Зміст
  • Пролог. Феї чи фейки?
  • Частина перша. Перпендикулярний світ. Розділ перший. Обмін учнями
  • Розділ другий. "Клуб мандрівників між світами"
  • Розділ третій. Команда в штабі
  • Розділ четвертий. Земля — Ялмез
  • Розділ п'ятий. Новий рік у новому місті
  • Розділ шостий. На шляху до Сил
  • Розділ сьомий. У театралці
  • Розділ восьмий. Гість, що шукає Гостей
  • Розділ дев'ятий. Де тонко, там і рветься
  • Розділ десятий. Надія для злодія та крадія (до антракту)
  • Розділ десятий. Надія для злодія та крадія (після антракту)
  • Частина ІІ. Із замку в замок. Розділ 11. Бал при дворі
  • Розділ 12. Коридори і таємниці
  • Розділ 13. Крок у невідоме
  • Розділ 14. Зникнення
  • Розділ 15. Королівство серед руїн
  • Розділ 16. Іржа
  • Розділ 17. Іскри летять
  • Розділ 18. Різні лики вогняні
  • Розділ 19. Чи сон це?
  • Розділ 20. Пісня сирени
  • Розділ 21. Сирена у небезпеці
  • Розділ 22. Совість у червоному
  • Розділ 23. Голоси, що літають навколо
  • Розділ 24. Кожен хоче побути лицарем
  • Розділ 25. Сонце і Земля
  • Розділ 26. Вогонь і вода
  • Розділ 27. Крапки над і
  • Розділ 28. Експерименти у Хатинці Надії
  • Розділ 29.  Хтось бреде собі самотньо із янголом на плечі
  • Розділ 27. Крапки над і

    Левко прокинувся від крику. Вероніка плакала, вронивши голову на складені руки.

    — Що сталося? — підскочив до неї Левко.

    — Він убив її... — прошепотіла Ніка. — Який жах! Свою кохану!

    — Хто?

    — Оцей, — кивнула вона на книжку, що валялася на підлозі. — Боже, невже це правда?

    — Ну тихо, тихо, — заходився заспокоювати її Левко. — Хтозна, що це за книжка. У старих історіях вічно гори трупів.

    — Я знаю, що це правда, — продовжувала схлипувати Вероніка. — Це ж не якийсь вигаданий герой, це ж... це ж щоденник... А якщо зі мною таке буде?!

    — Не буде. Ну що ти говориш! Думаєш, я здатний тебе вбити? — вигукнув він.

    — Ти?.. Ні, — признала Вероніка. — Я не хотіла таке сказати... хоча хтозна. Там він теж не хотів. І це найстрашніше...

    — Слухай, розкажи, що там таке написано, що ти вже мені не віриш.

    — Сам прочитай. І я тобі вірю, просто це і справді страшно.

    Левко підняв рукопис із підлоги, але з того полетіли сторінки — стара книжка не витримала такого поводження.

    — Ну от, тепер я не знайду те місце! Де ж ти читала?

    — Ой, десь у кінці. Початок був нудний, і я перегорнула сторінки, хотіла дізнатися фінал — і ось, дізналась...

    — Я теж люблю зазирати у кінець, — злегка посміхнувся Левко, і Вероніка мимоволі відповіла тим же. — Але зараз ми його не знайдемо. Розкажи, що ж там сталося, — чи, може, краще забудемо? Залишимо минуле минулому?

    — Ні! — вигукнула Вероніка аж зло. — Таке не можна забувати. Слухай. Він хотів провести ритуал і визвати Сили, а ця Н. була проти. І коли він тримав у руках свій меч, щоб поставити кудись на місце (навіщо — я не зрозуміла), вона прибігла і хотіла перешкодити — а він її зарубав! І ще там він пише, що не хотів, що це меч винуватий... Що ж у нього за меч такий? Чи що він сам за людина, якщо провину на предмети скидає?! Ну, чого ж ти мовчиш?

    А в Левковій голові проносилися нічні події. Як меч дивно блиснув, а потім миттєво приблизився до його шиї — ніби він тягнув Маркові руки. Жах на обличчі Марича і крики Пташки «я не дозволю зробити це ще раз!». То от що вона бачила тоді?!

    — Здається, я знаю, що за меч.... — промовив він несвідомо.

    — Звідки?!

    Левко опам’ятався і ухилився від відповіді:

    — Якийсь незвичайний. Може, Дар Сил. Пам’ятаєш, он у вашій п’єсі у Гаспара був такий.

    —Може, то він і є?.. І... здається, ти щось приховуєш, — підозріло подивилась вона.

    — Ох, я просто не хочу лякати.

    — І цим лякаєш ще більше! — вигукнула Вероніка. —Думаєш, легко знати, що від тебе приховують щось страшне? І взагалі, ти вже признався, що скритний — тож викладай все! А то знаєш, я надумаю собі різних страхіть, які ще жахливіші...

    Левко зітхнув:

    — Ну дивись. У Марка меч виявився таким же «розумним». І він мене ледь ним не вбив. Але не бійся! — поспішив сказати її він. — Я впевнений: саме через це, що ледь не вбив, Марко буде з ним акуратнішим.

    Вероніка не відповідала, тільки з жахом прикрила рот долонями. Королевич знову подумав про те, що треба її заспокоїти. Але як?

    На щастя, йому на очі потрапила ікона, що висіла над столом, і він заговорив про перше-ліпше:

    — Давай краще зараз не перейматися цим, і так справ по горло. Он дивись, там на образі Авраам приймає гостів-янголів — і до нас скоро прийдуть! Правда, не янголи, але ж і ми не святі... Тому треба хоч трохи тут обжитися, щось зробити поїсти...

    Це була слушна ідея, хоча Вероніка спочатку просила все-таки розказати, як же дійшло до зброї. Левко і розказав — але паралельно вони шукали у чужій хаті казанок і крупу, а знайшли сушені гриби, збирали хмиз надворі, розводили вогонь у печі... І за цей час страшна таємниця потроху зайняла місце у світі Вероніки. Коли все було зроблено, вони вийшли надвір виглядати гостей — навколо хатинки була доволі велика галявина. І через деякий час у лісі за нею показалися дві постаті — хлопець у брунатному і дівчина у бірюзовому.

    — Нарешті! — прошепотіла Вероніка, яка від радості бачити брата була згодна уже і на Віолу. Та, до речі, виглядала досить стримано, заплела волосся в косичку і була незвично задумлива.

    — Радий вас обох бачити! Як ви? Ми вже думали, що вас Яра не відпустила, — мовив Левко, коли гості підійшли.

    — Спробувала! І це був жах, — коротко сказав Марко. Він виглядав так, ніби досі не опам’ятався.

    Віола продовжила:

    — Оце точно... Вона змусила Дигера і Стаса, які все ще сплять, на нас напасти. Причому вони явно думали, що ми — не ми, а якісь інші люди! Але Пташка її вгамувала. Сказала, що та на грані, і якщо перейде її — то втрутяться інші Сили. І Яра дала нам піти, щоб їй дали спокій. А ви тут як?

    — Пішли, подивимося, — відповіла Вероніка миролюбно. Спочатку ревно слідкувала, куди поглядає суперниця, однак та лише ковзнула поглядом по Левкові, а далі дивилась на них обох, і в Ніки відлягло від серця.

    Усі четверо зайшли в хатинку і сіли за стіл, де парувала пшенична каша з грибами, і на декілька хвилин повністю випали з реальності.

    ***

    Сніданок, про який так мріяла Віола, закінчився, але розмова — ні! Кожен хотів розказати про свої пригоди і дізнатися про чужі. Марко трохи відтаяв, і зараз рвався зі своїми розповідями — а інші не відставали... За столом чулися вигуки на кшталт «а вона як заговорить твоїм голосом», «ідуть за нами, ніби не бачать!» чи «і тут з’явилась Пташка».

    Левко подумав, що ось, його «королівство» таки з ним — хай і не в Руїнах, але приблизно таке ж, як і на початку випробування. Однак манер йому не вистачає — всі говорять разом, а сенс літає десь над ними. А їм конче треба дещо прояснити. Левко пригадав, чого його вчив майстер Дигер, склав план, і заговорив — спочатку власним, а потім вивченим «королівським» тоном:

    — Егей, тихше, послухайте мене! Ви стільки балакаєте, що здуріти можна. Тож краще розберімося гарненько в усьому. Зараз ми проведемо ніби нараду, де кожен розповість свою частину історії, а потім спробуємо зібрати все докупи. Говоримо по-порядку сидіння за столом, не перебиваємо. Згодні? — Коли всі кивнули, Левко продовжив: — Ми маємо вирішити, як чинити далі. Що ми можемо одне одному розказати важливого про всю цю ситуацію? Які в нас головні питання?

