Пролог. Феї чи фейки?

У цю знаменну хвилину Земля відпочивала від трудового дня... чи тільки починала його — в залежності від часового поясу. Жодна душа не підозрювала, що десь — чи то в забутій усіма печері, чи серед океану, чи біля звичайного під’їзду відкрилася маленька хвіртка до паралельної Землі. Себто вже не паралельної...

***

Блискава сяйнула, але не з неба, а з його руки. Вогняні лінії накреслили у повітрі двері. Чоловік у брунатному із завмиранням серця торкнувся видива, і воно зникло. Останні дві лінії — сліпучо-біла й розжарено-червона  — розійшлися, гаснучи, і він побачив... зорі зверху і знизу. Він зробив крок до них — туди, у невідоме...

Замість глухої темряви підвалу засяяли вогні. Тисячі вогників рухалися під ним: червоні бігли від нього, а білі на нього. Серце підскочило: ось він, новий світ! Казкові можливості! Навіть повітря тут не таке — гостре, трохи їдке... Від нього паморочиться в голові. 

Чоловік похитнувся, і невидимі, але знайомі руки підхопили його. 

— Дякую, — сказав він. — А ще більше спасибі тобі за те, що відкрила мені цей світ. Нарешті збулася моя мрія! 

— Сподіваюся, ця мрія була не остання? — відповіла таємнича співрозмовниця. 

***

На екрані телевізора диктор повідомляв важливі новини про відкриття іншого простору, але в домі Бігало було не до цього. Батьки знову сперечалися, намагаючись перекричати і одне одного, і диктора, і власне сумління. Саме тоді, коли в них закінчились аргументи і сили, шестилітній Паша зміг почути «тепер подорожі до інших світів — це реальність». Коли він спробував сказати про це батькам, мама втомлено махнула рукою, а тато сказав: «зовсім цей канал совісті не має». Пашко подумав, що добре було б втекти в інший світ — хай батьки обшукаються!

***

Віолетта мала безліч часу — бабуся повернеться лише о п’ятій, і до тих пір можна скільки хочеш сидіти в інтернеті і дивитися відео «Як стати феєю». Мережа чарівних посилань привела юну користувачку на цікаву передачу. Серйозні тьоті і дяді розповідали про вхід до іншого світу, який знайшли недалеко від Мінського гуртожитку №9, на мосту. 

«Коли це паралельний світ для нашої Землі, йому пасує ім’я «Ялмез», згодні? Схоже, така назва закріпиться за ним надовго. Який він — поки що відомо мало. Білоруси ведуть переговори з жителями і все тримають у секреті, але ми змогли дізнатися, що рівень прогресу там значно нижчий, країни все ще маленькі, як у Середньовіччі, але люди якимось чином можуть жити так же довго, як і в сучасності. Через це ми вважаємо, що там навіть існує щось надприродне, невідоме нашій науці. Можливо, настав час потрапити до країни єдинорогів та фей?»

Дівчинка засумнівалася, чи це не фейк, але побачити фей захотіла ще більше...

***   

— Та я тобі точно кажу — я це по телику чув! — надокучав Паша Олі, якій не пощастило стояти з ним у парі на випускному з дитсадка, — справді інший світ!

Білявенька Оля сміялася — завжди хлопці щось несусвітне вигадують! — аж доки цю шалену новину не підтвердив Стасик. Він дуже впевнено сказав, що його дядько з Білорусі служить в міліції і сам це бачив, ледве чи не спілкувався з мешканцями іншого світу. І взагалі, він сам скоро туди на канікули поїде і все їм розкаже. І вони, всі троє, з тих пір чекали на нові історії про портали та інші світи. 

***

За рік на Землі знайшли ще чотири виходи до Ялмезу. Перші місяці між світами курсували невпинні потоки авантюристів, бізнесменів та злодіїв. Потім влада з обох сторін видала певні закони, поставила охорону, і Ялмез офіційно став звичайним закордонням. Метушня і галас щодо іншого світу поступово стали вщухати, хоча кожного року знаходили нові й нові виходи, які вели до все інших куточків перпендикулярного світу. Кожен портал вів до країни, схожої звичаями і мовою із земною з цього боку. Очевидно, колись два світи вже поєднувалися, але або надто давно, або не так масово. Тепер же розділити їх не зміг би ніхто. Земля і Ялмез потроху звикали одне до одного. 

***

— Як жаль, що я маю з тобою розлучитися, мила Земле! — чи то мовив, чи подумав чоловік у брунатному, дивлячись у вікно своєї кімнати в багатоповерхівці.  — За ці шість років я став майже місцевим. Подивився на десяток тутешніх країн, знайшов місце до душі,  роботу і друзів, вивчив меню кафе напроти, ще трохи — і отримав би громадянство. Хтозна, може, зміг би і сам винайти щось подібне до місцевих приладів. Але країна кличе, я потрібен їй. Прощай, Україно, прийміть мене назад, Медові Землі! Відкривай портал, мила моя. 

Із цими словами з його руки злетіла червона іскра і прокреслила двері на стіні. Саме там, де на старих фотошпалерах була зображена арка в сад. Чоловік взяв маленький пакунок із речами, востаннє подивився у вікно і штовхнув сяйливі двері. Ігор Мартинович Индик зник із нашого світу...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.