколи не розуміла цього формулювання. Вони називають нас Земними Поні, але ми з Еквестрії...

Я знизую плечима. - Не знаю, це все Твайлайт винна.

Вона сідає поруч зі мною і разом зі мною дивиться в дзеркало. - То що ти тут робиш?

Я знизую плечима. - О, ти знаєш, монолог.

Ей-Джей забавно хитає головою. - Гаразд, ну, як ти тримаєшся? Зі спогадами та всім іншим?

Зустрічаю її погляд. - У мене все добре, дякую. Просто трохи дивно, що я раптом можу взяти на себе відповідальність за все, що я зробила тоді, будучи Деш.

Вона відкидається назад. - У будь-якому разі, тобі не потрібно повертатися до своїх старих досягнень. Ми щойно скинули злісне божество і врятували планету.

- Дві планети. - Я поправляю її з посмішкою і піднятим копитом. - Земля була на межі ядерної війни, не забуваймо.

Вона закочує очі. - Так, так, і це теж. У будь-якому разі, все це обожнювання - це вже занадто, я нікуди не можу піти, щоб поні не вклонилися мені, коли я проходжу повз.

Я піднімаю брову. - Ти думаєш, що це погано? Флаттершай була запрошена до тронної зали Королеви Драконів на офіційну церемонію, і її вітали сотні таких, як вона. Уяви собі, що перед тобою вклоняється армія звірів, у двадцять разів більша за тебе.

- Боже, бідолашна Флаттершай, - сміється Ей Джей. - Ця сором'язлива дівчинка з Айови, а тепер величний посол усього драконячого роду.

- Ми всі пройшли довгий шлях, це точно. - Я урочисто киваю.

Позаду нас чути підстрибування, і ми обоє обертаємося, щоб побачити Пінкі, яка наближається. - Гей, Ей-Джей, Деші, що ви, поні, тут робите? Хочете повернутися через портал?

Ей-Джей насміхається. - Я просто звикла бути такою, якою повинна бути. Я не збираюся починати все спочатку, як людина... знову.

- Те, що вона сказала, - погоджуюся я.

- Тоді навіщо ви тут? - Пінкі сідає і приєднується до нас, дивлячись у дзеркало.

- Чекаємо на когось. - Я перевіряю годинник. - Я сказала йому, щоб він приїхав сюди і пройшов через портал сьогодні.

- Рейнбоу... - Ей-Джей піднімає брову. - Я думала, ми домовилися, що люди не дізнаються про портал. У них є своя планета для життя.

Я посміхаюся. - Так, але цей хлопець особливий. Ми винні йому послугу...

Точно за сигналом дзеркало мерехтить, крізь нього з'являється поні і падає на землю. Він розгублено озирається і широко розплющеними очима дивиться на одне зі своїх копит. - Що?! Це все справжнє? - Поруч зі мною волосся Пінкі раптом стає дибки, і вона кидається до нього, незбагненним чином впізнавши нового поні.

- Старбрізер! - радісно верещить вона і міцно обіймає бідолаху копитами.

Він незграбно працює своїми новими кінцівками, щоб обійняти її у відповідь. - Пінкі? Боже мій, це справді відбувається прямо зараз?

Ей-Джей піднімає брову і дивиться на мене. - Ти запросила хлопця? Справді?

- Я завжди віддаю свої борги, без цього хлопця ми б ніколи не вибралися з Сіетла. Я не бачу нічого поганого в тому, щоб дати йому те, що він хоче, не кажучи вже про те, що для відбудови нам знадобляться всі працездатні люди, яких ми зможемо дістати.

Вона знизує плечима. - Можливо, але чи обов'язково це має бути броні? Це буде просто дивно, коли він буде поруч.

Я посміхаюся до неї. - О, справді? Засуджуєш друзів... Джек?

Вона прикушує язика. - Туше пегас, туше.

Старбрізер озирається на коричневий пейзаж. - Це Еквестрія? Що сталося з цим місцем?

- Що таке, тобі не подобається? - Пінкі нахиляє голову.

Я посміхаюся до них. - Так, про що ти говориш, Старбрізер. Вона завжди так виглядала.

Ей-Джей посміхається. - Так, хіба ти не знаєш, що поні люблять коричневий туман і кістки всюди?

- Я... - Він затинається.

Пінкі грайливо штовхає його. - Вони просто дражнять тебе, Старрі. Ходімо, я знайшла в підвалі Реріті цукерки тридцятирічної давнини, ходімо подивимось, чи вони ще їстівні!

- Як скажеш, Пінкі. - Він ніяково посміхається і спотикається за нею, все ще навчаючись ходити на копитах.

Ей-Джей дивиться їм услід. - Ну, принаймні вона виглядає щасливою. Можливо, вона зможе допомогти поширити трохи цього настрою навколо.

Я погоджуюся з нею. - Так, я попрошу її влаштувати вечірку "Діскорда подолано" або щось подібне. Багато поні втратили своїх близьких у цій битві, нам потрібно щось, щоб підняти наш бойовий дух і підтримати настрій.

- Не кажучи вже про те, що у нас тут більше тисячі поні, грифонів і перемінників. Це багато тіл, яких треба годувати і давати притулок, а у нас немає жодного врожаю чи чогось іншого. - Вона хитає головою. - Наступні тижні будуть досить жорстокими для всіх.

- Ми впораємося. - Я витираю носа. - Ми всі проходили через гірші часи. І я думаю, що всі з радістю докладуть зусиль, які необхідні тепер, коли ми маємо безпечне місце, де можна влаштуватися.

Тупіт копит позаду нас змушує нас обернутися, і Ей-Джей гукає наших друзів. - Привіт! Брате, Твайлайт, Флаттершай, як добре, що ви до нас приєдналися.

Твайлайт показує на дзеркало. - Ми знали, що ти будеш тут. Він зачиняється за кілька хвилин, так?

- Схоже на правду.

Ей-Джей озирається. - А де Реріті і Шайнінг? Я думала, вони хотіли бути тут на закритті

- Я тут, друзі, - озивається Шайнінг, і я бачу, як він прямує до нас з Реріті на буксирі.

- Де ви двоє були? Ми не бачили вас кілька днів? - запитує Флаттершай.

- Ну, після всієї цієї смертельної небезпеки ми обидва вирішили, що заслуговуємо на деякий... особистий час, - Реріті червоніє.

Ми з Маком перезираємося, і він прочищає горло. - То що там у вас з Кейденс сталося? Востаннє я чув, що ви зустрічалися з нею на фермі, щоб обговорити ваші старі стосунки.

- А, так, це... - Шайнінг обхопив Реріті копитом. - Ми з Кейденс розійшлися по-хорошому. Ми обидва зовсім інші поні, ніж та пара, що одружилася багато десятиліть тому. Ми обидва йдемо різними шляхами.

Епплджек нахиляє голову. - А як же лоша, Фларрі Харт?

Шайнінг хитає головою. - Такого ніколи не було, схоже, його вигадав креативний сценарист шоу. Світті Белль і її незаймана пам'ять це підтвердили. Гадаю, не кожен епізод був абсолютно точним. Проте... - Він пригортає до себе Реріті. - Я з нетерпінням чекаю, що колись матиму лошат з якоюсь поні.

Твайлайт відступає на крок. - Вам обом справді треба знайти кімнату.

Я вказую на безплідну землю навколо нас. - Не впевнена, що в Еквестрії є багато кімнат.

Реріті посміхається. - C'est la vie. [ Це життя. фран.]

Поруч зі мною пищить годинник, і Твайлайт дивиться вниз. - Так, портал зачиняється за п'ять хвилин. - Вона повільно дивиться на Мака. - Гадаю, вже час.

Біг Мак киває і робить крок уперед. - Так, я краще піду.

Виникає коротка пауза, потім кілька з нас одночасно вигукують. - Що!?

Він дивиться на нас, жестами показує на дзеркало. - Я повертаюся на Землю.

Я підхоплююся і біжу до нього. - Ти не можеш бути серйозним! Ти ж казав, що тобі подобається бути поні! І ми всі через стільки пройшли, ти не можеш просто так піти!

Ей-Джей підбігає до нього з іншого боку. - Макінтош! Твої друзі тут, твоя сім'я тут! Ми повинні триматися разом.

- Я знаю, і повір мені, я хочу залишитися. - Він дивиться на мене, і ми зустрічаємося поглядами. - Але як би я не хотів залишитися тут, з тобою... я не можу. Це було б занадто егоїстично з мого боку.

- Егоїстично залишитися? А як щодо того, щоб поїхати, ти ж покинеш свою єдину сестру! - Ей Джей дується. - Ти потрібен нам тут. Ти потрібен мені тут...

Він дивиться на неї і зітхає. - Слухай, ми всі знаємо, як виглядала Земля, коли ми її покинули, так? Подумай про всіх поні, які не встигли пройти через портал вчасно. Подумай про всі сім'ї та друзів, які зараз сумують за своїми близькими. Подумай про всі тисячі зниклих безвісти. - Він смикає копитом назад до порталу. - На Землі багато роботи, і багато поні вистежують там. Ми не можемо просто ігнорувати всі проблеми Землі, і ми не можемо забути про всіх тих покинутих і наляканих поні, які все ще десь там. Хтось повинен повернутися і все для них організувати. Хтось має достукатися до них і розповісти, хто вони такі і куди їм треба йти через тридцять місяців.

Він закінчує свою промову, і ми всі на мить замовкаємо. Ей-Джей б'є копитом по землі. - Але у нас і тут ще так багато роботи. Ми не можемо просто так покинути цей світ.

Мак киває. - Саме так. Ось чому вам усім потрібно залишитися тут і допомагати відбудовувати. Дозвольте мені зайнятися земними справами. З усіх нас я найменше знаю про Еквестрію і найбільше про те, як зробити все на Землі. Ви всі робите те, що потрібно зробити тут, а я зроблю те, що потрібно зробити по той бік дзеркала.

Очі Ей-Джей наповнюються сльозами. - Але... брате, ну ж бо, ти мені потрібен. Ти завжди був поруч зі мною і завжди дбав про те, щоб все важливе було зроблено. Ти не можеш мене покинути.

Я роблю крок назад, коли брати і сестри обіймаються, а Мак поплескує її по спині. - Ти сильна кобила, сестро. Ти впораєшся сама, особливо з твоїми друзями тут. Не хвилюйся за мене, гаразд? Я повернуся через два з половиною роки! І я не можу дочекатися, щоб побачити, як багато ви досягнете, поки мене не буде.

- Три хвилини, - тихо озивається Твайлайт.

Мак востаннє обіймає сестру, потім встає і робить крок до дзеркала. Я роблю крок услід за ним, і мій голос трохи тремтить. - Г-гаразд, але якщо ти йдеш, то я йду з тобою!

Він зупиняється і озирається на мене. Потім посміхається, простягаючи руку, щоб прибрати гриву з моїх очей. - Деш, не будь дурною. Поні з тебе вийде набагато кращою, ніж людина, повір мені. І до того ж, ти і решта гривастих шісток дійсно повинні залишитися тут.

Більше не переймаючись тим, що друзі думають про мою публічну прихильність до нього, я обвиваю його шию копитами і відчуваю, що починаю плакати. - Я не хочу, щоб ти їхав...

Мак тягнеться назад і дістає зі своєї сідельної сумки складений аркуш паперу, потім тягнеться вперед і ховає його в одну з кишень мого сідла. Перш ніж я встигаю запитати про це, він ніжно цілує мене в чоло. - Деш, кожна поні тут дивиться на тебе, і всі фракції тут поважають тебе. Якщо шестеро гривастих повернуться на Землю, то не буде чим підтримувати мир. Я обговорив це з Твайлайт, і ми обидвох погодилися, що це найкращий варіант.

- Але ти не обговорив це зі мною... - Я опускаю очі в землю.

- Це тому, що я знав, що ти спробуєш відмовити мене від цього. - Він ніжно посміхається, погладжуючи мою гриву.

Шайнінг крокує вперед. - Маку, я не можу відпустити тебе одного. Ти маєш рацію щодо того, що гриваста шістка має залишитися тут, бо вони такі, які є, але дозволь мені піти з тобою. Тобі потрібен хтось, хто прикриє твою спину там.

Мак хитає головою, потім робить крок уперед і обіймає іншого жеребця. - Шайнінг, ти мені як брат, якого в мене ніколи не було.

- Гей! - Ей-Джей злегка штовхає його в плече.

Мак тихо сміється. - Але серйозно, Шайнінг, ти був чудовим. І я дякую тобі за пропозицію, але боюся, що не можу її прийняти.

Шайнінг опускає очі. - Але я хочу допомогти.

- Ти потрібен тут. - Мак показує на Реріті і посміхається. - Ти потрібен їй тут.

- А як же жеребець, який мені потрібен? - скиглю я.

- Мак, дві хвилини, - спокійно повідомляє Твайлайт.

Мак зітхає, потім знову цілує мене в лоб. - Я сумуватиму за тобою, Деш.

Я беру його голову в копита і цілую прямо в губи, не звертаючи уваги на легке зітхання Флаттершай, що стоїть у мене за спиною. Коли поцілунок закінчується, я дивлюся йому в очі. - Не смій більше пустувати з земними дівчатами. Я знаю, де ти живеш.

Він закочує очі. - Ха, ніби мене досі цікавлять люди. Я буду думати про тебе наступні 30 місяців.