    — Що у вас на Руїнах сталося? — сказала Вероніка, але Марко відповів їй:

    — Ні, краще ти розкажи, що тобою сталося. Ми всю ніч тебе шукали, а ти собі, певно, спала!

    Левко стукнув долонею по столу:

    — Ні, це не ті питання. Треба більш абстрактні. Не обов’язково те, що ви не знаєте, — навіть правильніше назвати те, чим ви можете поділитися з іншими.

    «Піддані» трохи подумали.

    — Як нам бути із Ярою? І як саме вона на людей діє? — спитала Віола.

    — Що це за хатинка? І чому ми маємо тут сидіти? — спитав Марко.

    — І де ж Пташка, чому вона то прилітає, то відлітає? — закінчила Вероніка.

    — Здається, це саме те, — згодився Левко. — Кожен спробує відповісти на ці питання із досвіду цих днів, говоримо по-порядку, не повторюємося. Всі свої пригоди зараз переповідати не будемо, залишимо це на зимові вечори. Отже, почну я. Думаю, що Яра — Вигнанниця. Вона може впливати на людей прямо через мозок, навіювати їм різні ілюзії, особливо слухові, однак від її впливу можна захиститися, якщо зайняти голову чимось іншим. Хатинка — це дім відлюдника, і Яра нас тут не дістане, як сказала Пташка... Хто ж вона сама і де зараз, я не знаю, хоча був впевнений, що вона приведе вас сюди, Марку і Віоло.

    — Привела, але полетіла, коли ми підійшли, — швидко сказав Марко. — Але я потім розкажу, зараз твоя черга, Вероніко.

    —Я знаю, Пташка — це Дар Сил, так Яра казала. Чи довіряти їй, звичайно, те ще питання... Але я думаю, що Пташка, ким би вона не була, добра: вона захистила мене і вас, і ще не боїться імені Божого, тобто вона не нечисть. Яра... що про неї сказати? Може міняти форму: я бачила її у вигляді таких білих шипучих кульок і у вигляді обличчя з волоссям. Вона чогось хоче від людей... Пропонувала мені допомогти почути себе більш впевненою. А потім, коли я вже втекла, — навпаки, навіювала муки сумління. О, згадала! Пташка сказала, що Яра хотіла бути не такою, як усі Сили-вигнанці — не живитися страхом. Однак вона мене явно лякала... І Пташка її цим присоромила, здається. Про хатинку ти все розказав, напевно. — Тут вона змінилась у лиці і продовжила: — Якщо не рахувати цієї жахливої книжки.

    — Що за книжка? — поцікавився Марко.

    — Здається, оповідь якогось лицаря, який мав надто розумний меч і... і вбив ним свою кохану. А ще він жив на Руїнах. Ми потім її ще дослідимо, — пояснив Левко. — А зараз ти розказуй.

    — Так от воно що... — пробурмотів Марко і перезирнувся з Віолою. — Може, Дигер і Стас не казали якусь маячню, а реально бачили цього лицаря? Яра обіцяла показати їм сни про того, хто мав Дари Сил останнім в наших краях — певно, це про нього?..

    — Марку, давай по порядку: Яра, хатинка, Пташка, — нагадав Левко. — А щодо того, хто тут жив, потім подумаємо. Хоча все може бути.

    — Добре. Яра... прагне гратись людьми, як хоче, — поморщившись, мовив Марич. — І, здається, виконувати мрії, нікого не питаючи. А коли нам це не подобається, то може і атакувати, і спробувати перехитрити. Але в нас є від неї захист! Мій Меч зупинив її. Однак він... теж небезпечний, і я б хотів передати його комусь іншому, більш досвідченому.

    Він гучно видихнув, ніби втомився.

