Син мавки Ч.1

Хух радів можливості зірватися з місця, стрибати наввипередки з вітром. Це була ще одна особливість мого надприродного друга. Він не був прив’язаний до однієї місцевості як описується про них в історіях. Його прагнення мандрувати було чи не більшим як у мене, досі я навіть не задумувався чи бува ми не підштовхуємо один одного до постійних подорожей? Вочевидь, Пензлик прив’язався до мене і його це повністю влаштовувало. А події, які відбулися в хатинці лісника лише підтверджують яким сильним є наш зв'язок.

Ми не стали зволікати і рушили в дорогу, тільки-но всі пожитки було зібрано. Існувала імовірність, що селяни в яких проживали Марічка і Петрик оговтаються від новини і захочуть вияснити подробиці. До такого прискіпливого копирсання в моєму вигаданому житті я не був готовий. Тому без найменшого сорому тікав з місця, що було моїм тимчасовим домом.

Дорогу до місця де я виріс, ми подолали не так швидко як мені хотілося. Хоч нам і завадило не те, що я йшов у вигляді старшої людини і не міг ступати на повну силу. Моїм бажанням було пройти весь шлях за один день до темряви, але не врахував, що діти – енергійні, але не витривалі. Одну ніч ми таки мусили заночувати без даху над головою. Я остерігався залишитися з ними на відкритому просторі, коли громовиці почнуть своє полювання на злих духів. Але те що нас зустріло, здивувало мене ще більше.

Петрик і Марічка були завзятими і слухняними молодими людьми. Вони жодного разу не поскаржилися на незручності спричинені мандрівкою, напевно, погодилися б і на нічний похід, якби я не зважав на їхні розчервонілі обличчя і втомлену ходу. Це ще раз підтвердило мої думки, що я чиню правильно, коли забираю їх з домівки. Не кожен готовий вступити в науку до мольфара і не кожен її витримає. Але в мене було внутрішнє чуття, що з цих двох виростуть добрі помічники. Бажання аби з моєї необережності вийшло щось насправді хороше, змушувало мене до завищених очікувань.

Петрик лише раз запитав куди дівся мій помічник. Той високий парубок з темним волоссям, що чомусь не мав таких пишних вусів як кожний порядний мужчина на селі. Марічку це зауваження від братика, який про такі вуса мріяв, дуже розвеселило. І вся наша дорога пройшла в невимушеній розмові. Запитання здебільшого задавав хлопчик. Він так зрадів подорожі із своїм улюбленим кобзарем, що потік його думок було не зупинити.

Перепочити від його цікавості вдалося аж на вечірньому привалі. Коли ми разом заходилися збирати хмиз для вогнища, хлопчина так відповідально сприйняв поставлене йому завдання, ніби від цього залежало чи приймуть його на науку. Лише коли ми підкріпилися нашими скромними запасами він наважився попросити про останню історію, щоб краще спалося. Але я не встиг навіть задуматися про тему оповіді як ліс оповило туманом, надто швидко, щоб це здалося звичайним явищем.

Я насторожено вдивлявся в темряву, що пролягала за межею спалахів вогню. Діти притислися до моєї спини і тихо запитували, що відбувається. Я ж на свій сором, не міг їх заспокоїти хоч якоюсь відповіддю, бо це могло бути, що завгодно. Не раз мені приходилося ночувати просто неба, не скажу, що часто, але іноді з'являються дивні явища як от цей туман. Не обов'язково такі події означали появу містичного, часто я навіть задумувався, що ті істоти уникають саме мене. Чуму саме зараз нас таке спіткало? Можливо, справа у недавній Купальській ночі чи це ми стали притягувати незвичне?

Туман повільно стелився покидаючи межу лісу і підповзаючи до нас. Марічка голосно дихала втримуючи в собі зойк, а Петрик схлипував на межі із сльозами. Я не знав як заспокоїти дітей переляканих не на жарт, тож взявся за те що вмію. Став креслити паличкою захисні знаки, які тільки пам’ятав, відходити від вогню було нерозумно, тому я сидів і прислухався. Луною до переляканого схлипування Петрика з лісу долинув дитячий плач і ледь чутний шепіт. Я на якусь мить завмер прислухаючись, щоб розібратися, що відбувається. Марічка вже встала на рівні ноги, напевно, аби кинутися на допомогу та я вчасно її зупинив. Дивно було б знайти десь там у темряві немовля, що заходиться від розлуки з батьками. Тому я прийняв за правду більш ймовірний варіант і став діяти.

Коли я витягнув ніж, діти глянули на мене з осторогою, вони вже були так налякані, що могли кинутись тікати в будь-який момент. Я кивнув головою, швидше до себе, для швидкої дії магії прийшлося надрізати власний мізинець на лівій руці та скропити тією кров’ю шматок тканини. Промовляючи спеціальну примівку, пустив той клаптик по вітру. Він закружляв, ніби потрапив у воронку і зник в лісових хащах, нічого не змінилося, розпачливі крики немовляти хапали за саме серце. А за тим, плач обірвався і повернулися звичні для нічного лісу звуки. Минуло ще трохи часу і туман розсіявся як і не було, залишивши по собі теплу літню ніч і далеке пугикання сови .

Петрик дивився на все це широко розплющеними очима й досі трохи тремтів, а Марічка обізвала мене черствим мужиком, хоча зразу ж запропонувала замотати мій палець.

Я якомога спокійніше став пояснювати з ким ми зіткнулись. Не ходив довкола, а просто сказав, що це були не правдиві діти, а потерчата – породження, що вийшли з душ нехрещеної малечі. Неприкаяні малята, що не розуміли, чому їх підвели ті хто мав захищати. Марічка про них чула, але ніколи не зустрічала такого на яву і тому сприймала як страшилки. Вважала, що це ще одна настанова, щоб дівчата були обережними в коханні і не наробили дурниць. Я не розумів як маю їй допомогти, бо з малечку ріс в обстановці де все не звичне вважалося цілком нормальним і підлягало вивченню. Як же допомогти комусь прийняти те що досі сприймалось як вигадка. Я розумів, що така поведінка є притаманною для більшості людей, але якщо дівчина захоче пізнати науку мольфара, то їй пора почати вірити в існування того чого вона не бачила.

Цього вечора ми обійшлися без історій. Я пояснив, що після проведеного мною обряду неприкаяні душі мають знайти спокій. Це трохи розрадило малих мандрівників, але вони ще довго шепталися тулячись один до одного. Я запевнив їх, що не стулю очей і пильнуватиму їхній сон, лише після цього вони втихомирилися. А коли врешті заснули, повернувся хух і став на варті зі мною, тільки завдяки Пензлику я таки зміг подрімати годинку перед світанком.