Розділ 13. Крок у невідоме

У центрі зали кружляли багато пар, але вона дивилася лише на одну. Хлопець у світло-зеленому та дівчина у бірюзовому... Посміхаються он... Рухаються легко, ніби одна істота. Навіть кольори схожі!

А вона ж майже наважилася його запросити... Була певна, що Левко не відмовить. Але ж...  «А що всі подумають, а вони ж здогадаються, а Франка точно догадається!» і ще «Хіба личить простій мельниківні запрошувати королевича?».Такі думки її призупинили. Справді, Вероніка завжди боялась відкритися, бути ясною для оточення, вийти на світло. А тут же і думати не треба — якась міщанка запросила королевича, ну чого б іще? Ясно, вона на нього претендує. А найближчі зрозуміють, що таки закохалася.

І от маєш. Дочекалася. Поки вона зважувалася, ця дурна Віолетка забрала її друга. І вже нічого не зробиш... Хіба що чекати, що він сам її запросить, або що — десь, колись! — обставини складуться на користь і вони зможуть спокійно поговорити. І тоді вже стане відомо, чи справді вона Левкові подобається, чи їй тільки так здалося...

Весь час до наступного танцю вона ходила сумна, але не дуже: а ще хтось і це помітить? А може, все ж останній танок принесе щастя?

***

А ось і він, танок-гра! Він важливий ще й тим, що після нього стане відома Королева Балу. Всі почали готуватись до найвеселішої частини свята: навпроти ставали дві шеренги пар — у одній дами по двоє, в другій кавалери. Кожен мав вибрати, з ким танцюватиме, а другому з пари подарувати айстру. Той, хто отримав квітку, мав обирати вже собі партнера. А коли музика урветься,  то та дама, що останньою тримала квітку, й буде Королевою свята (Королем, звісно, був іменинник).

Це безпрограшний варіант — одній дівчині квітку, іншій — танець. Танок добігав кінця, коли королевичу випало в третій раз обирати даму. Перед ним знову були Віолетта та Вероніка. З легким наклоном голови Лев подав квітку красуні Віолі, а сам повів танцювати Ніку, яка вже й не чекала цього. Якби Левко запросив її раніше, Вероніка б соромилася, а так, зрозумівши, що він вибрав її, а не вискочку Віолу, була біля сьомого неба.

Десь там весело кружляли Марко і Франка, бешкетували Оля і Паша, проносячись навколо зали у шалених заворотах, церемонно йшли королівна Уляна та Стас, чиї довгі шати Нареченої та Друїда не давали змоги так скакати, як минула пара. А Вероніка і Левко не бачили нічого... Миті текли і текли, ніби у вічності, і разом із тим якось швидко закінчилися...

Музика урвалася несподівано, на півфразі: час визнати Королеву! Цим мав завершитися бал і початись бенкет. По залу пішов герольд, за ним — іменинник, і врешті Королева знайшлася.

Нею виявилась страшенно горда й задоволена Віолетта, саме у неї залишилася айстра. Ось і її момент слави! Кріселко поруч із королівськими тронами на бенкеті та срібляста корона, на яку Королева балу змінила свій вінець морської царівни.

По ліву руку від неї сидів сам Левко, а напроти, біля королівни Уляни — ще два принца: рудий швенцекраєць та чорнявий містландець. Зацікавлена гостя розглядала їх, але вирішила, що медоземський королевич все ж кращий.

Всі розсілися, але не спішили їсти. Біля «королівського» краю стола став герольд, який мав нагадати присутнім про важливість Дня Юності Спадкоємця. Віола сиділа близько, тому краще за всіх почула його слова:

— Чотирнадцять років, пані та панове, — це не просто дата, а час випробування. Традиція наказує: син короля, досягнувши чотирнадцяти років, має прожити поза містом чотирнадцять днів і знайти свій Голос, тобто почути від когось таємничі слова, які допоможуть йому в майбутньому. Ось уже два століття наші королі з честю виходять із випробування, що відбувається у Руїнах біля каламутного озера Гарячка.