    — Пташка, судячи з усього, і справді Дар Сил, і вона з ними спілкується. Коли Яра на нас напала (за допомогою Дигера і Стаса), Пташка пригрозила, що якщо та перейде якусь межу, то Сили являться по неї. Що це значить, я не зрозумів. А взагалі вона якась зверхня! Ставиться до нас як до дітей. Хоче, щоб ми самі все зрозуміли, а що «все» — неясно. До речі, думаю, якраз тому вона нас тільки провела до хатинки, а сама не прилетіла. Певно, бажає, щоб ми самі про себе дбали. Про це місце вона казала, що тут нас не дістане Яра, бо тут колись жив святий, а більше не знаю. Ох, нарешті я все сказав.

    Віола ж, навпаки, заговорила з охотою, прагнення поділитися світилося в її зелених очах:

    — Я зрозуміла таке: Яра хоче спілкуватись із людьми, виконувати їх мрії, щоб ними живитися. Вона використовує для цього ту емоцію, з якою ми пройшли крізь портал. Ви самі знаєте, у кого вона яка, — опустила очі вона. — Вона може давити на вас через неї. Ще я помітила, що вона справді читає думки, але, напевно, не завжди їх знає, а тільки тоді, коли хоче. І ще вона казала, що їй складно робити дві великі справи одночасно (наприклад, розмовляти зі мною і показувати сни). Можливо, у цьому її слабкість... А може бути, вона мене надурила.

    Тут Віола замовкла, ніби щось згадала, але зараз же продовжила:

    — Та людей вона розуміє поганенько, постійно плутає реальність і свої мрії щодо нас. І дуже ображається, коли ми не бажаємо того, що вона хоче нам втюхати. І взагалі характер у неї ого-го складний. Непередбачуваний, вибуховий, однак коли треба, вона може діяти тонко. І влаштовувати свої ігри (як тоді, коли закрила мене у вежі).

    — Ти так про неї розповідаєш, ніби про людину, — зауважив Левко.

    — Ну так я з нею трохи «дружила». І найбільше з нас провела часу. Більше, мабуть, тільки Стас...

    — Бідний Стас, — мовила Ніка. — Він, певно, у небезпеці? І Дигер... Треба якось їх порятувати?

    — Та ми ж самі ледве втекли... — відказав Марко, — ... від них в тому числі.

    — Ну що, думаю, час робити висновки? — нагадав Левко, який побачив, що всі потроху з’їжджають із теми. — Отже: до Руїн краще не повертатися, щоб Ярі не попастися. Треба пожити в лісі до кінця мого випробування, а далі можна буде іти додому (обійдемося без порталу), де ми розкажемо про все батькові, а він щось придумає, щоб знешкодити Яру. Хатинка безпечна, бо раніше тут жив святий, і тому будь-яке зло боїться сюди підійти. Певно, Яра вже настільки зла?.. І останнє — Пташка пов’язана з Силами, може передавати їх волю і навіть впливати на Яру. І, судячи з того, що Пташка нас врятувала від неї, їй можна довіряти. Але як тільки вона з’явиться — ух скільки питань я задам їй!

    — Ну що, ми закінчили? — спитала Ніка, яка відчувала себе хазяйкою. — Треба подумати, що робити далі. І як розміститись. Тут є дві кімнати...

    Всі захотіли подивитися дім і вибрати собі місце. Коли вони зайшли у світлицю і пробралися крізь купу наставлених речей до вікна, то застигли з замилування. Кам’яна квітка, яку Вероніка полила, тепер ожила: листя і пагін зазеленіли, а пелюстки з коричневих стали кольору світанкового сонця. Квітка тримала у собі воду, ніби чаша. Світло падало з вікна і освітлювало рідину, яка нагадувала чарівний нектар.

    І зненацька ніби промінь висвітлив здогад у голові Вероніки:

    — Здається, я знаю, що це! Це ж Перебинтський Келих! Пам’ятаєте, він якраз схожий на чашу у формі квітки?

    — А насправді це квітка, яка може бути чашею... — продовжив її слова Левко, і вони обоє сяйнули посмішками, радіючи, що мислять так подібно.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
    Ілянка
    06.03.2024 21:51
    А я тільки думала, що багато чого пояснила😁 Але це не кінець, а загадки мають залишитися аж до нього
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше