Частина ІІ. Із замку в замок. Розділ 11. Бал при дворі

У понеділок серед пошти директора школи знайшовся великий пакунок із королівською печаткою. У ньому виявилися запрошення на День юності королевича Лева для семи учнів п’ятого класу — саме тих, хто грав у п’єсі. І ще одне для когось із учителів, а до нього — пояснення, що це буде за захід. Викладачі порадилися і доручили супровід щасливчиків панні Вербі, доньці класної керівнички запрошених, яку відразу запросили до школи.

Аделя Верба виявилася дуже схожою на свою матір, лише вищою і тоншою, а темну косу вона не збирала на потилиці, а клала короною навколо голови. Дівчина навчала дітей заступника губернатора міста, а саме зараз була у відпустці. Вона знала всі тонкощі придворних звичаїв, тому, як вважали вчителі, могла найкраще могла підготувати когось до свята в палаці. Сама ж Аделя дуже зраділа завданню, хоча й трохи хвилювалася: як-то її будуть слухатися не маленькі діти, а підлітки?

І ось після уроків вона забрала всіх сімох у пустий танцювальний зал і зачитала програму свята: бал, бенкет, вечір у каміна, проводи на ритуал... А наступного дня — екскурсія Олександровим Замком, з підйомом на вежу. 

Перший пункт програми змусив скиснути тих, хто не любив панські витребеньки із платтями та плащами (здебільшого хлопців), але останній пункт вселив надію, що поїздка все-таки буде цікавою. Заради великої фортеці можна і танці потерпіти, як висловилася вихователька.

— Добре, і скільки ж нам доведеться терпіти? — поцікавився Паша.

— Всього великих танців п’ять, не рахуючи «вільних мелодій», але ми з вами стільки не вивчимо, — заспокоїла його панна Верба. — Думаю, двох достатньо. Вони легкі, не хвилюйтесь!

Крім танців, треба було підготувати вбрання. У поясненні було сказано, що на День юності буде влаштований бал-маскарад для шляхетної молоді. Але звичайним школярам, та ще за тиждень до події, буде складно знайти костюми, тож їм дозволяється прийти просто у святковому одязі. Аделя саме так і збиралася вчинити... аж поки не дізналася, що про це думає Франка, директорка театру!

— Піти у звичайному одязі? На це не згодна моя акторська душа! — дещо пафосно вигукнула дівчина. — Панно Верба, у нас же є багато костюмів — одяг для вистав! Там і сукні для дам, й історичні костюми, й звірині маски, і бозна-що іще!

Виховательці ця ідея сподобалась: не так буде впадати в око, що вони прості люди серед шляхетного панства, яке ніби для розваги їх запросило до себе. І ось вона взяла всіх підопічних і повела до театралки — спільними зусиллями вибирати вбрання. (Наступні абзаци можуть пропустити ті, кого костюми не цікавлять — вам далі читати після зірочок, де вже починається бал... а можете пропустити і його).

Хлопці довго не думали. Стас знайшов довгий зелений плащ і заявив, що буде друїдом. Марко обрав лицарські лати (легкі, зроблені з дуже тонких листів заліза). Потай він радів, що за заборолом ніхто не побачить його лице: не був впевнений, що якась шляхетна панянка його не висміє. 

Дівчата перебрали всі сукні, але підходящих для балу було мало. Деякі панна Верба забракувала — через поганий вигляд, через колір (при дворі дами носили синє), або й самі вони не хотіли вдягати неяскравий одяг простих героїнь. Що ж робити?..

Паша, який нудився на лавці, враз оживився і став підколювати їх:

— Ось будете протягом свята переодягатися, щоб на чотирьох розділити три сукні!

— Навіть дві, — відказала йому панна Верба. — Адже всі знають, що при дворі дівчата носять зазвичай блакитне. Можна було б взяти цю рожеву, але ж у них правила такі! Треба ще шукати і думати.

Франка вже насупилася (раніше, для театру, вони самі все вирішували, а тут підсунули якусь наглядачку!). Але раптом із глибини гардеробної пролунав голос Олі, яка побачила «непогану таку сукенку».

Всі зацікавлені підійшли до неї (а дехто залишився на лавці, як і був). Оля знайшла картате плаття з темно-синіми та помаранчевими ромбами, а до нього — чепчик і чорну напівмаску.

— Але ж це костюм Коломбіни з наших аубійських комедій! — пояснила Франка. — Хто ж захоче бути на маскараді простою служницею?

— Не такою вже й простою, — посміхнулася Оля, яка недавно прочитала роман, де героїня грала цю роль у комедії дель арте. — На ній тримається вся інтрига, а ще Коломбіна зазвичай дуже хитра і розумна. Я беру її костюм!

Справа пішла легше: суконь вистачило. Сама Франка з великою радістю взяла біло-блакитно-жовту з довгим шлейфом. Це був костюм Сили Світла з п’єси «Час комети». Віолетта вибрала образ морської царівни — бірюзову сукню з прозорим серпанком на плечах та вінець із водоростей і мушель.

Вероніці сподобалося рожеве вбрання королівни Шипшинки. Панна Верба спочатку (в котрий раз!) нагадала, що всі дами в палаці одягаються в відтінки синього, і що рожеве — це колір для новонароджених хлопчиків. Але Ніка вперто повторювала, що хоче примірити сукенку. І добилася свого: коли вчителька побачила, як їй личить, то нарешті дозволила.

Залишалася остання проблема: Паша. Він не бажав ні вибирати костюм, ні взагалі йти на бал, але згодився на поїздку, бо мріяв побачити фортецю. Не хотів бути ні піратом, ні привидом, ні богатирем...

Аж тут на поміч прийшла Оля:

— Чому б тобі не вдягти те, в чому приїхав сюди? Такий одяг медгородці нечасто бачать, тому це точно буде не гірше за наші фантазійні костюми.

Почувши хмикання хлопця «а що, можна», панна Верба нарешті могла бути спокійна. Чи ще ні?.. Адже треба вибрати костюм для самої себе!

***

Ось, нарешті, і очікуваний день! Семеро щасливців приїхали в присланій королем кареті до Олександрового замку, сподіваючись весело провести вихідні. Фортеця, яку вони вже бачили з дзвіниці, зблизька вражала ще більше. Масивні світло-сірі стіни, товсті вежі залишились ззовні, і стало видно Головний палац, з’єднаний переходами з іншими будовами та тонкими башточками. Біля нього був невеликий парк, по-літньому зелений і духмяний, але вже трохи позолочений осінню.

На в’їзді їх зустрів пан Граб — молодий шляхтич, якому доручили всюди водити дорогих гостей і перейматися тим, щоб їм все сподобалося. Це був веселий парубок років двадцяти з лишком, темне волосся закручене ззаду в гульку. («Схоже на моду нашого світу»,  подумалося Віолі). Він завів їх у палац і відразу ж почав розповідати важливі і неважливі факти про замок, доріжку до нього, криницю, якій всього двісті років, непримітні дверцята під сходами та о-он того коника над балконом. 

— Ви так багато знаєте! — захоплено казала панна Верба.

— Я і завтра вам екскурсію проведу, — пообіцяв він і зупинився перед розкішними різьбленими дверима. — А поки що — ми прийшли. За півгодини до початку я за вами зайду. 

Гості ввійшли до своїх покоїв — великої кімнати, з якої вело ще двоє дверей.  Це була так звана "Багатодітна гостьова", три спальні: для батьків, дочок і синів. З радістю панна Верба відзначила, що матиме змогу наглядати, чи на місці підопічні.

За три години до вечора вона зі своїми вихованками почала готуватись до виходу (хлопці, в яких костюми вже були готові, відпросились погуляти). Із подивом дівчата дізналися, що за новою модою всі придворні дами на бали та маскаради малюють собі ластовиння у тон костюму — щоб бути схожими на веснянкувату королеву, що походила з Народу Свічок.

— Знала б, що тут така мода, не виводила навесні своє ластовиння, — мовила Віола, обережно малюючи собі на носі сині та зелені цяточки. Інші дівчата також чепурилися: накручували волосся Вероніці, вкладали зачіски Франці та Аделі. Оля заплела дві косички, наділа маску і сиділа задоволена.

— А ще пам’ятайте: танцювати з одним кавалером можна лише тричі за вечір! Виключення робиться тільки для одружених і заручених, але вас, дівчатка, це не стосується.

— А чому ви так думаєте? Он у мене було весілля, прикиньте! У дитячому садочку. Обручку, правда, загубила, вона була з кульбабки... — удавано сумно мовила Оля.

— Он воно що... — посміхнулась Аделя. — Ну, коли зустрінеш тут свого судженого, можеш танцювати хоч цілий вечір.

Нарешті все було готове, навіть повернулись хлопці і пішли перевдягатися. І вже через кілька хвилин Русалка, Шипшинка, Комета, Коломбіна та їх наставниця Лід-Птиця з інтересом дивилися, як зі спальні синів виходять Друїд, Лицар та Не-знаю-хто-я-відстаньте.

Всі восьмеро вийшли у гамірний коридор, де вже збирались інші гості. На свято приїхали губернатори міст та їх родини, а також деякі члени королівських родин сусідніх країн: принц із Містланду, королевич і королівна зі Швенцекраю, три принчипеси з Ауби. Їх самих не було тут, але різні поважні гості проходили повз притихлих підлітків і їх учительку. Горді дорослі, діти у різноманітних костюмах: хлопчик-папуга і дівчинка-мишка, полум’яр і водолій, райдуга і місяць...

Раптом почулося гучне:

— Так, хто тут стоїть і не бачить, що за спиною небезпека?!

Вони обернулись — там стояв розбійник. Натуральний такий, пів обличчя закриває чорна хустка, на поясі висить ніж із зазублинами та маленька куля на ланцюжку.

А от очі знайомі.

— Пане Граб, ви? І кого ж ви зображуєте? Злодія? — спитала Оля.

— А кого ще зображувати, коли твоє прізвище Граб, як не грабіжника?

Лід-птиця нахмурила брови:

— Сподіваюся, ви благородний розбійник? А то який приклад для молодших...

— Аякже. Можу представити докази благородного походження від шостого коліна. А щодо прикладу — подивіться, он іде якась гарпія, пів сукні в крові. А це дочка герцога Соснівського, щоб ви знали! — притишивши голос, мовив Грабіжник. — А до того ж, мені завжди хотілося це зробити. Ну просто проситься: Мелян Граб — Граб-Іжник!  От і дочекався.

Одні місцеві могли зрозуміти, на що натякає придворний. Але смутна здогадка промайнула лише в голові панни Верби. «При минулому королі було строго зі злом, навіть маскарадним. На святах були самі Лицарі та Пастушки».

— Що ж, шановні, досить базікати. Коли ви готові, я беру вас у полон і веду до Малого залу, а Срібний Панич хай викупляє!  

***

Королівська родина вже чекала на гостей, дивлячись із прикрашеного прапорами балкончика. Срібляні леви бігли по зеленому і жовтому шовку, переливались у світлі півтисячі свічок у люстрі. Внизу лежала поки що пуста зала, вистелена світлим паркетом у центрі та накрита дорогими килимами з боків. Скоро сюди зайдуть гості, і почнуться веселощі.

Сьогоднішній бал — особливий. І тому, що це останнє дитяче свято для королевича, і тому, що це перший прийом, на якому вони трохи відійшли від традицій, які панували в Олександровому Замку за короля Романа Михайловича. На коронації рік півроку тому все було як годиться.

Рівно о сьомій оркестр грянув, але не помпезний танок, більше схожий на марш, а легку мелодію. Це була «змійка» — і під її вигадливі звуки в залу хвилькою почали впливати нарядні гості. Видовище справді нагадувало змію: вони вистроїлися в одну лінію,  взялися за руки і ковзали по паркету, повертаючи то туди, то сюди — куди вкаже заводій. Як і було придумано, сьогодні змійку танцювали лише ті, хто прийшов у костюмах. І Срібний Панич роздивлявся ці ряди, шукаючи серед них тих, кого запросив сам. Але в мінливих хвилях важко було роздивитись будь-що...

Змійка закінчилась, і в залу потроху стали заходити інші гості — ті, які вважали для себе вже непристойним одягати маскарадний костюм. (Чи просто їх не любили, як один наш знайомий Не-знаю-хто-я-відстаньте). Колись вважалося, що костюми — для молоді, а старші приходять просто парадно вдягнені, але серед гостей траплялися і веселі дорослі в масках, і дуже серйозні підлітки в звичайному бальному вбранні. Чоловіки були в костюмах темних і теплих тонів, жінки — холодних і світлих.

І завертілося! Промова короля з балкона і урочистий вихід... Привітання для королевича і подарунки (гості складають їх на один стіл і беруть з іншого собі «віддарунок», загорнутий в червоний або блакитний шовк). Танець придворних...

Вони вистроїлися у чотири ряди: посередині замасковані, по боках  — у звичайних костюмах. Першою парою у центрі були королевич і королівна. Серед танцюристів мелькнув і пан Граб.

Почався танець підскоками: один ряд за іншим, а далі музика ставала швидшою і напруженішою, придворні сходилися «зірочкою», розходилися парами, дами бігли по колу і плескали в долоні... Закінчилося все тим, що через стрій застиглих танцюристів вискочила наймолодша учасниця і відкрила парасольку. Музика закінчилася, але вона продовжувала розкланюватися на всі боки, аж доки дівчинку не забрав партнер — коли вони вправно ковзнули за спини інших, у глядачів не залишилося сумнівів, що і це було задумано.

Такий жартівливий танець відразу задав настрій: стало ясно, що бал не парадно-офіційний, а домашній і душевний. Можливо, хтось вважав не так, але видно цього не було...

Коли всі трохи віддихалися, настало те, чого чекали гості — «вільна мелодія»! Уперше на цьому вечорі кавалери пішли по залу у пошуках дам. Дівчата затаїли дихання. Можливо, саме зараз їх запросять на танець! Марко теж трохи нервував, думав, кого краще обрати — однокласниць чи незнайомок. А може, поки пропустити?.. Мелітопольські хлопці таким не переймалися: вони збиралися стояти під стінкою доти, доки це буде можливо.

Аж ось сталося! До їхнього малого гурту наблизився хлопець у костюмі лиса, коротко представившись Миколаєм Соснівським, запросив на танець Олю. Та щасливо стріпнула косичками і пішла за «лисом Миколою» в центр.

— Так, ну все, досить стояти! — енергійно мовила панна Верба до хлопців. — Запрошуйте інших дівчат. Ми чекаємо!

Робити нічого: Марко підійшов до Віоли, Стас — до Франки, Паша — до Вероніки. Обережненько почали кружляти, намагаючись рухатись у такт. Аделя і Мелян полегшено зітхнули, а потім і собі попливли серед пар.

Віолетта намагалась ступати найлегше, старанно створюючи враження метелика, що пурхає навколо квітки. Але всередині її, крім радості від танцю, перекочувались також і думки, схожі на ображених дітлахів. «Чому першою запросили Олю? Та ще й якийсь шляхтич! Вона, напевно, виділяється. Білявка — таких тут немає. І ще маска в неї єдиної з нас...». Мило посміхаючись Маркові, вона, тим не менш, думала, як би  справити враження на когось із шляхетного панства. Може, навіть на королевича? Це було б вершиною її мрій!

Сам Левко поки що виднівся десь далеко — танцював  зі старшою аубійською принцесою Фотиною, високою дівчиною у костюмі Ночі. Він був такий же вишуканий, як і на прийомі в школі. В довшому, ніж зазвичай, каптані з зеленого оксамиту, широких штанях та чобітках із загнутими носками — медоземському костюмі трьохсотлітньої давнини.  Віолетті ніколи не подобались хлопці з довгим волоссям (особливо з недоглянутим), але тут, де це було визнаною шляхетською ознакою, можна було й перемінити думку... Тим більше що його зачіска була не менш охайною, ніж її власна.

Вільна мелодія швидко скінчилась, кавалери відвели дам на місце. Наступним оголосили срібнелійський дрейль. Його вони з панною Вербою не вчили, тому довелося просто дивитись, а дорослі розповідали, хто є хто в залі:

— Бачите того юнака в костюмі мідної металоящірки? Це швенцекрайський королевич Пйотргал, племінник нашої Золотої пані. А поряд із ним юна паняночка — молодша королівна зі Світанку, Лілія, — розказував пан Граб.

— Цікаво, хто ж має таке почуття гумору — сама дівчинка чи майстер із вбрання? Лілея в костюмі троянди... — задумалась Франка.

— А он і наш королевич Лев із її сестрою Альбіною, бачите? Він — у світлому, вона в темному, яка красива пара! — розчулено сказала панна Верба.

Вероніка відчула, як її кольнули ревнощі. Лев її і не підходив з початку свята, все з королівнами танцює! Тільки раз поглянув, коли вони підходили вітатися. А кликав же...

— А он той чоловік в червоно-чорному — це його вчитель, майстер Дигер Инт! Він так багато знає про Гордий світ і про Сили, — у голосі пана Граба чулися захоплення і повага. — Він і  мені дещо розповідав. І навіть деякі розробки показував!

— А які саме? — схвильовано спитав Стас. За три тижні життя у Ялмезі поки нічого магічного не сталося, не рахуючи розмов. Невже таки він побачить щось чарівне?!

— Самі все побачите, от перейдемо до іншого залу. Не буду занадто рано розказувати, — посміхнувся пан Граб, ніби навмисне інтригуючи. 

...Коли дрейль закінчився, вони щось чули вже про всіх гостей на балу. Знову вільна мелодія! Марко зібрався з духом і відділився від товариства, прямуючи до самотньої панни в зеленому на іншому краю зали. Інші хлопці зробили так же само, бажаючи втекти від пильного ока виховательки — а насправді повештатися замком, обдивитися бальні покої. Стас мріяв знайти ті Дигерові розробки. Може, таки вдасться?

До дівчат знову підійшов «лис Микола» і запросив тепер уже Віолетту. Оля теж скоро пішла танцювати з якимось «кленовим листком», і на їхньому місці залишились троє медоземок — Аделя, Франка і Вероніка. Вони потихеньку переговорювалися, але жодна не мовила того, про що думала.

«Чому деякі гості так на нас дивляться — з насмішкою і звисока? Чому нас ніхто не запрошує, крім знайомих?»

***

Марко ледь не біг, і лице йому палало. «Не допомогло забороло» — думав автоматично. Осоромився двічі — і панянка йому у танці відмовила, і він, замість ввічливо посміхнутись і додати «маю надію на наступний танок», скривився і грюкнув ногою. Ясно видно, що він тут зайвий, не для таких бали влаштовують. Хай там як собі король хоче, а запрошувати простий люд на придворні веселощі — занадто, навіть для монарха, який вважає себе просвіченим і передовим.

А вона здавалася такою милою і доброю, ця Ліщинка! «Я обіцяла цей танок своєму справжньому лицарю». А він, виходить, несправжній...

Раптом його злі думки перервав знайомий голос:

— Ти чо такий кислий?

Він і не помітив, як дійшов до буфету — сусідньої зали. З найближчого столика до нього повернувся Паша.

— Та... — махнув закованою в лати рукою Марко. — Кляті дівки.

— Ну то забий на них. Сідай сюди! Ми тут зі Стасом столик знайшли вільний, можна хоч посидіти. І так вже годину на ногах, — мовив тоном старого діда.

— А сам Стас де?

— А, він шукає ті штуки, про які пан Граб казав. Тут поряд є ще один зал, то він туди сунувся. А я столик тримаю. Слухай, тут всім дають їжу  — безплатно! Іди візьми собі чогось. Мені медовий напій зайшов.

— А як же круг-танець? Маємо бути в залі, коли він почнеться. Ми ж його вчили.

— Не переживай так, встигнемо! Тут іти дві хвилини!

***

І знову оголосили незнайомий танець — так званий «Веселун». Він мав бути за п’ять хвилин, а поки що танцюристи тільки збирались. Пари шикувалися двома шеренгами: дами напроти кавалерів. І в першій парі, звісно, знову стояв Левко і якась королівна! Гарненька, зграбна, костюм зображує свічку: жовта сукня прямого покрою і руде волосся, залаковане вверх, ніби полум’я, а навколо нього — коронка. Вероніка знову зітхнула. Ну куди їй рівнятися з такою бездоганною панянкою!

Дівчата так і стояли гуртом, коли раптом панна Верба помітила знайому фігуру, що наближалась до них. Кремезний світловолосий юнак, вбраний у темно-сірий блискучий костюм, а на шиї у нього висів магніт з примагніченою гайкою. Стривайте, це ж... Магнус! Прийомний син губернатора Перебинтя, її перше кохання, яке не збулось —  поїхав на довгі сім років...

У її голові пронеслися десятки думок, але сказала Аделя лише таке:

— Сподіваюся, ви достатньо  дорослі, щоб пристойно поводити себе і надалі. Якщо мене запросять на танець, побудете без мене, добре?

«Не розбрідайтеся» — мала на увазі. Однак сталося не так, як гадалося...

Як тільки сповнена надій панна Верба ковзнула у центр за своїм кавалером, Франка і Вероніка переглянулися, сумно посміхнулися і потихеньку вийшли з зали. А справді, навіщо тут стояти, дивитися на чужі веселощі?

Ось так і сталося, що майже всі запрошені медгородці та мелітопольці десь розбрелися, поки їхня наглядачка поринула у спогади десятилітньої давності. Здавалося б, так чекали на цей бал, а він приніс розчарування. Грайливі звуки «Веселуна», що потроху замовкали вдалині, не могли розворушити їхніх суму та нудьги. Краще б уже додому, до звичних справ і друзів.

Однак вечір ще не закінчувався...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Магда Май
26.11.2022 21:07
До частини "Частина ІІ. Із замку в замок. Розділ 11. Бал при дворі"
Спойлер!
А мені подобається жарт про обручку з кульбабки і мода на різнобарвне ластовиння. ) А в будні дні воно теж таке чи лише для балу? Поведінка панни Верби природна, цікаві деталі її історії десятилітньої давності. Жду продовження, цікаво, як і звідки вона збиратиме докупи своїх підопічних, бо ж атмосфера балу насторожує.
Марія Пітішкіна
28.11.2022 13:01
До частини "Частина ІІ. Із замку в замок. Розділ 11. Бал при дворі"
Ми не знаємо, чи про весілля в дитсадку був жарт)) Думаю, різнокольорове ластовиння малюють як вечірній макіяж — але при дворі нагода може трапитися часто. Можливо, збиратиме і не вона... Дуже дякую за відгук)
Марія Пітішкіна
24.11.2022 19:26
До частини "Частина ІІ. Із замку в замок. Розділ 11. Бал при дворі"
Дякую🥰 Там будуть ще наші танці) А "Веселун" — це "Весёлый парень", хоча він не описаний докладно. А "змійка" — полонез навпаки (помпезний танок-марш).