Я нахиляюся вперед і шепочу йому на вухо. - Перевір стіл у моїй старій квартирі. Там є зовнішній жорсткий диск з чотирнадцятьма гігабайтами Деш клопу. Повір мені, він хороший.

Він піднімає брову. - Це... тривожно, але я обов'язково перевірю, дякую.

- Мак, у тебе менше хвилини. - Твайлайт магічним чином левітує над другим набором сідельних сумок і перекидає їх через його спину. - Я знайшла у замку Кантерлот самоцвіти завбільшки з грейпфрут. Впевнена, що їх можна продати на Землі за великі гроші, використовуй їх, щоб прожити.

Він підходить до дзеркала. - Дякую, Твай, це, безумовно, вирішує кілька проблем, які мене турбували. - Він доходить до дзеркала і впирається копитом у рідку поверхню порталу, а потім повертається до нас. - Ну, ось і все...

Ми всі махаємо йому у відповідь, а в нас з Ей-Джеєм по обличчях котяться сльози. - Бережи себе, Маку, ми чекатимемо.

- Пізніше, поні, я привезу вам чізбургерів. - Мак блимає своєю дурнуватою посмішкою і крокує крізь портал, зникаючи з нашого світу.

- Бувай... - Ей-Джей відходить, розмовляючи з вітром.

Минає кілька хвилин тиші, і я нервово дивлюся на Ей-Джей. - Отже, так, я зустрічаюся з твоїм братом...

Вона закочує очі. - Ну, так. Ви були коханцями з того дня, як ми стали поні. Всі це знали! Ми чули ваші стогони щоночі в його кімнаті, і ти завжди пахла ним, і завжди тусувалися разом. Тобто, це було так очевидно... Зачекай, ти не знала, що я знала?

- Що? Ні!

Вона хіхікає. - Я хотіла запитати, чому ти так важко пережила те, що не хотіла публічно ділити з ним спальню. Я подумала, що ти просто соромишся.

- Ух... - Я скривилася. - То ти не злишся?

- З чого мені злитися? Ти моя найкраща подруга, і якщо так триватиме й надалі, ви можете стати сім'єю, це ж круто! - Вона обіймає мене і притискається до мене.

- Дякую, Ей-Джей, ти найкраща.

Шайнінг прочищає горло позаду нас. - То що там у записці?

- У записці? - Я озираюся.

Він жестом показує копитом на мої сідельні сумки. - Так, він засунув записку у твою сумки, пам'ятаєш?

- О, так! - Я нетерпляче простягаю руку назад і витягую зубами згорнуту записку. Розгортаю її, сідаю навпочіпки і тихо перечитую.

Рейнбоу Деш,

Привіт, мені шкода, що я покидаю тебе на наступні тридцять місяців, але я сподіваюся, що ти розумієш, наскільки це необхідно. У будь-якому випадку, мені дуже шкода, що я залишаю тебе без когось, з ким можна було б обійнятися вночі. Я знаю, як ти ревнуєш Реріті і Шайнінга до того, що вони разом, і мені шкода, що я змушую тебе жити на самоті наступні два роки. Тож вважай цю записку моїм офіційним запрошенням тобі відірватися і пожити вільно наступні два роки. Поки я не повернуся, ти можеш ходити і спати з ким захочеш.

- Що там написано, Деш? - Ей Джей підходить до мене ззаду, і мої очі не можуть не милуватися вигинами її боків.

- Так, про що лист? - Шайнінг і Реріті привітно посміхаються мені, і я добре пам'ятаю пропозицію, яку вони зробили мені на фермі.

Я дивлюся вниз на лист, потім на них усіх. - Лист? Це...

- Так? - Вони всі нахиляються вперед.

Я ніжно посміхаюся, а потім повільно розриваю його навпіл. - Це просто Мак пише, що буде сумувати за мною. Але це нічого, я все одно чекатиму на нього. - Я закінчую рвати його на шматки і кидаю за вітром, відмовляючись від пропозиції, що міститься в листі.

Ей-Джей дивиться, як розлітаються фрагменти листа. - Тридцять місяців - це дуже довго чекати.

- Я чекала двадцять п'ять років, можу почекати ще два роки. - Я трушу гривою і підводжуся. - А тепер давай, рушаймо.

Твайлайт розгублено озирається. - Я й не знала, що нам є чим зайнятися.

- Жартуєш? У нас багато роботи.

- Вона має рацію. - Ей-Джей знову одягає капелюх. - Давай відбудуємось.