А на іншому краї стола ширилися плітки:

— Еге ж, усі — тільки не цей, — розчув Паша, який сидів далеко від короля, шепіт одного з придворних. Інший його сусід лише хмикнув.

— Королевичі йдуть на випробування не самі: їх повинні супроводжувати ще декілька юнаків цього ж віку. Їх називають Сподвижниками, — вів далі герольд. — Потім вони можуть стати найближчими та найвірнішими людьми Срібного Пана. Останній раз такий ритуал проводився доволі давно, років тридцять спливло. Саме тому сьогоднішній день такий важливий.

— Бач, важливий день — треба хоч як підтримати захоплену владу, — знову почув Паша того необережного пана.

— А зараз, дорогі гості, саме час частуватися! І випити  за здоров'я та успіх іменинника, нашого сина Лева Даниловича! — мовила хазяйка свята. — Отче, благословіть вечерю.

Доволі молодий священик прочитав святкову молитву, і розпочався бенкет. Описувати страви я не буду (може, тут є голодні читачі?), але всім гостям сподобалося — це вам не пшінка зі шкільної їдальні. Краще пропустимо годинку і перейдемо до наступної кімнати, де на всіх чекає таємниця — та, яку вже деякі бачили.

***

Сполохи вогню перебігали Камінною залою. Гуляли маскарадними костюмами, освітлювали юні обличчя, запалювали відблиски на коронах.

Всі сиділи на подушках навколо полум’я маленькими групами, шляхетні і прості підлітки, їхні вчителі, навіть батьки іменинника. Перемовлялися було, ділилися враженнями про тільки-но прослухані пісні і вірші, про бал і знайомства. Але зараз всі компанії стали дослухатися до розповіді чоловіка у чорно-червоному, яка стосувалася того, що назавжди змінило життя — Гордого світу:

— Я повернувся звідти не так давно: рік тому, коли у нас все це почалося. Шукав зниклого спадкоємця Михайла, навчав цього молодого чоловіка, — поплескав Дигер по плечу Левка.

— І де вам більше сподобалось? — спитала майстра панна Верба.

— Складно сказати… Насправді мені добре всюди, адже у мене є те, що робить життя будь-де щасливим.

Він замовк, стиха посміхаючись. Тіні перебігали його обличчям.

— Кохана жінка? — спитала молода вчителька.

— Щодо жінки ви вгадали. Не хочу, щоб мої слова пішли за межі нашого кола, але в мене є …та, яка робить мої мрії реальністю.

Левко ледь чутно зітхнув, та його вчитель почув і перемінив тему.

— Але що ми все про мене? Адже зараз День Юності мого милого учня. Що скажеш, Леве? Чи подобається свято?

—Та звісно! По правді, подобалося б більше, якби не цей ритуал. Такий важливий, такий відповідальний…

—Та ти ж будеш не сам! З тобою буду я та Яра, а може, ще хтось. До речі, — ніби ненароком мовив Дигер, — можливо, хтось із вас, молоді, хоче? Не тільки хлопці, а й дівчата.

— А… що там буде? — після короткої паузи спитала Оля.

— Звичайно випробування для королевича — це два тижні виживання в лісі, а також пошуки якоїсь мудрості, що допоможе в майбутньому. Та в нашому випадку все складніше… і цікавіше.

Майстер Дигер встав, і крокуючи коло каміна, продовжив, а всі якось притихли, слухаючи.

— Пошуки мудрості… Краще їх робити не навмання. Я й сам витратив на це десяток років, став, якщо хочете, Голосом Сил. Я можу дечого навчити всіх охочих, особливо тих, хто буде достатньо сміливим та вигадливим.

— Чого саме? — загорілися очі у Стаса.

— Жителі Гордого світу добувають мудрість науковим шляхом. Мешканці нашого світу Прохання — через спілкування з Силами. Силодії найчастіше працюють поодинці, а що буде, якщо об’єднати зусилля, як у жителів Гордого Світу? Коротше, я пропоную вам, шановна молодь, спробувати себе у спілкуванні зі справжньою Силою. І якщо все вийде, ми всі станемо не просто Голосами Сил, а цілим Хором! Ходіть сюди.

Мовивши це, Дигер стрімко повернувся, майнувши темним волоссям і таким же плащем.

— Ідемо за ним, — наказав король. — Зараз самі все побачите.

Всі зашурхотіли, підіймаючись, і пішли на інший край зали. Біля завіс уже стояв майстер Дигер, який розкрив штори. На тлі зоряного неба виднівся балкон, а на ньому портал — два стовпи, на яких причеплений круглий ящик, що робило арку схожою на букву Я.

У натовпі почулися зітхання, здебільшого настрашені. Було видно, як придворні та гості почали задкувати з шепотом «Чари! Чортзна-що...», і в середині скоро залишилась лише королівська родина, а напроти — вчитель. Той, що кликав на таке нечуване діло...

— Ви бачите Я-портал, за допомогою якого ми з королевичем Левом дістанемося Руїн біля озера Гарячки. Кожен, хто хоче до нас приєднатися, має бути одних років зі Спадкоємцем, а ще довести свою придатність, яку ми перевіримо порталом. Буде враховуватися ваша воля, фантазія та емоційність. Пройде лише той, хто настільки сильно прагне мрії, що не побоїться до неї піти, навіть якщо буде потрібно ступити на повітря. Той, хто буде достатньо винахідливим і відкриє портал своїм власним способом, якого до нього ніхто не робив. Це може бути будь-яка дія, яка підтвердить ваші наміри. Ми чекаємо хоча б і до кінця випробування — підходьте, пробуйте.

— Ех, як жаль, що я не молодший років на десять, — промурмотів пан Граб.

Всі інші німували. Придворні та гості дивувались: невже це насправді в самому королівському замку їх запрошують на щось чаклунське? Ні, явно якась непевна ця родина при владі...

Четверо гордосвітян теж мовчали, кожен думаючи про своє. «Оце шанс! Нарешті!». «Цікаво, як же вони туди пройдуть?». «Може, і собі спробувати?..». «Якось це надто дивно навіть для іншого світу...»

— Але ж не можна отак взяти і піти! А як же батьки? Школа? —  зненацька розірвав тишу голос панни Верби.

— Кожен зі Сподвижників отримає спеціальну грамоту для батьків: вона лежатиме в тій скриньці зверху. Щодо школи, то це буде також навчання, та й що там ті два тижні, — засміявся король. Та його ніхто не підтримав.

— Отже, все зрозуміло? — перепитала його жінка, слідкуючи за реакцією людей. А вони явно боялися: поставили тут якесь портальне причандалля, та ще й на висоті! Хочуть, щоб їхні діти спробували його пройти, от! І на чаклунство схоже, і вбитися не хочеться... А Золотий пан знай собі сміється, ніби так і треба відряджати на ритуал сина.

— Зараз, я думаю, вже час збиратися у дорогу — звичайно, тільки Леву та майстру Дигеру. Всі охочі можуть ще подумати,  — стала рятувати ситуацію королева.

Учитель і учень пішли, щоб змінити святковий одяг на дорожній і взяти речі, і повернулися хвилин за п’ятнадцять. Останні прощання — і ось вони вже стоять на парапеті балкона, між двох дощок, а натовп із цікавістю і страхом стежить за ними. 

— Пам'ятай, Левку, головне — не сумніватися, — стиха мовив Дигер.

І ось вони, плече до плеча, ступили у повітря…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Магда Май
24.01.2023 15:28
До частини "Розділ 13. Крок у невідоме"
Спойлер!
Спойлер!І хто ж піде вслід за Левком?😏. Хлопці з Гордого світу, напевно. І, може, одна земна дівчинка з вірності, а за нею й друга — з ревнощів.)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше