Розділ 11. Олекса

Я почав приходити до тями у маленькій задушливій хатинці. Розум ще переглядав останні видіння після сну і намагався розібратись де дійсність, а де вигадка. Більшість того, що мені марилося вже запливало туманом. З того, що вдалося запам’ятати були лише уривки. Я сидів на узліссі і зустрічав першу зорю, при тому відчуваючи дивний голод. Не тіло моє прагнуло їжі, а скоріше душа хотіла заповнити пустку. Це було настільки незвичне відчуття, що воно не загубилось у пам’яті. Знову був тим чоловіком, що намагався вибратись з під землі і одразу ж біг вовчими лапами між дерев. Відчував присмак крові і дуже хотів щось наздогнати, тільки не міг згадати що чи кого.

На противагу дивним маренням виринув спогад про Марічку. То он як воно отямитися у чужому домі, я мав бути м’якший з нею. Марно картати себе за це зараз, отож я намагався зосередитись на фізичних відчуттях: тіло заклякло, але рани я не відчував. Гарячка теж минула. Головним нестримним відчуттям була спрага, навіть губи покрилися сухою скоринкою. Не відкриваючи очі, я попросив води. Мені одразу відповів незнайомий голос:

– Підніми трохи голову й зможеш попити.

Я нарешті розплющив очі. Хоча оселя була тьмяно освітлена, вони все одно засльозилися. Я спробував сісти і зрозумів, що мені значно краще. Аж так добре, що я оперся на поранений бік, шкіра натяглась і я зразу ж згадав чому погано пам’ятаю останню частину подорожі. Рана була не глибокою, але з рваними краями, тому заживатиме довше. Я стримався, щоб не перевірити як накладено пов’язку, бо на мене оцінююче дивилася незнайома старша жінка. Вона якраз подавала мені чашку, а я гарячково обдумував де бачив її обличчя. Мабуть, вона звернула увагу на мій розгублений вигляд, тому представилася перша.

– Мене зовуть цілителька Юстина, нам вчора не вдалось нормально познайомитись, – сказала вона.

Я жадібно випив всю воду і аж тоді відповів:

– Я Олекса, то певно Вам завдячую порятунком. Буду вдячний, якщо розповісте мені, чому чиста на перший погляд рана призвела до такої гарячки? А якщо це не таємниця, то й чим ви мене лікували? Це моє ремесло – виготовлення настоянок і мазей, то ж і цікавлюсь.

– О на маєш, а я ж подумала ти музика. Таку гарну кобзу приніс з собою.

– Ну це теж, але то швидше для душі, ніж для заробітку. І то у мене світська бандура, – сказав я з гордістю, хоча назва мало кому з не музичного кола щось тай пояснювала.

– Правда, правда, мене здивувало, що такий молодий, а вже бурлака. То ж оно скільки роботи на полях є для дужого хлопця. А тепер зрозуміло, як ти вчився на цілителя, то поважна справа. Звичайно, розкажу чим я тебе рятувала, завжди в радість ділитись знаннями. Ну що ж, укус був заражений отрутою, а допоміг її подолати аконіт, ти ще прийматимеш його по краплі п’ять днів. Потім розповім як його готувати чи в Мари запитаєш.

– Отрутою? Тож той вовк таки був дуже незвичний, – сказав я радше собі ніж цілительці.

Тут двері відчинились і зайшла Мара. Вона звідкись дістала двох молоденьких зайців. Виглядала жваво і радісно, може, через вдале полювання.

– О, ти нарешті виспався, а то я вже думала, що ти не помічник, а тягар, – ну от і зразу ж претензії, а далі вже привітно: – Ось вам м'ясо для наваристої страви, поїмо і за справу. Я вже дещо розвідала у прислуги шляхтича, зараз розповім.

– Розкажіть мені все з початку. Я багато пропустив? – запитав, а сам думав куди поділася моя сорочка.

– Пані Юстина каже, що молоді дівчата зникають тут вже давно. Але, то всі було з бідних родин, а часто й сироти. Ніхто зразу й не вважав, що вони пропадають. Так, думали, пішли шукати кращої долі. Цілителька скрушно похитувала головою підтверджуючи слова Мари.

– І що ніхто їх не шукав? – здивувався я. Дівчина, якось дивно змінилась на обличчі, наче його тінню накрило, але одразу ж сказала:

– Люди між собою багато що говорили, а хто мав шукати їх? Я сьогодні довідалась в дуже говіркої покоївки шляхтича Заремби, що дехто з дівчат, які зникли, шукали роботу прислуги. Та з тим тепер важко, єдине місце де є робота, то замок на горі. Його відбудовують після останньої засади. Люди кажуть, що то вже рік як триває.

– Ти ж казала, ніби селяни тобі не довіряють. А он як гарно вела розмову з дівчиною.

– Та завдяки їй я сюди й потрапила. Вона племінниця керуючого челяддю. Пан роздав всім завдання, щоб знайшли його непосидючу донечку. Він має прикрий характер, тож всі його бояться, та цього разу він навіть пообіцяв винагороду тому хто знайде доньку. От служниця й вхопилась за таку можливість допомогти дядьку. Пішла на розмову до бабусі Юстини як до старшої і наймудрішої серед жіноцтва, а та вже й послала по мене. Так це не найголовніше, тепер у нас є два шляхи, щоб почати пошуки. Перший – то той замок. А другий – то подружки панночки. Бо саме до них дівчина чкурнула потайки в ту безмісячну ніч.

– Ого, які подробиці. – здивувався я.

– Бо я вже здогадуюсь, що вони могли робити. Та тут мені потрібен ти. І навіть не в тій подобі, що я розраховувала раніше. Підеш до них красенем-молодиком. От тільки одяг, я тобі принесла інший.

– То чого це? – здивувався я.

– Бо панянки швидше вибовкають все новенькому залицяльнику, ніж незнайомій дівчині.

Я відчув як тепло розлилося по обличчі, але мав сказав:

– Не думаю, що з мене вийде добрий залицяльник.

Тут вступила, бабуся Юстина, яка впродовж всієї розмови свіжувала зайців.

– Хлопче, ти себе у дзеркалі бачив? Відмиєшся, бо запах, чесно, від тебе не дуже гарний, причешешся. А далі головне дивися на дівчат своїми зеленими очима та задавай їм короткі запитання в перервах між компліментами. Твій мелодійний голос і зовнішність самі все зроблять.

Я не думав, що можу залитися рум'янцем ще більше та жар розійшовся аж по шиї. Звик сприймати себе старцем і відлюдником, але точно не ловеласом. Мара ж кинулася допомагати із зайцями. Вона стояла до мене спиною, тому її обличчя я не бачив. А мені чомусь було цікаво чи і вона вважає мене таким привабливим.

Жінки не дали мені довго роздумувати чи згоден я на їхню авантуру. Вода для купелі вже розігрівалася, а новий одяг лежав наготований на лаві. Мені довірили вибір пахучої рослини, що додадуть у чан з водою. Як на мене, то ні лаванда, ні рожа — не є підходящим запахом для чоловіка. Мара, як завжди суперечила мені, доводячи свою правоту фразами на кшталт: «Треба перебити запах хвороби і псини, яким від тебе тхне». На виручку прийшла баба Юстина, запропонувавши відвар з хвої сосни і ялини. Я й сам дуже хотів змити із себе всі нагадування про останні ночі. Тож змирився з тим, що вже сперечаюсь з Лісовою дівчиною швидше із звички ніж з необхідності.

У цілительки була справжня лазня – невелика дерев’яна споруда на задній частині подвір’я. Мені прийшлось переставити відра з гарячою водою через високий поріг і тоді вже самому низько схилити голову, щоб пробратися всередину. Я таки добряче гепнувся потилицею у момент коли вже майже потрапив усередину. Аж іскри посипались з очей, я їх добре розгледів, бо світло всередину потрапляло лише з дверей та з маленького віконечка під стелею. Той удар трохи відволік мене від тягучого болю в рані, що з’являвся з кожним необережним рухом.

Ех, якби зараз була зима я б точно натопив кам’яну піч, що ховалася в кутку. Зловив себе на тому, які дріб’язкові в мене бажання, ми вже і так витратили надто багато часу на моє зцілення після укусу. Доки я тут приймаю запашну купіль, дівчина вже може бути мертвою, тож я прийнявся якомога швидше робити все необхідне. Прийшлось відтирати свій бік від засохлої крові та бруду так щоб не намочити рану. Поки я зосереджувався на справі, мене охопила впевненість у наступному: «Як би не склалась доля панянки, із зникненням молодих дівчат обов’язково треба розібратись».

Чистий і сповнений рішучості я повернувся в хатину. І все одно відволікся, скільки б усього не звалилося на голову та як кажуть: «голодне око не бачить глибоко». Наскільки сильно я хочу їсти, не розумів, поки запах тушкованого з цибулею зайця не сягнув мого носа. Від нього мені аж нутрощі звело судорогою і слина заповнила рот. В порівнянні зі мною, жінки їли повільно і стримано. Я ж вимащував окрайцем хліба залишки баноша і підливи із зайця. Не надто розумно їсти в новому одязі та іншого не заляпаного кров’ю в мене вже й не було. Все таки після трапези, сорочка залишилася чистою і навіть дрібна вишивка на ній виглядала як нова. Може, вона і була зовсім новою. Я вирішив, що не хочу знати як Мара її здобула і як вгадала з моєю міркою. Загалом я виглядав як охайний парубок, якого батьки бережуть для світлого майбутнього. Видавали мене лише мозолясті пальці від гри на бандурі, та й надто загоріла шкіра від частих мандрівок. Залишилось придумати переконливу історію для подруг панночки.

Я витер вуста тильною стороною долоні і відірвався врешті від їжі. Обидві жінки уважно на мене дивилися – Мара швидше несхвально, а цілителька – підбадьорливо. Я не стримався і спитав:

– Що?

Лісова дівчина не змушувала мене страждати від невідання і зразу ж відповіла:

– Ти їси як тварина.

– Не знав, що вони вміють вичищати підливу хлібом, – я був надто ситий і задоволений після купелі аби зважати на її шпичаки.

– Та що ти, дівчинко, гарний апетит ознака здорової людини. Тож не сором хлопця, йому згодяться всі сили для загоєння тої болячки.

Я щиро подякував бабці Юстині і за їжу, і за підтримку, а поки не передумав, то поцікавився:

– Куди ми підемо шукати тих панночок? Краще ніж зараз я вже не виглядатиму.

Тут вже цілителька погрозила мені пальцем, а я й не знав чому.

– Куди тобі, сьогодні ти ще відпочиватимеш. Кого ти хочеш обманути, кожен різкий рух відбивається на обличчі і ще ті твої цікаві очі зразу ж тьмяніють. Чи ти хочеш щоб гарячка вернулась?

– Але ж ви подолали отруту, чи не так?

– З отрутою чи без, а той звір тобі шматок м'яса відхопив.

Мара не витримала то все слухати і втрутилась:

– Та нічого йому не буде, поговоримо та й усе.

– Ну і як ви збираєтеся навідатися до шляхетних дівоньок? Як вони запідозрять, що ми навмисно щось вишукуємо, то навряд чи признаються, що ж там коїлось насправді. Батька Катерини Заремби всі бояться і не хочуть гнівати. А завтра буде неділя і на площі як завше проводитимуть Ярмарку. Вся молодь там збирається, щоб зайвий раз себе показати та й батьківські гроші витратити.

– А чого ж Ярмарка, хіба свято яке буде? – Мара здивовано звела брови.

– Та де там, ці ярмарки проводять щомісяця, а не лише на великі свята. Таке запровадила нова хазяйка замку та що командує його відновленням. Про неї різне говорять і мало з того хорошого. От вона певно, щоб підняти довіру людей до себе, чи просто, щоб відволікти, дозволила ці народні гуляння. Робітники, що працюють над відновленням споруди можуть витратити монети на настоянки для веселощів, а то й просто погуляти. Спершу, як то тільки почалося, то більше нагадувало маленький ринок з парочкою торгашів. Ну а тепер вже й з сусідніх сіл приїздять для обміну товарами.

– Як же ми їх знайдемо? – допитував я, міркуючи, що тут все по воді вилами писано.

– Походите, порозпитуєте, а вони не пропустять можливість вийти в люди.

– Ну добре, служниця розповіла мені як вони виглядають. Якщо ви кажете, що так найкраще, я не сперечатимусь. Щоб не гаяти час, то йду поспостерігаю, роздивлюся місцевість і на той замок погляну. А ти відпочивай, щоб завтра вже не було відмовок! – Мара перекинула торбу через плече і сховалася за дверима.

Ну от знайшла крайнього, я ж готовий рушати хоч вже. Але цілителька прошила мене таким суворим поглядом, ніби прочитала думки.

Решту дня я провів, допомагаючи Юстині сортувати трави, перевіряти чи в мішечках не завелася міль, а також з цілою чередою інших дрібних доручень, що мали мене відволікти від нудьги і неспокою. Найкраще, що відбулося за день це моя прогулянка в лісі позаду хати. Але навіть це заняття затьмарили думки про мого хуха, він ніколи раніше не кидав мене в біді. Можливо, його насторожили нові люди і він не показується. Я ніяк не міг згадати коли він пішов востаннє, щоб відігнати тривогу вирішив придумати причини для розмови з тими панночками. Таке заняття створювало оману, що я хоч щось тут контролюю.

День тягнувся довше ніж зазвичай, а вечеряли ми з бабою Юстиною лише удвох. Коли повернулась Мара, я вже і не чув, бо цілителька напоїла мене настоєм для міцного сну аби я менше непокоївся і добре відпочив.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Катерина Колесник
13.10.2022 21:29
До частини "Розділ 11. Олекса"
Ой і насипали компліментів Олексі, що аж почервонів) цікаво, як він поведе себе з дівчатами, може й слова сказати не зможе)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Злата Соловей
    08.09.2022 17:18
    До частини "Розділ 11. Олекса"
    Не знаю, чому, але мені також складно поки що уявляти Олексу як молодого вродливого парубка - чомусь закарбувалося в памʼяті, що він старий з кобзою)) Але, думаю, пора звикати до його справжнього образу. Бабка Юстина дуже затишна, як і її дім. Дуже добре уявила собі убранство кімнат, навіть, здається, аромат сушених трав майнув в уяві. А ще вона дуже турботлива, лагідна та мудра. На відміну від Мари)) Але Мара також не здалась мені поганою людиною. Думаю, вона була травмована в минулому, тому і не довіряє людям.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Надія Мак
    08.09.2022 19:09
    До частини "Розділ 11. Олекса"
    Та ще буде можливість запам'ятати його молодим :) За бабцю дякую, віддалено схожа на мою прабабусю, але та більше була по зливанню воску :) і випічці. А Мара таки мусила щось мати у минулому, що змусило її стати такою як вона є))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше